Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Тулянцевої І.В., розглянувши у місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

07 серпня 2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Військової частини НОМЕР_1 від 06.07.2023 року № 496 в частині визначення періоду самовільного залишення частини старшим сержантом ОСОБА_1 з 06.10.2022 року по 03.07.2023 року та вислуги років;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 06.10.2022 рік по 07.07.2023 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄРДПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошове забезпечення за період з 06.10.2022 року по 07.07.2023 року;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за щорічну основну відпустку за 2022 рік за 25 днів та за 2023 рік за 18 днів;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік за 25 днів та за 2023 рік за 18 днів;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄРДПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією за 16 місяців у розмірі 64% місячного грошового забезпечення;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄРДПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) одноразову грошову допомогу у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією за 16 місяців у розмірі 64% місячного грошового забезпечення;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01.09.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022р. та 01.01.2023р.;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄРДПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошове забезпечення військовослужбовця відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18) за період з 01.09.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022р., 01.01.2023р. та відповідного тарифного коефіцієнту з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що він проходив військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 з 01.09.2022 року по 07.07.2023 року. З 05.10.2022 року по 16.01.2023 року позивач проходив стаціонарне лікування внаслідок травми отриманої під час бойових дій. 12.01.2023 року позивач був визнаний непридатним до військової служби. Під час перебування позивача на лікуванні було призупинено військову службу за фактом самовільного залишення частини та відкрито кримінальне провадження від 09.11.2022 року. Постановою ТУ ДБР у м. Краматорську від 09.06.2023 року кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю в діяннях позивача складу кримінального правопорушення та надіслано Військовій частині НОМЕР_1 . 06.07.2023 року на підставі наказу командира 93 окремої механізованої бригади (по особовому складу) №187-рс старшого сержанта ОСОБА_1 звільнено у відставку відповідно до п. б п.2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (за станом здоров`я на підставі висновку (постанови) ВЛК про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку). На підставі наказу командира 93 окремої механізованої бригади (по стройовій) від 06.07.2023 року № 496 старшого сержанта ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу з 06.07.2023 року. При цьому, військовою частиною НОМЕР_1 на день виключення військовослужбовця ОСОБА_1 зі списків особового складу частини не здійснено нарахування та виплату грошового забезпечення за період з 06.10.2022 року по 08.07.2023 року, яке належить військовослужбовцю ОСОБА_1 до виплати, а також не здійснена виплата належних сум, а також не надано документи про нараховані суми при звільненні з військової служби. Позивач зазначає, що 19.07.2023 року представником позивача було надіслано адвокатський запит, яким витребувано у відповідача документи на підтвердження проходження позивачем служби у Військовій частині НОМЕР_1 та докази нарахування та виплати належних йому сум при звільненні, але відповідач на вказаний адвокатський запит відповіді не надав. Позивач вважає протиправним наказ відповідача та таким, що порушує його права, тому звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 13.09.2023 року адміністративний позов залишено без руху та надано позивачу строк протягом десяти днів з дня отримання ухвали суду для усунення недоліків шляхом подання до суду: доказів поважності пропуску строку звернення до суду, у разі необхідності заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, з наведенням відповідних підстав; доказів на підтвердження обставин про які зазначено у позові, та доказів направлення копій відповідачу по справі; навести об`єктивні причини (з наданням відповідних доказів), через наявність яких витребувані докази не можуть бути надані до суду, у разі необхідності надати відповідне клопотання.

Копію ухвали про залишення без руху отримано позивачем та його представником 30.10.2023 року, про що в матеріалах справи містяться довідки про доставку електронних листів.

На виконання ухвали суду від 13.09.2023 року через підсистему «Електронний суд» від представника позивача адвоката Дубовенко В.І., 31.10.2023 року надійшла заява про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, з наведенням відповідних підстав та клопотання про витребування доказів.

Ухвалою суду від 17.11.2023 року поновлено строк звернення до суду та відкрито провадження по справі №160/19711/23 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача. Витребувано у Військової частини НОМЕР_1 : копію наказу (витягу) командира військової частини НОМЕР_1 про зарахування старшого сержанта ОСОБА_1 до особового складу військової частини НОМЕР_1 ; копію наказу (витягу) командира військової частини НОМЕР_1 від 01.09.2022 № 231 про призначення старшого сержанта ОСОБА_1 на посаду стрільця; копію наказу (витягу) командира військової частини НОМЕР_1 від 12.11.2022 року №303 про увільнення військовослужбовця ОСОБА_1 з займаної посади; копію наказу (витягу) командира військової частини НОМЕР_1 від 03.07.2022 № 487 про призначення старшого сержанта ОСОБА_1 на посаду стрільця; інформацію про розмір нарахованих сум (з деталізацією виду виплати), належних військовослужбовцю ОСОБА_1 при звільненні із наданням підтверджуючих документів дати їх виплати; витяги з розрахунково-платіжних відомостей на виплату грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_1 за весь період проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 .

Копію ухвали про відкриття провадження у справі отримано представником відповідача 08.12.2023 року, про що в матеріалах справи міститься розписка.

Ухвалою суду від 12.01.2024 року повторно витребувано у Військової частини НОМЕР_1 : копію наказу (витягу) командира військової частини НОМЕР_1 про зарахування старшого сержанта ОСОБА_1 до особового складу військової частини НОМЕР_1 ; копію наказу (витягу) командира військової частини НОМЕР_1 від 01.09.2022 № 231 про призначення старшого сержанта ОСОБА_1 на посаду стрільця; копію наказу (витягу) командира військової частини НОМЕР_1 від 12.11.2022 року №303 про увільнення військовослужбовця ОСОБА_1 з займаної посади; копію наказу (витягу) командира військової частини НОМЕР_1 від 03.07.2022 № 487 про призначення старшого сержанта ОСОБА_1 на посаду стрільця; інформацію про розмір нарахованих сум (з деталізацією виду виплати), належних військовослужбовцю ОСОБА_1 при звільненні із наданням підтверджуючих документів дати їх виплати; витяги з розрахунково-платіжних відомостей на виплату грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_1 за весь період проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 .

Копію ухвали про витребування доказів отримано представником відповідача 30.01.2024 року, про що в матеріалах справи містяться рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

На виконання ухвали суду від 12.01.2024 року від Військової частини НОМЕР_1 - 02.02.2024 року надійшли витребувані докази, а саме: копія витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.09.2022 № 231; копія витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.11.2022 року №303; копія витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.07.2023 №487; копія картки особового рахунку військовослужбовця від 02.02.2024 р. №965/ФЄС.

Правом подання відзиву на позовну заяву в установлений термін відповідач не скористався.

Частиною першою статті 261 КАС України визначені особливості подання заяв по суті справи у спрощеному позовному провадженні, а саме відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи обставини ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк (протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі), суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 01.09.2022 призваний у Збройні Сили України під час мобілізації, з 01.09.2022 по 07.07.2023 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.09.2022 №231 сержант за призовом по мобілізації ОСОБА_1 , прибув та приступив до виконання службових обов`язків в пункті постійної дислокації, з 01.09.2022 зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.

Відповідно до Довідки №2907 від 14.02.2023 року, виданої Військовою частиною НОМЕР_1 , сержант ОСОБА_1 в період з 06.09.2022 року по 06.10.2022 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, згідно наказів командира Військової частини НОМЕР_1 №236 від 06.09.2022 та №266 від 06.10.2022.

Згідно з Випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого 22П19838/853 ОСОБА_1 з 05.10.2022 року по 17.10.2022 року перебував на лікуванні в КНП «Криворізька міська клінічна лікарня №2», Криворізької міської ради.

Відповідно до Виписки із медичної карти стаціонарного хворого 2384 позивач з 17.10.2022 року по 16.01.2023 року перебував на лікуванні в КП «Криворізька багатопрофільна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради.

Відповідно до Свідоцтва про хворобу №154 від 12.01.2023 отримана позивачем «Травма, Так, пов`язана з проходженням військової служби. На підставі статті 17 «а» графи ІІ Розкладу хвороб - непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку».

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.11.2022 року № 303 сержанта за призовом по мобілізації ОСОБА_1 з 09.11.2022 року увільнено від займаних посад та призупинено військову службу, дію контракту про проходження громадянами військової служби у Збройних Силах України згідно ЄРДР від 09.11.2022 року №62022050010001100.

08 травня 2023 року Військовою частиною НОМЕР_1 надано відповідь на адвокатський запит від 08.03.2023 року стосовно надання інформації щодо проведення службового розслідування відносно позивача. Так, відповідачем повідомлено, що у зв`язку із тим, що ОСОБА_1 самовільно залишив 05.10.2022 року розташування підрозділу Військової частини НОМЕР_1 , на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №279 від 19.10.2022 року його було знято з грошового, речового та котлового забезпечення, а в подальшому, згідно наказу №303 від 12.11.2022 останнього увільнено від займаної посади та направлено у розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 . Також відповідачем повідомлено, що на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №9158 від 09.10.2022 року проведено службове розслідування №3079 за результатами якого встановлено факт самовільного залишення частини, про що було направлено повідомлення до ТУ ДБР у м. Краматорську за результатами розгляду, якого до ЄРДР внесено відомості за №62022050010001100 від 09.11.2022 року та розпочато досудове розслідування.

09 червня 2023 року ТУ ДБР у м. Краматорську винесено постанову про закриття кримінального провадження в частині вчинення кримінального правопорушення внесеного до ЄРДР за №62022050010001100 від 09.11.2022 року, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст.408 Кримінального кодексу України в частині самовільного залишення військової служби військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 старшим сержантом ОСОБА_1 закрито на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України, у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення. Копію постанови направлено заінтересованим особам.

28 червня 2023 року позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із рапортом в якому просив долучити до матеріалів раніше проведеного службового розслідування копію постанови про закриття кримінального провадження №62022050010001100 від 09.11.2022 року.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.07.2023 року № 487 сержанта за призовом по мобілізації ОСОБА_1 вважати таким, що 03.07.2023 року повернувся до розташування військової частини в пункт постійної дислокації.

Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №496 від 06.07.2023 року старшого сержанта військової служби за призовом по мобілізації ОСОБА_1 звільнено у відставку відповідно до п.п. "б" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (за станом здоров`я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби: непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку), вважати таким, що здав справи та посаду 06 липня 2023 року.

3 06 липня 2023 року виключити із списків особового складу військової частини, з усіх видів забезпечення, з котлового забезпечення з 07 липня 2023 року.

Не виплачувати щомісячну премію в максимальному розмірі 523% від встановленого посадового окладу відповідно до наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, рішення Міністра оборони України, викладеного в телеграмі Міністра оборони України від 01 лютого 2023 року №2683/3, з 01 по 06 липня 2023 року

Виплачено надбавку за особливості проходження служби в мінімальному розмірі 65% від встановленого посадового окладу, за військове звання та надбавку за вислугу років передбачених наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, рішення Міністра оборони України, викладеного в телеграмі Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 27 січня 2021 року № 248/612, 3 03 по 06 липня 2023 року.

Щорічна основна відпустка за 2022 рік не використана.

Щорічна основна відпустка за 2023 рік не використана. Виплатити грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік кількості 18 діб пропорційно прослуженому часу.

Щорічна основна відпустка за 2023 рік не використана.

Відпустка за сімейними обставинами за 2023 рік зі збереженням грошового забезпечення не надавалась.

Грошова допомога для оздоровлення за 2023 рік не виплачена.

Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення за 2023 рік не виплачувалась.

Вислуга років станом на 06 липня 2023 року становить: календарна 02 роки 03 місяці 27 днів. Самовільно залишав військову частину з 06 жовтня 2022 року по 03 липня 2023 року.

Термін самовільного залишення частини не враховувати до вислуги років.

Підстава: наказ командира 93 окремої механізованої бригади (по особовому складу) від 06 липня 2023 року № 187-рс, свідоцтво про хворобу № 154 від 12 січня 2023 року, рапорт старшого сержанта О. Вовка від 06 липня 2023 року вх. № 32325, обхідний лист.

20 липня 2023 року, адвокатом Дубовенко В.І. було подано адвокатський запит до Військової частини НОМЕР_1 в якому представник позивача просив надати документи, що підтверджують проходження позивачем військової служби у зазначеній військовій частині, а також докази нарахування та виплати йому належних сум при звільненні.

Вважаючи протиправним наказ відповідача щодо не нарахування та невиплати грошового забезпечення, компенсації за не використану щорічну відпустку, за період з 06.10.2022 року по 07.07.2023 року, а також одноразової грошової допомоги у разі звільнення, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII від 21.10.1993 р. (далі - Закон №3543-ХІІ).

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-ХІІвід 25.03.1992 р. (далі - Закон №2232-ХІІ).

Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону №2232-ХІІ,військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Одним із видів такої служби є військова служба за контрактом.

Частинами 2-4 статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону №2232-ХІІ, військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов`язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб, правил внутрішнього порядку у військовій частині визначено Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, який затверджено Законом України №548-ХІV від 24.03.1999 р. (далі- Статут).

Статтею 3 Статуту передбачено, що військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком осіб (за винятком випадків, визначених законом), пов`язаній із захистом України.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються законами України, положеннями про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статі 11 Статуту, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Як вбачається зі статті 27 Статуту №548-ХІV, військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від інших видів відповідальності за ці правопорушення.

Спеціальним нормативним актом в сфері регулювання відносин при проходженні військової служби є Дисциплінарний статут Збройних Сил України, затверджений Законом України №551-XIV від 24.03.1999 р. (далі - Дисциплінарний статут).

Дисциплінарний статут визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.

Так, за приписами ст.ст. 1, 2 Дисциплінарного статуту, військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Статтею 4 Дисциплінарного статуту передбачено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків, не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби.

Відповідно до вимог ст. 4 Дисциплінарного статуту, військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів.

За стан дисципліни у військовому з`єднанні, частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення (ст. 5 Дисциплінарного статуту).

При цьому, стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків (частина 3 статті 5 Дисциплінарного статуту).

Відповідно до ст. 45 Дисциплінарного статуту, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку, командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Наведені норми Дисциплінарного статуту дають підстави дійти висновку, що суть дисциплінарного правопорушення полягає у невиконанні чи неналежному виконанні військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушенні військової дисципліни чи громадського порядку.

Відповідно до вимог ст. 48 Дисциплінарного статуту, на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).

Відповідно до вимог статей 83-85 Дисциплінарного статуту, на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Службове розслідування призначається письмовим наказом командира, який вирішив притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром, доручено офіцерові чи прапорщикові (мічманові), а у разі вчинення правопорушення рядовим (матросом) чи сержантом (старшиною) - також сержантові (старшині).

Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 86 Дисциплінарного статуту, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення.

Згідно з вимогами статті 91 Дисциплінарного статуту, заборонено за одне правопорушення накладати кілька дисциплінарних стягнень або поєднувати одне стягнення з іншим, накладати стягнення на весь особовий склад підрозділу замість покарання безпосередньо винних осіб.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що підставою притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов`язків, порушення військової дисципліни. При цьому, з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення та визначення ступеня вини, прийняттю рішення про накладення на військовослужбовця дисциплінарного стягнення передує проведення службового розслідування.

Слід зазначити, що відповідальність за самовільне залишення військової частини або дезертирство передбачена ст.ст. 407-408 Кримінального кодексу України (далі КК України).

Самовільним є таке залишення частини або місця служби, що вчинене без дозволу (наказу) начальника (командира). Не вважається самовільним: залишення за наявності дозволу командира, залишення для виконання наказу командира, відрядження, прямування до нового розташування в/ч, лікування, переміщення/ротація, відпустка, навчання тощо. Вищезазначені підстави мають бути підтверджені належним чином оформленими документами або підтверджені командиром.

Разом з тим, статтею 2 КК України визначає, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.

Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (ч. 1 ст. 1 КК України).

Таким чином, єдиним належним та допустимим доказом вчинення особою адміністративного чи кримінального правопорушення може бути постанова/вирок суду про визнання цієї особи винною у вчиненні такого правопорушення, яка/який набрала/в законної сили.

Отже, доводи відповідача про правомірність зняття позивача з усіх видів грошового забезпечення у зв`язку із вчиненням діянь, що мають ознаки кримінального правопорушення, є безпідставними.

Видання командиром військової частини наказу, яким особа визнається такою, що самовільно залишила військову частину чи місце служби, чинним законодавством не передбачено.

При цьому, нез`явлення вчасно на службу полягає в тому, що військовослужбовець у законному порядку залишив розташування частини або місце служби та не повертається в зазначений час для подальшого несення військової служби, зокрема, з лікування без поважних причин до частини або на службу в установлений строк.

Поважними причинами нез`явлення вчасно на службу можуть бути хвороба, що перешкоджає пересуванню, стихійне лихо та інші надзвичайні обставини, якщо причини затримки підтверджені відповідними документами. Поважними причинами затримки із відпустки можуть бути непередбачені перешкоди у сполученні, хвороба військовослужбовця, пожежа або стихійне лихо, що трапилися в сім`ї військовослужбовця, смерть або тяжка хвороба членів його сім`ї або осіб, на вихованні яких він перебував.

Питання щодо наявності поважних причин вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи із обставин справи.

Про самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцями, невихід без поважних причин на службу, нез`явлення з відрядження, відпустки, закладу охорони здоров`я, у разі призначення або переведення до нового місця служби командир (начальник) військової частини доповідає своєму безпосередньому командиру та повідомляє начальнику органу військової служби правопорядку (ВСП) усно протягом доби з моменту, коли стало відомо про факт порушення. Після усного донесення та повідомлення протягом доби командир подає письмову доповідь.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону №2232-ХІІ, військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до ч. 4 ст. 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Враховуючи наведене вище, у разі визнання військовослужбовця таким, що самовільно залишив військову частину або не повернувся з лікування, тощо, під час дії воєнного стану, має бути звільнено з військової служби у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання.

Судом встановлено відсутність вироку суду щодо позивача та визнання його винним у кримінальному правопорушенні, відповідальність за яке передбачена ст.ст. 407-408 Кримінального кодексу України.

Так, з долученої до матеріалів справи копії постанови про закриття кримінального провадження №62022050010001100 від 09.11.2022 року у діях позивача відсутній склад кримінального правопорушення.

Наказом №496 від 06.07.2023 р. виключено ОСОБА_1 з грошового, речового та котлового забезпечення з 07.07.2023 р.

Враховуючи те, що позивача не було притягнуто до кримінальної відповідальності, а також відсутній обвинувальний вирок, який набрав законної сили, суд доходить висновку, що оскаржуваний наказ в частині визначення періоду самовільного залишення частини ОСОБА_1 з 06.10.2022 року по 03.07.2023 року - є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошове забезпечення за період з 06.10.2022 року по 07.07.2023 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.15 Розділу І Наказу Міністерства оборони України «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» №260 від 07.06.2018 р.(далі Порядок №260) грошове забезпечення не виплачується, зокрема, за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки.

Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Згідно з п.5 Розділу ХІV «Преміювання» Порядку №260, військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються за невихід на службу (навчання) без поважних причин - за місяць, у якому здійснено таке порушення.

Відповідно до пункту 144-1 Положення №1153/2008, для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Згідно з пунктом 144-2 Положення №1153/2008, військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються. Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

При цьому, пунктом 144-6 Положення №1153/2008 встановлено, що для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Судом встановлено, що у спірному випадку підставою для призупинення нарахування і виплати позивачеві основного грошового забезпечення з 06.10.2022 р. став той факт, що з 06.10.2022 р. ОСОБА_1 у Військовій частині НОМЕР_1 вважався таким, що самовільно залишив військову частину, у зв`язку з чим, відповідно до наказу командира Військовій частині НОМЕР_1 №496 від 06.07.2023 р., позивача виключено з усіх видів забезпечення військової частини з 07.07.2023 р.

Водночас, як встановлено судом, згідно з постановою Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Краматорську, відносно позивача закрито кримінальне провадження №62022050010001100 від 09.11.2022 року.

Тобто, на момент подачі позивачем до суду позовної заяви докази протилежного відповідачем до суду не надавалися й про наявність таких доказів суд не було повідомлено.

Згідно зі статтею 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 КК України, кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом кримінального правопорушення.

Статтею 407 КК України, визначено склад злочину, за який передбачено покарання в разі самовільного залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез`явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу.

Так, ч.ч. 1-5 ст. 407 КК України передбачено, що самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби, а також нез`явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю понад три доби, але не більше місяця, - караються триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на строк до трьох років.

Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової служби), а також нез`явлення його вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад десять діб, але не більше місяця, або хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинені повторно протягом року, - караються штрафом від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез`явлення вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад один місяць, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, - караються позбавленням волі на строк від двох до п`яти років.

Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез`явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, - караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

Самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез`явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті, - караються позбавленням волі на строк від п`яти до десяти років.

Разом з тим, стаття 2 КК України визначає, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.

Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (ч. 1 ст. 1 Кримінального процесуального кодексу України).

Отже, доводи відповідача про правомірність зняття позивача з усіх видів грошового забезпечення у зв`язку із вчиненням діянь, що мають ознаки кримінального правопорушення є передчасними.

Відповідачем не надано доказів того, що позивач по факту самовільного залишення військової частини притягався до кримінальної відповідальності.

Таким чином, станом на час ухвалення рішення, факт самовільного залишення військової частини позивачем у встановленому законом порядку підтверджений не був, відповідно зняття його з всіх видів забезпечення Військової частини НОМЕР_1 є передчасним.

Крім того, суд зазначає, що призупиненню військової служби військовослужбовця повинно передувати службове розслідування, що є комплексом заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення, подання заяви до органів досудового розслідування та, як вирішальний елемент, внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення.

Суд зазначає, що до спірних правовідносин не можуть застосовуватись положення пунктів 14-15 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, оскільки факт самовільного залишення позивачем військової частини не знайшов належного підтвердження.

Щодо виплати компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік за 25 днів та за 2023 рік за 18 днів, суд зазначає наступне.

Так, у зв`язку із перебуванням позивача на лікуванні внаслідок участі в бойових діях, він не мав змоги використати повністю щорічну основну відпустку за 2022 та 2023 роки.

Вказані обставини не спростовуються відповідачем.

Статтею 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011 XII (далі Закон України № 2011 XII) передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.

Відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки», учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», мають право на додаткову оплачувану відпустку (далі - додаткова відпустка учасника бойових дій). Тривалість такої відпустки становить 14 календарних днів на рік.

Відповідно до ч. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також Наказу Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам встановлена можливість виплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, за минулі роки.

Припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Така позиція висвітлена у зразковому рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 №Пз/9901/4/19.

Позивач має таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні основної відпустки.

Таким чином, відповідачем протиправно не здійснено нарахування та виплата позивачу компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік за 25 днів та за 2023 рік за 18 днів.

Стосовно вимоги позивача щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, суд зазначає наступне.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Отже до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до ч. 3 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім`ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.

Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку №260, грошове забезпечення військовослужбовця включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.

Пунктом 3 Порядку № 260 встановлено, що підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Відповідно до п. 1 Розділу XXIII Порядку №260, грошова допомога для оздоровлення військовослужбовцям виплачується, один раз на рік в розмірі місячного грошового забезпечення.

Згідно із витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №496 від 06.07.2023р. грошова допомога для оздоровлення за 2023 рік позивачу не виплачена.

Враховуючи, що судом встановлено безпідставність включення відповідачем періоду служби позивача з 01.01.2023 року по 07.07.2023 року до самовільного залишення частини, суд приходить до висновку, що позивач мав право на виплату такої допомоги.

Відтак бездіяльність відповідача щодо невиплати грошової допомоги для оздоровлення за 2023, є протиправною.

З огляду на вищевикладене, слід зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік.

Щодо визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні за 16 місяців у розмірі 64% місячного грошового забезпечення, суд зазначає наступне.

За приписами частин другої, третьої статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (частина четверта статті 9 Закону №2011-XII).

Частиною другою статті 15 Закону №2011-XII установлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Відповідно до пункту 2 статті 15 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей Кабінет Міністрів України прийнято постанову №460 від 17.09.2014, якою затверджено Порядок та умови виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби (далі Порядок, в редакції, чинній на день звільнення позивача зі служби ).

Згідно до п.1 вказаного Порядку військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією та звільняються із служби після прийняття рішення про демобілізацію (крім військовослужбовців строкової військової служби) (далі - військовослужбовці), виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.

Згідно наказу №496 від 06.07.2023 року при звільненні позивачу не було виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні відповідно до Постанови КМУ №460 за 16 місяців у розмірі 64% місячного грошового забезпечення.

Відповідно до п.2 Порядку військовослужбовцям виплата допомоги здійснюється за період служби за призовом у зв`язку з мобілізацією з дня їх призову на службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували у мирний час, за винятком тих осіб, які у разі звільнення з військової служби у мирний час не набули права на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

Доказів підтвердження виплати вказаної грошової допомоги при звільненні позивача з військової служби відповідачем не надано.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати позивачу грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01.09.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022р. та 01.01.2023р., суд зазначає наступне.

Грошове забезпечення позивача розраховано на підставі показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018р., а не на 01 січня кожного нового поточного календарного року.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі Закону №2011-ХІІ) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

За приписами частини першої статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 (далі - Постанова №704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови №704 в редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.

Додатки 1 та 14 до Постанови №704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. Зокрема, у цих примітках наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.

Згідно із приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103) до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 було викладено у новій редакції, а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Проте, зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови №704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.

Згідно з Постановою №704, в редакції Постанови №103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким було внесено зміни до пункту 4 Постанови №704.

Таким чином, з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка була чинною до зазначених змін. При цьому порядок дій, який повинні вчинити, зокрема, відповідач, у зв`язку із втратою чинності положеннями пункту 6 Постанови №103 та змін до пункту 4 Постанови №704, не змінився.

Наведена позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у рішенні від 17.12.2019 за результатами розгляду зразкової адміністративної справи №160/8324/19.

Отже, з 30.01.2020 - з наступного дня з дати набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.

Разом з цим, слід зазначити, що з 30.01.2020 знов почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Проте, згідно з п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016р. №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019р. по справі №240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18.02.2021р. у справ №200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11.02.2021р. у справі №200/3757/20-а.

Враховуючи наведене, слід дійти до висновку про протиправну бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01.09.2022 року по 06.07.2023 року без використання посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 року, 01.01.2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт та як наслідок, задоволення позовних вимог позивача в частині зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 01.09.2022 року по 06.07.2023 року з використанням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 року, 01.01.2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

За таких обставин, проаналізувавши встановлені під час судового розгляду обставини справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Позивачем у позові заявлено клопотання щодо стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у сумі 5 000,00 грн., при вирішенні якого суд керуються наступними нормами КАС України.

Так, за змістом приписів ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Як зазначалося вище, за правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Судом встановлено, що на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу останнім надано Договір про надання правової допомоги №0719/23 від 19.07.2023 року, Акт прийому-передачі послуг №1 від 06.08.2023 року до Договору №0719/23 від 19.07.2023 року, ордер серії АЕ №1214180 від 20.07.2023 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП №3848 від 14.09.2018 року.

Зважаючи на наведене, позивач просить суд стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України 05.07.2012 № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закону № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Таким чином, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076-VI).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Так, при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі № 826/1216/16.

Як вище було зазначено, на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу останнім надано Договір про надання правової допомоги №№14/2303/2023 від 23.03.2023 року (далі Договір) та Акт прийому-передачі послуг №1 від 06.08.2023 року до Договору.

Так, за умовами договору про надання правової допомоги №0719/23 від 19.07.2023 року, укладеного між Адвокатським бюро «Вікторії Дубовенко» та клієнтом ОСОБА_1 , предметом договору є зобов`язання Виконавця надати Замовнику правову допомогу (п.1.1 Договору), а саме (п. 1.2 Договору): надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань; складения заяв, скарг, процесуальних інших документів правового характеру; представництво інтересів у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства; отримання будь-яких документів, що стосуються Замовника; надання іншої правової допомоги, що прямо або опосередковано пов`язана з виконанням даного Договору.

Відповідно до п.2.1 Договору Виконавець зобов`язаний: надати правову допомогу, передбачену цим Договором на високому професійному та в порядку, передбаченому цим Договором та Додатковими угодами до нього; забезпечити своєчасність вчинення необхідних юридичних та фактичних дій в межах предмету цього Договору з урахуванням вимог чинного законодавства України. Згідно із п. 2.2 Замовник зобов`язаний: своєчасно забезпечувати Виконавця необхідною розпорядження Виконавцю всю необхідну спірних правовідносин; повідомляти Виконавцю всі відомості, які можуть вплинути на надання правової допомоги та які стали відомі Замовнику після укладення цього Договору та Додаткових угод до нього; прийняти надану правову допомогу у відповідності до умов цього Договору та за відсутності зауважень до наданих послуг; своєчасно проводити оплату наданої правової допомоги Виконавця на користь Замовника; своєчасно сплачувати суми судових витрат та інших встановлених чинним законодавством платежів у строки, рекомендовані Виконавцем.

Згідно з п.3 Договору Замовник зобов`язується сплатити Виконавцю вартість правової допомоги, що надається, у порядку та строки, визначені у додаткових угодах, які є невід`ємною частиною Договору; Замовник оплачує надану правову допомогу Виконавця згідно з виставленими рахунками на підставі актів приймання-передачі послуг наданої правничої (правової) допомоги; Замовник за свій рахунок самостійно або через Виконавця сплачує всі поточні витрати, пов`язані з виконанням умов Договору (судовий збір, податки, збори, послуги зв`язку. транспорт, проживання та інші); Витрати, понесені Виконавцем при виконанні умов Договору, у тому числі сплата судового збору, інші встановлені державою платежі обов`язкового характеру, транспортні та інші витрати, пов`язані з надання послуг Виконавця, сплачуються (відшкодовуються) Замовником та не входять до суми винагороди за цим Договором; Сплата узгодженої сторонами суми вартості послуг наданої правничої (правової) допомоги здійснюється Замовником в безготівковому порядку шляхом перерахування відповідної суми коштів на розрахунковий рахунок Виконавця.

06 серпня 2023 року між Сторонами було складено Акт прийому-передачі послуг №1 від 06.08.2023 року (далі - Акт) яким передбачено, що Виконавцем надані, а Замовником прийнята правнича допомога, а саме: надання консультації з питань належних військовослужбовцю виплат за час проходження служби та при звільненні, а також у разі призупинення військової служби за час самовільного залишення частини та закриття кримінального провадження за фактом відсутності у частині; вивчення документів, розробка та узгодження правової позиції для відновлення прав ОСОБА_1 на належні виплати за час проходження служби та при звільненні з Військової частини НОМЕР_1 ; складання на направлення адвокатського запиту до військової частини НОМЕР_1 ; складання позовної заяви до Військової частини НОМЕР_1 , формування додатків до позовної заяви та направлення до суду та відповідачу. Загальна вартість послуг (фіксований гонорар) складає 5 000,00 грн. (п`ять тисяч гривень 00 коп.). Пунктами 3-4 Акту передбачено, що цей акт є підставою для проведення розрахунку між Сторонами у порядку та строки передбачені Договору про надання правничої (правової) допомоги № 0719/23 від 19.07.2023p., а також підписанням цього акту Замовник підтверджує, що Виконавцем надана допомога у повному обсязі, претензій та зауважень щодо обсягу та якості наданої правової допомоги Замовник не має.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу в даній адміністративній справі, судом враховано наступне.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд зазначає, що дана справа не викликає складності у правовому розумінні, та є справою незначної складності, відповідно до вимог п.10 ч.6 ст.12 КАС України, а також на наявність установленої практики з вирішення цієї категорії спорів.

Справа розглянута у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), є нескладною. У судових засіданнях адвокат участі не брав.

Також слід зазначити, що надання консультації усної (письмової) з вивченням документів, ознайомлення з матеріалами справи з наданим пакетом документів, опрацювання, систематизація інформації та документів, робота з нормативними документами, формування та узгодження правової позиції і поданих до Військової частини документів, аналіз судової практики у подібних правовідносин, підготовка позову як документу не входить до складових надання правничої допомоги, безпосередньо пов`язаною з розглядом справи в суді, а є правничої допомогою, наданою під час досудового врегулювання спору, а також є складовими етапу складання позовної заяви.

Суд також наголошує, що відповідно до частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

При цьому також необхідно враховувати, що Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Як уже зазначалось вище, при розгляді даної справи суд, оцінивши судові та інші витрати, понесені позивачем, їх обґрунтованість та розумність, дійшов висновку, що підтвердженими належними та допустимими в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України доказами є витрати позивача на професійну правничу допомогу саме у сумі 3000,00 грн.

Аналіз положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Верховний Суд у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі №826/841/17 зазначив, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Таким чином, з огляду на часткову доведеність представником позивача розміру фактично понесених витрат на правничу допомогу та недоведеність відповідачем обставин понесення позивачем розміру витрат у меншому розмірі, суд доходить висновку про часткове задоволення вимоги позивача про розподіл між сторонами судових витрат та про наявність підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, які позивач поніс у зв`язку із розглядом справи, шляхом стягнення з Військової частини НОМЕР_1 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 грн.

У стягненні решти витрат на професійну правничу допомогу у сумі 2000,00 грн., про відшкодування якої просив представник позивача, слід відмовити у зв`язку із не наданням належних доказів їх співмірності, а також того, що вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

В ході розгляду справи відповідачем не було наведено належними доказами правомірності своїх дій та прийнятих рішень, у зв`язку із чим, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», підстави для його стягнення у відповідності до ст. 139 КАС України, відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 9, 72-90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати наказ Військової частини НОМЕР_1 від 06.07.2023 року № 496 в частині визначення періоду самовільного залишення частини старшим сержантом ОСОБА_1 з 06.10.2022 року по 03.07.2023 року та вислуги років.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 06.10.2022 рік по 07.07.2023 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄРДПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошове забезпечення за період з 06.10.2022 року по 07.07.2023 року.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за щорічну основну відпустку за 2022 рік та за 2023 рік.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік та за 2023 рік.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄРДПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією за 16 місяців у розмірі 64% місячного грошового забезпечення.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄРДПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) одноразову грошову допомогу у разі звільнення військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією за 16 місяців у розмірі 64% місячного грошового забезпечення.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01.09.2022 року по 06.07.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022р. та 01.01.2023р.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄРДПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошове забезпечення військовослужбовця відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18) за період з 01.09.2022 року по 06.07.2023 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2022р., 01.01.2023р. та відповідного тарифного коефіцієнту з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. (три тисячі грн. 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Тулянцева

Джерело:ЄДРСР 117155342

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані.

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Рішення від 06.02.2024 по справі № 160/19711/23 Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Показати наступного разу?

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Ви не авторизовані

Розділи системи

118 817 747

24 437

2 577

529 247

22 686 273

Унікальні можливості

Моніторинг

Календар засідань

Обране

Добірки прецедентів

Зв'яжіться з нами

Про нас

Комерційний відділ

Підтримка користувачів

Загальні контакти

Соціальні мережі

Рішення від 06.02.2024 по справі № 160/19711/23 Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Ця функція стане доступною в повній версії продукту

Ця функція стане доступною в повній версії продукту

Зберегти в обраному

Надіслати на вказаний адрес

Шановний користувач!