Єдиний державний реєстр судових рішень
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/7289/23
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 лютого 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Бужак Н. П.
Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І.
За участю секретаря: Єжелі А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2023 року, суддя Баргаміна Н.М., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-
У С Т А Н О В И Л А:
ОСОБА_1 звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просила:
- визнати неправомірним рішення військової частини НОМЕР_1 , виражене у наказі від 07.10.2022 № 271 (по стройовій частині) про те, що загибель (смерть) чоловіка позивача, яка настала 00 лютого - березень 2022 року внаслідок множинних вогнепальних та осколкових поранень не пов`язана з виконанням обов`язків військової служби по захисту Батьківщини;
- визнати неправомірним та скасувати пункт 7.4. наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.03.2022 № 65;
- зобов`язати командира військової частини НОМЕР_1 внести зміни у наказ (по стройовій частині) від 12.05.2022 № 119 виключивши з пункту 14 даного наказу слова: "який утримується у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , який самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 з 20.03.2022";
- зобов`язати командира військової частини НОМЕР_1 внести зміни у наказ від 12.08.2022 № 397 (з основної діяльності) зі змісту якого виключити інформацію про самовільне залишення чоловіком позивача, ОСОБА_2 , військової частини НОМЕР_1 ;
- зобов`язати командира військової частини НОМЕР_1 внести зміни у наказ від 07.10.2022 № 271 (по стройовій частині) зі змісту якого виключити абзац 2 наступного змісту: "Смерть не пов`язана з виконанням обов`язків військової служби по захисту Батьківщини".
Позовні вимоги обґрунтувано тим, що самовільне залишення чоловіком позивачки - ОСОБА_2 , військової частини НОМЕР_1 та не пов`язаність його смерті з виконанням обов`язків військової служби по захисту Батьківщини є недоведеними, не підтверджуються належними та допустимими доказами.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2023 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 07.10.2022 № 271 (по стройовій частині) в частині встановлення, що смерть ОСОБА_2 не пов`язана з виконанням обов`язків військової служби по захисту Батьківщини.
Визнано протиправним та скасовано пункт 7.4. наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 21.03.2022 № 65 (по стройовій частині) в частині, що стосується старшого солдата військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_2 , водія-електрика-оператора польової лазні групи матеріального забезпечення.
Зобов`язано командира військової частини НОМЕР_1 внести зміни у наказ від 12.05.2022 № 119 (по стройовій частині), виключивши з пункту 14 даного наказу слова: «який утримується у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , який самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 з 20.03.2022».
В решті позову відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 6970,80 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2023 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши осіб, що з`явиличь в судове звсідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим 02.08.2016 (а.с. 11).
ОСОБА_2 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 45 від 24.02.2022 був зарахований до списків особового складу військової частини на всі види забезпечення з 24.02.2022 та зарахований в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 . Вважати таким, що вибув для безпосередньої участі в бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічи і стримуванні збройної агресії, захисту населення та інтересів держави і заходів із правового режиму воєнного стану на території Чернігівської області з 24.02.2022 (а.с. 13).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 47 від 26.02.2022 старшого солдата військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_2 було призначено на посаду водія-електрика-оператора польової лазні групи матеріального забезпечення (а.с. 14).
Згідно пункту 7.4 наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 65 від 21.03.2022 наказано вважати такими, що вибули після безпосередньої участі в бойових діях та забезпечення здійсненні заходів з національної безпеки і оборони відсічі і стримуванні збройної агресії, захисту населення та інтересів держави і заходів із правового режиму воєнного стану на території Чернігівської області військовослужбовців, вважати такими, які самовільно залишили частину з 20.03.2022, зокрема, старшого солдата військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_2 , водія-електрика-оператора польової лазні групи матеріального забезпечення (а.с. 15).
12.05.2022 відповідачем за підписом командира військової частини складено сповіщення про смерть (загибель) № 222, згідно якого старший солдат ОСОБА_2 під час виконання бойового завдання загинув березня 2022 року (а.с. 16).
Згідно лікарського свідоцтва про смерть № 810 від 11.05.2022 смерть ОСОБА_2 настала лютий-березень 2022 року біля повороту на аеропорт с. Шестовиця, причина смерті: масивна кровотеча, множинні вогнепальні та осколкові поранення тіла, ушкодження внаслідок військових дій від вогнепальної та іншої звичайної зброї (а.с. 17).
На підставі сповіщення про смерть командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ № 119 від 12.05.2022, згідно якого старшого солдата військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_2 , який утримується у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , який самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 з 20.03.2022, вважати таким, що загинув (а.с. 19).
За фактом смерті ОСОБА_2 наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 712 від 13.07.2022 було призначено службове розслідування (а.с. 97-98), згідно якого було встановлено, що 28.02.2022 приблизно об 11:00 год. до старшого лейтенанта ОСОБА_3 , командира евакуаційної роти ремонтно-відновлювального батальйону звернувся старший солдат військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_2 та доповів, що його сестра отримала поранення і йому потрібно з нею побачитись та сказав, що відмовляється виконувати накази та далі проходити Службу в Збройних Силах України. Після розмови старшого солдата військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_2 переодягнувся у свої особисті речі. В нього була вилучена зброя та боєприпаси, які знаходились в його особистих речах, після чого старший солдат військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_2 самовільно залишив місце розташування підрозділу у невідомому напрямку. На початку травня 2022 пошуковою групою Генерального штабу Збройних сил України та іншими військовослужбовцями здійснювались заходи щодо виявлення місцезнаходжень безвісти відсутніх осіб. Під час огляду місцевості в районі повороту на аеропорт с. Шестовиця в лісовій місцевості був виявлений свіжий ґрунт. В ході розкопок були знайдені тіла трьох померлих людей, одним з яких був ОСОБА_2 . У загиблого в речах при собі були документи, що посвідчують особу. Одягнений був в особисті речі. Для з`ясування причин смерті та встановлення осіб тіла були направлені до моргу за адресою: АДРЕСА_1 .
За результатами службового розслідування комісія прийшла до висновку, що смерть старшого солдата військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_2 трапилась за невстановлених обставин та нею було запропоновано питання про віднесення обставин загибелі старшого солдата військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_2 , водія- електрика-оператора польової лазні взводу забезпечення групи матеріального забезпечення, до таких, що пов`язані/не пов`язані з виконанням обов`язків служби ставити після завершення досудового розслідування у відповідному кримінальному провадженні. (а.с. 20-22).
На запит командира військової частини НОМЕР_1 Чернігівським районним управлінням поліції Головного управління Національної поліції в Чернігівській області листами вих. № 5264/124/48/5/2023 від 07.07.2023 та вих. № 7585/124/48/5/2023 від 29.09.2023 було повідомлено, що СВ ЧРУП ГУНП в Чернігівській області здійснюється досудове розслідування за фактом загибелі ОСОБА_2 (а.с. 149, 163).
За результатами вказаного службового розслідування командиром військової частини НОМЕР_1 було прийнято наказ № 397 від 12.08.2022, згідно якого питання про віднесення обставин загибелі старшого солдата військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_2 , водія-електрика-оператора польової лазні взводу забезпечення групи матеріального забезпечення, до таких, що пов`язані/не пов`язані з виконанням обов`язків служби ставити після завершення досудового розслідування у відповідному кримінальному провадженні (а.с. 23-26).
Командиром військової частини НОМЕР_1 було винесено наказ від 07.10.2022 № 271, яким старшого солдата військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_2 , який утримувався у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , який загинув лютий-березень 2022 року в результаті ушкодження внаслідок дій, передбачених законом, та воєнних операцій, було виключено зі списків особового складу військової частини. Смерть не пов`язана з виконанням обов`язків військової служби (а.с. 28).
Позивачка, не погоджуючись з формулюванням щодо самовільного залишення ОСОБА_2 військової частини, визначеним в оскаржуваних наказах, яке впливає на реалізацію її права на отримання визначених законодавством та гарантованих державою пільг та допомог, звернулась з даним адміністративним позовом за захистом свої прав до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В силу вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
В подальшому строк дії режиму воєнного стану продовжувався Указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, № 254/2023 від 01.05.2023, № 451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни визначає відповідно до Конституції України та регулює відносини у цій галузі Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII).
Згідно пункту 2 частини першої статті 3 Закону № 2011-XII дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Відповідно до частини шостої статті 18 Закону № 2011-XII вдова (вдівець) загиблого або померлого військовослужбовця, а також дружина (чоловік) військовослужбовця, який пропав безвісти під час проходження військової служби, у разі якщо вона (він) не взяла (не взяв) інший шлюб, та її (його) неповнолітні діти або повнолітні діти - особи з інвалідністю з дитинства, батьки військовослужбовця, які перебували на його утриманні, мають право на пільги, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до частини другої статті 3 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-ХІV (далі - Статут внутрішньої служби), порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються законами України, положеннями про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 9 Статуту внутрішньої служби визначено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 11 Статуту внутрішньої служби необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України, покладає на військовослужбовців, зокрема, обов`язок свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок.
В силу вимог статті 12 Статуту внутрішньої служби про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).
Згідно статті 14 Статуту внутрішньої служби із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Згідно статті 26 Статуту внутрішньої служби військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України", дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до вимог статей 1, 2 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут) військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.
Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту передбачено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби.
Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" (стаття 5 Дисциплінарного статуту).
Статтею 45 Дисциплінарного статуту встановлено, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Згідно статті 48 Дисциплінарного статуту на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення:
а) зауваження;
б) догана;
в) сувора догана;
г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти);
ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби);
д) пониження в посаді;
е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу);
є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу);
ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Статтями 83 - 86 Дисциплінарного статуту визначено, що на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.
Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів) визначає Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 13.12.2017 за №1503/31371 (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку виконавською дисципліною є належне, своєчасне та якісне виконання військовослужбовцями функціональних обов`язків (посадових інструкцій), наказів Міністерства оборони України, доручень, рішень, планів, програм, які затверджуються в органах військового управління або надходять для виконання до Міністерства оборони України або інших органів військового управління (військових частин).
Службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
Згідно пункту 1 розділу ІІ Порядку службове розслідування може призначатися у разі:
- невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров`ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду;
- невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань;
- неправомірного застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті;
- дій військовослужбовця, які призвели до спроби самогубства іншого військовослужбовця;
- втрати або викрадення зброї чи боєприпасів;
- порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки;
- недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів;
- внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєне військовослужбовцем кримінальне правопорушення;
- повідомлення військовослужбовцю про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення;
- вчинення корупційного злочину або правопорушення, пов`язаного з корупцією;
- скоєння військовослужбовцем під час виконання обов`язків військової служби дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули або отримали тілесні ушкодження інші особи;
- надходження повідомлення (у тому числі анонімного) щодо порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції", а наведена в ньому інформація стосується конкретної особи, містить фактичні дані, які можуть бути перевірені.
Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.
Таким чином, у випадку самовільного залишення військовослужбовцем військової частини або місця служби, служба такого військовослужбовця призупиняється, йому не виплачується грошове та не здійснюється продовольче, речове, інші види забезпечення. Для встановлення обставин самовільного залишення військової частини або місця служби, може бути проведено службове розслідування, за результатами якого вирішується питання щодо притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності.
Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 21.03.2022 року командиром військової частини НОМЕР_1 було прийнято наказ № 65, згідно пункту 7.4 якого наказано вважати таким, що вибули після безпосередньої участі в бойових діях та забезпечення здійсненні заходів з національної безпеки і оборони відсічі і стримуванні збройної агресії, захисту населення та інтересів держави і заходів із правового режиму воєнного стану на території Чернігівської області військовослужбовців, вважати такими, які самовільно залишили частину з 20.03.2022, зокрема, старшого солдата військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_2 , водія-електрика-оператора польової лазні групи матеріального забезпечення (а.с. 15).
Підставою прийняття вказаного наказу був рапорт № 90, відповідно до якого командир групи матеріального забезпечення ОСОБА_4 20.03.2022 доповів, що під час звірки по особовому складу групи матеріального забезпечення було виявлено відсутність військовослужбовців, зокрема, ОСОБА_2 (а.с. 96).
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що за вищевказаним фактом службове розслідування не було проведено, що було встановлено і під час апеляційного розгляду справи.
Також в матеріалах справи міститься рапорт командира групи матеріального забезпечення військової частини ОСОБА_5 (вх. № 541 від 10.08.2022), який за фактом смерті ОСОБА_2 просив призначити службове розслідування, в якому також було повідомлено про залишення ОСОБА_2 місця розташування підрозділу вже 28.02.2022 (а.с. 110).
Окрім того, під час проведення службового розслідування за фактом смерті ОСОБА_2 , було встановлено, що 28.02.2022 приблизно об 11:00 год. до старшого лейтенанта ОСОБА_3 , командира евакуаційної роти ремонтно-відновлювального батальйону звернувся старший солдат військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_2 та доповів, що його сестра отримала поранення і йому потрібно з нею побачитись та сказав, що відмовляється виконувати накази та далі проходити Службу в Збройних Силах України. Після розмови старшого солдата військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_2 переодягнувся у свої особисті речі. В нього була вилучена зброя та боєприпаси, які знаходились в його особистих речах, після чого старший солдат військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_2 самовільно залишив місце розташування підрозділу у невідомому напрямку (а.с. 20-22).
Так, під час вказаного службового розслідування аналогічні пояснення були надані старшим лейтенантом ОСОБА_3 , командиром евакуаційної роти ремонтно-відновлювального батальйону та головним сержантом ОСОБА_6 , головним сержантом ремонтно-відновлювального батальйону (а.с. 115, 116).
Також в матеріалах справи міститься рапорт ОСОБА_3 від 28.02.2022, яким останній доповів командиру ремонтно-відновлювального батальйону, що 28.02.2022 мобілізований солдат ОСОБА_2 відмовився виконувати військовий обов`язок, виконувати накази, покинув позицію (а.с. 114).
Судом першої інстанції у судовому засіданні були допитані свідки.
В якості свідка ОСОБА_7 , повідомив, що знав особисто ОСОБА_2 , знав, що на початку вторгнення ОСОБА_2 потрапив до списків Першої танкової бригади. Вказав, що з вірогідністю 90% бачив його 04.03.2022 біля полігону с. Гончарівське, привітався з ним на відстані.
Також було допитано свідка ОСОБА_8 , яка повідомила, що 03.03.2022 востаннє спілкувалась з сином, він сказав, що перебуває на місці, не знає куди його направлять. Потім зв`язку з ним не було.
Свідок, ОСОБА_9 повідомила, що приблизно 04.03.2022 написала повідомлення своєму брату, яке було прочитано, але ніхто не відповів. Вказала, що поранена не була і до 04.03.2022 брату не телефонувала та не писала.
Свідок ОСОБА_10 повідомив, що до військової частини приїздила дружина, мати ОСОБА_2 щодо питання виявлення останнього в с. Шестовиця в цивільному одязі.
Свідок ОСОБА_3 повідомив, що з початку війни ОСОБА_2 проходив службу у його підрозділі. 28.02.2022 ОСОБА_2 підійшов до нього та повідомив, що відмовляється від проходження служби, а тому у нього було відібрано форму, зброю та боєприпаси, а сам військовослужбовець ОСОБА_2 пішов у невідомому напрямку і більше його не бачив.
Разом з тим, як вірно зауважено судом першої інстанції, в матеріалах справи наявні різні рапорти безпосереднього начальника ОСОБА_2 , командира групи матеріального забезпечення військової частини ОСОБА_5 , № 90 від 20.03.2022 (а.с. 96) та № 541 від 10.08.2022 (а.с. 110), в яких останній вказує на відсутність військовослужбовця ОСОБА_2 20.03.2022 та залишення останнім військової частини 28.02.2022 відповідно.
Водночас, відповідачем ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано доказів подання безпосереднім командиром ОСОБА_2 рапорту вищому керівництву про залишення останнім самовільно військової частини саме 28.02.2022.
Щодо рапорту командира евакуаційної роти ОСОБА_3 від 28.02.2022, яким останній доповів командиру ремонтно-відновлювального батальйону, що 28.02.2022 мобілізований солдат ОСОБА_2 відмовився виконувати військовий обов`язок, виконувати накази, покинув позицію (а.с. 114), то суд першої інстанції вірно зауважив, що ОСОБА_3 не був безпосереднім начальником ОСОБА_2 .
Окрім того, будь-які докази того, що ОСОБА_2 був направлений до ремонтно-відновлювального батальйону відсутні, як і не надано доказів того, що даному військовослужбовцю було видано військову форму.
При цьому, відповідачем також не надано доказів реагування вищого керівництва на рапорт ОСОБА_3 .
Щодо рапорту командира групи матеріального забезпечення військової частини ОСОБА_5 № 90 від 20.03.2022, то у зазначеному рапорті відсутня інформація про самовільне залишення ОСОБА_2 розташування військової частини, а лише повідомлено, що під час звірки по особовому складу групи матеріального забезпечення було виявлено відсутність, зокрема, військовослужбовця ОСОБА_2 (а.с. 96).
Разом з тим, командиром військової частини НОМЕР_1 , без проведення службового розслідування, без уточнення будь-яких обставин відсутності ОСОБА_2 , винесено наказ від 21.03.2022 № 65, згідно з пунктом 7.4 якого ОСОБА_2 вважати таким, що самовільно залишив частину з 20.03.2022 після безпосередньої участі в бойових діях та забезпечення здійсненні заходів з національної безпеки і оборони відсічі і стримуванні збройної агресії, захисту населення та інтересів держави і заходів із правового режиму воєнного стану на території Чернігівської області (а.с. 15).
Як пояснив у суді апеляційної інстанції представник відпоовідача, станом на 28.02.2022, командир військової частини НОМЕР_1 перебував у м. Чернігові, після закінчення бойових дій в районі Чернігова та області, військову частину було передислоковано до м. Черкаси.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що висновки командира військової частини НОМЕР_1 , викладені у вищезгаданому наказі 21.03.2022 № 65, є передчасними, оскільки належними доказами не підтверджено факт самовільного залишення ОСОБА_2 розташування підрозділу або військової частини.
Як вірно зауважено судом першої інстанції, визначальною ознакою для встановлення факту самовільного залишення військової частини і місця служби є доведеність вини військовослужбовця, тоді як факт залишення ОСОБА_2 місця служби встановлено не було, а вина особи не доведена.
При цьому, у разі не встановлення обставин при яких ОСОБА_2 залишив місце служби, для визнання військовослужбовця таким, що зробив це самовільно, необхідно перевірити наявність чи відсутність фактів, умов, чинників тощо, які б давали обґрунтовані підстави стверджувати про відсутність інших причин відсутності військовослужбовця на місці служби, тоді як не з`ясування обставин і причин, за яких військовослужбовець залишив військову частину, а також відсутність доказів, які б підтверджували самовільне залишення розташування, свідчить про відсутність підстав для висновку про самовільне залишення військовослужбовцем військової частини.
Разом з тим, СВ ЧРУП ГУНП в Чернігівській області здійснюється досудове розслідування за фактом загибелі ОСОБА_2 у кримінальному провадженні від 28.02.2022 № 12022270340000611 за ознаками кримінальних порушень, передбачених частиною першою статті 115 КК України (умисне вбивство) з позначкою (а.с. 149, 163).
Окрім того, в ході апеляційного розгляду справи, представником відповідача надано до справи постанову Чернігівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону від 31.01.2023 відповівдно до якої постанову про закриття кримінального провадження від 29.11.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України скасовано, постанову скеровано до П`ятого слідчого відділу (з дислокацією у м. Чернігів) ГУДБР, розташованого у м. Києві.
Як слідує із зазначеної постанови, з матеріалівв кримінальної 20.03.2022 убачається, що водій-електрик-оператор польової лазні групи матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 старший солдат ОСОБА_2 в умовах воєнного стану, самовільно залишив місце служби, розташоване поблизу смт. Гончарівське.
07.09.2022 слідчим у кримінальному провадженні прийнято рішення про закриття у зв`язку з встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення.
Підставою для скасування постанови про закриття кримінального провадження стало те, що слідчим не було встановлено всіх обставин справи, зокрема: необхідно встановити точну місцевість як місця служби; допитати свідків з осіб військовослужбовців, яким відомі обставини самовільного залишення місця служби ОСОБА_2 , не допитано прямовго командира ОСОБА_2 , не встановлено які завдання або бойові розпорядження міг виконувати військовослужбовець на момент виявлення його відсутності, тощо.
Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, дата реєстрації провадження 2.06.2022.
Як пояснив представник відповідача факт самовільного залишення місця служби ОСОБА_2 командир військової частини встановив особисто, а тому ним було видано оскаржувані накази.
Проте, такі доводи представника відповідача є безпідставними, оскільки станом на час прийняття оскаржуваних наказів не було встановлено факт самовільного залишення військовослужбовцем ОСОБА_2 місця служби ні висновком службового розслідування, ні матеріалами кримінальних справ.
Фактично накази було прийнято лише на підставі рапорту однієї або ж двох осіб, без детального вивчення всіх обставин зникнення військовослужбовця. Тим паче, як зазначив представник відповідач, залишив самовільно місце служби не один ОСОБА_2 , а ще й інші військовослужбовці.
Колегія суддів також звертає увагу на ту обставину, що сповіщення про смерть (загибель) старшого солдата ОСОБА_2 (а.с 16) було видано 12.05.2022 та підписано командиром військової частини НОМЕР_1 Л. Хода. У даному сповіщенні зазначено, що старший солдат ОСОБА_2 під час виконання бойового завдання загинув '' '' березень 2022 року.
Зазначене сповіщення було підписано командиром військової частини без урахування рапорту військовослужбовця ОСОБА_11 на який посилається відповідач, який складено 28 лютого 2022 року.
Лікарське свідоцтво про смерть №180 видано 11 травня 2022 року.
Наказ №119 за підписом командира військової частини НОМЕР_1 видано 12.05.2022 та зазначено, що ОСОБА_2 самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 з 20 березня 2022 року.
Доводи представника відповідача про те, що командиру «підсунули» на підпис сповіщення, є на думку суду незрозумілими та непереконливими, оскільки командир військової частини, підписуючи накази, має їх вивчати та підписувати той документ, який містить достовірну інформацію.
Окрім того, як зазначено вище, у наказі №119 зазначена дата самовільного залишення військової частини ОСОБА_2 з 20 березня 2022 року.
За наявності таких розбіжностей, без належного службового розслідування та встановлення всіх обставин загибелі військовослужбовця, встановлення за результатами проведеного розслідування причин загибелі військовослужбовця чи факту залишення ним місця служби, видання оскаржуваних наказів видається протиправними.
Також колегія суддів звертає увагу, що службове розслідування було призначене лише у липні 2022 року. Зазначене розслідування було підписано членами комісії у складі 4 офіцерів та затверджено командиром військової частини НОМЕР_1 .
Доводи представника відповідача про те, що члени комісії і командир військової части припустилися помилки зазначивши, що питання про віднесення обставин загибелі старшого солдата ОСОБА_2 до таких, що пов`язані/не пов`язані з виконанням обов`язків служби ставити після завершення досудового розслідування у відповідному кримінальному провадженні, також є непереконливими. Зазначений акт службового розслідування, як зазначив представник відповідача, є чинним та діючим і до теперішнього часу відсутнє остаточне рішення у порушеній кримінальній справі.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про визнання протиправним та скасування пункту 7.4. наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 21.03.2022 № 65 (по стройовій частині) в частині, що стосується старшого солдата військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_2 , водія-електрика-оператора польової лазні групи матеріального забезпечення.
Оскільки позовні вимоги про зобов`язання командира військової частини НОМЕР_1 внести зміни у наказ (по стройовій частині) від 12.05.2022 № 119 виключивши з пункту 14 даного наказу слова: "який утримується у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , який самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 з 20.03.2022" є похідними від вимоги про визнання протиправним та скасування пункту 7.4. наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 21.03.2022 № 65, відтак наявні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині шляхом зобов`язання командира військової частини НОМЕР_1 внести зміни у наказ від 12.05.2022 № 119 (по стройовій частині), виключивши з пункту 14 даного наказу слова: "який утримується у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , який самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 з 20.03.2022".
Щодо визнання неправомірним рішення військової частини НОМЕР_1 , виражене у наказі від 07.10.2022 № 271 (по стройовій частині) про те, що загибель (смерть) чоловіка позивачки, яка настала 00 лютого - березень 2022 року внаслідок множинних вогнепальних та осколкових поранень не пов`язана з виконанням обов`язків військової служби по захисту Батьківщини, то колегія суддів зазначає наступне.
Як вже було встановлено судом, за фактом смерті старшого солдата військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_2 , водія-електрика-оператора польової лазні групи матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 було проведено службове розслідування, згідно якого комісія прийшла до висновку, що смерть старшого солдата військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_2 трапилась за невстановлених обставин (а.с. 20-22).
За результатами вказаного службового розслідування командиром військової частини НОМЕР_1 було прийнято наказ № 397 від 12.08.2022, згідно якого питання про віднесення обставин загибелі старшого солдата військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_2 , водія-електрика-оператора польової лазні взводу забезпечення групи матеріального забезпечення, до таких, що пов`язані/не пов`язані з виконанням обов`язків служби ставити після завершення досудового розслідування у відповідному кримінальному провадженні (а.с. 23-26).
Так, суду не було надано доказів завершення досудового розслідування у відповідному кримінальному провадженні або інших доказів, на підставі яких відповідач дійшов висновку, що смерть ОСОБА_2 не пов`язана з виконанням обов`язків військової служби по захисту Батьківщини.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що зазначення в наказі командира військової частини НОМЕР_1 від 07.10.2022 № 271 (по стройовій частині), що смерть ОСОБА_2 не пов`язана з виконанням обов`язків військової служби по захисту Батьківщини також є передчасною, а тому судова колегія приходить до висновку про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 07.10.2022 № 271 (по стройовій частині) в зазначеній частині.
Щодо рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, то колегія суддів зазначає, що рішення суду в цій частині позивачем не оскаржується, а відповідач в апеляційній скарзі не наводить доводів та міркувань незаконності рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а тому відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Що стосується рішення суду першої інстанції в частині стягнення на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів витрат на правничу допомогу, то колегія суддів вважає, що наявні правові підстави для стягнення таких витрат з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною третьою статті 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно частин четвертої та п`ятої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частина сьома статті 134 КАС України визначає, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
В силу частин шостої, сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати, у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися в акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час, витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
За змістом частини 9 статті 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 23 січня 2014 року (справа «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04)) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року №5076-VI).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року №5076-VI ).
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних із розглядом даної справи, у розмірі 5000,00 грн суду було надано копію договору про надання правової допомоги від 28.07.2023, акт прийому-передачі виконаних робіт від 31.07.2023, прибутковий касовий ордер № 1 від 31.07.2023, ордер, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (а.с. 73-74, 129-132).
Вирішуючи питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги, слід зазначити наступне.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № №826/15063/18 (адміністративне провадження №К/9901/18029/19).
Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що стосовно вирішення питання про компенсацію витрат на правничу допомогу, що Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у рішенні у справі "East/West Alliance Limited" проти України" оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy), заява № 34884/97).
У пункті 269 рішення у цій справі ЄСПЛ зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), заява № 31107/96, пункт 55).
У справі "Черніус та Рінкевичюс проти Литви" (Сernius and Rinkeviсius v. Lithuania) (заяви № 73579/17 та № 14620/18, пункт 71) ЄСПЛ також посилався на загальніший принцип про те, що ризик будь-якої помилки, допущеної державним органом, має покладатись на саму державу і помилки не мають виправлятися за рахунок осіб, яких це стосується (див. також рішення у справах "Beinaroviс and others v. Lithuania", заява № 70520/10, пункт 140 та "Radchikov v. Russia", заява № 65582/01, пункт 50).
ЄСПЛ у цій справі також дійшов висновку, що відмова національних судів у відшкодуванні заявникам судових витрат, понесених в ході адміністративного провадження, в якому вони оскаржували накладення державною інспекцією з праці штрафів і за результатами якого вони домоглися скасування цих рішень як необґрунтованих, становило порушення їхнього права на доступ до суду, і тому порушення пункту 1 статті 6 Конвенції незалежно від сум цих витрат (пункт 74). Водночас витрати не мають бути понесені безвідповідально чи без належного обґрунтування (див. рішення у справах "Stankiewicz v. Poland", заява № 46917/99, пункт 75).
Відповідні принципи, що випливають з усталеної практики Суду та стосуються права на доступ до суду, наведені у рішенні ЄСПЛ у справі "Zubac v. Croatia" (заява № 40160/12, пункти 76- 86).
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 08 лютого 2022 року у справі №160/6762/21.
Враховуючи, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу підтверджені документально, а також враховуючи співмірність зі складністю справи, змістом позовної заяви, часом, витраченим адвокатом на підготовку та подання позову до суду, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також часткове задовлення позову, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність достатніх правових підстав для стягнення з відповідача понесених позивачкою витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3750,00 грн.
Також, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 3220,80 грн.
Щодо заяви позивачки від 30.01.2024 року про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, то колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення, оскільки представник позивача жодного разу не приймав участі у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, будь-яких доказів, відзивів чи заперечень до суду апеляйної скарги не подавав.
Так, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу понесених ОСОБА_1 надано до суду платіжні документи: копію договору про надання правової допомоги від 10.01.2024; копію прибуткового касового ордеру №3 від 22.01.2024 року; копію ордеру про надання правничої (правовї допомоги) від 22.01.2024 року Серії СВ №1075469; копію свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю від 14.07.2023 Серії ЧН №001293.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що позивачем не надано детального опису робіт та акту прийому-передачі наданих послуг, а тому з наданих до суду документів не можливо встановити реальність наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Таким чином, колегія суддів не вбачає правових підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу понесених у суді апеляційної інстанції.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2023 року.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2023 року - без змін.
У задоволенні заяви про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ) судових витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 3000,00 грн (три тисячі гривень 00 копійок) - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Костюк Л.О.
Кобаль М.І.
Повний текст виготовлено: 07 лютого 2024 року.
