ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 127/20368/21
провадження № 61-10159св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
треті особи: Служба у справах дітей Лука-Мелешківської сільської ради Вінницької області, Служба у справах дітей Вінницької міської ради,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4 на постанову Вінницького апеляційного суду від 13 червня 2023 року у складі колегії суддів: Якименко М. М., Ковальчука О. В., Сала Т. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_1 .
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Лука-Мелешківської сільської ради Вінницької області, про визначення місця проживання малолітньої дитини.
Позов мотивований тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04 вересня 2020 року шлюб розірвано.
На цей час син проживає разом із позивачем і перебуває на його утриманні.
Відповідач ухиляється від виконання обов`язків щодо утримання та виховання сина, не піклується про нього, його фізичний і духовний розвиток, не спілкується з ним, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей. Відповідач висловлює своє небажання щодо утримання сина належним чином, посилаючись на відсутність коштів та неможливість їх заробити.
При цьому, ОСОБА_2 є фізично здоровою людиною, не має статусу особи з інвалідністю, не має ніяких травм і патологій. Відповідач не проживає з позивачем і сином тривалий період часу, проявляє байдужість і небажання приймати участь у вихованні та житті дитини.
Позивач просив визначити місце проживання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: квартира АДРЕСА_1 , і фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 січня
2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визначено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 за місцем його проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Заочне рішення мотивоване доведеністю факту забезпечення позивачем належних умов проживання і розвитку, ухилення відповідача від участі у вихованні дитини. Суд вважав, що визначення місця проживання дитини з батьком відповідатиме найкращим інтересам малолітнього ОСОБА_5 .
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 26 липня 2022 року заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 січня 2022 року скасовано, призначено розгляд справи у загальному позовному провадженні.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають інші ущемлення прав та свобод. Крім того, обставини справи, на які посилається заявник, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Короткий зміст зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 .
У серпні 2022 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей Вінницької міської ради, про визначення місця проживання дитини з матір`ю.
Зустрічний позов мотивований тим, що вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_1 , від якого сторони мають сина ОСОБА_5 .
Після розірвання шлюбу син залишився проживати з нею, проти чого ОСОБА_1 не заперечував.
Наприкінці червня 2021 року ОСОБА_2 домовилась із ОСОБА_1 про те, що деякий час син буде проживати з ним, оскільки вона потребувала стаціонарного лікування, на що ОСОБА_1 погодився.
З 30 червня 2021 року вона перебувала на тривалому лікуванні.
Після закінчення проходження реабілітації ОСОБА_2 була видана характеристика, якою підтверджується її перебування у відділенні «Притулок для осіб, що постраждали від домашнього насильства, насильства за ознакою статі, перебувають у складних життєвих обставинах» КЗ «Обласний комплексний центр надання соціальних послуг».
ОСОБА_3 зазначала, що перед випискою з центру була укладена угода про найм житла з метою проживання у ньому разом зі своїм сином.
Проте у жовтні 2021 року хвороба ОСОБА_2 знову загострились.
Після закінчення лікування вона неодноразово зверталася до ОСОБА_1 з проханням повернути їй сина, однак він спочатку просив відтермінувати повернення їй сина, а в подальшому категорично відмовився від цього, погрожуючи при цьому насильством.
ОСОБА_2 вказувала, що вони з сином мають особливу прив`язаність один до одного та болісно переживають ті обставини, які на цей час унеможливлюють їх спільне проживання.
Вона має бажання і можливість забезпечити сину належні умови проживання та утримання, які будуть направлені на його належний моральний, фізичний і духовний розвиток. Вона орендує житло, у якому забезпеченні усі умови для комфортного проживання у ньому матері з сином.
Вона зареєстрована як приватний підприємець і винаймає нежитлове приміщення для здійснення підприємницької діяльності, отримує стабільний дохід.
ОСОБА_1 не має постійної роботи та заробітку, має схильність до вживання спиртних напоїв, що може негативно впливати на виховання дитини. Поведінка відповідача відносно членів своєї сім`ї характеризується грубістю. Він емоційно неврівноважений та схильний до фізичного і психологічного насилля, що й стало підставою для припинення існування їхньої сім`ї. Він чинить перешкоди у зустрічах із дитиною. Рішенням суду ОСОБА_1 видано обмежувальний припис.
ОСОБА_2 просила визначити місце проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 25 серпня 2022 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 та первісний позов ОСОБА_1 об`єднано в одне провадження.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22 березня 2023 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено. Визначено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, а саме: судовий збір у розмірі 992,40 грн і витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
після розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільний син ОСОБА_6 залишився проживати разом із ОСОБА_2 , проти чого ОСОБА_1 не заперечував. Наприкінці червня ОСОБА_2 домовилась із ОСОБА_1 про те, що деякий час син буде проживати з ним, оскільки вона потребувала стаціонарного лікування, на що ОСОБА_1 погодився. Ці обставини ніким зі сторін не заперечуються. Після закінчення лікування ОСОБА_2 неодноразово зверталася до ОСОБА_1 з проханням повернути їй сина, однак він спочатку просив відтермінувати повернення їй сина, а згодом категорично відмовився від цього. Судом встановлено, що ОСОБА_1 чинить ОСОБА_2 перешкоди у спілкуванні, побаченні з сином, а також у його вихованні, оскільки сторони мають неприязні відносини та ОСОБА_3 боїться ОСОБА_1 , про що свідчить обмежувальний припис, виданий Вінницьким міським судом Вінницької області 29 грудня 2021 року. ОСОБА_1 не надавав можливості ОСОБА_2 зустрічатися та спілкуватися із сином, що суперечить сімейним цінностям, які полягають в повазі один до одного та як найкращому вихованні сина, ураховуючи інтереси дитини;
суд, визначаючи місце проживання дитини, надавши належну оцінку усім обставинам справи, з урахуванням найкращих інтересів дитини визначив місце проживання з матір`ю;
на час ухвалення рішення судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з батьком буде мати більш позитивний вплив на дитину. Судом враховано, що ОСОБА_1 позбавлений батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , притягався до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП, тобто за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння;
батько дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати;
виходячи із обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини, суд дійшов висновку про наявність підстав для визначення місця проживання дитини з матір`ю з огляду на те, що батько хоча й належним чином займається вихованням та утриманням дитини, однак перешкоджаючи ОСОБА_2 у спілкуванні із сином, позбавляє його як належної опіки і виховання з боку матері, так і порушує їх право на прямі контакти, що суперечить найкращим інтересам дитини;
суд звернув увагу, що в цьому випадку вирішив спір не про розлучення дитини з батьком, а про визначення місця проживання дитини. Суд наголосив, що батьки дитини повинні у першу чергу відповідально ставитися до морального здоров`я дитини, не створювати конфлікті ситуації та не змушувати дитину робити вибір, з ким із батьків проживати. У подальшому з урахуванням обставин, які можуть виникнути, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку, а після досягнення дитиною чотирнадцяти років, дитина вправі самостійно визначати, з ким із батьків буде проживати.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Вінницького апеляційного суду від 13 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 березня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення.
Первісний позов ОСОБА_1 задоволено.
Визначено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 за місцем його проживання за адресою: АДРЕСА_2 .
У задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за звернення з апеляційною скаргою в розмірі 1 488,60 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
спір між сторонами виник з приводу визначення місця проживання їхнього спільного сина, оскільки кожен із батьків, які на цей час проживають окремо, просить встановити місця проживання сина за кожним із них;
суд першої інстанції не з`ясував у повній мірі всі обставини, які мають значення для справи, не дав належної правової оцінки наявним у ній доказам та не виконав усі вимоги цивільного процесуального судочинства, у зв`язку із чим рішення в цій справі не можна визнати законним і обґрунтованим;
апеляційний суд за клопотанням сторін допитав малолітню дитину в присутності законних представників і педагога. Дитина пояснила, що проживає тривалий час з батьком. Маму впізнає, бажає спілкуватися з нею. Пояснила, що мати не дзвонить до неї, до садочка не приходила, до дошколярика теж. З мамою тривалий час не бачиться та не спілкується. Спілкуватися з мамою дитині ніхто не забороняє. Щодо місця проживання дитина зазначила, що бажає жити саме разом із батьком. Також повідомила, що з ними проживає його брат і сестра, яка допомагає у догляді за ним;
судом встановлено те, що ОСОБА_2 не цікавилась станом здоров`я дитини, жодного разу не зверталась до дошкільного закладу, станом розвитку сина також не цікавилась, будь-якої участі в забезпеченні виховання та розвитку дитини не приймала. Тобто вона як мати неналежно виконувала свої материнські обов`язки відносно сина ОСОБА_5 , оскільки тривалий час була відсутня в його житті. І ця обставина має істотне значення для правильного вирішення спору;
крім того, позивач жодного разу не зверталась до органів та установ із вимогою усунути перешкоди в спілкуванні з дитиною і встановлення графіку побачень із сином. А зустрічний позов нею був поданий лише після того, як її колишній чоловік звернувся до суду. Заперечуючи позовні вимоги, ОСОБА_3 вказувала на те, що її колишній чоловік чинить перешкоди в спілкуванні з дитиною, однак на підтвердження такої обставини належних доказів не надала;
батьки дитини мають місце проживання, створили всі умови для проживання, виховання та розвитку сина. Матеріально-побутове забезпечення батьків судами враховується, але не є єдиновизначальним;
подані до апеляційної скарги докази апеляційним судом до розгляду не приймаються, ці документи не були предметом дослідження в суді першої інстанції, який тривалий час розглядав справу, позивач не був позбавлений можливості надати їх вчасно, клопотання про їх долучення в суді першої інстанції не заявляв. Посилання на відсутність правової допомоги не є поважною причиною для задоволення клопотання про долучення цих документів;
враховуючи, що ОСОБА_5 тривалий час проживає і виховується батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , дитина проявляє прив`язаність до батька, також має тісний емоційний зв`язок із ним, який піклуються про нього та відіграє важливу роль у його житті, що підтверджується доказами, наданими ОСОБА_1 , та поясненнями самого сина ОСОБА_5 в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, а тому відокремлення його від батька може призвести до психотравми дитини, що прямо суперечить його інтересам;
на вказані обставини справи суд першої інстанції уваги не звернув, не здійснив оцінку середовища проживання дитини, не перевірив, яку роль у житті дитини відіграє батько і мати, не надав цьому належної правової оцінки, не врахував думку дитини, неправильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин, а тому зробив неправильний висновок про відмову у задоволенні первісного позову;
суд першої інстанції не врахував тривалість часу, проведеного дитиною протягом двох років із батьком, оскільки це є важливим чинником при визначенні найкращих інтересів для дитини, як висловив Європейський суд з прав людини 11 липня 2017 року у рішенні в справі «М.С. проти України». Вказане узгоджується з постановою Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 756/2109/16-ц (провадження № 61-5487св18);
апеляційний суд вважає, що проживання сина з батьком відповідає принципу «найкращих інтересів дитини» та є пріоритетним при вирішенні цієї справи. На зазначене суд першої інстанції належної уваги не звернув, не дав цьому відповідної правової оцінки, хоча це має важливе та істотне значення для правильного вирішення спору;
залишаючи дитину з матір`ю, суд першої інстанції виходив із того, що позивач притягувався до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП України, а також те, що він позбавлений батьківських прав відносно іншої дитини від іншого шлюбу. Апеляційний суд не погоджується із зазначеним і вважає, що притягнення до адміністративної відповідальності позивача не підтверджує та не доводить того, що останній зловживає алкогольними напоями. Доказів зловживання алкогольними напоями матеріали справи не містять. Позбавлення батьківських прав відносно дитини від іншого шлюбу не впливає на вирішення питання визначення місця проживання дитини і беззаперечно не вказує на те, що позивач неналежним чином виконує свої батьківські обов`язки відносно спільної з відповідачем малолітньої дитини. Натомість матеріали справи містять достатньо доказів, що позивач свої обов`язки виконує, забезпечує та виховує дитину на належному рівні.
Аргументи учасників справи
У липні 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_3 надійшла касаційна скарга, у якій її представник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та направити справу на новий апеляційний розгляд, вирішити питання про розподіл судових витрат.
Касаційна скарга представника ОСОБА_3 мотивована тим, що:
апеляційний суд належним чином не оцінив подані нею докази, не перевірив наявності підстав її позовних вимог;
апеляційний суд не врахував, що на цей час ОСОБА_1 продовжує незаконно утримувати сина та чинити перешкоди у побаченні і спілкуванні її з дитиною. Внаслідок таких незаконних дій батька дитини були втрачені емоційні зв`язки матері й сина. Тривале проживання дитини з батьком не може бути безумовною підставою для визначення місця проживання сина саме з ним;
в апеляційній скарзі ОСОБА_1 умисно вказав, що ОСОБА_3 надала згоду на проживання дитини з батьком протягом двох років. Такі твердження спростовуються тим, що вона неодноразово приїжджала до дитини, проте ОСОБА_1 перешкоджав їй у спілкуванні із сином;
при задоволенні позову ОСОБА_1 апеляційний суд врахував довідку Комунального закладу дошкільної освіти «Веселка» Лука-Мелешківської сільської ради, де в.о. директора цього закладу є родич ОСОБА_1 - ОСОБА_8 , що породжує сумніви у законності цієї довідки. Інша довідка Дошкільного приватного закладу «РОЗУМАШКА» міста Вінниці від 18 квітня 2023 року № 35 підписана невідомою особою ОСОБА_9 , яка не працює у цьому закладі. При зверненні до директора Дошкільного приватного закладу «РОЗУМАШКА» міста Вінниці Олійник Л. Г. стало відомо, що ОСОБА_9 не працює у цьому приватному закладі, а дитина ОСОБА_5 - не числиться в ньому. Це свідчить про те, що ОСОБА_1 умисно підробив довідки та подав їх до суду. Висновок Служби у справах дітей Лука-Мелешківської сільської ради про доцільність проживання дитини з батьком є неналежним доказом, оскільки мати дитини не була присутня на засіданні комісії, у зв`язку з чим була позбавлена можливості висловити свої пояснення і заперечення;
медична інформація, яка міститься у виписці з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 02 липня 2021 року № 655, щодо ОСОБА_3 є лікарською таємницею та персональними даними, на розголошення яких остання не надавала згоду, тому така виписка не повинна була враховуватися при розгляді цієї справи;
ОСОБА_3 наголошує на тому, що постановою Тиврівського районного суду Вінницької області від 16 листопада 2020 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік. У цій постанові вказано, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння. Тобто апеляційний суд визначив місце проживання дитини з батьком, який зловживає алкогольними напоями та в стані алкогольного сп`яніння сідає за кермо транспортного засобу;
у справі № 127/21381/16-ц задоволено позов ОСОБА_10 до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 не бере участі у вихованні і розвитку сина, не цікавиться його життям, не спілкується з ним;
в акті КУ «ЦНСП» оцінки потреб сім`ї/особи від 20 липня 2021 року, доданому ОСОБА_1 , вказано, що в нього немає шкідливих звичок, він не був позбавлений батьківських прав раніше, що очевидно не відповідає дійсним обставинам;
ОСОБА_1 не надав достовірних доказів на підтвердження у нього постійного доходу;
апеляційний суд не врахував, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 грудня 2021 року у справі № 127/35461/21 видано обмежувальний припис ОСОБА_1 на строк 6 місяців, а саме: заборонено наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування ОСОБА_3 ; заборонено особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_3 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_1 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборонено вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_3 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Під час розгляду справи № 127/35461/21 встановлено, що ОСОБА_1 постійно здійснював фізичне насильство відносно ОСОБА_3 , завдавав тілесних ушкоджень, висловлювався нецензурною лайкою, що було підставою для звернення до правоохоронних органів.
У вересні 2023 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_11 надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу відхилити, а постанову апеляційного залишити без змін.
Відзив мотивований тим, що судом апеляційної інстанції було враховано висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 215/4452/16-ц (провадження № 61-1145св19). ОСОБА_1 зазначає, що апеляційний суд ретельно дослідив і перевірив усі доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, вислухав позиції усіх сторін, у судовому засіданні було з`ясовано і заслухано думку самої неповнолітньої дитини ОСОБА_12 за участю представника закладу освіти, законних представників дитини (матері та батька дитини) та представника служби у справах дітей.
У жовтні 2023 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_4 надала відповідь на відзив, в якому зазначила, що ОСОБА_1 не сприяє збереженню зв`язків із сім`єю, заперечує спілкування та побачення ОСОБА_3 з сином ОСОБА_13 . Тривалий час дитина проживає з батьком, який чинить перешкоди у спілкуванні матері з сином, що призвело до такого негативного наслідку, як втрата сталих емоційних зв`язків матері та дитини. Зазначене не може бути безумовною підставою для відповідного визначення місця проживання з батьком, оскільки при вирішенні спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам. ОСОБА_2 зазначає щодо позиції Служби у справах дітей Лука-Мелешківської сільської ради, що у складі цієї Служби працює родич ОСОБА_1 ОСОБА_3 не отримувала виклики і повідомлення від Служби у справах дітей Лука-Мелешківської сільської ради. ОСОБА_1 не повідомляє ОСОБА_3 про стан дитини ОСОБА_5 та не дає можливості ОСОБА_3 цікавитись життям і здоров`ям дитини. ОСОБА_2 не має проблем зі здоров`ям та діагнозів, зокрема, щодо психіатричного розладу, про які стверджує ОСОБА_1 , які могли б перешкодити у визначенні місця проживання спільного сина сторін разом з ОСОБА_3 . Натомість є сумніви щодо можливості ОСОБА_1 належно забезпечувати спільну дитину, оскільки ОСОБА_1 не працевлаштований та не отримує офіційного доходу.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У вересні 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, від 27 січня 2021 року у справі № 727/3856/18, від 26 січня 2023 року у справі № 164/812/21, від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18, від 13 червня 2022 року у справі № 766/17903/19.
Фактичні обставини
Суди встановили, що з 12 червня 2016 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який 04 вересня 2020 року розірвано. Від шлюбу мають сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з довідкою від 02 липня 2021 року № 674 ОСОБА_1 та малолітній син ОСОБА_5 зареєстровані в АДРЕСА_3 , але проживають за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до довідки від 15 липня 2021 року № 02-41/151 за період проживання на території сільської ради на ОСОБА_1 скарг до сільської ради не надходило, інші відомості не відомі.
З акту обстеження умов проживання від 20 липня 2021 року за адресою: АДРЕСА_2 , слідує, що умови проживання створені на достатньому рівні.
Відповідно до акту оцінки потреб сім`ї/особи від 20 липня 2021 року та висновку оцінки потреб сім`ї від 20 липня 2021 року ОСОБА_5 виховується в КЗ дошкільної освіти «Веселка» Лука-Мелешківської сільської ради Вінницького району Вінницької області. Згідно з довідкою від 01 вересня 2022 року № 50 під час перебування дитини в дошкільному закладі мама дитини не цікавилася вихованням, не відвідувала батьківські збори, не здійснювала оплату за перебування дитини в дитячому садочку.
Згідно із характеристикою від 09 вересня 2022 року № 83, виданою командиром Добровольчого формування № 1 Лука-Мелешківська територіальної громади Сил територіальної оборони, з 24 квітня 2022 року ОСОБА_1 уклав контракт добровольця територіальної оборони і характеризується позитивно.
Відповідно до довідки від 06 вересня 2022 року ОСОБА_1 працює за основним місцем роботи в ТДВ «Транс-Легіон» на посаді охоронника з 06 вересня 2022 року з окладом 6 510,00 грн.
У суді апеляційної інстанції позивач пояснив, що основний його заробіток - це отримання плати за надання будівельних послуг, які він надає майже 15 років.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 грудня 2021 року видано обмежувальний припис ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_3 , на строк 6 місяців, із такими заборонами: заборонено наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування ОСОБА_3 ; заборонено особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_3 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_1 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборонено вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_3 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що вказана справа була розглянута за відсутності правопорушника. У суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснив, що йому невідомо про обставини зазначеної справи. Відповідач ОСОБА_3 вказала, що підставою для звернення до поліції та в подальшому видачі обмежувального припису слугувала телефонна розмова з позивачем, який вчиняв відносно неї психологічний тиск.
Відповідно до інформаційно-телекомунікаційної системи інформаційного порталу НПУ у період з 01 січня 2020 року до 15 вересня 2021 року зареєстровано одне звернення від ОСОБА_3 від 23 квітня 2021 року про те, що її колишній чоловік ОСОБА_1 без дозволу забрав їхню спільну дитину та не хоче повертати, що підтверджується листом ВП № 2 ВРУП у Вінницькій області від 08 жовтня 2021 року.
У суді апеляційної інстанції щодо цієї обставини позивач пояснив, що забрав дитину, оскільки коли приїхав до помешкання колишньої дружини, побачив там невідомих чоловіків. Побоюючись за дитину, він її забрав. Також зазначив, що дитина часто залишалася сама без нагляду матері, за нею іноді здійснювали догляд сторонні люди.
У відповіді Вінницького ВДВС у Вінницькому районі Вінницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) вказано, що відкриті виконавчі провадження відносно ОСОБА_1 на виконанні у відділі станом на 19 грудня 2022 року не перебувають.
Позивач пояснив, що сплатив повністю аліменти на дитину відповідачу в розмірі 100 000,00 грн, про що остання написала нотаріально засвідчену заяву.
З відповіді відділу поліції № 3 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області слідує, що інформація стосовно притягнення до адміністративної відповідальності, зокрема щодо вчинення домашнього насильства, ОСОБА_1 відсутня. Також зазначено, що ОСОБА_1 було винесено обмежувальний припис від 30 грудня 2021 року.
З 30 червня 2021 року до 02 липня 2021 року ОСОБА_2 перебувала на стаціонарному лікуванні в КНП «Вінницький міський клінічний пологовий будинок № 1», що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого № 655.
З квітня 2021 року дитина проживає разом із батьком.
01 липня 2021 року між ОСОБА_2 та КЗ «Обласний комплексний центр надання соціальних послуг» укладено договір № 17 строком на один місяць, який неодноразово продовжувався. Останньою додатковою угодою № 2 від 01 вересня 2021 року строк договору № 17 був продовжений до 01 жовтня 2021 року. Довідкою від 03 вересня 2021 року № 222/1, яка видана КЗ «Обласний комплексний центр надання соціальних послуг», підтверджується перебування ОСОБА_2 у вказаному закладі з 01 липня 2021 року.
Після закінчення проходження реабілітації у цьому закладі ОСОБА_2 була видана характеристика, якою підтверджується її перебування у відділенні «Притулок для осіб, що постраждали від домашнього насильства, насильства за ознакою статі, перебувають у складних життєвих обставинах» КЗ «Обласний комплексний центр надання соціальних послуг». Крім того, у характеристиці вказано, що у процесі психологічної роботи з ОСОБА_14 було виявлено схильність до тривоги та стурбованості, переважає пригнічений стан (причиною називає відсутність спілкування з сином). За результатами дослідження вміння справлятися із обов`язком формування нової особистості по методиці автора ОСОБА_15 виявлено, що для ОСОБА_16 дбати про дитину найважливіше.
Відповідно до договору оренди (найму) від 20 липня 2022 року ОСОБА_2 винаймає житло за адресою: АДРЕСА_4 .
Згідно з актом обстеження умов проживання від 05 серпня 2022 року, складеним Службою у справах дітей Вінницької міської ради, за адресою: АДРЕСА_4 створені умови для проживання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_2 зареєстрована як приватний підприємець та винаймає нежитлове приміщення для здійснення підприємницької діяльності.
Відповідно до довідки КНП «Іллінецька міська лікарня» від 18 жовтня 2022 року ОСОБА_3 за амбулаторною психіатричною допомогою в КНП «Іллінецька міська лікарня» не зверталася, однак з 25 червня 2016 року до 06 липня 2016 року перебувала на стаціонарному лікуванні в 6 відділенні в КНП «ВОКПЛ ім. акад. О. І. Ющенка ВОР» з діагнозом: F 23.1.
ОСОБА_3 перебувала на стаціонарному лікуванні в психіатричному відділенні № 6 з 25 червня 2016 року до 06 липня 2016 року з діагнозом: «Гострий поліморфний психотичний розлад без симптомів шизофренії, пов`язаний із стресом». На обліку у лікаря-психіатра закладу не перебувала, що підтверджується інформацією КНП «ВОКПЛ ім. акад. О.І. Ющенка ВОР» від 06 жовтня 2022 року.
Згідно з консультативним висновком КНП «ВОКПЛ ім. акад. О. І. Ющенка ВОР» від 18 жовтня 2022 року у ОСОБА_3 на момент огляду немає психічних розладів.
Відповідно до висновку служби у справах дітей Лука-Мелешківської сільської ради Вінницької області від 13 жовтня 2022 року про доцільність визначення місця проживання дитини ОСОБА_5 . Служба вважає за доцільне визначити місце проживання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 .
Позиція Верховного Суду
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).
Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зазначено, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц (провадження № 61-12667св20) зазначено: «закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом з цим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією. Отже, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов`язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) зазначено, що: «питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21) вказано, що «під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2022 року у справі № 766/17903/19 (провадження № 61-10379св21) зазначено: «визначаючи місце проживання дитини, надавши належну оцінку усім обставинам справи, зокрема тому, що позивач і відповідач працевлаштовані та отримують дохід, мають постійне місце проживання, суд першої інстанції зробив висновок, що обидві сторони можуть забезпечити належні умови для проживання та виховання дитини. Суди попередніх інстанцій врахували, що ОСОБА_1 не сплачує аліменти на доньку, присуджені з травня 2019 року, та не турбується про забезпечення дитини найнеобхіднішим. У суді апеляційної інстанції пояснення ОСОБА_1 щодо існування заборгованості зводилися до негативного ставлення до відповідача. Також суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що ОСОБА_1 , посилаючись на те, що ОСОБА_2 та її матір не дають йому можливості спілкуватися з дочкою, до органу опіки та піклування з питання визначення порядку та способу участі у спілкуванні та вихованні дитини не звертався. Апеляційний суд взяв до уваги, що у ОСОБА_1 змінився спосіб життя, він утворив нову сім`ю з іншою жінкою, протягом тривалого часу не виявляв матеріальної турботи про доньку, якій на час ухвалення рішення судом першої інстанції виповнилося 5 років та яка з часу початку окремого проживання батьків тривалий період проживає з мамою та бабусею. Суди також дали оцінку висновку органу опіки та піклування, наданому з приводу вирішення первісного позову, та дійшли переконання, що він не ґрунтується на належно встановлених та досліджених обставинах справи, тому з урахуванням частини шостої статті 19 СК України визнали його таким, що не відповідає дійсним обставинам справи. ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження того, що залишення малолітньої ОСОБА_3 у її матері ОСОБА_2 є небезпечним для життя, здоров`я і морального виховання дитини. Отже, на час ухвалення оскаржуваних рішень судами не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з батьком, яке призведе до зміни місця проживання дитини, буде мати більш позитивний вплив на дитину. З огляду на такі обставини суди правильно врахували інтереси дитини, яка проживає в атмосфері любові, турботи, захисту і не встановили вагомих підстав змінювати місце її проживання. Батько дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль у її житті та розвитку, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати. Виходячи зі встановлених обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини, Верховний Суд вважає, що суди, визначаючи місце проживання малолітньої дитини з матір`ю, дійшли обґрунтованого висновку про те, що зазначене відповідатиме якнайкращим інтересам дитини, сприятиме повноцінному її вихованню та розвитку у звичному для неї середовищі. У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, в першу чергу, між батьками, визначене судами місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 623/349/19 (провадження № 61-4654св21) вказано, що: «рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім - права батьків. Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюбні відносини, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства. Таким чином, при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку».
Європейський суд з прав людини вказав, що «питання домашнього насильства, яке може проявлятися у різних формах - відзастосування фізичної сили до сексуального, економічного, емоційного або словесного насильства,- виходить за межі обставин конкретної справи. Це загальна проблема, яка тією чи іншою мірою стосується всіх держав-членів, і не завжди очевидна, оскільки часто має місце у контексті особистих стосунків або закритих соціальних систем (див. згадане рішення у справі «Володіна проти Росії» (Volodina v. Russia), пункт 71). Хоча це явище може найчастіше стосуватися жінок, Суд визнає, що чоловіки також можуть бути потерпілими від домашнього насильства і насправді прямо чи опосередковано діти теж часто стають жертвами. Якщо особа висуває небезпідставну скаргу щодо повторюваних актів домашнього насильства над нею чи інших видів знущання, якими б незначними не були окремі епізоди, національні органи влади зобов`язані оцінити ситуацію загалом, у тому числі й загрозу продовження аналогічних подій (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Ірина Смірнова проти України» (Irina Smirnova v. Ukraine), заява № 1870/05, пункти 71 і 89, від 13 жовтня 2016 року). Серед іншого, ця оцінка має належним чином враховувати особливу вразливість потерпілих, які часто емоційно, економічно чи іншим чином залежать від своїх нападників, а також психологічний ефект, який може мати загроза повторного знущання, залякування та насильства на повсякденне життя потерпілого (див., mutatis mutandis, згадані рішення у справах «Хайдуова проти Словаччини» (), пункт 46, та «Ірина Смірнова проти України» (Irina Smirnova v. Ukraine), там само). Якщо встановлено, що конкретна особа була постійним об`єктом знущань, і є вірогідність продовження жорстокого поводження, окрім реагування на конкретні інциденти, органи державної влади повинні вжити належні заходи загального характеру для протидії основній проблемі та запобіганню майбутньому жорстокому поводженню (див. рішення у справі «Джорджевіч проти Хорватії» (), заява № 41526/10, пункти 92 і 93 та 147-149, ЄСПЛ 2012, та згадане рішення у справі «Ірина Смірнова проти України» (Irina Smirnova v. Ukraine), там само) (LEVCHUK v. UKRAINE, № 17496/19, § 78, 80, ЄСПЛ, від 03 вересня 2020 року).
Під час розгляду судом та/або органом опіки та піклування спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду, обов`язково беруться до уваги факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності (частина четверта статті 22 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Тлумачення вказаної норми свідчить, що законодавець поклав на суд обов`язок при вирішенні спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду враховувати як факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини, так і за присутності дитини.
Тобто, у разі посилання учасників сімейного спору на факти вчинення одним із учасників домашнього насильства обов`язково слід перевіряти чи відбувалося домашнє насильство щодо дитини або за її присутності. Зазначені обставини слід також перевіряти при вирішенні питання про забезпечення позову у справах про визначення місця проживання дитини.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2022 року у справі № 757/33742/19-ц (провадження № 61-21029св21).
Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (частина третя статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 грудня 2021 року у справі № 127/35461/21 за заявою ОСОБА_3 , за участю заінтересованої особи - ОСОБА_1 , про видачу обмежувального припису, заяву ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису задоволено, видано обмежувальний припис ОСОБА_1 на строк 6 місяців з такими заборонами: заборонено наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування ОСОБА_3 ; заборонено особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_3 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_1 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборонено вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_3 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.
У рішенні Вінницького міського суду Вінницької області від 29 грудня 2021 року у справі № 127/35461/21 встановлено, що: «сторони перебували у шлюбі, від шлюбу мають сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 09 вересня 2021 року. Під час спільного проживання з ОСОБА_1 останній постійно підіймав руку на ОСОБА_3 , висловлювався нецензурною лайкою, завдавав тілесних ушкоджень, внаслідок чого ОСОБА_3 зверталась до правоохоронних органів».
Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
суди встановили, що батьки дитини мають місце проживання, створили всі умови для проживання, виховання та розвитку дитини;
суд першої інстанції, визначаючи місце проживання дитини із матір`ю, вказав, що на час ухвалення рішення судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з батьком буде мати більш позитивний вплив на дитину. Судом враховано, що ОСОБА_1 позбавлений батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , притягався до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 130 КУпАП, тобто за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння;
суд апеляційної інстанції, визначаючи місце проживання дитини із батьком, зазначив, що ОСОБА_5 тривалий час проживає разом із батьком, який його виховує, за адресою: АДРЕСА_2 , дитина проявляє прив`язаність до батька, має тісний емоційний зв`язок із ним, який піклується про нього та відіграє важливу роль у його житті, що підтверджується доказами, наданими ОСОБА_1 , та поясненнями самого ОСОБА_5 в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, а тому відокремлення його від батька може призвести до психотравми дитини, що прямо суперечить його інтересам;
у касаційній скарзі ОСОБА_3 посилається на те, що апеляційний суд не врахував, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 грудня 2021 року у справі № 127/35461/21 видано обмежувальний припис ОСОБА_1 на строк 6 місяців, а саме: заборонено наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування ОСОБА_3 ; заборонено особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_3 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_1 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборонено вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_3 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Під час розгляду справи № 127/35461/21 встановлено, що ОСОБА_1 постійно здійснював фізичне насильство відносно ОСОБА_3 , завдавав тілесних ушкоджень, висловлювався нецензурною лайкою, що було підставою для звернення до правоохоронних органів;
про зазначені обставини ОСОБА_3 вказувала в заяві про перегляд заочного рішення (т. 1, а. с. 92-94), у зустрічній позовній заяві (т. 1, а. с. 149) та надала копію рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 грудня 2021 року у справі № 127/35461/21 (т. 1, а. с. 107);
у рішенні Вінницького міського суду Вінницької області від 29 грудня 2021 року у справі № 127/35461/21 встановлено, що ОСОБА_1 висловлювався нецензурною лайкою, завдавав ОСОБА_3 тілесних ушкоджень, що було підставою длязвернення останньоїдо правоохоронних органів;
суди не врахували, що законодавець поклав на суд обов'язок при вирішенні спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини враховувати як факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини, так і за присутності дитини. Тобто, у разі посилання учасників сімейного спору на факти вчинення одним із учасників домашнього насильства обов'язково необхдіно перевіряти, чи відбувалося домашнє насильство щодо дитини або за її присутності. Зазначені обставини належить також перевіряти при вирішенні питання про визначення місця проживання дитини;
суди не перевірили тверджень ОСОБА_3 про вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства відносно неї. Апеляційний суд за відсутності законних підстав вказав, що справа була розглянута за відсутності правопорушникаі всуді апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснив, що йому невідомо про обставини зазначеноїсправи;
суди не надали належної правової оцінки обставинам, встановленим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 грудня 2021 року у справі № 127/35461/21, та не мотивували їх відхилення.
За таких обставин, суди зробили передчасний висновок про визначення місця проживання дитини з одним із батьків без дослідження вказаних обставин.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
Тому рішення суду першої інстанції та оскаржену постанова апеляційного суду належить скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції та оскаржена постанова апеляційного суду ухвалені з неправильним застуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково; рішення суду першої інстанції та оскаржену постанову апеляційного суду скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Висновки за результатами розподілу судових витрат
У постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження
№ 61-39028св18) зроблено такий висновок, що «якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 березня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 13 червня 2023 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 березня 2023 року та постанова Вінницького апеляційного суду від 13 червня 2023 року втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук
