а
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 947/8885/21
провадження № 61-7480 сво 22
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Гулька Б. І. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Погрібного С. О.,
Фаловської І. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - державне підприємство «Морський торговельний порт «Чорноморськ»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 05 липня 2022 року в складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» (далі -
ДП «МТП «Чорноморськ») про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, що з листопада 2017 року вона перебувала у трудових відносинах з ДП «МТП «Чорноморськ», працювала на посаді економіста першої категорії відділу банківських операцій.
Наказом виконуючого обов`язки директора ДП «МТП «Чорноморськ» від 16 грудня 2019 року № 449 «Про зміни в організації виробництва і праці» проведено реорганізацію структурних підрозділів порту. Відповідно до наказу виконуючого обов`язки директора ДП «МТП «Чорноморськ» від 24 березня
2020 року № 96 «Про зміни в організації виробництва і праці» унаслідок скрутного фінансово-економічного становища підприємства у ДП «МТП «Чорноморськ» запроваджено зміни в організації виробництва і праці шляхом скорочення чисельності працівників.
Наказом виконуючого обов`язки директора ДП «МТП «Чорноморськ» від 21 липня 2020 року № 249/0-2 вона звільнена із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці шляхом скорочення численності працівників.
Позивач вважала, що при її звільненні відповідачем порушені вимоги трудового законодавства, зокрема, її несвоєчасно, менше ніж за два місяці, повідомлено про наступне вивільнення. Крім того, звертала увагу на те, що у відповідача були відсутні зміни в організації виробництва і праці, а тому її звільнення відбулось з порушенням положень закону.
Щодо строку звернення до суду, визначеного частиною першою статті 233 КЗпП України, вказала, що пунктом 1 глави ХІХ Прикінцевих положень КЗпП України передбачено, що під час дії карантину, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. КЗпП України доповнено главою ХІХ згідно із Законом України
від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02 квітня 2020 року. А тому вважала, що вказаний строк вона не пропустила.
З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд визнати незаконним та скасувати наказ ДП «МТП «Чорноморськ» від 21 липня 2020 року № 249/0-2 «Про звільнення ОСОБА_1 згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України»; поновити її на посаді економіста 1 категорії відділу банківських операцій; стягнути з ДП «МТП «Чорноморськ» на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 21 липня 2020 року по час ухвалення судом рішення.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 25 травня 2021 року у складі судді Огренич І. В.позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, у тому числі скорочення штату працівників із скороченням посади, яку займала позивач. Отже, при звільненні позивачки на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України відповідачем, як роботодавцем, не було порушено положень трудового законодавства.
Доводи позивачки про те, що вона була попереджена про наступне вивільнення менше ніж за два місяця, є безпідставними, оскільки трудовим законодавством не передбачено строк, протягом якого необхідно обов`язково звільнити працівника з моменту повідомлення про майбутнє вивільнення, встановлено лише мінімальний строк. ОСОБА_1 була попереджена про звільнення 09 квітня 2020 року,
а звільнена 21 липня 2020 року, тобто з дотриманням встановлених КЗпП України строків.
Щодо строку звернення до суду з відповідним позовом, встановлених статтею 233 КЗпП України, то суд першої інстанції зазначив, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є правовою підставою для відмови у позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Дійшовши висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, суд відмовив у задоволенні позову саме з цієї підстави, не застосувавши при цьому строк позовної давності.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 05 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Київського районного суду
м. Одеси від 25 травня 2021 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено з інших правових підстав.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням положень статей 42, 43, 49-2 КЗпП України, оскільки позивачці не було запропоновано усі вакантні посади на підприємстві, тобто роботодавцем не виконано обов`язок щодо працевлаштування працівника. Крім того, при розгляді справи не з`ясовано питання, чи була позивачка членом профспілкової організації та чи була згода на звільнення ОСОБА_1 погоджена із Профспілкою робітників морського транспорту морського порту «Чорноморськ».
Апеляційний суд відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову з підстав пропуску нею строку, визначеного частиною першою статті 233 КЗпП України, оскільки її звільнено з роботи наказом відповідача від 21 липня 2020 року, цього самого дня їй вручено копію наказу про звільнення, видано трудову книжку та проведено всі належні розрахунки.
Отже, строк, протягом якого позивачка мала право звернутися до суду з вимогами про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу обчислюється з 21 липня 2020 року, перебіг якого закінчився 22 серпня 2020 року, але з позовом вона звернулася
до суду лише 22 березня 2021 року, тобто через сім місяців після спливу встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України тримісячного строку.
У заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду позивачка не навела конкретних причин його пропуску, а обмежилася лише посиланнями на постанови Кабінету Міністрів України про встановлення на території України карантину, не зазначивши при цьому, яким чином введення карантину перешкоджало їй звернутися до суду з позовом у встановлений статтею 233 КЗпП України строк. Тобто належних та допустимих доказів на підтвердження наявності поважних причин пропуску строку, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України, позивачкою суду не надано.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувану постанову апеляційного суду у частині відмови у задоволенні її позову скасувати й ухвалити у цій частині нове рішення, яким її позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року відкрито
касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали
з Київського районного суду м. Одеси. Підставою відкриття касаційного провадження зазначено частину другу статті 389 ЦПК України.
У жовтні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2022 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2022 рокувищевказану справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2023 року вищевказану справу прийнято до розгляду та призначено її розгляд Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2023 року касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ДП «МТП «Чорноморськ» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/18489/20 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Потоки» до товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» про стягнення заборгованості та визнання недійсними пунктів договору і за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» до товариства з обмеженою відповідальністю «Потоки» про стягнення заборгованостіза касаційними скаргами товариства з обмеженою відповідальністю «Бюлер Сервіс» на рішення Господарського суду м. Києва від 02 листопада 2021 року, додаткове рішення Господарського суду м. Києва від 22 листопада 2021 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 травня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року поновлено касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ДП «МТП «Чорноморськ» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, оскільки усунуто обставини, що викликали зупинення провадження у справі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про її звернення до суду з пропуском строку, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України, оскільки пунктом 1 глави ХІХ Прикінцевих положень КЗпП України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
ЇЇ звільнено з роботи 21 липня 2020 року, а з цим позовом вона звернулася до суду у березні 2021 року, тобто під час дії на території України карантину відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Тобто нею не попущено строк на звернення до суду з відповідним позовом.
Апеляційний суд дійшов вірного висновку про те, що позивачці не запропоновано усі наявні вакантні посади на підприємстві, які існували на день її звільнення
21 липня 2020 року, оскільки з моменту попередження про звільнення до фактичного дня звільнення пройшло більше трьох місяців, разом з тим, протягом цього строку позивачці не запропоновано інші вакантні посади, які існували за цей період на підприємстві. Таким чином, звільнення ОСОБА_2 відбулось з порушенням положень статей 42, 43 КЗпП України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У жовтні 2022 року ДП «МТП «Чорноморськ» подало відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувана постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на їх законність не впливають. Позивачку звільнено з роботи 21 липня 2020 року,
у цей самий день їй вручено копію наказу про звільнення, видано трудову книжку та проведено розрахунки. Отже, строк, протягом якого вона мала право звернутися до суду з вимогою про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, має обчислюватися саме з 21 липня 2020 року, перебіг якого закінчився 22 серпня 2020 року, а з позовом вона звернулася лише 22 березня 2021 року, тобто після закінчення строку, визначеного положеннями частини першої
статті 233 КЗпП України.
Сам факт запровадження у державі карантину не свідчить про безумовне поновлення пропущеного процесуального строку без наведення заявником негативних обставин, які зумовлені карантинними обмеженнями і були перешкодою у вчиненні стороною процесуальних дій. Проте позивачка у заяві про поновлення відповідного процесуального строку не навела конкретних причин його пропуску.
Звільнення позивачки з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України відбулось з дотриманням положень трудового законодавства, оскільки на підприємстві дійсно відбулися зміни в організації виробництва і праці,
ОСОБА_3 у встановлений законом строк 09 квітня 2020 року було повідомлено про наступне вивільнення та запропоновано усі вакантні посади на підприємстві, проте вона не надала згоду на переведення.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
З листопада 2017 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ДП «МТП «Чорноморськ», працювала на посаді економіста першої категорії відділу банківських операцій.
Наказом виконуючого обов`язки директора ДП «МТП «Чорноморськ» від 16 грудня 2019 року № 449 «Про зміни в організації виробництва і праці» проведено реорганізацію структурних підрозділів порту.
Відповідно до наказу виконуючого обов`язки директора ДП «МТП «Чорноморськ» від 24 березня 2020 року № 96 «Про зміни в організації виробництва і праці» унаслідок скрутного фінансово-економічного становища підприємства
у ДП «МТП «Чорноморськ» запроваджено зміни в організації виробництва і праці шляхом скорочення чисельності працівників на підприємстві.
09 квітня 2020 року ОСОБА_1 вручено повідомлення про наступне вивільнення з 01 червня 2020 року та одночасно з цим запропоновано переведення на одну з наявних станом на 06 квітня 2020 року вакантних штатних одиниць. Позивачка, ознайомившись із запропонованими їй вакантними посадами, не погодилася на їх зайняття.
Наказом ДП «МТП «Чорноморськ» від 21 липня 2020 року № 249/0-2 ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України,
у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці шляхом скорочення чисельності працівників.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Передаючі справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з посиланням на частину другу статті 403 ЦПК України, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виходила з того, що слід відступити від правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2022 року у справі № 552/4200/21 (провадження № 61-20725 св 21).
Необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у вказаній постанові, викликана тим, що колегією суддів зазначено таке: у частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що позивач пропустив встановлені статтею 233 КЗпП України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) строки звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, оскільки він дізнався про факт свого звільнення 29 травня 2021 року, а з позовом до суду звернувся лише 02 серпня 2021 року. При цьому суд касаційної інстанції не взяв до уваги доводи касаційної скарги про те, що визначені статтею 233 КЗпП України
строки продовжуються на строк дії карантину, пославшись на відповідні судові рішення Верховного Суду.
Разом із тим, на думку колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, строк звернення до суду, встановлений статтею 233 КЗпП України, є спеціальною позовною давністю. Продовження такого строку унормовано пунктом 1 глави XIX Прикінцевих положень КЗпП України, а тому у справі, яка переглядається, позивачка не повинна була обґрунтовувати поважність причин пропуску строку для вирішення трудового спору, оскільки такий строк продовжується на строк дії карантину у силу закону.
Мотиви з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині другій статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.
У частині першій статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може
звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах
про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Отже, повторюючи загальне правило про те, що строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, стаття 233 КЗпП України конкретизує це правило стосовно випадків звільнення працівника і встановлює альтернативу: у такому випадку строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки, залежно від того, яку з цих дій було вчинено раніше.
Встановлений статтею 233 КЗпП України строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.
Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Гарантії працівників при незаконному звільненні з роботи та порушенні порядку їх звільнення з роботи законодавцем визначені у статті 235 КЗпП України.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби
(COVID-19)» КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Тлумачення наведених норм закону свідчить про те, що запровадження на всій території України карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Заявляючи відповідне клопотання про поновлення встановленого законом строку, особа не повинна наводити конкретних причин пропуску такого строку, крім тих, що пов`язані з внесеними до КЗпП України змінами. Крім того, не є необхідним і заявлення такого клопотання, так як строк звернення до суду не пропущено.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року на усій території України установлено карантин.
У подальшому постановами Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року
№ 239, від 22 квітня 2020 року № 291, від 20 травня 2020 року № 392, від 17 червня 2020 року № 500, від 22 липня 2020 року № 641 карантин продовжувався, відповідно, до 24 квітня, до 11 травня, до 22 червня, до 31 липня, до 31 серпня
2020 року на усій території України.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня
2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» постановлено установити з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2,
з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2022 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом
SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби
COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби
COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Отже, оскільки з 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтею 233 КЗпП України продовжуються на строк його дії. Тому строк на звернення позивачкою з цим позовом, заявленим у березні 2021 року, тобто під час карантину, не сплив.
Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46 гс 22), до розгляду якої зупинялося провадження у цій справі.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення зазначених вище положень закону не врахував, що продовження строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, унормовано пунктом 1 глави XIX Прикінцевих положень КЗпП України,
а тому позивачка не повинна була обґрунтовувати поважність причин пропуску строку для вирішення трудового спору, як і подавати таку заяву, оскільки цей строк продовжується на строк дії карантину у силу закону.
Таким чином, апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону не врахував те, що 21 липня 2020 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи, а позов про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулуостання подала до суду у березні 2021 року, тобто під час дії на території України карантину, що підтверджується постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Отже, безпідставним є висновок апеляційного суду про недоведеність позивачкою поважності пропуску строку, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Прохання касаційної скарги про задоволення позову ОСОБА_1 не може бути задоволено, оскільки суд апеляційної інстанції не виконав вимоги статті 367,
382 ЦПК України, не перевірив рішення суду першої інстанції на предмет законності й обґрунтованості, у мотивувальній частині не навів мотивів відхилення кожного аргументу апеляційної скарги ОСОБА_1 . Зокрема, доведеним апеляційний суд
вважав пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду, що є помилковим.
При цьому щодо законності звільнення ОСОБА_1 висновки апеляційного суду ґрунтуються або на припущеннях, або на необхідності дослідження певних
юридичних фактів, доводів позивачки, проте апеляційним судом цього здійснено не було. Так, апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 не були запропоновані усі вакантні посади на підприємстві, не вказавши, які саме, хоча цей факт роботодавець спростовував. Апеляційний суд указав, що районним судом не з`ясовано, чи була позивачка членом профспілкової організації і чи була згода на її звільнення, не перевіривши ці доводи, залишивши їх без відповідного мотивування.
У Верховного Суду відсутні процесуальні повноваження на вчинення указаних процесуальних дій (стаття 400 ЦПК України).
У зв`язку з викладеним Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що наявні підстави для відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2022 року у справі
№ 552/4200/21 (провадження № 61-20725 св 21), оскільки запровадження на всій
території України карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину, що визначено положеннями закону.
Висновки про застосування норм права (частина друга статті 416 ЦПК України)
Згідно з частиною другою статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.
Запровадження на всій території України карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину, що визначено пунктом 1 глави XIX Прикінцевих положень КЗпП України. При цьому вирішувати питання поважності пропуску такого строку не потрібно.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції
у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, то апеляційному суду при новому розгляді справи слід перевірити вищенаведені обставини.
Отже, судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Одеського апеляційного суду від 05 липня 2022 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Б. І. Гулько
Судді: А. І. Грушицький
В. І. Крат
Д. Д. Луспеник
С. О. Погрібний
І. М. Фаловська
М. Є. Червинська
