УХВАЛА
21 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 947/8885/21
провадження № 61-7480св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державне підприємство «Морський торговельний порт «Чорноморськ»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 05 липня 2022 року в складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог та відзиву на позовну заяву
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» (далі - ДП «МТП «Чорноморськ») про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що з листопада 2017 року вона перебувала у трудових відносинах з ДП «МТП «Чорноморськ», працювала на посаді економіста першої категорії відділу банківських операцій.
Наказом в. о. директора ДП «МТП «Чорноморськ» від 16 грудня 2019 року № 449 «Про зміни в організації виробництва і праці» проведено реорганізацію структурних підрозділів порту.
Відповідно до наказу в. о. директора ДП «МТП «Чорноморськ» від 24 березня 2020 року № 96 «Про зміни в організації виробництва і праці» внаслідок скрутного фінансово-економічного становища підприємства в ДП «МТП «Чорноморськ» запроваджено зміни в організації виробництва і праці шляхом скорочення чисельності працівників.
Наказом в. о. директора ДП «МТП «Чорноморськ» від 21 липня 2020 року № 249/0-2 вона звільнена із займаної посади за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці шляхом скорочення численності працівників.
При звільненні відповідачем порушені вимоги трудового законодавства, зокрема її несвоєчасно повідомлено про наступне вивільнення. Крім того, звертає увагу на те, що у відповідача були відсутні зміни в організації виробництва і праці, а тому відсутні і підстави для її звільнення.
Щодо строку звернення до суду, визначеного частиною першою статті 233 КЗпП України, позивачка зазначила, що пунктом 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України передбачено, що під час дії карантину, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. КЗпП України доповнено главою ХІХ згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року, який набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Враховуючи наведене, позивачка просила суд: визнати незаконним та скасувати наказ ДП «МТП «Чорноморськ» від 21 липня 2020 року № 249/0-2 «Про звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України»; поновити її на посаді економіста 1 категорії відділу банківських операцій; стягнути з ДП «МТП «Чорноморськ» на її користь суму заробітку за час вимушеного прогулу з 21 липня 2020 року по дату прийняття рішення судом.
У відзиві на позовну заявуДП «МТП «Чорноморськ» вказувало на те, що строк звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, норма статті 233 КЗпП України деталізує це правило щодо випадків звільнення працівника. У такому разі строк обчислюється з дня вручення наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки, в залежності від того, яка з цих подій відбулася раніше.
З посиланням на постанову Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18 (провадження № 61-5445св19), ДП «МТП «Чорноморськ» зазначило, що перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішенні судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється лише за заявою сторони у спорі (частини третя статті 267 ЦК України).
Позивачку звільнено 21 липня 2020 року, цього ж дня їй вручено копію наказу про звільнення, видано трудову книжку та проведено всі належні розрахунки. Отже, на думку ДП «МТП «Чорноморськ», строк, протягом якого позивачка мала право звернутися до суду з вимогами про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати, має обчислюватися з 21 липня 2020 року, перебіг якого відповідно закінчився 22 серпня 2020 року, а позовну заяву позивачка подала до суду лише 22 березня 2021 року, тобто через сім місяців після спливу позовної давності.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 25 травня 2021 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що процедура звільнення позивачки у зв`язку зі скороченням чисельності або штату працівників за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України проведена з урахуванням вимог чинного законодавства, порушень з боку відповідача при звільненні не встановлено.
Щодо строків звернення до суду з відповідним позовом, встановлених статтею 233 КЗпП України, то суд зазначив, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Дійшовши висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, суд відмовив у задоволенні позову саме з цієї підстави, не застосовувавши при цьому строки позовної давності.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.
Постановою Одеського апеляційного суду від 05 липня 2022 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 травня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ДП «МТП «Чорноморськ» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що звільнення позивачки
ОСОБА_1 відбулося з порушенням вимог статей 42, 43, 49-2 КЗпП України.
Разом із тим, апеляційний суд відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову з підстав пропуску нею строку, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України.
Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 звільнено з роботи наказом від 21 липня 2020 року, цього ж дня їй вручено копію наказу про звільнення, видано трудову книжку та проведено всі належні розрахунки.
Отже, строк, протягом якого позивачка мала право звернутися до суду з вимогами про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати обчислюється з 21 липня 2020 року, перебіг якого відповідно закінчився 22 серпня 2020 року, але з позовом позивачка звернулася до суду лише 22 березня 2021 року, тобто через сім місяців після спливу, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України, строку.
У заяві про поновлення пропущеного процесуального строку позивачка не навела конкретних причин його пропуску, а обмежилася лише посиланнями на постанови Кабінету Міністрів України про встановлення на території України карантину, не зазначивши при цьому яким чином введення карантину перешкоджало їй звернутися до суду з позовом у встановлений статтею 233 КЗпП України строк.
Тобто, на думку апеляційного суду, належних та допустимих доказів на підтвердження наявності поважних причин пропуску строку, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України, позивачкою суду не надано.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
01 серпня 2022 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 05 липня 2022 року в указаній вище справі, в якій заявник просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким заявлений нею позов задовольнити.
У касаційній скарзі заявниця посилається на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України.
Зазначає про необхідність відступлення від висновку щодо застосування статті 233 КЗпП України, викладеного у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц, оскільки КЗпП України доповнено главою ХІХ «Прикінцеві положення» згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року. Пунктом 1 вказаної глави встановлено, що строки, визначені у статті 233 КЗпП України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), продовжуються на строк дії такого карантину.
Доводи відзиву на касаційну скаргу
У жовтні 2022 року ДП «МТП «Чорноморський» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило її залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.
Провадження в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України.
У жовтні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція та висновки Верховного Суду
За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
Частиною першою статті 404 ЦПК України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у зв`язку з необхідністю відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухваленій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2022 року у справі № 552/4200/21 (провадження № 61-20725св21), з огляду на таке.
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ДП «МТП «Чорноморськ» із листопада 2017 року.
Ці обставини сторонами не заперечуються.
Наказом в. о. директора ДП «МТП «Чорноморськ» від 16 грудня 2019 року № 449 «Про зміни в організації виробництва і праці» проведено реорганізацію структурних підрозділів порту.
Відповідно до наказу в. о. директора ДП «МТП «Чорноморськ» від 24 березня 2020 року № 96 «Про зміни в організації виробництва і праці» внаслідок скрутного фінансово-економічного становища підприємства в ДП «МТП «Чорноморськ» запроваджено зміни в організації виробництва і праці шляхом скорочення чисельності працівників на підприємстві.
09 квітня 2020 року ОСОБА_1 вручено повідомлення про наступне вивільнення з 01 червня 2020 року та одночасно з цим запропоновано переведення на одну з наявних станом на 06 квітня 2020 року вакантних штатних одиниць. Позивачка, ознайомившись із запропонованими їй вакантними посадами, не погодилася на їх зайняття.
Наказом ДП «МТП «Чорноморськ» від 21 липня 2020 року № 249/0-2 ОСОБА_1 звільнено з підприємства за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці шляхом скорочення чисельності працівників.
Гарантії працівників при незаконному звільненні з роботи та порушенні порядку їх звільнення з роботи законодавцем визначені у статті 235 КЗпП України.
Згідно із частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Звертаючись до суду з заявою про поновлення пропущеного строку, визначеного статтею 233 КЗпП України, ОСОБА_1 посилалася на те, що запровадження на території України карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) є підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України на строк дії такого карантину, як це встановлено пунктом 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України.
Відхиляючи вказану заяву, апеляційний суд виходив із того, що позивачка не навела конкретних причин поважності пропуску строку звернення до суду з відповідним позовом, встановленого статтею 233 КЗпП України, та не зазначила яким чином введення карантину перешкоджало їй звернутися до суду з позовними вимогами у строк, визначений законом.
Як встановлено апеляційним судом, ОСОБА_1 звільнено з роботи наказом від 21 липня 2020 року, цього дня їй вручена копію наказу про звільнення, видано трудову книжку та проведено всі належні розрахунки. Ці обставини сторонами не оспорюються.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 з 12 березня 2020 року на всій території України запроваджено карантин. Тобто звільнення позивачки з роботи відбулося в період дії карантину.
Законом України від 30 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину. Заявляючи відповідне клопотання про поновлення встановленого законом строку, особа не повинна наводити конкретних причин пропуску такого строку, крім тих, що пов`язані з унесеними до КЗпП України змінами.
Однак у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2022 року у справі № 552/4200/21 (провадження № 61-20725св21) викладені інші за змістом висновки щодо застосування вищезазначених норм матеріального права.
Так, у цій справі колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду погодилася з висновками апеляційного суду про те, що у частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що позивач пропустив встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, оскільки він дізнався про факт свого звільнення 29 травня 2021 року, а з позовом до суду звернувся лише 02 серпня 2021 року.
При цьому суд касаційної інстанції не взяв до уваги доводи касаційної скарги про те, що визначені статтею 233 КЗпП України строки продовжуються на строк дії карантину, виходячи з таких міркувань.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року на усій території України установлено карантин.
У подальшому постановами Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 239, від 22 квітня 2020 року № 291, від 20 травня 2020 року № 392, від 17 червня 2020 року № 500, від 22 липня 2020 року № 641 карантин продовжувався, відповідно, до 24 квітня, до 11 травня, до 22 червня, до 31 липня, до 31 серпня 2020 року на усій території України.
02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до підпункту 3 пункту 12 розділ ХІІ «Прикінцеві положення» доповнено пунктом 3 такого змісту: «3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину».
17 липня 2020 року набрав чинності Закон України від 18 червня 2020 року № 731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)». Згідно з пунктом 2 цього Закону пункт 3 розділу XII «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України викладено в такій редакції: «3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином».
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.
Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.
20-денний строк з часу набрання чинності Законом України від 18 червня 2020 року № 731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» закінчився 06 серпня 2020 року.
Статтею 123 ЦПК України визначено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Отже, відповідно до наведених норм закону 20-денний строк із часу набрання чинності Законом України від 18 червня 2020 року № 731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», закінчився 06 серпня 2020 року.
Таким чином, позивач у справі № 552/4200/21 не надав суду належних та допустимих доказів того, що у нього існували об`єктивні, непереборні, істотні труднощі для звернення з позовом до суду у строк, передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України.
Разом із тим, на думку колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, строк, встановлений статтею 233 КЗпП України, є спеціальною позовною давністю. Продовження такого строку унормовано пунктом 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, а тому у справі, яка переглядається, позивачка не повинна була обґрунтовувати поважність причин пропуску строку для вирішення трудового спору, оскільки такий строк продовжується на строк дії карантинув силу закону.
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
З огляду на викладене Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України), викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2022 року у справі № 552/4200/21 (провадження № 61-20725св21).
Керуючись частиною третьою статті 400, частиною другою статті 403, частиною четвертою статті 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Передати на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Морський торговельний порт «Чорноморськ» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 05 липня 2022 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук
