Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2023 року
м. Київ
Справа № 548/538/18
Провадження № 51 - 4741 км 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12017170330000248 від 29 травня 2017 року, щодо
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Вишняки, Хорольського району Полтавської області, громадянки України, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
за ст. 197-1 ч. 1 КК України,
за касаційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Полтавської обласної прокуратури ОСОБА_7 на вирок Хорольського районного суду Полтавської області від 15 червня 2020 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 19 травня 2023 року щодо ОСОБА_6 .
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Хорольського районного суду Полтавської області від 15 червня 2020 року ОСОБА_6 визнано невинуватою та виправдано за ст. 197-1 ч. 1 КК України через відсутність в її діях складу зазначеного кримінального правопорушення.
Цивільний позов, заявлений прокурором в інтересах Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, про стягнення з ОСОБА_6 на користь держави в особі Новоаврамівської сільської ради Полтавської області шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки в розмірі 88 349,35 грн. залишено без розгляду.
Згідно обвинувального акту ОСОБА_8 пред`явлено обвинувачення у тому, що вона самовільно зайняла земельну ділянку, чим завдала значної шкоди її власнику, вчинивши кримінальне правопорушення, передбачене ст. 197-1 ч. 1 КК України за наступних обставин.
Рішенням голови Новоаврамівської сільської ради Хорольського району Полтавської області від 24 квітня 2001 року надано дозвіл про передачу в оренду ОСОБА_6 земельної ділянки площею 67 га на території Новоаврамівської сільської ради Хорольського району Полтавської області строком на 5 років.
06 липня 2001 року між Новоаврамівською сільською радою Хорольського району Полтавської області та ОСОБА_6 відповідно до вказаного рішення було укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки, який був зареєстрований у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди по Новоаврамівській сільській раді від 20 липня 2001 року за № 3, на 15 років з моменту його державної реєстрації, тобто до 20 липня 2016 року, що на десять років більше, ніж передбачено рішенням голови сільської ради.
15 листопада 2009 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 було укладено договір суборенди вказаної земельної ділянки, який зареєстрований Хорольським районним відділом Полтавської РФ Центру ДЗК 29.12.2009 року за № 040050340927.
Зазначений договір суборенди припинив дію із закінченням дії договору оренди земельної ділянки на території Новоаврамівської сільської ради, тобто 20 липня 2016 року, проте навесні 2017 року ОСОБА_6 , будучи обізнаною про сплив строку дії договору оренди землі та відмову Головного Управління Держгеокадастру у Полтавській області у поновленні вказаного договору, діючи без належних правових підстав, уклала договір про надання послуг по проведенню комплексу сільськогосподарських робіт № 1 від 01.03.2017 року з ФОП ОСОБА_9 , організувавши посів, обробіток та збір сільськогосподарських культур на земельній ділянці державної власності сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 5324884200:00:023:0002, площею 55,1018 га, на території Новоаврамівської сільської ради, тим самим вчинивши самовільне зайняття вказаної земельної ділянки, що було зафіксовано актом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області № 207-ДК/386/АП/09/01/-17.
Згідно висновку судово-економічної експертизи № 1444 від 29.12.2017 року розмір шкоди, заподіяної територіальній громаді внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, становить 88 349,35 грн, що у 110 раз перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян та є значною шкодою.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 19 травня 2023 року апеляційну скаргу прокурора Хорольського відділу Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_10 залишено без задоволення, а вирок Хорольського районного суду Полтавської області від 15 червня 2020 року щодо ОСОБА_6 - без зміни.
Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала, та короткий зміст заперечень
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок та ухвалу щодо ОСОБА_6 і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Не погоджується із висновками судів обох інстанцій про відсутність у діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 197-1 ч. 1 КК України. Посилаючись на норми Закону України «Про оренду землі», Земельного кодексу України, вважає, що судами обох інстанцій дано невірну оцінку діям ОСОБА_6 , яка, продовживши використання земельної ділянки після закінчення договору оренди, без наявності відповідного зареєстрованого державою договору оренди землі завдала потерпілій особі значну шкоду, що охоплюється складом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 197-1 ч. 1 КК України. Також вказує на невірне трактування та застосування судами обох інстанцій формули обрахунку шкоди завданої внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, яка встановлена Методикою визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, псування земель, порушення режиму, нормативів і правил їх використання, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року № 963. Зокрема вказує на те, що цією формулою не передбачено необхідності вирахування із суми, отриманої внаслідок здійсненого розрахунку, суми сплачених платежів у якості орендної плати, а тому висновки судів обох інстанцій щодо недоведеності завдання ОСОБА_6 значної шкоди внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки вважає невірними. Зазначає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370, 419 КПК України, оскільки апеляційний суд належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора про невідповідність висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження, в порушення ст. ст. 22, 23, 85, 86, 94, 404 КПК України не надав належної оцінки окремим доказам, які могли істотно вплинути на його висновки, не зазначив які докази прийняті до уваги, а які відхилені, та не навів відповідні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. Вважає, що вирок та ухвала підлягають скасуванню з підстав невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.
В запереченнях на касаційну скаргу прокурора захисник виправданої ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_11 , посилаючись на висновок Верховного Суду, що міститься у постанові від 16 червня 2022 року у справі № 400/122/18, вказує на безпідставність її доводів та просить залишити її без задоволення, оскільки рішення судів відповідають такому висновку касаційного суду.
Заперечень на касаційну скаргу прокурора від інших учасників судового провадження не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор в судовому засіданні вважала касаційну скаргу обґрунтованою, просила задовольнити її частково, скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Положеннями ст. 197-1 ч. 1 КК України передбачена кримінальна відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику.
Самовільне зайняття земельної ділянки з об`єктивної сторони може полягати у протиправному використанні землі у своїх потребах: обробка, удобрення землі, насадження насіння, дерев чи кущів, виконання меліоративних, інших робіт.
Об`єктивна сторона злочину полягає у самовільному зайнятті земельної ділянки. Причому земельна ділянка для винної особи є чужою, вона не має необхідних і достатніх прав на володіння, користування чи розпорядження ділянкою як власник чи як особа, якій надано право постійно чи тимчасово володіти і користуватися нею.
Вказане кримінальне правопорушення є кримінальним проступком з матеріальним складом: для встановлення об`єктивної сторони цього кримінального правопорушення слід встановити не тільки самовільне зайняття земельної ділянки, але й настання суспільно небезпечних наслідків - спричинення її власнику чи законному володільцю значної шкоди.
Зі змісту положень ст. ст. 418 ч. 2, 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити короткий зміст доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, а також викладаються докази, що спростовують її доводи.
Відповідно до вимог ст. 404 ч. 3 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що прокурор Хорольського відділу Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_10 , не погодившись із висновком суду першої інстанції про відсутність у діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 197-1 ч. 1 КК України, подав апеляційну скаргу, просив скасувати вирок суду першої інстанції та постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_6 винною за ст. 197-1 ч. 1 КК України та призначити їй покарання у виді штрафу.
Прокурор в апеляційній скарзі зазначив доводи, які аналогічні доводам касаційної скарги, де вказував про те, що висновки суду першої інстанції щодо виправдування ОСОБА_6 не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та зроблені внаслідок неповного, однобічного дослідження доказів наявних в матеріалах кримінального провадження і без належного з`ясування дійсних обставин події. При цьому прокурор у своїй апеляційній скарзі просив повторно дослідити фактичні обставини вказаного кримінального провадження, дати їм оцінку, яка, на його думку, судом першої інстанції була неправильною, а обставини кримінального провадження досліджені не повно, заявивши відповідне клопотання в апеляційній скарзі. Прокурор просив дослідити письмові докази, які досліджені судом першої інстанції неповно, з порушеннями та містяться в матеріалах кримінального провадження, а також матеріали, які додані до апеляційної скарги, а саме: надані суду першої інстанції речові докази, вилучені тимчасовим доступом документи, висновок судово-економічної експертизи від 29 грудня 2017 року Полтавського відділення Харківського НДПСЕ ім. Засл.проф. М.С. Бокаріуса, повторно допитати обвинувачену ОСОБА_6 , судового експерта ОСОБА_12 , та свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_9 .
В судовому засіданні Полтавського апеляційного суду від 19 травня 2023 року у задоволенні клопотання прокурора про повторне дослідження доказів було відмовлено, проте апеляційний суд, безпосередньо не досліджуючи матеріали кримінального провадження та повторно не допитуючи обвинувачену і свідків, надав свою оцінку наявним у матеріалах провадження письмовим доказам та показанням осіб, наданих в суді першої інстанції, залишивши вирок суду першої інстанції без зміни та зазначивши власні мотиви щодо оцінки цих доказів і показань. Зокрема, апеляційний суд без безпосереднього дослідження надав власну - іншу, ніж суд першої інстанції, оцінку показанням допитаної в суді першої інстанції експерта ОСОБА_12 , зробивши висновок про те, що вона по суті не підтримала свій висновок, в той час як вироком суду першої інстанції така обставина не встановлювалась. З вироку суду першої інстанції вбачається, що допитана у судовому засіданні експерт ОСОБА_12 зазначила, що економічна експертиза по даному кримінальному провадженню була проведена нею на підставі наданих їй документів, перелічених на ст. 2 висновку експертизи, квитанції про сплату ОСОБА_6 орендної плати не були долучені для проведення даної експертизи, але для надання відповіді на сформоване питання вказані квитанції не були потрібні та не мали значення під час вирахування суми завданої шкоди, а використана нею методика передбачає встановлення шкоди не за несплату орендної плати, а за самовільне використання земельної ділянки.
Разом з тим, враховуючи загальні засади кримінального провадження, а саме принцип безпосередності дослідження доказів, та вимоги апеляційної скарги прокурора щодо ухвалення нового вироку, клопотання прокурора про повторне дослідження доказів у даному конкретному кримінальному провадженні в розумінні ст. 404 ч. 3 КПК України було обґрунтованим.
Безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами, здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у частині 1 статті 94 КПК України, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.
Відповідно до ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.
Стаття 95 КПК України наголошує, що суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.
Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункти 10, 13, 15 статті 7 КПК України). Тому засада безпосередності виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, недотримання її судом, виходячи зі змісту частини другої статті 23 та статті 86 цього Кодексу, означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими і враховані при постановленні судового рішення судом, крім випадків, передбачених зазначеним Кодексом, а отже, судове рішення, відповідно до статті 370 цього Кодексу, не може бути визнано законним і обґрунтованим і, згідно з частиною першою статті 412 КПК України, підлягає скасуванню.
Отже, суд апеляційної інстанції не виконав таких вимог процесуального закону, відмовив у задоволенні вищезазначеного клопотання прокурора, безпосередньо не дослідив докази та обґрунтував свої висновки доказами, які він безпосередньо не сприймав під час судового засідання і власної оцінки обставинам кримінального провадження в частині обвинувачення ОСОБА_6 з огляду на ст. ст. 22 , 23 , 94, 95 КПК України не дав.
Крім того, прокурор в апеляційній скарзі, посилаючись на вимоги Конституції України, Земельного кодексу України, Закону України «Про оренду землі», Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06 вересня 2012 року, не погодився із висновками суду першої інстанції щодо підстав виправдання ОСОБА_6 та вважав, що один лише факт прийняття до місцевого бюджету Новоаврамівської сільської ради коштів в якості «орендної» плати за землю ще не свідчить про наявність «фактичних» орендних відносин між обвинуваченою ОСОБА_6 із державою, оскільки ні місцева сільська рада, ні орган державної податкової інспекції відповідно до вимог ст. 19 Конституції України не є належним уповноваженим власником - державою органом на розпорядження земельними ділянками державної власності.
Проте суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. 419 КПК України, зазначені доводи апеляційної скарги прокурора в ухвалі не зазначив та, залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, не навів підстави, з яких апеляційну скаргу в цій частині визнано необґрунтованою. Апеляційний суд не перевірив і не проаналізував зазначені доводи, які наведені в апеляційній скарзі прокурора, не зіставив їх із наявними у справі матеріалами та не дав на них вичерпну відповідь у своєму рішенні.
Таким чином, апеляційний суд при розгляді апеляційної скарги прокурора порушив вимоги ст. 404 ч. 3, ст. 419 КПК України і дійшов передчасного висновку про законність вироку суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 , залишивши його без зміни.
Отже, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, що у відповідності з вимогами ст. 438 ч. 1 п. 1 КПК України є підставою для скасування такого рішення.
За таких обставин, ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_6 підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, а касаційна скарга прокурора - задоволенню частково.
При новому розгляді суду апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог КПК України та прийняти законне і обґрунтоване рішення. Висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти в точних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу, а висновки суду за наслідками розгляду не мають містити суперечностей. Інші доводи касаційної скарги прокурора, які аналогічні доводам його апеляційної скарги, про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 197-1 ч. 1 КК України, сукупністю належних і допустимих доказів, підлягають перевірці та вирішенню при новому розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції із врахуванням вимог ст. 404 КПК України.
Керуючись ст. ст. 436, 438 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Полтавської обласної прокуратури ОСОБА_7 задовольнити частково.
Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 19 травня 2023 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
