Єдиний державний реєстр судових рішень
ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 11-кп/821/647/23 Справа № 702/301/20 Категорія: ч. 2 ст. 286 КК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 листопада 2023 року м. Черкаси
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участі:
секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
законного представника
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9 ,
розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судукримінальне провадженняза апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 на вирок Маньківського районного суду Черкаської області від 14 вересня 2022 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
засуджено за ч.2 ст.286 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст.ст. 75, 104, 76 КК звільнено від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, з встановленням іспитового строку 2 роки та покладенням на нього певних обов`язків.
ВСТАНОВИЛА
Вироком суду ОСОБА_7 , визнано винним в тому, що він, 23.02.2020 близько 18.50 год., не маючи посвідчення на право керування транспортним засобом, керуючи технічно справним автомобілем марки «MERCEDES-BENZ 250», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись в населеному пункті по вул. Центральна в с. Сатанівка Монастирищенського району Черкаської області, зі сторони с. Тарнава Монастирищенського району, Черкаської області в напрямку м. Монастирище, Черкаської області, порушуючи вимоги п.п. 2.3 б), 2.1а); 10.1; 1.10 термін «узбіччя» Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, з`їхав з проїзної частини на праве узбіччя по напрямку свого руху, яке не призначене для руху транспортних засобів, де допустив наїзд на пішохода ОСОБА_11 , , яка рухалась по узбіччі в попутному з автомобілем напрямку.
Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) ОСОБА_11 , отримала тяжкі тілесні ушкодження від яких померла на місці події. Порушення ПДР водієм автомобіля «MERCEDES-BENZ 250», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_7 , знаходяться в причинному зв`язку з виникнення даної ДТП та настання наслідків у вигляді спричинення смерті ОСОБА_11 .
В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати вищевказаний вирок та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання за ч.2 ст.286 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. На підставі ст.ст. 75,104 КК звільнити обвинуваченого від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки. У решті вказаний вирок залишити без змін.
Не заперечуючи доведеності вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, прокурор вважає, що вказаний вирок підлягає скасуванню через неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості.
В обґрунтування апеляційних вимог, посилаючись на правові позиції, викладені у постановах Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у справах №333/6785/19-к від 17.08.2021, №753/18479/16-к від 22.05.2018, №171/869/21 від 21.06.2022, прокурор вказує, що суд першої інстанції, не позбавляючи ОСОБА_7 права керування транспортними засобами допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме, не застосував закон, який підлягає застосуванню, тоді як відповідно до ч.2 ст.286 КК до неповнолітніх може бути застосоване додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Окрім того, не призначивши додаткове покарання, суд не позбавив ОСОБА_7 моливості реалізувати таке право надалі.
Також зазначає, що призначене ОСОБА_7 покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості. Звертає увагу, що ОСОБА_7 вчинив тяжкий злочин, внаслідок якого загинула одна особа, при цьому обвинувачений не мав посвідчення водія та керував автомобілем з порушенням ПДР.
Після докладу суддею-доповідачем змісту вироку, доводів апеляційної скарги, були заслухані:
- прокурор, яка підтримала вимоги апеляційної скарги, пославшись на доводи, що в ній викладені;
- обвинувачений, його захисник і законний представник, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, пославшись на законність вироку.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора, обвинуваченого, його захисника та законного представника, вивчивши матеріали провадження та дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів приходить до таких висновків.
У відповідності до ч. 1 ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК визначає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції не дотримано цих вимог закону.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 409, ст. 413 КПК підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, яке полягає у застосуванні закону, який не підлягає застосуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі, зокрема, необхідності застосування більш суворого покарання.
Окрім того, згідно з положеннями ч. 1 ст. 421 КПК обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшити суми, які підлягають стягненню, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.
Переглядаючи вирок в межах апеляційної скарги, колегія суддів враховує, що в апеляційній скарзі не оспорюється законність вироку щодо фактичних обставин кримінального провадження та доведеність вини обвинуваченого.
Колегія суддів вважає правильними встановлені фактичні обставини судом першої інстанції, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
За таких обставин суд першої інстанції правильно визнав винним ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК.
Щодо доводів апеляційної скарги прокурора про м`якість призначеного покарання в частині непризначення додаткового покарання, колегія суддів апеляційного суду вважає, що такі є слушними, зважаючи на таке.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції, на виконання вимог ст. 65 КК, зазначив, що враховує характер та тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, що є тяжким злочином, тяжкість заподіяних наслідків такого, фактичні обставини справи, особу обвинуваченого, який має позитивну характеристику за місцем проживання та навчання, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває, до кримінальної відповідальності притягується вперше. На обліках у службі у справах дітей Монастирищенському відділку поліції не значиться. Також суд першої інстанції врахував наявність обставин, що пом`якшують покарання: щире каяття, вчинення злочину неповнолітнім; відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Водночас, що стосується призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, місцевий суд дійшов до помилкового висновку, що це додаткове покарання до неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_7 не слід застосовувати, з огляду на положення ч. 2 ст. 98 КК.
На переконання колегії суддів, з таким висновком погодитись не можна, з огляду на таке.
Санкцією ч. 2 ст. 286 КК встановлено відповідальність у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.
Суб`єкт кримінального правопорушення, передбаченого ст.286 КК, є фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку (загальний) і керує транспортним засобом, незалежно від того, чи має вона на це право. Отже додаткових вимог до суб`єкта, а саме наявність у нього права на керування транспортним засобом ст.286 КК не містить.
Відповідно до ч.2 ст.98 КК до неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання, серед інших у виді позбавлення права займатися певною діяльністю, до яких також відноситься позбавленням права керувати транспортними засобами на певний строк (ст. 55 КК).
Позбавляючи права керувати транспортними засобами навіть у випадках, коли особа на час вчинення кримінального правопорушення офіційно не отримала посвідчення водія, однак здійснювала керування транспортним засобом, законодавець таким чином позбавляє особу можливості реалізації такого права у законний спосіб на певний строк у подальшому, що, в даному випадку, узгоджується з положеннями ст. 55 та ч.2 ст.286 КК.
Разом з цим, апеляційний суд враховує позицію Верховного Суду висловлену у постанові від 04.09.2023 у цьому кримінальному провадженні, якою була скасовано ухвала апеляційного суду про залишення вироку, що оскаржується, без змін.
Суд касаційної інстанції у своїй постанові визначив, що при не призначенні ОСОБА_7 наведеного додаткового покарання в повній мірі не врахована тяжкість кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12КК єтяжким злочином, конкретні обставини кримінального провадження, що внаслідок грубого порушення обвинуваченим правил безпеки дорожнього руху, який допустив керування транспортним засобом, не набувши у передбаченому законом порядку відповідних знань та навиків з водіння, виїхав на узбіччя, де допустив наїзд на пішохода ОСОБА_11 , яка отримала тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили її смерть.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд, вказівки якого є обов`язковими для судів нижчої інстанції (ч.ч. 2, 3 ст. 439 КПК) вважав, що призначене засудженому покарання без додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Крім того, таке покарання не є достатнім і необхідним для виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень, не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі засудженого внаслідок м`якості.
За таких обставин колегія суддів вважає, що до ОСОБА_7 , з метою дотримання вимог ст.ст. 50, 65 КК, слід застосувати додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у межах санкції ч.2 ст.286 КК.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок суду першої інстанції скасуванню в частині призначення покарання, у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, з ухваленням нового вироку у цій частині.
Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 407, ч. 2 ст. 409, 414, 420 КПК, колегія суддів
УХВАЛИЛА
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 задовольнити.
Вирок Маньківського районного суду Черкаської області від 14 вересня 2022 року щодо ОСОБА_7 скасувати в частині призначення додаткового покарання.
Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
На підставі ст.ст. 75, 104 КК звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного судом основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.
На підставі ч.ч. 1, 2 ст. 76 КК покласти на ОСОБА_7 такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання та не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений шляхом подачі касаційних скарг безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення вироку судом апеляційної інстанції.
Головуючий ОСОБА_2
Судді: ОСОБА_3
ОСОБА_4
