ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 161/1826/19

провадження № 51-3754км23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , на ухвалу Волинського апеляційного суду від 21 березня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018030010001995, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 травня 2022 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, та засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 цього Кодексу суд звільнив ОСОБА_6 від призначеного покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку тривалістю 3 роки не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК.

Постановлено стягнути з ОСОБА_6 : на користь КП «Луцька міська клінічна лікарня» - 7062 грн на відшкодування витрат на лікування потерпілого; та на користь ОСОБА_8 - 50 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Згідно з вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за те, що він 04 червня 2018 року приблизно о 01:30, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, на дорозі дачного масиву «Маяк» навпроти будинку АДРЕСА_2 під час конфлікту, який виник на ґрунті особистих неприязних відносин, умисно завдав одного удару не встановленим у ході досудового розслідування гострим предметом із ріжучими властивостями в обличчя ОСОБА_8 , чим заподіяв умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто таке, що потребує подальшої хірургічної корекції для відновлення функції верхньої губи, усунення косметичного дефекту та, що призвело до непоправного знівечення обличчя.

Волинський апеляційний суд ухвалою від 21 березня 2023 року змінив вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_6 та постановив уважати останнього звільненим від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Захисник ОСОБА_7 , посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Суть доводів захисника зводиться до посилань на недотримання апеляційним судом вимог ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) під час апеляційного перегляду.

Не погоджується ОСОБА_7 з наданою судом апеляційної інстанції оцінкою розбіжностям у показаннях потерпілого, які він давав під час слідчого експерименту та судового розгляду, описуючи механізм спричинення ушкодження. Вважає, що неточності не пов`язані з перебігом часу, а свідчать про наявність у ОСОБА_8 особистої образи на ОСОБА_6 через те, що колишня дружина потерпілого пішла від нього до засудженого.

Зокрема, за твердженням захисника, показання потерпілого, викладені у вироку, не збігаються з тими, які він давав у судовому засіданні, у частині заподіяння йому порізу обличчя.

На переконання захисту, футболка, в яку був одягнений потерпілий під час бійки із засудженим, має суттєве значення, оскільки відсутність на ній пошкоджень, що відповідають шрамам на тілі потерпілого, вказує на те, що під час конфлікту ОСОБА_8 не було заподіяно тілесних ушкоджень.

Як зазначає ОСОБА_7 , показання потерпілого і свідка ОСОБА_9 не узгоджуються з показаннями свідків та матеріалами справи в частині місцезнаходження футболки.

Наголошує на тому, що суд у рішенні не повністю виклав висновок експерта від 28 травня 2021 року № 18-МК, а саме не вказав його п. 4, згідно з яким тілесні ушкодження на тілі ОСОБА_8 могли утворитися як за обставин, на які вказує потерпілий, так і за обставин, на які вказує свідок ОСОБА_10 в ході слідчого експерименту.

За твердженням захисника, у справі відсутні докази того, що саме від дій ОСОБА_6 утворилися тілесні ушкодження в потерпілого, а також суд у вироку не мотивував, з урахуванням яких саме обставин він дійшов висновку про винуватість засудженого у вчиненні умисних дій, які виразилися в заподіянні тілесного ушкодження, що спричинило непоправне знівечення обличчя.

Вважає недопустимим доказом висновок експерта від 10 вересня 2018 року № 625, оскільки консультативний висновок від 07 вересня 2018 року, використаний у ході проведення експертизи надав лікар, який не є фахівцем в галузі пластичної хірургії та косметології.

Як зазначає захисник, суд не мотивував, на підставі чого він дійшов того, що наявні в потерпілого тілесні ушкодження необхідно віднести до категорії тяжких.

ОСОБА_7 вказує, що суд залишив поза увагою те, що в потерпілого відбулося зменшення вираженості рубців та, на його думку, відсутнє знівечення обличчя.

На переконання захисника, помилковим є висновок суду щодо перебування його підзахисного у стані алкогольного сп`яніння.

За твердженням захисту, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК, оскільки не містить належних мотивів постановленого рішення та спростування тверджень сторони захисту стосовно невинуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК.

Вважає, що апеляційний суд формально переглянув вирок місцевого суду та обмежився лише констатацією висновків місцевого суду, а його власні висновки містять недостовірні відомості, які суперечать досліджуваним доказам.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 , надавши відповідні пояснення, заперечила проти задоволення касаційної скарги захисника та просила постановлену у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційній скарзі, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Отже, виходячи з наведених положень процесуального закону суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку.

Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

При цьому касаційний суд наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК).

За змістом ст. 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

З огляду на викладене Суд відхиляє доводи касаційної скарги, у яких захист оспорює встановлені за результатами судового розгляду обставини, викладаючи власну версію подій, оскільки вони стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Щодо доведеності винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому діяння

У касаційній скарзі захисник вказує, що відсутні достатні, належні, допустимі докази того, що саме внаслідок дій ОСОБА_6 утворилися тілесні ушкодження у потерпілого. Крім того, захист зазначає, що суд у рішенні не мотивував, за яких саме обставин дійшов висновку про винуватість засудженого у вчиненні умисних дій, у результаті яких було заподіяно тілесні ушкодження, що спричинили непоправне знівечення обличчя, і того, що наявні в потерпілого тілесні ушкодження необхідно віднести до категорії тяжких.

Загалом доводи захисту зводяться до тверджень про недоведеність в суді того, що (І) тілесні ушкодження на обличчі та тілі потерпілого утворилися від дій ОСОБА_6 ; (ІІ) виявлені у ОСОБА_8 тілесні ушкодження є тяжкими.

(І) Стосовно висновків судів про те, що тілесні ушкодження в потерпілого утворилися від дій ОСОБА_6

Верховний Суд, перевіривши матеріали кримінального провадження в межах доводів касаційної скарги і з урахуванням особливостей касаційного перегляду, про які зазначено вище, не погоджується з такими твердженнями захисту з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що висновок суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КПК, ґрунтується на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ст. 94 цього Кодексу.

Зокрема, постановляючи вирок, місцевий суд урахував факт невизнання засудженим своєї винуватості. Разом з тим суд дійшов висновку, що його винуватість підтверджується сукупністю досліджених доказів, серед яких, зокрема, показання: ОСОБА_8 (потерпілого), який підтвердив, що від удару ОСОБА_6 в нього було порізане лице і тіло, та свідків: ОСОБА_9 (сина подружжя ОСОБА_11 ), який указав, що в ході сутички ОСОБА_6 заподіяв його батьку тілесне ушкодження; ОСОБА_9 (дочки подружжя ОСОБА_11 ), яка пояснила, що коли брат і батько повернулися до машини, де вона перебувала разом із сестрою, то ОСОБА_8 був увесь у крові; ОСОБА_12 (сусіда, що проживає на дачному масиві «Маяк»), який зазначив, що наступного дня після події виявив плями крові на дорозі; ОСОБА_13 (експерта, яка склала висновки від 06 липня 2018 року № 445 та від 10 вересня 2018 року № 625), яка вказала, що тілесне ушкодження ОСОБА_8 було заподіяно від монолітного ушкодження, оскільки наявна єдина лінія; ОСОБА_14 (експерта, яка склала висновок від 11 грудня 2018 року № 89-МК). Згідно з її показаннями під час заподіяння ОСОБА_8 тілесного ушкодження була одна взаємодія з гострим ріжучим предметом.

Зміст показань потерпілого і свідків детально відображений у вироку, і вони визнані судом такими, що узгоджуються із дослідженими письмовими доказами, зокрема:

протоколами проведення слідчих експериментів за участю ОСОБА_8 , відповідно до якого потерпілий на місці події показав обставини та механізм заподіяння ОСОБА_6 йому тілесних ушкоджень; від 20 листопада 2020 року за участю ОСОБА_10 та ОСОБА_6 , відповідно до яких, свідок та засуджений відтворили події, що мали місце 04 червня 2018 року;

протоколами огляду місця події від 04 жовтня 2018 року, згідно з яким за участю експерта оглянуто місце, де 04 червня 2018 року відбулася бійка між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 ; від 14 травня 2021 року, згідно з яким експерт оглянув металеві ворота і виготовив зліпок їх загостреної поверхні;

копіями довідок Луцької міської клінічної лікарні від 26 червня 2018 року № 620, 623, згідно з якими ОСОБА_8 перебував на стаціонарному лікуванні в період часу із 04 до 26 червня 2018 року з діагнозом «численні різані рани обличчя, носа, верхньої губи, лоба та грудної клітки»;

висновками експертів від 06 липня 2018 року № 445, відповідно до якого тілесні ушкодження у ОСОБА_8 виникли від одного контакту з травмуючою дією гостро-ріжучого предмета; від 10 вересня 2018 року № 625, відповідно до якого рубці, наявні на обличчі потерпілого, потребують подальшої хірургічної корекції для відновлення функції верхньої губи та усунення косметичного дефекту; від 11 грудня 2018 року № 89-МК, згідно з яким виключається утворення тілесних ушкоджень від падіння на металеву сітку, гофровану бляшану огорожу, оскільки в такому випадку ушкодження мали б рваний характер; від 28 травня 2021 року № 18-МК, відповідно до якого тілесні ушкодження виключають можливість їх утворення внаслідок падіння з висоти власного зросту як із прискоренням, так і без такого.

Таким чином, з урахуванням вищенаведених доказів суд дійшов висновку, що ОСОБА_6 заподіяв ОСОБА_8 тілесні ушкодження.

У свою чергу захист наводив власну версію утворення на тілі потерпілого тілесних ушкоджень, а саме від контакту потерпілого з гострою частиною паркану дачної ділянки. На обґрунтування цієї версії захист посилався, зокрема, на показання свідка ОСОБА_10 , яка вказувала, що, на її переконання, потерпілий міг наткнутися на гостру частину паркану під час проникнення на дачну ділянку, а також вказав на висновок експерта від 28 травня 2021 року № 18-МК, відповідно до якого тілесні ушкодження, виявлені на тілі ОСОБА_8 , могли утворитися за обставин, на які вказувала свідок ОСОБА_10 в ході слідчого експерименту.

Місцевий суд перевірив вищенаведену версію сторони захисту та зауважив, що вона не знайшла свого підтвердження за результатом судового розгляду, не узгоджується з дослідженими доказами і спростовується, зокрема, показаннями свідка ОСОБА_10 , яка вказала, що коли закінчилася бійка між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , вона не бачила на потерпілому тілесних ушкоджень. Також син і дочка подружжя ОСОБА_11 зазначили, що тілесні ушкодження в потерпілого виникли внаслідок бійки ОСОБА_6 з ОСОБА_8 . Зокрема, ОСОБА_9 (син ОСОБА_11 ), який був безпосереднім свідком бійки, ствердив, що він почув удар і як тече кров, і наполягав, що тілесне ушкодження потерпілому заподіяв саме засуджений.

Твердження захисту про те, що відсутність на футболці потерпілого пошкоджень виключає факт отримання ОСОБА_8 тілесних ушкоджень під час бійки з ОСОБА_6 , суд спростував показаннями потерпілого і свідків (дочки та сина ОСОБА_11 ), які зазначили, що коли ОСОБА_8 вийшов з машини, то зняв футболку, а свідки ОСОБА_10 і ОСОБА_12 вказали, що наступного дня після події виявили футболку потерпілого на паркані.

Крім того, після того як закінчилася бійка між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 і останній разом зі свідком ОСОБА_10 покинули місце конфлікту, свідок ОСОБА_9 вказав, що потерпілий взяв футболку, яка висіла на паркані, щоб витерти обличчя і зупинити кров. Свідок кричав, що треба їхати в лікарню, однак потерпілий відмовився. Коли сіли в машину, сестра ОСОБА_15 побачила на обличчі ОСОБА_8 кров і почала плакати, вони поїхали до друзів, а потім - у лікарню.

Таким чином з показань свідка ОСОБА_9 випливає, що потерпілий після бійки з ОСОБА_6 не проникав на дачну ділянку, а сів до машини та поїхав до своїх друзів, а потім до лікарні.

З урахуванням вищенаведеного версія сторони захисту була відхилена.

Верховний Суд погоджується з такими мотивами суду, а тому незазначення п. 4 висновку експерта від 28 травня 2021 року № 18-МК, згідно з яким тілесні ушкодження, виявлені на тілі ОСОБА_8 , могли утворитися як за обставин, на які вказує потерпілий, так і за обставин, на які вказує свідок ОСОБА_10 у ході проведення слідчого експерименту, не має ключового в цій справі значення через те, що суд з вищевикладених підстав спростував версію сторони захисту, на підтвердження якої захисник посилався на цей висновок.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 зазначає, що показання потерпілого, викладені у вироку суду, не збігаються з тими, які він надавав у судовому засіданні.

Зокрема, у касаційній скарзі захисник акцентує, що у вироку суд виклав показання ОСОБА_8 так: «Вдруге, коли обоє піднялися із землі та перемістились в ході боротьби через паркан до проїжджої частини, обвинувачений, на його переконання, мав якийсь гострий предмет у руках, якого однак він не бачив. Зазначив, що обвинувачений зробив один взмах рукою зверху до низу, після чого з його обличчя хлинула гаряча кров та він відчув різку біль… », тоді як відповідно до аудіозапису судового засідання від 17 жовтня 2019 року потерпілий вказував: «Ми з ним чуплялися, потім за забор перелетіли, я получив в лице 2 удари, тоді я більш менш це я помню в мене все тече, болі не відчув, просто у мене текла кров. Момент як наносилися тілесні ушкодження не пам`ятаю, а удар пам`ятаю. Удар рукою, кулаком».

За обставин цієї справи Верховний Суд не знаходить підстав уважати істотним порушенням вимог КПК наведені твердження захисника, оскільки висновок суду про винуватість ОСОБА_6 ґрунтується не лише на показаннях потерпілого, а на сукупності представлених стороною обвинувачення доказів і встановлених фактичних обставин справи. Зокрема, й на тому, що до бійки ОСОБА_6 з ОСОБА_8 на обличчі та тілі потерпілого були відсутні тілесні ушкодження, і лише після бійки, свідки побачили порізи на обличчі та тілі ОСОБА_8 , а тому обставини були достатніми для висновку, що під час конфлікту засудженого з потерпілим останньому були спричинені тілесні ушкодження.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суди надали оцінку показанням потерпілого у взаємозв`язку з іншими доказами і дійшли висновку, що ці показання були послідовними та узгоджувалися між собою і з обставинами, встановленими у кримінальному провадженні.

(ІІ) Щодо віднесення заподіяних ОСОБА_8 тілесних ушкоджень до тяжких

Травма може бути розцінена як тяжке тілесне ушкодження, якщо буде визнано, що внаслідок її заподіяння знівечено обличчя, а непоправним знівечення обличчя визнається в тих випадках, коли ушкодження обличчя потерпілого не може бути виправлено.

Під поправністю ушкодження необхідно розуміти значне зменшення вираженості патологічних змін (рубця, деформації, порушення міміки тощо) із часом чи під дією не хірургічних засобів. Коли ж для усунення необхідне хірургічне втручання (косметична операція), то ушкодження обличчя вважається непоправним.

Поняття знівечення - не медичне, тому право кваліфікувати ушкодження обличчя як знівечення належить до компетенції слідчого та суду. Водночас судово-медичний експерт визначає вид ушкодження, його особливості, механізм утворення і встановлює, чи є це ушкодження поправним або непоправним. Коли ушкодження обличчя виправне, ступінь тяжкості його визначається з огляду на критерії, викладені у Правилах судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень; при непоправності нарівні з визначенням ступеня тяжкості ушкодження за звичним порядком експерт зазначає, що ушкодження може бути розцінене як тяжке, якщо буде визнане таким, що знівечило обличчя.

Непоправне знівечення обличчя може бути результатом: обливання обличчя кип`ятком, кислотою чи іншою речовиною; заподіяння глибоких чи значної кількості мілких шрамів за допомогою гострих предметів; обрізання вух чи носа тощо. Такі ушкодження надають обличчю вигляд ненормальний, не властивий людському образу і незвичний для сторонніх осіб, неприємний, страхітливий, огидливий та такий, що відштовхує. При цьому крім фізичної шкоди, такі ушкодження заподіюють потерпілому значну психічну травму, оскільки ця обставина принижує потерпілого, викликає в нього тяжкі душевні переживання, муки.

У цій справі суд дослідив висновок експерта від 10 вересня 2018 року № 625, у якому констатовано, що наявні на обличчі ОСОБА_8 рубці потребують подальшої хірургічної корекції для відновлення функції верхньої губи та усунення косметичного дефекту.

Місцевий суд, установивши фактичні обставини кримінального провадження та дослідивши докази, дійшов висновку, що вищенаведені тілесні ушкодження знівечують обличчя потерпілого.

У касаційній скарзі захисник вказує на недопустимість висновку експерта від 10 вересня 2018 року № 625 через те, що консультативний висновок від 07 вересня 2018 року, який використовувався під час проведення експертизи, надав лікар, який не є фахівцем в галузі пластичної хірургії та косметології.

Однак посилання ОСОБА_7 в цій частині є необґрунтованими, оскільки консультативний висновок лікаря-комбустіолога є складовою судово-медичної експертизи, з висновку за результатами якої вбачається, що перед експертом було постановлено запитання лише про таке: тілесні ушкодження на тілі ОСОБА_8 є поправними чи непоправними, а не про порядок і спосіб їх поправлення.

Більш того, вказуючи на недопустимість наведеного вище висновку, сторона захисту не обґрунтувала своєї позиції в цій частині з огляду на положення ст. 87 КПК.

Міркування захисту стосовно того, що тілесні ушкодження не знівечують обличчя потерпілого, були відхилені судом з наведенням відповідних мотивів, з якими погоджується і Верховний Суд.

Зокрема, суд установив, що від дій ОСОБА_6 на обличчі та тілі ОСОБА_8 наявна умовно-вертикальна лінія від монолітного ушкодження, яка простягається від лобної ділянки голови до перенісся, на нижній повіці правого ока по ходу нижньої повіки в напрямку до виличної ділянки - до ділянки спинки носа по його центральній лінії від перенісся до кінчика з переходом на крило носа, на верхню губу з переходом на нижню губу ближче до кута рота з поширенням на підборіддя, до шиї на передній поверхні грудної клітки від проєкції внутрішнього краю правої ключиці до середньої третини живота.

Дослідивши наявні в матеріалах справи медичні документи та висновок експерта від 10 вересня 2018 року № 625, а саме виписку 9830/492, суд з`ясував, що ушкодження, виявлені у ОСОБА_8 , є невиправними. Так, згідно з випискою ОСОБА_8 у період із 04 до 26 червня 2018 року перебував на стаціонарному лікуванні з діагнозом «численні різані рани носа, обличчя, лоба, підборіддя, верхньої губи, грудної клітки». Крім того, з довідки вбачається, що потерпілому було проведено операцію з накладенням швів на різані рани носа, лоба, верхньої губи, підборіддя та грудної клітки і було складено консультативне заключення лікаря-комбустіолога, а на підставі нього висновок експерта від 10 вересня 2018 року № 625, за даними якого рубці, наявні на обличчі потерпілого, потребують подальшої хірургічної корекції для відновлення функції верхньої губи та усунення косметичного дефекту.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що умисно спричинене тілесне ушкодження обличчя потерпілого його знівечує, з чим, з урахуванням зовнішнього вигляду потерпілого, погоджується й колегія суддів.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, перевірив висновки місцевого суду, зокрема стосовно того, що тілесні ушкодження потерпілому заподіяв ОСОБА_6 і, що такі тілесні ушкодження необхідно відносити до тяжких тілесних ушкоджень, визнав їх обґрунтованими та вмотивованими, навівши відповідні аргументи й підстави для прийняття такого рішення. При цьому з рішення апеляційного суду вбачається, що цей суд дав належну оцінку доводам апеляційної скарги сторони захисту, навів достатні мотиви її відхилення.

Підстав сумніватися в таких висновках судів попередніх інстанцій Верховний Суд не знаходить, а доводів, які би ставили під сумнів законність і умотивованість наведених висновків судів першої та апеляційної інстанцій, касаційна скарга сторони захисту не містить.

Стосовно доводів про необґрунтованість висновку суду щодо перебування засудженого у стані алкогольного сп`яніння

Захисник зауважує, що відповідно до наданого прокурором консультативного висновку від 04 червня 2018 року, складеного о 09:55, ОСОБА_6 перебував у стані алкогольного сп`яніння, тоді як у виписці від 04 червня 2018 року № 9908, оформленій о 08:00, вказано, що в ОСОБА_6 відсутнє алкогольне сп`яніння.

Верховний Суд не погоджується із цими аргументами захисника.

Так, у наявній у матеріалах справи виписці № 9908, на яку посилається в касаційній скарзі захисник, не зазначено часу та відомостей про те, що якимось чином установлювався факт алкогольного сп`яніння засудженого.

З викладених підстав Верховний Суд відхиляє вищенаведені доводи захисника.

З урахуванням цього касаційний суд підсумовує, що ухвала апеляційного суду є належно вмотивованою й обґрунтованою і за змістом відповідає приписам статей 370, 419 КПК, у ній наведені мотиви, з яких виходив суд, та положення закону, якими він керувався, постановляючи рішення.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування судового рішення, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.

Зважаючи на наведене вище, колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення, аухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 - без зміни.

Керуючись статтями433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Волинського апеляційного суду від 21 березня 2023 року щодо ОСОБА_6 - без зміни.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3