ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 607/18956/22Головуючий у1-йінстанції Братасюка В.М. Провадження № 22-ц/817/992/23 Доповідач - Костів О.З.Категорія -
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02 листопада 2023 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Костів О.З.
суддів - Хома М. В., Храпак Н. М.,
за участі секретаря Іванюти О.М.,
та сторін:
представника відповідача Качор В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/18956/22 за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 серпня 2023 року та апеляційними скаргами Державної казначейської служби України та ОСОБА_1 на додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Державної казначейської служби України, Відділу державної виконавчої служби у м. Тернополі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про стягнення моральної шкоди, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , Державної казначейської служби України, Відділу державної виконавчої служби у м. Тернополі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про відшкодування шкоди в розмірі 50000 грн, завданої бездіяльністю під час здійснення виконавчого провадження № 63048283 Тернопільським міським відділом державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ).
В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує, що на виконанні в Тернопільському міському відділі ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Івано-Франківськ) перебував виконавчий лист №607/2547/20 від 03.09.2020 року з виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05.06.2020 року по справі №607/2547/20, яким постановлено усунути з боку ОСОБА_4 перешкоди у користуванні та розпорядженні ОСОБА_3 належним йому на праві приватної власності майном, а саме: автомобілем марки «YUELIN NJ-1028DB», 01.01.2005 року випуску, об`ємом двигуна 3707 см.куб. шляхом повернення ОСОБА_3 вказаного автомобіля та передачі йому оригіналу свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, ключів від замка запалювання та 1/2 частиною гаражу № НОМЕР_1 за адресою: с.Петриків Тернопільської області, гаражний кооператив «Колос», шляхом повернення ОСОБА_3 дублікатів - ключів від даного гаражу № НОМЕР_1 . Проте, не провівши належним чином дій по ВП №63048283 з виконання зазначеного рішення Тернопільського міськрайонного суду від 05.06.2020 року, старшим державним виконавцем Тернопільського міського відділу ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Івано-Франківськ) Кузь Т.З. 19.11.2020 року була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження та скасовані заходи примусового виконання судового рішення, виключно з тих підстав, що виконавець вважала, що судове рішення неможливо виконати без участі боржника ОСОБА_4 .
Зазначає, що виконавцем не вжито належних та достатніх заходів для виконання судового рішення, а невиконання боржником рішення після накладення на нього штрафу не може свідчити про вжиття заходів примусового виконання рішення і не свідчить про неможливість його виконання. Внаслідок прийняття державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось не виконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження. Надмірно тривале невиконання державним виконавцем рішення суду є підставою для стягнення моральної, яку позивач оцінив в розмірі 50000 грн. та просив стягнути з Державної казначейської служби України як центрального органу виконавчої влади, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів на відшкодування шкоди, завданої останньому під час здійснення ВП №63048283 Тернопільським міським відділом державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ).
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 серпня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Державної казначейської служби України, Відділу державної виконавчої служби у м. Тернополі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про стягнення моральної шкоди задоволено частково.
Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 20000 грн. на відшкодування моральної шкоди шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на якому обліковуються кошти Державного бюджету України.
У задоволенні решти вимог відмовлено.
01 вересня 2023 року адвокат Бакалець І.Г. подав до суду першої інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення зі ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 судових витрат у вигляді судового збору в розмірі 992.80 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн.
Додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 вересня 2023 року дану заяву задоволено частково.
Стягнуто з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_3 992.40 грн понесених витрат на оплату судового збору.
В задоволенні решти вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 серпня 2023 року Державна казначейська служба України просить скасувати зазначене рішення суду та постановити нове, яким відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позову.
Зазначає, що суд першої інстанції прийняв необґрунтоване рішення про відшкодування позивачу моральної шкоди, оскільки останній не надав доказів, які б підтверджували факт заподіяння йому моральних та фізичних страждань, наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправним діянням відповідачів та вини останніх в її заподіянні.
Крім того, посилаючись на практику Верховного Суду вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про можливість стягнення грошових коштів на відшкодування моральної шкоди саме з Державної казначейської служби України. Зазначене підтверджується, зокрема, рішенням Конституційного Суду України від 03 жовтня 2001 року № 12-рп/2001. Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало та не завдавало.
В апеляційній скарзі на додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 вересня 2023 року Державна казначейська служба України просить скасувати зазначене рішення, оскільки суд першої інстанції також безпідставно стягнув судовий збір саме з Державної казначейської служби України.
В апеляційній скарзі на додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 вересня 2023 року представник позивача ОСОБА_3 - адвокат Бакалець І.Г. просить скасувати вказане рішення суду в частині відмови у задоволенні заяви про стягнення судових витрат на правничу допомогу.
Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні його заяви про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн, оскільки ним були надані письмові докази сплати витрат на правничу допомогу, а також договір про надання правничої допомоги, в якому наявний розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс. Вказує, що жодної підстави щодо відмови у задоволенні заяви у рішенні суду не наведено.
Крім того, посилаючись на рішення Верховного Суду від 28.12.2020 у справі №640/18402/19 вказує, що гонорар адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не потребує надання детального опису робіт.
В судовому засіданні представник відповідача просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги представника позивача, а задовольнити апеляційні скарги Державної казначейської служби України.
Інші сторони, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи не з`явилися.
У відповідності до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника процесу за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутності інших учасників процесу.
Судова колегія, заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційні скарги Державної казначейської служби України підлягають до часткового задоволення, а апеляційна скарга представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Бакальця І.Г. до задоволення не підлягає.
За приписами ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.
Частиною 2 ст.367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно п.п.1-5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення суду не в повній мірі відповідають зазначеним вимогам, виходячи з наступного.
Судом встановлено наступні обставини.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 05.06.2020 року у справі №607/2547/20 задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні майном. Вирішено усунути з боку ОСОБА_4 перешкоди у користуванні та розпорядженні ОСОБА_3 належним йому на праві приватної власності майном, а саме:
- автомобілем марки «YUELIN NJ-1028DB», 01.01.2005 року випуску, об`ємом двигуна 3707 см.куб. шляхом повернення ОСОБА_3 автомобіля марки «YUELIN NJ-1028DB», 01.01.2005 року випуску, об`ємом - двигуна 3707 см.куб. та передачі ОСОБА_3 оригіналу свідоцтва про реєстрацію автомобіля марки «YUELIN NJ-1028DB», 01.01.2005 року випуску, об`ємом двигуна 3707 см.куб., ключів від замка запалювання до вказаного автомобіля;
- 1/2 частиною гаражу № НОМЕР_1 за адресою: с.Петриків Тернопільської області, гаражний кооператив «Колос», шляхом повернення ОСОБА_3 дублікатів - ключів від гаражу № НОМЕР_1 за адресою: с.Петриків Тернопільської області, гаражний кооператив «Колос».
На виконання вказаного рішення було видано виконавчий лист №607/2547/20 від 03.09.2020 року, на підставі якого головним державним виконавцем Тернопільського міського відділу ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Івано-Франківськ) Семенчук К.І. було відкрито виконавче провадження ВП №63048283.
19.11.2020 року старшим державним виконавцем Тернопільського міського відділу ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Івано-Франківськ) Кузь Т.З. винесено постанову про закінчення вказаного виконавчого провадження та скасовано заходи примусового виконання судового рішення, з тих причин, що виконавець вважала, що судове рішення неможливе виконати без участі боржника ОСОБА_4 ВП №63048283, було
При цьому позивач звертає увагу суду, що незаконність дій державного виконавця при винесенні даної постанови полягали у тому, що автомобіль, який на праві власності належить ОСОБА_3 , не був оголошений у розшук, що у свою чергу, не потребувало участі боржника ОСОБА_4 .
З метою захисту свого порушеного права, ОСОБА_3 звернувся із заявою в Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області, в якій просив:
- визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Тернопільського міського відділу ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерстві юстиції (м.Івано-Франківськ) Кузь Т.С. щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 19.11.2020 року ВП №63048283;?
- скасувати постанову старшого державного виконавця Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) про закінчення виконавчого провадження від 19.11.2020 року ВП №63048283.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01.07.2021 року скаргу ОСОБА_3 задоволено.
Визнано неправомірними дії старшого державного виконавця Тернопільського міського відділу ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Кузь Т.С. щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 19.11.2020 року ВП №63048283.
Скасовано постанову старшого державного виконавця Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) про закінчення виконавчого провадження від 19.11.2020 року ВП №63048283.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 21.10.2021 року по справі №607/2547/20 задоволено апеляційну скаргу Відділу державної виконавчої служби у місті Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ).
Скасовано ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01.07.2021 року та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні скарги ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Бакалець Ігор Гнатович на дії державного виконавця Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно- Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ), заінтересована особа ОСОБА_4 - відмовлено.
Стягнуто із ОСОБА_3 в користь Відділу державної виконавчої служби у місті Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) сплачений ними судовий збір у розмірі 2 270 грн.
Постановою Верховного Суду від 22.06.2022 року по справі №607/2547/20, провадження №61-19363св.21 касаційну скаргу ОСОБА_3 , яку подав в його інтересах адвокат Бакалець І.Г., задоволено. Постанову Тернопільського апеляційного суду від 21.10.2021 року скасовано та залишено в силі ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01.07.2021 року.
Таким чином, судом першої інстанції було встановлено факт порушення державним виконавцем вимог ЗУ «Про виконавче провадження», що призвело до невиконання рішення суду.
Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції виходив з наявності підстав для задоволення вимоги щодо стягнення моральної шкоди, однак лише в розмірі 20 000 грн., оскільки вважав, що саме така сума при оцінці завданої моральної шкоди буде відповідати вимогам розумності та справедливості.
Колегія суддів погоджується з висновком суду щодо необхідності стягнення моральної шкоди в зазначеному розмірі, однак резолютивна частина оскаржуваного рішення підлягає зміні виходячи з наступного.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно із вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Аналіз положень статті 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Загальні підстави відповідальності за майнову та моральну шкоду, завдану органом державної влади, їх посадовими та службовими особами, передбачені нормами статей 1167, 1173, 1174 ЦК України, відповідно до яких:
- моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом;
- шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадової або службової особи при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (статті 1173, 1174 ЦК України).
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Як свідчить тлумачення статей 23, 1173 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю органу державної влади, відшкодовується державою, і при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA,№ 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року у справі №750/6330/17 (адміністративне провадження №К/9901/37372/18), на яку посилається позивач у касаційній скарзі, зазначено, що «у практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).
Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 3. 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України)».
Отже, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.
У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.
Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції, виходячи із обставин справи і зібраних доказів, врахувавши характер та обсяг заподіяних позивачу моральних страждань, глибину фізичних і духовних страждань, ступінь вини відповідача, засади розумності і справедливості дійшов вірного висновку щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди в сумі 20 000 грн.
Доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України не спростовують визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди та в цій частині є необґрунтованими, з огляду на наведені вище обставини.
Разом із тим, колегія суддів частково приймає аргументи апеляційної скарги Державної казначейської служби України щодо відшкодування шкоди державою.
Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Колегія суддів зауважує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) вказано, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 495/6187/16 (провадження № 61-8385св20), від 29 червня 2022 року у справі № 201/9398/20 (провадження № 61-11520св21), від 03 серпня 2022 року у справі № 461/5201/19 (провадження № 61 2271св22).
У постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі №346/5428/17 (провадження № 61-8102св21), від 14 вересня 2022 року у справі №415/1009/21 (провадження № 61-18055св21), від 07 грудня 2022 року у справі №461/9982/19 (провадження № 61-4162св22) зазначено, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.
У справі, що переглядається, суд першої інстанції, ухваливши правильне по суті судове рішення, на вказане уваги не звернув та помилково зазначив у резолютивній частині рішення про стягнення саме з Державної казначейської служби України компенсацію шкоди позивачеві за рахунок коштів Державного бюджету України. Тому резолютивну частину рішення суду першої інстанції в частині стягнення грошової компенсації моральної шкоди в розмірі 20000 грн. належить змінити, вказавши, що зазначена сума моральної шкоди підлягає стягненню з Державного бюджету України.
Щодо оскарження додаткового рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 вересня 2023 року, слід виходити з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 01 вересня 2023 року адвокат Бакалець І.Г. подав до суду першої інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення зі ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 судових витрат у вигляді судового збору в розмірі 992.80 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн.
Задовольняючи частково дану заяву суд першої інстанції виходив з того, що моральну шкоду позивач просив стягнути з Державної казначейської служби України як центрального органу виконавчої влади, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів на відшкодування шкоди, завданої останньому під час здійснення виконавчого провадження №63048283 Тернопільським міським відділом державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ), а тому підстав для стягнення зазначених витрат у відповідності до п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України із відповідача ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 у суду немає.
При цьому суд зазначив, що відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України стягненню на користь позивача ОСОБА_3 підлягає сума сплаченого судового збору в розмірі 992.40 грн з відповідача Державної казначейської служби України.
Колегія суддів вважає, що зазначене додаткове рішення суду в частині стягнення з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_3 судового збору в розмірі 992.40 грн підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні заяви.
Згідно поданої заяви про ухвалення додаткового рішення позивач просив стягнути понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 992.80 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн. лише з відповідачки ОСОБА_4 .
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2019 року у справі №824/399/17-а, принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених вимог.
На думку колегії суддів, зазначивши в додатковому рішенні про часткове задоволення заяви ОСОБА_3 та стягнувши судовий збір з Державної казначейської служби України суд першої інстанції, всупереч вимогам ч.2 ст.264 ЦПК України, вийшов за межі вимог заяви ОСОБА_3 , в якій останній просив стягнути такі витрати лише із ОСОБА_4 .
Крім того, як вже зазначалось вище, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.
Разом з тим, судом першої інстанції в резолютивній частині оскаржуваного додаткового рішення було також помилково зазначено про стягнення судового збору саме з Державної казначейської служби України, а не з Державного бюджету України.
Виходячи із наведеного, додаткове рішення від 11 вересня 2023 року в частині стягнення з Державної казначейської служби України 992.40 грн витрат на оплату судового збору слід скасувати та постановити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні заяви.
Таким чином, під час апеляційного розгляду даної справи колегією суддів встановлено наявність підстав для часткового задоволення апеляційних скарг Державної казначейської служби України, зміни резолютивної частини рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 серпня 2023 року, а також скасування додаткового рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 вересня 2023 року в частині стягнення з Державної казначейської служби України судового збору з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні заяви.
Згідно з п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційні скарги Державної казначейської служби України задовольнити частково.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 серпня 2023 року змінити, виклавши абзац другий його резолютивної частини у такій редакції:
«Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 20000 (двадцять тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди».
В решті рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 серпня 2023 року залишити без змін.
Додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 вересня 2023 року в частині стягнення з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 992.40 грн понесених витрат на оплату судового збору скасувати та постановити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 адвоката БАКАЛЬЦЯ Ігоря Гнатовича про стягнення зі ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 судових витрат у вигляді судового збору в розмірі 992.80 грн відмовити.
В решті додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 вересня 2023 року залишити без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 вересня 2023 року залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 13 листопада 2023 року.
Головуючий
Судді
