Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.08.2023 Справа №607/18956/22

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі головуючого судді В.М. Братасюка,

секретаря судового засідання М.О. Мокрій

представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Качор В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Державної казначейської служби України, Відділу державної виконавчої служби у м. Тернополі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , Державної казначейської служби України, Відділу державної виконавчої служби у м. Тернополі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про відшкодування шкоди в розмірі 50000грн., завданої бездіяльністю під час здійснення виконавчого провадження № 63048283 Тернопільським міським відділом державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ).

В обґрунтування вимог позивач вказує, що на виконанні в Тернопільському міському відділі ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Івано-Франківськ) перебував виконавчий лист №607/2547/20 від 03.09.2020 року з виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від

05.06.2020року по у справі №607/2547/20 Теропільським міськрайонним судом ухвалено рішення, яким постанвлено усунути з боку ОСОБА_3 перешкоди у користуванні та розпорядженні ОСОБА_2 належним йому на праві приватної власності майном, а саме: автомобілем марки «YUELIN NJ-1028DB», 01.01.2005 року випуску, об`ємом двигуна 3707 см.куб. шляхом повернення ОСОБА_2 автомобіля марки «YUELIN NJ-1028DB», 01.01.2005 року випуску, об`ємом - двигуна 3707 см.куб. та передачі ОСОБА_2 оригіналу свідоцтва про реєстрацію автомобіля марки «YUELIN NJ-1028DB», 01.01.2005 року випуску, об`ємом двигуна 3707 см.куб., ключів від замка запалювання до вказаного автомобіля та 1/2 частиною гаражу № НОМЕР_1 за адресою: с.Петриків Тернопільської області, гаражний кооператив «Колос», шляхом повернення ОСОБА_2 дублікатів - ключів від гаражу № НОМЕР_1 за адресою: с.Петриків Тернопільської області, гаражний кооператив «Колос». Проте не провівши належним чином дій по ВП №63048283 з виконання зазначеного рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05.06.2020 року, старшим державним виконавцем Тернопільського міського відділу ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Івано-Франківськ) Кузь Т.З. 19.11.2020 року була винесена постанова про закінчення вказаного виконавчого провадження та скасовані заходи примусового виконання судового рішення, виключно з тих підстав, що виконавець вважала, що судове рішення неможливо виконати без участі боржника ОСОБА_3 .

Зазначає, що виконавцем не вжито належних та достатніх заходів виконаня судового рішення, а невиконання боржником рішення після накладення на нього штрафу не може свідчити про вжиття заходів примусового виконання рішення і не свідчить про неможливість його виконання. Наслідком прийняття постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось не виконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження. Надмірно тривале невиконання державним виконавцем рішення суду є підставою для стягнення моральної, яку позивач оцінює в розмірі 50000грн. та просить стягнути з Державної казначейської служби України як центрального органу виконавчої влади, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів на відшкодування шкоди, завданої останньому під час здійснення ВП №63048283 Тернопільським міським відділом державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ).

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримав заявлені позовні вимоги, просив задовольнити в повному обсязі.

ОСОБА_3 в судове засідання не зявилася, не повідомивши суд про причини неявки.

Представник Державної казначейської служби України Качор В.В. просила відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог, з підстав викладених у відзиві

Представник Відділу державної виконавчої служби у м. Тернополі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в судове засідання не зявився, в попередніх судових засіданнях позовних вимог не визнав, просив відмовити в їх задоволенні з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового розгляду справи, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази, вважає, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, виходячи із наступних підстав.

В силу вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень встановлено ст.56 Конституції України.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 05.06.2020року у справі №607/2547/20 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні майном - задоволено. Вирішено усунути з боку ОСОБА_3 перешкоди у користуванні та розпорядженні ОСОБА_2 належним йому на праві приватної власності майном, а саме:

- автомобілем марки «YUELIN NJ-1028DB», 01.01.2005 року випуску, об`ємом двигуна 3707 см.куб. шляхом повернення ОСОБА_2 автомобіля марки «YUELIN NJ-1028DB», 01.01.2005 року випуску, об`ємом - двигуна 3707 см.куб. та передачі ОСОБА_2 оригіналу свідоцтва про реєстрацію автомобіля марки «YUELIN NJ-1028DB», 01.01.2005 року випуску, об`ємом двигуна 3707 см.куб., ключів від замка запалювання до вказаного автомобіля;

- 1/2 частиною гаражу № НОМЕР_1 за адресою: с.Петриків Тернопільської області, гаражний кооператив «Колос», шляхом повернення ОСОБА_2 дублікатів - ключів від гаражу № НОМЕР_1 за адресою: с.Петриків Тернопільської області, гаражний кооператив «Колос».

На виконання вказаного рішення було видано виконавчий лист №607/2547/20 від 03.09.2020 року, на підставі якого головним державним виконавцем Тернопільського міського відділу ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Івано-Франківськ) Семенчук К.І. було відкрито виконавче провадження ВП №63048283.

Однак, не провівши об`єктивних, неупереджених дій по виконавчому провадженню ВП №63048283, старшим державним виконавцем Тернопільського міського відділу ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Івано-Франківськ) Кузь Т.З. 19.11.2020 року оул винесено постанову про закінчення вказаного виконавчого провадження та скасовані заходи примусового виконання судового рішення, з тих причин, що виконавець безпідставно вважала, що судове рішення неможливе виконати без участі боржника ОСОБА_3 .

При цьому позивач звертає увагу суду, що необ`єктивність та упередженість дій державного виконавця при винесенні даної постанови полягала у тому, що автомобіль який на праві власності належить ОСОБА_2 не був оголошений у розшук, що у свою чергу, не потребувало участі боржника ОСОБА_3 .

З метою захисту свого порушеного права, ОСОБА_2 звернувся із заявою в Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області, в якій просив:

- визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Тернопільського міського відділу ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерстві юстиції (м.Івано-Франківськ) Кузь Т.С. щодо винесення постанови про закінченні виконавчого провадження від 19.11.2020 року ВП №63048283;?

- скасувати постанову старшого державного виконавця Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) про закінчення виконавчого провадження від 19.11.2020 року ВП №63048283.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01.07.2021 року у складі судді Сливка Л.М. скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Визнано неправомірними дії старшого державного виконавця Тернопільського міського відділу ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Кузь Т.С. щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 19.11.2020 року ВП №63048283.

Скасовано постанову старшого державного виконавця Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) про закінчення виконавчого провадження від 19.11.2020 року ВП №63048283.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 21.10.2021 року по справі №607/2547/20, задоволено апеляційну скаргу Відділу державної виконавчої служби у місті Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ).

Скасовано ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01.07.2021 року та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні скарги ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Бакалець Ігор Гнатович на дії державного виконавця Тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Південно- Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ), заінтересована особа ОСОБА_3 - відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_2 в користь Відділу державної виконавчої служби у місьі Тернополі Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) сплачений ними судовий збір у розмірі 2 270 грн.

Постановою Верховного Суду від 22.06.2022 року по справі №607/2547/20, провадження №61-19363св.21, касаційна скарга ОСОБА_2 , яку подав в його інтересах адвокат Бакалець І.Г. - задоволена. Постанова Тернопільського апеляційного суду від 21.10.2021 року скасована та залишена в силі ухвала Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01.07.2021 року.

Як зазначено у вказаній постанові Верховного Суду від 22.06.2022 року, апеляційним судом було скасовано судове рішення місцевого суду, яке відповідало закону, а постанова Тернопільського апеляційного суду постановлена без додержання норм матеріального та процесуального права.

Також, приймаючи постанову від 22.06.2022 року Верховний Суд виходив з наступного:

Відповідно до частини другої статті 129 Конституції України обов`язковість судових рішень є однією із основних засад судочинства.?

Частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Частиною першою статті 18 Закону України Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено. ефективно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до положень пункту 11 частини першої етапі 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню в разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

За змістом частини третьої статті 63 Закону України Про виконавче провадження» виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження

Таким чином, відповідно до положень наведеної норми права, повторне невиконання боржником рішення суду, яке може бути виконано без його участі, має наслідком надіслання державним виконавцем органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, а також вжиття заходів примусового виконання рішення суду. Водночас, у разі невиконання рішення суду, яке не може бути виконане без участі боржника, державний виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Верховний Суд зазначає, що невиконання боржником рішення після накладення на нього штрафу не може свідчити про вжиття заходів примусового виконання рішення і не свідчить про неможливість його виконання.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 13 грудня 2021 року у справі № 520/6495/2020, від 19 січня 2022 року у справі № 179/110/21.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 18 червня 2019 року у справі Ж 826/14580/16 підтримав правову позицію, відповідно до якої накладення на боржника повторного штрафу і звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.

За цією позицією накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які підтверджували би факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тому звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.

Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду.

Вирішуючи питання про законність дій державного виконавця, суд має враховувань що Законом України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усіх передбачених законом заходів у межах встановлених повноважень.

Відповідно до змісту рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 червня 2020 року, ухваленого у справі № 607/2547/20, боржника зобов`язано усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні належним позивачу на праві приватної власності майном, однак рішення суду залишається невиконаним.

Зміст оскаржуваної постанови свідчить про те, що закінчення виконавчого провадження державний виконавець мотивував вчиненням дій з винесення постанов про накладення на боржника штрафу і надіслання подання про вчинення боржником злочину.

Встановивши, що боржник не виконує судове рішення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що державний виконавець не мотивував, чому це рішення суду не може бути виконане без участі боржника, отже закриття виконавчого провадження є передчасним.

Матеріали справи не містять доказів щодо вжиття державним виконавцем усіх необхідних заходів, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», до примусового виконання рішення, хоча повторне невиконання боржником рішення, яке може бути виконане без його участі, зобов`язує вжити зазначених заходів поряд із повідомленням про вчинення боржником кримінального правопорушення.

Самі по собі вчинені державним виконавцем виконавчі дії (перевірка виконання судового рішення, винесення постанов про накладення на боржника штрафів та надіслання подання про вчинення злочину) не є належними та достатніми заходами виконання судового рішення. Накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.?

Схожі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 286/1810/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 461/6978/19, від 25 листопада 2020 року у справі № 554/10283/18, від 19 січня 2022 року у справі № 179/110/21.

Відповідно до частини першої статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувана чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

При цьому державний виконавець у межах наданих йому Законом України «Про виконавче провадження» та статтею 435 ЦПК України повноважень, у разі неможливості виконання судовог о рішення, не позбавлений права звертатися до суду про зміну способу та порядку його виконання.

Верховним Судом у постановах від 30 серпня 2018 року у справі №916/4106/14, від 14 квітня 2021 року у справі № 641/1933/19 вказано, що та обставина, що саме боржник відповідно до судового рішення зобов`язаний вчинити певні дії, не свідчить про те, що у разі невиконання цього рішення саме боржником, воно не може бути виконано без його участі відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки хоч і зобов`язує саме боржника вчинити ці дії, однак не є нерозривно пов`язаним з особою боржника та не унеможливлює виконання цього рішення без його участі шляхом вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання, враховуючи встановлені судами обставини невиконання його у добровільному порядку та вчинення перешкод у його виконанні.

Дійшовши висновку про те, що постанова державного виконавця від 19 листопада 2020 року винесена з додержанням вимог Закону України «Про виконавче провадження», суд апеляційної інстанції не врахував змісту абзацу 1 частини третьої статті 63 цього Закону, яким не передбачено закінчення виконавчого провадження у разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, не мотивував свого висновку про неможливість виконанню судового рішення без участі боржника, не звернув увагу на те, що постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутност доказів, які підтверджували б факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання, а тому дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення скарги.

Крім того, Верховний Суд у своїй постанові звертає увагу, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось не виконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.

У рішенні «Горнсбі проти Греції» Європейський суд з прав людини наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду (див. рішення у справі «Філіс проти Греції» (Philis v. Greece) (№ 1) від 27 серпня 1991 року). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі. - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію (995_690) (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року (980 086), серія А, № 18, с. 16 - 18, п. 34 - 36). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь- яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

У справі «Глоба проти України» Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Таким чином встановлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дає підстав для висновку про можливість ставити його виконання в залежність від волевиявлення боржника або будь-яких інших осіб на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів. Суд враховує, що обов`язковим елементом примусового виконання судового рішення є стадія, коли боржник вправі виконати таке судове рішення, що набрало законної сили, у добровільному порядку у спосіб, що відповідає змісту рішення, але за волею та за участі боржника. Таким правом боржник у зазначеному провадженні не скористався, що виключає наявність підстав для висновку про добросовісність та правомірність його дій.

З огляду на викладене, враховуючи, що обставин, за яких прийняте у цій справі рішення не може бути виконано без участі боржника не встановлено. Верховний Суд вважає обгрунтованими висновки суду першої про наявність підстав для задоволення скарги, визнання неправомірними дій державного виконавця та скасування постанови від 19 листопада 2020 року про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини першої статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» скасування постанови про закінчення виконавчого провадження спричиняє його відновлення, і в такому разі обов`язок із вчинення дій, спрямованих на примусове виконання рішення, виконавець має в силу закону.

Відповідно до ч.5 статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Статтею 1 закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження».

Згідно ч.І ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Положеннями ст.ст.16, 23 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174ЦК України.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

При цьому, з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними й їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.

Згідно із частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Стаття 6 Конвенції поширює свою дію і на таку стадію цивільного процесу як виконання судового рішення. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід`ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції (пункт 63 рішення від 28 липня 1999 року в справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії», пункт 40 рішення від 19 березня 1997 року в справі «Горнсбі проти Греції»).

У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини від 11 грудня 2008 року в справі «Антонюк проти України» зазначено, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні.?

Європейський суд з прав людини в пункті 100 рішення від 15 жовтня 2009 року в справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» вказав, що існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірне тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних рішень,- дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Таким чином, факт неправомірності (незаконності) дій державного виконавця, що призвели до завдання шкоди, повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку (ухвалою, рішенням, постановою, вироком суду).

Згідно з вимогами ст.23ЦКУкраїни особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Спричинена ОСОБА_2 моральна шкода полягає у протиправній поведінці державного виконавця Тернопільського міського відділу ДВС ГТУ юстиції у Тернопільській області, щодо тривалого зволікання, а в подальшому і безпідставного закриття виконавчого провадження щодо виконання рішення Тернопільськогс міськрайонного суду Тернопільської області від 05.06.2020 року по справі №607/2547/20.

Такими протиправними діями ОСОБА_2 були спричинені душевні страждання, так як не отримавши доступу до належного йому автомобіля на праві власності, стягувач ОСОБА_2 був позбавлений можливості його використовувати та змушений ходити пішки будучи людиною пенсійного віку та користуватися громадським транспортом, в період спалаху епідемії «СОVID-19».

Як вбачається із довідки директора КНП Великоберезовицької селищної ради «Тернопільський районний центр первинної медико-санітарної допомоги) за вих.№169 від 18.10.2022 року, ОСОБА_2 звертася у вищевказаний медичний заклад із скаргами на здоров`я і при клінічному обстеженні в останнього виявлені: зміні конфігурації обох колінних суглобів і незначне обмеження рухів в них; незвично помітні вени на обох нижніх кінцівках, прискорене серцебиття. Встановлено діагноз: гіпертонічна хвороба 2 ст., ішемічна хвороба серця, кардіосклероз, грижа білої лінії живота, що самостійно вправляється, варикозна хвороба нижніх кінцівок.

Також, позивач ОСОБА_2 зазнчає, що з моменту відкриття виконавчого провадження і по даний час йому невідомо де знаходиться автомобіль і хто ним користується. Крім цього, будучи власником 1/2 гаража № НОМЕР_1 за адресою: с.Петриків Тернопільського району Тернопільської області, гаражний кооператив «Колос», по вині державних виконавців Тернопільського міського відділу ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) з моменту відкриття виконавчого провадження ВП №63048283 від 15.09.2020 року і по даний час не має доступу до вказаного гаражу, що унеможливлює володіння та користування своєю власністю та спричиняє душевні страждання.

Також, з метою захисту свого порушеного права, ОСОБА_2 змушений був звертатись в Тернопільський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги та на протязі більш річного терміну відвідувати судові засідання в Тернопільському міськрайоному суді Тернопільської області, Тернопільському апеляційному суді, звертатись із касаційної скаргою до Верховного Суду, доводячи представникам Тернопільського міського відділу ДВС ГТУ юстиції у Тернопільській області безпідставність закриття кримінального провадження, в якому він визнаний стягувачем.

Крім цього,після безпідставногозакриття виконавчогопровадження, ОСОБА_2 змушений бувзвертатись вправоохоронні органиіз заявоюпро відкриттякримінального провадженнястосовного стягувача ОСОБА_3 яка відмовляється добровільно виконувати рішення суду, а після відмови у відкритті кримінального провадження, змушений був звертатись в суд із скаргою на бездіяльність працівників правоохоронного органу, відвідувати судові засідання, після чого Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області ухвалою від 16.04.2021 року по справі №607/6637/21 зобов`язав уповноважену особу Тернопільського РУП в Тернопільській області внести відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) за заявою ОСОБА_2 від 01.04.2021 року.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовимі особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» та Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (чинних на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини другої статті 87 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (чинного на час виникнення спірни: правовідносин) збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особа під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку передбаченому законом.

Згідно із частиною третьою статті 11 Закону України від 24 березня 1998 року 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» (чинного на час виникнення спірни правовідносин) шкода, заподіяна державшім виконавцем фізичним чи юридичним особа під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом за рахунок держави.

У правовому висновку ВСУ викладеному в постанові від 08.11.2017 року (справ №6-99цс17) зазначено, що надмірно тривале невиконання державним виконавцю рішення суду є підставою для стягнення моральної та іншої шкоди, при цьому відповідачем є орган ДВС де працює державний виконавець та орган ДКС.

Відповідно до частини четвертої статті 13, частини першої статті 55, частини п`яте статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України держава забезпечу захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання; усі суб`єкти права власное: рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судої рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території; обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства.?

Згідно з частиною другою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус судців» від 7 липня 2010 року № 2.453-VІ, який був чинним на час видачі виконавчого листа, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Згідно з абзацом другим пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, реалізацію державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштії здійснює Казначейство України.

З врахуванням вищенаведеного суд приходить до переконання, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди слід задовольнити частково, при оцінці розміру моральної шкоди, враховуючи глибину фізичних та духовних страждань позивача, ступінь вини відповідача, вимоги розумності та справедливості, суд вважає, за доцільне визначити розмір моральної шкоди, який підлягає одноразовому стягненню з ДКСУ за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_4 20000 грн. грошового відшкодування моральної шкоди.

Суд не приймає до уваги доводи відповідачів щодо ненадання позивачем суду доказів на підтвердження спричиненої йому моральної шкоди, оскільки у практиці ЄСПЛ порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань і незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.

Так, з огляду на це психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не призвели до тяжких наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчити про заподіяння моральної шкоди.

На підставі наведеного вище, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 206, 258-268, 273, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Державної казначейської служби України, Відділу державної виконавчої служби у м. Тернополі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 20000 грн. на відшкодування моральної шкоди шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на якому обліковуються кошти Державного бюджету України.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили через тридцять днів з дня складання повного тексту рішення, якщо не була подана апеляційна скарга. У разі подання апеляційної скарги, рішення набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Тернопільського апеляційного суду у 30-денний строк з дня складання повного тексту. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , АДРЕСА_1 , РОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: Державна казначейська служба України, місцезнаходження: вул. Бастіонна, буд. 6, м. Київ, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 37567646.

Відповідач: Відділ державної виконавчої служби у м. Тернополі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, м.Тернопіль, вул.Острозького,14, ЄДРПОУ 40330167.

Головуючий суддяВ. М. Братасюк