РІШЕННЯ

Іменем України

м. Київ

16 жовтня 2023 року

справа №990/191/23

адміністративне провадження № П/990/191/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Ханової Р. Ф.

суддів: Білоуса О. В., Гончарової І. А., Олендера І. Я., Хохуляка В. В.,

за участю:

секретаря судового засідання - Пугач Д. С.,

представника позивача - Мартиненко А. В. на підставі ордера від 13 жовтня 2023 року,

представника відповідача - Нарольської Т. С. в порядку самопредставництва,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправними дій, скасування рішення, -

УСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) через свого представника Кравця Ростислава Юрійовича звернулася до Верховного Суду з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - відповідач, Вища рада правосуддя), у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №798/0/15-23 від 03 серпня 2023 року про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Відповідно до частин першої та другої статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ, зокрема, щодо: 3) законності актів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 4) законності рішень Вищої ради правосуддя, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат.

Адміністративні справи, зазначені у пунктах 1-3, 5 частини першої цієї статті, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду не менше ніж з п`яти суддів.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Верховний Суд ухвалою від 04 вересня 2023 року відкрив провадження в цій справі та призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 10.45 02 жовтня 2023 року. Окрім того, цією ухвалою Суд витребував у відповідача копію рішення Вищої ради правосуддя від 03 серпня 2023 року №798/0/15-23, витяг з протоколу засідання Вищої ради правосуддя від 03 серпня 2023 року, копію матеріалів справи щодо розгляду питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, інформацію щодо всіх засідань Вищої ради правосуддя, на яких розглядалося питання щодо звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України (клопотання про відкладення, витяги з протоколів засідання Вищої ради правосуддя в яких зазначені причини відкладення питання щодо звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва), регламент Вищої ради правосуддя.

02 жовтня 2023 року судове засідання не відбулося у зв`язку з відпусткою члена колегії суддів Гончарової І. А.

13 вересня 2023 року від відповідача на адресу Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на адміністративний позов ОСОБА_1 , до якого додані завірені матеріали сформовані Вищою радою правосуддя про звільнення з посади судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 (в трьох томах), витяги з протоколів засідань Вищої ради правосуддя на яких розглядалося питання щодо звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України та регламент Вищої ради правосуддя.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 рішенням ХІІІ сесії ХХІ скликання Київської міської Ради народних депутатів від 18 лютого 1993 року № 4 обрана народним суддею Жовтневого районного суду міста Києва.

Указом Президента України від 23 жовтня 2001 року № 1004/2001 ОСОБА_1 переведена на роботу на посаду судді до новоутвореного Солом`янського районного суду міста Києва.

Постановою Верховної Ради України від 07 лютого 2002 року № 3060-ІІІ ОСОБА_1 обрана безстроково на посаду судді Апеляційного суду міста Києва.

13 жовтня 2014 року та 10 грудня 2014 року до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - Тимчасова спеціальна комісія) звернулись експерт Всеукраїнського благодійного фонду «Українська правнича фундація» Берко С. Т. та заступник Генерального прокурора України Шокін В. М. із заявами про проведення спеціальної перевірки суддів Апеляційного суду міста Києва, в тому числі ОСОБА_1 , на підставі Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні». 9 грудня 2014 року та 11 грудня 2014 року також надійшли заяви ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про проведення спеціальної перевірки стосовно суддів Апеляційного суду міста Києва, зокрема стосовно ОСОБА_1 .

За результатами перевірки суддів Тимчасовою спеціальною комісією було прийнято висновок від 10 червня 2015 року № 57/02-15, яким визнано в діях суддів Апеляційного суду міста Києва, зокрема ОСОБА_1 , наявність ознак порушення присяги, та направлено його з матеріалами перевірки до Вищої ради юстиції для подальшого розгляду і прийняття рішення.

Розглянувши дисциплінарну справу за висновком Тимчасової спеціальної комісії від 10 червня 2015 року № 57/02-15 Вища рада юстиції погодилася з висновком про наявність у діях суддів Апеляційного суду міста Києва, зокрема ОСОБА_1 , ознак порушення присяги та 31 березня 2016 року прийняла рішення №709/0/15-16 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 з посад суддів Апеляційного суду міста Києва за порушення присяги.

06 червня 2016 року за вихідним № 53/0/12-16 до Верховної Ради України надіслано подання Вищої ради юстиції про звільнення судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади за порушення присяги судді.

Постановою Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1629-VIII ОСОБА_1 звільнено з посади судді Апеляційного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.

04 травня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого адміністративного суду України з позовом до Вищої ради юстиції, в якому просила суд визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради юстиції від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16 про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 з посад суддів Апеляційного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді в частині звільнення судді ОСОБА_1 .

Постановою Вищого адміністративного суду України від 10 червня 2016 року вказаний позов було задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Вищої ради юстиції від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16 у частині внесення подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.

За результатами розгляду заяви про перегляд вказаної постанови, поданої Вищою радою юстиції, Верховний Суд України постановою від 22 листопада 2016 року скасував постанову суду першої інстанції, справу передав на новий судовий розгляд.

03 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого адміністративного суду України з адміністративним позовом, у якому просила суд визнати незаконною та скасувати Постанову Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року №1629-VІІІ про звільнення її з посади судді Апеляційного суду міста Києва.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 березня 2017 року вказані справи об`єднані в одне провадження.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 23 жовтня 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, Верховної Ради України про визнання незаконним та скасування рішення Вищої ради юстиції від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16, визнання незаконною та скасування Постанови Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1629-VІІІ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва задовольнив частково. Визнав протиправною та скасував Постанову Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1629-VIII про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва у зв`язку з порушенням Верховною Радою України процедури ухвалення відповідного рішення. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Не погодившись із таким рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на вказане рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог та зміни мотивувальної частини рішення в частині визнання протиправною та скасування спірної Постанови Верховної Ради України.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року - без змін.

Відтак, рішення Вищої ради юстиції від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16 про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення, зокрема, ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді наразі є чинним, водночас Постанова Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1629-VIII, прийнята за результатами розгляду цього подання, визнана в судовому порядку протиправною та скасована.

Листом від 29 жовтня 2021 року № 04-26/17-2021/334383 Верховна Рада України надіслала відповідачу подання Вищої ради юстиції від 06 червня 2016 року №53/0/12-16 про звільнення, зокрема, судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади за порушення присяги.

03 серпня 2023 року Вища рада правосуддя прийняла рішення №798/0/15-23 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Вважаючи рішення Вищої ради правосуддя №798/0/15-23 від 03 серпня 2023 року протиправним і таким, що підлягає скасуванню, ОСОБА_1 звернулась до суду.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що рішення Вищої ради правосуддя від 03 серпня 2023 року є протиправним з огляду на те, що:

- прийняте на підставі пункту 14 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за відсутності фактичних підстав до застосування даної норми, а саме - за відсутності факту не прийняття рішення Верховною Радою України за внесеним Вищою радою юстиції поданням, в той час, як не прийняття рішення та не настання наслідків є різними за своїм змістом та природою поняттями, а тому не настання наслідків не може вважатися тим фактом, який породжує можливість застосування вказаної норми, яка в свою чергу має трактуватися виключно з точки зору «якості закону», а не політичної доцільності;

- в порушення вимог статті 56 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» та статті 115 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» воно не містить мотивів саме щодо встановлення та наявності факту вчинення істотного дисциплінарного проступку, формальне ж посилання на чинність рішення Вищої ради юстиції №709/0/15-16 від 31 березня 2016 року не звільняє Вищу раду правосуддя від обов`язку винесення саме повноцінного вмотивованого рішення;

- подання Вищої ради юстиції реалізується прийняттям рішення про звільнення та становить єдиний процес притягнення судді до відповідальності, за яким саме рішенням про звільнення застосовується обрана санкція, а тому мало бути вирішено питання про дотримання строків притягнення судді до відповідальності, адже з моменту вчинення дій минуло більше 9 років, відсутність же окремого строку для прийняття рішення про звільнення не виправдовує втручання в права Позивача, бо свідчить лише про порушення юридичної визначеності та проблеми з якістю закону;

- прийняте з порушенням конвенційного принципу non bis in idem (подвійна процедура звільнення, подвійне звільнення, фактичне подвійне настання наслідків), конвенційного права захищати себе особисто (розглянуто без участі та пояснень), що в сукупності свідчить про порушення конвенційного вимоги безсторонності.

Розкриваючи останню підставу для скасування спірного рішення Вищої ради правосуддя, ОСОБА_1 звернула увагу на те, що в порушення її прав, відповідач проігнорував клопотання позивача про відкладення розгляду питання про її звільнення, та без її участі, без участі її представника, без права її надати під час розгляду у Вищій раді правосуддя пояснення, було прийнято оскаржуване рішення.

Також ОСОБА_1 зазначила, що наслідки від звільнення для неї фактично настали двічі - як після звільнення Верховною Радою України, так і зараз - після звільнення Вищою радою правосуддя. Говорячи про порушення принципу non bis in idem, то відносно позивача було порушено заборону подвійного переслідування за одне і те саме діяння.

У відзиві на адміністративний позов Вища рада правосуддя наголосила на тому, що оскаржуване рішення прийнято повноважним складом Вищої ради правосуддя та підписано всіма її членами, які брали участь в ухвалені оскаржуваного рішення.

Представник відповідача зазначив, що суддя ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про засідання Вищої ради правосуддя, на якому було прийнято оскаржуване рішення. Під час розгляду питання про звільнення позивача з посади судді член Вищої ради правосуддя Лук`янов Д. В. поінформував, що від представника судді ОСОБА_1 надійшло клопотання з проханням перенести розгляд даного питання на іншу дату, оскільки він не може з`явитись на засідання Вищої ради правосуддя у зв`язку з участю у судовому процесі у Верховному Суді. Вища рада правосуддя ухвалила відмовити у задоволенні даного клопотання.

У відзиві також зазначено, що в оскаржуваному рішенні містяться посилання на визначені законом підстави звільнення судді ОСОБА_1 та мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків.

Відповідач наголошує, що саме в рішенні від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16 Вища рада юстиції встановила факти, які свідчать про порушення суддею ОСОБА_1 присяги, та притягнула суддю до відповідальності, вирішивши звернутись до уповноваженого органу з поданням про звільнення судді з посади. При цьому у Вищої ради правосуддя відсутні повноваження переоцінювати наведені в поданні Вищої ради юстиції висновки про порушення суддею присяги чи встановлювати факти порушень, оскільки обставини, які слугували підставою для висновку про наявність у діях судді ОСОБА_1 ознак порушення присяги судді та, відповідно, для звільнення її з цієї посади, встановлені, а вид відповідальності за такі дії вже обраний / застосований компетентним органом - Вищою радою юстиції.

За таких обставин Вища рада правосуддя, розглянувши зазначене подання, вважає, що в цьому випадку не вирішується питання про притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, а реалізовуються повноваження щодо вирішення питання про звільнення судді на підставі рішення, ухваленого уповноваженим органом (Вищою радою юстиції), яке було переглянуто в судовому порядку та залишено без змін і яке підлягає реалізації.

Відтак, доводи позовної заяви, щодо невмотивованості оскаржуваного рішення Вищої ради правосуддя щодо встановлення та наявності факту вчинення позивачем істотного дисциплінарного проступку відповідач вважає безпідставними та необґрунтованими.

Зазначена вище процедура, на думку Вищої ради правосуддя, по суті є вирішенням кадрового питання, тому в такому випадку не підлягає застосуванню строк давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

IV. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ОЦІНКА СУДУ

Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 131 Конституції України (тут і далі - у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року) передбачено, що в Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить, зокрема, внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад.

Відповідно до положень частини п`ятої статті 126 Конституції України уддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, зокрема, у разі порушення суддею присяги.

Згідно із частиною першою статті 128 Конституції України перше призначення на посаду професійного судді строком на п`ять років здійснюється Президентом України, а всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково.

Порядок звільнення судді з посади станом на березень-червень 2016 року (момент прийняття Вищою радою юстиції рішення №709/0/15-16 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва за порушення присяги та звільнення позивача з посади судді постановою Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року №1629-VIII) регулювався Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI.

Відповідно до статті 111 цього Закону суддя суду загальної юрисдикції може бути звільнений з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, визначених частиною п`ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

08 квітня 2014 року прийнято Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» № 1188-VII, який визначає правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції як тимчасового посиленого заходу з використанням існуючих процедур розгляду питань про притягнення суддів судів загальної юрисдикції до дисциплінарної відповідальності і звільнення з посади у зв`язку з порушенням присяги з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади, відновлення законності і справедливості.

Відповідно до частини першої статті 2 цього Закону перевірка суддів проводиться протягом одного року з дня формування складу Тимчасової спеціальної комісії, що утворюється у порядку, визначеному статтею 4 цього Закону.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону суддя суду загальної юрисдикції підлягає перевірці у разі прийняття ним одноособово або у колегії суддів рішень про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, залишення їх без змін, продовження строку тримання під вартою, обвинувальних вироків щодо осіб, які були учасниками масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом, у зв`язку з їх участю у таких акціях.

Частиною другою статті 7 вказаного Закону визначено, що висновок Тимчасової спеціальної комісії про порушення суддею присяги разом із матеріалами перевірки направляється Вищій раді юстиції для розгляду та прийняття нею рішення у строк не більше трьох місяців з дня надходження висновку у порядку, визначеному законом. Порушення цього строку Вищою радою юстиції не є підставою для припинення процедури перевірки судді. Суддя має право на оскарження рішення Вищої ради юстиції в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України. Висновок Тимчасової спеціальної комісії про порушення суддею присяги є обов`язковим для розгляду Вищою радою юстиції.

30 вересня 2016 року набрали чинності Закони України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року № 1401-VIII та «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, відповідно до яких Вищій раді правосуддя надано повноваження щодо розгляду дисциплінарних справ щодо всіх суддів.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 131 Конституції України (тут і далі -у редакції, чинній з 30 вересня 2016 року) та пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя ухвалює рішення про звільнення судді з посади.

Відповідно до статті 112 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України. Рішення про звільнення судді з посади ухвалює Вища рада правосуддя у порядку, встановленому Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

Пунктом 14 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що матеріали та подання Вищої ради юстиції про звільнення суддів, за якими до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» не прийнято рішення Президентом України чи Верховною Радою України, передаються до Вищої ради правосуддя для ухвалення рішення про звільнення суддів з посад з підстав, зазначених у поданнях. Рішення про звільнення судді з посади ухвалюється Вищою радою правосуддя у пленарному складі без виклику судді, щодо якого розглядається питання про звільнення. Регламентом Вищої ради правосуддя може бути передбачена спрощена процедура розгляду цього питання.

Суддя, щодо якого до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» Вищою радою юстиції внесено подання про його звільнення з посади за порушення ним присяги і рішення щодо якого не було прийнято Президентом України чи Верховною Радою України, звільняється з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше п`ятнадцяти членів, серед яких більшість становлять судді (включаючи суддів у відставці), та складення ними присяги.

Згідно з частиною першою статті 5, частиною другою статті 30 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя складається з двадцяти одного члена. Її засідання у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу Вищої ради правосуддя.

За змістом частини першої статті 56 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні Вищої ради правосуддя.

Абзацом другим частини третьої цієї статті передбачено, що суддя, стосовно якого розглядається питання про звільнення, повідомляється про засідання Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному цим Законом. Неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності.

Відповідно до частини шостої статті 56 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, Вища рада правосуддя ухвалює вмотивоване рішення.

Частиною другою статті 57 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» встановлено, що рішення Вищої ради правосуддя про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад Вищої ради правосуддя, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої ради правосуддя, які брали участь у його ухваленні;

3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків.

У цій справі позивачка оспорює рішення Вищої ради правосуддя від 03 серпня 2023 року 798/0/15-23, яким її звільнено з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України. Це рішення постановлене Вищою радою правосуддя як органом, який з 30 вересня 2016 року уповноважений ухвалювати рішення про звільнення судді з посади з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України.

Як вбачається з копії конверта, який повернувся на адресу відповідача повідомлення про засідання Вищої ради правосуддя, яке відбулося 03 серпня 2023 року надіслано на адресу позивача 21 липня 2023 року (конверт повернувся по причині - закінчення терміну зберігання).

Також ОСОБА_1 та її адвоката Кравця Р. Ю. було повідомлено про засідання Вищої ради правосуддя, яке відбулося 03 серпня 2023 року та до проекту порядку денного якого включено питання про розгляд матеріалів щодо звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України шляхом розміщення відповідної інформації на сайті відповідача 21 липня 2023 року.

Про обізнаність представника ОСОБА_1 Кравця Р. Ю. про засідання Вищої ради правосуддя 03 серпня 2023 року також свідчить клопотання про перенесення розгляду матеріалів щодо звільнення судді ОСОБА_1 з посади судді призначеного на 03 серпня 2023 року на іншу дату.

Відповідно до витягу з протоколу засідання Вищої ради правосуддя №71 відповідач розглянув вказане клопотання представника ОСОБА_1 Кравця Р. Ю. та ухвалив рішення відмовити у задоволенні клопотання про відкладення розгляду матеріалів щодо звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Суд наголошує на тому, що абзац другий частини третьої статті 56 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» вказує на те, що неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності.

Відтак законодавство України не містить застереження щодо неможливості проведення засідання Вищою радою правосуддя у випадку заявлення стороною клопотання про відкладення пленарного засідання.

Крім того, Суд звертає увагу на те, що Вища рада правосуддя неодноразово відкладала розгляд матеріалів щодо звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України у зв`язку з поданням клопотання про відкладення засідань безпосередньо позивачем або її представником. Вказане підтверджується витягами з протоколів засідань Вищої ради правосуддя №1 від 11 січня 2022 року, №8 від 25 січня 2022 року, №21 від 21 березня 2023 року, №66 від 20 липня 2023 року.

Відповідно до витягу з протоколу засідання Вищої ради правосуддя від 03 серпня 2023 року № 71 та копії оскаржуваного рішення відповідача, це рішення підписане повноважним складом Вищої ради правосуддя та всіма членами, які брали участь у його ухваленні, відтак відсутні підстави, визначені пунктами 1 та 2 частини другої статті 57 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», для скасування оскаржуваного рішення відповідача.

Оцінюючи оскаржуване рішення Вищої ради правосуддя на предмет його відповідності пункту 3 частини другої статті 57 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Суд вважає, що це рішення містить конкретну підставу звільнення позивача, визначену Конституцією України, та є вмотивованим.

Так, підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади судді слугувало рішення Вищої ради юстиції від 31 березня 2016 року №709/0/15-16 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 з посад суддів Апеляційного суду міста Києва за порушення присяги».

Підставою для ухвалення вказаного рішення в частині позивача стали допущені порушення норм чинного законодавства України під час розгляду у грудні 2013 року - лютому 2014 року 11 ухвал про залишення без змін ухвал слідчих суддів про застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою щодо осіб, які були учасниками масових акцій протесту.

У вказаному рішенні Вища рада юстиції встановила, що, судді апеляційного суду, зокрема, суддя ОСОБА_1 , не дотрималася присяги судді, яка зобов`язує суддю об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов`язки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади. Допущені суддями порушення закону порочать звання судді, викликають сумнів у їхній об`єктивності та неупередженості.

ОСОБА_1 оскаржила це рішення Вищої ради юстиції до суду. Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №800/19/17 (800/572/16, 800/272/16), залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2020 року, відмовлено в задоволенні позову в частині скасування рішення Вищої ради юстиції.

Постановляючи ці судові рішення, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду та Велика Палата Верховного Суду погодились із висновком Вищої ради юстиції про те, що грубі порушення законодавства, допущені суддею ОСОБА_1 , порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя і були правильно кваліфіковані як порушення присяги. Стягнення у вигляді внесення подання Вищої ради юстиції про звільнення її з посади є пропорційним вчиненому та виправданим з огляду на негативні наслідки, зумовлені невиконанням суддею вимог процесуального закону. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду та Велика Палата Верховного Суду визнали обґрунтованим висновок Вищої ради юстиції про те, що ОСОБА_1 під час розгляду справ про застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою щодо осіб, які були учасниками масових акцій протесту, не забезпечила всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин у цих справах і вирішення їх відповідно до закону, та дійшли висновку щодо правомірності рішення про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді за порушення присяги. Також у цій справі Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про дотримання Вищою радою юстиції строку для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною четвертою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, у силу вимог частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України факт порушення ОСОБА_1 присяги судді та правомірність рішення Вищої ради юстиції від 31 березня 2016 року №709/0/15-16 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення її з посади судді за порушення присяги не потребують доказування.

Ураховуючи наведене, рішення Вищої ради юстиції від 31 березня 2016 року №709/0/15-16 є чинним, його правомірність у зазначеній частині встановлена судом у межах розгляду справи №800/19/17 (800/572/16, 800/272/16), а відтак обставини, викладені в ньому, які були підставою для висновку про наявність у діях ОСОБА_1 ознак порушення присяги судді як підстави для звільнення її з цієї посади, є встановленими компетентним органом, зокрема Вищою радою юстиції, а вид відповідальності за неправомірні діяння судді при здійсненні правосуддя (які в сукупності становлять порушення присяги) - обраним / застосованим.

Відповідно до положень статті 131 Конституції України (в редакції, чинній на момент прийняття рішення Вищою радою юстиції) Вища рада юстиції у подальшому внесла до органу, який обрав позивачку на посаду судді безстроково, а саме до Верховної Ради України, подання про звільнення ОСОБА_1 з посади за порушення нею присяги.

Верховна Рада України розглянула зазначене подання та прийняла Постанову від 29 вересня 2016 року № 1629-VIII, якою позивачку звільнено з посади судді.

При цьому Верховна Рада України не мала повноважень переоцінювати зроблені в рішенні Вищої ради юстиції висновки про порушення суддею присяги, встановлювати факти порушень чи обирати вид відповідальності, оскільки це було віднесено до виключних повноважень Вищої ради юстиції.

Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року у справі №800/19/17 (800/572/16, 800/272/16) визнано протиправною та скасовано Постанову Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1629-VIII.

Суд звертає увагу на те, що під час розгляду вказаної справи суд не надавав оцінки обставинам, у зв`язку з якими зроблено висновок про порушення позивачкою присяги судді, а дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи із встановлення судом порушень Верховною Радою України порядку адміністративної процедури розгляду питання про її звільнення з посади судді.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 березня 2020 року у справі №9901/777/18 (пункт 67) сформувала висновок, що в разі визнання судом незаконним рішення / дій, прийнятого / вчинених Верховною Радою України за результатами розгляду подання Вищої ради юстиції про звільнення судді з посади за порушення присяги, незалежно від того, підтримав парламент таке подання і прийняв постанову про звільнення судді, чи ні (порушення вимог закону (зокрема, процедури) можуть мати місце в будь-якому із цих двох випадків), зазначена процедура не може вважатися завершеною, а подання розглянутим.

За таких обставин процедура вирішення питання щодо звільнення судді з посади набуває ознак завершеності, а відповідне подання Вищої ради юстиції стає реалізованим унаслідок його розгляду уповноваженим органом та прийняття на його підставі остаточного рішення.

Зважаючи на викладене, внаслідок визнання незаконною і скасування судом Постанови Верховної Ради України від 29 вересня 2016 року № 1629-VIII цей акт не породжує жодних правових наслідків від часу його прийняття, а тому відповідне подання Вищої ради юстиції не може вважатися реалізованим, що обумовлює відновлення стадії його розгляду уповноваженим органом.

Подібний висновок наведений у пункті 65 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 800/5/17, згідно з яким скасування судом постанови Верховної Ради України про звільнення позивача з посади судді (яка фактично є кадровим рішенням) має наслідком відновлення стадії розгляду подання, внесеного Вищою радою юстиції відповідно до її рішення.

Таким чином, скасування Постанови Верховної Ради України про звільнення судді ОСОБА_1 відновило процедуру звільнення її на підставі рішення Вищої ради юстиції від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16, а тому відповідно до пункту 14 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» матеріали щодо звільнення позивачки було передано до Вищої ради правосуддя для ухвалення рішення про звільнення судді з посади, яка правомірно розглянула подання Вищої ради юстиції відносно позивачки. Передання на підставі пункту 14 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» на розгляд Вищої ради правосуддя подань Вищої ради юстиції про звільнення з посади судді, згідно з якими до набрання чинності конституційних змін щодо правосуддя не прийнято рішення Президентом України чи Верховною Радою України, спрямоване на те, щоб процес (правовідносини), розпочатий до того, як змінилося законодавство (у цій сфері), був завершений з урахуванням нового правового регулювання, зокрема в тій частині, яка стосується компетенції органів, уповноважених на прийняття відповідних рішень.

Ураховуючи наведене, а також те, що вид відповідальності відносно ОСОБА_1 у спірних правовідносинах був застосованим / обраним Вищою радою юстиції шляхом прийняття рішення від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16, відповідач у спірних правовідносинах виключно реалізував свої повноваження щодо звільнення суддів, якими на момент прийняття вказаного рішення Вищої ради юстиції була наділена Верховна Рада України щодо суддів, обраних безстроково.

Такого ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 квітня 2023 року у справі № 990/86/22.

Крім того, з прийняттям Законів України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року № 1401-VIII та «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII відповідальність за дії, з якими Вища рада юстиції пов`язувала внесення подання про звільнення позивачки, скасована не була і наслідки таких дій у вигляді звільнення з посади судді не змінились.

Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України та статті 115 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» підставою для звільнення судді з посади є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

За приписами пункту 1 частини восьмої статті 109 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, застосовується дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.

З огляду на вказане, Суд вважає безпідставними доводи ОСОБА_1 щодо відсутності в оскаржуваному рішенні обґрунтувань наявності в її діях складу проступку, передбаченого пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України, оскільки обставини вчинення нею проступку були встановлені рішенням Вищої ради юстиції, яке було предметом окремого судового розгляду, таким обставинам надано оцінку в рішеннях Верховного Суду у справі №800/19/17 (800/572/16, 800/272/16) і саме з такими обставинами відповідач пов`язував підстави прийняття рішення про звільнення позивачки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 березня 2020 року у справі №9901/777/18 вирішуючи питання застосування норм матеріального права в подібних правовідносинах дійшла висновку, що немає підстав вважати, що Вища рада правосуддя притягнула позивачку до відповідальності повторно (за одне і те ж), адже вид відповідальності щодо ОСОБА_12 уже обрала Вища рада юстиції своїм рішенням від 17 грудня 2015 року №1194/0/15-15, відповідач же реалізував повноваження, якими був наділений парламент (щодо суддів, обраних безстроково) у процедурі звільнення судді і які (повноваження) на перехідний період передано йому (відповідачу).

Таким чином, на час прийняття оскаржуваного в цій справі рішення Вищої ради правосуддя рішення Верховного Суду у справі №800/19/17 (800/572/16, 800/272/16), прийняте за наслідками оскарження рішення Вищої ради юстиції про внесення подання про звільнення позивачки, було чинним, а тому Вища рада правосуддя була позбавлена можливості ревізувати дисциплінарне провадження щодо неї. При цьому у Вищої ради правосуддя були передбачені законом підстави для розгляду питання звільнення позивачки з посади судді та прийняття оскаржуваного рішення.

Суд звертає увагу на те, що норми Закону України «Про судоустрій та статус суддів» №2453-VI та Закону України «Про Вищу раду юстиції» № 22/98-ВР у редакціях, чинних на момент вчинення суддею ОСОБА_1 дій, які Вища рада юстиції розцінила як порушення суддею присяги, не передбачали жодних обмежувальних строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги.

Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» внесено зміни до Закону України «Про Вищу раду юстиції», які набрали чинності 27 лютого 2015 року, та викладено Закон України «Про судоустрій та статус суддів» в новій редакції, яка набрала законної сили з 28 березня 2015 року.

Відповідно до частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд») провадження щодо звільнення судді за порушення присяги проводиться за правилами і у строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження.

За приписами частини четвертої статті 96 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» № 2453-VI (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд») дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.

Таким чином, правила і строки для здійснення дисциплінарного провадження, які могли бути застосовані при проведенні провадження щодо звільнення за порушення присяги судді, були передбачені саме положеннями Закону України «Про судоустрій та статус суддів» № 2453-VI (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»), які набрали чинності з 28 березня 2015 року.

Тобто застосування положень частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» після внесення до неї змін стало можливим лише після набрання чинності Законом України «Про судоустрій та статус суддів» № 2453-VI (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»).

Стаття 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» нерозривно пов`язана з розділом VI Закону України «Про судоустрій та статус суддів» № 2453-VI і має застосовуватися в поєднанні з нормами, що регламентують підстави та порядок притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

У такому випадку після набрання чинності Законом України «Про судоустрій та статус суддів» № 2453-VI (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд») уповноважений орган має право вирішувати питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, в тому числі вчинені до набрання цим Законом чинності, протягом строку, встановленого частиною четвертою статті 96 зазначеного Закону.

Ураховуючи викладене, запровадження строку давності притягнення судді до відповідальності за дії, що підпадають під порушення присяги, є заходом, який покращує становище судді порівняно із ситуацією, коли такий строк законодавством визначений не був, а тому застосування трирічного строку давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не суперечить положенням статті 58 Конституції України.

Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № П/800/310/17, від 05 квітня 2018 року у справі № 800/523/17, від 07 червня 2018 року у справі № 11-272сап18 та від 21 червня 2018 року у справі № 11-78сап18.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 березня 2020 року у справі №9901/777/18 дійшла висновку, що саме з моменту прийняття Вищою радою юстиції вказаного рішення обставини, які були підставою для висновку про наявність у діях судді ознак порушення присяги судді як підстави для звільнення її з цієї посади, є встановленими, а вид відповідальності за неправомірні діяння судді при здійсненні правосуддя - обраним / застосованим.

Як зазначалося вище, дії з якими відповідач пов`язував підстави звільнення ОСОБА_1 з посади судді, були вчинені нею як слідчим суддею у грудні 2013 року - лютому 2014 року. Вища рада юстиції прийняла рішення № 709/0/15-16 про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення позивачки з посади судді за порушення присяги 31 березня 2016 року, а відтак це рішення прийнято Вищою радою юстиції в межах визначеного строку. Суд повторно наголошує, що законність вказаного рішення констатував суд під час розгляду справи №800/19/17 (800/572/16, 800/272/16).

Суд звертає увагу, що приводом для передачі подання Вищої ради юстиції щодо позивачки на розгляд Вищої ради правосуддя були положення пункту 14 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя», які встановлюють особливу процедуру звільнення з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України на перехідний період. У цих правовідносинах не передбачено розгляду скарги чи заяви Дисциплінарною палатою.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що Вища рада правосуддя ухвалюючи рішення №798/0/15-23 від 03 серпня 2023 року, діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією і законами України. Оскаржуване рішення містить посилання на визначені законом підстави звільнення позивачки з посади судді та мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків.

Суд наголошує на тому, що Велика Палата Верховного Суду 03 серпня 2023 року висловила позицію щодо застосування норм права в аналогічних правовідносинах з аналогічними доводами адміністративного позову (справа №990/38/22).

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені в цій справі обставини та правове регулювання спірних правовідносин, Суд встановив, що оскаржуване рішення відповідає вимогам, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 2, 22, 241-246, 250, 255, 262, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправними дій, скасування рішення - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складене та підписане 16 жовтня 2023 року.

Головуючий Р. Ф. Ханова

Судді О. В. Білоус

І. А. Гончарова

І. Я. Олендер

В. В. Хохуляк