Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 вересня 2023 року
м. Київ
Справа № 910/8413/21
Провадження № 12-9гс23
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Уркевича В. Ю.,
судді-доповідача Ткача І. В.,
суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Крет Г. Р., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,
за участюсекретаря судового засідання Співака С. В.,
представників учасників справи:
прокурора - Василенко Н. В.,
позивача-1 - Перепелиціна К. М.,
позивача-2 - Друцької О. Г.,
відповідача-1 - Хітька В. М., Пантії О. А.,
відповідача-2 - не з`явилися,
третьої особи - Терещенко О. О., Чиляєвої І. А.,
розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2022
(головуючий суддя Куксов В. В., судді Шаптала Є. Ю., Яковлєв М. Л.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2021 (суддя Гумега О. В.)
за позовом першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради, Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
до Приватного акціонерного товариства «Центрелеватормлинбуд», Комунального підприємства «Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Благодійна організація «Фундація спадщини Терещенків»,
про розірвання договору та повернення майна.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позовних вимог
1. У травні 2021 року перший заступник керівника Київської міської прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - позивач-1), Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент комунальної власності, позивач-2) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Центрелеватормлинбуд» (далі - ПрАТ «Центрелеватормлинбуд», відповідач-1), Комунального підприємства «Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт» (далі - КП «Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт», відповідач-2) про розірвання інвестиційного договору від 22.03.2007 № 28 про реконструкцію та реставрацію нежилих будинків, що знаходяться за адресами: бульвар Тараса Шевченка, 34/15, літера «А» та бульвар Тараса Шевченка, 34/13, літери «Б», «В» у місті Києві (далі - Інвестиційний договір); зобов`язання ПрАТ «Центрелеватормлинбуд» повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради нежилий будинок (літера «А») загальною площею 1104,7 м2 на бульварі Тараса Шевченка, 34/15, у місті Києві, нежилі приміщення загальною площею 29,40 м2, у тому числі: приміщення № 1, 2, 3, 4 (групи приміщень № 5) площею 26,30 м2, місця спільного користування площею 3,10 м2 (літери «Б», «В») на бульварі Тараса Шевченка, 34/13 у місті Києві (далі також - садиба Терещенків).
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ПрАТ «Центрелеватормлинбуд» та КП «Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт» упродовж тривалого строку не виконали обов`язків, покладених на них Інвестиційним договором, внаслідок чого територіальна громада міста Києва значною мірою позбавилась того, на що вона розраховувала під час укладення цього договору, що є підставою для його розірвання відповідно до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України (далі- ЦК України).
3. Прокурор стверджує, що Інвестиційний договір є чинним, а договір про припинення Інвестиційного договору (без дати підписання) (далі - Договір про припинення Інвестиційного договору) не набрав чинності, є неукладеним та нікчемним. Зазначає, що у зв`язку з розірванням Інвестиційного договору, садиба Терещенків підлягає поверненню територіальній громаді міста Києва. Крім того, садиба Терещенків не вибула у встановленому законом порядку з комунальної власності, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин існувала законодавчо встановлена заборона на її відчуження, у зв`язку із чим, на думку прокурора, наявні підстави для її повернення територіальній громаді міста Києва згідно з положеннями статей 391, 1212 ЦК України.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Конкурс із залучення інвесторів до реконструкції або реставрації садиби Терещенків
4. У місті Києві на бульварі Тараса Шевченка, 34/15, літера «А», бульварі Тараса Шевченка, 34/13, літери «Б», «В» розташована садиба Терещенків (складається з жилого будинку та флігеля).
5. Рішенням виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 21.01.1986 № 49 жилий будинок на бульварі Тараса Шевченка, 34 (технічна адреса за даними БТІ міста Києва: бульвар Тараса Шевченка, 34/15 літера «А») включено до переліку пам`ятників архітектури місцевого значення (охоронний номер 110).
6. Рішенням виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 13.01.1992 № 26 «Про формування комунального майна міста та районів» будинки на бульварі Тараса Шевченка, 34-А і 34-Б включено до переліку нежилих будинків та споруд, які передаються до комунальної власності міста (пункти 562, 563 додатка 1 до цього рішення).
7. Наказом управління охорони пам`яток історії, культури та історичного середовища від 02.04.1998 № 15, а в подальшому наказом Департаменту охорони культурної спадщини від 27.12.2019 № 109 (пункти 31, 32) садибу на бульварі Тараса Шевченка, 34 та флігель на вказаному бульварі, 34/11 (технічна адреса: бульвар Шевченка / вул. Коцюбинського, 34/13, літера «Б») включено до переліку щойно виявлених об`єктів культурної спадщини.
8. Рішенням Київської міської ради від 24.06.2004 № 322/1532 «Про затвердження переліку нежилих будинків комунальної власності територіальної громади міста Києва, які підлягають реконструкції або реставрації за залучені кошти» (зі змінами, зокрема, внесеними рішеннями Київської міської ради від 21.10.2004, 16.03.2006) (далі - рішення Київської міської ради від 24.06.2004 № 322/1532) нежилий будинок площею 1 104,7 м2 на бульварі Тараса Шевченка, 34/15, літера «А» та нежилий будинок площею 559,7 м2 на бульварі Тараса Шевченка, 34/13, літери «Б», «В» включено до переліку будинків комунальної власності територіальної громади міста Києва, які підлягають реконструкції або реставрації (пункти 39, 40 вказаного переліку).
9. Протоколом засідання постійно діючої комісії із залучення інвесторів до будівництва, реконструкції або реставрації нежилих будинків, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва від 18.08.2005 № 1 (далі - Протокол засідання комісії із залучення інвесторів від 18.08.2005 № 1) затверджено умови конкурсу та конкурсну документацію на залучення інвесторів до реконструкції або реставрації нежилих будинків, у тому числі на бульварі Тараса Шевченка, 34/15, літера «А», бульварі Тараса Шевченка, 34/13, літера «Б».
10. Згідно з протоколом засідання постійно діючої комісії із залучення інвесторів до будівництва, реконструкції або реставрації нежилих будинків, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, від 18.10.2005 № 10 Відкрите акціонерне товариство «Укрнафта» (далі - ВАТ «Укрнафта») визначено переможцем конкурсу із залучення інвесторів до реконструкції або реставрації нежилих будинків на бульварі Тараса Шевченка, 34/15, літера «А», бульварі Тараса Шевченка, 34/13, літери «Б», «В».
Інвестиційний договір
11. Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 30.11.2005 № 2195 затверджено результати проведених конкурсів, переможцем у конкурсі із залучення інвесторів до реставрації та реконструкції будівель на бульварі Тараса Шевченка, 34/15, літера «А», бульварі Тараса Шевченка, 34/13, літери «Б», «В» визначено ВАТ «Укрнафта». Пунктом 2 цього розпорядження Головному управлінню комунальної власності м. Києва доручено укласти відповідні інвестиційні договори з переможцями конкурсу.
12. Постановою Господарського суду міста Києва від 14.11.2006 у справі № 36/496-А, залишеною в силі ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2007, зобов`язано Головне управління комунальної власності м. Києва підписати з ВАТ «Укрнафта» інвестиційний договір про реконструкцію та реставрацію зазначених вище нежилих будинків.
13. 22.03.2007 між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (замовник) (правонаступник - Департамент комунальної власності (позивач-2)), ВАТ «Укрнафта» (інвестор) та КП «Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт» (служба замовника, відповідач-2) укладено Інвестиційний договір, предметом якого згідно з пунктом 1 є реалізація інвестиційного проєкту з реконструкції та реставрації нежилих будинків за адресами: бульвар Тараса Шевченка, 34/15 літера «А» та бульвар Тараса Шевченка, 34/13, літери «Б», «В» у м. Києві (далі - Об`єкт інвестування) на умовах, визначених конкурсом по залученню інвесторів для реконструкції та реставрації будинків, затверджених Протоколом засідання комісії із залучення інвесторів від 18.08.2005 № 1 та цим договором.
14. Згідно з підпунктом 3.5.1 Інвестиційного договору КП «Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт» зобов`язується виконати повний комплекс функцій замовника, пов`язаний з реконструкцією та реставрацією Об`єкта інвестування, а саме:
- проведення робіт із землевідводу на час реконструкції та реставрації та оформлення земельної ділянки;
- проведення робіт з підготовки та оформлення необхідних документів з реконструкції та реставрації Об`єкта інвестування (розпорядження, листи-дозволи на проєктування та інше);
- проведення передпроєктних робіт по підготовці, обстеженню та наданню висновків про технічний стан Об`єкта інвестування, інженерно-геологічних та топоінженерних вишукувань, збору вихідних даних для проектування;
- проведення робіт із супроводу та контролю розробки проєктно-кошторисної документації, її погодження та експертизи;
- затвердження проєктно-кошторисної документації у встановленому порядку;
- отримання дозвільної документації на виконання робіт з реконструкції та реставрації (дозвіл управління державного архітектурно-будівельного контролю, ордер Головного управління контролю за благоустроєм та зовнішнім дизайном міста Києва) тощо.
15. Згідно з пунктом 3.7 Інвестиційного договору інвестор зобов`язується:
- розробити концепцію реконструкції та реставрації, для чого замовити передпроєктні проробки (підпункт 3.7.1);
- за рахунок власних або залучених коштів забезпечити фінансування всіх витрат, пов`язаних з реконструкцією та реставрацією Об`єкта інвестування, у тому числі: визначити генпідрядну і проєктну організацію для реконструкції та реставрації Об`єкта інвестування; компенсувати втрати територіальній громаді м. Києва недоотриманої орендної плати з дати відселення орендарів, а також сплату земельного податку до моменту введення Об`єкта інвестування в експлуатацію шляхом перерахування зазначених платежів на рахунок Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» (далі - КП «Київжитлоспецексплуатація»); витрати по підготовці необхідних технічних обстежень, висновків, передпроектних проробок, вихідних даних для проєктування; витрат, пов`язаних з розробкою, узгодженням та експертизою проєктної документації, проведенням авторського нагляду проєктною організацією; витрат, пов`язаних зі сплатою пайової участі; витрат на отримання дозвільних документів на проведення робіт з реконструкції та реставрації; витрат, пов`язаних з інженерною підготовкою Об`єкта інвестування до реконструкції та реставрації; витрат на проведення робіт з реконструкції та реставрації згідно з затвердженою у встановленому порядку проєктно-кошторисною документацією та фактичних витрат підрядної організації; витрат, пов`язаних з підготовкою до здачі Об`єкта інвестування в експлуатацію; витрат, пов`язаних із комплектуванням Об`єкта інвестування необхідним обладнанням відповідно до затвердженого проєкту; інші витрати, пов`язані, з реконструкцією та реставрацією Об`єкта інвестування відповідно до затвердженого проєкту; витрати служби замовника по здійсненню функцій замовника (підпункт 3.7.2);
- погодити та підписати графік фінансування реконструкції та реставрації Об`єкта інвестування та загальні строки виконання всього комплексу робіт, пов`язаних з реконструкцією та реставрацією Об`єкта інвестування (підпункт 3.7.3);
- після введення Об`єкта інвестування в експлуатацію передати до комунальної власності територіальної громади м. Києва 2 250 м2 рівнозначних нежитлових приміщень Об`єкта інвестування (підпункт 3.7.5).
16. Згідно з пунктом 4.1 Інвестиційного договору загальні строки всього комплексу робіт, пов`язаних з реконструкцією та реставрацією Об`єкта інвестування, визначаються календарним графіком робіт, погодженим сторонами, який оформлюється додатковою угодою до цього договору після затвердження в установленому порядку проєкту Об`єкта інвестування і проектно-кошторисної документації реконструкції та реставрації.
17. За умовами пункту 4.2 Інвестиційного договору загальний строк виконання всього комплексу робіт, пов`язаних з реконструкцією та реставрацією Об`єкта інвестування та реконструкції та реставрації, складається з трьох етапів - підготовчого (передпроєктного), проєктного та реконструкції і реставрації.
18. Відповідно до підпункту 5.1.1 Інвестиційного договору нежилі приміщення розподіляються між замовником та інвестором на підставі акта розподілу площ Об`єкта інвестування після реконструкції та реставрації (уточненого на підставі технічної інвентаризації об`єкта, результати якої містяться в технічній документації) виходячи з того, що в комунальній власності територіальної громади м. Києва залишаються нежилі приміщення загальною площею 2 250 м2. На решту приміщень, а також машиномісць на гостьових стоянках право власності переходить до інвестора.
19. Згідно з пунктом 8.1 Інвестиційного договору договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до моменту виконання сторонами своїх зобов`язань, передбачених договором, додатками та доповненнями до нього.
20. Датою набрання чинності договору є дата, що вказана в правому верхньому куті першої сторінки договору (пункт 8.2 Інвестиційного договору).
21. Відповідно до пункту 8.3 Інвестиційного договору він може бути розірваним винятково: за взаємною згодою сторін; за рішенням суду у разі невиконання однією із сторін своїх зобов`язань згідно з договором.
22. Згідно з пунктом 8.5 Інвестиційного договору він може бути достроково припинений шляхом підписання сторонами відповідної угоди за умови врегулювання всіх розбіжностей і проведення взаємних розрахунків.
23. Пунктом 10.4 Інвестиційного договору встановлено, що всі додатки, які укладаються до цього договору, є його невід`ємною частиною.
Заміна інвестора в Інвестиційному договорі
24. Ураховуючи звернення ВАТ «Центрелеватормлинбуд» щодо передачі прав та обов`язків інвестора по Інвестиційному договору та згоду ВАТ «Укрнафта» на таку передачу, Київська міська рада прийняла рішення від 01.11.2007 № 1111/3944 «Про заміну сторони в зобов`язанні та передачу ВАТ «Центрелеватормлинбуд» під реконструкцію нежилого будинку по бульвару Тараса Шевченка, 34/15 літера А та приміщень у нежилому будинку по бульвару Тараса Шевченка, 34/13 літери Б, В у Шевченківському районі м. Києва» (далі - рішення Київської міської ради від 01.11.2007 № 1111/3944), згідно з яким:
- доручено Головному управлінню комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) укласти договір про заміну сторони у зобов`язанні в Інвестиційному договорі (пункт 1 зазначеного рішення);
- після виконання пункту 1 цього рішення передати ВАТ «Центрелеватормлинбуд» під реконструкцію нежилий будинок комунальної власності територіальної громади міста Києва на бульварі Тараса Шевченка, 34/15, літера «А» в Шевченківському районі міста Києва площею 1104,7 м2 та приміщення комунальної власності територіальної громади міста Києва в нежилому будинку на бульварі Тараса Шевченка, 34/13, літери «Б», «В» у Шевченківському районі міста Києва площею 29,4 м2 за умови компенсації вартості, визначеної звітом про оцінку вартості цих нежилого будинку та нежилих приміщень (пункт 2 зазначеного рішення);
- ВАТ «Центрелеватормлинбуд» перерахувати кошти до міського бюджету за нежилий будинок комунальної власності територіальної громади міста Києва на бульварі Тараса Шевченка, 34/15, літера «А» та приміщення комунальної власності територіальної громади міста Києва в нежилому будинку на бульварі Тараса Шевченка, 34/13, літери «Б», «В» у Шевченківському районі міста Києва (пункт 4 зазначеного рішення);
- після виконання пункту 4 цього рішення Головному управлінню комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) підписати акти приймання-передачі у власність ВАТ «Центрелеватормлинбуд» нежилого будинку комунальної власності територіальної громади міста Києва на бульварі Тараса Шевченка, 34/15, літера «А» та приміщення комунальної власності територіальної громади міста Києва в нежилому будинку на бульварі Тараса Шевченка, 34/13, літери «Б», «В» у Шевченківському районі міста Києва (пункт 5 зазначеного рішення);
- після виконання пункту 5 цього рішення КП «Київжитлоспецексплуатація» списати в установленому порядку з балансу нежилий будинок комунальної власності територіальної громади міста Києва на бульварі Тараса Шевченка, 34/15, літера «А» та приміщення комунальної власності територіальної громади міста Києва в нежилому будинку на бульварі Тараса Шевченка, 34/13, літери «Б», «В» у Шевченківському районі міста Києва (пункт 6 зазначеного рішення).
25. 23.11.2007 між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (сторона 1), КП «Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт» (сторона 2), ВАТ «Укрнафта» (сторона 3) та ВАТ «Центрелеватормлинбуд» (сторона 4) підписано договір про заміну сторони в зобов`язанні (далі - Договір про заміну сторони від 23.11.2007), згідно з яким:
- сторона 3 передає, а сторона 4 приймає на себе обов`язки сторони 3 перед стороною 1 та стороною 2, які виникли з Інвестиційного договору (пункт 1 Договору про заміну сторони від 23.11.2007);
- сторона 3 передає, а сторона 4 приймає на себе всі права та обов`язки сторони 3 за Інвестиційним договором, внаслідок чого сторона 4 повністю замінює сторону 3 у цьому договорі (пункт 2 Договору про заміну сторони від 23.11.2007);
- з моменту набрання чинності цим договором сторона 4 замість сторони 3 стає зобов`язаною реалізувати інвестиційний проєкт з реконструкції та реставрації нежилих будинків за адресою: бульвар Тараса Шевченка, 34/15, літера «А» та бульвар Тараса Шевченка, 34/13, літери «Б», «В» у місті Києві на умовах, визначених конкурсом по залученню інвесторів для реконструкції та реставрації будинків, затверджених Протоколом засідання комісії із залучення інвесторів від 18.08.2005 № 1, Інвестиційним договором (пункт 3 Договору про заміну сторони від 23.11.2007);
- згода сторони 1 та сторони 2 на заміну в Інвестиційному договорі сторони 3 стороною 4 виявляється шляхом підписання ними цього договору (пункт 4 Договору про заміну сторони від 23.11.2007);
- цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами (пункт 7 Договору про заміну сторони від 23.11.2007).
Оформлення ВАТ «Центрелеватормлинбуд» права власності на садибу Терещенків
26. Додатковою угодою від 04.04.2008 № 1 до Інвестиційного договору (далі - Додаткова угода № 1), укладеною між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ВАТ «Центрелеватормлинбуд» та КП «Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт», підпункт 5.1.2 Інвестиційного договору викладено в такій редакції: «5.1.2. За умови компенсації інвестором вартості об`єктів інвестування, визначеної звітом про оцінку вартості цих об`єктів, та підписання актів приймання-передачі у власність, інвестор набуває право власності на ці об`єкти».
27. Згідно з пунктом 2 Додаткової угоди № 1 вона набирає чинності з моменту її підписання повноважними представниками сторін.
28. ВАТ «Центрелеватормлинбуд» платіжними дорученнями від 23.05.2008 № 134, 135 сплатило до бюджету м. Києва 324 000 грн та 10 770 000 грн за нежитлові приміщення згідно з рішенням Київської міської ради від 01.11.2007 № 1111/3944.
29. Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), КП «Київжитлоспецексплуатація» та ВАТ «Центрелеватормлинбуд» підписали акт приймання-передачі нежилого будинку площею 1 104,7 м2 на бульварі Шевченка Тараса, 34/15, літера «А» у власність ВАТ «Центрелеватормлинбуд» відповідно до рішення Київської міської ради від 01.11.2007 № 1111/3944 та акт приймання-передачі приміщень площею 29,4 м2 у нежилому будинку на бульварі Шевченка Тараса, 34/13, літери «Б», «В» у власність ВАТ «Центрелеватормлинбуд» відповідно до рішення Київської міської ради від 01.11.2007 № 1111/3944, відповідно до яких ВАТ «Центрелеватормлинбуд» прийняло у власність вказане нерухоме майно (далі разом - Акти приймання-передачі у власність садиби Терещенків).
30. Договором про припинення Інвестиційного договору Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), КП «Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт», ВАТ «Центрелеватормлинбуд» відповідно до статей 604, 651-654 ЦК України, враховуючи рішення Київської міської ради від 01.11.2007 № 1111/3944, домовилися припинити дію Інвестиційного договору (пункт 1);
31. Відповідно до пункту 2 Договору про припинення Інвестиційного договору сторони узгодили, що з моменту набрання чинності цим договором права та обов`язки по Інвестиційному договору вважаються припиненими.
32. На підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06.02.2009 № 19-В оформлене свідоцтво про право власності від 06.02.2009 серії САС № 247964, яким посвідчено, що нежилий будинок загальною площею 1104,7 м2, який розташований у місті Києві на бульварі Тараса Шевченка, 34/15, літера «А», належить ВАТ «Центрелеватормлинбуд» на праві приватної власності.
33. На підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06.02.2009 № 18-В оформлене свідоцтво про право власності від 06.02.2009 серії САС № 247963, яким посвідчено, що нежилі приміщення загальною площею 29,4 м2, у тому числі № 1, 2, 3, 4 (групи приміщень № 5) площею 26,3 м2, місця спільного користування площею 3,10 м2, які розташовані в місті Києві на бульварі Тараса Шевченка, 34/13, літери «Б», «В», належать ВАТ «Центрелеватормлинбуд» на праві приватної власності.
34. Згідно з відповіддю Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 11.03.2021 № 062/14-3054 (И-2021) на запит Київської міської прокуратури підтверджено, що право власності на нежилий будинок загальною площею 1104,70 м2 на бульварі Тараса Шевченка, 34/15, літера «А» та на нежитлові приміщення площею 29,4 м2 на бульварі Тараса Шевченка, 34/13, літери «Б», «В» зареєстровано за ВАТ «Центрелеватормлинбуд» на підставі свідоцтв про право власності від 06.02.2009.
35. Наявними в матеріалах справи інформаційними довідками з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14.05.2021 № 256468229, № 256468907 підтверджується, що ПрАТ «Центрелеватормлинбуд», яке є правонаступником ВАТ «Центрелеватормлинбуд», володіє на праві власності нежитловими будівлями, що є об`єктами культурної спадщини, на бульварі Тараса Шевченка, 34/15, літера «А» та 34/13, літери «Б», «В», в Шевченківському районі міста Києва, право власності на садибу Терещенків зареєстровано 15.10.2013.
36. На підставі рішення Київської міської ради від 05.04.2012 № 430/7767 ПрАТ «Центрелеватормлинбуд» видано державний акт серії ЯЖ № 047159 від 08.10.2012 на право власності на земельну ділянку площею 0,1371 га на бульварі Тараса Шевченка / вулиці Михайла Коцюбинського, 34/15, літера «А» та 34/13, літери «Б», «В», у Шевченківському районі міста Києва.
Дії ВАТ «Центрелеватормлинбуд» щодо садиби Терещенків, вчинені після 2007 року
37. ПрАТ «Центрелеватормлинбуд» долучено до матеріалів справи копії договорів, листів, банківських виписок, платіжних доручень за період з 2008 по 2021 роки.
38. 17.12.2019 Консультативною радою з питань охорони культурної спадщини Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було схвалено проєкт реставрації з пристосуванням «Нежитловий будинок (1874-1875 років) пам`ятка архітектури місцевого значення, охор. № 110; флігель, щойно виявлений об`єкт культурної спадщини, по бульвару Тараса Шевченка / вулиці Коцюбинського, 34/15 літера А, 34/13 літери Б, В у Шевченківському районі м. Києва» (витяг з протоколу № 16/16/І засідання Консультативної ради з питань охорони культурної спадщини).
39. Департаментом охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом від 18.03.2020 № 066-940 погоджено проєкт «Реставрація з пристосуванням під офісні приміщення нежитлового будинку (літера А) по бульвару Тараса Шевченка / вулиці Коцюбинського, 34/15, нежитлового будинку (літери Б, В) по бульвару Тараса Шевченка / вулиці Коцюбинського, 34/13 в Шевченківському районі м. Києва».
40. Департаментом охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надано письмовий дозвіл від 15.05.2020 № 066-1577 на виконання робіт згідно з наведеним вище проєктом.
Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
41. Господарський суд міста Києва рішенням від 06.12.2021 у справі № 910/8413/21 відмовив у задоволенні позову повністю. Мотивував рішення так.
42. Суд дійшов висновку, що прокурором дотримано порядок, передбачений статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», у цьому випадку наявні підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді, відтак прокурор обґрунтовано звернувся з цим позовом до суду.
43. Господарський суд відхилив доводи прокурора стосовно того, що відповідач-1 не міг набути право власності на садибу Терещенків з огляду на дію Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини» від 01.02.2005 № 2391-IV (далі - Закон України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини»), оскільки станом на час оформлення права власності відповідача-1 на спірні об`єкти нерухомого майна (09.02.2009) зазначений Закон втратив чинність (17.10.2008).
44. Зазначив, що відповідач-1 набув право власності на спірне нерухоме майно на підставі та на умовах, визначених рішенням компетентного органу місцевого самоврядування, на платній основі, право власності на нерухоме майно зареєстроване за відповідачем-1, що не спростовано прокурором і позивачами належними та допустимими доказами в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
45. Суд першої інстанції виснував, що Інвестиційний договір було припинено, що підтверджується Договором про припинення Інвестиційного договору. Пунктом 8.5 Інвестиційного договору була передбачена можливість його дострокового припинення.
46. Договір про припинення Інвестиційного договору був підписаний уповноваженими представниками та скріплений печатками сторін. Суд зазначив, що Договір про припинення Інвестиційного договору є укладеним та виконаним.
47. Суд зауважив, що відсутність дати в Договорі про припинення Інвестиційного договору не спростовує факту його укладення.
48. Відповідно до оцінки поданих сторонами доказів, наданої господарським судом, докази на підтвердження укладення Договору про припинення Інвестиційного договору є більш вірогідними, ніж докази, надані на спростування цієї обставини.
49. З огляду на викладене суд виснував, що відсутні підстави вважати Договір про припинення Інвестиційного договору неукладеним.
50. Суд відхилив твердження прокурора про те, що Договір про припинення Інвестиційного договору є нікчемним відповідно до статті 228 ЦК України, вказавши що відповідач-1 є добросовісним набувачем, оскільки придбав спірне нерухоме майно на підставі рішення Київської міської ради від 01.11.2007 № 1111/3944, яка здійснювала делеговані їй територіальною громадою міста Києва правомочності з розпорядження майном за відповідним договором.
51. Враховуючи наведене, суд першої інстанції виснував, що відсутні підстави вважати Договір про припинення Інвестиційного договору нікчемним відповідно до статті 228 ЦК України.
52. За встановлених обставин суд вважав безпідставним заперечення прокурором та позивачами факту припинення Інвестиційного договору між сторонами.
53. Зважаючи на факт припинення Інвестиційного договору та враховуючи, що розірвано може бути лише чинний договір, суд першої інстанції визнав вимоги прокурора про розірвання вказаного договору необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
54. Твердження прокурора та позивачів про те, що Додаткова угода № 1 за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу нерухомого майна та є нікчемною, оскільки сторонами не було дотримано вимог щодо нотаріального посвідчення правочину, суд першої інстанції відхилив.
55. Зазначив, що Додаткова угода № 1 є невід`ємною частиною Інвестиційного договору, аналіз змісту вказаної додаткової угоди не свідчить, що вона є договором купівлі-продажу.
56. Оскільки Інвестиційний договір за своєю правовою природою є інвестиційним договором, обов`язкового нотаріальне посвідчення якого, як і додаткових угод до нього, закон не вимагає, то Додаткова угода № 1 не підлягала нотаріальному посвідченню та державній реєстрації відповідно до приписів статті 657 ЦК України.
57. Господарський суд міста Києва дійшов висновку, що вимоги про зобов`язання відповідача-1 повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради садибу Терещенків є похідними від вимоги про розірвання Інвестиційного договору, відтак ці вимоги не підлягають задоволенню.
58. Суд також відхилив доводи прокурора стосовно того, що відповідач-1 з моменту укладення Інвестиційного договору вже понад 14 років не здійснював реставрації спірних об`єктів нерухомого майна, порушивши таким чином зобов`язання за цим договором та законодавство про охорону культурної спадщини, вказавши, що для реставрації пам`ятки культурної спадщини не достатньо укладення Інвестиційного договору. Для цього необхідно реалізувати цілий комплекс дій у визначеному законодавством порядку, що включає підготовку певних документів та отримання певних погоджень та дозволів компетентних державних органів та установ.
59. Суд першої інстанції зазначив, що укладення договорів а також розробка проєктної документації, погодження проєкту, отримання дозволу на виконання робіт згідно з проєктом, безпосередньо свідчать, що відповідач-1 вчиняв та вчиняє дії, направлені на виконання зобов`язань як за Інвестиційним договором (до його припинення), так і за охоронними договорами від 03.05.2007 № 1554 та від 22.07.2016 № 3311, з метою реставрації садиби Терещенків.
60. Господарський суд міста Києва відхилив твердження прокурора про те, що цей позов про повернення садиби Терещенків територіальній громаді міста Києва слід розглядати як негаторний позов, зауваживши, що порушене право власності на садибу Терещенків може бути захищено лише шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України, оскільки позивачем за негаторним позовом може бути лише фактичний володілець.
61. Суд також зазначив, що договірний характер правовідносин, що склалися між позивачем-2 та відповідачем-1, виключає можливість застосування до них положень статті 1212 ЦК.
62. Щодо позовної давності суд першої інстанції зауважив, що про порушення права власності територіальної громади міста Києва на садибу Терещенків як позивач-1, так і позивач-2 довідались не пізніше 09.02.2009. Отже, 09.02.2012 спливла позовна давність, в межах якої позивачі могли звернутися до суду з вимогами, заявленими в цій справі для захисту свого права. Прокурор звернувся із цим позовом до суду в інтересах позивачів 26.05.2021, відтак позов подано прокурором з пропуском позовної давності.
63. Суд відхилив як безпідставні доводи прокурора про те, що з вимогою про розірвання Інвестиційного договору та повернення спірних будівель територіальній громаді міста Києва позивачі можуть звернутись до суду протягом всього строку дії цього договору та тривання порушення прав позивачів з боку відповідачів. Прокурор не навів та не довів поважності причин пропуску позовної давності в цій справі.
64. Разом із цим місцевий господарський суд вказав, що питання порушення позовної давності не впливає на суть судового рішення, оскільки суд відмовив у позові у зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог.
65. Північний апеляційний господарський суд постановою від 20.07.2022 залишив рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2021 у справі № 910/8413/21 без змін. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.
Стислий виклад вимог касаційної скарги
66. Не погодившись із рішенням та постановою судів попередніх інстанцій, прокурор подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2022 у справі № 910/8413/21 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи прокурора, який подав касаційну скаргу
67. Скаржник зазначає, що садиба Терещенків є унікальним зразком готичної архітектури в місті Києві, у зв`язку із чим вона повинна бути збережена для прийдешніх поколінь.
68. Суди безпідставно не застосували до спірних правовідносин положення частини першої статті 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 № 1805-III (далі - Закон України «Про охорону культурної спадщини») та Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини», внаслідок чого дійшли помилкового висновку про законність вибуття садиби Терещенків з власності територіальної громади міста Києва.
69. Суди не врахували, що на момент прийняття рішення Київської міської ради від 01.11.2007 № 1111/3944 та підписання Додаткової угоди № 1, на підставі яких у 2009 році оформлено право власності товариства на спірне майно, Закон України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини» діяв, а отже, існувала законодавчо встановлена заборона на відчуження садиби Терещенків. Таким чином садиба Терещенків не могла бути відчужена з власності територіальної громади м. Києва на користь відповідача-1.
70. Скаржник наголошує на тому, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що пунктами 3.7.5, 5.1.2 Інвестиційного договору, умовами конкурсної документації, пунктом 12.1 Положення про порядок будівництва, реконструкції або реставрації нежилих будинків, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, за залучені кошти, затвердженим розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.04.2005 № 699, пунктом 6.3.21 Положення про порядок проведення інвестиційних конкурсів для будівництва, реконструкції, реставрації тощо об`єктів житлового та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, затвердженим рішенням Київської міської ради від 24.05.2007 № 528/1189, передбачено, що оформлення права власності проводиться після введення об`єкта інвестування в експлуатацію в установленому порядку.
71. Водночас реставрацію садиби Терещенків не здійснено і на теперішній час, умови Інвестиційного договору не виконано, а отже, садиба Терещенків не могла перейти у власність відповідача-1, оскільки інвестиційний проект з реставрації не реалізовано.
72. Суди не врахували, що у відповідача-1 була відсутня законна підстава для виникнення права власності на садибу Терещенків. Свідоцтва про право власності на садибу Терещенків лише посвідчують наявність відповідного права і не породжують, не змінюють і не припиняють певних прав та обов`язків. Дотримання процедури оформлення таких свідоцтв та подальша державна реєстрація права власності не є підставою для виникнення такого права у відповідача-1. Крім цього, відповідним органом охорони культурної спадщини не надавалось погодження на відчуження садиби Терещенків.
73. Суди безпідставно залишили поза увагою, що чинність рішення Київської міської ради від 01.11.2007 № 1111/3944 не звільняє відповідача-1 від виконання ним умов інвестиційного конкурсу, а навпаки покладає на нього всі обов`язки інвестора. Зазначене рішення не припиняє Інвестиційного договору, а свідчить про намір Київської міської ради продовжити інвестиційні правовідносини з новим інвестором.
74. Натомість волевиявлення (зокрема, і щодо припинення Інвестиційного договору) Київської міської ради повинно бути виражене у формі рішення. Рішення про припинення Інвестиційного договору Київська міська рада не приймала. За відсутності належно оформленого волевиявлення власника майна інвестиційне зобов`язання не могло бути припинено, оскільки таке припинення ігнорує волю власника, спрямовану на продовження інвестиційних правовідносин. Вказане свідчить про чинність Інвестиційного договору, який не припинявся у встановленому законом порядку.
75. Пунктами 8.1, 8.2, 10.4 Інвестиційного договору передбачено, що всі додатки, що укладаються до цього договору, є його невід`ємною частиною, а договір набирає чинності з дати, вказаної в правому верхньому куті першої сторінки договору. Відповідно до статті 654 ЦК України ці вимоги є обов`язковими також для Договору про припинення Інвестиційного договору. Водночас зазначена дата в Договорі про припинення Інвестиційного договору відсутня. Крім цього, пунктом 8.5 Інвестиційного договору, зокрема, встановлено, що договір може бути достроково припинено за умови врегулювання всіх розбіжностей, однак у матеріалах справи відсутній акт розбіжностей.
76. Отже, сторони не дотримались порядку укладення правочину, внаслідок чого Договір про припинення Інвестиційного договору не набрав чинності, не може вважатись укладеним та не припиняє інвестиційного зобов`язання.
77. Суди не врахували, що серед умов інвестиційного конкурсу відсутня умова щодо можливості припинення Інвестиційного договору без реалізації інвестиційного проєкту, а отже, припинення Інвестиційного договору без виконання його умов суперечить умовам конкурсу. Наведене також свідчить про порушення Договором про припинення Інвестиційного договору публічного порядку.
78. Прокурор посилається на те, що суди не застосували до спірних правовідносин положення статті 204 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та проігнорували, що Договір про припинення Інвестиційного договору суперечить акту, на підставі якого виникло попереднє зобов`язання.
79. Скаржник також зазначає, що суди не застосували до спірних відносин положення статей 220, 235, 604 ЦК України і не врахували, що фактично Додаткова угода № 1 є договором купівлі-продажу, нотаріальну форму якого дотримано не було, що тягне за собою її нікчемність.
80. Суди не врахували, що відповідачі понад 14 років не виконують зобов`язання за Інвестиційним договором. Факт укладення договорів не спростовує зазначене, докази фактичного проведення реставрації в матеріалах справи відсутні. Тривале невиконання реставрації садиби Терещенків призводить до її руйнування, що підтверджується, зокрема, листом Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 19.02.2021, актом огляду садиби Терещенків від 11.02.2021, приписами від 22.04.2016, 13.06.2017, 03.06.2019.
81. Прокурор зауважує, що перехід до громадян та юридичних осіб права володіння на садибу Терещенків за наявності заборони на її відчуження є неможливим. Отже, належним способом захисту в цьому випадку є негаторний позов (стаття 391 ЦК України). Суди попередніх інстанцій також помилково не застосували до спірних правовідносин положення статті 1212 ЦК України та не врахували, що правові підстави збереження садиби Терещенків за відповідачем відсутні.
82. Щодо спливу позовної давності скаржник зазначає, що з вимогою про розірвання Інвестиційного договору та повернення майна позивачі можуть звернутись до суду протягом всього строку дії цього договору та тривання порушення прав позивачів з боку відповідачів. Як наслідок, строк позовної давності не сплив.
83. Суди також не врахували, що Україна ратифікувала низку міжнародних конвенцій з питань культурної спадщини. Здійснення ефективного захисту об`єктів культурної спадщини сприятиме входженню України до європейської спільноти як держави, що виконує свої міжнародно-правові зобов`язання у сфері охорони культурної спадщини.
Позиція інших учасників процесу
84. Від ПрАТ «Центрелеватормлинбуд» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач-1 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2022 у справі № 910/8413/21 - без змін.
85. Зазначає, що ПрАТ «Центрелеватормлинбуд» набуло право власності на садибу Терещенків правомірно та законно, на підставі та на умовах, визначених рішенням компетентного органу місцевого самоврядування, на платній основі.
86. Відповідач-1 вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо припинення Інвестиційного договору та неможливості його розірвання, відсутності підстав вважати Договір про припинення Інвестиційного договору неукладеним та / або нікчемним, дотримання відповідачем-1 законодавства про охорону культурної спадщини та охоронних договорів від 03.05.2007 № 1554 та від 22.07.2016 № 3311, неможливості розгляду цього позову як негаторного та застосування статті 1212 ЦК України до спірних правовідносин, пропуску позовної давності прокурором.
87. ПрАТ «Центрелеватормлинбуд» стверджує, що виконало всі підготовчі дії та заходи для отримання дозволу у 2020 році на здійснення реставраційних робіт.
88. Також погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що Додаткова угода № 1 за своєю правовою природою є невід`ємною частиною Інвестиційного договору, а не договором купівлі-продажу, а отже, не підлягає нотаріальному посвідченню.
89. Від Київської міської ради надійшли пояснення, в яких позивач-1 просить задовольнити касаційну скаргу прокурора, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2022 у справі № 910/8413/21 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
90. Позивач-1 зазначає, що садиба Терещенків перебуває в неналежному стані: наявні пошкодження тинькування, замокання та локальні тріщини і написи на фасадах будівель. На адресу власника неодноразово направлялись приписи з вимогами прискорити вирішення питань стосовно приведення садиби Терещенків до належного стану, зокрема припис від 15.02.2021 № 326/П, вимоги якого виконані не були.
91. Зауважує, що Київська міська рада не приймала рішення про припинення Інвестиційного договору та про передачу права власності на садибу Терещенків.
92. Київська міська рада підтримує позицію прокурора щодо того, що фактично Додаткова угода № 1 є договором купівлі-продажу, Договір про припинення Інвестиційного договору суперечить інтересам територіальної громади та є нікчемним, відповідач-1 набув право власності на садибу Терещенків незаконно та не виконує належним чином обов`язків щодо її збереження та відновлення.
Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду
93. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 10.10.2022 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2022 у справі № 910/8413/21.
94. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 09.02.2023 передав справу № 910/8413/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
95. Мотивуючи зазначену вище ухвалу, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначає, що Законом України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини» заборонено приватизацію пам`яток культурної спадщини до затвердження Верховною Радою України переліку пам`яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації. Цей Закон діяв до 17.10.2008.
96. Разом із цим Верховний Суд України в постанові від 09.09.2014 у справі № 5011-48/950-2012 зі спору, що виник за подібних правовідносин, сформулював такий висновок.
Статтею 13 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що об`єкти культурної спадщини незалежно форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення пам`ятки до Реєстру за категоріями національного та місцевого значення. Порядок визначення категорій пам`яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об`єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи, що становлять предмет його охорони, поширюється правовий статус пам`ятки.
Отже, об`єкт нерухомого майна набуває правового статусу пам`ятки тільки із занесенням до Реєстру.
Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» від 13.07.1978 № 3600-09 (далі - Закон УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури»), визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1760, прийнятою на виконання Закону України «Про охорону культурної спадщини», затверджено Порядок визначення категорій пам`яток для занесення об`єктів культурної спадщини до Реєстру.
16.12.2004 прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 16.12.2004 № 2245-IV (далі - Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини»), відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень якого об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», до вирішення питання про їх включення (виключення) до Реєстру вважаються пам`ятками відповідно національного чи місцевого значення.
Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини» Кабінет Міністрів України був зобов`язаний протягом шести місяців з дня опублікування цього Закону внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції про приведення Законів України у відповідність із цим Законом та забезпечити прийняття нормативно-правових актів, спрямованих на його виконання.
Статтею 1 Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини» заборонено приватизацію пам`яток культурної спадщини до затвердження Верховною Радою України переліку пам`яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації, водночас згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень із дня набрання чинності цим Законом протягом шести місяців Кабінет Міністрів України був зобов`язаний подати до Верховної Ради України проект Закону України про затвердження переліку пам`яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації.
Упродовж шестимісячного строку, визначеного Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини» і Законом України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини», Кабінет Міністрів України не подав на розгляд Верховної Ради України законопроєктів (пропозицій) про приведення законів України у відповідність із зазначеними законами щодо включення чи невключення об`єктів до списків (переліків) пам`яток історії та культури згідно із Законом УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» і до Реєстру нерухомих пам`яток України та затвердження переліку пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, а отже, нежиле приміщення площею 164,7 м2 АДРЕСА_1 не набуло статусу пам`ятки.
Законом України «Про перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації» від 23.09.2008 № 574-VI (далі - Закон України «Про перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації») затверджено перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, до якого нежиле приміщення площею 164,7 м2 АДРЕСА_1 не внесено, а пунктом 3 Прикінцевих положень зазначеного Закону визнано таким, що втратив чинність, Закон України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини».
Таким чином, на час прийняття Шевченківською радою рішення не існувало законодавчої заборони щодо його включення до переліку об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні.
97. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не погоджується із вказаним висновком Верховного Суду України з огляду на таке.
98. У Законі України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини» зазначено, що заборонено приватизацію пам`яток культурної спадщини до затвердження Верховною Радою України переліку пам`яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації (стаття 1), а пунктом 2 Прикінцевих положень передбачено, що з дня набрання чинності цим Законом протягом шести місяців Кабінет Міністрів України був зобов`язаний подати до Верховної Ради України проєкт Закону України про затвердження переліку пам`яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації.
99. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначає, що невиконання Кабінетом Міністрів України своїх обов`язків щодо подачі до Верховної Ради України проєкту Закону України «Про затвердження переліку пам`яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації» не може вплинути на чинність закону.
100. З огляду на викладене вище Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 09.09.2014 у справі № 5011-48/950-2012, про те, що оскільки упродовж шестимісячного строку, визначеного законами «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини» і «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини», Кабінет Міністрів України не подав на розгляд Верховної Ради України законопроєктів (пропозицій) про приведення законів України у відповідність із зазначеними законами щодо включення чи невключення об`єктів до списків (переліків) пам`яток історії та культури згідно із Законом УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» і до Реєстру нерухомих пам`яток України та затвердження переліку пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, то об`єкти, не включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури згідно із Законом УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» і до Реєстру нерухомих пам`яток України, під час дії мораторію на приватизацію, передбаченого Законом України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини», підлягали приватизації.
101. Відповідно до пункту 7 розділу XI «Перехідні положення» ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
102. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 22.03.2023 прийняла до розгляду справу № 910/8413/21 на підставі пункту 7 розділу XI «Перехідні положення» ГПК України.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства
Щодо меж розгляду справи в суді касаційної інстанції
103. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України).
104. З огляду на зазначений припис Велика Палата Верховного Суду переглядає в касаційному порядку постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Щодо охорони та збереження культурної спадщини
105. У цій справі спір виник щодо права власності на садибу Терещенків. Прокурор, зокрема, стверджує, що повернення цього майна територіальній громаді міста Києва необхідно для збереження садиби Терещенків. Щодо зазначеного Велика Палата Верховного Суду зауважує таке.
106. Загальновідомо, що садиба Терещенків побудована у 1874-1875 роках. Споруди садиби складають цілісний ансамбль у стилі неоготики.
107. Із садибою Терещенків пов`язана низка подій в історії української державності першої половини ХХ століття. У 1918 році в садибі Терещенків розташовувалось Міністерство шляхів сполучення Української Народної Республіки, згодом - Міністерство шляхів сполучення Української Держави. У ніч із 13 на 14 листопада 1918 року в садибі Терещенків була обрана Директорія Української Народної Республіки (найвищий орган державної влади) у складі голови - Володимира Винниченка та членів - Симона Петлюри, Опанаса Андрієвського , Андрія Макаренка і Федора Швеця.
108. Садиба Терещенків має цінність як з архітектурного, так і з історичного погляду.
109. До 12.07.2000 правовідносини, пов`язані з пам`ятками історії та культури, а також їх збереженням, регулював Закон УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури».
110. Відповідно до статті 1 Закону УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» пам`ятками історії та культури є споруди, пам`ятні місця і предмети, зв`язані з історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства і держави, твори матеріальної і духовної творчості, які становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність. Усі пам`ятки історії та культури, які знаходяться на території Української РСР, охороняються державою.
111. Статтею 6 Закону УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» встановлено, що до пам`яток історії та культури відповідно до статті 1 цього Закону належать, зокрема, пам`ятки містобудування і архітектури - архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, вулиці, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів; споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, а також зв`язані з ними твори монументального, образотворчого, декоративно-прикладного, садово-паркового мистецтва, природні ландшафти.
112. Починаючи з 12.07.2000 особливості правовідносин, пов`язаних з культурною спадщиною та її збереженням, врегульовані Законом України «Про охорону культурної спадщини».
113. У преамбулі Закону України «Про охорону культурної спадщини» зазначено, що об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
114. Пунктом 5 розділу Х «Прикінцеві положення» Закону України «Про охорону культурної спадщини» визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури».
115. Тобто Закон України «Про охорону культурної спадщини» було ухвалено на заміну Закону УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» щодо регулювання правовідносин, пов`язаних з пам`ятками історії та культури.
116. Стаття 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (якщо не уточнено зворотне, нормативно-правові акти тут і далі - в редакції, чинній на момент укладення Інвестиційного договору) розкриває, зокрема, такі терміни:
культурна спадщина - сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об`єктів культурної спадщини;
об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність;
пам`ятка - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України;
нерухомий об`єкт культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності;
охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини;
предмет охорони об`єкта культурної спадщини - характерна властивість об`єкта культурної спадщини, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої цей об`єкт визнається пам`яткою;
реставрація - сукупність науково обґрунтованих заходів щодо укріплення (консервації) фізичного стану, розкриття найбільш характерних ознак, відновлення втрачених або пошкоджених елементів об`єктів культурної спадщини із забезпеченням збереження їхньої автентичності;
117. Отже, нерухомі об`єкти культурної спадщини, на відміну від іншого нерухомого майна, мають особливу правову природу. Такі об`єкти мають певні характерні властивості, з огляду на які вони мають цінність не тільки як нерухоме майно («матеріальну» цінність), а набувають історико-культурну цінність («нематеріальну», ідеологічну цінність).
118. Така «нематеріальна» цінність культурної спадщини не з`являється одразу після побудови нерухомого майна. Вона формується десятиліттями та століттями, оскільки суспільство може лише успадкувати її від попередніх поколінь.
119. Тому руйнування нерухомого об`єкта культурної спадщини завдасть шкоди не лише його власнику або володільцю (які втратять внаслідок цього нерухоме майно), а і суспільству в цілому (оскільки разом із нерухомим майном буде безповоротно втрачено його «нематеріальну» історико-культурну цінність, що формувалась протягом поколінь).
120. З огляду на це нерухомі об`єкти культурної спадщини потребують особливої охорони, у тому числі - з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування, для яких така охорона є одним із пріоритетних напрямків діяльності.
121. Важливість для держави України завдання щодо охорони культурної спадщини підкреслюється ратифікованими міжнародними конвенціями.
122. Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 року, ратифікована Указом Президії Верховної Ради УРСР від 04.10.1988 № 6673-XI, відзначає в преамбулі, що пошкодження або зникнення будь-яких зразків культурної цінності чи природного середовища є згубним збідненням надбання всіх народів світу.
123. Стаття 1 вказаної Конвенції визначає, що під «культурною спадщиною» розуміються, зокрема, твори архітектури.
124. Відповідно до статті 4 Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 року кожна держава - сторона цієї Конвенції визнає, що зобов`язання забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію й передачу майбутнім поколінням культурної і природної спадщини, що зазначена у статтях 1 і 2, яка перебуває на її території, покладається насамперед на неї. З цією метою вона прагне діяти як власними зусиллями, максимально використовуючи наявні ресурси, так і, за необхідності, використовувати міжнародну допомогу і співробітництво, якими вона може користуватися, зокрема, у фінансовому, художньому, науковому й технічному відношеннях.
125. Конвенція про охорону архітектурної спадщини Європи від 03.10.1985, ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи» № 165-V від 20.09.2006 визначає, що архітектурна спадщина найяскравіше віддзеркалює багатство та розмаїття культурної спадщини Європи, є безцінним свідком нашого минулого і спільним надбанням всіх європейців.
126. Частина друга статті 1 вказаної вище Конвенції до архітектурної спадщини відносить, зокрема, архітектурні ансамблі: однорідні групи міських або сільських будівель, що мають непересічне історичне, археологічне, мистецьке, наукове, соціальне або технічне значення і характеризуються спільністю чітких територіальних ознак.
127. Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи від 03.10.1985 встановлено, що кожна Сторона зобов`язується: вживати правових заходів для охорони архітектурної спадщини; за допомогою таких заходів і діючих в кожній державі або кожному регіоні процедур, забезпечити охорону пам`яток, архітектурних ансамблів та визначних місць.
128. Частина друга статті 4 Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи від 03.10.1985 визначає, зокрема, що кожна Сторона зобов`язується запобігати спотворенню, руйнуванню або знищенню об`єктів спадщини, що охороняються.
129. Відповідно частин першої - третьої статті 10 Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи від 03.10.1985 кожна Сторона зобов`язується прийняти комплексну політику збереження архітектурної спадщини, яка: передбачає охорону архітектурної спадщини як одну з головних цілей планування забудови міської та сільської територій, а також забезпечує врахування цієї вимоги на всіх етапах розробки планів розвитку територій та виконання процедур видання дозволів на проведення робіт; заохочує програми реставрації та підтримання в належному стані архітектурної спадщини; розглядає збереження та освоєння архітектурної спадщини і освітницьку діяльність, пов`язану з нею, як один з головних напрямів політики в галузі культури, охорони навколишнього середовища і загального планування.
130. Отже, охорона нерухомих об`єктів культурної спадщини є завданням держави України, пріоритетність цього завдання закріплена в національному законодавстві, невід`ємною частиною якого є ратифіковані міжнародні конвенції.
Щодо правового статусу садиби Терещенків
131. Як було встановлено судами попередніх інстанцій, 21.01.1986 жилий будинок на бульварі Тараса Шевченка, 34 (технічна адреса за даними БТІ м. Києва: бульвар Тараса Шевченка, 34/15, літера «А») було включено до переліку пам`ятників архітектури місцевого значення рішенням виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів.
132. Частиною першою статті 8 Закону УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» (у редакції, чинній на 21.01.1986) визначено, що виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів у межах прав, наданих законом, забезпечують виявлення, облік, охорону і використання пам`яток історії та культури, що знаходяться на території Ради, залучають громадськість до проведення заходів по охороні, використанню і пропаганді цих пам`яток, організують шефство підприємств, установ, організацій над ними, забезпечують додержання законодавства про охорону і використання пам`яток історії та культури.
133. Виконавчі комітети обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів затверджують переліки пам`яток історії та культури місцевого значення (стаття 17), встановлюють зони їх охорони (стаття 29), а також вирішують інші питання в галузі охорони і використання пам`яток історії та культури, віднесені до їх відання законодавством Союзу РСР і Української РСР (частина друга статті 8 Закону УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» (у редакції, чинній на 21.01.1986)).
134. Відповідно до частини третьої статті 17 Закону УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» (у редакції, чинній на 21.01.1986) переліки пам`яток історії та культури республіканського значення затверджуються Радою Міністрів Української РСР. Переліки пам`яток місцевого значення затверджуються виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів. Виключення об`єктів з переліків пам`яток республіканського і місцевого значення допускається лише з дозволу Ради Міністрів Української РСР.
135. Виконавчим комітетом Київської міської Ради народних депутатів прийнято рішення «Про затвердження переліку пам`ятників архітектури місцевого значення» від 21.01.1986 № 49:
«Відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 27.01.83 № 39 «Про заходи по подальшому поліпшенню охорони, використання і реставрації пам`яток історії та культури» та з метою поліпшення охорони пам`яток в м. Києві виконавчий комітет Київської міської Ради народних депутатів вирішив: 1. Погодитися з матеріалами розробленої головним управлінням «Київпроект» науково-історичної інвентаризації пам`ятників архітектури, території та забудови м. Києва (І-й етап) (протокол містобудівної ради при головному архітекторі м. Києва від 06.03.85 № 544) та затвердити перелік пам`ятників архітектури місцевого значення згідно з додатком. Взяти їх на облік і під державну охорону» (пункт 1 рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 27.01.1983 № 39).
136. Будинок на бульварі Тараса Шевченка, 34 (технічна адреса за даними БТІ м. Києва: бульвар Тараса Шевченка, 34/15, літера «А») включено до зазначеного переліку пам`ятників архітектури місцевого значення (охоронний номер 110).
137. Отже, будинок, розташований за адресою: бульвар Тараса Шевченка, 34/15, літера «А», з 21.01.1986 є пам`яткою архітектури місцевого значення, який включено до переліку пам`яток архітектури місцевого значення відповідно до вимог частини третьої статті 17 Закону УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури».
138. Згідно з пунктом 3 розділу Х «Прикінцеві положення» Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону.
139. Отже будинок, розташований за адресою: бульвар Тараса Шевченка, 34/15, літера «А», визнається пам`яткою відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини».
140. Також судами встановлено, що наказом управління охорони пам`яток історії, культури та історичного середовища від 02.04.1998 № 15 садибу на бульварі Тараса Шевченка, 34 (технічна адреса: бульвар Тараса Шевченка, 34/15, літера «А») та флігель на бульварі Тараса Шевченка, 34/11 (технічна адреса: бульвар Тараса Шевченка / вулиця Коцюбинського, 34/13 літера, «Б») включено до переліку щойно виявлених об`єктів культурної спадщини.
141. Відповідно до частини першої статті 31 Закону УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» (у редакції, чинній на 02.04.1998) нововиявлені об`єкти, що становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність, до вирішення питання про взяття їх на державний облік як пам`яток історії та культури підлягають охороні відповідно до вимог Закону СРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» і цього Закону.
142. Отже, Закон УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» надав гарантії охорони нововиявленим об`єктам, що становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність, ще до того, як ці об`єкти будуть взяті на відповідний облік як пам`ятки.
143. Згідно із частиною другою статті 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкт культурної спадщини, в тому числі щойно виявлений, до вирішення питання про занесення його до Реєстру підлягає охороні відповідно до вимог цього Закону, про що відповідний орган охорони культурної спадщини у письмовій формі повідомляє власника цього об`єкта або уповноважений ним орган.
144. За частиною другою статті 37 Закону України «Про охорону культурної спадщини» щойно виявлені об`єкти культурної спадщини до вирішення питання про їх реєстрацію як пам`яток підлягають охороні відповідно до вимог цього Закону та вносяться до Переліку об`єктів культурної спадщини, затвердженого рішенням відповідного органу охорони культурної спадщини.
145. При цьому Закон України «Про охорону культурної спадщини» встановлює, що щойно виявлені об`єкти культурної спадщини підлягають охороні відповідно до вимог зазначеного Закону. Тобто в контексті заходів з охорони культурної спадщини Закон України «Про охорону культурної спадщини» прирівнює щойно виявлені об`єкти культурної спадщини до пам`яток культурної спадщини та надає їм таку саму охорону ще до внесення до відповідного переліку об`єктів культурної спадщини та реєстрації як пам`ятки.
146. Набрання чинності Законом України «Про охорону культурної спадщини», який замінив Закон УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» в регулюванні питань, пов`язаних з пам`ятками історії та культури, не призвело до скасування охоронюваного статусу об`єктів культурної спадщини, зокрема і тих, які мали статус нововиявлених (щойно виявлених).
147. Отже, садиба Терещенків (жилий будинок та флігель) охороняється Законом України «Про охорону культурної спадщини».
Щодо заборони, встановленої Законом України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини»
148. Прокурор зазначає, що на момент укладення Додаткової угоди № 1 діяла заборона на відчуження, зокрема, садиби Терещенків, встановлена Законом України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини». Із цього приводу Велика Палата Верховного Суду зауважує таке.
149. Відповідно до статті 1 Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини», який набрав чинності 23.02.2005 і діяв до 17.10.2008 включно, заборонено приватизацію пам`яток культурної спадщини до затвердження Верховною Радою України переліку пам`яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації.
150. Отже, Законом України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини» було встановлено тимчасову заборону на здійснення приватизації пам`яток культурної спадщини.
151. Статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного майна» від 04.03.1992 № 2163-XII (далі - Закон України «Про приватизацію державного майна») визначено, що приватизація державного майна - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.
152. Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону України «Про приватизацію державного майна» відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.
153. Тобто з самого визначення терміну «приватизація» слідує, що приватизацією є відчуження майна, що перебуває у державній та/або комунальній власності, на користь фізичних та юридичних осіб.
154. Іншими словами, поняття приватизації означає перехід права власності від держави (територіальної громади) до приватного власника (фізичної або юридичної особи).
155. У пояснювальній записці до проєкту Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини» необхідність прийняття законопроєкту обґрунтована так:
«Статтею 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» встановлено, що «об`єкти культурної спадщини, що є пам`ятками, крім пам`яток, занесених до Переліку пам`яток, які не підлягають приватизації, можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини. Перелік пам`яток, які не підлягають приватизації, затверджується Верховною Радою України».
Закон «Про охорону культурної спадщини» Верховна Рада України ухвалила ще 08.06.2000. Однак до цього часу Кабінет Міністрів України проекту Переліку пам`яток, що не підлягають приватизації, на затвердження Верховній Раді України не подав.
З метою уникнути безконтрольної і необгрунтованої приватизації пам`яток культурної спадщини доцільно її призупинити до ухвалення Верховною Радою зазначеного Переліку».
156. Отже, Закон України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини» було ухвалено для додаткового захисту пам`яток культурної спадщини, а саме недопущення безконтрольної та необґрунтованої приватизації - тобто безконтрольного та необґрунтованого відчуження пам`яток культурної спадщини з державної та комунальної до приватної власності. Це слідує з історичного, телеологічного (цільового), системного тлумачення положень Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини».
157. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач-1 стверджує, що садиба Терещенків була предметом процедури інвестиційного конкурсу, а не предметом приватизації. Велика Палата Верховного Суду вважає зазначене твердження відповідача-1 хибним. Законодавство України, що було чинним у спірний період, передбачало механізм переходу права власності на нерухоме майно, що знаходилось у комунальній власності, засобом застосування процедури приватизації. Інвестиційний конкурс був спрямований на реконструкцію або реставрацію садиби Терещенків, умовами конкурсу не було встановлено можливості переходу права власності на зазначене нерухоме майно з комунальної власності до приватного інвестора (більш детально зазначені обставини викладено у наступному розділі цієї постанови).
158. Щодо поширення заборони, встановленої Законом України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини», на садибу Терещенків, то, як зазначено у попередньому розділі цієї постанови, пам`ятки культурної спадщини, а також щойно виявлені об`єкти культурної спадщини (які прирівняні за своїм правовим статусом до пам`яток культурної спадщини) підлягають охороні відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини». Садиба Терещенків підлягає охороні згідно з приписами зазначеного Закону.
159. Щодо строку дії заборони на приватизацію пам`яток культурної спадщини Велика Палата Верховного Суду зауважує таке.
160. Зі змісту статті 1 Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини» слідує, що заборону на приватизацію пам`яток культурної спадщини було встановлено до затвердження Верховною Радою України переліку пам`яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації. Тобто термін заборони приватизації пам`яток культурної спадщини визначений вказівкою на подію - затвердження Верховною Радою України переліку пам`яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації.
161. У частині другій статті 2 «Прикінцеві положення» Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини» було визначено: «Кабінету Міністрів України у шестимісячний термін з дня набрання чинності цим Законом подати на розгляд Верховної Ради України проєкт Закону України про затвердження переліку пам`яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації».
162. Як зазначено в пояснювальній записці до проєкту Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини», ухвалення зазначеного Закону було обумовлено тим, що Кабінет Міністрів України впродовж тривалого строку (більше п`яти років) не подав на затвердження Верховній Раді України проєкту переліку пам`яток, що не підлягають приватизації.
163. НеподанняКабінетом Міністрів України протягом тривалого проміжку часу на затвердження Верховній Раді України переліку пам`яток, що не підлягають приватизації, могло призвести до безконтрольного та необґрунтованого відчуження пам`яток культурної спадщини. Затвердження переліку пам`яток, що не підлягають приватизації, усувало зазначений ризик та позбавляло необхідності продовження дії тимчасової заборони приватизації пам`яток культурної спадщини.
164. Тобто метою Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини» булоунеможливити приватизацію (відчуження) пам`яток культурної спадщини до затвердження Верховною Радою України переліку пам`яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації.
165. Перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, затверджено Законом України «Про Перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації», який набрав чинності 17.10.2008.
166. Пунктом 3 розділу II Закону України «Про Перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації» передбачено визнати таким, що втратив чинність, Закон України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини».
167. Отже, Закон України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини» втратив чинність 17.10.2008. До цього дня включно діяла заборона на приватизацію (відчуження) пам`яток культурної спадщини.
168. Невиконання Кабінетом Міністрів України своїх обов`язків щодо подачі на затвердження Верховній Раді України проєкту Переліку пам`яток, що не підлягають приватизації, не могло бути підставою для незастосування заборони, встановленої статтею 1 Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини».
169. Отже, на садибу Терещенків поширювалась заборона на приватизацію (відчуження з комунальної власності) пам`яток культурної спадщини відповідно до Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини». Відповідне правове регулювання було доступним і зрозумілим. Воно не допускало жодної можливості до 17.10.2008 включно набути з комунальної власності у приватну пам`ятку культурної спадщини ні за Законом України «Про приватизацію державного майна», ні тим більше у непередбачений ним спосіб, зокрема під виглядом проведення інвестиційного конкурсу.
Щодо вчинення правочину, який порушує публічний порядок
170. Суди попередніх інстанцій виснували, що Додаткова угода № 1 є невід`ємною частиною Інвестиційного договору, а не договором купівлі-продажу, і не потребує нотаріального оформлення. Із цього приводу Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
171. Суди попередніх інстанцій правильно вказали на те, що правова природа договору має визначатись з огляду на його зміст.
172. Передумовою укладення Інвестиційного договору було включення садиби Терещенків до переліку будинків комунальної власності територіальної громади міста Києва, які підлягають реконструкції або реставрації, згідно з рішенням Київської міської ради від 24.06.2004 № 332/1532 (зі змінами, внесеними, зокрема, рішеннями Київської міської ради від 21.10.2004 та 16.03.2006). Далі - проведення конкурсу із залучення інвесторів для реконструкції або реставрації садиби Терещенків, затвердження результатів конкурсу та визначення переможця (розпорядження Київської міської державної адміністрації від 30.11.2005 № 2195).
173. Відповідно до абзацу першого статті 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.
174. Згідно з абзацом першим статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» об`єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об`єкти власності, а також майнові права.
175. Абзацом першим статті 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність» передбачено, що основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб`єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).
176. Інвестиційний договір як окремий вид цивільно-правових договорів може містити положення різних видів цивільно-правових договорів залежно від предмета та цілей інвестування (договору про спільну діяльність, капітального будівництва, кредитування, купівлі-продажу, довірчого управління майном). Відтак зазначений договір передбачає як грошові, так і майнові права (обов`язки) сторін договору (пункт 7.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 916/4644/15).
177. Відповідно до пункту 1 Інвестиційного договору предметом договору є реалізація інвестиційного проєкту з реконструкції та реставрації нежилих будинків за адресами: бульвар Тараса Шевченка, 34/15, літера «А» та бульвар Шевченка 34/13, літери «Б», «В» у місті Києві (далі - об`єкт інвестування) на умовах, визначених конкурсом по залученню інвесторів для реконструкції та реставрації будинків, затверджених протоколом конкурсної комісії від 18.08.2005 № 1, та цим договором.
178. 04.04.2008, на виконання рішення Київської міської ради від 01.11.2007 № 1111/3944, сторони Інвестиційного договору уклали Додаткову угоду № 1, якою внесли зміни до умов Інвестиційного договору.
179. Відповідач-1 стверджує, що він набув право власності на садибу Терещенків на підставі та на умовах, визначених рішенням компетентного органу місцевого самоврядування.
180. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору оренди, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (пункт 8.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21; подібний висновок викладений у пункті 9.67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20).
181. Крім того, рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Цей підхід у судовій практиці є усталеним (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 83), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 (пункт 53)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони». Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (пункт 109 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).
182. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на зміст пунктів 4-6 рішення Київської міської ради від 01.11.2007 № 1111/3944, згідно з якими вирішено: ВАТ «Центрелеватормлинбуд» перерахувати кошти до міського бюджету за садибу Терещенків (пункт 4); після виконання пункту 4 цього рішення Головному управлінню комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) підписати акти приймання-передачі у власність ВАТ «Центрелеватормлинбуд» садиби Терещенків (пункт 5); після виконання пункту 5 цього рішення КП «Київжитлоспецексплуатація» списати в установленому порядку з балансу садибу Терещенків (пункт 6).
183. Велика Палата Верховного Суду виснує, що пункти 4-6 рішення Київської міської ради від 01.11.2007 № 1111/3944 встановлюють порядок оплатного відчуження садиби Терещенків на користь відповідача-1 всупереч визначеному законодавством України правовому регулюванню.
184. Отже, положення пунктів 4-6 рішення Київської міської ради від 01.11.2007 № 1111/3944 не відповідають як положенням статті 1 Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини», так і визначеному чинним на той час законодавством порядку відчуження комунального майна у приватну власність. Разом із цим, рішення Київської міської ради від 01.11.2007 № 1111/3944, яким було визначено умови оплатного відчуження садиби Терещенків, вичерпало свою дію виконанням, а його скасування не дозволить територіальній громаді міста Києваефективно захистити свої права. Не може бути відмовлено у позові з тих мотивів, що рішення Київської міської ради від 01.11.2007 № 1111/3944 не визнане судом недійсним.
185. Додатковою угодою № 1 підпункт 5.1.2 Інвестиційного договору викладено в такій редакції: «5.1.2. За умови компенсації інвестором вартості об`єктів інвестування, визначеної звітом про оцінку вартості цих об`єктів, та підписання актів приймання-передачі у власність, інвестор набуває право власності на ці об`єкти».
186. Тобто підпункт 5.1.2 Інвестиційного договору, викладений у новій редакції згідно з Додатковою угодою № 1, встановлює умови оплатного відчуження садиби Терещенків на користь інвестора, безвідносно до умов проведеного конкурсу та інвестиційного проєкту, а також всупереч вимогам чинного законодавства України.
187. Відповідно до частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
188. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що умови Додаткової угоди № 1 за своїм змістом відповідають наведеному в ЦК України визначенню договору купівлі-продажу - ПрАТ «Центрелеватормлинбуд» приймає у власність садибу Терещенків та сплачує (компенсує) за неї суму грошових коштів, визначену звітом про оцінку вартості (фактично є покупцем), а Київська міська рада відчужує садибу Терещенків (фактично є продавцем) після компенсації її вартості та підписання актів приймання-передачі у власність.
189. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо правової природи зазначеної вище додаткової угоди.
190. Додаткова угода № 1 фактично визначає умови про купівлю-продаж нерухомого майна. В силу положень статті 628 ЦК України до цих правовідносин повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства про купівлю-продаж.
191. За загальним правилом, якщо додатковою угодою визначено права та обов`язки сторін, які не відповідають сутності первісного договору, це може свідчити про вчинення сторонами іншого правочину (договору). Назва документа «додаткова угода» в такому випадку для юридичної кваліфікації дій сторін не має значення.
192. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що станом на момент укладення Додаткової угоди № 1 був чинним Закон України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини», яким було встановлено заборону приватизації (відчуження) пам`яток культурної спадщини. Зазначений Законвтратив чинність 17.10.2008.
193. Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач-1 оформив право власності на садибу Терещенків 09.02.2009. З огляду на зазначене суди відхилили доводи прокурора щодо існування заборони на приватизацію садиби Терещенків, зазначивши, що на момент оформлення права власності Закон України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини» втратив чинність.
194. Разом із цим, поза увагою судів залишалась та обставина, що Додаткова угода № 1, спрямована на відчуження садиби Терещенків на користь відповідача-1, була укладена 04.04.2008. Оплата за вказаною додатковою угодою була здійснена 23.05.2008.
195. Тобто факти, які для відповідача-1 стали нібито підставою набуття ним права власності на садибу Терещенків, виникли під час дії Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини».
196. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що підставою набуття права власності є, зокрема, відповідний правочин (частина перша статті 328 ЦК України), а не свідоцтво про право власності на садибу Терещенків як документ і не державна реєстрація права приватної власності на цей об`єкт. Така реєстрація, як і видання на підтвердження права власності певного документа, не є тими діями, що за законом зумовлюють виникнення права власності. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (див., наприклад, постанови від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 (пункти 6.31-6.33), від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц (пункти 53-56), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 46)).
197. Тому за встановлених у справі № 910/8413/21 обставин державна реєстрація за відповідачем-1 права власності на садибу Терещенків не означає виникнення у недобросовісного відповідача права приватної власності на цей об`єкт і припинення на останній права комунальної власності.
198. Велика Палата Верховного Суду також нагадує, що сторони договору повинні поводитися правомірно як під час його виконання, так і на переддоговірній стадії. Зокрема, мають поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків, як і можливої недобросовісної чи нерозумної поведінки, є численними. Їх не можна визначити вичерпно. Недобросовісну поведінку може становити необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад із конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації тощо (див. постанови від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 52),від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 40), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.67), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20(пункт 9.55), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17(пункт 145)). Пропозиція нерозумних умов договору, тобто таких, які завідомо є неприйнятними через існування законодавчих заборон і обмежень, а також прийняття іншою стороною таких умов може підтверджувати недобросовісність поведінки обох сторін договору (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.56)).
199. Отже, оскільки вчинення правочину, спрямованого на відчуження садиби Терещенків з комунальної власності на користь відповідача-1 відбулось попри заборону, встановлену Законом України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини», про що обидві сторони Додаткової угоди № 1 знали або повинні були знати, цей правочин суперечить законодавству про охорону культурної спадщини, частиною якого є Закон України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини», а поведінка обох сторін цього правочину є недобросовісною.
200. Крім того, вчинення правочину щодо відчуження садиби Терещенків відбулося всупереч умовам конкурсу на залучення інвесторів до реконструкції або реставрації нежилих будинків, проведеного Київською міською радою, за результатами якого було укладено Інвестиційний договір. Тому Додаткова угода № 1 не відповідає меті укладення Інвестиційного договору, суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
201. Проведення конкурсів із залучення інвесторів для будівництва, реконструкції або реставрації нежилих будинків, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, проводилося з метою створення ділових центрів у місті Києві, збереження та відновлення нежилого фонду, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, приведення до належного стану прибудинкових територій, забезпечення міста місцями для паркування автотранспорту (преамбула розпорядження Київської міської державної адміністрації «Про порядок будівництва, реконструкції або реставрації нежилих будинків, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, за залучені кошти» від 27.04.2005 № 699).
202. Як умови Положення про порядок проведення конкурсів з будівництва, реконструкції або реставрації нежилих будинків, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, за залучені кошти, затвердженого зазначеним вище розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.04.2005 № 699 (далі - Положення про порядок проведення конкурсів), так і умови Інвестиційного договору визначають певні обов`язки сторін.
203. Зокрема, пунктом 1.5 Положення про порядок проведення конкурсів встановлено, що фінансування об`єктів будівництва, реконструкції або реставрації здійснюється за рахунок коштів інвестора.
204. Оформлення права власності на об`єкти інвестування або їх частини, будівництво, реконструкція або реставрація яких здійснена за кошти інвесторів, проводиться після введення об`єкта інвестування в експлуатацію в установленому порядку (пункт 12.1 Положення про порядок проведення конкурсів).
205. Отже, Положення про порядок проведення конкурсів передбачало механізм, за якого для будівництва, реконструкції або реставрації нежилих будинків, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, могли залучатися кошти інвесторів. Після здійснення будівництва, реконструкції або реставрації нерухомого майна за кошти інвесторів відбувається введення об`єкта інвестування в експлуатацію в установленому порядку, і тільки після цього допускається оформлення права власності на об`єкти інвестування або їх частини.
206. Слід ще раз звернути увагу, що предметом Інвестиційного договору є реалізація інвестиційного проєкту з реконструкції та реставрації садиби Терещенків на умовах, визначених конкурсом по залученню інвесторів для реконструкції та реставрації будинків, затвердженим протоколом конкурсної комісії від 18.08.2005 № 1, та цим договором.
207. Ні Положення про порядок проведення конкурсів, ні умови конкурсу, ні умови Інвестиційного договору не допускали відчуження нерухомого майна на користь інвестора (відповідача-1) всупереч зазначеній вище процедурі, без закінчення реконструкції або реставрації об`єктів інвестування, як це передбачено умовами конкурсу.
208. Твердження відповідача-1 про те, що умови Інвестиційного договору затверджені рішенням суду, не змінюють зазначеного висновку, оскільки умови Інвестиційного договору не містять положень, які б допускали безпосередній перехід права власності на об`єкт інвестування до інвестора.
209. Не викликає сумнівів, що встановлення органами місцевої влади будь-яких процедур, пов`язаних із реконструкцією або реставрацією нежилих будинків, може відбуватися виключно з дотриманням законодавства про охорону культурної спадщини. У тому числі слід враховувати, що законодавством визначено спеціальний порядок здійснення права власності на об`єкти культурної спадщини, що є пам`ятками. Зокрема, пам`ятки культурної спадщини можуть бути відчужені за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини (стаття 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).
210. Отже, метою проведення конкурсу могло бути залучення інвесторів для реконструкції або реставрації садиби Терещенків, тобто збереження та відновлення цього об`єкта без його відчуження в приватну власність. Це відповідало б інтересам територіальної громади.
211. Відчуження садиби Терещенків і спроба набуття на неї приватної власності замість її реконструкції або реставрації суперечать меті проведення конкурсу із залучення інвесторів та його умовам. Така поведінка сторін відповідного правочину є нерозумною та недобросовісною.
212. Частини четверта та п`ята статті 54 Конституції України містять приписи про те, що культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.
213. Об`єкти культурної спадщини є суспільним надбанням та потребують особливої охорони (див. пункти 117-130 цієї постанови). Збереження об`єктів культурної спадщини становить загальний суспільний інтерес, має засадниче значення для суспільства. Цей інтерес зумовлює необхідність вжиття державою дій, спрямованих на забезпечення контролю за таким збереженням (абзац другий статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція)).
214. Збереження культурної спадщини та у разі необхідності її раціональне використання спрямовані, окрім іншого, на захист історичної, культурної та творчої спадщини регіону та його мешканців. Таким чином, об`єкти культурної спадщини є важливою цінністю, обов`язок захисту й розвитку яких покладено на державні органи. (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема, у справах «Debelianovi v. Bulgaria», заява № 61951/00 (пункти 53, 54); «Kozacioglu v. Turkey», заява № 2334/03 (пункт 54)).
215. Публічний порядок становлять фундаментальні цінності, до яких належить і збереження об`єктів культурної спадщини України як частини історичної пам`яті народу. Незаконне відчуження об`єктів культурної спадщини є таким, що порушує публічний порядок.
216. Відповідно до частин першої та другої статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
217. Як зазначено вище, правочин щодо відчуження садиби Терещенків на користь відповідача-1 вчинено попри заборону, встановлену Законом України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини», всупереч умовам Положення про порядок проведення конкурсів та результатам проведеного конкурсу.
218. На підставі викладеного Велика Палата Верховного Суду виснує, що Додаткова угода № 1 є такою, що порушує публічний порядок, спрямована на незаконне заволодіння садибою Терещенків, яка належить територіальній громаді міста Києва.
219. Також суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Додаткова угода № 1 не підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації відповідно до приписів статті 657 ЦК України. Із цього приводу Велика Палата Верховного Суду зауважує таке.
220. Відповідно до частини першої статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
221. Частиною другою статті 215 ЦК України, зокрема, передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
222. Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
223. Згідно із частиною першою статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
224. Оскільки Додаткова угода № 1 за її змістом має ознаки договору купівлі-продажу та була спрямована на відчуження садиби Терещенків у приватну власність, про що мова була вище, Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що ця угода не підлягала нотаріальному посвідченню відповідно до приписів статті 657 ЦК України.
225. Оскільки в силу положень частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним, Велика Палата Верховного Суду висновує про нікчемність Додаткової угоди № 1 також і на цій підставі.
226. Отже, Додаткова угода № 1 є нікчемною відповідно до приписів частини другої статті 228 та частини першої статті 220 ЦК України.
Щодо повернення садиби Терещенків територіальній громаді міста Києва
227. Суди попередніх інстанцій зазначили, що порушене право власності на садибу Терещенків може бути захищено лише шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України, а не шляхом подачі негаторного позову, оскільки позивачем за негаторним позовом може бути лише фактичний володілець. Із цього приводу Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
228. Вирішуючи питання способу захисту порушеного права у спорах про повернення земельних ділянок водного фонду, які не є замкненими природними водоймами загальною площею до 3 га, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ці ділянки належать до земель водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і перехід володіння, засвідчений державною реєстрацією права власності, є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду, яка не є замкненою природною водоймою загальною площею до 3 га, не призводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права приватної власності на таку ділянку з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (пункти 70, 71), від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункти 80, 81), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункти 96, 97), від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (пункти 45, 46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 51, 52) та інші).
229. Також, вирішуючи питання способу захисту порушеного права у спорах про повернення земельних ділянок природно-заповідного фонду, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 7.28, 7.29 постанови від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц зазначила, що фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об`єкта природно-заповідного фонду. При цьому набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та інших нормативно-правових актів України заборонено. Зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону України «Про природно-заповідний фонд України» потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку.
230. Тобто Велика Палата Верховного Суду послідовно дотримується позиції, що у випадках, коли на певний об`єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об`єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов.
231. Як слідує з визначення поняття «об`єкт культурної спадщини», для таких об`єктів характерними ознаками є цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і збереження своєї автентичності. Зазначене вирізняє, зокрема, нерухомі об`єкти культурної спадщини з-поміж іншого нерухомого майна. Такі об`єкти потребують особливої правової охорони.
232. Отже, як у разі включення певного об`єкта до переліку щойно виявлених об`єктів культурної спадщини, так і у випадку його включення до переліку пам`яток місцевого, загальнодержавного значення тощо, особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що нерухоме майно, яке вона має намір набути у приватну власність, є нерухомим об`єктом культурної спадщини.
233. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що відповідачу-1 було достеменно відомо, що він укладає правочин щодо придбання об`єкта культурної спадщини (садиби Терещенків), адже ще 03.05.2007 (до укладення нікчемної Додаткової угоди № 1) між Головним управлінням охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації та ВАТ «Центрелеватормлинбуд» було укладено охоронний договір № 1554, згідно з яким товариство бере на себе зобов`язання щодо охорони щойно виявленого об`єкта культурної спадщини. Проявивши розумну обачність, відповідач-1 міг і повинен був знати про те, що решта будівель є частиною садиби Терещенків і також є об`єктом культурної спадщини. Як наслідок, відповідач-1 мав і повинен був знати, що укладення нікчемної Додаткової угоди № 1 та подальша реєстрація за ним права власності на садибу Терещенків є порушенням закону та не зумовлюватиме виникнення у відповідача-1 права приватної власності навіть за умови внесення ним коштів, передбачених у цій угоді.
234. Відповідно до частин першої та другої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
235. Велика Палата Верховного Суду у цій справі дійшла висновків, що правочин щодо відчуження садиби Терещенків на користь відповідача-1 укладено попри заборону, встановлену Законом України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини», всупереч умовам Положення про порядок проведення конкурсів та результатам проведеного конкурсу; Додаткова угода № 1 є такою, що порушує публічний порядок, спрямована на незаконне заволодіння садибою Терещенків, яка належить територіальній громаді міста Києва.
236. Отже, за чинного на час укладення Додаткової угоди № 1 правового регулювання право приватної власності на садибу Терещенків за жодних умов не могло виникнути у відповідача-1. Як наслідок, заволодіння відповідачем-1 цим об`єктом було неможливим. У такому разі державна реєстрація права приватної власності на садибу Терещенків за відповідачем-1 не є доказом переходу до нього володіння цим майном. Оскільки, незважаючи на державну реєстрацію права приватної власності на вказаний об`єкт, володіння останнім власник не втратив, немає підстав для застосування віндикаційного позову.
237. За обставин цієї справи мета позивача-1 спрямована на усунення перешкод власникові (територіальній громаді міста Києва), який не втратив і не міг втратити володіння специфічним об`єктом цивільних відносин (об`єктом культурної спадщини, приватизація якого була забороненою), у користуванні та розпорядженні садибою Терещенківшляхом її повернення від відповідача-1.
238. Установивши, що мета позову спрямована на усунення перешкод територіальній громаді міста Києва, яка не втратила володіння садибою Терещенків, у користуванні та розпорядженні останньою шляхом її повернення від відповідача-1, Велика Палата Верховного Суду розглядає вимогу про зобов`язання повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради садибу Терещенків як вимогу про повернення територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради садиби Терещенків за правилами негаторного позову.
239. Як наслідок, Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що у цій справі порушене право власності на садибу Терещенків може бути захищено лише шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України. За обставин цієї справи належним способом захисту є подання негаторного позову на підставі статті 391 ЦК України.
240. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, позовну вимогу про повернення територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради садиби Терещенків.
241. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
242. Приписи про застосування позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Натомість негаторний позов може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення. Такий підхід у судовій практиці є усталеним (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункти 52, 96),від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц (пункт 7.34)).
243. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставною заяву відповідача-1 про застосування наслідків спливу позовної давності.
244. Щодо вимоги про розірвання Інвестиційного договору Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке.
245. Суди попередніх інстанцій, зокрема, встановили, що сторони Договору про припинення Інвестиційного договору домовилися припинити дію Інвестиційного договору відповідно до статей 604, 651-654 ЦК України.
246. Отже, станом на момент подання позовної заяви прокурором Інвестиційний договір є припиненим за згодою сторін. Таким чином, задоволення вимоги про розірвання Інвестиційного договору, який вже є припиненим за домовленістю сторін, не тільки не поновить порушені права територіальної громади міста Києва, але є неможливим як таке. Як наслідок, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо відмови у задоволенні вимоги про розірвання Інвестиційного договору.
Щодо пропорційності втручання у право особи на мирне володіння майном та співвідношення такого втручання із суспільними інтересами
247. Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
248. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
249. У практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує таке втручання легітимну мету; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним такій меті.
250. Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
251. Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення загального («суспільного», «публічного») інтересу, яким може бути, зокрема, інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства може становити суспільний (загальний) інтерес (рішення у справі «Tregubenko v. Ukraine» від 02.11.2004, заява № 61333/00, пункт 54).
252. Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо добросовісна особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і з питань наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку сферу розсуду, за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.
253. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало заходів втручання у право мирного володіння майном.
254. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що усунення перешкод територіальній громаді з боку відповідача-1 у користуванні садибою Терещенків є законним, оскільки здійснюється внаслідок недотримання відповідачем-1 норм законодавства (див., зокрема, розділи цієї постанови «Щодо заборони, встановленої Законом України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини»», «Щодо вчинення правочину, який порушує публічний порядок») та на підставі положень ЦК України (стаття 391 вказаного Кодексу).
255. Метою усунення перешкод територіальній громаді з боку відповідача-1 у користуванні садибою Терещенків є збереження вказаного об`єкта, який потребує реставрації з 2007 року. Як відзначалось у цій постанові, пошкодження або зникнення в Україні будь-яких зразків культурної цінності є згубним збідненням надбання не тільки територіальної громади міста Києва, але й народу України. Охорона пам`яток культури є пріоритетним завданням держави України, зокрема, відповідно до міжнародних конвенцій. Тривала відсутність заходів із охорони, зокрема реставрації, садиби Терещенків призводить не лише до втрати «матеріальної» цінності цим об`єктом, але і до втрати його «нематеріальної» (історико-культурної) цінності, яку неможливо буде відновити. Вказане зумовлює нагальну потребу вжити відповідні заходи задля збереження садиби Терещенків у загальних інтересах.
256. Щодо критерію пропорційності Велика Палата Верховного Суду зауважує таке.
257. У пункті 71 рішення у справі «Rysovskyy v. Ukraine» від 20.10.2011 ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.
258. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначені вище гарантії стосуються випадків, коли, діючи добросовісно, особа набула майнове право, зокрема право власності, від держави чи територіальної громади, які діяли під впливом помилки. Тоді як недобросовісна поведінка набувача майна у приватну власність чи як його, так і відчужувача відповідного майна, не є набуттям права приватної власності під впливом помилки органу влади та не зумовлює таке набуття. Більше того, повернення власникові майна від недобросовісної особи не може становити для останньої індивідуальний і надмірний тягар.
259. Перевіряючи добросовісність / недобросовісність відповідача-1, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке.
260. Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина третя статті 13 Конституції України).
261. Залучення інвесторів до реконструкції або реставрації садиби Терещенків відбувалось у межах конкурсу. Переможцем відповідного конкурсу визначено ВАТ «Укрнафта», з яким і було укладено Інвестиційний договір. Однак у подальшому інвестор в Інвестиційному договорі був замінений на відповідача-1, який не був переможцем конкурсу із залучення інвесторів.
262. Постановою Господарського суду міста Києва від 14.11.2006 у справі № 36/496-А зобов`язано Головне управління комунальної власності м. Києва підписати з ВАТ «Укрнафта» Інвестиційний договір. Разом із цим умови затвердженого господарським судом Інвестиційного договору не передбачали набуття права власності інвестором на садибу Терещенків за умови компенсації її вартості.
263. Відповідач-1 набув права й обов`язки інвестора за Інвестиційним договором на підставі Договору про заміну сторони від 23.11.2007. Нікчемна Додаткова угода № 1 була укладена 04.04.2008 (тобто менше ніж за 6 місяців з моменту укладення Договору про заміну сторони від 23.11.2007). Починаючи з 2007 року відповідач-1 не розпочав реставраційні роботи (тобто роботи, які мають привести до укріплення (консервації) фізичного стану, розкриття найбільш характерних ознак, відновлення втрачених або пошкоджених елементів об`єктів культурної спадщини). З укладеної всупереч чинному законодавству України нікчемної Додаткової угоди № 1, в якій було встановлено умови переходу права власності на садибу Терещенків до відповідача-1 ще до початку реставраційних робіт, слідує, що відповідач-1 не мав на меті виконувати умови Інвестиційного договору, при цьому маючи намір отримати право приватної власності на садибу Терещенків. Велика Палата Верховного Суду, вважає, що пропозиція та прийняття протиправних умов зазначеної угоди, спрямованих на позбавлення територіальної громади міста Києва права комунальної власності на вказаний об`єкт, є проявом недобросовісної поведінки обох сторін.
264. Відповідач-1, замінюючи сторону в Інвестиційному договорі, предметом якого є реконструкція та реставрація певного нерухомого майна, діючи розумно, не міг не знати, що таке майно є пам`яткою культурної спадщини, приватизація якої була заборонена в силу вимог Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини», а Положення про порядок проведення конкурсів не допускало перехід права власності без закінчення реконструкції або реставрації об`єктів інвестування. Крім того, 03.05.2007 (до укладення нікчемної Додаткової угоди № 1) між Головним управлінням охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації та ВАТ «Центрелеватормлинбуд» було укладено охоронний договір № 1554, згідно з яким товариство бере на себе зобов`язання щодо охорони щойно виявленого об`єкта культурної спадщини. Представник відповідача-1 в судовому засіданні 12.09.2023 підтвердив, що відповідач-1 мав розуміти, що спірне нерухоме майно є об`єктом культурної спадщини.
265. Отже, немає жодних підстав вважати, що перед тим, як вчиняти правочини, спрямовані на придбання садиби Терещенків, у відповідача-1 були перешкоди ознайомитися із зазначеними вище вимогами законодавства та зробити висновки щодо режиму цього об`єкта та неможливості набуття на нього права приватної власності.
266. Велика Палата Верховного Суду відзначає, що реставрацією є укріплення (консервація) фізичного стану, розкриття найбільш характерних ознак, відновлення втрачених або пошкоджених елементів об`єктів культурної спадщини. Натомість проектні роботи, договори на виконання яких неодноразово укладались відповідачем-1, не укріплюють фізичний стан садиби Терещенків, не розкривають її характерних ознак та не відновлюють втрачені або пошкоджені елементи. Починаючи з 2007 року відповідач-1 не розпочинав реставраційні роботи та не ставився дбайливо до садиби Терещенків як до власного майна. Будь-яких доказів виконання відповідачем-1 зобов`язань за Інвестиційним договором з реставрації або реконструкції цього об`єкта, виконуваних згідно з вимогами законодавства про охорону культурної спадщини, судам не надано.
267. Велика Палата Верховного Суду також наголошує, що очевидною є необхідність додержання нотаріальної форми правочину у випадку відчуження за таким правочином нерухомого майна. Відповідач-1 не міг не знати про зазначену необхідність, однак Додаткова угода № 1 не була нотаріально посвідчена. Такий спосіб реалізації інтересу цього відповідача в отриманні контролю за садибою Терещенків не є проявом добросовісної поведінки.
268. З огляду на викладене у цій постанові Велика Палата Верховного Суду висновує, що відповідач-1 не є добросовісним набувачем зазначеного об`єкта культурної спадщини.
269. За таких обставин неможливо виснувати про те, що втручання у право відповідача-1 мирно володіти майном, яке він за добросовісної поведінки не міг отримати у власність, є для нього надмірним тягарем.
270. Разом із цим відповідач-1 не позбавлений можливості ініціювати судовий процес та заявити, зокрема, вимогу про стягнення з територіальної громади міста Києва витрат, пов`язаних із діями, спрямованими на перехід права власності на садибу Терещенків та подальшим вчиненням відповідачем-1 правомірних і необхідних дій стосовно цього об`єкта. Відповідна вимога, у випадку її заявлення відповідачем-1, має бути розглянута судом у процесі, в межах якого суду слід надати оцінку доводам позивача та доказам, наданим на підтвердження понесених ним обґрунтованих витрат. Аналогічно територіальна громада міста Києва не позбавлена можливості заявити до відповідача-1 вимогу про відшкодування збитків, завданих об`єкту культурної спадщини.
271. З огляду на викладене вище Велика Палата Верховного Суду вважає втручання держави у право відповідача-1 шляхом повернення садиби Терещенків територіальній громаді міста Києва пропорційним меті контролю за цим об`єктом задля його збереження у загальних інтересах.
Щодо відступу від правового висновку Верховного Суду України
272. Верховний Суд України розглянув справу № 5011-48/950-2012 (провадження № 3-66гс14), спір в якій виник за подібних правовідносин зі справою, що розглядається.
273. За обставинами справи № 5011-48/950-2012 рішенням виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 21.01.1986 № 49 «Про затвердження переліку пам`ятників архітектури місцевого значення» будинок № 1 по вул. Ярославів Вал включено до Переліку пам`ятників архітектури місцевого значення відповідно до частини третьої статті 17 Закону УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури».
274. Рішенням Шевченківської ради від 27.12.2005 № 644 «Про приватизацію об`єктів комунальної власності Шевченківського району міста Києва» затверджено перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади Шевченківського району міста Києва, що підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні.
275. 27.07.2006 проведено аукціон з продажу нежилих приміщень, за результатами якого укладено договір купівлі-продажу. Згідно з умовами зазначеного договору Управління з питань комунального майна продало, а ОСОБА_7 купив нежиле приміщення площею 164,7 м2 АДРЕСА_1 та став його власником.
276. Верховний Суд України у постанові від 09.09.2014, ухваленої за результатами розгляду справи № 5011-48/950-2012, сформулював такий висновок щодо застосування норм права:
«Статтею 13 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що об`єкти культурної спадщини незалежно форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення пам`ятки до Реєстру за категоріями національного та місцевого значення. Порядок визначення категорій пам`яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об`єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи, що становлять предмет його охорони, поширюється правовий статус пам`ятки.
Отже, об`єкт нерухомого майна набуває правового статусу пам`ятки тільки із занесенням до Реєстру.
Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1760, прийнятою на виконання Закону України «Про охорону культурної спадщини», затверджено Порядок визначення категорій пам`яток для занесення об`єктів культурної спадщини до Реєстру.
16.12.2004 прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини», відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень якого об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», до вирішення питання про їх включення (виключення) до Реєстру вважаються пам`ятками відповідно національного чи місцевого значення.
Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини» Кабінет Міністрів України був зобов`язаний протягом шести місяців з дня опублікування цього Закону внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції про приведення Законів України у відповідність із цим Законом та забезпечити прийняття нормативно-правових актів, спрямованих на його виконання.
Статтею 1 Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини» заборонено приватизацію пам`яток культурної спадщини до затвердження Верховною Радою України переліку пам`яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації, водночас згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень із дня набрання чинності цим Законом протягом шести місяців Кабінет Міністрів України був зобов`язаний подати до Верховної Ради України проект Закону України про затвердження переліку пам`яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації.
Упродовж шестимісячного строку, визначеного Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини» і Законом України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини», Кабінет Міністрів України не подав на розгляд Верховної Ради України законопроектів (пропозицій) про приведення законів України у відповідність із зазначеними законами щодо включення чи невключення об`єктів до списків (переліків) пам`яток історії та культури згідно із Законом УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» і до Реєстру нерухомих пам`яток України та затвердження переліку пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, а отже, нежиле приміщення площею 164,7 м2 АДРЕСА_1 не набуло статусу пам`ятки.
Законом України «Про перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації» затверджено перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації, до якого нежиле приміщення площею 164,7 м2 АДРЕСА_1 не внесено, а пунктом 3 Прикінцевих положень зазначеного Закону визнано таким, що втратив чинність, Закон України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини».
Таким чином, на час прийняття Шевченківською радою рішення не існувало законодавчої заборони щодо його включення до переліку об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні».
277. І в справі № 5011-48/950-2012, яку розглянув Верховний Суд України, і в справі №910/8413/21, що розглядається, об`єкти нерухомого майна набули статусу пам`яток архітектури місцевого значення на підставі одного й того самого рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів «Про затвердження переліку пам`ятників архітектури місцевого значення» від 21.01.1986 № 49. В подальшому було вчинено дії, спрямовані на відчуження таких об`єктів в період дії заборони, встановленої Законом України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини».
278. Верховний Суд України у справі № 5011-48/950-2012 дійшов висновку, що об`єкт нерухомого майна набуває правового статусу пам`ятки тільки із занесенням до Реєстру. Упродовж шестимісячного строку, визначеного законами, Кабінет Міністрів України не подав на розгляд Верховної Ради України відповідних законопроєктів (пропозицій), отже, нежиле приміщення не набуло статусу пам`ятки. Зважаючи на це, Верховний Суд України виснував, що на час прийняття Шевченківською радою рішення не існувало законодавчої заборони щодо відчуження об`єкта.
279. Натомість в цій постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що набрання чинності Законом України «Про охорону культурної спадщини», який замінив Закон УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» в регулюванні питань, пов`язаних з пам`ятками історії та культури, не призвело до скасування охоронюваного статусу об`єктів культурної спадщини. Невиконання Кабінетом Міністрів України своїх обов`язків щодо подачі на затвердження Верховній Раді України проекту Переліку пам`яток, що не підлягають приватизації, не може бути підставою для незастосування заборони, встановленої статтею 1 Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини». Тому на момент укладення правочину, спрямованого на відчуження об`єкта нерухомого майна, існує заборона, встановлена Законом України «Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини».
280. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду відступає від правового висновку Верховного Суду України, що міститься у справі № 5011-48/950-2012.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
281. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
282. Відповідно до частини першої статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
283. З огляду на викладене в мотивувальній частині цієї постанови Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення судів попередніх інстанцій - скасувати в частині відмови у задоволенні вимоги про повернення територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради садиби Терещенків.
Судові витрати
284. За подання позову прокурор сплатив 168 680 грн, з яких: 2 270 грн - за немайнову вимогу та 166 410 грн - за майнову вимогу.
285. За подання апеляційної скарги прокурор сплатив 253 020 грн, з яких: 3 405 грн - за немайнову вимогу та 249 615 грн - за майнову вимогу.
286. За подання касаційної скарги прокурор сплатив 337 360 грн, з яких: 4 540 грн - за немайнову вимогу та 332 820 грн - за майнову вимогу.
287. Отже, за немайновою вимогою прокурор сплатив 10 215 грн, а за майновою - 748 845 грн.
288. Окрім цього, прокурор сплатив 1 135 грн за подання заяви про забезпечення позову.
289. Відповідно до статті 45 ГПК України відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.
290. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що відповідачами за немайновою вимогою є ПрАТ «Центрелеватормлинбуд» та КП «Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт», натомість відповідачем за майновою вимогою є лише ПрАТ «Центрелеватормлинбуд».
291. За наслідками розгляду касаційної скарги суд задовольнив майнову вимогу прокурора.
292. З огляду на зазначене витрати у розмірі 1 135 грн за подання заяви про забезпечення позову повинні бути розподілені між ПрАТ «Центрелеватормлинбуд» та КП «Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт».
293. Натомість витрати у розмірі 748 845 грн за майновою вимогою мають бути покладені на ПрАТ «Центрелеватормлинбуд».
294. Отже, на ПрАТ «Центрелеватормлинбуд» покладаються судові витрати у розмірі 749 412,50 грн (748 845 грн + 1 135 грн / 2); на КП «Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт» покладаються судові витрати у розмірі 567,50 грн (1 135 грн / 2).
Керуючись статтями 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратуризадовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2021 у справі № 910/8413/21 скасувати в частині відмови у задоволенні вимог про повернення територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради нежилого будинку (літера А) загальною площею 1104,7 м2 по бульвару Тараса Шевченка, 34/15 у місті Києві та нежилих приміщень загальною площею 29,40 м2 в тому числі приміщень № № 1, 2, 3, 4 (групи приміщень № 5) площею 26,30 м2, місць спільного користування площею 3,10 м2 (літери Б, В) по бульвару Тараса Шевченка, 34/13. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити.
3. Повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (адреса: 01001, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; ідентифікаційний код: 22883141) нежилий будинок (літера А) загальною площею 1104,7 м2 по бульвару Тараса Шевченка, 34/15 у місті Києві та нежилі приміщення загальною площею 29,40 м2 в тому числі приміщення № № 1, 2, 3, 4 (групи приміщень № 5) площею 26,30 м2, місця спільного користування площею 3,10 м2 (літери Б, В) по бульвару Тараса Шевченка, 34/13 у місті Києві.
4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Центрелеватормлинбуд» (адреса: 01030, місто Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 34-Б; ідентифікаційний код: 01354860) на користь Київської міської прокуратури (адреса: 03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 45/9; ідентифікаційний код: 02910019) 749 412,50 грн судового збору, сплаченого за подання заяви про забезпечення позову, позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг.
5. Стягнути з Комунального підприємства «Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт» (адреса: 04073, місто Київ, вулиця Кирилівська, будинок 113; ідентифікаційний код: 26387108) на користь Київської міської прокуратури (адреса: 03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 45/9; ідентифікаційний код: 02910019) 567,50 грн судового збору, сплаченого за подання заяви про забезпечення позову.
6. В іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2021 у справі № 910/8413/21 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції у справі № 910/8413/21 набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. Ю. УркевичСуддя-доповідач І. В. ТкачСудді:О. О. Банасько Г. Р. Крет Ю. Л. Власов С. Ю. Мартєв І. А. Воробйова К. М. Пільков І. В. Григор`єва О. Б. Прокопенко М. І. Гриців О. М. Ситнік Д. А. Гудима О. С. Ткачук Ж. М. Єленіна Є. А. Усенко І. В. Желєзний Н. В. Шевцова Л. Ю. Кишакевич
