ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 400/2627/23
адміністративне провадження № К/990/25654/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Жука А.В., Соколова В.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №400/2627/23
за позовом ОСОБА_1
до військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправним та скасування наказу в частині, зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою представниці ОСОБА_1 - адвокатки Григорян Валентини Сергіївни
на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2023 року (головуюча суддя: Лісовська Н.В.)
і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2023 року (головуючий суддя: Домусчі С.Д., судді: Семенюк Г.В., Шляхтицький О.І.).
УСТАНОВИВ:
І. Історія справи
16 березня 2023 року адвокатка Григорян Валентина Сергіївна, діючи в інтересах ОСОБА_1 , пред`явила позов до військової частини НОМЕР_1 , подавши його засобами поштового зв`язку, у якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 8 листопада 2022 року №1459 «Про результати проведення службового розслідування» за фактом дезертирства у частинах, які стосуються притягнення до дисциплінарного стягнення (пункт 5 наказу), позбавлення премії за жовтень 2022 року (пункт 6 наказу), позбавлення додаткової винагороди (пункт 7 наказу) командира відділення взводу управління 2 реактивної артилерійської батареї реактивного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта за призовом ОСОБА_1 ;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати й виплатити грошові кошти за жовтень 2022 року (премія та додаткова винагорода) у сумі, у якій не було здійснено виплати командиру відділення взводу управління 2 реактивної артилерійської батареї реактивного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи військової частини НОМЕР_1 молодшому сержанту за призовом ОСОБА_1 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 8 листопада 2022 року №1459 «Про результати проведення службового розслідування» за фактом дезертирства.
В обґрунтування позову представник зазначала, що у зв`язку із уведенням в Україні воєнного стану і мобілізацією ОСОБА_1 з 8 березня 2022 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , зокрема на Донецькому напрямку. Вказувала, що на утриманні ОСОБА_1 перебуває дружина та син 2009 року народження, який з дитинства має інвалідність. У липні 2022 року лікар визначив дитині потребу в оперативному втручанні, у зв`язку з чим ОСОБА_1 неодноразово подавав командуванню рапорти про надання йому відпустки за сімейними обставинами відповідно до статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», проте жоден рапорт не був розглянутий. Через це ОСОБА_1 24 жовтня 2022 року вимушено залишив місце розташування підрозділу в Донецькій області на період лікування сина, здавши зброю й повідомивши командира. Надалі за цим фактом командування провело службове розслідування, на основі чого видало наказ від 8 листопада 2022 року №1459, яким позивача позбавили премії й додаткової винагороди за жовтень 2022 року та вирішили притягти його до дисциплінарної відповідальності після повернення до військової частини.
Представниця позивача стверджувала, що цей наказ у частині, що стосується ОСОБА_1 , є протиправним, оскільки відповідач не дотримався процедури притягнення особи до дисциплінарної відповідальності та проведення службового розслідування, а позивача було позбавлено основоположних прав.
27 березня 2023 року Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Залишаючи позов без руху, суд виходив з того, що оскаржуваний наказ датований 8 листопада 2022 року, а позов поданий 16 березня 2023 року, а отже ОСОБА_1 пропустив місячний строк звернення до суду, однак не подав заяву про його поновлення з відповідними доказами поважності причин пропуску цього строку.
Крім цього, суд указав на відсутність у позовній заяві актуальних засобів зв`язку відповідача (адреса електронної пошти, номер телефону), що унеможливлює розгляд справи через тимчасове припинення відправки поштової кореспонденції засобами поштового зв`язку згідно з наказом виконуючого обов`язки голови суду №16-о від 29 квітня 2022 року.
Зрештою суд надав позивачу десятиденний строк для усунення цих недоліків у спосіб подання заяви про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску; зазначення актуальних засобів зв`язку відповідача (адреса електронної пошти, номер телефону).
У порядку усунення недоліків позовної заяви представниця ОСОБА_1 подала до суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду й відповідні докази для підтвердження поважності його пропуску, а також зазначила актуальні засоби зв`язку відповідача.
Заява про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду була мотивована тим, що про оскаржуваний наказ ОСОБА_1 довідався 6 грудня 2022 року, коли подавав до Миколаївського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки запит щодо отримання інформації про наявність у володінні цього центру відомостей про перебування на його утриманні малолітньої дитини-інваліда, оскільки мав намір демобілізуватися на основі відповідної підстави. Стверджувала, що того ж дня ОСОБА_1 подав звернення до відповідача про надання інформації й документів стосовно видачі оскаржуваного наказу.
У цьому контексті представниця позивача стверджувала, що лист-відповідь №642/4829 від 12 грудня 2022 року з матеріалами службового розслідування ОСОБА_1 отримав наприкінці грудня 2022 року - на початку січня 2023 року. Копія цього листа була долучена до заяви. Водночас зазначала про втрату конверта зі штрих-кодом, у якому надійшов цей лист.
Також представниця пояснювала, що на момент спливу строку звернення до суду ОСОБА_1 не зміг відшукати адвоката через відсутність достатнього матеріального забезпечення, що обумовлено витратами на лікування дитини. Договір з адвокатом був укладений 3 березня 2023 року, що вимагало в адвоката часу на вивчення справи та підготовку позовної заяви. На цій основі представниця позивача доводила, що відповідний процесуальний строк був пропущений з поважної причини.
Ухвалою від 10 квітня 2023 року Миколаївський окружний адміністративний суд повернув позовну заяву ОСОБА_1 на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - «КАС України»).
Місцевий суд виходив з того, що посилання ОСОБА_1 на відсутність у нього достатнього матеріального забезпечення для укладення договору з адвокатом є неповажною причиною пропуску місячного строку звернення до адміністративного суду. Цей висновок суд мотивував тим, що позивач міг звернутися за безоплатною правовою допомогою.
20 червня 2023 року, переглянувши ухвалу про повернення позовної заяви, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду, тому залишив вказану ухвалу без змін.
У цьому контексті суд апеляційної інстанції наголосив на бездоказовості посилань позивача на поважність причин пропуску строку звернення до адміністративного суду.
Суд апеляційної інстанції відхилив доводи, які стосуються скрутного матеріального становища позивача, указавши на відсутність доказів його звернення до суб`єктів надання безоплатної вторинної правової допомоги та доказів того, що йому було відмовлено у наданні цієї допомоги.
Водночас апеляційний суд зазначив, що додані до позовної заяви копії документів стосовно дитини-інваліда зайвий раз свідчать про те, що ОСОБА_1 мав статус особи, якій надається безоплатна вторинна правова допомога.
Також суд апеляційної інстанції відхилив довід про відсутність у позивача документально підтвердженого статусу учасника бойових дій, що дає право на безоплатну правову допомогу, мотивувавши тим, що за приписами пункту 9-1 частини першої статті 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» право на безоплатну вторинну правову допомогу згідно з цим Законом та іншими законами України мають особи, які перебувають під юрисдикцією України і звернулися для отримання статусу особи, на яку поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», - на правові послуги, передбачені пунктами 2 і 3 частини другої статті 13 цього Закону, - до моменту прийняття рішення про надання такого статусу. У цьому контексті апеляційний суд указав на відсутність доказів звернення ОСОБА_1 до відповідних органів для отримання статусу особи, на яку поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
18 липня 2023 року представниця ОСОБА_1 - адвокатка Григорян В.С. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2023 року і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2023 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
22 серпня 2023 року Суд відкрив касаційне провадження з підстав, передбачених частиною другою, абзацом другим частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: предметом касаційного оскарження є ухвала суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявникові) та прийнята за результатом її апеляційного перегляду постанова суду апеляційної інстанції; підставами касаційного оскарження є порушення цими судами норм процесуального права.
Скарга мотивована тим, що судові рішення ухваленні з неправильним застосуванням статті 122 КАС України.
Одночасно з цим, скаржниця стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли необґрунтованого висновку про пропуск ОСОБА_1 місячного строку звернення до суду без поважних причин та відсутність підстав для його поновлення. У цьому контексті скаржниця зазначає, що суди попередніх інстанцій не повно встановили обставини, які свідчать про поважність причин пропуском ОСОБА_1 відповідного строку.
Скаржниця указує на те, що ОСОБА_1 не мав можливості отримати послуги в місцевому центрі з надання безоплатної правової допомоги, оскільки через бюрократичність процедури не отримав статусу учасника бойових дій. Натомість документи, наявні у ОСОБА_1 , могли підтвердити тільки його участь у війні з Російською Федерацією, однак не статус учасника бойових дій.
Крім цього, зазначає, що для підтвердження скрутного матеріального становища центру з надання безоплатної правової допомоги слід було надати довідку про доходи за останні 6 місяців (серпень 2022 року - січень 2023 року). Проте у зв`язку з мобілізацією та безпосередньою участю у бойових діях на фронті дохід ОСОБА_1 за цей період перевищував розмір середньомісячного доходу, розрахованого та підтвердженого відповідно до закону для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення, незважаючи на те, що з жовтня 2022 року дотепер ОСОБА_1 не має доходу.
Зрештою скаржниця зазначає, що за змістом статті 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» батьки дітей-інвалідів не віднесені до переліку суб`єктів права на безоплатну вторинну правничу допомогу.
Військова частина НОМЕР_1 не подала відзиву на касаційну скаргу, копію ухвали про відкриття касаційного провадження отримала 29 серпня 2023 року. Згідно з частиною четвертою статті 338 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
ІІ. Мотиви Верховного Суду
Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить із такого.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 КАС України).
Зі змісту наведених норм випливає, що строк звернення до адміністративного суду обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Разом з цим, порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретного органу, особи (або осіб) щодо неї.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Під «поважними причинами» слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: (1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; (2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; (3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; (4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Загалом правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Зрештою право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Частинами першою, другою статті 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Пунктом 9 частини першої статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
У цій справі суди попередніх інстанцій правильно встановили, що ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з пропуском місячного строку, передбаченого частиною п`ятою статті 122 КАС України.
Водночас колегія суддів Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій не повно встановили обставини, які можуть свідчити про поважність причин пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду із цим позовом.
Представниця ОСОБА_1 у позовній заяві та заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду мотивувала поважність причини невчасного пред`явлення позову скрутним матеріальним становищем позивача, зумовленим відсутністю у нього доходів і витратами на лікування дитини, що вплинуло на можливість найняти адвоката.
Суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву, дійшов висновку, що відсутність коштів на платного адвоката є неповажною причиною пропуску місячного строку звернення до адміністративного суду. Водночас суд зазначив, що ОСОБА_1 міг звернутися за безоплатною правовою допомогою.
На цьому тлі колегія суддів Верховного Суду зауважує, що залежно від контексту справи скрутний майновий стан особи може слугувати їй перешкодою у доступі до правосуддя, тому автоматично не можна стверджувати, що ця обставина не має значення під час оцінки поважності причин пропуску процесуального строку. Судам слід належно перевіряти доводи заявників на предмет того, чи є такий стан об`єктивною обставиною, яка виникла протягом строку, який пропущено, та унеможливила чи ускладнила можливість вчасного вчинення процесуальних дій у визначений законом строк.
Аналіз матеріалів справи та оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що у випадку ОСОБА_1 суд першої інстанції належно не перевірив доводи його представниці про наявність поважної причини пропуску строку звернення до адміністративного суду, натомість автоматично, без з`ясування обставин справи, визнав їх неприйнятними.
Одночасно з цим, покликаючись на можливість ОСОБА_1 скористатися безоплатною правовою допомогою, суд першої інстанції не навів мотивів такої позиції та не вказав на основі яких доказів така позиція сформована.
У цьому контексті Суд зауважує, що ні у позовній заяві, ні у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду представниця ОСОБА_1 не вела мову про наявність у нього права на безоплатну правову допомогу. Як видно з матеріалів справи, вперше про таке право зазначив суд першої інстанції в ухвалі про повернення позовної заяви. Ці обставини свідчать про те, що суд першої інстанції побудував свій висновок на припущенні, не маючи перед собою доказів того, що ОСОБА_1 дійсно належав до категорії громадян, які мали право на безоплатну правову допомогу.
Своєю чергою, суд апеляційної інстанції, переглядаючи ухвалу місцевого суду про повернення позовної заяви, теж не звернув увагу на неповне з`ясування обставин справи стосовно майнового стану ОСОБА_1 .
Натомість суд апеляційної інстанції побудував свої висновки довкола обставин звернення/не звернення позивача до суб`єктів надання безоплатної вторинної правничої допомоги в Україні за безоплатною допомогою за ознакою низького рівня доходу. Проте зазначені обставини є похідними від питання майнового стану ОСОБА_1 , яке у цій справі належно не досліджене і залишилося без відповіді.
Також під час перегляду справи суд апеляційної інстанції виснував, що ОСОБА_1 мав право на безоплатну вторинну правничу допомогу як батько дитини, яка має інвалідність. У цьому контексті колегія суддів Верховного Суду зауважує, що перелік суб`єктів права на безоплатну вторинну правову допомогу наведений у 14 Закону України «Про безоплатну правничу допомогу». У цій статті відсутня згадка про батька дитини з інвалідністю. Тож скаржник обґрунтовано зазначає, що наявність у ОСОБА_1 дитини з інвалідністю не забезпечувала йому права на безоплатну вторинну правничу допомогу.
Крім цього, суд апеляційної інстанції трактував як новий (заявлений на стадії апеляційного перегляду) довід адвокатки про відсутність у ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій, який надавав би йому право на отримання безоплатної вторинної правничої допомоги. Проте інтерпретація цього доводу як нового пояснення поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду є помилковою, оскільки це було контраргументом апелянта на висновок суду першої інстанції, викладений в ухвалі про повернення позовної заяви, про можливість ОСОБА_1 скористатися безоплатною допомогою.
Загалом обставини справи ОСОБА_1 свідчать про те, що суди першої й апеляційної інстанції поставили позивачу у провину неоформлення ним статусу учасника бойових дій, чи принаймні ненадання доказів звернення до відповідних органів за його оформленням. Проте слід зауважити, що суд першої інстанції не запитував у ОСОБА_1 подібних доказів і не надавав часу для їхнього подання.
Натомість відсутність у особи статусу учасника бойових дій само по собі не є бар`єром для доступу до суду. У випадку, коли особа посилається на скрутне матеріальне становище як причину пропуску строку звернення до адміністративного суду, є неприйнятною автоматична відмова у доступі до правосуддя тільки через те, що вона не є пільговиком.
У цій справі судам насамперед слід було з`ясувати дату відліку строку звернення до адміністративного суду, позаяк вона точно не встановлена, та дослідити обставини щодо скрутного майнового стану ОСОБА_1 на предмет їхньої наявності та поважності для пропуску строку звернення до суду, оскільки питання наявності/відсутності у нього будь-якого доходу чи накопичених заощаджень за цей період залишилося не з`ясованим.
Дослідження й установлення цих обставин дозволило б визначити тривалість пропуску строку; перевірити доводи представниці позивача про відсутність у останнього коштів на платного адвоката під час строку, який пропущено; уяснити чи міг ОСОБА_1 протягом цього строку бути суб`єктом права на безоплатну вторинну правову допомогу за критерієм його середньомісячного доходу. Без встановлення цих обставин висновки судів попередніх інстанцій є передчасними.
На тлі викладеного Суд вважає доречним зауважити, що за правилами статей 123, 240 КАС України суди не позбавлені права залишити позов без розгляду у разі, якщо після відкриття провадження установлять, що позивач пропустив строк звернення до суду без поважних причин. Також у відповідності до правил статті 45, глави 9 КАС України суди мають повноваження застосовувати заходи процесуального примусу з метою припинення зловживання процесуальними правами. Тож закон дозволяє адміністративному суду при застосуванні процесуальних норм забезпечити необхідний баланс між формалізмом і гнучкістю під час перевірки поважності причин пропуску особою процесуального строку та реалізації нею права на доступ до суду.
Наведені обставини й міркування в цьому індивідуальному випадку вказують на те, що суди попередніх інстанцій допустили формальний підхід до застосування норм статті 122 КАС України всупереч принципу ефективного доступу до правосуддя.
З огляду на це колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про передчасність застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин наслідків, встановлених пунктом 9 частини 4 статті 196 КАС України.
Згідно з частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Оскільки оскаржувані судові рішення перешкоджають подальшому провадженню у справі та позбавляють особу права на доступ до суду, а також не відповідають вимогам законності й обґрунтованості, їх належить скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі.
За таких обставин і правового регулювання касаційну скаргу належить задовольнити.
З огляду на результат касаційного перегляду справи судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвокатки Григорян Валентини Сергіївни задовольнити.
Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2023 року і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2023 року скасувати, а справу направити до Миколаївського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
……………………………………
……………………………………
……………………………………
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
В.М. Соколов,
Судді Верховного Суду
