Єдиний державний реєстр судових рішень
П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 березня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/2627/23
Головуючий І інстанції: Лісовська Н.В.
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
за участю секретаря - Голобородько Д.В. та представника відповідача - Калитаєва В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі в режимі відео-конференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2023 року (м.Миколаїв, дата складання повного тексту рішення суду - 26.12.2023р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
21.03.2023р. ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати п.п.5,6,7 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 08.11.2022р. №1459;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошові кошти за жовтень 2022р. (премія та додаткова винагорода) в сумі, в якій йому не було здійснено виплати відповідно до наказу від 08.11.2022р. №1459.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач призваний на військову службу за мобілізацією та проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Позивач має на утриманні дружину та дитину-інваліда з дитинства, у зв`язку із чим з липня 2022р. неодноразово звертався до командира відносно надання відпустки за сімейними обставинами на час операції дитини. У жовтні 2022р., отримавши чергову відмову командира в наданні відпустки, позивач повідомив свого безпосереднього командира ОСОБА_2 про самовільне залишення місця розташування на період лікування сина та про здачу зброї. У свою чергу, ст.лейтенант ОСОБА_2 рапортом від 24.10.2022р. повідомив командира військової частини про залишення ОСОБА_1 району розташування в/частини без поважних причин, що вважається «дезертирством». Так, актом проведення службового розслідування підтверджено порушення позивачем ст.ст.11,12,16,125,126 Статуту внутрішньої служби та ст.4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. У подальшому, як зазначає позивач, за результатами службового розслідування видано наказ від 08.11.2022р. №1459, яким його безпідставно було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та позбавлено премії за жовтень 2022р., матеріали службового розслідування направлено до ДБР та до спеціалізованої прокуратури.
Представник відповідача, у свою чергу, надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги категорично не визнав та мотивовано просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2023 року (ухваленим в порядку письмового провадження) у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним вище рішенням суду першої інстанції, позивач 26.01.2024р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неповного з`ясування обставин справи, просив скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.12.2023р. та прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
12.02.2024р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.
Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22.02.2023р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні за участю сторін на 27.03.2024р.
Потім, ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2023р., за клопотанням представника відповідача, справу було призначено в режимі відеоконференції.
Позивач (апелянт) та його представник в судове засідання без поважних причин не з`явилися та подали заяву про розгляд справи за їх відсутності.
Представник відповідача в судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 не визнав та мотивовано наполягав на залишенні її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно з ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду 1-ї інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, виступи сторін, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.
Позивач - молодший лейтенант за призовом ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді командира відділення управління взводу управління командира батареї другої реактивної артилерійської батареї реактивного артилерійського дивізіону бригадно-артилерійської групи з посадовим окладом 3000 грн. на місяць.
08.03.2022р. наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №60 позивача зараховано до списків особового складу частини.
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.07.2022р. №201, позивач прибув з відпустки за сімейними обставинами.
24.10.2022р. наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №2820 було призначено службове розслідування з метою уточнення причин та умов «дезертирства» позивача.
08.11.2022р. наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №1459 було затверджено результати проведеного службового розслідування, яким встановлено, що 24.10.2022р. позивач покинув район ведення бойових дій без поважних причин, залишив зброю, боєприпаси та майно, пояснивши це необхідністю вирішення певних соціально-побутових питань та самовільно вибув до м.Миколаєва.
Цим же наказом ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення вимог ст.ст.11,12,16,125,126 Статуту внутрішньої служби та ст.4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, а також позбавлено премії та додаткової винагороди за жовтень 2022р.
Крім того, у зв`язку з тим, що в діях позивача формально вбачаються ознаки скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ст.408 КК України, матеріали службового розслідування направлено до ДБР та Спеціалізованої прокуратури у військовій сфері для прийняття правового рішення.
Не погоджуючись з правомірністю прийнятого Військовою частиною НОМЕР_1 наказу від 08.11.2022р. №1459, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог та, як наслідок, відсутності будь-яких законних підстав для їх задоволення.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, цілком погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.2 ст.65 Конституції України, громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відносини між Державою в особі її компетентних органів (посадових осіб та службових осіб) та громадянами, що складаються з приводу проходження військової служби регламентовані Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992р. №2232-ХІІ, «Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» (затв. наказом Міністра оборони України від 10.04.2009р. №170), «Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» (затв. Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008), «Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України» (затв. Законом України від 24.03.1999р. №548-XIV), «Дисциплінарним статутом Збройних Сил України» (затв. Законом України від 24.03.1999р. №551-XIV) та «Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України» (затв. наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017р. №608).
Відповідно до ст.9 Статуту внутрішньої служби, військовослужбовці Збройних Сил України мають права та свободи із урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актам.
Згідно зі ст.11 Статуту внутрішньої служби, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки, зокрема, свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним та дисциплінованим; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання.
У свою чергу, кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Дані обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (ст.16 Статуту внутрішньої служби).
З аналізу наведених норм законодавства слідує, що правила поведінки та обов`язки, покладені на військовослужбовців, зокрема, стосовно неухильного дотримання вимог Конституції України та Законів, дотримання зразка високої культури, скромності й витримки, збереження військової честі, захисту своєї й поваги гідності інших людей, поширюються на військовослужбовця не лише під час несення ним служби, а й у вільний від несення служби час.
За змістом ст.ст.26,27 Статуту внутрішньої служби, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення або ж провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
При цьому, військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
За визначенням, наведеним у ст.ст.1 та 2 Дисциплінарного статуту, військовою дисципліною є бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту унормовано, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів, додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство, виявляти повагу до командирів і один до одного, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Відповідно до ч.1 ст.5 Дисциплінарного статуту, за стан дисципліни у військовому з`єднанні, частині (підрозділі), закладі, установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення про необхідність притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків.
Право командира, за змістом ст.6 Дисциплінарного статуту, віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого - їх виконувати, окрім випадку віддання явно злочинного наказу або ж розпорядження.
Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк.
Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.
У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов`язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.
Окрім того, командир зобов`язаний вжити заходів щодо затримання підлеглого при вчиненні або здійсненні ним замаху на вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, пов`язаного із непокорою, опором або ж погрозою начальнику, застосуванням насильства, самовільним залишенням військової частини або місця служби, ухиленням від військової служби чи дезертирством, з негайним доставлянням затриманого до уповноваженої службової особи чи вжити заходів щодо негайного повідомлення уповноваженої службової особи про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні діяння з ознаками кримінального правопорушення.
У відповідності до ст.45 Дисциплінарного статуту, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності накласти дисциплінарне стягнення.
Так, за вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим же Статутом, за винятком випадків, передбачених КУпАП. За вчинення правопорушень, пов`язаних із корупцією, останні несуть відповідальність згідно з КУпАП. У разі ж вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.
На військовослужбовців, за змістом ст.48 Дисциплінарного статуту, можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег, щодо військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти; ґ) попередження про неповну службову відповідність, крім осіб рядового складу строкової військової служби; д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь щодо осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу; є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду щодо військовослужбовців сержантського (старшинського) складу; ж) звільнення зі служби через службову невідповідність, крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів.
Згідно з ч.1 ст.84 Дисциплінарного статуту, прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування.
Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Якщо ж вину військовослужбовця повністю доведено, то командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення і обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення такого правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби (ч.1 ст.86 Дисциплінарного статуту).
Отже, командир фактично самостійно вирішує, чи призначати службове розслідування, проте притягнення службової особи до дисциплінарної відповідальності можливе виключно за наявності повної доведеності вини військовослужбовця.
Так, як вбачається зі змісту матеріалів службового розслідування, в ході його проведення було виявлено те, що 24.10.2022р. близько 09:00 год. ОСОБА_1 самовільно покинув район ведення бойових дій без поважних причин. При цьому, позивач залишив зброю, боєприпаси, майно, пояснивши своєму безпосередньому командиру необхідністю вирішення соціально-побутових питань, і вирушив до м.Миколаїв. Всі можливі спроби зупинити позивача були марними. Подібне розслідування за фактом порушення ОСОБА_1 дисципліни проводиться не вперше. Раніше проводилося службове розслідування за фактом вживання останнім алкогольних напоїв під час виконання службових обов`язків (наказ від 25.09.2022р. №2373 про результати відповідного службового розслідування). Станом на 29.10.2022р. загальна відсутність молодшого сержанта за призовом ОСОБА_1 на військовій службі складала 6 (шість) діб.
Фактично, з висновків службового розслідування слідує, що вказані обставини встановлюють причинний зв`язок між протиправною поведінкою військовослужбовця та подією, що сталася.
Так, процедура проведення службового розслідування, як зазначалося вище, передбачена ст.45 і ст.ст.84-88 Дисциплінарного статуту та деталізована положеннями Порядку №608.
У п.2 розділу І Порядку №608 надано визначення «службовому розслідуванню», згідно з яким це комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
Службове розслідування, згідно з п.1 розділу ІІ Порядку №608, може призначатися, зокрема, у разі: невиконання або ж неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або ж загрожувало життю та здоров`ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду; неправомірного застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті; порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки.
Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.
За рішенням відповідного командира (начальника) службове розслідування може призначатися за письмовим рапортом (доповідною або пояснювальною запискою) військовослужбовця з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри.
Розділом ІІІ Порядку № 608 визначено порядок проведення службового розслідування.
Пунктом 1 розділу ІІІ Порядку №608 встановлено, що рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.
У відповідності до п.3 розділу ІІІ зазначеного Порядку, службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування.
За вимогами п.п.8,9 розділу ІІІ Порядку №608, особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об`єктивність його проведення, додержання законодавства України і за нерозголошення інформації, що стосується службового розслідування.
Посадові (службові) особи Збройних Сил зобов`язані надавати письмові пояснення по суті предмета службового розслідування та поставлених їм питань, а за попередньою згодою керівника - документи чи матеріали відповідно до своїх службових обов`язків.
До участі у проведенні службового розслідування заборонено залучати осіб, які є підлеглими військовослужбовця, стосовно якого проводиться службове розслідування, осіб, які брали участь у правопорушенні або особисто зацікавлені у результатах розслідування.
Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.
Службове розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). В окремих випадках даний строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більше ніж на один місяць.
Загальний строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців (п.п.12,13 розділу ІІІ Порядку №608).
Як визначено п.п.1,3 розділу ІV Порядку №608, особи, які проводять службове розслідування, зобов`язані, зокрема, дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного, а також об`єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення; виявляти (з`ясовувати) обставини, які підтверджують або ж спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом`якшують або обтяжують відповідальність правопорушника.
Військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, з-поміж іншого, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про права та обов`язки під час проведення службового розслідування; давати усні та письмові пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, а також вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.
Згідно з п.1 розділу VІ Порядку №608, за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу. Вид дисциплінарного стягнення зазначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування.
Дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом (п.2 розділу VІ Порядку №608).
Отже, системний аналіз наведених вище правових норм чітко дає підстави для висновку, що рішення про притягнення особи до матеріальної відповідальності приймається виключно у тому випадку, коли вину військовослужбовця повністю доведено.
Що ж стосується правової оцінки правильності та обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності, то така повинна фокусуватися на тому, чи прийнято рішення у межах повноважень, у порядку та спосіб, що встановлені Конституцією та законами України, чи дійсно у діянні особи є склад дисциплінарного порушення, чи є встановлені законом підстави для застосування дисциплінарного стягнення та чи є застосоване стягнення пропорційним (співмірним) із вчиненим діянням.
У свою чергу, акт (висновок) службового розслідування повинен містити повне та об`єктивне дослідження обставин скоєння правопорушення, тобто повинні бути встановлені обставини, за яких військовослужбовець скоїв відповідне правопорушення або ж обставини, що стали підставою для призначення службового розслідування, а також те, чи мали вони місце взагалі; час, місце, спосіб, мотив та мету вчинення правопорушення, його наслідки (їх тяжкість), що настали у зв`язку з цим, причини та умови, що призвели до вчинення такого правопорушення.
Подібні за змістом висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 06.02.2020р. у справі №826/1916/17 та від 22.09.2022р. у справі №420/4977/20.
Судова колегія, з урахуванням того, що позивача було притягнуто саме до дисциплінарної відповідальності, зазначає про те, що адміністративний суд, під час розгляду справи, зобов`язаний самостійно кваліфікувати поведінку особи на предмет наявності ознак правопорушення та дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки із відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.
Такої ж правової позиції дотримується і Верховний Суд у постанові від 03.02.2021р. у справі №817/1071/16.
Так, з метою встановлення наведених вище обставин, судом апеляційної інстанції досліджено наявні у справі матеріали службового розслідування та, зокрема, встановлено відсутність будь-яких відомостей про те, що ОСОБА_1 звертався до відповідача з письмовими рапортами про надання відпустки за сімейними обставинами (у спірний період), більш того, із наданням підтверджуючих документів про наявність у його дитини інвалідності.
Колегія суддів констатує, що з обсягу встановлених судом першої інстанції обставин випливає те, що ОСОБА_1 , у даному випадку, дійсно не був повідомлений про проведення службового розслідування відносно нього, а відтак був позбавлений прав, передбачених п.3 розділу ІV Порядку №608, зокрема, таких як: знати підстави проведення розслідування, бути ознайомленим про свої права та обов`язки під час проведення розслідування, давати усні, письмові або ж за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, що стосуються цього розслідування, з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень тощо.
Водночас, у світлі доводів учасників справи та беззаперечних підстав для проведення даного службового розслідування, колегія суддів погоджується з доводами Військової частини НОМЕР_1 про те, що повідомити позивача та, як наслідок, отримати будь-які пояснення фактично не було можливим, оскільки останній самовільно залишив район виконання завдань і його місцезнаходження не відомо.
Як зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву, станом на момент подання даного позову, позивач так і не повернувся до Військової частини НОМЕР_1 та досі рахується таким, що вчинив «дезертирство». Апелянт (позивач) же, у свою чергу, не надав ані до суду 1-ї, ані до суду апеляційної інстанції жодних доказів, що б спростовували встановлені обставини.
Підсумовуючи викладене, варто зазначити і про те, що факт самовільного залишення району виконання завдань не лише не заперечується, а особисто підтверджується позивачем у його заявах по суті справи із зазначенням строку залишення місця розташування (Донецька область) - на період лікування сина. Отже, сукупність зібраних даних (відповідно до питань цього службового розслідування) поза розумним сумнівом доводить вину позивача та визнається судовою колегією достатньою для прийняття відповідачем рішення (наказу) про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.
Що ж стосується визнання протиправним і скасування спірного наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 08.11.2022р. №1459 в частині позбавлення позивача щомісячної премії за жовтень 2022р. та додаткової винагороди за жовтень 2022р., то колегія суддів з цього приводу зазначає наступне.
Так, як чітко визначено абз.3 п.5 розділу XVI «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (затв. наказом Міністра оборони України від 07.06.2018р. №260), військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються у разі накладення дисциплінарного стягнення у вигляді попередження про неповну службову відповідність, пониження в посаді, пониження у військовому званні на один ступінь, позбавлення військового звання - за місяць, у якому накладено дисциплінарне стягнення, або за місяць, у якому до військової частини надійшло повідомлення про накладення дисциплінарного стягнення вищим командиром.
Відповідно до п.п.1,2 та 2-1 постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу їх безпосередньої участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією Постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Додатково, слід звернути увагу й на те, що з метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої вищевказаною Постановою, Міністром оборони України було видано телеграму від 25.03.2022р. №248/1298, згідно з якою, до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 грн. або 30000 грн. не включати військовослужбовців, які, зокрема, самовільно залишили військові частини, місця служби або ж дезертирували - з дня самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), оголошеного наказом командира - за місяць, у якому здійснено таке порушення.
З аналізу вказаних норм вбачається, що позбавлення військовослужбовців премій, додаткових винагород ставиться у залежність від скоєння ними дисциплінарних правопорушень, накладення на них дисциплінарних стягнень та фактів їх безпосередньої участі у бойових діях. Тому, позбавлення ОСОБА_1 премії та додаткової винагороди за жовтень 2022р. є прямим наслідком притягнення останнього до дисциплінарної відповідальності (хоча і без визначення виду) та факту його самовільного залишення в/частини (дезертирства) і відповідно, відсутності факту його безпосередньої участі у бойових діях відповідно до п.5 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 08.11.2022р. №1459.
Враховуючи викладені обставини, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі позивача.
До того ж, слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
А згідно з положеннями ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок стосовно доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Однак, варто звернути увагу на те, що твердження позивача щодо порушення його прав також мають підтверджуватися належними та допустимими доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях та суб`єктивній думці останнього.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи позивача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2023 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 29.03.2024р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко
