ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 вересня 2023 року
м. Київ
справа №160/14641/22
адміністративне провадження № К/990/16463/23, № К/990/18505/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М.,
за участі:
секретаря судового засідання - Зайчишиної Т. В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Манишина О. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та в режимі відеоконференції в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди, провадження в якій відкрито
за касаційними скаргами ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.01.2023 (суддя - Бухтіярова М. М.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03.04.2023 (колегія суддів у складі: Шальєвої В. А., Білак С. В., Олефіренко Н. А.),
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону України, винесене заступником начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) з персоналу відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України капітаном ОСОБА_2 від 17.09.2022;
- зобов`язати відповідача надати йому дозвіл на перетин державного кордону України на підставі частини дев`ятої статті 17 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та довідки, виданої ІНФОРМАЦІЯ_6 від 13.09.2022 № 183 для виїзду за кордон здобувачів фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною формою навчання;
- стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду у розмірі 10 403,72 грн та моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн.
На обґрунтування позовних вимог позивач указує, що він є студентом закордонного закладу освіти - Vistula University у м. Варшава, має відстрочку на підставі частини дев`ятої статті 17 Закону України «Про військову службу та військовий обов`язок», та йому була видана довідка ІНФОРМАЦІЯ_6 від 13.09.2022 № 183 для виїзду за кордон здобувачів фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною формою навчання. Проте оскаржуваним рішенням позивачу відмовлено в перетинанні державного кордону України через відсутність підстав на право перетинання державного кордону. Позивач вважає таке рішення необґрунтованим, безпідставним у розумінні частини першої статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» та пункту 15 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 (далі - Правила № 57), оскільки не містить жодних посилань на нормативно-правові акти, які б перешкоджали позичу перетинати кордону, та не містить жодних відомостей про те, які саме документи були надані з метою перевірки його права перетинати державний кордон. Позивач вважає, що заступник начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЯ_1 капітан ОСОБА_2 діяла усупереч меж наданих їй повноважень та усупереч частини першої статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» та пункту 15 Правил № 57. Водночас, на його думку, жодним нормативно-правовим актом не передбачено прямої заборони позивачеві, як студенту закордонного вищого навчального закладу, що навчається на денній формі навчання та, який має відстрочку від призову, для виїзду за кордон з метою здобуття освіти. З огляду на викладене, усі дії з боку працівників ДПСУ щодо обмеження позивача у праві виїзду за кордон позивач вважає безпідставними та такими, що не ґрунтуються на приписах чинного законодавства, тому просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є громадянином України, документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 .
Згідно із листом Університету «Вістула» у м. Варшаві від 27.07.2022 про зарахування, ОСОБА_1 допущений до магістерської програми по Менеджменту на осінній семестр 2022/2023, форма навчання: денна, тривалість курсу: 2 роки (4 семестри), очікувана дата прибуття: 01.10.2022; дата початку: 17.10.2022.
Згідно із довідкою Академії Фінансів та Бізнесу Вістула від 27.07.2022 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянин України, документ, що посвідчений особу НОМЕР_2 , прийнятий на І семестр І року стаціонарного магістерського навчання за напрямом «Менеджмент» у Академію. Реєстраційний внесок та оплата за І рік навчання було внесено. Навчання розпочнеться 17.10.2022 та триватиме до 30.09.2024.
За приписним посвідченням № НОМЕР_3 , виданим 24.01.2014, позивач узятий на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_7 та згідно із відміткою у посвідченні має відстрочку від призову.
13.09.2022 ІНФОРМАЦІЯ_6 видано ОСОБА_1 довідку № 183 для виїзду за кордон здобувачів фахової передвищої та вищої освіти, асистентів-стажистів, аспірантів та докторантів, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти, згідно із якою він має відстрочку від призову на строкову військову службу відповідно до частини дев`ятої статті 17 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»; заперечень щодо його виїзду з України у встановленому порядку для продовження навчання за кордоном не має.
Рішенням ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) з персоналу відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЯ_1 капітана ОСОБА_2 від 17.09.2022 було відмовлено в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданий 02.05.2018, орган, що видав - 1243.
На обґрунтування рішення від 17.09.2022 зазначено, що на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 року» громадянину України ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві виїзду з України, з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, так як вказаний громадянин не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підстави для виїзду за кордон.
Вважаючи протиправним рішення про відмову в перетинанні державного кордону України від 17.09.2022, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.11.2022 здійснено заміну неналежного відповідача у справі, а саме: Західне регіональне управління Державної прикордонної служби України належним відповідачем - ІНФОРМАЦІЯ_1.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.01.2023, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03.04.2023, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) з персоналу відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЯ_1 капітана ОСОБА_2 від 17.09.2022 про відмову в перетинанні громадянину України, який досяг 16-річного віку, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданий 02.05.2018, орган, що видав - 1243), державного кордону України. Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 846,94 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 496,20 грн. У задоволені заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги частково, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, беручи до уваги те, що за приписним посвідченням позивач мав відстрочку від призову, а ІНФОРМАЦІЯ_6 міста позивачу видано довідку від 13.09.2022 № 183, в якій зазначено про відсутність заперечень щодо виїзду позивача з України у встановленому порядку для проходження навчання за кордоном, а відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не обґрунтовано підстав не врахування такої довідки, не надано доказів того, що вказана довідка містить ознаки підробленого документу або містить недостовірну, сфальсифіковану інформацію, - дійшов висновку, що рішення від 17.09.2022 про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, не відповідає критеріям обґрунтованості, оскільки відповідачем в оспорюваному рішенні не наведено законодавчо визначеної підстави для тимчасового обмеження позивачу права на виїзд з України, не зазначено документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон, які громадянин України ОСОБА_1 не зміг надати на паспортний контроль. Крім того, указано, що оскаржуване рішення є таким, що не відповідає затвердженій формі.
Також суд зазначив, що перевірка документів та встановлення їх достатності, дійсності та приналежності відповідній особі для перетинання кордону України є компетенцією Держприкордонслужби чи відповідного уповноваженого органу на період оголошення воєнного стану в державі. Водночас відповідачем не надано правової оцінки поданим позивачем документам. При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх підстав, визначених законодавцем, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету цієї судової справи. З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на перетинання державного кордону України без перевірки документів та встановлення їх достатності, їх дійсності та приналежності відповідній особі для перетинання кордону України може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону, тому у спірних правовідносинах суд не може перебирати на себе повноваження іншого органу та, відповідно, встановлювати достатність документів для перетинання кордону, відтак позовні вимоги в частині зобов`язання надати позивачу дозвіл на перетинання державного кордону України на підставі частини дев`ятої статті 17 Закону України «Про військову службу та військовий обов`язок» та довідки, виданої ІНФОРМАЦІЯ_6 від 13.09.2022 № 183 для виїзду за кордон здобувачів фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною формою навчання, задоволенню не підлягають.
Суд відмовив у задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди, пославшись на те, що в даному випадку для виплати на користь позивача моральної шкоди не достатньо лише зазначення про наявність останньої, натомість реальне завдання такої шкоди має бути доведено, а позивачем не доведено причинно-наслідкового зв`язку з предметом позову, не надано суду жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв`язку між прийняттям рішення, що оскаржується, не у порядку та не у спосіб, визначений чинним законодавством, та завданням моральної шкоди (у вигляді психологічного напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядуванння права людини), про які зазначає позивач.
Частково задовольнивши вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, суд виходив з того, що позивачем не доведено, що витрати на передплату проживання у квартирі у м. Варшаві з 17.09.2022 по 23.09.2022, на оплату квитка на потяг Дніпро-Перемишль, на проживання у готелі Sun (м. Львів) з 16.09.2022 по 17.09.2022 та на оплату квитка Львів-Томашув-Любельский понесені ним у зв`язку із прийняттям оспорюваного рішення, а оплата вартості проживання у квартирі у м. Варшаві з 17.09.2022 по 23.09.2022 не може бути оцінена як необхідна обставина з урахуванням того, що згідно із листом Академії Фінансів та Бізнесу Вістула від 27.07.2022 Академія повідомила позивача, що має вільні місця в студентських гуртожитках у м. Варшаві та гарантує поселення кожному студенту. Водночас суд визнав доведеним спричинення матеріальної шкоди позивачу у розмірі 846,94 грн (витрати на оплату вартості квитка на потяг Львів-Дніпро (дата вибуття - 17.09.2022, дата прибуття - 18.09.2022), тому задовольнив в цій частині позовні вимоги.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить: скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.01.2023 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03.04.2023 в частині відмови позивачу у задоволенні позовних вимог до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) Державної Прикордонної Служби України та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі; в іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.01.2023 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03.04.2023 залишити без змін; судові витрати покласти на відповідача.
Підставою касаційного оскарження позивач зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
На обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 2 Правил № 57 у разі перетину державного кордону особами чоловічої статі віком 18-60 років, які є студентами закордонних вищих навчальних закладів та належать до категорії призовників у розумінні частини дев`ятої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», та мають право на відстрочку від призову на підставі частини дев`ятої статті 17 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Крім того, скаржник не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у спірних правовідносинах суд не може перебирати на себе повноваження іншого органу та, відповідно, встановлювати достатність документів для перетинання кордону, оскільки достатність таких документів була чітко визначена самим відповідачем, про що ним неодноразово було зазначено та на що суди попередніх інстанцій не звернули уваги та не надали жодної правової оцінки таким фактам. Позивач же у свою чергу, надав саме оригінали документів, які були зазначені на офіційному сайті ДПСУ, у контрольно-пропускному пункті, про що не заперечується відповідачем. Зазначає, що ці ж документи містяться у матеріалах справи, та їх законність та достовірність не спростована, тому, на його думку, у суду були достатні підстави для задоволення позовних вимог у цій частині.
Наголошує, що адміністративний суд, за загальним правилом, не обмежений у виборі ефективного способу відновлення права особи, порушеного суб`єктом владних повноважень, і вправі обрати найоптимальніший або такий, що відповідає характеру такого порушення та враховує обставини конкретної справи. Отже, скаржник вважає, що найбільш ефективним способом захисту порушеного права та його відновлення є саме зобов`язання відповідача, як суб`єкта владних повноважень надати дозвіл позивачеві на перетин державного кордону України, як здобувача фахової вищої освіти, який навчається за денною формою та має відстрочку від призову на підставі частини дев`ятої статті 17 Закону України «Про військову службу та військовий обов`язок» та довідку виданої ІНФОРМАЦІЯ_6 від 13.09.2022 № 183 для виїзду за кордон.
Також скаржник вважає обґрунтованим та доведеним факт заподіяння йому моральної шкоди та наявності саме причинно-наслідкового зв`язку між завданою шкодою та незаконним рішенням, прийнятим відповідачем.
Крім того, вважає, що судом апеляційної інстанції передчасно відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.01.2023, оскільки відповідач належним чином отримав ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 10.02.2023 у цій справі про залишення скарги без руху до Електронного кабінету ЄСІТС в день її проголошення. При цьому судом було надано відповідачу 10 днів з моменту отримання такої ухвали без руху для надсилання заяви про усунення недоліків. Проте апеляційне провадження по справі за апеляційною скаргою відповідача було відкрито 03.03.2023, майже через місяць з моменту отримання ухвали про залишення скарги без руху, що, на його думку, не відповідає встановленим процесуальним строкам та сталій практиці Верховного суду та Європейського суду з прав людини.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій також до Верховного Суду з касаційною скаргою звернувся відповідач, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Підставою касаційного оскарження відповідач зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідач указує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 2-6 Правил № 57 відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» стосовно перетину кордону особою чоловічої статі віком 18-60 років в умовах воєнного стану.
Водночас скаржник з посиланням на частину третю статті 351 КАС України зазначає, що суд першої інстанції задовольняючи позов частково та суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення першої інстанції без змін, порушуючи, на його думку, норми матеріального права, не застосовали норму права, викладену в пункті 2-6 Правил № 57, а саме: «у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому-восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Тому скаржник вважає, що при розгляді справи необхідно застосовувати пункт 2-6 Правил № 57, а саме: речення «Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому-восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Наголошує, що відповідно до матеріалів справи, позивач належить до категорії осіб, визначених в абзаці другому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а тому правом перетину державного кордону в умовах воєнного стану він не наділений.
Таким чином, на його думку, виїзд за межі України здобувачів фахової передвищої та вищої освіти, асистентів-стажистів, аспірантів та докторантів, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти обмежений Правилами № 57.
Крім того, зауважує, що рішення про відмову в перетині державного кордону має одноразовий характер, тобто при повторній спробі перетину державного кордону України громадянином України, у разі наявності документів, які надають право на перетин державного кордону громадянину України у віковій категорії 18-60 років, така особа буде оформлена на перетин державного кордону в загальному порядку без скасування попередніх рішень про відмову в перетині державного кордону.
Позиція інших учасників справи
Від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому він просить: відмовити у задоволенні касаційної скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ); скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.01.2023 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03.04.2023 в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) Державної Прикордонної Служби України та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі; в іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.01.2023 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03.04.2023 залишити без змін; судові витрати покласти на відповідача.
Від відповідача відзиву на касаційну скаргу позивача не надходило.
Рух касаційної скарги
08.05.2021 до Верховного Суду надійшла касаційна Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.01.2023 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03.04.2023.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.05.2023 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 160/14641/22.
Ухвалою Верховного Суду від 13.06.2023 відкрито касаційне провадження за скаргою Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.01.2023 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03.04.2023.
22.05.2023 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.01.2023 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03.04.2023.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.05.2023 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 160/14641/22.
Ухвалою Верховного Суду від 22.06.2023 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.01.2023 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03.04.2023.
Ухвалою Верховного Суду від 29.08.2023 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в судовому засіданні на 12.09.2023 о 14 год 00 хв.
Ухвалою Верховного Суду від 04.09.2023 задоволено клопотання ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні 12.09.2023 о 14 год 00 хв в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Верховного Суду від 07.09.2023 задоволено клопотання Військової частини НОМЕР_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Господарського суду Львівської області.
12.09.2023 по справі оголошено перерву до 19.09.2023 о 14 год 00 хв.
Ухвалою Верховного Суду від 14.09.2023 задоволено клопотання ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні 19.09.2023 о 14 год 00 хв в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Верховного Суду від 14.09.2023 задоволено клопотання Військової частини НОМЕР_1 про участь у судовому засіданні 19.09.2023 о 14 год 00 хв в режимі відеоконференції у приміщенні Господарського суду Львівської області.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їхнього застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Спір у цій справі виник у зв`язку із відмовою в перетині державного кордону України громадянину України призивного віку в особливий період в умовах правового режиму воєнного стану.
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційних скарг, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, ураховує, що Верховним Судом у постановах від 17.08.2023 у справі № 380/7792/22 та від 31.08.2023 у справі № 380/572/23 сформовано правовий висновок, відповідно до якого той факт, що Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, не означає, що такі обмеження не можуть застосовуватися на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які є спеціальними для цього періоду.
Так, статтею 33 Конституції України визначено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до статті 64 Конституції України Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
У Рішенні від 14.11.2001 № 15-рп/2001 Конституційний Суд України підкреслив, що вільне пересування і вибір місця проживання є суттєвою гарантією свободи особистості, умовою її професійного і духовного розвитку. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним та непорушним (стаття 21 Конституції України). Водночас назване право не є абсолютним. Свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України можуть бути обмежені, але тільки законом (стаття 33 Конституції України).
Допустимість обмеження свободи пересування, вільного вибору місця проживання в межах держави та права вільно залишати територію країни визнається і міжнародним правом. Зокрема, стаття 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року закріплює правило, за яким здійснення права на свободу пересування і свободу вибору місця проживання, вільно залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, не може зазнавати жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Конституційний Суд України у цьому Рішенні наголосив, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов`язки повинні визначатися виключно законом, а не іншими нормативними актами. Однак закону, який би комплексно регулював реалізацію встановлених статтею 33 Конституції України прав і свобод, на момент розгляду справи не прийнято.
Суд ураховує, що закону, який би комплексно регулював реалізацію встановлених статтею 33 Конституції України прав і свобод, законодавцем не прийнято і станом на сьогоднішній день. Питання реалізації цих прав і свобод унормовані у національному правопорядку рядом окремих законів.
Відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження, регулюються Законом України від 11.12.2003 № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання».
Статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» визначено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.
Відповідно до абзацу 2 статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» термін «свобода пересування» у цьому Законі вживається у такому значенні - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до абзацу 3 статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» термін «вільний вибір місця проживання чи перебування» у цьому Законі вживається у такому значенні - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.
Згідно з абзацом 6 частини першої статті 12 цього Закону свободу пересування відповідно до закону може бути обмежено на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан відносно перелічених у частині другій цієї ж статті осіб.
При цьому, частиною третьою статті 12 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» обумовлено, що свобода пересування може бути обмежена і в інших випадках, передбачених законом.
Порядок реалізації права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок регулюється Законом України від 21.01.1994 № 3857-XII «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України».
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.
За приписами частини першої статті 3 цього Закону перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону, відповідно до частини першої якої серед документів, які дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну, зазначені: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в`їзд в Україну).
Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Нормами частини першої статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» визначені підстави для тимчасового обмеження права громадянина України на виїзд з України, відповідно до якої це право може бути тимчасово обмежено у випадках, коли:
він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону;
стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень;
він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання;
він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів;
він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду;
він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв`язку з яким таке обмеження встановлюється.
Частиною третьою статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» визначено, що тимчасове обмеження права громадянина України на виїзд з України у випадках, передбачених частинами першою та шостою цієї статті, запроваджується в порядку, передбаченому законодавством. У разі запровадження такого обмеження орган, що його запровадив, в одноденний строк повідомляє про це громадянина України, стосовно якого запроваджено обмеження, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Статтею 8 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових і службових осіб з питань виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 (далі - Указ № 64/2022), затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб (строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб згідно з Указом Президента від 14.03.2022 № 133/2022, затвердженого Законом України від 15.03.2022 № 2119-IX, а надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня).
Пунктом 2 Указу № 64/2022 постановлено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Пунктом 3 цього ж Указу передбачено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Пунктом 7 цього ж Указу Міністерству закордонних справ України доручено забезпечити інформування в установленому порядку Генерального секретаря ООН та офіційних осіб іноземних держав про введення в Україні воєнного стану, про обмеження прав і свобод людини і громадянина, що є відхиленням від зобов`язань за Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, та про межу цих відхилень і причини прийняття такого рішення.
28.02.2022 постійне представництво України в ООН надіслало Генеральному секретарю ООН нотифікацію, що містила роз`яснення обсягу застосування таких обмежень. У цьому документі представники держави перелічили права людини і громадянина з посиланням на Конституцію України, Міжнародний пакт про громадські та політичні права та Конвенцію про захист прав людини і основоположник свобод, які можуть бути обмежені на період дії воєнного стану, де, серед інших прав, вказане право на вільне пересування (у тому числі за межі держави), право на приватне і особисте життя, право на освіту тощо. Нотифікацію аналогічного змісту 02.03.2022 направлено Генеральному секретарю Ради Європи.
Одночасно із введенням воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» (далі - Указ № 65/2022), затвердженого Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом (строк проведення загальної мобілізації продовжено з 25.05.2022 на 90 діб згідно з Указом Президента № 342/2022 від 17.05.2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 № 2264-IX, а надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня).
Пунктами 4 та 5 цього Указу Президент України постановив призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами. Генеральному штабу Збройних Сил України визначити черговість та обсяги призову військовозобов`язаних, резервістів та транспортних засобів національної економіки в межах загального строку мобілізації.
Статтями 17 та 65 Конституції України установлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Цей конституційний обов`язок реалізується через проходження громадянами України військової служби відповідно до закону.
Зі змісту статті 23 Конституції України слідує, що кожна людина має обов`язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості. З цього випливає, що людина є частиною суспільства, інтереси якого (як от національна безпека, громадський порядок, права та свободи інших людей) можуть виправдати обмеження прав людини, які не є абсолютними. Належне виконання громадянами своїх обов`язків має бути забезпечене державою.
Із початком широкомасштабної військової агресії російської федерації фундаментальні національні інтереси, які полягають у збереженні суверенітету, територіальної цілісності і незалежності, що є засадничими умовами реалізації права українського народу на самовизначення та збереження держави Україна, викликали потребу у невідкладній повній мобілізації оборонних ресурсів для забезпечення відсічі агресору, в тому числі громадян України, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації або можуть бути залучені в умовах воєнного стану до суспільно корисних робіт.
Відповідно до статті 1 Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Із запровадженням воєнного стану надаються (розширюються) додаткові повноваження відповідних органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій і органів місцевого самоврядування, спрямованих на реалізацію заходів правового режиму воєнного стану, та вводяться в інтересах оборони окремі тимчасові обмеження у реалізації конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб із покладенням на них додаткових обов`язків.
Так, частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, серед інших, зокрема такі заходи правового режиму воєнного стану:
запроваджувати трудову повинність для працездатних осіб, не залучених до роботи в оборонній сфері та захисту критичної інфраструктури і не заброньованих за підприємствами, установами та організаціями на період дії воєнного стану з метою виконання робіт, що мають оборонний характер, а також ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, які виникли в період дії воєнного стану, та залучати їх в умовах воєнного стану до суспільно корисних робіт, що виконуються для задоволення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохоронних органів і сил цивільного захисту, забезпечення функціонування національної економіки та захисту критичної інфраструктури і не потребують, як правило, спеціальної професійної підготовки осіб у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;
запроваджувати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, комендантську годину (заборону перебування у певний період доби на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень), а також встановлювати спеціальний режим світломаскування;
встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів;
встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, заборону або обмеження на вибір місця перебування чи місця проживання осіб на території, на якій діє воєнний стан;
забороняти громадянам, які перебувають на військовому або спеціальному обліку у Міністерстві оборони України, Службі безпеки України чи Службі зовнішньої розвідки України, змінювати місце проживання (місце перебування) без дозволу військового комісара або керівника відповідного органу Служби безпеки України чи Служби зовнішньої розвідки України; обмежувати проходження альтернативної (невійськової) служби тощо.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 06.12.1991 № 1932-XII «Про оборону України» оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх складових сектору безпеки і оборони України, органів місцевого самоврядування, єдиної державної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони.
Приписами частини першої статті 4 Закону України «Про оборону України» передбачено, що у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження […].
Згідно з частиною третьою статті 4 Закону України «Про оборону України» з моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
Частиною другою статті 17 Закону України «Про оборону України» передбачено, що громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначається Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу».
Цим Законом установлено військовий обов`язок, який включає: (1) підготовку громадян до військової служби; (2) приписку до призовних дільниць; (3) прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; (4) проходження військової служби; (5) виконання військового обов`язку в запасі; (6) проходження служби у військовому резерві; (7) дотримання правил військового обліку (частина третя статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).
Згідно з частиною п`ятою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки) (частина сьома статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).
Згідно з частиною чотирнадцятою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, зокрема Законом України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
За приписами абзацу 4 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.
Мобілізаційна підготовка та мобілізація є складовими частинами комплексу заходів, які здійснюються з метою забезпечення оборони держави, за винятком цільової мобілізації (частина перша статті 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
Загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій (частина друга статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
З моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій (частина восьма статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (абзац 5 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
Після оголошення мобілізації в державі проводяться заходи особливого періоду, які передбачають, крім іншого, призов військовозобов`язаних до Збройних Сил України на військову службу в особливий період.
Призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу у зв`язку з мобілізацією та звільнення з військової служби у зв`язку з демобілізацією проводяться в порядку, визначеному Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», статтею 22 якого визначено такий обов`язок громадян як з`являтися за викликом до військових комісаріатів для постановки на військовий облік та визначення призначення на воєнний час.
Статтею 23 цього ж Закону передбачено відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, зокрема, відповідно до абзацу 2 частини третьої якої призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, серед інших, не підлягають здобувачі фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.
Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, однак це не означає, що такі обмеження до вищевказаної категорії осіб не можуть застосовуватися на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які є спеціальними для цього періоду.
За приписами частини другої статті 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України, що надає підстави Кабінету Міністрів України враховувати при встановленні зазначених правил заходи воєнного стану, запроваджені Законами України «Про правовий режим воєнного стану» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
На момент виникнення спірних правовідносин порядок перетину державного кордону України визначений постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» (із змінами та доповненнями), якими визначено окремі категорії груп осіб, яким перетин Державного кордону України у цих умовах дозволений (пункти 2-1 - 2-17).
У контексті справ, пов`язаних із відмовою у перетині кордону громадянам України здобувачам вищої освіти ключове значення має пункт 2-6 цих Правил.
Пункт 2-6 вперше був включений до зазначених Правил постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2022 № 383 у редакції, що розширювала коло осіб, яким було дозволено перетин Державного кордону України:
«У разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації».
Своєю чергою категорія «військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації» визначена статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»; відповідно до абзацу другого частини третьої якої, до цієї категорії належать, зокрема, «здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти».
При цьому цитоване формулювання не ділить осіб, які є здобувачами освіти, на тих, що навчаються у національних чи закордонних закладах освіти.
Постанова Кабінету Міністрів України від 29.03.2022 № 383, якою було включено пункт 2-6, набрала чинності 01.04.2022 та була чинною лише протягом одного цього дня, оскільки того ж дня постановою Кабінету Міністрів України № 399 (яка набрала чинності 02.04.2022) пункт 2-6 доповнено реченням такого змісту: «Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому-восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». У цій редакції пункт 2-6 не дозволяє здобувачам освіти перетинати кордон у цей період.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно із листом Університету «Вістула» у м. Варшаві від 27.07.2022 про зарахування, ОСОБА_1 допущений до магістерської програми по Менеджменту на осінній семестр 2022/2023, форма навчання: денна, тривалість курсу: 2 роки (4 семестри), очікувана дата прибуття: 01.10.2022; дата початку: 17.10.2022.
Згідно із довідкою Академії Фінансів та Бізнесу Вістула від 27.07.2022 ОСОБА_1 прийнятий на І семестр І року стаціонарного магістерського навчання за напрямом «Менеджмент» у Академію. Реєстраційний внесок та оплата за І рік навчання було внесено. Навчання розпочнеться 17.10.2022 та триватиме до 30.09.2024.
За приписним посвідченням № НОМЕР_3 , виданим 24.01.2014, позивач узятий на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_7 та згідно із відміткою у посвідченні має відстрочку від призову.
Довідкою ІНФОРМАЦІЯ_6 від 13.09.2022 підтверджено наявність у ОСОБА_1 права відстрочки від призову на строкову військову службу відповідно до частини дев`ятої статті 17 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Також, у довідці зазначено про відсутність у ІНФОРМАЦІЯ_6 заперечень щодо його виїзду з України у встановленому порядку для продовження навчання за кордоном немає.
У даному контексті варто зазначити, що частина дев`ята статті 17 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлює право на відстрочку від призову на строкову військову службу для здобуття освіти громадянам України, які в рамках міжнародних договорів України навчаються у закладах освіти інших держав.
Колегія суддів зазначає, що питання призову на строкову військову службу та на військову службу під час мобілізації регулюються окремими нормами законодавства.
Так, частина шоста статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачає перелік видів військової служби, серед яких, зокрема: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Частина дев`ята статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачає перелік категорій громадян у сфері військового обліку, серед яких, зокрема: призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.
Частина перша статті 15 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачає, що на строкову військову службу призиваються придатні для цього за станом здоров`я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу (далі - громадяни призовного віку).
Особи, які перебувають на військовому обліку призовників, визначені в пункті 1 частини першої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Щодо відстрочки від призову на строкову військову службу, то це питання регулює стаття 17 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Абзац 2 частини першої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачає, що на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
Особи, які перебувають на військовому обліку військовозобов`язаних, визначені в пункті 2 частини першої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Щодо відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, то це питання регулює стаття 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що:
призовник і військовозобов`язаний - це різні категорії громадян у сфері військового обліку;
строкова військова служба і військова служба за призовом під час мобілізації - це різні види військової служби. До строкової служби можуть бути призвані призовники, до військової служби за призовом під час мобілізації - військовозобов`язані;
призовники можуть отримати відстрочку від строкової служби, військовозобов`язані - від служби за призовом під час мобілізації.
Водночас колегія суддів наголошує на тому, що станом на час виникнення спірних у розглядуваній справі правовідносин, в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію.
Згідно із вимогами Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» на військову службу за призовом під час мобілізації можуть бути призвані громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років (статті 20, 22 цього Закону).
При цьому призов на строкову військову службу був скасований Указами Президента України від 11.04.2022 № 230/2022 та від 30.09.2022 № 678/2022.
Крім того, у подальшому Законом України від 18.10.2022 № 2678-IX «Про внесення зміни до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» щодо особливостей призову на строкову військову службу та діяльності призовних комісій під час дії воєнного стану» Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» було доповнено статтею 18-1 такого змісту:
«Стаття 18-1. Особливості призову на строкову військову службу та діяльності призовних комісій під час дії воєнного стану
1. Під час дії воєнного стану призов на строкову військову службу не проводиться.
2. Під час дії воєнного стану призовні комісії утворюються для розгляду питань щодо:
організації та проведення медичного огляду осіб, які перебувають на військовому обліку призовників та досягли 27-річного віку, взяття їх на військовий облік військовозобов`язаних або виключення з військового обліку;
направлення призовників, які виявили бажання вступити до вищих військових навчальних закладів або військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, для проходження випробувань та складання вступних іспитів або прийняття рішення про відмову в такому направленні».
Отже, мобілізація по своїй суті є логічним продовженням обов`язкового призову на строкову військову службу, яка під час дії воєнного стану не проводиться.
При цьому правове регулювання військового обов`язку, як вже зазначалося вище, здійснюється відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації визначається статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Посилання суду першої інстанції на те, що ІНФОРМАЦІЯ_6, складаючи стосовно позивача довідку № 183 від 13.09.2022, оцінив статус особи та документи надані такою особою, що у вказаній довідці уповноважений орган Міністерства оборони України зазначив, що заперечень щодо виїзду позивача з України у встановленому порядку для проходження навчання за кордоном немає, проте відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не обґрунтовано підстав не врахування такої довідки, що матеріали справи не містять доказів того, що вказана довідка містить ознаки підробленого документу або містить недостовірну, сфальсифіковану інформацію, Верховний Суд вважає помилковими, оскільки вказана довідка містить інформацію про відстрочку від призову на строкову військову службу та не дає права позивачу на виїзд за межі України з метою навчання за денною формою до іноземного вищого навчального закладу.
Крім того, наявність такої відстрочки не звільняє позивача від виконання військового обов`язку в частині таких складових як от приписка до призовних дільниць; виконання військового обов`язку в запасі; дотримання правил військового обліку, як і від вірогідності бути залученим до виконання робіт, які мають оборонний характер в особливий період під час правового режиму воєнного стану.
Оцінюючи доводи позивача про те, що чоловіки віком від 18 до 60 років, які є студентами іноземних вищих навчальних закладів денної форми навчання, що мають право на відстрочку від призову на підставі частини дев`ятої статті 17 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» фактично позбавлені права перетину державного кордону України з метою навчання в іноземному навчальному закладі, колегія суддів зазначає, що вказана обставина не дорівнює звільненню їх від обов`язку проходження військової служби, а надає лише право на відстрочку від призову.
При цьому клегія суддів звертає увагу, що процедури надання відстрочки від призову на військову службу та надання права на перетин державного кордону в умовах воєнного стану є різними за змістом правовими процедурами, з огляду на нормативно-правове регулювання та компетенцію органів, які визначають наявність таких прав.
Верховний Суд наголошує, що нормою пункту 2-6 Правил № 57 право на перетин державного кордону поширено, окрім осіб, перелік яких прямо передбачено пунктами 2-1 та 2-2 цих Правил, і на інших осіб, які є військовозобов`язаними, однак не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Проте, із цього правила встановлено винятки, і ці винятки поширено на осіб, визначених, у тому числі, в абзаці 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зокрема, призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.
Позаяк обставини, якими позивач обґрунтовує право на перетин державного кордону, в силу прямих приписів пункту 2-6 Правил № 57, не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому-восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», тому у позивача відсутнє право на перетин кордону для виїзду з України під час введення правового режиму воєнного стану.
Стосовно доводів суду першої інстанції, що в оскаржуваному рішенні всупереч затвердженій формі не зазначено підстав відмови в перетинанні державного кордону України громадянину України, Верховний Суд зазначає, що рішення від 17.09.2022 про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, ОСОБА_1 відповідає формі, затвердженій наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 14.12.2010 № 967.
Так, у рішенні наведено персональні дані позивача, його паспортні документи. Вказано правову підставу його прийняття, а саме: Закон України «Про правовий режим воєнного стану», Указ Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 року»; вказано, що тимчасово обмежено у праві виїзду з України, з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, так як вищезазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон.
Такими документами, зокрема, могли бути документи, які визначені Правилами № 57, та які могли б підтверджувати визначені цими Правилами підстави для виїзду з України під час дії воєнного стану.
Водночас наявність недоліку у спірному рішенні, на який указує суд першої інстанції, на думку колегії суддів, не є безумовною підставою для скасування спірного рішення, яке в цілому відповідає критеріям, визначеним у частині другій статті 2 КАС України, та не впливає на його законність.
Крім того, Суд зазначає, що спірне рішення відповідача має разовий характер і вичерпало свою дію фактом його виконання, тому за наявності на те законних підстав, які дійсно надають право на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржуване рішення відповідача жодним чином не створить перешкод для перетину позивачем кордону України.
Щодо посилання позивача на лист Адміністрації Державної прикордонної служби України від 17.03.2022 № 23-6855/0/6-22-вих та листи Головнокомандуючого Збройних Сил України від 24.03.2022 № 300/1/C/962 та від 03.04.2022 № 300/1/C/1079, Верховний Суд зазначає, що такими не може регулюватися правовий режим перетину кордону під час дії воєнного стану, оскільки, як зазначено вище, такими повноваженнями, відповідно до закону, наділений Кабінет Міністрів України.
А тому лист Адміністрації Державної прикордонної служби України від 17.03.2022 № 23-6855/0/6-22-вих, відповідно до якого документами, які підтверджують право на виїзд студента, який навчається за кордоном, може бути довідка з територіального центру комплектування та соціальної підтримки про тимчасову непридатність до військової служби, не може враховуватися у спірних правовідносинах. Крім того, цей лист стосувався редакції Правил № 57 (зі змінами від 12.03.2022), в яких був відсутній пункт 2-6.
Проте станом на час виникнення спірних правовідносин пункт 2-6 вже був та діяв в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 01.04.2022 № 399, відповідно до якої під час дії воєнного стану право на перетин державного кордону мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації (крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил), за винятком, зокрема, осіб, визначених в абзаці другому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» - здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистентів-стажистів, аспірантів та докторантів, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.
Крім цього, Верховний Суд зауважує, що право на відстрочку від призову під час мобілізації, на підставі абзацу 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не є безумовною та самостійною підставою для перетину державного кордону України в умовах воєнного стану.
Тобто, право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації не є тотожним з правом на перетин державного кордону в умовах воєнного стану.
Так само і листи Головнокомандуючого Збройних Сил України від 24.03.2022 № 300/1/C/962 та від 03.04.2022 № 300/1/C/1079 не можуть бути враховані у спірних правовідносинах.
Верховний Суд зазначає, що листом Головнокомандуючого Збройних Сил України від 24.03.2022 № 300/1/C/962 було проінформовано про те, що районними територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки буде здійснюватися видача довідок для здобувачів фахової передвищої та вищої освіти, асистентів-стажистів, аспірантів та докторантів, які навчаються за кордоном за денною або дуальною формою здобуття освіти відповідно до зразку встановленого листом Головнокомандуючого Збройних Сил України від 03.04.2022 № 300/1/C/1079. Водночас, згідно з листом Головнокомандуючого Збройних Сил України від 24.03.2022 № 300/1/C/962, така довідка мала видаватися студентам, які вже навчались за кордоном станом на момент оголошення мобілізації та не змогли своєчасно виїхати з України.
Проте позивач вступив на навчання у закордонний вищий навчальний заклад після 24.02.2022, а отже не є студентом, який продовжує навчання, у розумінні, зокрема, листа Головнокомандуючого Збройних Сил України від 24.03.2022 № 300/1/C/962.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з доводами відповідача, що надані позивачем представнику Державної прикордонної служби України документи не давали підстав для прийняття рішення про надання дозволу на перетин державного кордону України уповноваженими посадовим особам, які здійснюють прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України.
Підсумовуючи вищевикладене, враховуючи першочерговий пріоритет публічного інтересу, обумовлений безпрецедентним масштабом загрози для суверенітету та незалежності України, Суд дійшов висновку, що спосіб реалізації державою у тих умовах прав, свобод та інтересів її громадян визначався потребою мобілізації оборонних людських та матеріальних ресурсів для забезпечення захисту державності, а тому є співмірним із застосованим до позивача обмеженням та не є свавільним.
Зазначені вище висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 17.07.2023 у справі № 380/7792/22, від 31.08.2023 у справі № 380/572/23.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення про відмову позивачу в перетині державного кордону України прийняте відповідачем в межах та на підставі наданих йому повноважень, це рішення відповідає визначеним у частині другій статті 2 КАС України критеріям, а тому є правомірним.
Натомість, суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та ухвалення судових рішень з порушенням норм матеріального права.
З огляду на викладене, Верховний Суд не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову в частині визнання протиправними і скасування рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби «Рава-Руська» (тип А) з персоналу відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЯ_1 капітана ОСОБА_2 від 17.09.2022 про відмову в перетинанні громадянину України, який досяг 16-річного віку, ОСОБА_1 , державного кордону України.
Враховуючи те, що інші позовні вимоги є похідними від вимоги щодо скасування спірного рішення відповідача, яка не підлягає задоволенню, відповідно ці вимоги також не можуть бути задоволені.
Крім того, як зазначалось вище, суд касаційної інстанції, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд відхиляє посилання позивача у касаційній скарзі на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права (порядку відкриття апеляційного провадження), оскільки підставою для відкриття касаційного провадження за скаргою позивача у цій справі був пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та порушення, на яке він указує, не є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, що передбачено частиною третьою статті 353 КАС України.
Враховуючи наведене, Верховний Суд встановив неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при ухваленні судових рішень.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Відповідно до частин першої та третьої статті 351 КАС суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З огляду на викладене, враховуючи те, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили фактичні обставини справи, але неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, Верховний Суд на підставі статті 351 КАС України вважає, що судові рішення попередніх інстанцій у цій справі необхідно скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Висновки щодо розподілу судових витрат
З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 2, 3, 195, 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України задовольнити.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.01.2023 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03.04.2023 скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
...........................
...........................
...........................
Ж.М. Мельник-Томенко
А.В. Жук
Н.М. Мартинюк ,
Судді Верховного Суду
