Єдиний державний реєстр судових рішень
ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
03 квітня 2023 року м. Дніпросправа № 160/14641/22
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Шальєвої В.А.
суддів: Білак С.В., Олефіренко Н.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду у м. Дніпрі апеляційні скарги ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 січня 2023 року (суддя Бухтіярова М.М., повне судове рішення складено 02 січня 2023 року) в справі № 160/14641/22 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в перетинанні державного кордону України, винесене заступником начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип А) з персоналу відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України капітаном ОСОБА_2 від 17 вересня 2022 року; зобов`язання надати йому дозвіл на перетин державного кордону України на підставі частини дев`ятої статті 17 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та довідки, виданої ІНФОРМАЦІЯ_4 13 вересня 2022 року №183 для виїзду за кордон здобувачів фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною формою навчання; стягнення на його користь матеріальної шкоди у розмірі 10 403,02 грн. та моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2022 року замінено відповідача ІНФОРМАЦІЯ_5 належним - ІНФОРМАЦІЯ_6 (військова частина НОМЕР_1 ).
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 січня 2023 року позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) в особі заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип А) з персоналу відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) капітана ОСОБА_2 від 17 вересня 2022 року про відмову в перетинанні громадянину України, який досяг 16-річного віку, ОСОБА_3 , державного кордону України; стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_4 матеріальну шкоду у розмірі 846,94 грн.; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Вважає, що тільки скасування рішення про відмову у перетинанні державного кордону України не забезпечить ефективний захист його прав, а висновок суду першої інстанції, що прийняття рішення про зобов`язання відповідача надати дозвіл на перетинання державного кордону України без перевірки документів та встановлення їх достатності, дійсності та приналежності відповідній особі може призвести до видачі дозволу з порушенням закону, є необґрунтованим, позаяк достатність таких документів визначено відповідачем. При цьому повний пакет документів, які дають право на перетин державного кордону, визначений у відповідному порядку та листах ДПСУ, тому відсутня необхідність у встановленні такої достатності документів.
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права особи, а суд не обмежений у виборі способу захисту порушеного права. Ефективним способом захисту права в контексті спірних правовідносин буде саме зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на перетин державного кордону України.
Позивач не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення на його користь моральної шкоди та вказує про подання ним доказів, які у сукупності підтверджують факт заподіяння йому моральної шкоди.
Крім того, є безпідставним стягнення з відповідача на користь позивача тільки вартості квитка на потяг Львів-Дніпро, адже всі інші витрати, які позивач просив стягнути з відповідача як матеріальну шкоду (витрати на оренду квартири, оренду готелю, покупка білетів), мають бути відшкодовані позивачу.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення в частині задоволених позовних вимог з підстав невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, неповного з`ясування обставин справи, неправильного застосування норм матеріального права, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Вказує, що підставою прийняття рішення, що оскаржується, є відсутність документу, який би посвідчував приналежність позивача до категорії осіб, які підпадають під дію Правил перетину державного кордону громадянами України.
Вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про не зазначення у рішенні документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон, які позивач не зміг надати на паспортний контроль, адже законодавство України на покладає на Державну прикордонну службу України обов`язку ведення вичерпного переліку документів, необхідних для перетину державного кордону. Держприкордонслужба не формує державну політику з питань виїзду за кордон громадян України в умовах дії на території країни правового режиму воєнного стану, тому вважає, що суд першої інстанції вимагає від відповідача виконувати не властиві його діяльності повноваження.
Звертає увагу, що положення пункту 2-6 Правил не поширюються на осіб, зазначених в абзацах 2-8 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та право на перетин державного кордону в умовах воєнного стану є різними за своєю природою, тому наявність у позивача права на відстрочення від призову на військову службу під час мобілізації не гарантує йому безперечного права на перетинання державного кордону для виїзду з України.
Позивачем не надано документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон, а також не доведено причино-наслідкового зв`язку між рішенням та заявленими збитками.
У відзиві на апеляційну скаргу позивача відповідач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з поданням апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд доходить висновку, що апеляційні скарги не можуть бути задоволені з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , є громадянином України, документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 .
Згідно із листом Університету «Вістула» у м. Варшаві від 27 липня 2022 року про зарахування позивач допущений до магістерської програми по менеджменту на осінній семестр 2022/2023, форма навчання: денна, тривалість курсу: 2 роки (4 семестри), очікувана дата прибуття: 01 жовтня 2022 року; дата початку: 17 жовтня 2022 року.
Згідно із довідкою Академії Фінансів та ІНФОРМАЦІЯ_8 від 27 липня 2022 року ОСОБА_1 прийнятий на І семестр І року стаціонарного магістерського навчання за напрямом «Менеджмент» у Академію. Реєстраційний внесок та оплата за І рік навчання було внесено. Навчання розпочнеться 17 жовтня 2022 року та триватиме до 30 вересня 2024 року.
За приписним посвідченням №866, виданим 24 січня 2014 року, позивач узятий на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_9 та згідно із відміткою у посвідченні має відстрочку від призову.
13 вересня 2022 року ІНФОРМАЦІЯ_10 видано ОСОБА_1 довідку №183 для виїзду за кордон здобувачів фахової передвищої та вищої освіти, асистентів-стажистів, аспірантів та докторантів, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти, згідно із якою він має відстрочку від призову на строкову військову службу відповідно до частини дев`ятої статті 17 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»; заперечень щодо його виїзду з України у встановленому порядку для продовження навчання за кордоном немає.
Рішенням НОМЕР_3 прикордонного загону в особі заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 (тип А) з персоналу відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » капітана ОСОБА_2 від 17 вересня 2022 року відмовлено в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданий 02 травня 2018 року, орган, що видав, - 1243.
В обґрунтування рішення зазначено, що на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 року» громадянину України ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві виїзду з України, з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, так як вказаний громадянин не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підстави для виїзду за кордон.
Суд першої інстанції, врахувавши, що позивач за приписним посвідченням мав відстрочку від призову, а уповноваженим органом позивачу видано довідку №183 від 13 вересня 2022 року, в якій зазначено про відсутність заперечень щодо виїзду позивача з України у встановленому порядку для проходження навчання за кордоном, а відповідачем як суб`єктом владних повноважень не обґрунтовано підстав не врахування такої довідки, не надано доказів того, що вказана довідка містить ознаки підробленого документу або містить недостовірну, сфальсифіковану інформацію, дійшов висновку, що рішення від 17 вересня 2022 про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, не відповідає критеріям обґрунтованості, оскільки відповідачем в оспорюваному рішенні не наведено законодавчо визначеної підстави для тимчасового обмеження позивачу права на виїзд з України, не зазначено документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон, які громадянин України ОСОБА_1 не зміг надати на паспортний контроль.
Крім того, судом першої інстанції вказано, що оскаржуване рішення є таким, що не відповідає затвердженій формі.
Приведені обставини слугували підставою для висновку про протиправність оскарженого позивачем рішення.
Разом з тим, оскільки перевірка документів та встановлення їх достатності, дійсності та приналежності відповідній особі для перетинання кордону України є компетенцією Держприкордонслужби чи відповідного уповноваженого органу на період оголошення воєнного стану в державі, а відповідачем не надано правової оцінки поданим документам, зазначивши, що суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх підстав, визначених законодавцем, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету цієї судової справи, суд першої інстанції вважав, що не може перебирати на себе повноваження іншого органу та, відповідно, встановлювати достатність документів для перетинання кордону, тому відмовив в цій частині у задоволенні позовних вимог.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди, пославшись на те, що в даному випадку для виплати на користь позивача моральної шкоди не достатньо лише зазначення про наявність останньої, натомість реальне завдання такої шкоди має бути доведено, а позивачем не доведено причинно-наслідкового зв`язку з предметом позову, не надано суду жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв`язку між прийняттям рішення, що оскаржується, не у порядку та не у спосіб, визначений чинним законодавством, та завданням моральної шкоди (у вигляді психологічного напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядуванння права людини), про які зазначає позивач.
Частково задовольнивши вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що витрати на передплату проживання у квартирі у м. Варшаві з 17 вересня 2022 року по 23 вересня 2022 року, на оплату квитка на потяг Дніпро-Перемишль, на проживання у готелі Sun (м. Львів) з 16 вересня 2022 року по 17 вересня 2022 року та на оплату квитка Львів-Томашув-Любельский понесені ним у зв`язку із прийняттям оспорюваного рішення, а оплата вартості проживання у квартирі у м. Варшаві з 17 вересня 2022 року по 23 вересня 2022 року не може бути оцінена як необхідна обставина з урахуванням того, що згідно із листом Академії Фінансів та Бізнесу Вістула від 27 липня 2022 року Академія повідомила позивачу, що має вільні місця в студентських гуртожитках у м. Варшаві та гарантує поселення кожному студенту.
Суд першої інстанції визнав доведеним спричинення матеріальної шкоди позивачу у розмірі 846,94 грн. (витрати на оплату вартості квитка на потяг Львів-Дніпро (дата вибуття 17 вересня 2022 року, дата прибуття 18 вересня 2022 року)), тому задовольнив в цій частині позовні вимоги.
Здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд визнає приведені висновки обґрунтованими, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , є громадянином України, документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданим 02 травня 2018 року, орган, що видав, - 1243.
Рішенням заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип А) з персоналу відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України капітаном ОСОБА_2 від 17 вересня 2022 року відмовлено в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданий 02 травня 2018 року, орган, що видав, - 1243.
Підставою відмови у перетині державного кордону України зазначено наступне: на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 року» громадянину України ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві виїзду з України з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, так як вказаний громадянин не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підстави для виїзду за кордон.
Спірним під час апеляційного перегляду справи є правомірність рішення про відмову позивачу у перетині державного кордону, питання наявності правових підстав для зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на перетин державного кордону України на підставі частини дев`ятої статті 17 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та довідки, виданої ІНФОРМАЦІЯ_10 від 13 вересня 2022 року №183 для виїзду за кордон здобувачів фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною формою навчання, а також обґрунтованості позовних вимог про стягнення на користь позивача матеріальної шкоди у розмірі 10 403,02 грн. та моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України «Про прикордонний контроль» від 05 листопада 2009 року №1710-VI (далі - Закон №1710-VI, застосовується судом в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до частин першої та другої статті 2 якого прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Частиною третьою статті 2 Закону №1710-VI встановлено, що прикордонний контроль здійснюється щодо осіб, які перетинають державний кордон (пункт 1) та включає, зокрема, перевірку документів (пункт 1 частини четвертої статті 2 Закону №1710-VI).
Згідно із частинами першою, третьою статті 6 Закону №1710-VI перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом.
Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону №1710-VI паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.
Положення частини першої статті 14 Закону №1710-VI встановлено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері регулює Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року №3854-ХІІ (далі - Закон №3854-ХІІ).
Згідно з частиною першою статті 1 Закону №3854-ХІІ громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.
За змістом статті 2 Закону №3854-ХІІ документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в`їзд в Україну).
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57 затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України (далі - Правила №57, застосовуються судом в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Пунктом 12 Правил №57 передбачено, що для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи без обкладинок і зайвих вкладень. Паспортні та підтверджуючі документи громадян, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону з метою встановлення їх дійсності та належності громадянину, який їх пред`являє. У ході перевірки документів під час виїзду з України з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.
Згідно з пунктом 15 Правил № 57 на підставі рішення уповноваженого законом державного органу про тимчасову відмову у виїзді за кордон (заборону виїзду), прийнятого відповідно до статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону відмовляє громадянину у перетинанні державного кордону, про що виносить обґрунтоване письмове рішення із зазначенням причин відмови, один примірник якого видається громадянинові.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено в Україні загальну мобілізацію.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі Закон № 3543-ХІІ, застосовується судом в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативна-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 22 Закону України №3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, зокрема громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Відповідно до частини шостої статті 22 Закону України №3543-ХІІ, громадянам, які перебувають на військовому обліку, з моменту оголошення мобілізації забороняється зміна місця проживання без дозволу посадової особи, визначеної у частині третій цієї статті.
Статтею 23 Закону України №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
За приписами абзацу 2 частини третьої статті 23 Закону України №3543-ХІІ призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.
Відповідно до пункту 2-6 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 1995 року №57, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
В цьому випадку рішення про відмову у перетину державного кордону позивачу обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві виїзду з України з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, так як вказаний громадянин не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підстави для виїзду за кордон, проте яких саме документів позивачем не надано, оскаржуване рішення прикордонної служби не визначає.
У розумінні пункту 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Загальними вимогами, які висуваються до індивідуальних актів як актів правозастосування, є обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Акти, що регулюють питання перетину державного кордону, мають на меті встановити норми права, які зачіпають права, свободи й законні інтереси осіб, які не є суб`єктами владних повноважень, а відтак підлягають обов`язковій реєстрації у порядку, визначеному діючим законодавством.
Тобто, можливість надання фізичною особою документів на підтвердження права на перетин державного кордону України в умовах воєнного стану залежить від чіткого визначення нормативно-правовим актом та, відповідно, суб`єктом владних повноважень конкретної підстави для відмови громадянину у перетині державного кордону.
Вживання відповідачем загального посилання на Закон України «Про правовий режим воєнного стану», Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а також Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 року» як підставу для тимчасового обмеження громадянина України ОСОБА_1 у праві виїзду з України та посилання на відсутність підстав на право перетинання державного кордону, так як вказаний громадянин не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підстави для виїзду за кордон, як в цьому випадку, є неконкретизованим та призводить до необґрунтованого обмеження права особи бути повідомленим про необхідність надання документів за вичерпним переліком, відповідно до підстав відмови у перетині державного кордону.
Невиконання відповідачем законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості індивідуальних актів призводить до протиправності таких актів.
Відповідно суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що за відсутності конкретно визначеного переліку документів, не наданих позивачем для прийняття рішення про пропуск через державний кордон України, суд позбавлений компетенції здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх підстав, визначених законодавцем для пропуску через державним кордон України, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив.
При цьому адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.
У Рекомендаціях Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Кабінетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, зазначено, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Враховуючи, що перевірка документів та встановлення їх достатності, дійсності та приналежності відповідній особі для перетинання кордону України є компетенцією Держприкордонслужби, а суд позбавлений повноважень на вирішення питання достатності наданих особою документів для перетину державного кордону в умовах воєнного стану, з урахуванням відсутності у скасованому рішенні переліку документів, які не надані такою особою, судом першої інстанції правильно відмовлено у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на перетин державного кордону України.
Стосовно позовних вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди суд зазначає наступне.
Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди в розмірі 100 000 грн.
Статтею 23 Цивільного кодексу України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Верховним Судом неодноразово висловлювалась правова позиція з питання відшкодування моральної шкоди.
Зокрема, в постанові від 10 квітня 2019 року в справі № 464/3789/17 Верховним Судом зазначено, що у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
При цьому у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків тощо.
Суд вважає за необхідне звернути увагу, що обов`язок доведення правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності суб`єктом владних повноважень, встановлений частиною другою статті 77 КАС України, не є абсолютним, адже в силу частини першої цієї статті кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
У випадку заявлення вимог про відшкодування моральної шкоди саме позивач має зазначити та довести, в чому саме полягає моральна шкода, характер завданої шкоди, її прояви. Саме позивач має у своєму розпорядження необхідні докази завдання такої шкоди та обґрунтування розміру шкоди.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 12 листопада 2019 року в справі № 818/1430/17, в постанові від 14 травня 2020 року в справі №822/231/16.
В цьому випадку позивачем, дійсно, не надано достатніх доказів заподіяння йому душевних страждань прийняттям рішення про відмову у перетині державного кордону України, а сам по собі факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки завдана моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами.
Відтак, суд погоджує висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди.
Заподіяну матеріальну шкоду позивач пов`язував з витратами, які ним понесені у зв`язку з придбанням квитків на потяг з метою прибуття на державний кордон, оплату готелю, оренди квартири, а також у зв`язку з прийняттям оскаржуваного рішення та необхідністю придбання квитків для повернення до постійного місця проживання.
Відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Відшкодування матеріальної (майнової) шкоди можливе за сукупністю обставин: факту наявності шкоди, протиправності поведінки заподіювача шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою, вина заподіювача шкоди.
Частиною першою статті 1173 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Не зважаючи на те, що за приведеною нормою права завдана особі шкода незаконним рішенням органу державної влади відшкодовується незалежно від вини відповідного державного органу, при розв`язанні вимог про відшкодуванні шкоди має бути встановлений причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.
Надаючи оцінку заявленим вимогам щодо відшкодування матеріальної шкоди, суд погоджується з тим, що внаслідок прийняття відповідачем неправомірного рішення позивач змушений понести матеріальні витрати, пов`язані з придбанням квитка для повернення за місцем проживання, тому вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення на користь позивача матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок прийняття неправомірного рішення суб`єктом владних повноважень, у розмірі 846,94 грн.
Також суд погоджує висновок суду першої інстанції, що інші понесені позивачем витрати (витрати на оренду квартирі у м. Варшаві з 17 вересня 2022 року по 23 вересня 2022 року, на оплату квитка на потяг Дніпро-Перемишль, на оплату проживання у готелі Sun (м. Львів) з 16 вересня 2022 року по 17 вересня 2022 року, на оплату квитка на потяг Львів-Томашув-Любельский) не можливо пов`язати з прийняттям спірного рішення, а також розцінювати таки витрати як такі, що позивач мав обов`язково понести.
При цьому суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу, що оплата оренди квартири у м. Варшава не може бути розцінена як необхідні витрати, адже листом Академії Фінансів та Бізнесу Вістула від 27 липня 2022 року повідомлено позивача про наявність вільних місць в студентських гуртожитках у м. Варшаві та надана гарантія поселення кожному студенту.
Відтак, суд доходить до висновку про відсутність саме факту заподіяння матеріальної шкоди позивачу, причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та заподіяною позивачу шкодою та, відповідно, про відсутність підстав для стягнення з відповідача такої матеріальної (майнової) шкоди в розмірі 9 556,08 грн. (крім витрат на придбання квитка для повернення до постійного місця проживання).
Доводи позивача щодо необґрунтованості висновків суду першої з цього питання спростовані приведеними вище висновками суду.
Аргументи відповідача стосовно того, що законодавство України на покладає на Державну прикордонну службу України обов`язку ведення вичерпного переліку документів, необхідних для перетину державного кордону, тому суд першої інстанції вимагає від відповідача виконувати не властиві його діяльності повноваження, є незмістовними, адже висновок суду першої інстанції про протиправність рішення відповідача полягає у тому, що рішення не відповідає критеріям обґрунтованості, оскільки відповідачем в оспорюваному рішенні не наведено законодавчо визначеної підстави для тимчасового обмеження позивачу права на виїзд з України, не зазначено документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон, які позивачем не надано на паспортний контроль.
Посилання відповідача на те, що позивачем не надано документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон, а наявність у позивача права на відстрочення від призову на військову службу під час мобілізації не гарантує йому безперечного права на перетинання державного кордону для виїзду з України, суд відхиляє з тих саме підстав, а саме відсутності в оскарженому позивачем рішенні підстави для тимчасового обмеження позивачу права на виїзд з України та не зазначення документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон, які ОСОБА_1 не зміг надати на паспортний контроль.
Доводи відповідача про не доведеність причино-наслідкового зв`язку між рішенням та заявленими збитками частково враховані судом та судом першої інстанції, адже позовні вимоги про стягнення матеріальної шкоди задоволені частково.
Підсумовуючи викладене, суд доходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційних скарг та скасування рішення.
Оскільки ця справа є справою незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, розглянута за правилами спрощеного позовного провадження та не відноситься до справ, які відповідно до КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 січня 2023 року в справі № 160/14641/22 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 січня 2023 року в справі № 160/14641/22 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати прийняття 03 квітня 2023 року та відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Повне судове рішення складено 03 квітня 2023 року.
Суддя-доповідачВ.А. Шальєва
суддяС.В. Білак
суддяН.А. Олефіренко
