Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
19 вересня 2023 року
м. Київ
справа №160/14641/22
адміністративне провадження № К/990/16463/23, № К/990/18505/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М.,
за участі:
секретаря судового засідання - Зайчишиної Т. В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Манишина О. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та в режимі відеоконференції в приміщенні суду клопотання ОСОБА_1 про передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду адміністративної справи № 160/14641/22 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди, провадження в якій відкрито
за касаційними скаргами ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.01.2023 (суддя - Бухтіярова М. М.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03.04.2023 (колегія суддів у складі: Шальєвої В. А., Білак С. В., Олефіренко Н. А.),
УСТАНОВИВ:
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону України, винесене заступником начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) з персоналу відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України капітаном ОСОБА_2 від 17.09.2022;
- зобов`язати відповідача надати йому дозвіл на перетин державного кордону України на підставі частини дев`ятої статті 17 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та довідки, виданої ІНФОРМАЦІЯ_5 від 13.09.2022 № 183 для виїзду за кордон здобувачів фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною формою навчання;
- стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду у розмірі 10 403,72 грн та моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.11.2022 здійснено заміну неналежного відповідача у справі, а саме: Західне регіональне управління Державної прикордонної служби України належним відповідачем - ІНФОРМАЦІЯ_1.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.01.2023, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03.04.2023, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі заступника начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) з персоналу відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЯ_1 капітана ОСОБА_2 від 17.09.2022 про відмову в перетинанні громадянину України, який досяг 16-річного віку, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 , виданий 02.05.2018, орган, що видав - 1243), державного кордону України. Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 846,94 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 496,20 грн. У задоволені заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги частково, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, беручи до уваги те, що за приписним посвідченням позивач мав відстрочку від призову, а ІНФОРМАЦІЯ_5 міста позивачу видано довідку від 13.09.2022 № 183, в якій зазначено про відсутність заперечень щодо виїзду позивача з України у встановленому порядку для проходження навчання за кордоном, а відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не обґрунтовано підстав не врахування такої довідки, не надано доказів того, що вказана довідка містить ознаки підробленого документу або містить недостовірну, сфальсифіковану інформацію, - дійшов висновку, що рішення від 17.09.2022 про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, не відповідає критеріям обґрунтованості, оскільки відповідачем в оспорюваному рішенні не наведено законодавчо визначеної підстави для тимчасового обмеження позивачу права на виїзд з України, не зазначено документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон, які громадянин України ОСОБА_1 не зміг надати на паспортний контроль. Крім того, указано, що оскаржуване рішення є таким, що не відповідає затвердженій формі.
Також суд зазначив, що перевірка документів та встановлення їх достатності, дійсності та приналежності відповідній особі для перетинання кордону України є компетенцією Держприкордонслужби чи відповідного уповноваженого органу на період оголошення воєнного стану в державі. Водночас відповідачем не надано правової оцінки поданим позивачем документам. При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх підстав, визначених законодавцем, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету цієї судової справи. З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на перетинання державного кордону України без перевірки документів та встановлення їх достатності, їх дійсності та приналежності відповідній особі для перетинання кордону України може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону, тому у спірних правовідносинах суд не може перебирати на себе повноваження іншого органу та, відповідно, встановлювати достатність документів для перетинання кордону, відтак позовні вимоги в частині зобов`язання надати позивачу дозвіл на перетинання державного кордону України на підставі частини дев`ятої статті 17 Закону України «Про військову службу та військовий обов`язок» та довідки, виданої ІНФОРМАЦІЯ_5 від 13.09.2022 № 183 для виїзду за кордон здобувачів фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною формою навчання, задоволенню не підлягають.
Суд відмовив у задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди, пославшись на те, що в даному випадку для виплати на користь позивача моральної шкоди не достатньо лише зазначення про наявність останньої, натомість реальне завдання такої шкоди має бути доведено, а позивачем не доведено причинно-наслідкового зв`язку з предметом позову, не надано суду жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв`язку між прийняттям рішення, що оскаржується, не у порядку та не у спосіб, визначений чинним законодавством, та завданням моральної шкоди (у вигляді психологічного напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядуванння права людини), про які зазначає позивач.
Частково задовольнивши вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, суд виходив з того, що позивачем не доведено, що витрати на передплату проживання у квартирі у м. Варшаві з 17.09.2022 по 23.09.2022, на оплату квитка на потяг Дніпро-Перемишль, на проживання у готелі Sun (м. Львів) з 16.09.2022 по 17.09.2022 та на оплату квитка Львів-Томашув-Любельский понесені ним у зв`язку із прийняттям оспорюваного рішення, а оплата вартості проживання у квартирі у м. Варшаві з 17.09.2022 по 23.09.2022 не може бути оцінена як необхідна обставина з урахуванням того, що згідно із листом Академії Фінансів та Бізнесу Вістула від 27.07.2022 Академія повідомила позивача, що має вільні місця в студентських гуртожитках у м. Варшаві та гарантує поселення кожному студенту. Водночас суд визнав доведеним спричинення матеріальної шкоди позивачу у розмірі 846,94 грн (витрати на оплату вартості квитка на потяг Львів-Дніпро (дата вибуття - 17.09.2022, дата прибуття - 18.09.2022), тому задовольнив в цій частині позовні вимоги.
08.05.2021 до Верховного Суду надійшла касаційна Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.01.2023 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03.04.2023.
Ухвалою Верховного Суду від 13.06.2023 відкрито касаційне провадження за скаргою Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Державної прикордонної служби України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.01.2023 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03.04.2023.
22.05.2023 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.01.2023 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03.04.2023.
Ухвалою Верховного Суду від 22.06.2023 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.01.2023 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03.04.2023.
19.07.2023 позивач звернувся до суду із клопотанням про передачу справи № 160/14641/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду. На думку позивача, у цій справі існує виключна правова проблема, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо тлумачення норм пункту 2 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 (далі - Правила № 57), у разі перетину державного кордону особами чоловічої статі віком 18-27, які є студентами закордонних вищих навчальних закладів та належать до категорії призовників у розумінні частини дев`ятої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», та мають право на відстрочку від призову на підставі частини дев`ятої статті 17 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Також, на його думку, питання, викладені у оскаржуваних рішеннях судів є проблемними, засадничими на що вкрай необхідна відповідь Великої Палати Верховного Суду, яка може надати нове, уніфіковане розуміння у застосуванні права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин, якими є громадяни України чоловічої статі, віком від 18 до 27 років, які є студентами іноземних вищих навчальних закладів денної форми навчання, що мають право на відстрочку від призову на підставі частини дев`ятої статті 17 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», які фактично позбавлені права перетину державного кордону України з метою навчання в іноземному навчальному закладі, хоча прямої заборони законодавством України не передбачено. Наголошує, що законодавцем не встановлено жодних заборон для виїзду за кордон студентів-призовників денної форми навчання, які мають право на відстрочку від призову на підставі частини дев`ятої статті 17 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Ухвалою Верховного Суду від 29.08.2023 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в судовому засіданні на 12.09.2023 о 14 год 00 хв.
Ухвалою Верховного Суду від 04.09.2023 задоволено клопотання ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні 12.09.2023 о 14 год 00 хв в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Верховного Суду від 07.09.2023 задоволено клопотання Військової частини НОМЕР_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Господарського суду Львівської області.
12.09.2023 по справі оголошено перерву до 19.09.2023 о 14 год 00 хв.
Ухвалою Верховного Суду від 14.09.2023 задоволено клопотання ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні 19.09.2023 о 14 год 00 хв в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Верховного Суду від 14.09.2023 задоволено клопотання Військової частини НОМЕР_1 про участь у судовому засіданні 19.09.2023 о 14 год 00 хв в режимі відеоконференції у приміщенні Господарського суду Львівської області.
Колегія суддів дослідивши доводи заявленого клопотання про передачу справи № 160/14641/22 на розгляд до Великої Палати Верховного Суду, для вирішення виключної проблеми у формуванні єдиної правозастосовної практики в подібних судових спорах, вважає що у задоволенні останнього необхідно відмовити.
Так, відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, визначена частиною п`ятою статті 346 КАС, передбачає наявність у справі виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в судовому рішенні від 26.03.2019 у справі № 804/15369/13-а, для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему і вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати декілька з наведених ознак:
- справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права;
- встановлена необхідність відступити від викладеного в постанові Верховного Суду України правового висновку, який унеможливлює ефективний судовий захист;
- існують кількісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми, а саме значний перелік подібних справ (зокрема, між тими ж сторонами або з однакового предмета спору), які перебувають на розгляді в судах;
- існують якісні критерії наявності виключної правової проблеми, зокрема:
- немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному;
- невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права;
- встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому;
- наявність різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах.
Згідно зі частиною першою статті 347 КАС України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
Положеннями статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Судом касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 КАС України є Верховний Суд, у складі якого за змістом статей 36, 37 Закону № 1402-VIII діє, зокрема, Касаційний адміністративний суд. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Отже, до повноважень Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, зокрема, належить вирішення питань про правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення при вирішенні юридичних спорів в адміністративних справах чи проблем щодо забезпечення захисту прав, свобод або інтересів. Реалізація таких повноважень пов`язана з наявністю правових проблем.
Проаналізувавши зазначені скаржником підстави, якими заявник обґрунтовує необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Суд дійшов висновку про відсутність у спірних відносинах виключної правової проблеми, такі правовідносини врегульовано нормами права, та в повній мірі дозволяють вирішити спір.
Звертається увага, що питання відмови в перетині державного кордону України громадянину України призивного віку в особливий період в умовах правового режиму воєнного стану було предметом розгляду Верховного Суду у справі № 380/7792/22. Приймаючи постанову від 17.08.2023 у вказаній справі, Верховний Суд, оцінюючи доводи позивача про відсутність у нього на момент спроби перетину кордону будь-яких обмежень, позаяк він, як здобувач вищої освіти, який навчається за денною формою здобуття освіти не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, зазначив, що вказана обставина не дорівнює звільненню його від обов`язку проходження військової служби, а надає лише право на відстрочку від призову. При цьому, наявність такої відстрочки не звільняє позивача від виконання військового обов`язку в частині таких складових як от приписка до призовних дільниць; виконання військового обов`язку в запасі; дотримання правил військового обліку, як і від вірогідності бути залученим до виконання робіт, які мають оборонний характер в особливий період під час правового режиму воєнного стану.
Також Верховний Суд у постанові від 17.08.2023 у справі № 380/7792/22 указував на те, що той факт, що Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, не означає, що такі обмеження до вищевказаної категорії осіб не можуть застосовуватися на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які є спеціальними для цього періоду.
Отже, враховуючи першочерговий пріоритет публічного інтересу, обумовлений безпрецедентним масштабом загрози для суверенітету та незалежності України, Верховний Суд у справі № 380/7792/22 дійшов висновку, що спосіб реалізації державою у тих умовах прав, свобод та інтересів її громадян визначався потребою мобілізації оборонних людських та матеріальних ресурсів для забезпечення захисту державності, а тому є співмірним із застосованим до позивача обмеженням та не є свавільним.
Також Верховний Суд у постанові від 31.08.2023 у справі № 380/572/23 сформував правові висновки щодо законності підстав для заборони/обмеження на перетинання державного кордону України громадянам України у період введення воєнного стану. Так, Верховний Суд у цій справі дійшов висновку, що з огляду на введення в Україні воєнного стану, гарантоване частиною першою статті 33 Конституції України конституційне право на свободу пересування зазнало тимчасових обмежень в силу дії особливого правового режиму воєнного стану в країні, що цілком узгоджується з вимогами статті 64 Основного Закону. Також суд зазначив, що згідно із вимогами Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» на військову службу за призовом під час мобілізації можуть бути призвані громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років (статті 20, 22 цього Закону); що мобілізація по своїй суті є логічним продовженням обов`язкового призову на строкову військову службу, яка під час дії воєнного стану не проводиться. Крім того, Верховний Суд, з посиланням на постанову Верховного Суду від 17.08.2023 у справі № 380/7792/22, указав, що той факт, що Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, не означає, що такі обмеження до вищевказаної категорії осіб не можуть застосовуватися на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які є спеціальними для цього періоду.
Отже, даний спір може бути вирішений Касаційним адміністративним судом.
Враховуючі викладене, колегія суддів вважає, що наведені у клопотанні обґрунтування наявності виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, не створює підстави для передачі на розгляд Великій Палаті Верховного Суду справи № 160/14641/22.
З урахуванням вищезазначеного, клопотання ОСОБА_1 про передачу справи № 160/14641/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 344, 346, 347, 355, 359 КАС України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи № 160/14641/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Ж.М. Мельник-Томенко
А.В. Жук ,
Н.М. Мартинюк
Судді Верховного Суду
