ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 вересня 2023 рокум. ОдесаСправа № 916/2646/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Богатиря К.В., Діброви Г.І.
секретар судового засідання: Чеголя Є.О.
За участю представників учасників справи:
Прокурор - Тунік В.М.
від ТОВ УКРАЇНСЬКА КАБЕЛЬНА КОМПАНІЯ - адвокат Вовк О.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Заступника керівника Одеської обласної прокуратури та Товариства з обмеженою відповідальністю УКРАЇНСЬКА КАБЕЛЬНА КОМПАНІЯ
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 22.06.2023 (суддя Гут С.Ф.)
по справі №916/2646/23
за позовом Заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Вигодянської сільської ради Одеського району Одеської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю УКРАЇНСЬКА КАБЕЛЬНА КОМПАНІЯ
про розірвання договору купівлі-продажу та зобов`язання повернути майно
ВСТАНОВИВ
Заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Вигодянської сільської ради Одеського району Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю УКРАЇНСЬКА КАБЕЛЬНА КОМПАНІЯ (далі ТОВ УКРАЇНСЬКА КАБЕЛЬНА КОМПАНІЯ), в якій просив: розірвати договір купівлі-продажу від 22.02.2010, укладений між Васильківською сільською радою Біляївського району Одеської області та ТОВ УКРАЇНСЬКА КАБЕЛЬНА КОМПАНІЯ та зобов`язати ТОВ УКРАЇНСЬКА КАБЕЛЬНА КОМПАНІЯ повернути Вигодянській сільській раді Одеського району Одеської області нерухоме майно шляхом підписання відповідного акту приймання-передачі.
Одночасно із позовною заявою Заступником керівника Одеської обласної прокуратури подано до місцевого господарського суду заяву про забезпечення позову, в якій останній просив:
- вжити заходи забезпечення позовної заяви шляхом накладення арешту на нежитлову будівлю Панський маєток (колишня садиба генерала Дубицького), загальною площею 2306,90 кв.м, розташовану за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Василівна, вул. Центральна, 73 (колишня адреса: Одеська область, Біляївський район, с. Василівна, вул. Леніна, 73), реєстраційний номер: 29183242 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно;
- заборонити ТОВ УКРАЇНСЬКА КАБЕЛЬНА КОМПАНІЯ та будь-яким суб`єктам реєстраційних дій (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо нежитлової будівлі Панський маєток (колишня садиба генерала Дубицького), загальною площею 2306,90 кв.м, розташовану за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Василівка, вул. Центральна, 73 (колишня адреса: Одеська область, Біляївський район, с. Василівка, вул. Леніна, 73), реєстраційний номер: 29183242 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову Заступник керівника Одеської обласної прокуратури наголошує на тому, що необхідність у забезпеченні позовної заяви викликана тим, що спірне майно може бути відчужено на користь третіх осіб з послідуючою реєстрацією за ними права власності. У зв`язку з цим, невжиття запропонованих заходів забезпечення позову може ускладнити, або взагалі зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, через можливу зміну власника спірного майна, чим фактично буде нівельована функція судового рішення як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів позивача.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.06.2023 по справі №916/2646/23 задоволено частково заяву Заступника керівника Одеської обласної прокуратури про забезпечення позову, вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлову будівлю Панський маєток (колишня садиба генерала Дубицького), загальною площею 2306,90 кв.м, розташовану за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Василівна, вул. Центральна, 73 (колишня адреса: Одеська область, Біляївський район, с. Василівна, вул. Леніна, 73), реєстраційний номер: 29183242 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, у задоволенні решти заяви про забезпечення позову відмовлено.
В мотивах оскаржуваної ухвали суд першої інстанції зазначив, що предметом позову у справі є розірвання договору купівлі-продажу, за яким відповідачем набуто у власність нерухоме майно та зобов`язання повернути таке майно, а тому місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви Заступника керівника Одеської обласної прокуратури в частині накладення арешту на відповідну нежитлову будівлю, оскільки у випадку відчуження відповідачем або вчинення інших дій, які призведуть до зміни власника відповідного майна, інтереси держави не зможуть буди захищеними або поновленими в межах цього судового провадження без нових звернень до суду, що істотно ускладнить чи взагалі унеможливить поновлення порушених прав або інтересів держави.
Разом з цим, у задоволенні вимоги про заборону відповідачу та будь-яким суб`єктам реєстраційних дій (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо спірного майна суд першої інстанції відмовив, оскільки на його думку наявність у відповідних державних реєстрах запису про накладений арешт унеможливлює вчинення подібних дій.
Не погодившись із даним рішенням до Південного-західного апеляційного господарського суду звернулись Заступник керівника Одеської обласної прокуратури та ТОВ УКРАЇНСЬКА КАБЕЛЬНА КОМПАНІЯ.
Заступник керівника Одеської обласної прокуратури в апеляційній скарзі просить ухвалу Господарського суду Одеської області від 22.06.2023 у справі №916/2646/23 в частині відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом заборони відповідачу та будь-яким суб`єктам реєстраційних дій (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо спірного майна скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву про забезпечення позову в цій частині задовольнити.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм процесуального права, з наступних підстав.
Так, за твердженням апелянта, спільною властивістю судового арешту і заборони вчинення реєстраційних дій є те, що вони зобов`язують державного реєстратора утриматися від вчинення реєстраційних дій щодо того чи іншого об`єкта нерухомого майна. Водночас, вони не є тотожними за своєю природою та мають низку відмінностей у наслідках. Неврахування їх особливостей, на думку апелянта, може призвести до виникнення у подальшому негативних наслідків для заявника у вигляді, зокрема, перешкод виконання рішення суду, прийнятого на його користь.
Скаржник також відзначає, що приписами ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачені випадки, коли наявність зареєстрованих обтяжень, у тому числі судового арешту, не є підставою для відмови у державній реєстрації прав. А тому, проведення державної реєстрації у випадках визначених законом, навіть за наявності судового арешту, не буде порушенням закону з боку суб`єкта реєстраційних дій.
Водночас, апелянт вважає, що наявність зареєстрованої заборони вчинення реєстраційних дій, є безумовною підставою для зупинення державної реєстрації прав, та чинним законодавством не встановлено жодних винятків, які б дозволяли державному реєстратору проводити державну реєстрацію прав за її наявності.
ТОВ УКРАЇНСЬКА КАБЕЛЬНА КОМПАНІЯ у своїй апеляційні скарзі просить ухвалу Господарського суду Одеської області від 22.06.2023 у справі №916/2646/23 скасувати та винести рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
На переконання відповідача, оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню, оскільки судом першої інстанції не взято до уваги, що заява про забезпечення позову не містить жодних обґрунтувань, які б можна було вважати достатньо обґрунтованим припущенням того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав позивача.
Так, за твердженням апелянта, ані заява, ані оскаржувана ухвала не містять доказів того, що відповідач вчиняє будь-які дії, які б свідчили про відчуження спірного майна. Навпаки, як стверджує апелянт, відповідач, який володіє спірним майном, не має жодних намірів відчужувати його на користь третіх осіб.
В свою чергу твердження заявника про потенційну можливість подальшого відчуження відповідачем спірного майна, що утруднить або унеможливить виконання рішення суду, на думку апелянта є припущенням, яке не підтверджено належними доказами.
Крім того, апелянт вважає, що обраний заявником вид забезпечення позову не співвідноситься із заявленими позовними вимогами. Зокрема, апелянт вважає, що позивачем обрано помилковий спосіб захисту.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 24.07.2023 було відкрито апеляційне провадження у справі №916/2646/23 за апеляційною скаргою ТОВ УКРАЇНСЬКА КАБЕЛЬНА КОМПАНІЯ на ухвалу Господарського суду Одеської області від 22.06.2023 та призначено справу до розгляду на 07.09.2023.
Розпорядженням В.о. керівника апарату суду від 02.08.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи №916/2646/23 у зв`язку з перебування судді Ярош А.І. у відпустці.
У відповідності до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи від 02.08.2023 справа №916/2646/23 розподілена на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Аленіна О.Ю., суддів Богатиря К.В., Діброви Г.І.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 03.08.2023 відкрито апеляційне провадження у справі №916/2646/23 за апеляційною скаргою Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Одеської області від 22.06.2023 та призначено її до сумісного розгляду з апеляційною скаргою ТОВ УКРАЇНСЬКА КАБЕЛЬНА КОМПАНІЯ на 07.09.2023.
Судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу в якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури без задоволення.
В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що прокурор не довів, що наразі існують вказані у ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обставини, за яких можливо здійснити реєстраційні дії щодо спірного майна, а їх потенційна можливість виникнення у майбутньому, є лише припущенням апелянта.
Під час судового засідання від 07.09.2023 прокурор підтримав вимоги за власною апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні, а також заперечував проти задоволення апеляційної скарги ТОВ УКРАЇНСЬКА КАБЕЛЬНА КОМПАНІЯ.
Представник ТОВ УКРАЇНСЬКА КАБЕЛЬНА КОМПАНІЯ підтримав вимоги за апеляційною скаргою товариства та наполягав на її задоволенні, а також заперечував проти задоволення апеляційної скарги Заступника керівника Одеської обласної прокуратури.
Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на ефективний засіб юридичного захисту, встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" зазначено що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
У рішенні Конституційного Суду України від 16.06.2011 №5-рп/2011 у справі N1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову. (Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 29.07.2019 у справі № 905/491/19).
Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
В силу приписів ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:
1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
3) встановленням обов`язку вчинити певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;
6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;
7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;
8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності;
9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;
10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому судових рішень і задоволених вимог позивача
Водночас забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Колегія суддів зазначає, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.
Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Водночас, для встановлення наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.
Разом з цим, при дослідженні наявності або відсутності підстав для забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
Оскільки в даному випадку позивач звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, то в цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (наведену правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, постановах Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 915/1912/19, від 11.02.2021 у справі № 915/1185/20).
Позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.
Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову, являються предмет і підстава.
Так, у даному випадку, Заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Вигодянської сільської ради Одеського району Одеської області до ТОВ УКРАЇНСЬКА КАБЕЛЬНА КОМПАНІЯ, в якій просить: 1) розірвати договір купівлі-продажу від 22.02.2010 р., укладений між Васильківською сільською радою Біляївського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю УКРАЇНСЬКА КАБЕЛЬНА КОМПАНІЯ, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кірнас І.В. та зареєстрований в реєстрі за № 525; 2) зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю УКРАЇНСЬКА КАБЕЛЬНА КОМПАНІЯ повернути Вигодянській сільській раді Одеського району Одеської області нежитлову будівлю Панський маєток (колишня садиба генерала Дубицького), загальною площею 2306,90 кв.м., розташовану за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Василівка, вул. Центральна, 73 (колишня адреса: Одеська область, Одеський район, с. Василівка, вул. Леніна, 73), шляхом підписання відповідного акту приймання-передачі.
Обґрунтовуючи підстави звернення із позовом до місцевого господарського суду Заступник керівника Одеської обласної прокуратури посилається на те, що нежитлова будівля Панський маєток (колишня садиба генерала Дубицького), загальною площею 2306,90 кв.м., розташована за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Василівка, вул. Центральна, 73, є пам`яткою архітектури місцевого значення та набута ТОВ УКРАЇНСЬКА КАБЕЛЬНА КОМПАНІЯ у власність на підставі укладеного 22.02.2010 з Васильківською сільською радою Біляївського району Одеської області договору купівлі-продажу, однак ТОВ УКРАЇНСЬКА КАБЕЛЬНА КОМПАНІЯ не виконуються умови договору купівлі-продажу щодо належної експлуатації будівлі-пам`ятки, яка гарантує надійність будівельних конструкцій, щодо утримання об`єкта купівлі-продажу відповідно до охоронного договору та норм, передбачених Законом України Про охорону культурної спадщини, дотримання державних стандартів, норм, правил та іншого законодавства в сфері охорони культурної спадщини, тобто істотно порушується договір, що своєю чергою завдає шкоди державним інтересам в сфері охорони культурної спадщини та значною мірою позбавляє Вигодянську сільську раду Одеського району Одеської області того, на що розраховувалось при укладенні договору, зокрема, збереження об`єкта культурної спадщини місцевого значення.
Отже, виконання в майбутньому судового рішення у цій справі, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач спірне нерухоме майно у власності, оскільки у разі вибуття такого майна із власності ТОВ УКРАЇНСЬКА КАБЕЛЬНА КОМПАНІЯ може породити нові реєстраційні дії щодо нього та призведе до необхідності звернення з новим позовом, а отже, застосування заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірне майно безпосередньо пов`язано із предметом позову.
Адекватність такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на нерухоме майно відповідача полягає у тому, що такі дії забезпечать ефективний захист та поновлення порушеного права щодо спірного майна у разі задоволення позову.
Накладення арешту на нерухоме майно забезпечить збалансованість інтересів сторін, оскільки надасть можливість захисту порушеного права у разі задоволення позову та не призведе до втручання у господарську діяльність відповідача, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо розпорядження цим майном відповідачем задля запобігання перешкод у поновлені порушеного права у разі задоволення позову.
Разом із тим, застосування заходів забезпечення позову не порушить прав та охоронюваних законом інтересів відповідача у справі чи інших осіб, що не є учасниками даного судового процесу, не призведе до втручання у звичайну діяльність учасників судового процесу, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо розпорядженням нерухомим майном, існування якого дозволить створити належні умови для запобігання перешкод у поновлені порушеного права у разі задоволення позовних вимог.
Отже, застосування заходу забезпечення позову гарантуватиме у майбутньому поновлення порушеного права у разі задоволення позову, оскільки залежить від наявності у відповідача спірного нерухомого майна.
За таких обставин, прокурором доведено наявність обґрунтованого припущення, що невжиття судом заходів забезпечення позову, може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист та поновлення порушеного права (у разі прийняття судом рішення про задоволення/часткове задоволення позову позивача).
Застосування заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірне майно, відповідає статтям 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, а також вимогам співмірності, розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог.
Наведене, на переконання суду апеляційної інстанції, свідчить про обґрунтованість заяви прокурора в частині вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлову будівлю Панський маєток (колишня садиба генерала Дубицького), загальною площею 2306,90 кв.м, розташовану за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Василівна, вул. Центральна, 73 (колишня адреса: Одеська область, Біляївський район, с. Василівна, вул. Леніна, 73), реєстраційний номер: 29183242 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно.
Колегія суддів зауважує на тому, що зазначені заходи забезпечення позову є тимчасовими (до закінчення розгляду справи) та спрямовані на збереження існуючого становища до розгляду спору по суті (збереження за відповідачем права власності на майно) з метою зупинення вчинення під час розгляду цієї справи дій, які матимуть відповідні юридичні наслідки, що можуть призвести до ускладнення чи унеможливлення ефективний захист та поновлення порушеного права в разі задоволення/часткового задоволення позову.
Разом з цим, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що заява прокурора в частині заборони ТОВ УКРАЇНСЬКА КАБЕЛЬНА КОМПАНІЯ та будь-яким суб`єктам реєстраційних дій (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо нежитлової будівлі Панський маєток (колишня садиба генерала Дубицького), загальною площею 2306,90 кв.м, розташовану за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Василівка, вул. Центральна, 73 (колишня адреса: Одеська область, Біляївський район, с. Василівка, вул. Леніна, 73), реєстраційний номер: 29183242 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
За приписами ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підставами для відмови в державній реєстрації прав є, зокрема, наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, крім випадків, визначених цим Законом.
Статтею 2 Закону України Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що обтяження це заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, або такі, що виникли з правочину.
Визначення таких понять як арешт майна та заборона на відчуження майна містяться у постанові Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 643/12369/19. Так, арешт майна - це накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна, та заборона на відчуження майна - перешкода у вільному розпорядженні майном. Арешт майна та заборона відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, які за правовою сутність обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном.
Отже, з огляду на наведені приписи чинного законодавства, наявність запровадженого рішенням суду арешту на спірне нерухоме майно, свідчить про певні обмеження щодо розпорядження таким майном, в тому числі є підставою для відмови в проведенні державної реєстрації прав.
В свою чергу, відмова в державній реєстрації прав з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, не застосовується у разі: 1) наявності помилки в Державному земельному кадастрі, що виникла після перенесення інформації про земельні ділянки з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру (розташування в межах земельної ділянки частини іншої земельної ділянки, невідповідність меж земельної ділянки, зазначених у Державному реєстрі земель, її дійсним межам); 2) невідповідності площі земельної ділянки, зазначеної в Державному реєстрі земель, її дійсній площі у результаті зміни методів підрахунку (округлення); 3) невідповідності відомостей про земельну ділянку в Державному земельному кадастрі відомостям, що містяться в документі, який посвідчує речове право на неї, якщо така невідповідність виникла внаслідок внесення змін або виправлення помилки у відомостях Державного земельного кадастру про земельну ділянку після оформлення документа, що є підставою для виникнення відповідного речового права на земельну ділянку. У такому разі пріоритет мають відомості Державного земельного кадастру; 4) зміни найменування акціонерного товариства у зв`язку із зміною типу акціонерного товариства або перетворенням акціонерного товариства в інше господарське товариство; 5) звернення заявника із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, яке було придбане у процесі приватизації у складі єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства, яке на момент проведення такої реєстрації внесено до Єдиного реєстру боржників.
Відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі: 1) державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно на підставі рішення суду щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 2) державної реєстрації права власності на нерухоме майно з відкриттям розділу в Державному реєстрі прав за особою, стосовно якої або щодо майна якої наявні обтяження у спеціальному розділі Державного реєстру прав чи в невід`ємній архівній складовій частині Державного реєстру прав; 3) державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що набувається у результаті його примусової реалізації відповідно до закону; 4) державної реєстрації обтяжень речових прав на нерухоме майно, крім державної реєстрації іпотеки за наявності заборони відчуження, арешту; 5) державної реєстрації прав на нерухоме майно за наявності згоди іпотекодержателя або контролюючого органу (для податкових застав) на відчуження, передачу в іпотеку, у тому числі наступну іпотеку, або передачу на іншому речовому праві такого майна - у разі якщо обтяженням є іпотека або податкова застава. Згода контролюючого органу на відчуження майна, що перебуває у податковій заставі, не вимагається у випадку, передбаченому пунктом 92.4 статті 92 Податкового кодексу України; 6) державної реєстрації прав на підставі свідоцтва про право на спадщину; 7) державної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою в порядку, передбаченому статтями 33-38 Закону України "Про іпотеку", за умови що інші обтяження на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровано після державної реєстрації іпотеки; 8) державної реєстрації прав на підставі нотаріально посвідченого договору - у разі якщо обтяженням є вимога нотаріального посвідчення договору, встановлена власником майна; 9) державної реєстрації прав на підставі документа, відмінного від договору, щодо якого власником нерухомого майна встановлено вимогу нотаріального посвідчення, - у разі якщо обтяженням є вимога нотаріального посвідчення договору, встановлена власником майна; 10) державної реєстрації прав на земельну ділянку сільськогосподарського призначення - у разі якщо обтяженням є намір власника земельної ділянки сільськогосподарського призначення щодо її продажу; 11) державної реєстрації прав на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, крім державної реєстрації права власності на таку ділянку в результаті внесення її до статутного (складеного) капіталу юридичної особи або державної реєстрації іпотеки земельної ділянки сільськогосподарського призначення, - у разі якщо обтяженням є переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення; 12) державної реєстрації права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення в результаті внесення її до статутного (складеного) капіталу юридичної особи або державної реєстрації іпотеки земельної ділянки сільськогосподарського призначення за наявності згоди суб`єкта переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення - у разі якщо обтяженням є переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення; 13) державної реєстрації прав на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, крім передачі емфітевтом земельної ділянки сільськогосподарського призначення в оренду, - у разі якщо обтяженням є заборона передачі емфітевтом земельної ділянки сільськогосподарського призначення в оренду; 14) виправлення технічної помилки відповідно до статті 26 цього Закону; 15) державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, яке було придбане у складі єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства на підставі договору купівлі-продажу, укладеного у процесі приватизації; 16) державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, яке входить до складу єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства, щодо якого прийнято рішення про приватизацію.
Відтак, чинне законодавство чітко визначає випадки за існуванням яких не застосуватися відмова в державній реєстрації прав.
За приписами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 74 ГПК України).
Статтями 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Проте, звертаючись до суду першої інстанції із відповідною заявою про забезпечення позову шляхом заборони вчинення реєстраційних дій щодо спірного майна, прокурор не надав жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність обставин та виключень визначених 24 Закону України Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та надають право здійснити державну реєстрацію щодо спірного нерухомого майна навіть на умови наявності накладеного судом арешту на таке майно.
Зокрема, але не виключно, заявником не надано доказів на підтвердження того, що відповідач, як власник майна вчиняє або має намір вчинити будь-які реєстраційні дії щодо спірного майна.
Колегія суддів також зазначає, що предмет позову у даній справі не пов`язаний із вчиненням, спростуванням тощо реєстраційних дій щодо спірного майна.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для задоволення заявки прокурора про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони ТОВ УКРАЇНСЬКА КАБЕЛЬНА КОМПАНІЯ та будь-яким суб`єктам реєстраційних дій (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо спірного нерухомого майна.
Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги твердження ТОВ УКРАЇНСЬКА КАБЕЛЬНА КОМПАНІЯ, що прокурором під час звернення із відповідною заявою про забезпечення позову не доведено існування обґрунтованих припущень, що невжиття запропонованих заходів забезпечення може ускладнити чи унеможливити захист прав позивача, з огляду на таке.
Як вже було зазначено вище, в немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Так, у даному випадку позивачем заявлено в тому числі вимогу про зобов`язання ТОВ УКРАЇНСЬКА КАБЕЛЬНА КОМПАНІЯ повернути спірне майно шляхом підписання відповідного акту приймання-передачі.
Отже, виконання такого рішення суду, у разі задоволення таких позовних вимог, та відповідно захист порушеного права позивача напряму залежить від перебування такого майна у власності відповідача, оскільки його відчуження, передача тощо на користь іншої особи зумовить звернення позивача із іншими позовами до суду та призведе до порушення справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, через неможливість позивача захистити своє порушене право в межах одного судового провадження, без нових звернень до суду.
Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58).
Тому інші доводи скаржників, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність судового рішення та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Наведені в апеляційних скаргах порушення допущенні судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали не знайшли свого підтвердження, а мотиви апеляційних скарг не спростовують висновків місцевого господарського суду, щодо часткового задоволення заяви про забезпечення позову.
З огляду на вищевикладене колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає, що оскаржувана ухвала, якою вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно є законною, обґрунтованою та такою, що прийнята з додержання норм матеріального та процесуального права та приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг.
Зважаючи на те, що апеляційні скарги залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору за перегляд ухвали місцевого господарського суду в апеляційному порядку, у відповідності до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржників.
Керуючись статтями 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 22.06.2023 по справі №916/2646/23 залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено та підписано 12.09.2023.
Головуючий суддяАленін О.Ю.
Суддя Богатир К.В.
СуддяДіброва Г.І.
