Постанова
Іменем України
16 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 176/1445/22
провадження № 61-8249св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 травня 2023 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача та стягнення грошових коштів.
Позовна заява мотивована тим, що 06 липня 2022 року приблизно о 21 год 00 хв., перебуваючи в місті Жовті Води Дніпропетровської області, вона з метою перевірки сум залишку грошових коштів на карткових рахунках, відкритих в АТ КБ «ПриватБанк», за допомогою мобільного телефону зайшла у мобільний додаток «Приват24».
Додаток відкрився, однак через декілька секунд автоматично закрився, їй запропоновано пройти повторну авторизацію. Для повторного входу у мобільний додаток «Приват24» їй запропоновано ввести мобільний номер телефону, прив`язаний до додатку та пароль доступу. Це не викликало у неї жодного сумніву, оскільки це було запропоновано в офіційному додатку банку.
Після введення вказаних даних їй за мобільним номером телефону, прив`язаним до додатку «Приват24», почали надходити безперервно телефонні дзвінки з АТ КБ «ПриватБанк», а саме з автовідповідача із запитом, чи погоджується вона на зміну паролів карток. У відповідь на цей запит позивач обирала варіант відмови від зміни паролів, проте такі дії не забезпечили захист її карткових рахунків.
Позивачу безперервно надходили телефонні дзвінки від відповідача (9 викликів), жодного разу вона не погоджувалася з указаними банком пропозиціями. Тобто з`єднання та особистої розмови з оператором не було, виклики були виключно з автовідповідача. Самостійно зайти у мобільний додаток «Приват24» вона не змогла.
Після цього позивачу почали надходити повідомлення про зміну паролів, а згодом надійшло повідомлення про блокування карткових рахунків.
06 липня 2022 року приблизно о 21 год 45 хв. їй вдалося зайти у мобільний додаток «Приват24», де вона побачила, що її карткові рахунки взагалі відсутні. Тобто картки, на яких були грошові кошти, навіть не відображалися у додатку банку.
Невідкладно позивач зателефонувала на гарячу лінію банку за номером 3700 з метою якнайшвидшого блокування карткових рахунків, однак протягом 10 хвилин очікувала з`єднання з оператором. Після з`єднання з оператором позивача було повідомлено, що її карткові рахунки відсутні. Тобто грошові кошти з карткових рахунків були списані та карткові рахунки були закриті без її відома і погодження.
Позивач стверджувала, що 06 липня 2022 року починаючи з 21 год 00 хв. до 21 год
50 хв. невідомі особи своїми шахрайськими діями заволоділи доступом до додатку «Приват24» та безперешкодно зі сторони СБ банку заволоділи грошовими коштами, які були на карткових рахунках, відкритих у банку № НОМЕР_1 (євро), № НОМЕР_2 (гривні), на ім`я - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом створення у додатку «Приват24» іншої картки № НОМЕР_3 , та повного перерахування грошових коштів на створений картковий рахунок. Після перерахування грошових коштів всі три карткові рахунки були закриті без її відома та погодження.
Загальна сума викрадених грошових коштів становить 101 422,17 грн. Грошові кошти в розмірі 33,17 грн було повернуто 08 липня 2022 року на відкритий картковий рахунок.
Жодних смс-повідомлень про проведені транзакції за картковими рахунками за прив`язаним до мобільного додатку «Приват24» номером телефону, а саме тел. НОМЕР_4 , позивач не отримувала.
07 липня 2022 року вона звернулася до відділення банку з метою з`ясування вищевказаних обставин, де її було повідомлено, що банку невідомо, яким чином шахраї отримали доступ до додатку «Приват24». Позивач наголошувала, що надати інформацію про зловмисників, місце їх перебування та місце вчинення кримінального правопорушення співробітники банку не спромоглися.
Крім того, позивач зазначала, що її було повідомлено у відділенні банку, що у зловмисників була спроба отримати за допомогою додатку «Приват24» кредит та лише через запроваджений на території України військовий стан банк відмовив в отриманні кредитних коштів. Тобто, на її думку, банк взагалі не перевіряє інформацію про власника грошових коштів, які зберігаються на відкритих карткових рахунках, жодним чином не підтверджується добровільність грошових переказів і добровільність оформлення кредитів.
07 липня 2022 року у відділенні банку відповідним спеціалістом було створено заявки № 2032144, № 2032145, № 2032146, № 2032147, № 2032148, № 2032151, № 2032152 на повернення безпідставно списаних з карткових рахунків позивача грошових коштів.
Відповідно до відповідей, що надійшли у мобільному додатку «Приват24» за заявкою на повернення коштів, провести претензійну роботу неможливо, дані за транзакцією суперечать коментарям до поданої заявки.
За цим фактом 07 липня 2022 року позивач написала заяву до ВП № 5 Кам`янського РУП ГУНП в Дніпропетровській області про вчинення відносно неї кримінального правопорушення. Відомості про кримінальне правопорушення внесені до ЄРДР за № 12022041220000266 від 08 липня 2022 року з правовою кваліфікацією за частиною третьою статті 190 КК України. Досудове розслідування на цей час триває.
12 липня 2022 року позивач звернулася до відділення банку з заявою (вимогою), в якій просила терміново розпочати службове розслідування за фактом шахрайських дій, вчинених невстановленими особами (не виключено самих співробітників банку), які безперешкодно заволоділи грошовими коштами 06 липня 2022 року за її картковими рахунками, та невідкладно, але не пізніше 30 днів з дня звернення, повідомити письмово засобами електронного зв`язку про результати проведеної перевірки; вимагала терміново повернути грошові кошти в розмірі 101 422,17 грн, які були на карткових рахунках № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , відкритих у банку на ім`я - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на картковий рахунок, відкритий нею в приміщенні банку 07 липня 2022 року - НОМЕР_5 .
Листом від 20 липня 2022 року № 20.1.0.0.0/7-220712/8234 на 214-ВБ від 12-07-2022 року банк повідомив позивача, що не має можливості повернути грошові кошти. У випадку впевненості в наявності шахрайських дій щодо списання грошових коштів позивачу було рекомендовано звернутись до правоохоронних органів. Водночас у цьому листі не вказано, що позивач своїми діями якимось чином сприяла передачі свого логіну та паролю у системі «Приват24» третім особам.
Позивач вважала, що банком не було встановлено її вини у передачі вказаних даних третім особам. Оскільки відповідач відмовився у добровільному порядку повернути належні позивачу грошові кошти, вона вимушена звернутись до суду з цим позовом. ОСОБА_1 не розголошувала третім особам інформацію про номери карткових рахунків, пін-коди та іншу конфіденційну інформацію. Картки не губилися, доступу до них треті особи не мали. Банком не було доведено, що вона своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номеру або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
ОСОБА_1 просила:
стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на її користь грошові кошти в розмірі 101 422,17 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області у складі судді: Крамар О. М., від 16 вересня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 101 422,17 грн.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у розмірі 1 014,22 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
відповідач не надав суду належних і допустимих доказів на спростування доводів позивача, не довів, що позивач, як володілець та користувач картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяла у доступі до її карткового рахунку чи надала інформацію третім особам, що дало змогу ініціювати платіжні операції;
у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року № 6-71цс15 зазначено, що «відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення «Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30 квітня 2010 року №223, банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції». Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі №127/23496/15-ц (касаційне провадження № 61-3239св 18), від 20 червня 2018 року у справі №691/699/16-ц, (касаційне провадження №61 -16504св 18) вказану правову позицію підтримав;
позивач ОСОБА_1 як користувач карток своїми діями чи бездіяльністю не сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Списання грошових коштів з карткових рахунків ОСОБА_1 відбулося не за її розпорядженням і вона не повинна нести відповідальності за такі операції. Виявивши безпідставне списання (перекази, зняття) коштів, позивач повідомила про цей факт банк та звернулася до правоохоронних органів, у зв`язку з чим суд зробив висновок про необхідність задоволення позовних вимог;
відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням карткових рахунків, відкритих на ім`я позивача, не є підставою для відмови у задоволенні позову.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 травня 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.
Рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2022 року скасовано.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 1 521,33 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
АТ КБ «ПриватБанк» було встановлено, що за рахунком позивача НОМЕР_6 06 липня 2022 року були здійснені ряд операцій з переказу коштів. Такі операції вчинено за допомогою картки, яка була додана до сервісу Google Pay. Невід?ємною частиною договору банківського обслуговування є Умови і правила надання банківських послуг, розміщені на офіційному сайті https://privatbank.ua/terms/ y мережі Інтернет. Без розголошення (передача особистої конфіденційної інформації третім особам) з боку позивача ПІН-коду своєї картки, номеру своїх карток, інша особа навіть перевипустивши сім-картку або маючи фінансовий телефон клієнта, не змогла б ні зайти до Приват24, ні змінити фінансовий номер клієнта, ні зняти чи переказати кошти з її рахунку;
якщо зазначені операції, за твердженням позивача, нею не здійснювались, то такі операції стали можливими виключно в результаті розголошення самим клієнтом конфіденційної інформації по своїй карті, передачі даних та паролей третім особам;
чинним законодавством не надано повноважень банку здійснювати повернення проведеного переказу позивачем, здійсненого з належною авторизацією;
у силу презумпції невинуватості наявність кримінального провадження не може свідчити про вчинення злочину відносно позивача до винесення вироку, яким такі обставини можуть бути встановлені, а також не може бути підставою для звільнення його від обов?язку належного виконання зобов?язання і виконання Умов та Правил про надання банківських послуг у випадку настання певних обставин, передбачених ними;
з огляду на викладене, підстави для звільнення позивача від обов`язку належного виконання зобов`язання і виконання Умов та Правил про надання банківських послуг відсутні. Саме позивач повинен нести відповідальність за здійснення платіжних операцій;
судом апеляційної інстанції встановлено, що спірні операції позивачем вчинено за допомогою картки, яка була додана до сервісу Google Pay, який дозволяє безконтактне зняття готівки за допомогою засобів ідентифікації (паролі, QR-код, у тому числі сформований за допомогою системи інтернет-банкінгу, CVV/CVC-кодів, тощо), без розголошення яких інша особа, навіть перевипустивши сім-картку або маючи фінансовий телефон клієнта, не змогла б ні зайти до Приват24, ні змінити фінансовий номер клієнта, ні зняти чи переказати кошти з його рахунку;
з урахуванням вказаних норм права, а також умов договору, клієнт несе повну відповідальність за операції, що супроводжуються правильним введенням ПІНа або нанесених на картці даних (пункт 2.1.4.12.3. Умов), а також за несанкціоноване отримання грошових коштів з рахунку третіми особами, в разі, якщо його дії або бездіяльність призвели до розголошення ПІНа або іншої інформації, яка дає можливість ініціювати платіжну операцію;
клієнт у свою чергу має право стягнути суму відшкодування з винних осіб, встановлених у кримінальному порядку;
суд першої інстанції, прийнявши рішення про задоволення позовних вимог до Банку, неповно з?ясував обставини справи, допустив невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Аргументи учасників справи
05 червня 2023 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подала скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 травня 2023 року, у якій просить:
скасувати постанову апеляційного суду;
залишити в силі рішення суду першої інстанції;
вирішити питання про судові витрати.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
апеляційним судом було неправильно застосовано положення норм матеріального та процесуального права, а саме: статті 1073 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), пунктів 6.7, 6.8 Положення «Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління Національного банку України № 223 від 30 квітня 2010 року, частини шостої статті 81 ЦПК України, а також частини сьомої статті 141 ЦПК України, статті 5 Закону України «Про судовий збір» і частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», хоча суд першої інстанції не встановив обставини, які безспірно доводять, що позивач своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню фінансового телефону, паролів доступу до системи «Приват24» або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції;
ОСОБА_1 посилається на правовий висновок Верховного Суду, висловлений ним у постанові від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц, в якій позивач звернулася до суду із позовом до ПАТ «КБ «ПриватБанк» про стягнення безпідставно списаних коштів. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15;
також ОСОБА_1 посилається на висновок Верховного Суду, висловлений у постанові від 01 лютого 2018 року у справі № 758/7327/14-ц з аналогічним у справі, що переглядається, предметом позову, де зазначено, що: «Встановивши, що відповідачем не доведено того факту, що позивач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, а також не надано доказів на спростування доводів позивача про те, що контролювати операції за банківською карткою шляхом отримання смс-інформації позивач не мав змоги, оскільки йому не надавалась послуга «смс-інформування» і її надання договором сторін не передбачено, у зв`язку з чим факт незаконного списання коштів з його рахунку позивач виявив лише 26 листопада 2013 року при спробі зняти кошти з свого рахунку, і про це він повідомив відповідача невідкладно, в той же день, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог. Суд апеляційної інстанції вірно прийняв до уваги правову позицію викладену у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, районний суд дійшов помилкового висновку про вину позивача та відсутність підстав для задоволення заявлених ним вимог». Аналогічні правові висновки викладені в релевантній щодо цієї справи судовій практиці, сформованій Верховним Судом України та Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду: постанові від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15; від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц (провадження № 61-10469св18); від 02 жовтня 2019 року у справі № 182/3171/16 (провадження № 61-24548св18); від 23 січня 2020 року у справі № 179/1688/17 (провадження № 61-12707св19);
для скасування рішення суду першої інстанції апеляційний суд мав би із посиланням на конкретні докази у справі вказати, які саме конкретні обставини підтверджують факт того, що позивач своїми діями сприяла розкриттю конфіденційної інформації, внаслідок чого стало незаконне списання грошових коштів з карткового рахунку позивача. Однак такі посилання на відповідні докази в оскаржуваній постанові відсутні. Натомість суд першої інстанції встановив відсутність таких доказів;
при відмові у задоволенні позову про захист прав споживача апеляційний суд стягнув із ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 521,33 грн, проте на неї як споживача банківських послуг розповсюджуються пільги по сплаті судового збору, а тому правових підстав для стягнення з позивача вказаного судового збору в апеляційного суду не було. В обґрунтування своєї позиції позивач посилається на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц.
У липні 2023 року ОСОБА_1 надала відповідь на відзив, в якому просить задовольнити касаційну скаргу.
ОСОБА_1 зазначає, що:
у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі №182/3171/16-ц вказано, що: «у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14) та зроблено висновок, що «у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 18 лютого 2011 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру».
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2023 року відкрито касаційне провадження.
02 серпня 2023 року справу передано судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2023 року: відзив АТ КБ «ПриватБанк», який підписаний представником Істамовою І. В., на касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду; справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 07 червня 2023 року про зазначено, що:
аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що вона може стосуватися питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України), а тому судове рішення у справі підлягає касаційному оскарженню;
суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц (провадження № 61-1856св17); від 01 лютого 2018 року у справі № 758/7327/14-ц; від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц; від 02 жовтня 2019 року у справі № 182/3171/16; від 23 січня 2020 року у справі № 179/1688/17; від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц та постанові Верховного суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.
Фактичні обставини
Суди встановили, що ОСОБА_1 є держателем платіжних карток АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 (євро) та № НОМЕР_2 (гривні).
У період часу з 21 год 00 хв. до 21 год 50 хв. 06 липня 2022 року невідомі особи своїми шахрайськими діями заволоділи доступом до додатку «Приват24» та заволоділи грошовими коштами, які були відкриті на карткових рахунках, відкритих у банку на ім`я ОСОБА_1 , шляхом створення у додатку «Приват24» іншої картки № НОМЕР_3 та повного перерахування грошових коштів у розмірі 101 422,17 грн на створений карткових рахунок.
Вказані обставини АТ «КБ «ПриватБанк» не спростовувались.
За фактом заволодіння грошовими коштами 12 липня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою (вимогою) про проведення службового розслідування та повернення грошових коштів у розмірі 101 422,17 грн, які були на карткових рахунках № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , відкритих в АТ КБ «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_1
20 липня 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» надано відповідь ОСОБА_1 про відмову у поверненні коштів, що були списані 06 липня 2022 року, з посиланням на те, що переказ коштів можливо здійснити лише за допомогою використання її фінансового телефону та іншої особистої інформації. Рекомендовано звернутися до правоохоронних органів.
08 липня 2022 року відомості про те, що невстановлена особа з використанням електронно-обчислювальної техніки, шахрайським шляхом заволоділа з банківської картки ОСОБА_1 грошовими коштами у розмірі 54 700,00 грн та 1 300,00 євро, внесені до ЄРДР за № 12022041220000266 за попередньою кваліфікацією за частиною третьою статті 190 КК України.
Згідно з повідомленням слідчого СВ відділення поліції №5 Кам`янського РУП ГУНП в Дніпропетровській області від 08 липня 2022 року ОСОБА_1 повідомлено про початок досудового розслідування у кримінальному провадженні №12022041220000266 за її заявою від 08 липня 20225 року. Попередня кваліфікація кримінального правопорушення: частина третя статті 190 КК України.
Позиція Верховного Суду
Щодо вирішення позову про стягнення коштів
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.
У постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 зазначено, що:
«відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення № 223 банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, касаційний суд дійшов помилкового висновку про вину ОСОБА_1 як підставу цивільно-правової відповідальності. Висновки судів про те, що операції щодо зняття з платіжної картки ОСОБА_1 спірної суми супроводжувались правильним вводом ПІН-коду вказаної картки, а умовами договору від 5 лютого 2010 року передбачено обов`язок позивача щодо нерозголошення даного ПІН-коду, що виключає можливість задоволення позову про стягнення з банку на користь позивача спірної суми, є помилковими, оскільки такі висновки судів не свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції».
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2018 року в справі № 552/2819/16-ц (провадження № 61-1396св18) вказано, що:
«користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такий правовий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.
Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
Посилання ПАТ КБ «ПриватБанк» на ту обставину, що відповідач порушив Умови та Правила надання банківських послуг, оскільки своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи зводяться виключно до припущень, що не мають доказового підтвердження. Позивач не довів того, що ОСОБА_3 втрачала та/або сприяла незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Про результати службового розслідування за вказаним фактом ПАТ КБ «ПриватБанк» не надано відповіді
Суд касаційної інстанції враховує, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено факт звернення відповідача до банку про скасування спірної транзакції, а так само її звернення до правоохоронних органів з приводу вчинених стосовно неї шахрайських дій. Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у відповідача була дійсно відсутня воля на вчинення такого перерахування, а банком не заперечено факту її звернення з вимогою про скасування цієї транзакції.
Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховним Судом взято до уваги нерівний стан сторін у зазначених договірних відносинах, які є споживчими за своєю правовою природою. При цьому правові та фактичні можливості з доведення обставин справи належать переважно позивачу, доводи та підстави позову якого не були належним обґрунтуванні під час судового розгляду справи.
Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, Верховний Суд виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі № 127/23496/15-ц (провадження № 61-3239св18) зазначено, що:
«встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, в межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та від 11 березня 2015 року № 6-16цс15».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі № 691/699/16-ц (провадження № 61-16504св18) вказано, що:
«встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк».
При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 127/23496/15-ц (касаційне провадження № 61-3239св18) вказану правову позицію підтримав».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16-ц (провадження № 61-17629св18) зазначено, що:
«сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.
Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, урахувавши застосовані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, правильно виходив з того, ПАТ КБ «ПриватБанк» не підтвердив належними і допустимими доказами обставин, які б безспірно доводили, що ОСОБА_1 , як користувач кредитної картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяв у доступі до відомостей по кредитній картці, його особового рахунку, акаунту чи мобільного додатку «Приват-24», незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції 27 липня 2015 року та 30 липня 2015 року щодо перерахування з його карткового рахунку грошових коштів на загальну суму 9 792,00 грн.
Доводи заявника про те, що суди попередніх інстанцій не урахували порушення відповідачем Умов та правила надання банківських послуг, що призвело до несанкціонованого коштів з його карткового рахунку, оскільки він своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки вони ґрунтуються виключно на припущеннях, що не мають доказового підтвердження».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 серпня 2020 року в справі 766/19614/18 (провадження № 61-19350св19) вказано, що:
«суди попередніх інстанцій вважали недоведеним те, що ОСОБА_1 ініціював збільшення кредитного ліміту за своїм картковим рахунком, здійснював спірні грошові перекази, а також що про ці операції його було повідомлено у момент їх вчинення.
Встановивши такі обставини та врахувавши відсутність доказів того, що ОСОБА_1 своїми діями або бездіяльністю сприяв втраті чи незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера та іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про зупинення нарахування процентів та штрафних санкцій ОСОБА_1 по кредитній картці № НОМЕР_1 на розмір заборгованості 31 712 грн, яка виникла у зв`язку із неправомірним списанням без його волевиявлення кредитних коштів та подальшим нарахуванням на цю суму процентів і штрафних санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у зокрема постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц (провадження № 61-1856св17), від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц (провадження № 61-10469св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 182/3171/16 (провадження № 61-24548св18), від 23 січня 2020 року у справі № 179/1688/17 (провадження № 61-12707св19). Колегія суддів також погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність транзакцій, які були здійснені в період із 02 год 32 хв по 04 год 14 хв 16 квітня 2018 року з використанням платіжної картки ОСОБА_1 № НОМЕР_1, у зв`язку із чим залишок коштів по цій картці підлягає відновленню.
Сама по собі відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням карткових рахунків, відкритих на ім`я ОСОБА_1, не є підставою для відмови у задоволенні позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), на яку є посилання у касаційній скарзі, зроблено висновок, що:
«у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18 лютого 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.
Також Велика Палата Верховного Суду зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 18 лютого 2011 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів».
У справі, що переглядається:
при зверненні із позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що 06 липня 2022 року починаючи з 21 год 00 хв. до 21 год 50 хв. невідомі особи своїми шахрайськими діями заволоділи доступом до додатку «Приват24» та безперешкодно зі сторони СБ банку заволоділи грошовими коштами, які були на карткових рахунках, відкритих у банку № НОМЕР_1 (євро), № НОМЕР_2 (гривні), на ім`я - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом створення у додатку «Приват24» іншої картки № НОМЕР_3 , та повного перерахування грошових коштів на створений картковий рахунок. Після перерахування грошових коштів всі три карткові рахунки були закриті без її відома та погодження. Загальна сума викрадених грошових коштів становить 101 422,17 грн. Грошові кошти в розмірі 33,17 грн було повернуто 08 липня 2022 року на відкритий картковий рахунок. Позивач вказувала, що жодних смс-повідомлень про проведені транзакції за картковими рахунками за прив`язаним до мобільного додатку «Приват24» номером телефону, а саме тел. НОМЕР_4 , позивач не отримувала. Позивач не розголошувала третім особам інформацію про номери карткових рахунків, пін-коди та іншу конфіденційну інформацію. Картки не губилися, доступу до них треті особи не мали. Банком не було доведено, що вона своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номеру або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції;
при відмові у задоволенні позову апеляційний суд вважав, що спірні операції позивачем вчинено за допомогою картки, яка була додана до сервісу Google Pay, який дозволяє безконтактне зняття готівки за допомогою засобів ідентифікації (паролі, QR-код, у тому числі сформований за допомогою системи інтернет-банкінгу, CVV/CVC-кодів, тощо), без розголошення яких інша особа, навіть перевипустивши сім-картку або маючи фінансовий телефон клієнта, не змогла б ні зайти до Приват24, ні змінити фінансовий номер клієнта, ні зняти чи переказати кошти з його рахунку. Апеляційний суд вказав, що невід?ємною частиною договору банківського обслуговування є Умови і правила надання банківських послуг, розміщені на офіційному сайті https://privatbank.ua/terms/ y мережі Інтернет, і саме клієнт несе повну відповідальність за операції, що супроводжуються правильним введенням ПІНа або нанесених на картці даних (пункт 2.1.4.12.3. Умов), а також за несанкціоноване отримання грошових коштів з рахунку третіми особами, в разі, якщо його дії або бездіяльність призвели до розголошення ПІНа або іншої інформації, яка дає можливість ініціювати платіжну операцію;
апеляційний суд не врахував, що: саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними;
суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що матеріали справи не містять Умов і правил надання банківських послуг, підписаних позивачем, тому їх не можна розцінювати як частину договору банківського обслуговування;
суд першої інстанції встановив, що відповідач не надав суду належних і допустимих доказів на спростування доводів позивача, не довів, що позивач, як володілець та користувач картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяла у доступі до її карткового рахунку чи надала інформацію третім особам, що дало змогу ініціювати платіжні операції; ОСОБА_1 як користувач карток своїми діями чи бездіяльністю не сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Списання грошових коштів з карткових рахунків ОСОБА_1 відбулося не за її розпорядженням і вона не повинна нести відповідальності за такі операції. Виявивши безпідставне списання (перекази, зняття) коштів, позивач повідомила про цей факт банк та звернулася до правоохоронних органів.
За таких обставин суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про задоволення позову. Натомість апеляційний суд скасував законне та обґрунтоване рішення суд першої інстанції.
Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (частина перша статті 413 ЦПК України).
Щодо покладення на позивача судового збору
Суд апеляційної інстанції стягнув з ОСОБА_1 на користь банку судовий збір за подання апеляційної скарги.
Споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав (частина третя статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Системне тлумачення норм статті 5 Закону України «Про судовий збір» та статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дозволяє зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб як споживачі серед переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають або позбавлені. Оскільки така пільга встановлена спеціальною нормою (стаття 22 Закону України «Про захист прав споживачів»), що закріплена в законі, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.
Звільнення споживачів від сплати судового збору має відбуватися не тільки у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), але й на наступних стадіях цивільного процесу (при подачі апеляційної та касаційної скарги). Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Аналогічний висновок зроблений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18).
Тому апеляційний суд зробив безпідставний висновок про стягнення судового збору з позивача, який є споживачем.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без дотримання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити; оскаржену постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , задовольнити.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 травня 2023 року скасувати.
Рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2022 року залишити в силі.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Дніпровського апеляційного суду від 17 травня 2023 року втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук
