Єдиний державний реєстр судових рішень
Дата документу 03.08.2023 Справа № 333/4991/20
ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд
Провадження №11-кп/807/865/23Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Єдиний унікальний №333/4991/20Суддя-доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_2 Категорія: ч.1 ст.119 КК України
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 серпня 2023 року м.Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участі секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
потерпілої ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
обвинуваченого ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора на вирок Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 22 лютого 2023 року, яким
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Запоріжжя, який проживає у АДРЕСА_1 , зареєстрований у АДРЕСА_2 ,
визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.119 КК України,
ВСТАНОВИЛА
Вказаним вироком районного суду ОСОБА_9 визнано винуватим і засуджено за те, що він 21 липня 2020 року приблизно о 22 годині 55 хвилин, знаходячись біля магазину «АТБ» за адресою: вул.Космічна, 42-Б в м.Запоріжжя, під час словесного конфлікту з раніше невідомим йому потерпілим ОСОБА_10 , який виник на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин із ОСОБА_10 , з метою спричинення йому тілесних ушкоджень, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків для життя та здоров`я ОСОБА_10 у вигляді його смерті, хоча повинен був і міг їх передбачити, наніс останньому по черзі кулаками правої та лівої руки три удари, а саме: перший - кулаком лівої руки в ліву частину голови, другий - правою рукою у бік голови, третій - ліктьовим суглобом правої руки в області правого плеча. Від вказаних ударів ОСОБА_10 впав задньою частиною тулуба на тверду поверхню, вдарившись при цьому потиличною частиною голови, заподіявши собі тілесні ушкодження у вигляді відкритої внутрішньочерепної травми з переломом кісток склепіння та основи черепу, з крововиливами під оболонки головного мозку з ділянками забою головного мозку, що ускладнилась набряком-набуханням головного мозку, які мають ознаки тяжкого тілесного ушкодження небезпечного для життя та перебувають у прямому причинному зв`язку з настанням смерті, при цьому ОСОБА_9 не передбачав настання суспільно-небезпечних наслідків своїх дій, хоча повинен був і міг їх передбачити. Від отриманих тілесних ушкоджень при падінні ОСОБА_10 о 07 годині 20 хвилин ІНФОРМАЦІЯ_2 помер у приміщенні лікарні.
Під час досудового розслідування дії ОСОБА_9 були кваліфіковані прокурором за ч.2 ст.121 КК, як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
За наслідками судового розгляду суд першої інстанції дійшов висновку про те, що така кваліфікація дій обвинуваченого не знайшла свого підтвердження, оскільки прокурор не довів наявності у обвинуваченого прямого умислу щодо спричинення тяжкого тілесного ушкодження, а тому кваліфікував дії обвинуваченого за ч.1 ст.119 КК, як вбивство, вчинене через необережність. ОСОБА_9 призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі.
Вирішено питання про запобіжний захід, початок строку відбування покарання, зарахування в строк покарання строку попереднього ув`язнення, цивільний позов та речові докази.
В апеляційній скарзі прокурор просив вирок скасувати, ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_9 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК та призначити йому покарання у виді 9 років позбавлення волі.
В обґрунтування своїх вимог зазначив, що суд безпідставно перекваліфікував дії обвинуваченого з ч.2 ст.121 КК на ч.1 ст.119 КК. Адже про наявність у обвинуваченого умислу на нанесення потерпілому тілесних ушкоджень свідчать його дії під час вчинення злочину, а саме те, що він наніс декілька ударів потерпілому в область голови без будь-якого вагомого приводу. Обвинувачений бажав заподіяти потерпілому будь-які тілесні ушкодження, в тому числі і ті, що фактично настали. Тобто обвинувачений міг передбачити тяжкі наслідки від нанесених ним ударів та можливу смерть, оскільки обвинувачений спеціально попрямував до потерпілого тільки тому, що потерпілий зробив йому зауваження. Обвинувачений неодноразово наносив удари в область голови потерпілого, допоки потерпілий від нанесених ударів не зміг піднятися, фактично впавши. При цьому встановлено, що потерпілий є меншим за комплекцією, не представляв будь-якої загрози, не використовував та не мав при собі будь-яких предметів для нанесення шкоди оточуючим. Крім того, обвинувачений був фізично натренований наносити удари, які наносив у життєво важливий орган і не міг не розуміти, що від удару в голову людина може померти. Наведені обставини в сукупності з даними про локалізацію і характер утворення тілесних ушкоджень свідчать про те, що обвинувачений умисно завдаючи без будь-якого попередження не менше двох умисних ударів з силою в голову потерпілому, який цього не очікував і не спроможний був захищатися, розраховував на особливу силу удару і такі можливі наслідки як різке падіння потерпілого й удар об тверду поверхню асфальту. Після нанесення двох умисних ударів руками в голову, падінні та втрати потерпілим свідомості обвинувачений покинув місце злочину, не надав необхідної допомоги, тобто бажав настання передбачуваних тяжких наслідків свого діяння, тобто діяв з прямим умислом. Таким чином, зазначені обставини вказують на наявність в діях обвинуваченого складу злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК, оскільки обвинувачений умисно заподіяв тяжкі тілесні ушкодження потерпілому. При цьому щодо настання смерті потерпілого у обвинуваченого дійсно мало місце необережне ставлення.
Крім того, прокурор зазначив, що при призначенні обвинуваченому покарання підлягають врахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, який віднесено до категорії тяжких, особа винного, який раніше 3 рази судимий за вчинення умисних злочинів, в тому числі корисливих тяжких злочинів проти власності із застосуванням насильства, неодноразово відбував покарання в місцях позбавлення волі, маючи не зняті і не погашені судимості вчинив новий умисний тяжкий злочин, не працює, його ставлення до скоєного, зокрема відсутність жалю з приводу вчиненого, не вжиття жодних заходів до відшкодування завданої шкоди.
Також прокурор просив повторно допитати під час апеляційного розгляду потерпілу, свідків, експерта ОСОБА_11 , дослідити аудіо запис показів свідка ОСОБА_12 та повторно дослідити письмові докази.
В запереченнях на апеляційну скаргу обвинувачений просив в задоволенні поданої скарги відмовити. Також просив врахувати пом`якшуючі покарання обставини та зменшити строк призначеного йому покарання.
Заслухавши доповідь судді, з`ясувавши позицію прокурора, який повністю підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні; потерпілу, яка підтримала позицію прокурора; обвинуваченого та його захисника, які заперечили проти скарги та просили залишити вирок суду без змін з урахуванням змісту заперечень обвинуваченого на апеляційну скаргу прокурора; перевіривши матеріали кримінального провадження і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вбивстві, вчиненому через необережність, ґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, які було безпосередньо досліджено, а також оцінено за критеріями, визначеними ч.1 ст.94 КПК.
Зокрема, відповідний висновок суд зробив на підставі аналізу показань самого обвинуваченого ОСОБА_9 , свідків, даних протоколів слідчих дій, висновків судових експертиз.
Також районний суд під час судового розгляду дослідив та співставив з іншими доказами у справі відеозапис, де зафіксовано подію вчинення обвинуваченим злочину.
Належність та допустимість цих доказів сторонами кримінального провадження не оспорюються.
За результатом судового розгляду районний суд встановив, що дії ОСОБА_9 органом досудового розслідування кваліфіковано неправильно, оскільки належних та допустимих доказів, які б свідчили про вчинення ОСОБА_9 злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК, стороною обвинувачення надано не було. А тому, за встановлених обставин, обвинувачений повинен нести відповідальність лише за фактично заподіяні наслідки своїх дій, тобто за смерть потерпілого в результаті падіння і наступного удару в результаті такого падіння головою об асфальт.
В своїй апеляційній скарзі прокурор не погодився із рішенням суду першої інстанції про перекваліфікацію дій обвинуваченого з ч.2 ст.121 КК на ч.1 ст.119 КК, вважаючи, що такого висновку суд дійшов не на підставі дослідження усіх обставин кримінального провадження.
Проте, дослідивши під час апеляційного розгляду відеозапис подій, який долучений до матеріалів кримінального провадження, колегія суддів не може погодитися з такими доводами апеляційної скарги прокурора з огляду на наступне.
Так, правова природа кваліфікації злочинів пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення та доказування у визначений кримінальним процесуальним законом спосіб двох важливих обставин: 1) факту вчинення суб`єктом злочину суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту поведінки у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
Розмежування умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч.2 ст.121 КК), і вбивства, вчиненого через необережність (ч.1 ст.119 КК), здійснюється як за об`єктивною, так і за суб`єктивною сторонами цих злочинів.
Умисне тяжке тілесне ушкодження з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на здоров`я іншої людини, наслідками у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та причинним зв`язком між указаним діянням та наслідками, а із суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти тяжкої шкоди здоров`ю потерпілого, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.
Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується умислом щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (прямим/непрямим) і необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю) щодо настання смерті потерпілого. За таких обставин суб`єкт злочину усвідомлює можливість настання кінцевого наслідку (смерті потерпілого) в результаті заподіяних тілесних ушкоджень.
На відміну від цього вбивство з необережності може бути вчинене лише при необережній формі вини, яка виступає у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.
Необережність є формою вини, для якої характерне поєднання усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння та недбалого або самовпевненого ставлення до настання суспільно небезпечних наслідків.
Тобто, у випадку, коли особа, яка позбавила потерпілого життя, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (протиправна самовпевненість), або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (протиправна недбалість), її дії слід кваліфікувати за ст.119 КК як убивство через необережність (постанова Верховного Суду від 02 березня 2023 року справа №259/8070/13-к, провадження №51-3001км18, постанова Верховного Суду від 09 грудня 2021 року справа №752/3303/18, провадження №51-3985 км 21).
Відповідно до встановлених фактичних обставин обвинувачений ОСОБА_9 під час конфлікту завдав потерпілому по черзі правою та лівою руками три удари, від яких потерпілий впав задньою частиною тулуба на тверду поверхню, вдарившись при цьому потиличною частиною голови. Саме в результаті падіння, а не від нанесених йому ударів руками, потерпілий отримав тяжке тілесне ушкодження, від якого згодом помер.
Під час розгляду районним судом кримінального провадження обвинувачений ОСОБА_9 не заперечував факту завдання ОСОБА_10 ударів у голову, однак вказував, що не мав умислу завдавати тяжкі тілесні ушкодження.
При цьому районний суд дослідив відеозапис події, відповідно до якого ОСОБА_9 після завдання ударів та падіння потерпілого ОСОБА_10 самостійно припинив злочинні дії.
Окрім цього, суд першої інстанції у вироку обґрунтовано послався на висновок експерта №3202, відповідно до якого смерть ОСОБА_10 настала від відкритої внутрішньочерепної травми з переломом кісток склепіння та основи черепу, крововиливами під оболонки головного мозку з ділянками забою головного мозку, що ускладнилась набряком-набуханням головного мозку. Травма голови перебуває у прямому причинному зв`язку з настанням смерті та має ознаки тяжкого тілесного ушкодження.
За даними висновку експерта №428/к встановлено, що не виключається можливість утворення виявлених тілесних ушкоджень за умов та обставин зазначених у копії протоколу огляду відеозаписів від 22.08.2020 року з камер відео спостереження магазину «АТБ-маркет».
Із дослідженого, в тому числі й апеляційним судом, відеозапису події встановлено, як обвинувачений наближається до потерпілого та через кілька секунд після наближення завдає один боковий удар кулаком лівої руки в обличчя потерпілого з права (для обвинуваченого зліва), від удару потерпілий схиляється в бік правої руки обвинуваченого. Після цього обвинувачений намагався нанести удар в обличчя потерпілого кулаком своєї правої руки, але не поцілив і фактично завдав другого удару не кулаком, а передпліччям своєї правої руки в передню частину голови потерпілого. Далі обвинувачений намагався нанести повторний удар кулаком своєї правої руки, однак влучив лише в плече потерпілого. В цей момент від нанесеного обвинуваченим потерпілому другого удару правою рукою ОСОБА_10 розпочинає падіння задньою частиною тулуба та голови на асфальт біля сходів. Таким чином, жодний із нанесених обвинуваченим ударів не контактував з місцем утвореного тілесного ушкодження потерпілого у лівій тім`яно-скроневій ділянці, від якого настала смерть ОСОБА_10 ..
Отже, фактичні обставини даного провадження свідчать про те, що тяжке тілесне ушкодження, яке перебуває у причинно-наслідковому зв`язку із смертю потерпілого ОСОБА_10 , не було безпосереднім наслідком завданих обвинуваченим ударів у голову потерпілого, а є виключно результатом падіння останнього й удару головою об тверду поверхню, чого обвинувачений хоч і не передбачав, але повинен був і міг передбачити.
А тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що в даному конкретному випадку мало місце не умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, а вбивство, вчинене через необережність. Отже дії обвинуваченого ОСОБА_9 з урахуванням обсягу пред`явленого обвинувачення, встановлених фактичних обставин та здобутих доказів, суд правильно перекваліфікував з ч.2 ст.121 КК на ч.1 ст.119 КК як вбивство, вчинене через необережність. При цьому у вироку суду в повній відповідності до вимог ч.3 ст.374 КПК наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_9 саме у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.119 КК, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст.94 КПК.
Наведені прокурором в апеляційній скарзі доводи жодним чином не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом неправильно застосовано кримінальний закон.
На підставі наведеного колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду доводи апеляційної скарги прокурора в частині незаконності висновків суду першої інстанції щодо кваліфікації дій обвинуваченого за ч.1 ст.119 КК.
Що стосується клопотання прокурора про повторне дослідження доказів у провадженні, а також повторний допит потерпілої, свідків та експерта, то колегія суддів зазначає, що незгода прокурора з оцінкою наданих суду доказів не може свідчити про те, що їх було досліджено з порушенням вимог кримінального процесуального закону або не повністю. Прокурор належним чином не обґрунтував своє клопотання та не довів наявність підстав для повторного дослідження доказів, як того вимагають положення ст.404 КПК. Крім того, подія вчинення даного злочину вчинено в умовах явної об`єктивної очевидності, оскільки чітко з усіма подробицями зафіксована камерою відеоспостереження, відеозапис з якої було досліджено апеляційним судом. З огляду на що, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення відповідного клопотання.
Покарання обвинуваченому призначено на підставі положень статей 50, 65 КК, з урахуванням ступеня тяжкості кримінального правопорушення, яке за класифікацією віднесено до нетяжких злочинів; даних про особу винного, який одружений, позитивно характеризується за місцем проживання, працював, на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, проте раніше неодноразово судимий за вчинення злочинів різного ступеня тяжкості. Обставин, які би пом`якшували призначене обвинуваченому покарання, а також обставин протилежного змісту суд не встановив.
Врахувавши всі обставини, які за законом мають значення, суд першої інстанції правильно визначився з видом і строком покарання, яке належить призначити обвинуваченому. На переконання колегії суддів, призначене судом покарання є співмірним протиправному діянню, достатнім для виправлення винного та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
В запереченнях на апеляційну скаргу прокурора обвинувачений зазначав про те, що суд першої інстанції при призначенні йому покарання не врахував пом`якшуючі покарання обставини, а тому вимагав зменшити строк призначеного йому покарання.
Між тим, колегія суддів зазначає, що обвинувачений вирок суду в апеляційному порядку не оскаржував і апеляційну скаргу не подавав, тим самим погодившись із прийнятим щодо нього судовим рішенням, в тому числі і в частині призначеного йому покарання, а тому колегія суддів з огляду на положення ч.1 ст.404 КПК відповідні доводи обвинуваченого до уваги не приймає.
Отже, оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б стали безумовною підставою для скасування судового рішення не допущено, то апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА
Апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення.
Вирок Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 22 лютого 2023 року щодо ОСОБА_9 в цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з часу її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з моменту вручення йому копії даної ухвали.
Головуючий суддяСуддяСуддяОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
