ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 липня 2023 року
м. Київ
справа №200/3692/21
адміністративне провадження №К/990/17155/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Стрелець Т.Г., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Першого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Блохіна А.А., Міронова Г.М., Сіваченко І.В. від 22.02.2022,
УСТАНОВИВ:
ВСТУП
Заявником касаційної скарги стверджується, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права й безпідставно, поза межами строку апеляційного оскарження, прийняв до розгляду апеляційну скаргу пенсійного органу, при цьому жодним чином не мотивував свій висновок про поновлення скаржнику вищевказаного строку.
Колегія суддів, розглядаючи у касаційному порядку цю справу, нагадала про наявний у судів усіх інстанцій обов`язок належним чином мотивувати судові рішення, а також наголосила, що строк на апеляційне оскарження може бути поновлений лише за наявності поважних причин, підтверджених доказами.
А також підкреслила, що безпідставне поновлення строку на апеляційне оскарження та прийняття до розгляду апеляційних скарг поза межами вказаного строку за відсутності для цього достатніх підстав є порушенням норм процесуального права і слугує самостійною підставою для скасування ухваленого судом апеляційної інстанції судового рішення.
I. ІСТОРІЯ СПРАВИ
I.I Короткий зміст позовних вимог
1. У квітні 2021 року ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, яке замінено на правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі також ГУ ПФУ в Донецькій області, відповідач), у якому просив:
- визнати протиправним і скасувати рішення відповідача №12 від 21.01.2021 про відмову в перерахунку пенсії;
- зобов`язати здійснити перерахунок та виплату пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» з 13.12.2019, на підставі заяви від 21.01.2021, виходячи з розрахунку 90 відсотків від суми місячної заробітної плати на підставі довідки прокуратури Донецької області від 17.03.2020 без обмежень її граничного розміру з урахуванням раніше проведених виплат.
2. В обґрунтуванні підстав та вимог позову зазначалось, що позивач перебуває на обліку та отримує пенсію за вислугу років на підставі статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» у розмірі 90 відсотків місячної заробітної плати посади прокурора Жовтневого району м. Маріуполя.
3. Вказувалось, що у січні 2021 року позивач звернувся до відповідача з заявою про проведення перерахунку у зв`язку з підвищенням зарплати працівникам прокуратури та згідно з рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2019 з цього питання.
4. Водночас, оскаржуваним рішенням відповідача у здійсненні перерахунку пенсії було відмовлено, оскільки, за позицією пенсійного органу, підвищення заробітної плати працівникам прокуратури після 13.12.2019 не було.
5. Позивач наполягав, що така відмова є протиправною, порушує його права на соціальний захист, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
I.II Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
6. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26.05.2021 позов задоволено, зокрема:
скасовано рішення Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області №12 від 21.01.2021 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії за вислугу років із заробітку згідно довідки прокуратури Донецької області №18-85-489 від 17.03.2020;
зобов`язано Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області здійснити з 13.12.2019 перерахунок та виплату призначеної ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру», виходячи з розрахунку 90 відсотків від суми місячної заробітної плати, на підставі заяви від 21.01.2021 та довідки прокуратури Донецької області №18-85-489 від 17.03.2020 без обмежень граничного розміру з урахуванням раніше проведених виплат.
7. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що законодавством було встановлено право осіб, яким пенсія призначена згідно з статтею 50-1 Закону України від 05.11.1991 № 1789-ХІІ «Про прокуратуру», на її перерахунок у разі підвищення заробітної плати відповідних категорій прокурорсько - слідчих працівників.
8. Судом першої інстанції відзначено, що у подальшому положення вищевказаної статті неодноразово змінювались, але зазначені зміни стосувались порядку призначення пенсії прокурорам і слідчим у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії.
9. При цьому враховано, що відповідно до положень частини двадцятої статті 86 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.
10. Отже, за позицією суду першої інстанції, повноваження на встановлення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури після 01.01.2015 законодавцем делеговано Кабінету Міністрів України.
11. Суд зауважував, що хоча в судовому порядку в межах розгляду Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративної справи №826/8546/18 й було визнано протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України, однак умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури так і не були визначені.
12. До того ж судом враховано, що рішенням Конституційного Суду України №7-р(II)/2019 від 13.12.2019 у справі №3-209/2018 (2413/18, 2807/19) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.
13. Отже, за висновками суду першої інстанції, починаючи саме з 13.12.2019 втратили чинність положення частини двадцятої статті 86 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру» зі змінами, згідно із якими повноваження щодо визначення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури делеговано Кабінету Міністрів України.
14. Тому суд дійшов висновку, що з 13.12.2019 - з дня втрати чинності вищевказаних законодавчих положень, підлягає застосуванню частина двадцята статті 86 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру» у первинній редакції.
15. З урахуванням наведеного суд вважав, що Закон України «Про прокуратуру» з 13.12.2019 не містить вимоги про необхідність визначення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури Кабінетом Міністрів України, тоді як підставою для проведення перерахунку пенсій працівників прокуратури є підвищення заробітної плати прокурорським працівникам.
16. Встановивши, що постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №657, яка була чинною на момент спірних у цій справі правовідносин, збільшено схеми посадових окладів працівників прокуратури, суд першої інстанції визначив, що цей нормативний документ є підставою для перерахунку пенсії позивачу і підстав для її незастосування суд не вбачав.
17. При цьому, беручи до уваги юридичні позиції, викладені у рішеннях Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 та від 20.03.2002 №5-рп/2002, у рішенні суду першої інстанції констатовано, що відсутність нормативного документу, регулювання умов і порядку перерахунку пенсій не може позбавити позивача, гарантованого Конституцією і Законом України «Про прокуратуру» права, оскільки встановлене та наявне право на перерахунок призначених працівникам прокуратури пенсій не може бути нівельоване у зв`язку з тим, що органи влади України не встановили порядку, за яким зазначена гарантія повинна бути дотримана та реалізована.
18. Також судом першої інстанції взято до уваги, що відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
19. Стосовно визначення розміру відсотку заробітної плати, який застосовується при перерахунку пенсії, суд зазначав, що як встановлено судовим розглядом справи, позивач отримує пенсію з 2002 року, розмір пенсії визначено виходячи з розрахунку 90% заробітної плати, що підтверджується протоколом. Отже, на переконання суду першої інстанції, наявні підстави для визначення вказаного відсотку для перерахунку пенсії.
20. Крім того, враховуючи те, що пенсія позивачу призначена відповідно до статті 50-1 Закону України від 05.11.1991 №1789-XII «Про прокуратуру», а обмеження максимального розміру пенсії встановлені Законом України від 14.10.2014 №1697-VІІ «Про прокуратуру», суд вважав, що до розміру пенсії позивача, яка призначена до набрання чинності цього Закону, не можуть застосовуватись такі положення.
21. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про повне задоволення позовних вимог.
22. Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 22.02.2022 рішення суду першої інстанції змінено, а саме:
Абзац перший рішення доповнено словом «частково».
У абзаці третьому слова «Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області» замінено словами «Головне управління Пенсійного фонду України Донецької області», слова «виходячи з розрахунку 90 відсотків від суми місячної заробітної плати», «без обмежень граничного розміру» - виключено.
У абзаці четвертому слова «Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області» замінено словами «Головне управління Пенсійного фонду України Донецької області».
Доповнено резолютивну частину абзацом п`ятим наступного змісту «В решті позовних вимог відмовити».
В решти рішення залишено без змін.
23. Приймаючи таку постанову, суд першої інстанції виходив з того, що до правовідносин стосовно визначення відсоткового значення розміру пенсії, право на перерахунок якої виникло після набранням чинності Законом України від 14.10.2014 №1697-VІІ «Про прокуратуру», повинні застосовуватись виключно норми цього Закону, зокрема й частини другої статті 86, якими встановлено, що пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати працівників прокуратури, а не норма, що визначає розмір місячного (чинного) заробітку у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.
24. Апеляційний суд підкреслював, що на час звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії стаття 50-1 Закону України від 05.11.1991 №1789-XII «Про прокуратуру» у частині перерахунку пенсії втратила чинність відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України від 14.10.2014 №1697-VІІ «Про прокуратуру».
25. З огляду на наведене, у оскаржуваній постанові апеляційного суду зазначено, що на спірні правовідносини поширюються положення частини другої статті 86 Закону України від 14.10.2014 №1697-VІІ «Про прокуратуру», у силу вимог яких пенсія працівникам прокуратури призначається (перераховується) в розмірі 60 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати.
26. З цих підстав апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції щодо застосування норм права у спірних відносинах, а позовні вимоги ОСОБА_1 у частині здійснення перерахунку пенсії у розмірі 90 відсотків від суми місячної заробітної плати визнав необґрунтованими і таким, що задоволенню не підлягають.
27. Не погодився апеляційний суд й з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позову щодо перерахунку і виплати спірної пенсії без обмеження її максимальним розміром.
28. З цього приводу у постанові апеляційного суду, яка оскаржується, вказано, що з моменту набрання чинності Законом України від 14.10.2014 №1697-VІІ «Про прокуратуру» питання призначення та перерахунку пенсій працівникам прокуратури врегульовувалися нормами цього Закону, зокрема статтею 86, частиною п`ятнадцятою якої були встановлені обмеження пенсії максимальним розміром.
29. З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції навів мотиви про те, що на спірні правовідносини поширюються положення абзацу шостого частини п`ятнадцятої статті 86 Закону України від 14.10.2014 №1697-VІІ «Про прокуратуру», які встановлюють обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
30. Разом з тим, суд апеляційної інстанції у цілому погодився з наведеним у рішенні суду першої інстанції висновком про наявність у позивача права на перерахунок пенсії у зв`язку з прийняттям Урядом постанови від 30.08.2017 №657, яка зберігала чинність у період спірних відносин, і якою збільшено схеми посадових окладів працівників прокуратури. Апеляційний суд визнав правильними висновки суду першої інстанції про те, що цей акт Кабінету Міністрів України зумовлює право позивача на перерахунок пенсії й підстав для її незастосування не вбачав.
I.III Короткий зміст вимог касаційної скарги
31. Не погоджуючись із вищевказаною постановою апеляційного суду, позивач подав касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
II. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
32. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 03.12.2002 перебуває на обліку в Маріупольському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області та отримує пенсію за вислугу років у відповідності до Закону України «Про прокуратуру».
33. 21.02.2021 ОСОБА_1 звернувся до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області з заявою про перерахунок пенсії, до якої долучив довідку прокуратури Донецької області від 17.03.2020 №18-85-489 про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсії.
34. Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області рішенням №12 від 21.01.2021 відмовило в перерахунку пенсії по заробітній платі, оскільки нормативно-правових актів про підвищення заробітної плати працівникам органів прокуратури після 13.12.2019 не приймалось.
35. Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.
III. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
36. Підставами касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої та підпункт «В» частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
37. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції безпідставно поновив строк апеляційного оскарження, що є порушенням вимог статті 6 Конвенції з захисту прав людини, а також є самостійною підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
38. У контексті зазначеного скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 14.12.2020 у справі №521/2816/15, в якій Верховний Суд зазначив: «апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок, сама собою вказівка на наявність поважних причин на поновлення строку апеляційного оскарження не є належним мотивуванням для поновлення строку на апеляційне оскарження».
39. Згідно з наявною у Верховного Суду інформацією, яка міститься у комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», ухвала про відкриття провадження у цій справі була надіслана одержувачу - Головному управлінню Пенсійного фонду України в Донецькій області у його електронний кабінет. Документ доставлено до електронного кабінету 07.07.23 о 16:11 годині.
40. У встановлений в ухвалі Верховного Суду про відкриття касаційного провадження у цій справі строк відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що, однак, згідно з приписами частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України, не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
41. У світлі наведених скаржником доводів, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження у справі, яка розглядається, належить перевірити дотримання судом апеляційної інстанції таких норм процесуального права.
42. Частини перша - третя статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:
1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;
2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
43. Частини друга, третя статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України.
До апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
44. Пункт 4 частини першої, частини перша, третя статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Питання про відмову у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції вирішує протягом п`яти днів після надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
45. Частина перша статті 300 Кодексу адміністративного судочинства України.
За відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи відмови у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження у справі.
46. Частини друга, четверта статті 321 Кодексу адміністративного судочинства України.
Процедурні питання, пов`язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом апеляційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції.
Судові рішення суду апеляційної інстанції приймаються, проголошуються, вручаються (видаються або надсилаються) учасникам справи в порядку, встановленому главою 9 розділу II цього Кодексу, з урахуванням особливостей, зазначених у цій главі.
47. Частина перша статті 248 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала, що викладається окремим документом, складається з:
1) вступної частини із зазначенням:
дати і місця її постановлення;
найменування адміністративного суду, прізвища та ініціалів судді (суддів);
імен (найменувань) учасників справи;
2) описової частини із зазначенням суті клопотання та імені (найменування) особи, яка його заявила, чи іншого питання, що вирішується ухвалою;
3) мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу;
4) резолютивної частини із зазначенням:
висновків суду;
строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.
V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
V.I Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
48. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
49. Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
50. Перевіряючи у межах повноважень, встановлених процесуальним законом, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам, висловленим у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить з такого.
51. Проаналізувавши норми права, наведені у розділі IV цієї постанови Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що Кодексом адміністративного судочинства України чітко визначено процесуальні строки, у межах яких учасники справи та усі зацікавлені особи можуть реалізувати право на апеляційний перегляд справи, гарантоване статтею 13 цього Кодексу та статтею 14 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
52. Встановлення законом таких процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
53. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
54. Поряд із цим процесуальним законом, зокрема й частиною третьою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачена можливість поновлення строку на апеляційне оскарження в разі його пропуску з поважних причин.
55. Поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
56. Такий підхід до визначення категорії поважності причин пропуску процесуального строку окреслено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2020 у справі №9901/546/19, у якій акцентувалась увага й на тому, що нормами статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
57. Проаналізувавши вищенаведені приписи процесуального закону, Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що ними чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.
58. Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні відповідного процесуального документу, зокрема позовної заяви, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
59. Визначаючи зміст поняття «поважні причини», колегія суддів бере до уваги й висновки щодо застосування норм права, викладені у рішенні Верховного Суду України від 13.09.2006 у справі №6-26370кс04, де зазначено, що поважними причинами пропуску строку позовної давності вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред`явлення позову стає неможливим або утрудненим.
60. Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України також передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
61. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
62. Право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі, гарантує стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною Законом від 17.07.1997 №475/97-ВР.
63. Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
64. У абзацах другому, третьому підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 верховенство права охарактеризовано як панування права в суспільстві. Верховенство права, за позицією Суду, вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
65. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
66. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
67. Зокрема, у пункті 40 справи «Пономарьов проти України» (заява №3236/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
Сутність цього принципу полягає у тому, що в разі винесення судом рішення, що набрало законної сили, воно не може бути піддане сумніву.
68. Окрім цього 20.09.2022 ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Завалій та інші проти України» (заяви № 23342/14, 42968/15, 1686/17, 64516/17; далі також Рішення), у якому зазначив, що вже встановлював порушення принципу юридичної визначеності за подібних обставин у рішеннях у справах «Пономарьов проти України» (заява №3236/03, від 03.04.2008) та «Устименко проти України» (заява №32053/13, від 29.10.2015). І, беручи до уваги обставини заяв, Суд не вбачає підстав для іншого висновку в цій справі. Суди, порушуючи принцип юридичної визначеності, приймали до розгляду за відсутності достатніх підстав і задовольняли скарги, подані поза межами встановленого законодавством десятиденного строку для апеляційного оскарження.
69. За висновком Суду, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції щодо всіх заявників.
70. Водночас у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ілхан проти Туреччини» ((В.П.), №22277/93, 27.06.2000, параграф 59) зазначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
71. Тому, з метою забезпечення принципу правової визначеності та запобігання порушенню принципу верховенства права суди повинні досліджувати дотримання строку звернення до суду, причини його пропуску та послідовно застосовувати відповідні правові наслідки його спливу.
72. Цей висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №520/109/20.
73. Верховний Суд звертає увагу й на практику Європейського суду з прав людини в ухвалі щодо прийнятності від 30.06.2006 у справі «Каменівська проти України» (заява №18941/04), у якій наголошено, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду (див. рішення у справі Golder v. the United Kingdom від 21.02.1975, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Тим не менше, право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. Guйrin v. France, рішення від 29.07.1998, п. 37). Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (див. Pйrez de Rada Cavanilles v. Spain, рішення від 28.10.1998, Reports 1998-VIII, с. 3255, п. 45).
74. Колегія суддів також відзначає, що питання поновлення процесуального строку, у тому числі й строку на апеляційне оскарження, є процедурним і вирішується шляхом постановлення судом апеляційної інстанції відповідної ухвали, яка повинна бути належним чином мотивована й містити, зокрема, мотиви, з яких суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення цього строку або для відмови у такому поновленні, норми закону, якими керувався суд, постановляючи ухвалу.
75. Питання належної мотивації судом свого висновку щодо поновлення строку на апеляційне оскарження досліджувалось Верховним Судом й у постанові від 14.12.2020 у справі №521/2816/15, у якій колегія суддів, здійснивши аналіз норм процесуального права, якими регламентовано строки апеляційного оскарження, та врахувавши усталену практику Європейського суду з прав людини, навела такі правові позиції: - «…апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження».
76. Вищевикладене дає колегії суддів підстави для висновку про те, що апеляційний перегляд справи належить до основних засад (принципів) адміністративного судочинства. Право на апеляційний перегляд справи гарантується, однак його реалізація повинна відбуватись з дотриманням встановлених процесуальним законом вимог, зокрема, в межах визначеного строку апеляційного оскарження.
77. Це право повинно реалізовуватись зацікавленими особами добросовісно, без зайвих зволікань, а строк апеляційного оскарження може бути поновлено лише за наявності поважних причин, які обумовлюються існуванням об`єктивних обставин, підтверджених доказами.
78. Поновлюючи строк на апеляційне оскарження, суди повинні навести належні мотиви, які б вказували на наявність достатніх підстав для такого висновку та засвідчували, що поновлення строку не порушує принципів верховенства права та одних з його основних елементів: правової визначеності; остаточності рішень суду.
79. У справі, яка розглядається, встановлено, що рішення суду першої інстанції по суті спору ухвалено 26.05.2021 й на наступний день направлено учасникам справи.
80. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції вперше була подана відповідачем 17.06.2021, тобто з дотриманням тридцятиденного строку на апеляційне оскарження, встановленого статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
81. Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 12.07.2021 апеляційна скарга ГУ ПФУ в Донецькій області була залишена без руху з підстав несплати скаржником судового збору. Встановлено строк для усунення недоліку скарги - десять днів з дня отримання копії ухвали.
82. Відповідно до наявного у матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення копія вищевказаної ухвали апеляційного суду отримана ГУ ПФУ в Донецькій області 23.07.2021.
83. У межах встановленого судом апеляційної інстанції строку недолік апеляційної скарги усунуто не було, у зв`язку з чим ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 06.08.2021 апеляційна скарга була повернута особі, яка її подала.
84. 10.08.2021 ГУ ПФУ в Донецькій області направило до Першого апеляційного адміністративного суду докази сплати судового збору.
85. Поряд із цим на підставі поданого позивачем клопотання 25.08.2021 суд першої інстанції направив ОСОБА_1 виконавчі листи разом з копією рішення з відміткою про набрання ним чинності.
86. 02.09.2021 ГУ ПФУ в Донецькій області вдруге подало апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, до якої додало оригінал платіжного документу про сплату судового збору.
87. Звертаючись вдруге з апеляційною скаргою пенсійний орган заявив клопотання (зареєстровані у канцелярії апеляційного суду 07.09.2021 та 14.09.2021) про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26.05.2021, ухваленого у справі, що розглядається.
88. Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, ГУ ПФУ в Донецькій області посилалось на те, що цей строк, а також строк, встановлений судом для усунення недоліків первісно поданої апеляційної скарги, було пропущено у зв`язку з затримкою фінансування на сплату судового збору.
89. Відкриваючи апеляційне провадження у справі, суд апеляційної інстанції ухвалою від 15.09.2021 поновив строк на апеляційне оскарження, про що зазначив у абзаці першому резолютивної частин цієї ухвали.
90. При цьому ані описова, ані мотивувальна частини вищевказаного судового рішення не містять згадки про клопотання пенсійного органу щодо поновлення строку апеляційного оскарження. Жодних мотивів, виходячи з яких суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для поновлення цього строку у справі, яка розглядається, в ухвалі апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження не наведено. Інших ухвал, викладених окремим документом, з цього приводу судом апеляційної інстанції не постановлялось й такі в матеріалах справи відсутні.
91. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на висновок Верховного Суду щодо застосування норм права, викладений у постанові від 03.11.2022 у справі №560/15534/21, згідно з яким строк на апеляційне оскарження, передбачений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, не зупиняється у зв`язку із залишенням без руху, поверненням апеляційної скарги, а також його відлік не підлягає обрахуванню від дати вручення копій ухвал про залишення без руху та повернення первинної апеляційної скарги.
92. Колегія суддів у вищевказаній постанові вважала за доцільне звернути увагу й на те, що вчасна первинна подача апеляційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових меж, встановлених процесуальним законом, оскільки в такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності.
93. У цій же постанові Верховний Суд визнав слушними висновки суду апеляційної інстанції про безпідставність доводів стосовно того, що строк було пропущено з поважних причин через відсутність коштів для сплати судового збору при первинному зверненні з апеляційною скаргою, оскільки відсутність відповідного бюджетного фінансування щодо видатків на оплату судового збору не можуть впливати на дотримання строку апеляційного оскарження судових рішень і, як наслідок, не є поважною причиною пропуску цього строку.
94. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі №804/2979/17 від 15.05.2018 та №822/276/17 від 07.06.2018.
95. За схожих обставин Верховним Судом у касаційному порядку було переглянуто справу №640/9792/20 й прийнято постанову від 22.03.2023, у якій наведено такі висновки щодо застосування норм права.
Строк звернення до суду, як одна із складових гарантії «права на суд», може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Колегія суддів, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, зазначає, що таке право не є абсолютним.
Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань.
Також скаржник повинен довести, що повернення попередньо поданих касаційних скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.
Водночас, Суд касаційної інстанції зазначає, що неналежна організація процесу із оскарження судового рішення з боку скаржника є суто суб`єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв`язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними.
Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
96. Колегія суддів не вбачає перешкод для поширення такої правозастосовчої практики Верховного Суду й у випадку про поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки норми процесуального закону, якими це питання регламентовано на стадії апеляційного чи касаційного оскарження судових рішень є близькими за змістом і однаково врегульовують це питання.
97. Зважаючи на зміст викладених у цій постанові Верховного Суду норм процесуального права, якими врегульовано питання строків апеляційного оскарження та їх поновлення, вимоги до процедурних рішень суду апеляційної інстанції, ухвалених з цього питання, а також беручи до уваги продемонстровані національними судами та ЄСПЛ підходи до поновлення процесуальних строків, правові позиції Верховного Суду з цього приводу, колегія суддів вважає, що процесуальний строк, зокрема строк на апеляційне оскарження у разі повторного подання апеляційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:
- первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження;
- повторне подання апеляційної скарги відбулось в межах строку апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;
- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з апеляційною скаргою;
- доведено, що повернення попередньо поданих апеляційних скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об`єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;
- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.
98. У справі ж, яка розглядається, ГУ ПФУ в Донецькій області при повторному поданні апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції посилалось лише на те, що строк апеляційного оскарження та строк, встановлений апеляційним судом для усунення недоліків первісної скарги, було пропущено у зв`язку з затримкою фінансування. При цьому скаржник не посилався на існування інших причин пропуску такого строку і не просив продовжити встановлений судом апеляційної інстанції строк для усунення недоліків апеляційної скарги, поданої вперше. Не повідомив апеляційний суд про тривалість і характер обставин, які унеможливлювали виконання вимог процесуального закону щодо оформлення апеляційної скарги в частині надання документа про сплату судового збору, не надав жодних доказів на підтвердження наведених ним аргументів в обґрунтування поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
99. Суд апеляційної інстанції, поновлюючи строк на апеляційне оскарження при повторному зверненні з апеляційною скаргою, не врахував того, що сама собою затримка бюджетного фінансування щодо видатків на оплату судового збору не є автоматичною, достатньою і безумовною підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження, а також проігнорував відсутність будь яких доказів на підтвердження цих обставин.
100. З цих підстав колегія суддів не може погодитись з висновками суду апеляційної інстанції про наявність у цьому конкретному випадку поважних причин для поновлення строку на апеляційне оскарження й вважає їх передчасними.
101. Таким чином апеляційний суд, не застосовуючи процесуальних наслідків пропуску строку на апеляційне оскарження, визначених у статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України, та не надавши скаржнику можливість навести інші підстави для поновлення строку і подати на їх підтвердження відповідні докази, без зазначення жодних мотивів безпідставно і передчасно поновив такий строк в ухвалі про відкриття апеляційного провадження у справі, й за відсутності достатніх підстав, поза межами встановленого законодавством строку на апеляційне оскарження, прийняв до розгляду апеляційну скаргу пенсійного органу і частково її задовольнив, переглянувши майже через дев`ять місяців після ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору, на виконання якого були видані виконавчі листи.
102. Вищевикладене засвідчує, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим прийняв постанову, що не відповідає закону. Такі процесуальні порушення за висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 14.12.2020 у справі №521/2816/15, є самостійною підставою для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду.
V.ІІ Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
103. За правилами пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду;
104. Відповідно до пункту 1 частини другої, частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
105. Верховний Суд, провівши касаційний розгляд справи у межах повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов висновку про те, що апеляційним судом були допущені порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, у зв`язку з чим та на підставі частини другої статті 353 цього Кодексу, оскаржуване судове рішення належить скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
106. Керуючись статтями 340, 341, 344, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22.02.2022 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
Суддя-доповідач Н.В. Коваленко
Судді: Я.О. Берназюк
Т.Г. Стрелець