Постанова
Іменем України
19 липня 2023 року
м. Київ
справа № 947/7430/20
провадження № 61-13210св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Держава Україна в особі Міністерства юстиції України, прокуратури Івано-Франківської області, Державної казначейської служби України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 березня 2021 року, ухвалене у складі судді Луняченка В. О., та постанову Одеського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Комлевої О. С., Гірняк Л. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, прокуратури Івано-Франківської області, Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), в якому просив відшкодувати матеріальну шкоди, завдану незаконним кримінальним переслідуванням, що полягає в заподіянні збитків у вигляді втраченої вигоди у розмірі 9 941 400,50 грн із-за завідомо незаконного арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 квітня 2016 року у справі № 344/4147/16-к.
Позовну заяву ОСОБА_1 мотивував:
- незаконністю ухвали слідчого суді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 квітня 2016 року у справі № 344/4147/16-кпро накладення арешту на його майно, що встановлено як судовим рішенням апеляційної інстанції, яким скасована ця ухвала, так і постановою суду про повернення обвинувального акта з підстав відсутності у ОСОБА_1 статусу підозрюваного;
- неможливістю використання нерухомого майна, а саме: 1) складових частин нерухомого майна: розчинно-бетонний вузол, «А»; деревообробний цех, «Б»; цех металоконструкцій, «В»; склад паливо-мастильних матеріалів, «Г», прирельсова площадка, «І», загальною площею 1 066,9 кв. м, які розміщені на земельних ділянках кадастрові номери: 2621610100:01:011:023 та 2621610100:01:011:024 за адресою: АДРЕСА_1 ; 2) 1/6 квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ; яке є власністю позивача, під час дії ухвали про накладення арешту, у тому числі укладання відносно цього майна правочинів;
- доведеністю розміру майнової шкоди завданої внаслідок неможливості отримання доходу від використання зазначеного в ухвалі слідчого судді майна під час дії ухвали про накладення арешту.
У якості правового обгунтування, позивач послався на положення статті 56 Конституції України, статті 15, 16, 22, 170, 174, 393, 623, 1166, 1167, 1169, 1170, 1171, 1173, 1176, 1187, 1192, 1193 ЦК України, статтю 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», статтю 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтю 23 Закону України «Про прокуратуру», пункт 3 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11 березня 2021 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 березня 2021 року залишено без змін.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що предметом розгляду цієї справи є вимоги про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок незаконного рішення суду (ухвали про арешт нерухомого майна позивача), ухваленого у рамках кримінального провадження.
Розглядаючи питання доведеності наявної матеріальної шкоди (збитків) та її розміру, суд проаналізував правовий характер правочинів, невиконання яких у зв`язку із неможливістю їх нотаріального посвідчення та державної реєстрації привело, на думку позивача, до втрати доходів, які він міг отримати за звичайних обставин, якби його право не було порушено відповідним арештом майна (втрачена вигода).
Пославшись на положення статей 210, 220 ЦК України, суд вказав, що договори оренди з викупом від 04 травня 2016 року № 347/2016 та від 15 жовтня 2019 року № 226/2019, які залишилися неукладеними, не породжують правових наслідків, оскільки за умови обов`язковості нотаріального посвідчення таких договорів та їх державної реєстрації, укладені у простій письмовій формі. Однак, враховуючи що предметом доведеності позовних вимог є саме факт неможливості нотаріального посвідчення даних договорів та їх державної реєстрації внаслідок обтяження цього майна ухвалою слідчого судді, суд надав оцінку цим договорам як таким, що могли бути укладені та зареєстровані за звичайних обставинах, врахував умови договорів та те, що дохід від подібного правочину власник майна має можливість отримати лише протягом дії одного договору, оскільки після виконання взаємних зобов`язань сторонами договору, орендодавець втрачає право власності на об`єкт і не може продовжувати у подальшому отримувати дохід від цього об`єкту. Тому суд першої інстанції не взяв до уваги обґрунтування позивачем втрати доходу за декількома правочинами протягом дії арешту майна.
Спростовуючи доводи позивача щодо розміру не отриманої ним (власником майна) орендної плати за користування майном, суд врахував умови договорів від 04 травня 2016 року та від 15 жовтня 2019 року, пояснення позивача про те, що новий договір оренди із викупом, укладений після того, як обтяження було знято, має умови, схожі із договором від 15 жовтня 2019 року, дійшов висновку про те, що після виконання цього договору, власник майнового комплексу (позивач) протягом трьох років отримає дохід від орендної плати, який перевищує розмір доходу, який він мав отримати за умовами договору від 04 травня 2016 року.
Врахувавши наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вважає недоведеною під час розгляду справи наявність матеріальної шкоди у вигляді доходів, не отриманих у зв`язку із неможливістю укладення та неможливістю виконання договорів оренди від 2016 року та від 2019 року, а тому вважав, що у позовних вимогах в цілому повинно бути відмовлено без аналізу наявності інших складових предмету спору.
При цьому вказав, що посилання позивача на те, що неотримання ним зазначеного доходу саме в той час вплинуло на його матеріальне положення та у зв`язку із цим він не мав змоги використати гроші у той час, коли вони були вкрай необхідні, не стосується предмету розгляду наявності матеріальної шкоди, а може бути предметом доказування у справі при стягнення моральної шкоди.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 березня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
28 грудня 2022 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Київського районного суду м. Одеси.
У січні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
13 червня 2023 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована неправильним застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд розглянув справу за відсутності позивача, якого належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У січні 2023 року Івано-Франківська обласна прокуратура подала до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як такі, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.
У січні 2023 року Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області подало до Верховного Суду відзив, у якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як такі, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 на праві приватної власності належать нежитлові будівлі, складовим частинами яких є: розчинно-бетонний вузол, деревообробний цех, цех металоконструкцій, склад пально-мастильних матеріалів загальної площею 1 066,9 кв. м та прирельсова площадка площею 4 200 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з договорами оренди землі від 17 серпня 2015 року б/н, укладених з Городенківською міською радою Івано-Франківської області, ОСОБА_1 є орендатором земельних ділянки площею 0,42 га та площею 1,838 га.
З матеріалів судового провадження у справі № 344/4147/16к, направленого на виконання ухвали Київського районного суду м. Одеси, встановлено:
- 17 лютого 2015 року у Єдиному реєстрі досудового розслідування зареєстровано кримінальне провадження № 12015090150000043, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 289 КК України;
- 10 березня 2015 року ОСОБА_1 вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 289 КК України;
- 05 квітня 2016 року ухвалою слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області накладено арешт на: 1) складові частини нерухомого майна: розчинно-бетонний вузол, «А»; деревообробний цех, «Б»; цех металоконструкцій, «В»; склад паливо-мастильних матеріалів, «Г», прирельсова площадка, «І», загальною площею 1 066,9 кв. м, які розміщені на земельних ділянках кадастрові номери: 2621610100:01:011:023 та 2621610100:01:011:024 за адресою: АДРЕСА_1 ; 2) 1/6 квартири за адресою: АДРЕСА_2 - які на праві приватної власності належать ОСОБА_1 , заборонивши розпоряджатися таким майном.
Згідно з договором оренди нежитлових приміщень та об`єкта нерухомості з викупом від 04 травня 2016 року № 347/2016, укладеного у простій письмовій формі, ОСОБА_1 як орендодавець взяв на себе зобов`язання передати фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 у строкове оплатне користування з викупом наявний у орендодавця та розміщений на земельних ділянках із кадастровими номерами 2621610100:01:011:023 та 2621610100:01:011:024 єдиний майновий комплекс, який складається із розчинно-бетонного вузла, деревообробного цеху, цеху металоконструкцій, складу паливно-мастильних матеріалів та прирельсової площадки за адресою: АДРЕСА_1 . Вартість комплексу визначена згідно з незалежною оцінкою у розмірі 4 056 068 грн та 1 111 569 грн, та протягом трьох років орендар взяв на себе зобов`язання сплачувати орендодавцю щомісячну орендну плату у розмірі 96 021 грн (з розрахунку 90 грн за оренду одного квадратного метру нерухомого майна яке складається із розчинно-бетонного вузла, деревообробного цеху, цеху металоконструкцій і складу паливо-мастильних матеріалів та у розмірі 126 000 грн (з розрахунку 30 грн за один квадратний метр прирельсової площадки), а також податкові платежі і податок на земельні ділянки. Після закінчення строку дії договору, за умови сплати всіх платежів, згідно умов договору, орендар набуває право власності на увесь єдиний майновий комплекс - об`єкти орендованого нерухомого майна.
06 травня 2016 року сторони уклали додаткову угоду до договору № 347/2016 у зв`язку з неможливістю зареєструвати договір через внесення до Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відомостей про арешт майна на підставі ухвали слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 квітня 2016 року.
Листом від 16 травня 2016 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 відмовився від подальшого виконання договору від 04 травня 2016 року № 347/2016 у зв`язку із наявністю арешту майнового комплексу та небажання чекати можливості реєстрації договору у відповідності до вимог закону.
15 жовтня 2019 року між ОСОБА_1 як орендодавцем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 як орендатором у простій письмовій формі укладено договір оренди № 226/2019 нежитлових приміщень та об`єкта нерухомості з викупом, згідно з умовами якого орендодавець взяв на себе зобов`язання передати орендатору в строкове оплатне користування з викупом наявний у орендодавця та розміщений на земельних ділянках із кадастровими номерами 2621610100:01:011:023 та 2621610100:01:011:024 єдиний майновий комплекс, який складається із розчинно-бетонного вузла, деревообробного цеху, цеху металоконструкцій, складу паливно-мастильних матеріалів та прирельсової площадки за адресою: АДРЕСА_1 . Вартість комплексу визначена згідно незалежної оцінки, у розмірі 4 056 068 грн та 1 111 569 грн, та протягом трьох років орендар взяв на себе зобов`язання сплачувати орендодавцю щомісячну орендну плату у розмірі 128 028 грн (з розрахунку 120 грн за оренду одного квадратного метру нерухомого майна, яке складається із розчинно-бетонного вузла, деревообробного цеху, цеху металоконструкцій і складу паливо-мастильних матеріалів та у розмірі 210 000 грн (з розрахунку 50 грн за один квадратний метр прирельсової площадки), а також податкові платежі і податок на земельні ділянки. Після закінчення строку дії договору, за умови сплати всіх платежів, згідно умов договору, орендар набуває право власності на весь єдиний майновий комплекс - об`єкти орендованого нерухомого майна.
Згідно копії рішення від 16 жовтня 2019 року державний реєстратор прав на нерухоме майно відмовив у державної реєстрації договору оренди від 15 жовтня 2019 року у зв`язку із наявністю обтяження на вказане майно (арешт нерухомого майна ). Аналогічна відмова у державній реєстрації була зроблена 30 жовтня 2019 року.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04 жовтня 2019 року у справі №342/994/16к повернуто обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , підозрюваних у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 289 КК України.
28 січня 2020 року приватним нотаріусом відмовив у вчиненні нотаріальних дій - посвідчення договору оренди у зв`язку із наявністю обтяжень (арешту майна).
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 16 березня 2020 року задоволена апеляційна скарга ОСОБА_1 , скасована ухвала слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 квітня 2016 року про накладення арешту на: 1) складові частини нерухомого майна: розчинно-бетонний вузол, «А»; деревообробний цех, «Б»; цех металоконструкцій, «В»; склад паливо-мастильних матеріалів, «Г»; прирельсова площадка, «І»; загальною площею 1 066,9 кв. м, які розміщені на земельних ділянках кадастрові номери: 2621610100:01:011:023 та 2621610100:01:011:024 за адресою: АДРЕСА_1 ; 2) 1/6 квартири за адресою: АДРЕСА_2 - які на праві приватної власності належать ОСОБА_1 .
У судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_1 пояснив, що вимоги стосовно матеріальної шкоди не пов`язані із зміною вартості нерухомого майна, а після скасування ухвали про накладення арешту він уклав новий договір оренди із викупом з третьою особою на умовах, схожих із договором оренди від 15 жовтня 2019 року, але це до справи не відноситься, тому документів про даний договір він не надавав.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:
- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною першою статті 411 ЦПК України, зокрема, справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою і другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Щодо суті спору
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій вважали недоведеною під час розгляду справи наявність матеріальної шкоди у вигляді доходів, не отриманих у зв`язку із неможливістю укладення та неможливістю виконання договорів оренди від 2016 року та від 2019 року.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частинами шостою, сьомою статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Згідно зі статтею 1 Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених Законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.
Відповідно до статті 2 Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.
За наявності обставин, передбачених положенням статті 1 Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», в особи виникає право на відшкодування шкоди.
За відсутності факту вчинення протиправних дій, бездіяльності підстави для відшкодування майнової шкоди відсутні.
Такі висновки щодо застосування норм права містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16 та у постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 у справі № 233/5266/15-ц (провадження № 61-33286св18).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, спричинену майнову шкоду позивач пов`язував із незаконним переслідуванням у кримінальному провадженні та завідомо незаконним арештом майна, накладеним ухвалою слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 квітня 2016 року у справі № 344/4147/16-к .
Позивач не надав суду належних і допустимих доказів, які б підтверджували незаконність дій посадових осіб органів прокуратури чи слідчого судді у межах кримінального провадження.
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, належним чином оцінив зібрані докази, правильно застосував положення статей 1167, 1176 ЦК України, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не довів передбачених частиною першою статті 1176 ЦК України підстав для відшкодування йому майнової шкоди, що є його процесуальним обов`язком у відповідності до вимог статей 12, 81 ЦПК України.
При цьому суд апеляційної інстанції, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, звернув увагу на те, що кримінальне провадження, у якому здійснювались заходи забезпечення у вигляді арешту майна позивача, триває, ні ухвалою Тернопільського апеляційного суду 16 березня 2020 року, ні будь-якими іншими судовими рішеннями факт незаконності накладеного арешту не встановлювався.
Встановивши відсутність факту вчинення протиправних дій, бездіяльності з боку органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для відшкодування шкоди позивачу.
Порушень вимог статей 8, 40, 55, 56, 150 Конституції України судами попередніх інстанцій під час розгляду справи допущено не було.
Суди надали оцінку основним доводам позивача та правильно застосували висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16 та Верховного Суду, викладені у постанові від 30 січня 2019 у справі № 233/5266/15-ц (провадження № 61-33286св18).
Щодо доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України)
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (частини перша, друга та п`ята статті 12 ЦПК України).
Особи, які беруть участь у справі, мають право, зокрема брати участь у судових засіданнях, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб (стаття 43 ЦПК України).
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 ЦПК України (частина третя статті 368 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, третьою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо повістку надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення.
Згідно зі статтею 372 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
У справі, яка переглядається, ухвалою Одеського апеляційного суду від 29 квітня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 березня 2021 року (том 2, а. с.214).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 25 травня 2021 року призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 08 липня 2021 року (том 2, а. с. 224).
ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду із заявою про відкладення розгляду справи, яку направив на електронну пошту апеляційного суду із особистої електронної пошти - ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 2, а. 236-236-Б).
Згідно з довідкою Одеського апеляційного суду від 08 липня 2021 року фіксування судового процесу у цивільній справі, призначеній до розгляду на 08 липня 2021 року на 13:00 год., не відбулось (том 2, а. с.237).
Розгляд справи судом апеляційної інстанції відкладався неодноразово, зокрема, 08 липня 2021 року, 14 квітня 2022 року, 25 серпня 2022 року.
У судове засідання, призначене на 17 листопада 2022 року, позивач не з`явився, і суд розглянув справу за його відсутності.
Позивач про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся листами з повідомленням, направленими на адресу його зареєстрованого місця проживання.
У матеріалах справи немає відомостей про надсилання засобами поштового зв`язку судової повістки з інформацією про розгляд справи на 17 листопада 2022 року та її вручення ОСОБА_1 .
Однак, ОСОБА_1 апеляційним судом надіслані судові повістки у вигляді SMS-повідомлення на номер телефону НОМЕР_1 з повідомленнями про розгляд справи на 25 серпня 2022 року та на 17 листопада 2022 року, а також на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 надіслана електронна копія ухвали, у якій вказано про розгляд справи на 17 листопада 2022 року (том 3, а. с. 1, 46, 59).
У частині першій статті 130 ЦПК України зазначено, що у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки.
Аналіз частини шостої статті 128, частини першої статті 130 ЦПК України дає підстави для висновку, що судова повістка надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи лише у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 761/42977/19 (провадження № 61-1933св22) зроблено висновок, що за змістом статті 14 ЦПК України для цілей цього Кодексу офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.
Згідно з пунктом 5.8 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, офіційна електронна адреса - це сервіс електронного кабінету Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, адреса електронної пошти, зазначена користувачем в електронному кабінеті Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, або адреса електронної пошти, зазначена в одному з державних реєстрів.
Як зазначалося, судова повістка надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо такої адреси у нього немає.
Електронна адреса ІНФОРМАЦІЯ_1, на яку суд апеляційної інстанції надіслав ОСОБА_1 ухвалу про проведення судового засідання, призначеного на 17 листопада 2022 року у режимі відеоконференції, не є офіційною, оскільки позивач не є користувачем електронного кабінету Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Разом із тим, у постанові Верховного Суду від 20 січня 2023 року у справі № 465/6147/18 (провадження № 61-8101св22) сформульовано висновок про те, що якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши її у заяві (скарзі), то потрібно припустити, що учасник справи бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них. З огляду на це, суд, який комунікує з учасником за допомогою повідомлених ним засобів, діє правомірно і добросовісно. Тому потрібно виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.
Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22), від 20 січня 2023 року у справі № 465/6147/18 (провадження № 61-8101св22).
ОСОБА_1 , неодноразово звертався до судів першої та апеляційної інстанції, зокрема, із клопотаннями про відкладення судового засідання із електронної адреси - ІНФОРМАЦІЯ_1 , вказуючи у всіх заявах номер телефону НОМЕР_1 (том 1 а. с. 1-2, 151-152, т. 2 а. с. 236-236-Б, том 3 а. с. 27-29).
Оскільки, звертаючись у цій справі до судів першої та апеляційної інстанції, ОСОБА_1 вказував свою електронну адресу та номер телефону, тобто бажав та не заперечував, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом, і з урахуванням того, що ухвала суду про проведення судового засідання у режимі відеоконференції 17 листопад 2022 року була доставлена на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 14 листопада 2022 року, що підтверджено довідкою про доставку електронного листа, апеляційний суд правильно виходив з того, що ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про день, час та місце судового засідання.
Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли своє підтвердження.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, колегія суддів виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 березня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
С. Ф. Хопта
