П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 червня 2023 року
м. Київ
Справа № 905/1907/21
Провадження № 12-1гс23
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Уркевича В. Ю.,
судді-доповідача Пількова К. М.,
суддів Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Катеринчук Л. Й., Кишакевича Л. Ю., Кравченка С. І., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Усенко Є. А.,
за участю секретаря судового засідання Жураховської Т. О.,
учасники справи:
прокурор - Атаєва Д. К., прокурор офісу Генерального прокурора
позивач-1 - не з`явились,
позивач-2 - не з`явились,
відповідач - не з`явились,
розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Черкаської обласної прокуратури (далі - Скаржник)
на ухвалу Господарського суду Донецької області від 20.01.2022 (суддя Кротінова О. В.)
та постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.09.2022 (головуючий Зубченко І. В., судді Радіонова О. О., Чернота Л. Ф.) у справі
за позовом заступника керівника Смілянської окружної прокуратури Черкаської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Черкаської обласної ради (далі - Рада) та Комунального закладу «Канівська санаторна школа Черкаської обласної ради» (далі - Школа)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «АС» (далі - ТОВ «АС»)
про стягнення 365 870,72 грн.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У жовтні 2021 року Прокурор звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом в інтересах держави в особі Ради та Школи до ТОВ «АС» про стягнення на користь Школи 365 870,72 грн.
1.2. Позов мотивовано тим, що Школа та ТОВ «АС» порушили вимоги Закону України від 25.12.2015 № 922-VIII «Про публічні закупівлі» (далі - Закон № 922-VIII) та умови укладеного між ними договору постачання природного газу від 03.01.2018 № 488 (18) Б (далі - Договір), оскільки без належних підстав уклали додаткові угоди, якими внесли зміни до істотних умов Договору, а саме збільшили ціну за одиницю товару та зменшили загальні обсяги поставки газу.
1.3. На обґрунтування необхідності здійснення представництва інтересів держави у цій справі Прокурор зазначив, що вищевказані протизаконні дії порушують права та інтереси держави, оскільки виконання зобов`язань за нікчемними додатковими угодами, укладеними з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, призвело до нераціонального та неефективного використання коштів обласного бюджету. При цьому правовідносини, пов`язані з використанням коштів місцевого бюджету, становлять суспільний інтерес, а витрачання цих коштів за нікчемними угодами такому інтересу не відповідає.
1.4. Підставою представництва інтересів держави в особі Ради та Школи Прокурор указав наявність у них владних повноважень у спірних правовідносинах, оскільки Рада відповідає за реалізацію державної політики у сфері освіти, є засновником Школи та власником закріпленого за нею комунального майна, а Школа є розпорядником коштів обласного бюджету та стороною Договору. На думку Прокурора, оскільки незаконне та безпідставне фінансування за нікчемними додатковими угодами до Договору здійснювалося за рахунок коштів обласного бюджету з рахунку Школи, то ці кошти підлягають поверненню саме на користь цього комунального закладу. Прокурор також посилався на пасивну поведінку Ради і Школи, оскільки вони не вживали заходів для повернення бюджетних коштів, хоча були обізнані про стверджувані порушення. Так, 02.09.2021 Прокурор направляв Раді та Школі листи, в яких повідомляв про необхідність захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, а також пропонував їм звернутись із відповідним позовом до суду або вказати причини, які цьому перешкоджають. Однак у відповідях на вказані листи Рада повідомила, що не має наміру звертатись до суду з позовом і що таким правом наділена Школа як сторона Договору, а Школа просила Прокурора самостійно захистити інтереси держави, оскільки не має коштів на сплату судового збору та юриста у штаті. У подальшому 29.09.2021 Прокурор у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII), надіслав Раді та Школі відповідні повідомлення про пред`явлення позову в цій справі.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Ухвалою Господарського суду Донецької області від 20.01.2022, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 01.09.2022, клопотання ТОВ «АС» задоволено та залишено без розгляду позов Прокурора.
2.2. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що Рада своїм рішенням від 18.12.2018 № 28-20/VІІ «Про обласний бюджет Черкаської області на 2019 рік» визначила головним розпорядником коштів обласного бюджету на загальноосвітні санаторні школи-інтернати Управління освіти і науки Черкаської обласної державної адміністрації (далі - Управління). Оскільки Рада не є головним розпорядником коштів обласного бюджету на загальноосвітні санаторні школи-інтернати або стороною Договору, то у розумінні статті 45 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вона не може виступати позивачем у цій справі, а Прокурор помилково звернувся з позовом в інтересах держави в особі цього органу місцевого самоврядування.
Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що Школа не є суб`єктом владних повноважень, а Прокурор не має підстав представляти її інтереси в суді, оскільки за статутом цей комунальний заклад має самостійний баланс, відокремлене майно, розрахунковий рахунок в органах Державної казначейської служби України, веде самостійний бухгалтерський облік, має повну фінансову самостійність та працює за власним штатним розкладом і кошторисом видатків, що затверджуються Управлінням.
2.3. В оскарженій постанові суд апеляційної інстанції підтримав мотиви суду першої інстанції щодо відсутності підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі Школи, а щодо відсутності у нього підстав для представництва інтересів держави в особі Ради апеляційний суд доповнив мотиви суду першої інстанції твердженнями про те, що, за змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, владні повноваження мають розглядатися в розрізі саме спірних відносин, тобто орган, в інтересах якого подано позов, повинен мати владні повноваження у тих суспільних відносинах, на відновлення яких спрямовано позов. При цьому наявність корпоративних відносин між органом місцевого самоврядування та комунальним підприємством виключає наявність владних повноважень між ними або між органом місцевого самоврядування як засновником комунального підприємства та третіми особами, які здійснюють господарське правопорушення, на яке повинне реагувати комунальне підприємство як суб`єкт господарських відносин.
Оскільки Рада не є стороною Договору, а позовна заява містить вимоги про стягнення грошових коштів саме на користь Школи, а не на користь органу місцевого самоврядування, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що Прокурор визначив порушення прав комунального закладу, а не територіальної громади в особі Ради.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. 26.09.2022 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - КГС ВС) надійшла касаційна скарга заступника керівника Черкаської обласної прокуратури, у якій він просив скасувати ухвалу Господарського суду Донецької області від 20.01.2022 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.09.2022, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
4. Доводи Скаржника, викладені в касаційній скарзі
4.1. Судипопередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про необхідність залишення позову Прокурора без розгляду, оскільки неправильно застосували статті 22, 26 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), статті 6, 19 Конституції України, статтю 23 Закону № 1697-VII, статті 17, 43, частину другу статті 61, частину п`яту статті 64 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР), а також порушили статті 53, 226 ГПК України. При цьому суди безпідставно застосували при вирішенні цього спору висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, та не врахували релевантних висновків КГС ВС, викладених у постанові від 15.06.2022 у справі № 924/674/21.
4.2. Школа і Рада є органами, уповноваженими здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, та належними позивачами у цій справі, оскільки Школа розпорядилась не власними коштами, отриманими як прибуток чи інший дохід, а витратила кошти обласного бюджету, виділені відповідним рішенням Ради. Таким чином, Школа як суб`єкт владних повноважень реалізувала функції держави щодо розпорядження бюджетними коштами, які виділила Рада як головний розпорядник коштів державного бюджету. При цьому позов Прокурора у цій справі не спрямований на безпосередній захист інтересів комунального закладу (Школи) як учасника господарських правовідносин, а зумовлений необхідністю усунення порушення законодавства щодо публічних закупівель за бюджетні кошти та їх повернення до бюджету, оскільки в силу статей 22, 26 БК України бюджетні кошти, які зараховуються на рахунок комунального закладу, в подальшому будуть перераховані до обласного бюджету.
4.3. У силу статей 22, 26 БК України та статті 17 Закону № 280/97-ВР відносини, які виникли між Радою та Школою, будуються на засадах підконтрольності та підпорядкованості в частині одержання і витрачання бюджетних коштів та здійснення фінансово-господарської діяльності. Аналогічний висновок про наявність повноважень в органів місцевого самоврядування, обласних та районних державних адміністрацій, їх структурних підрозділів для звернення до суду з позовними заявами у сфері публічних закупівель, де вони не є стороною договору, зробив КГС ВС у справах № 905/1250/18 (постанова від 27.03.2019), № 917/194/18 (постанова від 02.04.2019), № 913/176/18 (постанова від 29.01.2019), № 913/205/18 (постанова від 28.03.2019) та № 905/794/17 (постанова від 24.07.2018).
4.4. Школа як юридична особа, яка створена державою для забезпечення потреб суспільства в особі учнів, здійснює закупівлі товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти, а тому наділена обов`язковими ознаками замовника у розумінні пункту 9 частини першої статті 1 Закону № 922-VIII.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
5.1. 12.12.2022 до КГС ВС надійшло клопотання Ради, в якому вона просила повністю задовольнити касаційну скаргу заступника керівника Черкаської обласної прокуратури, а також розглядати цю справу без участі її представника.
5.2. У встановлений Судом строк відзиви на касаційну скаргу від решти учасників справи не надійшли.
6. Розгляд справи Верховним Судом
6.1. Ухвалою від 24.10.2022 колегія суддів КГС ВС відкрила касаційне провадження за вказаною вище скаргою, а ухвалою від 21.12.2022 передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину п`яту статті 302 ГПК України, яка визначає однією з підстав для такого передання наявність виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
6.2. В ухвалі про передання колегія сформулювала низку питань, які, на її думку, постануть перед Великою Палатою Верховного Суду у цій справі, а саме:
1) чи може прокурор звертатись до суду в інтересах органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень та комунального закладу з вимогою про визнання укладеного правочину недійсним та стягнення коштів;
2) чи може суд задовольнити позовну вимогу органу місцевого самоврядування про визнання договору недійсним та відмовити у стягненні коштів на користь комунального закладу; чи є такий спосіб захисту ефективним;
3) чи є у такому випадку вимога про стягнення коштів до державного, місцевого бюджету належним способом захисту інтересів держави та/або територіальної громади у збереженні бюджетних коштів.
6.3. Також колегія суддів вважає, що для досягнення єдності практики необхідно уточнити наведений у пункті 9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 висновок про те, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, де передбачено, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатися з позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи. У контексті засадничого положення частини другої статті 19 Конституції України відсутність у Законі № 1697-VII інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 цього Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.
На переконання колегії суддів, таке уточнення має полягати в доповненні наведеної вище правової позиції Великої Палати Верховного Суду висновками про те, що прокурор може звертатись до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування та некомерційного комунального підприємства з вимогами про визнання недійсним правочину, укладеного комунальним підприємством, та про стягнення коштів на користь такого комунального підприємства (як частини двосторонньої реституції) або на користь держави (у разі якщо це передбачено законом).
6.4. Мотивуючи необхідність розгляду Великою Палатою Верховного Суду цієї справи, колегія суддів вказує, що за усталеною практикою держава та територіальна громада можуть володіти майном та грошовими коштами, здійснення належного розпорядження якими є одним із тих інтересів, що захищаються прокурором шляхом звернення до суду, в тому числі з вимогою про визнання недійсними правочинів, що передбачають оплату за рахунок публічних коштів, та їх стягнення.
6.5. Разом з цим колегія суддів звернула увагу, що об`єднана палата КГС ВС у постанові від 18.11.2022 у справі № 914/2656/21 відступила від висновків КГС ВС про можливість звернення прокурора з позовом в інтересах комунального некомерційного підприємства, викладених у постанові від 15.06.2022 у справі № 924/674/21, на неврахування яких судами попередніх інстанцій посилався Скаржник. Здійснюючи цей відступ, об`єднана палата КГС ВС виходила з такого: а) комунальне некомерційне підприємство (театр), в особі якого (поряд з іншими особами) прокурор подав позов в інтересах держави, не є органом державної влади чи місцевого самоврядування і не є суб`єктом владних повноважень; б) театр як юридична особа спроможний самостійно захистити в суді свої права та/або законні інтереси в разі їх порушення; в) відсутні підстави для представництва прокурором інтересів держави в цій справі в особі театру.
6.6. На противагу цьому колегія суддів наводить висновки, викладені у постанові КГС ВС від 20.07.2022 у справі № 910/4210/20, про те, що органами держави можуть бути визнані не тільки ті організації, які мають відповідний статус у національному праві держави-боржника, а й за певних умов державні компанії.
Роблячи такий висновок у справі № 910/4210/20, КГС ВС посилався на висновки зі справи Maffezini v. Spain, у якій трибунал Центру з розв`язання інвестиційних спорів (ICSID) зазначив, що першим кроком при визначенні того, чи є організація державним органом, є встановлення того, чи вона є власністю держави і чи контролює її держава безпосередньо або опосередковано. Також беруться до уваги цілі та завдання, для яких організація утворена: чи належать вони до функцій, які є за природою державними (притаманними державі і такими, що за загальним правилом не виконуються приватними бізнесами й особами). З огляду на різноманітні форми, які можуть мати державні підприємства, структурного тесту може не вистачати для встановлення того, чи є організація органом держави і чи можуть її дії вважатись державними (тобто було запроваджено функціональний тест щодо визначення ролі, яку виконує організація, - пункти 77, 79 рішення).
Також у наведеній справі КГС ВС врахував висновки зі справи Ceskoslovenska Obchodni Banka, A. S. V. The Slovak Republic (ICSID Case no ARB/97/4, Decision on Objections to Jurisdictions, May 24, 1999), у якій трибунал встановив, що факту володіння державою акціями у корпорації (більше 65 % уряду Чехії і близько 24 % уряду Словаччини) було недостатньо для ухвалення рішення про те, чи мав позивач за Вашингтонською конвенцією статус юридичної особи держави-учасника, коли її діяльність за своєю природою була «не стільки державницькою, скільки комерційною». Приватна корпорація, діяльність якої спрямована на отримання прибутку при виконанні по суті державницьких функцій, делегованих їй державою, за функціональним тестом може вважатись органом держави.
Ураховуючи викладене, у пункті 111 постанови від 20.07.2022 у справі № 910/4210/20 КГС ВС дійшов висновку про те, що якщо юридична особа фактично виконує функції державного органу, тобто є alter ego («другим я») такої держави, на майно, формально належне такій юридичній особі, може бути звернене стягнення за боргами держави (суд нехтує формальною відокремленістю майна цієї юридичної особи від майна держави). Зокрема, слід враховувати такі критерії: чи утворена компанія для виконання комерційних цілей; чи виконує компанія функції, притаманні державним органам (тобто здійснює публічну функцію, не характерну для приватних осіб); чи здійснює така компанія інші види діяльності та чи є вони основними / самостійними або носять допоміжний характер до виконання нею публічної функції; яким є ступінь контролю з боку держави; чи відокремлене майно компанії від майна держави.
6.7. Також колегія суддів зауважує, що на розгляді Великої Палати Верховного Суду перебуває справа № 522/22473/15-ц, у якій має бути вирішено, зокрема, питання про те, чи має право учасник правочину, який фактично контролює товариство, звертатись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, укладеного товариством. На думку колегії суддів, від вирішення спору у справі № 522/22473/15-ц залежить і правова позиція, яка буде сформована у цій справі, оскільки єдиним засновником (учасником) Школи є Рада, яка представляє спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст Черкаської області, а Прокурор, захищаючи інтереси територіальної громади, звернувся із цим позовом в особі Ради.
6.8. Окрім цього, колегія суддів з посиланням на пункт 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України зазначає, що суб`єкт владних повноважень - це уповноважений носій публічної влади, а перелік таких суб`єктів не є вичерпним (абсолютним), оскільки в адміністративно-правові відносини можуть вступати й інші суб`єкти владних повноважень, не зазначені у цій статті. При цьому поняття «суб`єкт владних повноважень» варто оцінювати не в інституційному, а у функціональному аспекті. Інакше кажучи, визначальним для віднесення того чи іншого органу (особи) до суб`єктів владних повноважень є не лише його місце в системі публічної влади, а й функції, які він виконує, і такі функції мають бути пов`язані зі здійсненням публічного адміністрування.
6.9. Беручи до уваги те, що держава може делегувати свої публічні повноваження самоврядним (саморегулівним) структурам та уповноваженим суб`єктам, які частково виконуватимуть ці функції за вказівкою держави, колегія суддів виснувала, що такими суб`єктами можуть бути, зокрема й комунальні підприємства та заклади.
6.10. Колегія суддів звертає увагу на особливості формування та використання бюджету комунального закладу, які визначені БК України та Законом № 280/97-ВР і полягають у тому, що органи місцевого самоврядування, основною функцією яких є публічне управління, як правило, безпосередньо не вступають у господарські відносини з метою реалізації певних повноважень у відповідних сферах, а делегують владні повноваження з розпорядження / користування бюджетними коштами комунальним підприємствам, установам, закладам, уповноважуючи їх на цільове та ефективне використання коштів. На думку колегії суддів, зазначені суб`єкти нарівні з органами місцевого самоврядування є учасниками бюджетного процесу, а саме розпорядниками бюджетних коштів за відповідними бюджетними призначеннями та асигнуваннями, що свідчить про виконання комунальними підприємствами публічно-владних управлінських функцій, у тому числі на виконання делегованих повноважень як суб`єкта владних повноважень.
6.11. Здійснивши аналіз положень Закону № 922-VIII, статуту Школи та умов Договору, колегія суддів дійшла висновку про те, що, укладаючи та виконуючи Договір, Школа реалізувала делеговані їй владні повноваження з розпорядження коштами відповідного державного / комунального бюджету, а нераціональне використання нею таких коштів має наслідком порушення публічних інтересів (інтересів держави, територіальної громади), оскільки Школа є учасником бюджетного процесу та реалізує у ньому публічну функцію розпорядника коштів.
6.12. У зв`язку із цим колегія суддів вважає, що у випадку наявності порушень вимог Закону № 922-VIII прокурор може звернутись до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, який допустив таке порушення, в тому числі в особі некомерційного комунального підприємства, яке володіє майном на праві оперативного управління, створене не для отримання прибутку, а для виконання важливих соціальних або публічних функцій, безпосередньо здійснює розпорядження бюджетними коштами та є замовником закупівлі в розумінні Закону № 922-VIII.
6.13. При цьому колегія суддів указує, що суд не повинен обмежуватись установленням лише організаційно-правової форми такого суб`єкта та відносин власності (структурний тест), а має також здійснити аналіз його діяльності, покладених на нього функцій та встановити, чи такий суб`єкт є суб`єктом владних повноважень.
6.14. На переконання колегії суддів, у цій справі Прокурор був позбавлений можливості звернутися до суду в інтересах держави з позовом про порушення вимог Закону № 922-VIII як в особі замовника закупівлі (комунального підприємства), так і в особі органу, якому цей замовник підпорядковується (обласна рада), що дозволило б захистити публічні інтереси щодо розпорядження бюджетними коштами у випадку їх нераціонального використання та запобігти відповідним зловживанням щодо змін ціни, які некомерційне комунальне підприємство могло допустити під час проведення публічної закупівлі.
6.15. Ухвалою від 01.02.2023 Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 905/1907/21 за касаційною скаргою заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Донецької області від 20.01.2022 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.09.2022 і призначила її до розгляду в судовому засіданні на 05.04.2023.
6.16. Ухвалою від 05.04.2023 Велика Палата Верховного Суду повідомила учасників справи про те, що наступне судове засідання відбудеться 21.06.2023.
7. Встановлені судами обставини
7.1. Господарські суди розглядали справу № 925/717/19 за позовом заступника керівника Золотоніської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Ради та Управління до Школи та ТОВ «АС» про визнання недійсними додаткових угод до договору постачання природного газу та стягнення 365 870,72 грн.
7.2. У постанові Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2021 у справі № 925/717/19 встановлено, що за статутом Школа підпорядкована Раді (засновнику), а органом управління цим закладом відповідно до делегованих повноважень є Управління. Рада є засновником Школи, управляє закріпленим за нею майном, затверджує обласний бюджет, з якого фінансується цей комунальний заклад, і наділена повноваженнями контролю за виконанням бюджету.
За рішенням Ради від 20.04.2018 № 22-14/VІІ «Про перелік суб`єктів та об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Черкаської області» управління Школою здійснює Управління.
Рішенням Ради від 18.12.2018 № 28-20/VІІ «Про обласний бюджет Черкаської області на 2019 рік» Управління визначено головним розпорядником коштів обласного бюджету на загальноосвітні санаторні школи-інтернати.
Положенням про Управління, затвердженим розпорядженням Черкаської обласної державної адміністрації від 08.12.2015, передбачено, що відповідно до покладених на нього власних повноважень Управління організовує та контролює роботу державних і комунальних навчальних закладів відповідно до делегованих Міністерством освіти і науки України повноважень.
7.3. За статутом, затвердженим розпорядженням голови Ради від 21.12.2016 № 345-р, Школа є юридичною особою, неприбутковим закладом, має самостійний баланс, відокремлене майно, розрахунковий рахунок в органах Державної казначейської служби України, веде самостійний бухгалтерський облік. Безпосереднє управління Школою здійснює директор, який користується в установленому порядку майном і розпоряджається коштами цього закладу, планує і організовує господарську діяльність та здійснює контроль за її виконанням, укладає угоди з юридичними та фізичними особами. Школа має повну фінансову самостійність і працює за власним штатним розкладом і кошторисом видатків, затверджених Управлінням.
8. Позиція Великої Палати Верховного Суду
8.1. Відповідно до частини третьої статті 3 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
8.2. Згідно із частиною третьою статті 41 ГПК України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
8.3. Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
8.4. Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
8.5. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1)).
8.6. Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.18) і № 922/1830/19 (підпункт 7.3)).
8.7. У пункті 55 постанови від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.
8.8. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
8.9. Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
8.10. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону № 1697-VII, який набрав чинності 15.07.2015. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
8.11. Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Абзац третій частини третьої цієї статті передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.
8.12. Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду підтверджує свої висновки, викладені у пункті 9 постанови від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, про те, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи. Разом з цим слід враховувати, що у контексті засадничого положення частини другої статті 19 Конституції України відсутність у Законі № 1697-VII інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.
8.13. Підстав для відступу чи уточнення цих висновків Велика Палата Верховного Суду не вбачає.
8.14. Позов у цій справі Прокурор подав в інтересах держави в особі Ради та Школи з посиланням на їх бездіяльність щодо захисту інтересів держави, які полягають у забезпеченні реалізації принципів регулювання бюджетних відносин під час здійснення публічних закупівель.
8.15. Обґрунтовуючи підстави представництва інтересів держави в особі Школи, Прокурор у позовній заяві стверджував, що у спірних правовідносинах вона наділена владними повноваженнями, оскільки є розпорядником коштів обласного бюджету та стороною Договору.
8.16. Суди встановили, що за статутом Школа є юридичною особою, неприбутковим закладом, має самостійний баланс, відокремлене майно, розрахунковий рахунок та веде самостійний бухгалтерський облік. Безпосереднє управління Школою здійснює директор, який в установленому порядку користується майном і розпоряджається коштами цього закладу, планує і організовує господарську діяльність та здійснює контроль за її виконанням, укладає угоди з юридичними та фізичними особами. Школа має повну фінансову самостійність і працює за власним штатним розкладом і кошторисом видатків, затверджених Управлінням.
8.17. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 55, частини першої статті 63 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та Закону № 280/97-ВР комунальне підприємство, створене органом місцевого самоврядування, є господарською організацією, учасником господарських відносин, що діє на основі комунальної власності територіальної громади. Тобто Школа не здійснює владних управлінських функцій, а тому не є суб`єктом владних повноважень. У цьому висновку Велика Палата Верховного Суду звертається mutatis mutandis до власних висновків, викладених у постановах від 07.11.2018 у справі № 295/4481/16-ц та від 16.05.2018 у справі № 638/11634/17.
8.18. Щодо повноважень Школи як розпорядника бюджетних коштів Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке.
8.19. За висновками КГС ВС, викладеними у підпункті 6.45 постанови від 16.05.2021 у справі № 910/11847/19, правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннями БК України та підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, якою затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок).
8.20. Відповідно до статті 22 БК України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
8.21. Пунктом 18 частини першої статті 2 БК України передбачено, що головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.
8.22. Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня - розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього (абзац третій пункту 7 Порядку).
8.23. Поняття та функції розпорядників бюджетних коштів визначені підпунктом 47 статті 2 БК України, згідно з яким розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення витрат бюджету (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (підпункт 6.20) та від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18 (підпункт 6.22)).
8.24. Бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження. Бюджетне зобов`язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому. Бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування (пункти 6, 7 та 8 частини першої статті 2 БК України).
8.25. Абзацами першим та другим пункту 5 Порядку визначено, зокрема, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду. Установи мають право брати бюджетні зобов`язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.
8.26. За змістом абзацу другого пункту 43 Порядку розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.
8.27. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Школа у спірних правовідносинах, які виникли щодо закупівлі природного газу за Договором, діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником зазначеного товару в обсязі та в межах видатків, що визначені розпорядниками бюджетних коштів вищого рівня (див. mutatis mutandis висновки КГС ВС, викладені у підпункті 6.49 постанови від 16.03.2021 у справі № 910/11847/19).
8.28. Водночас слід зазначити, що ТОВ «АС» є суб`єктом господарювання, а метою його діяльності як учасника господарських відносин є досягнення економічних та соціальних результатів і одержання прибутку відповідно до частини другої статті 3 ГК України.
8.29. Згідно із частиною четвертою статті 48 БК України зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються.
8.30. Отже, у відносинах щодо розрахунків з постачальником природного газу за договором комунальний заклад, який є розпорядником бюджетних коштів, виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як сторона у зобов`язальних правовідносинах. У цьому висновку Велика Палата Верховного Суду звертається mutatis mutandis до власних висновків, викладених у підпунктах 6.27-6.29 постанови від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 та підпунктах 6.30-6.32 постанови від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18.
8.31. Велика Палата Верховного Суду вважає незастосовними у цій справі висновки КГС ВС, викладені у постанові від 20.07.2022 у справі № 910/4210/20, про те, що за певних умов державна компанія може бути визнана органом держави, зроблені з посиланням на практику трибуналу Центру з розв`язання інвестиційних спорів (ICSID), на які посилалась колегія суддів в ухвалі від 21.12.2022 про передання цієї справи на розгляд Великої Палати (див. підпункт 6.6 цієї постанови), оскільки правовідносини у справі № 905/1907/21 та справі № 910/4210/20 не є подібними за змістовим критерієм.
8.32. Беручи до уваги викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі Школи та вважає правильними висновки судів попередніх інстанції про необхідність залишення позову, поданого Прокурором в інтересах держави в особі Школи, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України, а також відхиляє протилежні доводи Скаржника, викладені в підпункті 4.2 цієї постанови.
8.33. Стосовно позову, поданого Прокурором в інтересах держави в особі Ради, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке.
8.34. Звертаючись із позовом у цій справі, Прокурор зазначав, зокрема, що сторони Договору всупереч інтересам держави, без будь-яких належних підстав та з порушенням вимог Закону № 922-VIII уклали нікчемні додаткові угоди, якими суттєво збільшили ціну за одиницю товару, що призвело до нераціонального та неефективного використання 365 870,72 грн з обласного бюджету, що не відповідає меті цього Закону та гарантованим державою принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі за бюджетні кошти. При цьому правовідносини, пов`язані з використанням коштів місцевого бюджету, становлять суспільний інтерес, а витрачання цих коштів за нікчемними угодами такому інтересу не відповідає і порушує права та інтереси територіальної громади в особі Ради, яка не вживала заходів для повернення зазначених коштів, хоча була обізнана про стверджувані порушення.
8.35. Здійснивши аналіз абзацу першого частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII, Велика Палата Верховного Суду в пункті 37 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц дійшла висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
8.36. У пункті 76 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду підтримала вищевказаний висновок та зазначила, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття «компетентний орган» у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (див. пункт 27 зазначеної постанови).
8.37. За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 69 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, підпункті 8.19 постанови від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 та пункті 40 постанови від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
8.38. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (стаття 7 Конституції України).
8.39. Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону № 280/97-ВР місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
8.40. Частиною другою статті 10 Закону № 280/97-ВР передбачено, що обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами. При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (стаття 18-1 Закону № 280/97-ВР).
8.41. Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (частини перша, четверта та восьма статті 60 Закону № 280/97-ВР).
8.42. Частинами другою та четвертою статті 61 Закону № 280/97-ВР передбачено, що районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм, контролюють їх виконання. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.
8.43. За висновками КГС ВС, викладеними у постанові від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами першою та другою статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.
8.44. Згідно зі статтею 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
8.45. На території Черкаської області таким органом місцевого самоврядування є Рада.
8.46. Суди попередніх інстанцій встановили, що Рада є засновником Школи, управляє закріпленим за нею майном, затверджує обласний бюджет, з якого фінансується цей комунальний заклад, і наділена повноваженнями контролю за виконанням бюджету. Школа підпорядкована Раді (засновнику), а органом управління цим закладом відповідно до делегованих повноважень є Управління.
8.47. Велика Палата Верховного Суду погоджується з тим, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців Черкаської області. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади Черкаської області.
Отже, оскільки засновником Школи та власником її майна є територіальна громада Черкаської області в особі Ради, яка фінансує і контролює діяльність цього комунального закладу, а також зобов`язана контролювати виконання обласного бюджету, зокрема законність та ефективність використання Школою коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів обласного бюджету, а тому є належним позивачем у цій справі. Схожі висновки викладені у постановах КГС ВС від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, від 26.10.2022 у справі № 904/5558/20 (підпункти 5.50, 5.51) та від 21.12.2022 у справі № 904/8332/21 (пункт 33).
8.48. Цими висновками Велика Палата Верховного Суду відступає від протилежних висновків КГС ВС, викладених у постановах від 14.07.2022 у справі № 909/1285/21 (підпункт 1.2. пункту 5.27) та від 01.02.2023 у справі № 924/996/21, у яких КГС ВС відхилив доводи прокурора щодо наявності в органів місцевого самоврядування повноважень здійснювати захист законних інтересів держави у правовідносинах, пов`язаних із закупівлею комунальними закладами товарів за бюджетні кошти, з посиланням на те, що наявність корпоративних відносин між органом місцевого самоврядування та комунальним підприємством виключає наявність владних повноважень між ними або між органом місцевого самоврядування як засновником комунального підприємства та третіми особами, які здійснюють господарське правопорушення, на яке повинне реагувати комунальне підприємство як суб`єкт господарських відносин, а також з посиланням на те, що відповідні органи місцевого самоврядування не були сторонами договорів про закупівлю.
8.49. У контексті заявлених Прокурором позовних вимог про стягнення грошових коштів на користь Школи Велика Палата Верховного Суду звертає також увагу на свої висновки, викладені у пункті 56 постанови від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, де вказано, зокрема, що вимоги особи, яка в судовому порядку домагається застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо повернення майна відчужувачу не відновлює права позивача, то суд може застосувати іншій ефективний спосіб захисту порушеного права в межах заявлених позовних вимог.
8.50. Разом із цим відповідно до абзаців першого - третього частини четвертої статті 23 Закону № 1697-VII наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.
8.51. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
8.52. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
8.53. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
8.54. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло з власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
8.55. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
8.56. При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
8.57. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
8.58. Якщо після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України. Такі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 та від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункти 8.33-8.41).
8.59. Постановляючи оскаржувані рішення в частині залишення без розгляду позову Прокурора, поданого в інтересах держави в особі Ради, про стягнення на користь Школи 365 870,72 грн, суд першої інстанцій виходив, зокрема, з того, що Рада не є стороною Договору, а суд апеляційної інстанції погодився з його мотивами, посилаючись на висновки про те, що наявність корпоративних відносин між органом місцевого самоврядування та комунальним підприємством виключає наявність між ними владних повноважень, які подібні до висновків, викладених у постановах КГС ВС від 14.07.2022 у справі № 909/1285/21 (підпункт 1.2. пункту 5.27) та від 01.02.2023 у справі № 924/996/21, від яких Велика Палата Верховного Суду відступила у цій постанові (див. підпункт 8.48).
8.60. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідно до пункту 5 частини третьої статті 162 ГПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
8.61. Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.
8.62. Як убачається з матеріалів справи, на виконання частин третьої - п`ятої статті 53 ГПК України Прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави Радою, яка, за його твердженнями, усвідомлювала порушення інтересів держави та територіальної громади, однак відмовилась вживати заходи, спрямовані на стягнення спірних грошових коштів у судовому порядку, про що повідомила Прокурора відповідним листом (тобто навів підставу для представництва інтересів держави); зазначив, що цей позов спрямований на задоволення потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання розпорядження коштами обласного бюджету, а також указав, що витрачання цих коштів з порушенням бюджетного законодавства та законодавства про закупівлі, порушує права та інтереси територіальної громади, що, в свою чергу, не відповідає інтересам держави (тобто навів підстави для звернення з позовом).
8.63. При цьому в позовній заяві Прокурор стверджував, що дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII, шляхом надіслання 02.09.2021 та 29.09.2021 Раді листів, у яких повідомлялось про витрачання Школою коштів обласного бюджету з порушеннями вимог законодавства, а цей орган, реагуючи на стверджуване порушення інтересів територіальної громади та держави, направив у відповідь Прокурору лист, за змістом якого не виявив наміру самостійно звернутися з відповідним позовом до суду та не спростував твердження Прокурора щодо виявлених порушень законодавства. Такі дії були оцінені Прокурором як бездіяльність.
8.64. Однак, залишаючи без розгляду позов Прокурора, поданий в інтересах держави в особі Ради, суди попередніх інстанцій обмежились констатацією того, що позов містить вимоги, спрямовані на стягнення коштів на користь Школи, а Рада не є стороною Договору.
8.65. Аргументувавши необхідність залишення без розгляду позову Прокурора, поданого в інтересах держави в особі Ради, неправильними висновками, зокрема, про те, що наявність корпоративних відносин між органом місцевого самоврядування та комунальним підприємством виключає наявність владних повноважень між ними, суди не врахували, що Рада наділена владними повноваженнями, та не з`ясували питання невиконання або неналежного виконання цим позивачем дій, спрямованих на захист інтересів держави у спірних правовідносинах, зокрема, не досліджували вищевказаних листів, у зв`язку із чим належним чином не встановили, чи дотримався Прокурор порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII, тобто чи мала Рада можливість спростувати стверджуване ним порушення інтересів держави або самостійно звернутись до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення, а також чи можна кваліфікувати її дії у спірних правовідносинах як бездіяльність.
8.66. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що в Прокурора відсутні законні підстави на звернення із цим позовом до суду в інтересах держави в особі Ради, оскільки вони зроблені без належного дослідження обставин дотримання ним порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII, а також без встановлення наявності або відсутності бездіяльності цього органу після отримання такого звернення, що може слугувати достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі Ради, у зв`язку із чим частково погоджується з доводами Скаржника, викладеними в підпункті 4.2 цієї постанови.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
9.2. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 310 ГПК України).
9.3. За наведених мотивів, ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу слід частково задовольнити, а оскаржену ухвалу та постанову - скасувати в частині залишення без розгляду позову Прокурора, поданого в інтересах держави в особі Ради, з передачею справи до суду першої інстанції для продовження розгляду в цій частині; у частині залишення без розгляду позову Прокурора, поданого в інтересах держави в особі Школи, підстави для зміни чи скасування прийнятих у справі судових рішень відсутні.
10. Висновок щодо застосування норм права
10.1. У відносинах щодо розрахунків з постачальником природного газу за договором комунальний заклад, який є розпорядником бюджетних коштів, виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як сторона у зобов`язальних правовідносинах (див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у підпунктах 6.27-6.29 постанови від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 та підпунктах 6.30-6.32 постанови від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18).
10.2. Використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців відповідної області. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси відповідної територіальної громади.
10.3. Оскільки засновником комунального закладу та власником його майна є територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування, що фінансує і контролює діяльність такого комунального закладу, а також зобов`язаний контролювати виконання обласного бюджету, зокрема законність та ефективність використання зазначеним закладом коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, то вказаний орган місцевого самоврядування є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів обласного бюджету. Схожі висновки викладені у постановах КГС ВС від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, від 26.10.2022 у справі № 904/5558/20 (підпункти 5.50, 5.51) та від 21.12.2022 у справі № 904/8332/21 (пункт 33).
11. Судові витрати
11.1. Розподіл судових витрат у порядку статті 129 ГПК України не здійснюється, оскільки справа передається для подальшого розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 308, 309, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
П О С Т А Н О В И Л А:
1. Касаційну скаргу заступника керівника Черкаської обласної прокуратури задовольнити частково.
2.Ухвалу Господарського суду Донецької області від 20.01.2022 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.09.2022 у справі № 905/1907/21 скасувати в частині залишення без розгляду позову заступника керівника Смілянської окружної прокуратури Черкаської області, поданого в інтересах держави в особі Черкаської обласної ради. Справу в цій частині передати до Господарського суду Донецької області для продовження розгляду.
3. В іншій частині ухвалу Господарського суду Донецької області від 20.01.2022 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 01.09.2022 у справі № 905/1907/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. Ю. УркевичСуддя-доповідач К. М. ПільковСудді:Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко М. І. ГрицівС. Ю. Мартєв Д. А. ГудимаО. Б. Прокопенко Л. Й. КатеринчукО. М. Ситнік Л. Ю. КишакевичІ. В. Ткач С. І. КравченкоЄ. А. Усенко
