Постанова
Іменем України
30 травня 2023 року
м. Київ
справа № 297/1013/22
провадження № 61-12939св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державне підприємство «Берегівське лісове господарство»,
треті особи: Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головне управління Державної податкової служби у Закарпатській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 09 червня 2022 року в складі судді Гал Л. Л. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року в складі колегії суддів: Мацунича М. В., Кожух О. А., Кондора Р. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Берегівське лісове господарство» (далі - ДП «Берегівське лісове господарство»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - ГУПФУ в Закарпатській області), Головне управління Державної податкової служби у Закарпатській області (далі - ГУДПС у Закарпатській області), про визнання наказу про поновлення на роботі таким, що не скасовує наказ про звільнення і не виконує рішення суду про поновлення на роботі, зобов`язання відповідача вчинити певні дії з поновлення на роботі.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач працював у ДП «Берегівське лісове господарство» на посаді головного економіста відділу економіки, обліку і звітності.
Наказом відповідача від 30 січня 2018 року його звільнено з роботи у зв`язку зі скороченням чисельності штату та працівників, за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Не погоджуючись зі звільненням, ОСОБА_1 у лютому 2018 року звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання недійсними наказів, визнання дій незаконними, визнання факту дискримінації, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 17 серпня 2018 року в справі № 297/377/18 в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року (з урахуванням виправленої ухвалою цього суду від 08 грудня 2020 року описки) рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 17 серпня 2018 року скасовано, позов задоволено частково.
Визнано незаконним наказ директора ДП «Берегівське лісове господарство» від 30 січня 2018 року № 6-к «Про звільнення головного економіста ДП «Берегівське ЛГ» ОСОБА_1 ».
Визнано в діях відповідача, безпосередньо пов`язаних із отриманням згоди виборного органу первинної профспілкової організації на звільнення ОСОБА_1 , що мали місце 27 листопада 2017 року, факт дискримінації позивача за ознакою звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного економіста відділу економіки, обліку та звітності ДП «Берегівське лісове господарство» з 30 січня 2018 року.
Стягнено з ДП «Берегівське лісове господарство» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31 січня 2018 року по 19 жовтня 2020 року в розмірі 777 961,01 грн та 30 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Наказом директора ДП «Берегівське лісове господарство» № 57-к від 21 жовтня 2020 року ОСОБА_1 поновлений на посаді головного економіста відділу економіки, обліку і звітності та фактично допущений до виконання посадових обов`язків з 21 жовтня 2020 року.
Під час оформлення пенсійного забезпечення позивачем виявлено факт невиконання відповідачем рішення Закарпатського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року і наказу № 57-к від 21 жовтня 2020 року щодо поновлення його посаді головного економіста відділу економіки, обліку та звітності саме з 30 січня 2018 року та як наслідок не здійснення фактичного відновлення його страхового стажу як незаконно звільненого працівника, шляхом сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на відповідні рахунки органів доходів і зборів за період вимушеного прогулу з 30 січня 2018 року по 19 жовтня 2020 року, що вплинуло на його пенсійне забезпечення.
Тобто не поновлення страхового стажу шляхом несплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а також відсутність у зв`язку з цим відповідного пенсійного стажу, на думку ОСОБА_1 , є свідченням невиконання рішення суду про поновлення його на роботі.
З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просив суд:
- визнати наказ №57-к від 21 жовтня 2020 року «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » таким, що не скасовує наказ «Про звільнення головного економіста ДП «Берегівське ЛГ» ОСОБА_1 » від 30 січня 2018 року № 6-к і не виконує рішення Закарпатського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного економіста відділу економіки, обліку та звітності Державного підприємства «Берегівське лісове господарство» з 30 січня 2018 року;
- зобов`язати ДП «Берегівське лісове господарство» зробити певні дії щодо поновлення на роботі позивача відповідно до законодавства України, а саме усунути порушення права позивача на соціальний захист шляхом одночасної подачі до Управління Пенсійного Фонду України необхідних документи щодо звітності з єдиного соціального внеску (ЄСВ), щодо виявлених недостовірних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 та початкових документів із зазначеними правильними відомостями на ОСОБА_1 , який підлягає обов`язковому соціальному страхуванню відповідно до Закону, з пояснювальною запискою щодо зміни відомостей, відповідно до листа ПФУ від 12 червня 2012 року №13484/03-30 «Щодо нарахування ЄСВ на суму, нараховану згідно з рішенням суду», за час вимушеного прогулу з 31 січня 2018 року по 19 жовтня 2020 року у загальному розмірі 777 961,01 грн, згідно із рішенням Закарпатського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року у справі № 297/377/18 для поновлення страхового стажу застрахованої особи - ОСОБА_1 і загального трудового стажу з 31 січня 2018 року;
- зобов`язати ДП «Берегівське лісове господарство» зробити певні дії щодо поновлення на роботі позивача відповідно до законодавства України, а саме, усунути порушення відсутності оподаткування на обов`язкове соціальне страхування нарахованого за судовим рішенням середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 31 січня 2018 року по 19 жовтня 2020 року на підставі рішення Закарпатського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року у справі № 297/377/18 у загальному розмірі 777 961,01 грн, визначити в рішенні суду, що виплата податку єдиного соціального внеску (ЄСВ) за період з 31 січня 2018 року по 19 жовтня 2020 року повинна розбиватися по місяцях, а не однією сумою, так як стаж має враховуватися за весь період вимушеного прогулу з 31 січня 2018 року;
- зобов`язати ДП «Берегівське лісове господарство» зробити певні дії щодо поновлення на роботі позивача відповідно до законодавства України, а саме, внести до наказу «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » від 21 жовтня 2020 року № 57-к пункт, в якому зазначити: «Скасувати наказ № 6-к від 30 січня 2018 року «Про звільнення головного економіста ДП «Берегівське ЛГ» ОСОБА_1 », як незаконний згідно з рішенням Закарпатського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року у справі № 297/377/18».
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 09 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що наказом від 21 жовтня 2020 року № 57-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » та фактичним його допуском до виконання посадових обов`язків з 21 жовтня 2020 року ДП «Берегівське лісове господарство» виконало рішення Закарпатського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року у справі № 297/377/18 у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного економіста відділу економіки, обліку та звітності ДП «Берегівське лісове господарство» з 30 січня 2018 року.
Підстави для зобов`язання ДП «Берегівське лісове господарство» внести до наказу «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » від 21 жовтня 2020 року №57-к пункт, в якому зазначити: «Скасувати наказ № 6-к від 30 січня 2018 року «Про звільнення головного економіста ДП «Берегівське ЛГ» ОСОБА_1 », як незаконний згідно з рішенням Закарпатського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року по справі № 297/377/18», відсутні, оскільки рішенням апеляційного суду вказаний наказ був визнаний незаконним, і така позовна вимога, як його скасування, судом у справі не вирішувалася та в резолютивній частині постанови апеляційного суду не була зазначена.
Так, у постанові Закарпатського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року в справі № 297/377/18 вказано, що за змістом спірних правовідносин вимоги про скасування наказу про звільнення, про визнання дій роботодавця щодо звільнення неправомірними, так само як і вимоги про визнання недійсними записів у трудовій книжці, про зобов`язання внести зміни до таких записів, внести нові записитощо поглинаються вимогою про поновлення на роботі і у випадку задоволення такої, як правило, окремого вирішення не потребують, законність наказу про звільнення та правомірність дій роботодавця оцінюються судом під час вирішення вимоги щодо поновлення працівника на роботі, а рішення суду є підставою для внесення відповідних записів до трудової книжки.
Що стосується інших позовних вимог ОСОБА_1 , то, відмовляючи у їх задоволенні, суд визнав їх передчасними з огляду на таке.
Згідно з бухгалтерською довідкою наданої відповідачем ДП «Берегівське лісове господарство» від 06 травня 2022 року № 142 підтверджується, що станом на вказану дату ОСОБА_1 не нараховано та не виплачено суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 30 січня 2018 року по 19 жовтня 2020 року, яка присуджена до стягнення постановою Закарпатського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року у справі № 297/377/18.
Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 297/377/18 за клопотанням ДП «Берегівське лісове господарство» зупинено виконання постанови Закарпатського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди до закінчення касаційного провадження.
Тобто невиконання відповідачем рішення апеляційного суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогул відбулося внаслідок зупинення виконання судового рішення в цій частині.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
06 грудня 2022 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 09 червня 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року в указаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 08 листопада 2019 року у справі
№ 711/8138/18, від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 та Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 619/562/18, від 13 грудня 2018 року у справі № 211/2214/16-ц, від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц, від 25 березня 2019 року у справі № 191/81/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19.
Також заявник у касаційній скарзі посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права, які зобов`язують роботодавця негайно поновлювати страховий стаж працівника одночасно з негайним поновленням незаконно звільненого працівника на роботі за рішенням суду, яке набрало законної сили.
Заявник стверджує, що законодавча визначеність конституційного права на пенсійне забезпечення вказує на обов`язковість негайного виконання поновлення особи на роботі разом із негайним відновленням її становища, яке існувало до порушення прав.
На думку позивача, саме, в цьому випадку, на виконання судового рішення, позивача необхідно було негайно поновити на роботі з 30 січня 2018 року та одночасно відновити його страховий стаж, оскільки дата негайного поновлення (відновлення) страхового стажу позивача з 30 січня 2018 року є юридичним фактом поновлення на роботі і відновлення становища позивача, яке існувало до порушення його прав.
Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.
Провадження в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
У лютому 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що наказом т.в.о. директора ДП «Берегівське лісове господарство» від 20 липня 2015 року № 36-к ОСОБА_1 прийнятий на посаду головного економіста відділу економіки, обліку і звітності з 30 липня 2015 року (а. с. 21).
Наказом відповідача від 30 січня 2018 року ОСОБА_1 звільнено з роботи у зв`язку зі скороченням чисельності штату та працівників, за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Не погоджуючись зі звільненням, ОСОБА_1 у лютому 2018 року звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання недійсними наказів, визнання дій незаконними, визнання факту дискримінації, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року у справі № 297/377/18 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Берегівського районного суду від 17 серпня 2018 року задоволено частково, рішення Берегівського районного суду від 17 серпня 2018 року скасовано, позов ОСОБА_1 до ДП «Берегівське лісове господарство» про визнання недійсними наказів, визнання дій незаконними, визнання факту дискримінації, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задоволено частково.
Визнано незаконним наказ директора ДП «Берегівське лісове господарство» від 30 січня 2018 року № 6-к «Про звільнення головного економіста ДП «Берегівське ЛГ» ОСОБА_1 ».
Визнано в діях відповідача, безпосередньо пов`язаних із отриманням згоди виборного органу первинної профспілкової організації на звільнення ОСОБА_1 , що мали місце 27 листопада 2017 року, факт дискримінації позивача за ознакою звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного економіста відділу економіки, обліку та звітності ДП «Берегівське лісове господарство» з 30 січня 2018 року.
Стягнено з ДП «Берегівське лісове господарство» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31 січня 2018 року по 19 жовтня 2020 року в розмірі 777 961,01 грн та 30 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Сума стягнутого середнього заробітку нарахована без утримання податків та інших обов`язкових платежів.
Наказом директора ДП «Берегівське лісове господарство» № 57-к від 21 жовтня 2020 року на виконання постанови Закарпатського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року у справі № 297/377/18, ОСОБА_1 був поновлений на посаді головного економіста відділу економіки, обліку і звітності з 30 січня 2018 року та фактично допущений до виконання посадових обов`язків з 21 жовтня 2020 року. З наказом ОСОБА_1 був ознайомлений 21 жовтня 2020 року.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року у постанові Закарпатського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року в справі №297/377/18 виправлено описку, а саме в даті, що визначає початок періоду, за який стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, замість невірного запису в резолютивній частині постанови «30 січня 2018 року» слід правильно читати «31 січня 2018 року».
Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 297/377/18, за касаційною скаргою ДП «Берегівське лісове господарство» на постанову Закарпатського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року.
Крім того, вказаною ухвалою, за клопотанням ДП «Берегівське лісове господарство» зупинено виконання постанови Закарпатського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди до закінчення касаційного провадження.
Постановою заступника начальника Берегівського районного відділу державної виконавчої служби від 22 лютого 2021 року відкрито виконавче провадження № 64601014 з примусового виконання виконавчого листа Берегівського районного суду № 297/377/18, виданого 14 січня 2021 року на виконання постанови Закарпатського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року у справі № 297/377/18 про стягнення з ДП «Берегівське лісове господарство» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 31 січня 2018 року по 19 жовтня 2020 року у розмірі 777 961,01 грн та 30 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди.
Постановою заступника начальника Берегівського районного відділу державної виконавчої служби від 26 лютого 2021 року зупинено вчинення виконавчих дій з примусового виконання виконавчого листа № 297/377/18 виданого 14 січня 2021 року,
на підставі ухвали Верховного Суду від 10 лютого 2021 року про зупинення виконання постанови Закарпатського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року.
Постановою заступника начальника Берегівського районного відділу державної виконавчої служби від 16 березня 2021 року скасовано постанову від 26 лютого 2021 року про зупинення вчинення виконавчих дій, у зв`язку з перевіркою виконавчого провадження № 64601014.
Постановою заступника начальника Берегівського районного відділу державної виконавчої служби від 16 березня 2021 року зупинено вчинення виконавчих дій з примусового виконання виконавчого листа № 297/377/18, виданого 14 січня 2021 року, згідно з ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі №297/377/18 про зупинення виконання постанови Закарпатського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року на підставі пункту 2 частини першої статті 34, статті 35 Закону України «Про виконавче провадження».
Постановою заступника начальника Берегівського районного відділу державної виконавчої служби від 02 лютого 2022 року відкрито виконавче провадження № 68474234 з примусового виконання виконавчого листа Берегівського районного суду № 297/377/18, виданого 14 січня 2021 року на виконання постанови Закарпатського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного економіста відділу економіки, обліку та звітності ДП «Берегівське лісове господарство» з 30 січня 2018 року.
Постановою заступника начальника Берегівського районного відділу державної виконавчої служби від 10 травня 2022 року закінчено виконавче провадження № 68474234 з примусового виконання виконавчого листа Берегівського районного суду № 297/377/18, виданого 14 січня 2021 року на виконання постанови Закарпатського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року у справі № 297/377/18 про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного економіста відділу економіки, обліку та звітності ДП «Берегівське лісове господарство» з 30 січня 2018 року у зв`язку з фактичним допуском до виконання посадових обов`язків з 21 жовтня 2020 року.
Вказані обставини також підтверджуються відповідними записами у трудовій книжці ОСОБА_1 . У трудовій книжці позивача 21 жовтня 2020 року під № 36 зроблено запис про те, що «Запис № 27 недійсний».
Бухгалтерською довідкою від 06 травня 2022 року № 142, наданою ДП «Берегівське лісове господарство», підтверджується, що станом на вказану дату ОСОБА_1 не нараховано та не виплачено суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період із 30 січня 2018 року по 19 жовтня 2020 року, яка присуджена до стягнення постановою Закарпатського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року у справі № 297/377/18.
Згідно з отриманими з Єдиного державного реєстру судових рішень відомостями, постановою Верховного Суду від 07 грудня 2022 року касаційну скаргу ДП «Берегівське лісове господарство» задоволено частково.
Постанову Закарпатського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ДП «Берегівське лісове господарство» провизнання факту дискримінації скасовано та залишено в силі рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 17 серпня 2018 рокув цій частині.
Постанову Закарпатського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ДП «Берегівське лісове господарство» пропоновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди змінено, її мотивувальну частину викладено в редакції цієї постанови.
Абзац п`ятий її резолютивної частини викладено в новій редакції: «Стягнути з ДП «Берегівське лісове господарство» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31 січня 2018 року по 19 жовтня 2020 року в розмірі 777 961,01 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів; та 20 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди».
Поновлено виконання постанови Закарпатського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року в незміненій за результатами касаційного розгляду частині.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Звертаючись у суд з указаним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що його знову прийнято на роботу 21 жовтня 2020 року, а не поновлено на попередній посаді з 30 січня 2018 року як незаконно звільненого. Вважав, що це підтверджується тим, що ДП «Берегівське лісове господарство» за період із 30 січня 2018 року по 19 жовтня 2020 року не здійснено фактичного відновлення його страхового стажу як незаконно звільненого працівника, шляхом сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на відповідні рахунки органів доходів і зборів, що вплинуло на його пенсійне забезпечення з 16 лютого 2022 року. Тобто, не поновлення страхового стажу шляхом несплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а також відсутність у зв`язку з цим і відповідного пенсійного стажу, на думку ОСОБА_1 , є свідченням невиконання рішення суду про поновлення його на роботі.
Згідно з частиною сьомою статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядав трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його оголошення в судовому засіданні.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.
Виконання рішення вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника. Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.
КЗпП України не містить визначення поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України «Про виконавче провадження».
За змістом статті 65 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент поновлення позивача на роботі за рішенням суду) рішення вважається виконаним боржником із дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення.
Отже, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків.
При цьому, працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків.
Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 709/1465/19 (провадження № 61-4569св22), від 27 березня 2023 року в справі № 297/377/18 (провадження № 61-11482св22).
Наказом директора ДП «Берегівське лісове господарство» № 57-к від 21 жовтня 2020 року на виконання постанови Закарпатського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року у справі № 297/377/18 ОСОБА_1 був поновлений на посаді головного економіста відділу економіки, обліку і звітності з 30 січня 2018 року та фактично допущений до виконання посадових обов`язків з 21 жовтня 2020 року. З наказом ОСОБА_1 ознайомлений 21 жовтня 2020 року.
Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що 21 жовтня 2020 року ОСОБА_1 допущено до виконання посадових обов`язків на посаді головного економіста відділу економіки, обліку і звітності внаслідок його поновлення на роботі, а не у зв`язку із прийняттям його на роботу заново.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі № 9901/407/19 (провадження № 11-43заі21) вказано, що «суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори. Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу. Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19».
У разі стягнення судом середньої заробітної плати за вимушений прогул роботодавець зобов`язаний включити стягнену суму до фонду оплати праці, попередньо нарахувавши та відобразивши її в бухгалтерському обліку підприємства, а також у встановленому законом розмірі сплатити єдиний соціальний внесок на відповідний казначейський рахунок органу доходів і зборів. База нарахування єдиного соціального внеску визначається шляхом ділення встановленої судом середньої заробітної плати на кількість місяців, за які вона стягнена. Обов`язковою передумовою перерахування єдиного соціального внеску до бюджету є нарахування роботодавцем вказаної в судовому рішенні суми як заробітної плати та її відображення в бухгалтерському обліку.
Подібні за змістом висновки містяться в постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 року в справі № 211/2214/16-ц (провадження № 61-30976св18).
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року у цивільній справі № 297/377/18 з ДП «Берегівське лісове господарство» на користь ОСОБА_1 стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 31 січня 2018 року по 19 жовтня 2020 року в розмірі 777 961,01 грн. Сума стягнутого середнього заробітку нарахована без утримання податків та інших обов`язкових платежів.
Застосований судом спосіб захисту прав та інтересів ОСОБА_1 передбачає його право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у примусовому порядку.
14 січня 2021 року ОСОБА_1 отримав виконавчий лист про стягнення на його користь з ДП «Берегівське лісове господарство» середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період із 31 січня 2018 року по 19 жовтня 2020 року в розмірі 777 961,01 грн та моральної шкоди, а 22 лютого 2021 року звернувся до Берегівського районного ВДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з заявою про примусове виконання судового рішення та відкриття виконавчого провадження.
22 лютого 2021 року заступником начальника Берегівського районного ВДВС винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 64601014 про стягнення з ДП «Берегівське лісове господарство» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період із 31 січня 2018 року по 19 жовтня 2020 року в розмірі 777 961,01 грн та моральної шкоди в розмірі 30 000,00 грн.
Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі №297/377/18, за касаційною скаргою ДП «Берегівське лісове господарство» на постанову Закарпатського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року та зупинено виконання постанови Закарпатського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди до закінчення касаційного провадження.
Постановою заступника начальника Берегівського районного відділу державної виконавчої служби від 26 лютого 2021 року зупинено вчинення виконавчих дій з примусового виконання виконавчого листа № 297/377/18 виданого 14 січня 2021 року,
на підставі ухвали Верховного Суду від 10 лютого 2021 року про зупинення виконання постанови Закарпатського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року.
Тобто нарахування та виплата ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період із 30 січня 2018 року по 19 жовтня 2020 року, яка присуджена до стягнення постановою Закарпатського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року у справі № 297/377/18, були зупинені на підставі ухвали Верховного Суду від 10 лютого 2021 року.
Бухгалтерською довідкою від 06 травня 2022 року № 142 ДП «Берегівське лісове господарство» підтвердило, що станом на вказану дату ОСОБА_1 не нараховано та не виплачено суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період із 30 січня 2018 року по 19 жовтня 2020 року, яка присуджена до стягнення постановою Закарпатського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року у справі № 297/377/18.
При цьому ДП «Берегівське лісове господарство» підтверджувало наявність у ОСОБА_1 страхового та трудового стажу за період із 31 січня 2018 року по 19 жовтня 2020 року та не заперечувало, що підприємством буде обов`язково здійснено нарахування та сплата відповідних податків і зборів за застраховану особу після касаційного перегляду постанови Закарпатського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року у справі № 297/377/18.
Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що на період зупинення виконання постанови Закарпатського апеляційного суду від 19 жовтня 2020 року щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, у ДП «Берегівський лісгосп» не виникло обов`язку за цей період подавати уточнюючого податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного соціального внеску (з додатками) за період вимушеного прогулу ОСОБА_1 з відображенням у ньому сум не нарахованого та не виплаченого середнього заробітку за період такого прогулу.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 08 листопада 2019 року у справі № 711/8138/18, від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 та Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 619/562/18, від 13 грудня 2018 року у справі № 211/2214/16-ц, від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц, від 25 березня 2019 року у справі № 191/81/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19 не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
У справі № 916/1415/19 предметом заявлених вимог є визнання припиненими договорівіпотеки.
У постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 711/8138/18 (провадження № 14-607цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що «законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає в тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися. У разі невиконання цього обов`язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку. Рішення про поновлення на роботі не може постановлятися під умовою та має відповідати резолютивній частині судового рішення, на виконання якого приймається. Питання про припинення обов`язків голови правління у зв`язку із закінченням терміну, на який його було обрано, вирішується в іншому порядку, а не під час виконання судового рішення.
У постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) Велика Палата Верховного Суду, з`ясовуючи питання про те, чи можна вважати середній заробіток за час вимушеного прогулу складовою заробітної плати та чи поширюється на вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу положення частини першої статті 233 КЗпП України про тримісячний строк звернення до суду, дійшла таких правових висновків. Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці. Аналізуючи зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, і не залежить від здійснення роботодавцем нарахування таких виплат.
Таким чином, у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19), задля формування єдиної судової практики щодо застосування частини другої статті 233 КЗпП України, оскільки середній заробіток за час вимушеного прогулу є, по суті, неотриманою заробітною платою за невиконання трудової функції не з вини працівника, на яку поширюються норми законодавства про оплату праці.
У справі № 619/562/18 (провадження № 61-39035св18) на розгляді Верховного Суду перебував спір щодо виконання судового рішення про зобов`язання не чинити перешкод у користуванні житловим будинком з надвірними будівлями. Заявник просив скасувати постанову державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу; визнати бездіяльність державного виконавця неправомірною та зобов`язати усунути порушення (поновити порушене право заявника); зобов`язати державного виконавця невідкладно здійснити заходи примусового виконання рішення суду. У постанові від 20 січня 2021 року Верховний Суд дійшов висновку про те, що належним доказом вжиття усіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дії, є повне виконання рішення суду. Невиконання рішення суду, що набрало законної сили, свідчить про неповноту виконавчих дії, що є недопустимим з огляду на статтю 129-1 Конституції України.
У постанові від 13 грудня 2018 року в справі № 211/2214/16-ц (провадження № 61-30976св18) Верховний Суд дійшов висновку про те, що в разі стягнення судом середньої заробітної плати за вимушений прогул роботодавець зобов`язаний включити стягнену суму до фонду оплати праці, попередньо нарахувавши та відобразивши її в бухгалтерському обліку підприємства, а також у встановленому законом розмірі сплатити єдиний соціальний внесок на відповідний казначейський рахунок органу доходів і зборів. База нарахування єдиного соціального внеску визначається шляхом ділення встановленої судом середньої заробітної плати на кількість місяців, за які вона стягнена. Обов`язковою передумовою перерахування єдиного соціального внеску до бюджету є нарахування роботодавцем вказаної в судовому рішенні суми як заробітної плати та її відображення в бухгалтерському обліку.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що ТОВ «Комбінат благоустрою» в порушення наведених норм матеріального права, не здійснив нарахування стягнутої судом суми, не включив її до фонду оплати праці та не обрахував і не сплатив єдиний соціальний внесок до бюджету. Тим самим, з вини відповідача індивідуальні відомості про позивача, як застраховану особу не відображали страхового періоду та сплати єдиного соціального внеску за цей період протягом часу з вересня 2014 року по жовтень 2015 року, що зумовило недоплату позивачу державної допомоги по безробіттю, недоплати допомоги у зв`язку із тимчасовою втратою працездатності за лікарняними та компенсації за невикористанні дні відпустки.
Верховним Судом у постанові від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц (провадження № 61-14794св18) зазначено, що усі виплати включаються до розрахунку середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів. Крім того, відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.
У постанові від 25 березня 2019 року у справі № 191/81/17 (провадження № 61-28300св18) Верховний Суд зазначив, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Невиплата працівникові при звільненні всіх належних йому сум є триваючим правопорушенням, а тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що стягнутий рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2010 року з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу не відноситься до сум, які роботодавець повинен був виплатити працівникові в день звільнення, у зв`язку з чим відсутні підстави для застосування положень статей 116, 117 КЗпП України.
У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19 (провадження № 61-10657св20) зазначено, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, від 26 травня 2021 року у справі № 910/8358/19).
Подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16).
Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц; провадження № 14-43цс22).
Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень норм матеріального права у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.
Щодо доводів заявника про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права, які зобов`язують роботодавця негайно поновлювати страховий стаж працівника одночасно з негайним поновленням незаконно звільненого працівника на роботі за рішенням суду, яке набрало законної сили, то колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що негайне поновлення роботодавцем страхового стажу шляхом стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу не ставиться в залежність від здійснення негайного поновлення працівника на роботі. Крім того, у цій справі, невиконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу було зумовлено зупиненням виконання рішення суду в цій частині Верховним Судом.
Викладене вище свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 09 червня 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
В. А. Стрільчук
І. М. Фаловська
