-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 травня 2023 рокум. ОдесаСправа № 916/2427/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ярош А.І,
суддів Діброви Г.І., Принцевської Н.М.,
секретар судового засідання: Кияшко Р.О.
за участю представників сторін:
від прокуратури: Лянна О.А.
від Одеської обласної державної адміністрації: не з`явився
від Білгород-Дністровської районної державної адміністрації: не з`явився
від Приватного акціонерного товариства Сільськогосподарське підприємство "Чорноморська перлина": Піщанська І.В.
від Національного природного парку "Тузловські лимани": Карташов А.Г.
від ОСОБА_1 : Кравцов В.М.
від ОСОБА_2 : Гусак О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційні скарги заступника керівника Одеської обласної прокуратури та Національного природного парку "Тузловські лимани"
на рішення Господарського суду Одеської області від 02.02.2023 року, суддя І інстанції Цісельський О.В. повний текст якого складено 13.02.2023 в. м. Одесі
у справі №916/2427/22
за позовом: керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури
в інтересах держави в особі: Одеської обласної державної адміністрації та в особі Білгород-Дністровської районної державної адміністрації
до відповідача: Приватного акціонерного товариства Сільськогосподарське підприємство "Чорноморська перлина"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів: Національного природного парку "Тузловські лимани"
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
1) ОСОБА_1
2) ОСОБА_2
про розірвання договору оренди, скасування рішення державного реєстратора та зобов`язання повернути земельну ділянку
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2022 року керівник Білгород-Дністровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації та в особі Білгород-Дністровської районної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного акціонерного товариства Сільськогосподарського підприємства "Чорноморська перлина", в якому просив суд:
- розірвати договір оренди, укладений 08.06.2010 між Татарбунарською районною державною адміністрацією та ПрАТ СП "Чорноморська перлина" щодо земельної ділянки, загальною площею 1,3 га, яка знаходиться на території 1 км піщаної коси Чорного моря Татарбунарського району, який зареєстрований 29.07.2010 Татарбунарським відділом Центру ДЗК за № 04103500466, а також зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Оперчук І.М. від 20.10.2015 № 2543081 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 756475551250, номер запису про інше речове право 11712165);
- скасувати рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Оперчук І.М. від 20.10.2015 № 2543081 щодо державної реєстрації за ПрАТ СП "Чорноморська перлина" права оренди на земельну ділянку, площею 1,2975 га, яка знаходиться на території Татарбунарського району Одеської області, кадастровий номер 5125000000:01:003:0009, для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 756475551250, номер запису про інше речове право 11712165);
- зобов`язати ПрАТ СП "Чорноморська перлина" повернути державі в особі Одеської ОДА земельну ділянку площею 1,2975 га, яка знаходиться на території Б/Дністровського району, кадастровий номер 5125000000:01:003:0009.
В обґрунтування пред`явлених вимог прокурор зазначав, що ПрАт СП «Чорноморська перлина» здійснюється використання земельної ділянки не за цільовим призначенням з недотриманням режиму використання земель прибережних захисних смуг та невиконанням встановлених щодо об?єкта оренди обмежень (обтяжень) в обсязі, передбаченому законом. Так, у користуванні ПРАТ СП «Чорноморська перлина» відповідно до договору оренди, укладеного 08.06.2010 з Татарбунарською районною державною адміністрацією, знаходиться земельна ділянка площею 1,3 га з кадастровим номером 5125000000:01:003:0009 для розміщення об?єкту стаціонарної рекреації, яка знаходиться на території 1 км піщаної коси Чорного моря Білгород-Дністровського (раніше - Татарбунарського) району Одеської області.
Щодо частини земельної ділянки площею 0,3886 га між ПРАТ «Чорноморська перлина» та ОСОБА_2 26.08.2014 укладено договір суборенди. На вказаній земельній ділянці ОСОБА_2 , ОСОБА_1 здійснено самочинне будівництво споруди, бази відпочинку-стоянки маломірних (малих) суден загальною площею 1149,6 кв.м. у складі: будинку відпочинку літ. «А», будинку відпочинку літ. «А1», навіс літ. «Б», багатофункціональна берегозахисна споруда літ. «В», замощення I. Орендована ПРАТ СП «Чорноморська перлина» повністю розташована в межах прибережних захисних смуг Чорного моря та Тузловських лиманів за обліковими номерами 012:000503:00000006, 012:000502:00000021, а також входить до складу території національного природного парку «Тузловські лимани».
Таким чином, здійснення на спірній земельній ділянці, на яку поширюється режим прибережних захисних смуг, самочинного будівництва у вигляді споруди, бази відпочинку-стоянки маломірних (малих) суден загальною площею 1149,6 кв.м свідчить про використання ПРАТ «Чорноморська перлина» земельної ділянки не за цільовим призначенням та використанням земельної ділянки в порушення екологічних вимог.
Зважаючи на наведене, прокурор просив на підставі ч. 1 ст. 141, ч. 2, 3 ст. 152, п. «г» ч. 1, 2 ст. 211 ЗК України, ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» розірвати договір оренди земельної ділянки, скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди, а земельну ділянку - повернути державі в особі Одеської обласної державної адміністрації.
Ухвалою місцевого господарського суду від 30.09.2022 відкрито провадження у справі №916/3930/21 та залучено у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Національний природний парк "Тузловські лимани" та в подальшому ухвалою суду від 03.11.2022 залучено до справи в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Рішенням Господарського суду Одеської області від 02.02.2023 у справі №916/2427/22 відмовлено у задоволенні позову керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації та в особі Білгород-Дністровської районної державної адміністрації до Приватного акціонерного товариства Сільськогосподарське підприємство "Чорноморська перлина", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів: Національного природного парку "Тузловські лимани", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про розірвання договору оренди, скасування рішення державного реєстратора та зобов`язання повернути земельну ділянку; судові витрати покладено на Білгород-Дністровську прокуратуру.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушення прав одного з позивачів у справі - Одеської обласної державної адміністрації, у зв?язку із висновками, викладеними у рішенні Господарського суду Одеської області від 25.12.2009 у справі № 30/247-09-6302, згідно з якими облдержадміністрація не наділена повноваженнями із розпорядження спірною земельною ділянкою. При цьому, суд погодився з прокурором щодо наявності ознак порушення відповідачем умов оспорюваного договору оренди, а саме будівництва третіми особами на спірній земельній ділянці в межах прибережної захисної смуги Чорного моря об?єкта нерухомості та підстав для скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди відповідача на земельну ділянку.
Проте, суд першої інстанції зазначив, що спір про скасування державної реєстрації на об?єкти нерухомого майна та знесення самочинного будівництва знаходиться на розгляді Татарбунарського районного суду (справа №515/947/22). Рішення суду, яке б набрало законної сили у цій справі, прокурором не надано.
Відтак, за висновками суду, враховуючи, що прокурором не заявлено вимоги щодо звільнення спірної земельної ділянки від об?єкта самочинного будівництва, а рішення суду у справі №515/947/22 не прийнято, суд на підставі п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України не приймає та не надає оцінки відповідним аргументам прокурора щодо самочинного будівництва на спірній земельній ділянці.
Також судом зазначено, що прокурором обрано неефективний спосіб захисту порушених інтересів держави, оскільки на спірній земельній ділянці знаходиться об??єкт нерухомого майна, право власності на який зареєстроване за ОСОБА_1 . У зв?язку з цим, розірвання договору оренди та скасування рішення державного реєстратора не призведе до повернення ПрАТ СПІ «Чорноморська перлина» земельної ділянки. А без такого повернення належний захист порушених прав належного землекористувача, що стало підставою для подання цього позову прокурором, є неможливим.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, 08.03.2023 від заступника керівника Одеської обласної прокуратури до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга, в якій скаржник просить рішення Господарського суду Одеської області від 02.02.2023 у справі №916/2427/22 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури задовольнити повністю.
Обґрунтовуючи вимоги та доводи апеляційної скарги прокурор зазначає, що суд першої інстанцій дійшов помилкового висновку про відсутність порушених прав Одеської обласної державної адміністрації, зважаючи на рішення Господарського суду Одеської області від 25.12.2009 № 30/247-09-6302, висновкам якого суд надав статус преюдиціально встановлених фактів, оскільки такі повноваження із розпорядження спірною земельною ділянкою належать Одеській обласній державній адміністрації. З огляду на приписи ч. 5 ст. 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Також прокурор зазначає, що процитовані у оскаржуваному судовому рішенні висновки Господарського суду Одеської області у справі №30/247-09-6302 щодо визначення Татарбунарську районну державну адміністрацію як належного розпорядника спірної земельної ділянки є правовою оцінкою, яка не може мати вирішального значення для спору у даній справі, адже за змістом частини сьомої статті 75 ГПІК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов?язковою для суду.
Апелянт стверджує, що суд першої інстанції, погоджуючись з прокурором про наявність ознак порушення відповідачем умов договору оренди, у своєму рішенні вирішив не досліджувати аргументи прокурора щодо будівництва третіми особами об?єкта нерухомого майна на підставі п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України, оскільки питання законності такого будівництва розглядається Татарбунарським районним судом Одеської області у справі №515/947/22.
На думку прокурора, суд першої інстанції поставив питання розірвання договору оренди у цій справі в пряму залежність із результатом розгляду справи №515/947/22. Між тим, Прокурором надано відповідні докази будівництва об?єкта нерухомого майна (інформація Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, технічні паспорти, декларації про готовність об?єкта до експлуатації, вчинені щодо нерухомого майна правочини). А тому, на думку прокурора, суду було достатньо на підставі наявних у матеріалах справи доказів (без рішення суду у справі №515/947/22) пересвідчитись про здійснення третіми особами будівництва нерухомого майна та вирішити питання чи порушує таке будівництво умови договору оренди земельної ділянки. Відтак, судом першої інстанції безпідставно не прийнято та не надано оцінки аргументам прокурора з приводу забудови ОСОБА_2 та ОСОБА_1 частини земельної ділянки, що є підставою для розірвання договору оренди.
В свою чергу, скаржник вказує, що суд першої інстанції дійшов до висновків, що такий спосіб захисту прокурора є неефективним, оскільки розірвання договору оренди землі матиме для орендодавця належний ефект в частині захисту його прав лише в тому випадку, якщо це розірвання спричинить фактичне повернення орендарем земельної ділянки. При цьому право власності на об?єкт нерухомого майна зареєстровано за ОСОБА_1 , а спір щодо законності його набуття, скасування правовстановлюючих документів та знесення зазначеного об?єкту нерухомості знаходиться на розгляді Татарбунарського районного суду Одеської області.
Таким чином, фактично з тверджень суду першої інстанції випливає, що звернення до суду з позовом про розірвання договору оренди буде ефективним способом захисту лише за умови попереднього звільнення земельної ділянки від об?єкта нерухомого майна, належного ОСОБА_1 , тобто реального виконання рішення Татарбунарського районного суду Одеської області у справі №515/947/22 про задоволення позову. Позовні вимоги у справі №515/947/22 можуть бути розглянуті виключно в порядку цивільного судочинства та з огляду на приписи ст. 21 ГПК України не можуть бути об?єднані в одне провадження з позовними вимогами у даній справі. Відтак, прокурором у визначеному законом порядку вжито заходи реагування за фактом самочинного будівництва на орендованій земельній ділянці прибережних захисних смуг у вигляді подання до суду окремих позовних заяв про знесення самочинного будівництва в порядку цивільного судочинства та про розірвання договору оренди земельної ділянки в порядку господарського судочинства. При цьому, такий спосіб захисту як розірвання договору оренди земельної ділянки, у зв?язку з її нецільовим використанням прямо передбачений релевантною практикою Верховного Суду.
Таким чином, прокурор зазначає, що суд першої інстанції своїми висновками (що розірвання договору є можливим та ефективним способом захисту лише у разі звільнення земельної ділянки від забудови) фактично неправомірно обмежив доступ до правосуддя та допустив подальше використання відповідачем земельної ділянки прибережних захисних смуг не за цільовим призначенням та в порушення екологічних вимог.
Також прокурор звертає увагу, що посилання суду на висновки комісійної судової земельно-технічної експертизи від 28.12.2021 № 21-6808 є недоречним, оскільки такі висновки експертів фактично грунтуються виключно на відомостях Публічної кадастрової карти України (які є не офіційними) та листі відділу Держземагентства у Татарбунарському районі Одеської області від 30.05.2015 No 19-1526-0.11-899/2-15.
16.03.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Національного природного парку Тузлівські лимани надійшла апеляційна скарга на рішення Господарського суду Одеської області від 02.02.2023 у справі №916/2427/22 в якій скаржник просить вказане рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовну заяву керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури задовольнити повністю.
Зокрема, третя особа зазначає, що відповідно до положень ч. 2 та ч. 3 ст. 122, 123, ч. 1 ст. 124, 134 ЗК України на даний час правом розпоряджатися землями державної власності водного фонду та рекреаційного призначення наділені обласні державні адміністрації, які мають право передавати їх у власність та користування за результатами аукціону. Отже, Одеська обласна державна адміністрація у спірних правовідносинах також виступає заінтересованою особою, як орган, що уповноважений на розпорядження спірною земельною ділянкою, а відтак твердження суду про те, що права Одеської ОДА жодним чином не зачіпаються та не порушуються є такими, що не відповідають положенням законодавства та фактичним обставинам.
Щодо пов?язаності справ №515/947/22 та №916/2427/22, то скаржник вказує, що у суду були наявні усі докази та доводи для викладення висновку про те, що здійснене на земельній ділянці, яка є об?єктом спірного договору самочинного будівництва, зважаючи на надання прокурором та Парком відповідних доказів (листів Татарбунарської РДА, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області, Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, тощо), а також підтвердження цього факту умовами Договорів оренди та суборенди земельних ділянок, датами їх державної реєстрації. При цьому сам орендар надав суду доказ, який свідчить про здійснення на земельній ділянці самочинного будівництва (лист ПАТ «СП «Чорноморська перлина» до ОСОБА_2 щодо цього питання за № 28/10, датованого 28 жовтня 2021 року), з огляду на що навіть без висновків по справі № 515/947/22 у суді є можливості у даній справі встановити факт здійснення самочинного будівництва (без передбачених законодавством дозвільних документів та будівництва на ділянці, яка не відведена для цієї мети).
Щодо висновків суду про неефективність обраного прокурором способу захисту, то невирішення справи по суті або ж формальна відмова у задоволенні позовних вимог з тих чи інших підстав (зокрема з підстави «обрання неефективного способу захисту») є фактичним «ухиленням» суду від вирішення спору по суті, тобто від виконання завдань господарського судочинства, що суперечить як завданням господарського судочинства, так і його основним засадам. Судом проігноровано фактичні обставини та контекст справи, той факт, що саме Відповідачем допущено порушення умов договору оренди та свідомо допущено можливість самочинного будівництва на орендованій земельній ділянці без дозвільних документів та без відведення в установленому порядку земельної ділянки, оскільки Орендар протягом років спочатку допускав порушення умов договору оренди забезпечуючи можливість здійснення самочинного будівництва третіми особами, а у подальшому ще й уклав договір суборенди на умовах, що суперечили умовам договору оренди та продовжив допускати невиконання договірних зобов?язань та не вжив жодних заходів для припинення таких порушень.
На думку третьої особи позивача, з огляду на предмет даного спору та склад учасників у суду є всі можливості для задоволення позовних вимог у повному обсязі, особливо в частині розірвання договору оренди та скасування запису у ДРРП. При цьому захист порушених прав та інтересів власника земельної ділянки від третіх осіб, пов?язаний із знесенням самочинно збудованого майна може відбуватися вже у справі №515/947/22 та не перешкоджає задоволенню позовних вимог прокурора у даній справі.
Щодо входження спірної земельної ділянки до території Національного природного парку «Тузловські лимани», то Національний природний парк Тузлівські лимани зазначає, що до складу території НПП «Тузловські лимани» входить вся Піщана коса від с. Лебедівка до с. Приморське, у тому числі прибережна захисна смуга Чорного моря та лиману (озера) Бурнас, у тому числі і орендована земельна ділянка, площею 1,2975 га з кадастровим номером 5125000000:01:003:0009, що було визначено у Проєкті створення НПП «Тузловські лимани» - Пояснювальній записці, та додатково підтверджено Проєктом організації території НПП «Тузловські лимани».
У відзиві на апеляційну скаргу Приватне акціонерне товариство Сільськогосподарське підприємство "Чорноморська перлина" вважає апеляційну скаргу прокурора безпідставною, а оскаржуване рішення обгрунтованим та таким, що прийняте з дотриманням норм процесуального та матеріального права.
Зокрема, відповідач зазначає, що список об?єктів, який наведений у дужках п. в). ч.3 ст. 122 Земельного кодексу України (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо) не є вичерпним. Вищезазначене знайшло своє підтвердження у рішенні Господарського суду Одеської області по справі №30/247-09-6302 за позовом ВАТ «СП «Чорноморська перлина» до Одеської обласної державної адміністрації. Одеська обласна державна адміністрація також у своєму листі від 04.08.2022 р. за вих. №29680-22 зазначає, що «Одеська обласна державна адміністрація не приймала рішень про передачу земельної ділянки в оренду ПрАТ СП «Чорноморська перлина», договір оренди земельної ділянки не укладала. Таким чином, на думку відповідача, Одеська обласна державна адміністрація не є належним Позивачем по цій справі.
Також відповідач вказує на те, що прокуратурою не було надано до суду першої інстанції ніяких доказів щодо порушення Відповідачем умов договору оренди, зокрема актів перевірки відповідних органів, розрахунків збитків органів екології тощо. Всі докази надані прокуратурою щодо нібито незаконності будівництва на орендованій земельній ділянці не відносяться до предмету спору, як вірно зазначено судом першої інстанції
Додатково Приватне акціонерне товариство Сільськогосподарське підприємство "Чорноморська перлина" наголошує, що відповідно п. 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 р. №15 не міститься ніякого застереження щодо того, що Держземагенство здійснює ведення державного земельного кадастру тільки відповідно до земельних ділянок, стосовно яких проведено державну реєстрацію. Таким чином, у суду першої інстанції не було ніяких перешкод для прийняття до уваги доказу третьої особи ОСОБА_1 , а саме листа відділу Держземагентства у Татарбунарському районі Одеської області від 30.05.2015 №19-1526-0.11-899/2-15, відповідно до якого земельна ділянка з початку 0-км по кінець 2 км коси Чорного моря не включена до території Парку та не відноситься до земель природно-заповідного призначення.
Також відповідач зазначає, що згідно графічної частини даного проекту земельні ділянка, що орендується Відповідачем не входить до проекту створення Національного парку «Тузловські лимани». Крім того, на графічній частині проекту наявні всі необхідні узгодження відповідних державних органів, що не можна сказати про текстову частину проекту.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, зокрема, що прокурор, пред?являючи позов про розірвання договору оренди земельної ділянки. укладеної із ПАТ СП «Чорноморська перлина» обгрунтовує свої вимоги порушеннями, як він вважає, вчиненими при будівництві об?єкта нерухомості іншими особами, яким належав на праві власності цей об?єкт. а саме: ОСОБА_2 ОСОБА_1 ОСОБА_3 ТОВ "Інститут морської аквакультури". Просить суд надати оцінку діям цих осіб, але при цьому не залучив їх в якості відповідачів у цій справі.
Крім іншого, розірвання договору оренди земельної ділянки жодним чином не вирішує питання будівництва на цій земельній ділянці. Суд не може визнати це будівництво самочинним та вирішити питання про його знесення, оскільки це виходить за межі позовних вимог у справі. Позивач та представник третьої особи так і не вказали, яким чином розірвання договору оренди відновить їх порушені права. Земельна ділянка, яка є предметом спору, як була так і залишиться у державній власності, а власники нерухомості будуть мати право користуватися земельною ділянкою у відповідності до ст.120 Земельного Кодексу України
Правильність висновку суду першої інстанції про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 5125000000:01:003:0009 знаходиться поза межами території національного природного парку «Тузловські лимани» підтверджена на даний час відомостями у Державному земельному кадастрі України.
При цьому, у прохальній частині вказаного відзиву ОСОБА_1 заявив клопотання про долучення до матеріалів справи №916/2427/22 письмового доказу, а саме копію відповіді на адвокатський запит від Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 16.02.2023.
Обгрунтовуючи долучення вказаного доказу, ОСОБА_1 зазначає про те, що 08.02.2023 до Державного земельного кадастру внесені відомості про межі Національного природного парку «Тузловські лимани», про що представнику ОСОБА_1 стало відомо 16.02.2023 коли він отримав відповідь на адвокатський запит від Головного управління Держгеокадастру в Одеській області. Згідно вказаної відповіді на адвокатський запит земельна ділянка із кадастровим номером 51250000000:01:003:0009 не знаходиться в межах вищезазначеного обмеження НПП «Тузловські лимани». Цей доказ свідчить про те, що договір оренди земельної ділянки із кадастровим 51250000000:01:003:0009, не стосується жодним чином прав та інтересів НПП «Тузловські лимани». Вказаний доказ не міг бути поданий раніше, так як межі НПП «Тузловські лимани» внесені до Державного земельного кадастру 08.02.2023, а учасник справи отримав вказані відомості тільки 16.02.2023, тобто вже після винесення рішення суду у справі.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити рішення Господарського суду Одеської області від 02.02.2023 у справі №916/2427/22 без змін, а апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури без задоволення.
Також ОСОБА_2 у прохальній частині відзиву просить долучити до матеріалів справи лист Головного управління Держгеокадастру в Одеській області №29-15-0.82-860/2-23 від 07.03.2023. Обгрунтовуючи не подання вказаного листа до суду першої інстанції, третя особа зазначає, що вказаний доказ не міг бути поданий раніше, так як учасник справи отримав вказані відомості вже після винесення рішення суду у справі.
Також до суду апеляційної інстанції надійшли письмові пояснення заступника керівника Одеської обласної прокуратури, в якій прокурор просить суд врахувати при розгляді справи №916/2427/22 висновки, викладені у постанові Одеського апеляційного суду від 06.04.2023 y справі №495/2738/16-ц, якою скасовано первинну підставу для державної реєстрації права власності на самочинне будівництво - ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 04.05.2016 у справі №495/2738/16-ц.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Південного-західного апеляційного господарського суду від 08.03.2023 для апеляційного розгляду справи №916/2427/22 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Ярош А.І., судді: Разюк Г.П., Принцевська Н.М.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.03.2023 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 02.02.2023 та доручено Господарському суду Одеської області надіслати матеріали справи №916/2427/22 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
Враховуючи положення п.п. 17.4 п. 17 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, п.п. 2.3.25, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України №30 від 26.11.2010, у зв`язку із надходженням 16.03.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Національного природного парку Тузлівські лимани надійшла апеляційна скарга апеляційної скарги та перебуванням судді зі складу колегії суддів, який не є суддею-доповідачем, ОСОБА_4 відповідно до наказу Голови суду від 14.03.2023 №41-в у відпустці з 16.03.2023 по 24.03.2023, розпорядженням керівника апарату суду №22 від 21.03.2023 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №916/2427/22.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.03.2023, справу розподілено на розгляд колегії суддів у складі Ярош А.І. (головуючий), судді Діброва Г.І., Принцевська Н.М.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.03.2023 у справі №916/2427/22 (головуючий суддя Ярош А.І., судді Діброва Г.І., Принцевська Н.М.) відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами заступника керівника Одеської обласної прокуратури та Національного природного парку "Тузловські лимани" на рішення Господарського суду Одеської області від 02.02.2023 у справі №916/2427/22 та призначено дану справу до розгляду на 16.05.2023 об 11:00.
В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.03.2023 у справі №916/2427/22 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Національного природного парку "Тузловські лимани" на рішення Господарського суду Одеської області від 02.02.2023 у справі №916/2427/22 та об`єднано апеляційні скарги заступника керівника Одеської обласної прокуратури та Національного природного парку "Тузловські лимани" в одне апеляційне провадження.
У судовому засіданні 16.05.2023 прийняли участь представник прокуратури, Приватного акціонерного товариства Сільськогосподарське підприємство "Чорноморська перлина", Національного природного парку "Тузловські лимани", ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , представник Одеської обласної державної адміністрації та Білгород-Дністровської районної державної адміністрації не з`явилися, про дату, час і місце судового засідання повідомлялися належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши у судовому засіданні 16.05.2023 вищевказані клопотання про долучення доказів, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 80 ГПК України третя особа повинна подати суду докази разом з поданням письмових пояснень.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 80 ГПК України).
Відповідно до частин 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та (одночасно) перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно із ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази про неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Таким чином, надання судом апеляційної інстанції оцінки доказам, які були подані стороною у справі лише до суду апеляційної інстанції, без дослідження причин неподання цих доказів до суду першої інстанції, буде вважатися порушенням положень статей 80, 269 ГПК України.
Наведені положення ГПК України пов`язують вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів з одночасним виконанням критеріїв: винятковість випадку та причини, що об`єктивно не залежать від особи. При цьому, тягар доведення зазначених обставин покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) про долучення доказів.
Така правова позиція Верховного Суду викладена у постановах від 08.09.2022 у справі № 910/5011/18, від 13.04.2021 у справі № 909/722/14 та від 01.07.2021 у справі № 46/603.
Водночас, така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку, передбаченому статтею 269 ГПК України, незалежно від причин неподання стороною таких доказів. Саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення зазначеної норми процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якої є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Наведений висновок також послідовно викладалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 25.04.2018 у справі № 911/3250/16, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15, від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19, від 21.01.2021 у справі № 908/3359/19, від 03.11.2021 у справі № 915/951/20, від 10.08.2022 у справі № 922/739/21.
Колегія суддів зауважує, що листи Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 16.02.2023 та від 07.03.2023, які ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять долучити до матеріалів справи, датовані після ухвалення рішення суду першої інстанції, яке оскаржується.
Таким чином, відсутність існування вищевказаних доказів станом на момент прийняття рішення судом першої інстанції взагалі виключає прийняття їх апеляційним судом.
Враховуючи викладене, колегія суддів протокольною ухвалою суду від 16.05.2023 відмовила у задоволенні клопотань ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про долучення нових доказів до матеріалів справи.
Письмові пояснення прокурора, в якій останній просив врахувати при розгляді справи №916/2427/22 висновки, викладені у постанові Одеського апеляційного суду від 06.04.2023 y справі №495/2738/16-ц колегія суддів долучає до матеріалів справи, оскільки письмові пояснення є правом сторони та це не є новим доказом у розумінні вимог чинного ГПК України.
Заслухавши пояснення представників учасників справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено у судовому засіданні при безпосередньому дослідженні доказів в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до Статуту ПрАТ СП "Чорноморська перлина товариство є правонаступником ВАТ Сільськогосподарського підприємства "Чорноморська перлина", зареєстрованого Татарбунарською РДА 29.12.2003 (номер запису 15491300000000131 від 06.07.2005) (т.с.2, а.с. 40, 44-48).
Розпорядженням Татарбунарської РДА за №172/А-2007 від 08.05.2007 були затверджені матеріали попереднього погодження місця розташування земельної ділянки загальною площею 2,5 га для розміщення об`єкту стаціонарної рекреації ВАТ СП "Чорноморська перлина" на території 1-го км піщаної коси Чорного моря Татарбунарського району Одеської області та надана згода ВАТ СП "Чорноморська перлина" на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення вище вказаної земельної ділянки для передачі в довгострокову оренду строком на 25 років (т.с.2, а.с. 61).
Розпорядженням Татарбунарської РДА за №25/А-2009 від 26.01.2009 був затверджений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 2,5 га та передано в довгострокову оренду строком на 25 років ВАТ СП "Чорноморська перлина" для розміщення об`єкту стаціонарної рекреації на території 1-го км піщаної коси Чорного моря Татарбунарського району Одеської області (т.с.2, а.с.50).
Одеською ОДА 06.07.2009 було винесено Розпорядження за №480/А-2009 "Про скасування деяких розпоряджень голови та тимчасово виконуючого обов`язки голови Татарбунарської РДА", яким, зокрема, було скасовано розпорядження Татарбунарської РДА за № 25/А-2009 від 26.01.2009 яким був затверджений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 2,5 га та передано в довгострокову оренду строком на 25 років ВАТ СП "Чорноморська перлина" для розміщення об`єкту стаціонарної рекреації на території 1-го км піщаної коси Чорного моря Татарбунарського району Одеської області.
Господарським судом Одеської області була розглянута позовна заява ВАТ СП "Чорноморська перлина" до Одеської ОДА за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Татарбунарської РДА про скасування розпорядження Одеської ОДА №480/А-2009 від 06.07.2009 в частині. За результатами розгляду справи №30/247-09-6302 судом 25.12.2009 було винесено рішення, яким позов ВАТ СП "Чорноморська перлина" був задоволений, розпорядження Одеської ОДА за № 480/А-2009 "Про скасування деяких розпоряджень голови та тимчасово виконуючого обов`язки голови Татарбунарської РДА", у частині скасування розпорядження Татарбунарської РДА за №25/А-2009 від 26.01.2009 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 2,5 га та передано в довгострокову оренду строком на 25 років ВАТ СП "Чорноморська перлина" для розміщення об`єкту стаціонарної рекреації на території 1-го км піщаної коси Чорного моря Татарбунарського району Одеської області" було скасовано.
Між Татарбунарською РДА (орендодавець) та ВАТ СП "Чорноморська перлина" 08.07.2010 був укладений договір №16 оренди земельної ділянки (т.с.1, а.с.88-92), відповідно до п.1.1. якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку, основне цільове призначення якої: землі водного фонду, ціль передачі в оренду: для розміщення об`єкту стаціонарної рекреації, яка знаходиться на території 1 км піщаної коси Чорного моря Татарбунарського району Одеської області.
Як зазначено у Договорі, в оренду передається земельна ділянка площею 1,30 га, у тому числі 1,30 га пісків (включаючи пляжі) (п.2.1. договору); на земельній ділянці немає об`єктів нерухомого майна та немає інших об`єктів інфраструктури (п.2.2. договору).
Відповідно до п.2.6. Договору, інших особливостей об`єкта, які можуть вплинути на орендні відносини немає.
Згідно з п.3.1. Договору, його укладено на 25 років.
Розмір орендної плати, відповідно до п.4.2. Договору складає 3,5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що складає 9235,92 грн за один календарний рік. Розмір орендної плати переглядається один раз на рік протягом одного місяця з початку кожного у разі: зміни умов господарювання, передбачених умовами договору; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.5.1. Договору умовами цільового використання земельної ділянки, зокрема, є: основне цільове призначення: землі водного фонду, ціль передачі в оренду: для розміщення об`єкту стаціонарної рекреації; код цільового використання згідно українського класифікатора цільового використання землі (УКЦВЗ) -4.3. землі рекреаційного призначення.
Умовами збереження стану об`єкта оренди визначено, що орендар повинен дотримуватись екологічної безпеки землекористування, додержання державних стандартів, норм і правил (п.5.2. договору).
Відповідно до п.6.2. Договору, іншими умовами передачі земельної ділянки в оренду визначено, зокрема: дотримання вимог ст. 111 ЗК України (щодо заборони зміни цільового призначення земельної ділянки, дотримання природоохоронних вимог); дотримання ст. 96 ЗК України; дотримання ст. 48 Закону України "Про охорону земель" (щодо недопущення порушення гідрологічного режиму ділянки); дотримання вимог ст.ст. 59,61,62 ЗК України та ст.ст. 85,89,90 ВК України; дотримання вимог ст. 47 ВК України (забезпечення вільного доступу громадян до водних об`єктів загального користування); дотримання вимог п.10.17 ДБН 360-92** (щодо заборони будівництва у 100 метровій зоні будинків, споруд, комунікацій; заборона планування та проведення заходів щодо штучного змінення ландшафту); відведення земельної ділянки не повинно впливати на її подальше використання за основним використанням як пляжі загального призначення.
Пунктом 7.2. Договору визначено, що у разі погіршення корисних властивостей орендованої земельної ділянки, пов`язаних із зміною її стану, орендодавець має право на відшкодування збитків у розмірі, визначеному сторонами. Якщо сторонами не досягнуто згоди про розмір відшкодування збитків, спір розв`язується у судовому порядку.
Відповідно до п.8.1, Договору на земельну ділянку встановлені наступні обмеження: заборона на зміну цільового призначення, ландшафту без узгодження в установленому порядку, використання земельної ділянки відповідно ст.96 ЗК України, інші зобов`язання або умови, передбачені ст. 62 ЗК України, право вільного проходу до природньої водойми; влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод; влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод обсягом більше 1м3 на добу; влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання, знезаражування рідких відходів; капітальне будівництво та розміщення тимчасової забудови проводити згідно чинного законодавства.
Згідно пункту 8.2 Договору передача в оренду земельної ділянки не є підставою для припинення або зміни обмежень (обтяжень) та інших прав третіх осіб на цю ділянку.
Відповідно до умов Договору до прав сторін договору віднесено, зокрема, до право Орендодавця: вимагати від Орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно умов договору; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил, у тому числі місцевих правил забудови населених пунктів; дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються (п.9.1. договору): до прав Орендаря: розміщувати в установленому законом порядку тимчасові споруди, влаштування яких не потребує виконання фундаментів; відшкодування збитків, завданих громадянами та юридичними особами (п.9.2. договору); передавати земельну ділянку в суборенду за письмовою згодою Орендодавця без зміни її цільового призначення. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди і не суперечити йому… у разі припинення договору оренди чинність договору суборенди припиняється. Договір суборенди підлягає державній реєстрації (п.9.4. договору).
За умовами п.9.6. Договору Орендар зобов`язаний, зокрема: виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватись режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, тощо.
Дія договору припиняється шляхом його розірвання за: згодою сторін, рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.
За невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та договору (п.13.1. договору). Сторона, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе що порушення сталося не з її вини (п.13.2. договору).
Договір оренди №16 оренди земельної ділянки від 08.06.2010 був зареєстрований Татарбунарським відділом центру Державного земельного кадастру (ДЗК) про що у Державному реєстрі земель 29.07.2010 був вчинений запис за № 041053500466.
Наказом міністерства екології та природних ресурсів України від 07.09.2011 за №320 була створена природоохоронна, рекреаційна, культурно-освітня, науково-дослідна установа національний природний парк "Тузловські лимани" (т.с.4, а.с. 60) та затверджено Положення про НПП "Тузловські лимани", яке було зареєстроване 27.09.2011 (т.с.4, а.с. 61-76).
Робочою комісією у складі представників Одеської ОДА, Татарбунарської РДА, НПП "Тузловські лимани" 13.12.2011 був складений акт приймання-передачі територій під охорону проведення першочергових природоохоронних заходів НПП "Тузловські лимани", відповідно до якого було проведено прийом-передачу НПП "Тузловські лимани" загальною площею 27865 га земель державної власності, а саме: Татарбунарська РДА передала 27324 га, ДП "Саратське лісове господарство" 541 га (без вилучення) та Татарбунарська РДА передала 2002 га земель державної власності у постійне користування. У примітках до акту зазначено, що робочій комісії слід провести ревізію вказаних територій у натурі та подати акти до Мінприроди (строк не визначений) (т.с. 1, а.с. 204-205).
Рішенням Татарбунарської РДА за № 538-VІ від 09.12.2012 був затверджений проект із встановлення прибережної захисної смуги вздовж річок, навколо водойм та на островах 05.02 (012:000502:00000021) прибережна захисна смуга навколо озера Сасик, на території Глибоківської, Нерушайської, Борисівської, Трапівської, Лиманської, Іїриморської сільських рад, Татарбунарської міської ради Татарбунарського району Одеської області та на території Татарбунарського району (за межами сільських рад).
Рішенням Татарбунарської РДА за № 539-VІ від 09.12.2012 був затверджений проект із встановлення прибережної захисної смуги вздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах 05.03 (012:000503:00000006) - прибережна захисна смуга вздовж Чорного моря на території Татарбунарськоґо району (в тому числі коси Чорного моря Одеської області).
Листом від 30.04.2015 за №19-1526-0.11-899/2-15 Відділ Держземагенства у Татарбунарському районі Одеської області у відповідь на запит керівника НПП "Тузловські лимани" зазначив, зокрема, що відповідно до графічного матеріалу Проекту створення НПП "Тузловські лимани" на території татарбунарського району Одеської області земельна ділянка з початку 0 км по кінець 2 км коси Чорного моря на території Татарбунарського району Одеської області не включена до території національного природного парку та не відноситься до земель природно-заповідного призначення (т.с. 3, а.с. 166).
До Державного земельного кадастру 29.07.2015 були внесені відомості про обмеження у використанні земель за обліковим номером 012:000502:00000021 (код обмеження - 000502), а саме прибережна захисна смуга навколо озера Сасик на території Глибоківської, Нерушайської, Борисівської, Трапівської, Лиманської, Приморської сільських рад, Татарбунарської міської ради Татарбунарського району Одеської області та на території Татарбунарського району (за межами сільських рад) площею 3195,6705 га; строк дії - постійний; опис режимоутворюючого об`єкта - озеро Сасик; документ, на підставі якого встановлено обмеження - рішення Татарбунарської районної ради від 09.12.2014 № 538-VІ (т.с.2, а.с. 160-162).
До Державного земельного кадастру 12.08.2015 внесені відомості про обмеження у використанні земель за обліковим номером 012:000503:00000006 (код обмеження - 000503), а саме прибережна захисна смуга вздовж Чорного моря на території Татарбунарського району (в тому числі коси Чорного моря) Одеської області площею 5525,1385 га; строк дії - постійний; опис режимоутворюючого об`єкта - Чорне море; документ, на підставі якого встановлено обмеження - рішення Татарбунарської районної ради від 09.12.2014 № 539- VІ (т.с.2, а.с. 157-159).
У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16.10.2015 (номер запису 11712165) був зареєстрований договір оренди землі від 08.06.2010, укладений між татарбунарською РДА та ПрАТ СП "Чорноморська перлина" та зареєстровано право оренди земельної ділянки ПрАТ СП "Чорноморська перлина" (т.с.1, а.с.86).
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 04.05.2016 у справі №495/2738/16-ц була затверджена спільна заява ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнана мирова угода, укладена між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відповідно до умов якої ОСОБА_2 згодна передати у власність ОСОБА_1 в якості повернення грошового боргу власне нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва у стані готовності 85% - базу відпочинку стоянку маломірних (малих) суден, загальною площею 513.6 м2, яка складається з двоповерхового будинку з мансардою; ОСОБА_1 погоджується з цією пропозицією та згоден прийняти вказане майно ОСОБА_2 в якості задоволення власних позовних вимог; з підписанням цієї мирової угоди ОСОБА_1 відмовляється від своїх позовних вимог до ОСОБА_2 у вигляді стягнення грошових коштів (боргу) в розмірі 750000 грн. Провадження у справі № 495/2738/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу було закрито. Ухвала набрала законної сили 12.05.2016 (т.с. 1, а.с. 102-104). Державним реєстратором 18.05.2016 був відкритий розділ, проведена реєстрація об`єкта нерухомого майна (реєстраційний номер ОНМ 924094751250) та проведена державна реєстрація права власності за ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна (номер запису про право власності 14549226) (т.с.1, а.с.70,71,76).
Постановою Одеського апеляційного суду від 06.04.2023 апеляційну скаргу Національного природного парку «Тузлівські лимани», до якої приєднався заступник керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації задоволено частково; ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 травня 2016 року скасовано; справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
З Єдиного державного реєстру судових рішень Постановою Одеського апеляційного суду від 06.04.2023 по справі №495/2738/16-ц апеляційну скаргу Національного природного парку «Тузлівські лимани», до якої приєднався заступник керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації задоволено частково; ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 травня 2016 року скасовано; справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції України Могильнікову В.Д. був виданий Сертифікат серія ІV №163186501776, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта "Будівництво багатофункціональної берегозахисної споруди, Одеська обл., Татарбунарський р-н, 1 км Піщаної коси Чорного моря, кадастровий номер 5125000000:01:003:0009, загальна площа споруди 635,1 кв.м". Сертифікат виданий на підставі акту готовності об`єкта до експлуатації від 19.05.2016 (т.с. 1, а.с. 162).
Листом за №40-17820 від 27.05.2016 Державна архітектурно-будівельна інспекція України повідомила Відділ методології та здійснення декларативних процедур Управління дозвільних процедур Державної архітектурно-будівельної інспекції України, що відповідно до даних єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів… Інспекцією 23.05.2016 за №ІV163186501776 було зареєстровано сертифікат готовності об`єкта до експлуатації (див п. 4.46. рішення), який у зв`язку із некоректною роботою реєстру не відображається (т.с.1, а.с. 163). Державним реєстратором 24.05.2016 була проведена реєстрація виправлення розділу, додана загальна площа об`єкта нерухомого майна додано Загальна площа (кв.м) 513,6 (т.с.1, а.с.71).
Державним реєстратором 03.07.2016 була проведена реєстрація змін розділу, опис змін: земельні ділянки місця розташування: додано 5125000000:01:003:0009, об`єкт нерухомого майна незавершене будівництво, 85% готовності, об`єкт житлової нерухомості6 ні змінено на споруда, база відпочинку стоянка маломірних (малих) суден та змінено адресу на Одеська обл., Татарбунарський район, додаткові відомості адреси: 1 км піщаної коси Чорного моря (т.с.1, а.с.71).
Державна інспекція архітектури та містобудування України листом за № 6254/05/13-21 від 15.12.2021 у відповідь на запит Прокурора зазначила, зокрема, що в реєстрі будівельної діяльності відомості щодо сертифіката про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта з реєстраційним номером ІV163186501776 від 23.05.2016 відсутні, а також про те що в розпорядженні ДІАМ сертифікат про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта з реєстраційним номером ІV163186501776 від 23.05.2016 та інші документи що стосуються зазначеного документа також відсутні (т.с.1, а.с. 164-165).
На замовлення представника Могильнікова В.Д. судовими експертами Одеського НДІСЕ була проведена комісійна судова земельно-технічна експертиза, за результатами якої 28.12.2021 був складений Висновок, відповідно до якого судові експерти дійшли до наступних висновків: 1) земельна ділянка з кадастровим номером 5125000000:01:003:0009 знаходиться поза межами території НПП "Тузловські лимани"; 2) частина піщаної коси з піщаним пляжем, яка межує зі сторони Чорного моря із земельною ділянкою з кадастровим номером 5125000000:01:003:0009 не входить до території НПП "Тузловські лимани" (т.с. 3, а.с. 119-150.
Наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України за №48 від 21.01.2022 був затверджений Проект організації території НПП Тузловські лимани", охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об`єктів, тощо т.1, а.с. 206).
У наданій Прокурором до матеріалів справи копії листа Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України (т.с.3, а.с. 39, 40) у відповідь на запит Прокурора, Міністерство зазначило, зокрема, що: на виконання протокольних рішень наради від 26.09.2019 під головуванням Прем`єр-міністра України "Питання функціонування державних кадастрів" та п.5 селекторної наради від 08.11.2019 під головуванням Прем`єр-міністра України з питань реалізації програм і проектів регіонального розвитку, Міністерство надало Держгеокадастру в електронному вигляді матеріали щодо територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення в межах Одеської області, надані Департаментом екології та природних ресурсів Одеської ОДА листом від 27.11.2019 № 82443/05-38/5529 та наявні в міністерстві матеріали щодо національного природного парку; що відповідно до п.4 Порядку інформаційної взаємодії між Держземкадастром, іншими кадастрами та інформаційними системами, затвердженого постановою КМУ від 03.06.2013 № 483, взаємодія між Держземкадастром, іншими кадастрами та інформаційними системами здійснюється шляхом надання картографічної основи та іншої інформації Держземкадастром, іншим кадастрам та інформаційним системам, а також шляхом надання до Держгеокадастру геопросторових даних та інших матеріалів кадастрів та інформаційних систем; п. 12-2 Порядку визначено, що дані інших кадастрів та інформаційних систем, розміщені на картографічній основі Держгеокадастру у вигляді інформаційних шарів і атрибутів, є офіційними. У разі потреби такі дані можуть уточнюватися після розроблення документації, передбаченої законодавством; версія шару "Природно-заповідний фонд", яка опублікована на публічній кадастровій карті 09.06.2021 не є остаточною і буде постійно оновлюватися, тощо.
З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що Керівник Білгород-Дністровської окружної прокуратури 17.08.2022 звернувся до Татарбунарського районного суду в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , ТОВ "Інститут морської аквакультури", ОСОБА_5 , Державної інспекції архітектури та містобудування України, ОСОБА_2 , третя особа: Національний природний парк "Тузловські лимани" з позовом про визнання недійними договору купівлі-продажу та актів приймання-передачі, скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, скасування рішень державних реєстраторів, знесення самочинного будівництва. Ухвалою Татарбунарського районного суду від 29.08.2022 було відкрито провадження у справі №515/947/22.
На даний час рішення по суті спору у справі №515/947/22 відсутнє.
Заступник керівника Одеської обласної прокуратури 25.07.2022 звернувся листом №12-667вих-22 до Одеської ОДА (т.с.1, а.с.51-56), в якому із послання на обставини, встановлені в процесі вивчення Білгород-Дністровською окружною прокуратурою підстав для представництва інтересів держави в суді у сфері охорони навколишнього середовища, зазначив, що існують підстави для звернення до суду саме Одеської ОДА та запропонував повідомити обласну прокуратуру про обізнаність Одеської ОДА щодо викладених у листі обставин використання ПрАТ СТ "Чорноморська перлина" земельної ділянки не за цільовим призначенням та порушення екологічних вимог, а також про вжиті заходи, у тому числі шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
Керівник Білгород-Дністровської окружної прокуратури з аналогічним листу (див п.4.66.) листом від 28.07.2022 за №55-3424вих-22 (т.с. 1, а.с 58-64) звернувся до Білгород-Дністровської районної військової адміністрації, в якому запропонував повідомити окружну прокуратуру про обізнаність щодо обставин, викладених Прокурором у своєму листі та про те чи планується в подальшому вжиття заходів та яких саме до усунення перелічених у листі порушень.
Одеська ОДА листом за №7457/5/01-46/6157/2-22 від 04.08.2022 (т.с. 1, а.с.57) у відповідь на лист Прокурора зазначила, що рішень про передачу земельної ділянки в оренду ПрАТ СТ "Чорноморська перлина" не приймала, договір оренди не укладала, про порушення умов договору оренді невідомо. Враховуючи зазначене, та обмежене фінансування, не заперечує, за наявності підстав, проти подання органами прокуратури в інтересах держави відповідного позову.
Білгород-Дністровська РДА своїм листом від 02.08.2022 за №31197/01-33/22/2490 повідомила Прокурора що в неї відсутні відомості щодо забудови ОСОБА_1 земельної ділянки, яка надана в оренду ПрАТ СТ "Чорноморська перлина" об`єктами самочинного будівництва, а тому у разі виявлення порушень, не заперечує проти представництва прокуратурою інтересів держави у сфері охорони навколишнього природного середовища та підтримає звернення прокуратури до суду з відповідним позовом.
Не вжиття позивачами своєчасних та дієвих заходів для усунення зазначених Прокурором у приписі порушень водного, земельного та природоохоронного законодавства, порушення відповідачем умов спірного договору оренди землі, на думку Прокурора, порушують права держави, що й стало підставою для його звернення до Господарського суду Одеської області з відповідним позовом.
Переглядаючи рішення місцевого господарського суду, колегія суддів зазначає, що первинним питанням в межах спірних правовідносин, яке підлягає дослідженню та перевірці, є саме наявність або відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави у відповідних правовідносинах в особі обраних ним відповідних органів.
Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушених прав Одеської обласної державної адміністрації, зважаючи на рішення Господарського суду Одеської області від 25.12.2009 №30/247-09-6302, висновкам якого суд надав статус преюдиціально встановлених фактів. що спірна земельна ділянка не входить до меж національного природного парку, з чим судова колегія не погоджується з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, Прокурор на підтвердження порушення прав Одеської ОДА посилається на те, що в силу приписів ч.5 ст.122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб. Отже, на думку Прокурора, в силу приписів ст.17, 20, 122 ЗК України Одеська ОДА є розпорядником земельної ділянки водного фонду державної власності за межами населеного пункту.
Проте, суд першої інстанції не погодився з таким обґрунтуванням Прокурора порушених прав Одеської ОДА. Під час розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що спірна земельна ділянка находиться в межах Татарбунарського району Одеської області (поза межами населених пунктів), на час відведення спірної земельної ділянки відповідачу та на час укладення оспорюваного договору оренди Татарбунарська РДА була створена та діяла у межах наданих їй законодавством України повноважень, на час розгляду справи в суді вирішення земельних питань щодо земель державної власності віднесено до компетенції Білгород-Дністровської РДА позивача по справі.
Суд зазначив, що при розгляді справи Господарським судом Одеської області справі № 30/247-09-6302 приймали участь Одеська ОДА, ВАТ СП Чорноморська перлина" (правонаступником якої є відповідач) та Татарбунарська РДА (правонаступником якої є Білгород-Дністровська РДА), те що Господарським судом Одеської області у мотивувальній частині рішення № 30/247-09-6302 від 25.12.2009 визначено, що, зокрема, підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, що за ствердженням Одеської ОДА відповідно до ч.3 ст.122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації не наділені правом передачі земельних ділянок для рекреаційних потреб, проте, виходячи з приписів п. в). ч.3 ст.122 Земельного кодексу України (в редакції Закону України №509-УІ від 16.09.2008р.), тому суд дійшов висновку, що оскільки перелік об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району не є вичерпним то районні державні адміністрації на їх території можуть передавати земельні ділянки із земель державної власності у власність або користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), суд дійшов висновку що факти, встановлені рішенням Господарського суду Одеської області від № 30/247-09-6302 від 25.12.2009 є преюдиційними і подальшому доказуванню не підлягають.Відповідно до норм частини другої статті 651, частини другої статті 652 ЦК України, частини четвертої статті 188 ГК України, частини першої статті 34 ЗУ "Про оренду землі" саме заінтересована сторона договору може звернутися до суду з вимогою про розірвання договору, скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права оренди відповідача та зобов`язання відповідача повернути спірну земельну ділянку Одеській ОДА то, на переконання суду першої інстанції, Прокурором належними та допустимими доказами не наведено порушення прав Одеської обласної державної адміністрації, а тому суд дійшов висновку, що у задоволені позовних вимого Прокурора в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації слід відмовити повністю.
З вказаним висновком місцевого господарського суду судова колегія не погоджується, з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі (рішення Конституційного Суду України у від 01.04.2008 № 4-рп/2008).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019 у справі № 915/478/18).
Також, Верховний Суд вже звертав увагу на те, що і в судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.
Згідно із частинами третьою, п`ятою статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Частиною четвертою статті 53 ГПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру". Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч.1). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (ч.3). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абз.1-3 ч.4). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (ч.7).
Системне тлумачення положень статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 923/35/19, від 23.07.2020 у справі № 925/383/18).
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Відтак, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічні висновки викладено у пунктах 38-40, 42, 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).
Отже, прокурор звертаючись до суду в інтересах держави, має визначити компетентний орган та довести у чому полягає невжиття компетентним органом заходів для захисту порушених прав, які підлягають захисту у спосіб, який обрав прокурор, і зокрема, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Обґрунтовуючи підстави звернення до суду з відповідним позовом, Прокурор зазначив, що в результаті вивчення питання наявності підстав для представництва держави в суді у сфері охорони навколишнього природного середовища ним було встановлено порушення вимог чинного законодавства України під час використання ПрАТ "Чорноморська перлина" земельної ділянки на території піщаної коси Білгород-Дністровського району Одеської області, що, за ствердженням Прокурора, входить до складу національного природного парку "Тузловські лимани".
Згідно зі статтями 43-45 Земельного кодексу України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду. До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва). Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу. Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об`єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів (стаття 20 цього Закону).
За змістом статті 53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України. Порядок відведення земельних ділянок природним заповідникам, біосферним заповідникам, національним природним паркам, регіональним ландшафтним паркам, а також ботанічним садам, дендрологічним паркам, зоологічним паркам визначається Земельним кодексом України.
За змістом Указу Президента України від 01.01.2010 №1/2010 "Про створення Національного природного парку «Тузловські лимани» з метою збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об`єктів Північного Причорномор`я, відповідно до статті 53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" на території Татарбунарського району Одеської області створений НПП «Тузловські лимани».
До території національного природного парку "Тузловські лимани" погоджено в установленому порядку включення 27865 гектарів земель державної власності, а саме: 2022 гектара земель запасу (у тому числі 316,831 гектара земель Піщаної коси Чорного моря та 1705,169 гектара земель водного фонду (частина озер Шагани, Алібей та Бурнас), що надаються національному природному парку в постійне користування, і 25843 гектара земель (у тому числі 3233,18 гектара земель запасу, 541 гектара земель, що перебувають у постійному користуванні державного підприємства "Саратське лісове господарство", 21186,03 гектара земель водного фонду (частина озер Шагани, Алібей, Бурнас, а також озера Солоне, Хаджидер, Карачаус, Будури, Мартаза, Магалевське, Малий Сасик,Джаншейське) та 882,79 гектара прилеглої акваторії Чорного моря шириною 200 метрів), що включаються до складу національного природного парку без вилучення.
Згідно з Проєктом створення Національного природного парку «Тузловські лимани» на території Татарбунарського району Одеської області, розробленого Державним підприємством «Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» на підставі договору №2629 від 30.09.2006, Національний природний парк «Тузловські лимани» розташовано на півдні Татарбунарського району, в який входять озера: Солоне, Бурнас, Алібей, Хаджимрер, Карачаус, Будури, Шагани, Джантшейське та їх прибрежна захисна смуга, Причерноморьска піщана коса від с. Лебедівка до с. Примоське.
13.12.2011 НПП «Тузловські лимани» підписаний акт приймання-передачі територій під охорону проведення першочергових природоохоронних заходів, яким засвідчено факт передання НПП «Тузловські лимани» під охорону території загальною площею 27865 га земель державної власності.
Згідно з проєктом організації території НПП «Тузловські лимани» охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об`єктів, затвердженого наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України 21.01.2022 в таблиці 1.39 наявна інформація про землекористувачів земель, які включені до складу території парку без вилучення з користування в якій містяться відомості про включення до території парку земельної ділянки площею 1.2975 га з кадастровим номером 5125000000:01:003:0009, яка перебуває у оренді ПАТ СП «Чорноморська перлина» та в суборенді Тімкаєвої Т.М.
З положення про НПП вбачається, що парк є бюджетною, неприбутковою, природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою загальнодержавного значення, що входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання.
Парк створено з метою збереження, відтворення та раціонального використання унікальних природних комплексів водно-болотних угідь міжнародного значення, як середовища існування водоплавних птахів, а також об`єктів Північного Причорномор`я, що мають важливе природоохоронне, наукове, історико-культурне, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення. Основними завданнями Парку є: збереження та охорона цінних природних комплексів та об`єктів.
Територія Парку враховується в усіх видах землевпорядної, містобудівної та проектної документації. На території Парку відповідно до природоохоронного законодавства виділяються такі зони: заповідна; регульованої рекреації; стаціонарної рекреації; господарська. Для кожної зони з урахуванням її наукової, рекреаційної, історико- культурної та інших цінностей природних комплексів та об`єктів, встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання.
Згідно преамбули Закону України "Про природно-заповідний фонд України" природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об`єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.
У зв`язку з цим, законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.
На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.
На використання земельної ділянки або її частини в межах природно-заповідного фонду може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Обмеження (обтяження) підлягає державній реєстрації і діє протягом строку, встановленого законом або договором.
Згідно статті 8 вказаного Закону збереження територій та об`єктів природно-заповідного фонду забезпечується шляхом: встановлення заповідного режиму; організації систематичних спостережень за станом заповідних природних комплексів та об`єктів; проведення комплексних досліджень з метою розробки наукових основ їх збереження та ефективного використання; додержання вимог щодо охорони територій та об`єктів природно-заповідного фонду під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності, розробки проектної і проектно-планувальної документації, землевпорядкування, лісовпорядкування, здійснення оцінки впливу на довкілля.
Положеннями статті 20 ЗУ "Про природно-заповідний фонд України" передбачено, що національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.
Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об`єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України.
До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів.
На національні природні парки покладається виконання таких основних завдань: збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об`єктів; створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів та об`єктів; проведення наукових досліджень природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розробка наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища та ефективного використання природних ресурсів; проведення екологічної освітньо-виховної роботи.
Згідно статей 16, 21 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" на території природних заповідників (національних природних парків) забороняється будь-яка діяльність, що суперечить цільовому призначенню заповідника, порушує природний розвиток процесів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на його природні комплекси та об`єкти, а саме, в тому числі мисливство та рибальство (промислове рибальство).
Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (частина перша статті 60 ЗК України, частина перша статті 88 ВК України).
Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води (частина п`ята статті 88 ВК України, абзац четвертий пункту 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року N 173.
Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).
Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 62 ЗК України у прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється: а) влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод; б) влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод об`ємом понад 1 кубічний метр на добу; в) влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів; г) застосування сильнодіючих пестицидів; ґ) випалювання сухої рослинності або її залишків з порушенням порядку, встановленого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища. У межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій.
Згідно зі статтею 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Екологічні інтереси населення можуть підлягати судовому захисту на підставі частини сьомої статті 41 Конституції України, відповідно до якої використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а також приписів статті 66 Основного Закону, відповідно до якої ніхто не повинен заподіювати шкоду довкіллю.
Згідно з п. а) ч. 1 ст. 17 ЗК України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.
Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування визначені статтею 122 ЗК України.
Так, за змістом ч. 1 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.
У відповідності до ч. 3 ст. 122 ЗК України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об?єктів, пов?язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.
Згідно з ч.4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Згідно з ч.8 ст.122 ЗК України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування, які не входять до складу адміністративно-територіальних одиниць, передає у постійне користування земельні ділянки, примусово вилучені у державну власність відповідно до Закону України "Про основні засади примусового вилучення в Україні об`єктів права власності Російської Федерації та її резидентів", а також передає у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Згідно з ч.5 ст.122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку спірна земельна ділянка належить до категорії земель водного фонду, перебуває в державній власності, має кадастровий номер 5125000000:01:003:0009. (т.1 ст.96).
Викладені обставини свідчать про те, що спірна земельна знаходиться у межах прибережної захисної смуги Чорного моря, територія якої відповідно до проєкту створення національного природного парку віднесена до НПП «Тузловські лимани є державною власністю у розумінні ч.5 ст. 122 ЗК України, тому й право розпорядження нею належить саме Одеській обласній державній адміністрації.
З огляду на визначені законом повноваження та мету створення НПП «Тузловські лимани» наявні підстави вважати обґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора та НПП «Тузловські лимани» про порушення прав держави, оскільки порушення умов спірного договору оренди в частині нецільового використання землі створює конфлікт між правом користування земельною ділянкою та правами на безпечне довкілля, не погіршення екологічної ситуації та використання земельної ділянки на шкоду суспільству.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина 3 статті 13, частина 7 статті 41, частина 1 статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини 1 статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі N 488/5027/14-ц, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі N488/6211/14-ц, пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 N183/1617/16, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі N367/2022/15-ц, пункт 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі N487/10128/14-ц).
За таких обставин, судова колегія вважає, що суд першої інстанції по даній справі дійшов помилкового висновку щодо визначення Татарбунарської районної державної адміністрації як належного розпорядника спірної земельної ділянки державної власності, оскільки це є преюдиційним фактом, встановленим рішенням по справі №30/247-09-6302 і подальшому доказуванню не підлягає.
Як вбачається з рішення Господарського суду Одеської області від 25.12.2009 №30/247-09-6302, на яке посилався суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, з позовом до Одеської обласної адміністрації звернулось Відкрите акціонерне товариство «Сільськогосподарське підприємство «Чорноморська перлина», за участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Татарбунарської районної державної адміністрації (правонаступником якої є Білгород-Дністровську районну державну адміністрацію), звернувся до господарського суду Одеської області про скасування розпорядження від 06.07.2009р. №480\А-2009 «Про скасування деяких розпоряджень голови та тимчасово виконуючого обов`язки голови Татарбунарської районної державної адміністрації» у частині скасування розпорядження Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області від 26.01.2009р. за №25\А-2009 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в довгострокову оренду строком на 25 років ВАТ «СП «Чорноморська перлина» для розміщення об`єкту стаціонарної рекреації на території 1 км піщаної коси Чорного моря Татарбунарського району Одеської області».
Зі змісту рішення господарського суду Одеської області від 25.12.2009р. по справі №30/247-09-6302 вбачається, що районні державні адміністрації, виходячи з приписів п. в). ч.3 ст. 122 Земельного кодексу України на їх території можуть передавати земельні ділянки із земель державної власності у власність або користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для будівництва об?єктів, пов?язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо). Судом зазначено, що «земельна ділянка відводиться для розміщення об`єкту стаціонарної рекреації. Згідно висновку Відділу Держкомзему у Татарбунарському районі Одеської області від 25.09.2008р. за №41 земельні ділянки, які підлягають відведенню являються пляжем, тобто об`єктом загального користування. Тому відведення даних земельних ділянок не повинне впливати на подальше використання даних земельних ділянок за основним використанням, як пляжі загального користування. Отже, будівництво на земельній ділянці загальною площею 2,5 га на території 1 км піщаної коси Чорного моря Татарбунарського району Одеської області об`єкту стаціонарної рекреації пов`язано з обслуговуванням жителів територіальної громади району.»
Отже, у справі №30/247-09-6302 суд першої інстанції дійшов висновку, що будівництво об?єктів рекреації на пляжах загального користування пов?язано з обслуговуванням жителів територіальної громади району, тому Татарбунарська районна державна адміністрація, виходячи з приписів п. в). ч.3 ст. 122 Земельного кодексу України може передавати спірну земельну ділянку із земель державної власності у власність або користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для будівництва об?єктів, пов?язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району.
Проте, судова колегія вважає, що вказані висновки суду не є встановленими обставинами по справі, а по суті є правовою оцінкою таких обставин судом першої інстанції з урахуванням висновку Відділу Держкомзему у Татарбунарському районі Одеської області від 25.09.2008р. за №41.
Тому викладені в оскаржуваному судовому рішенні висновки Господарського суду Одеської області у справі №30/247-09-6302 щодо визначення Татарбунарської районної державної адміністрації як належного розпорядника спірної земельної ділянки державної власності є правовою оцінкою суду у справі №30/247-09-6302, яка не може мати вирішального значення для вирішення спору у даній справі, адже за змістом частини сьомої статті 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов?язковою для іншого суду.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на усталену практику КГС ВС, що викладена у справах №910/2164/18 та №908/156/18 згідно яких преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір. Отже при вирішенні питання про «преюдиціальність» суд враховує саме встановлені факти, а не надану судом правову оцінку чи тлумачення законодавства, яке наведено у судовому рішенні.
Також, як стало відомо з Єдиного державного реєстру судових рішень, постановою Одеського апеляційного суду від 06.04.2023 у справі №495/2738/16-ц, апеляційну скаргу Національного природного парку «Тузлівські лимани», до якої приєднався заступник керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації задоволено частково; скасовано ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 травня 2016 року про затвердження спільної заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про визнання мирової угоди, укладеної між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відповідно до умов якої ОСОБА_2 згодна передати у власність ОСОБА_1 в якості повернення грошового боргу власне нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва у стані готовності 85% - базу відпочинку стоянку маломірних (малих) суден, загальною площею 513.6 м2, розташована на території 1 км піщаної коси Чорного моря, Татарбунарського району Одеської області, яка складається з двоповерхового будинку з мансардою; ОСОБА_1 погоджується з цією пропозицією та згоден прийняти вказане майно ОСОБА_2 в якості задоволення власних позовних вимог; з підписанням цієї мирової угоди ОСОБА_1 відмовляється від своїх позовних вимог до ОСОБА_2 у вигляді стягнення грошових коштів (боргу) в розмірі 750000 грн.
В даній постанові, зокрема, зазначено, що земельна ділянка водного фонду, на якій розташовано спірний об`єкт нерухомості, належить до земель державної власності та знаходиться за межами населеного пункту, належним розпорядником такої земельної ділянки є Одеська обласна державна адміністрація.
За таких обставин, у даному позові від імені держави в якості позивача прокурором правомірно визначено державу в особі Одеської обласної державної адміністрації, як органу, до компетенції якого віднесено розпорядження спірною земельною ділянкою.
Судова колегія вважає вірними підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Білгород-Дністровської районної державної адміністрації з огляду на таке.
Розпорядженням КМУ від 16.12.2020 №1635-р "Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій" здійснено реорганізацію районних державних адміністрацій районів, ліквідованих згідно з постановою Верховної Ради України від 17.07.2020 № 807-ІХ шляхом приєднання до районних державних адміністрацій, розташованих в адміністративних центрах районів, утворених зазначеною постановою, згідно з додатком 1. Згідно з додатком 1 до вказаного Розпорядження до Білгород- Дністровської районної державної адміністрації приєднано райдержадміністрації ліквідованих районів - Саратського та Татарбунарського.
Відповідно до п. 2-4, 7 Порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов`язків районних державних адміністрацій, що припиняються, затвердженого Постановою КМУ від 16.12.2020 № 1321, дія цього Порядку поширюється на райдержадміністрації, які у зв`язку з прийняттям постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 № 807-ІХ "Про утворення та ліквідацію районів" підлягають утворенню та/або реорганізації. Райдержадміністрації утворюються та реорганізуються Кабінетом Міністрів України за поданням Мінрегіону. Якщо територія району, ліквідованою Верховною Радою України (далі - ліквідований район), включається до території новоутвореного району, в адміністративному центрі якого вже існує райдержадміністрація, райдержадміністрація, що діяла на території ліквідованого району, реорганізується шляхом її приєднання до райдержадміністрації, розташованої в адміністративному центрі новоутвореного району. Перехід повноважень, прав та обов`язків (публічно-владне правонаступництво) райдержадміністрацій, що припиняються, до райдержадміністрацій новоутворених районів здійснюється у разі існування райдержадміністрації в адміністративному центрі новоутвореного району та приєднання до неї райдержадміністрацій, що припиняються, ліквідованих районів - з моменту утворення комісії з реорганізації райдержадміністрації, що припиняється.
Розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації від 16.01.2021 № 40/од-2021 утворено комісію з реорганізації Татарбунарської районної державної адміністрації та затверджено її персональний склад.
Отже, враховуючи те, що Татарбунарська РДА була стороною оспорюваного договору, суд апеляційної інстанції вважає, що в силу наведених приписів законодавства України з 16.01.2021 відбулось публічне-правове правонаступництво (перехід повноважень, прав та обов`язків) Татарбунарської райдержадміністрації до Білгород-Дністровської райдержадміністрації, в тому числі у правовідносинах, пов`язаних із оспорюваним правочином.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що Одеська ОДА та Білгород-Дністровська РДА станом на момент подачі Прокурором позовної заяви в силу своїх функціональних обов`язків були органами, які уповноважені державою здійснювати функції в галузі використання та охорони земель, природних ресурсів і охорони довкілля на території Одеської області та наділені повноваженнями щодо звернення до суду із позовними заявами для реалізації покладених на них повноважень.
Відповідно до висновку про застосування норми права, викладеного у постанові Великої палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обгрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об?єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов?язково повинен зазначити їх в обгрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це нe підставою вважати необгрунтованим звернення прокурора.
3 метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді Одеською обласною прокуратурою до Одеської обласної державної адміністрації направлено листи від 25.07.2020 №12-667вих-22.
Одеською обласною державною адміністрацією листом від 04.08.2022 №7457/5/01-46/6157/2-22 поінформовано, що облдержадміністрація не заперечує щодо подання органами прокуратури в інтересах держави відповідного позову.
Крім того, з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді Білгород-Дністровською окружною прокуратурою до Білгород-Дністровської районної державної адміністрації направлено лист від 18.07.2022 №55-3424вих-22.
Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією листом від 02.08.2022. №3197/01-33/22/2490 повідомлено, що райдержадміністрація не заперечує проти представництва прокуратурою інтересів держави у сфері охорони навколишнього природного середовища та підтримує звернення прокуратури до суду із позовною заявою про розірвання договору оренди земельної ділянки.
Таким чином, Одеська обласна державна адміністрація та Білгород-Дністровська районна державна адміністрація були обізнані про необхідність захисту інтересів держави та мали відповідні повноваження для їх захисту, проте таких заходів не вжили, що відповідно до вимог ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для звернення прокурора до суду з цим позовом в інтересах держави в особі зазначених уповноважених органів державної влади.
З урахуванням наведеного, наданого Прокурором у позові правового обґрунтування свого представництва інтересів держави в суді, вищезазначених норм матеріального та процесуального права та судової практики, а також враховуючи те, що Прокурором дотримані всі вимоги, передбачені ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", колегія суддів вважає, що представництво прокурором інтересів держави в суді є законним та правомірним.
Судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірна земельна ділянка не входить до меж національного природного парку, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (далі - Закон) до природно-заповідного фонду України належать, зокрема, природні території та об?єкти - національні природні парки.
Національний природний парк «Тузловські лимани» утворений на території Татарбунарського району Одеської області відповідно до Указу Президента України від 01 січня 2020 року за №1/2010 «Про створення національного природного парку «Тузловські лимани» (далі - Указ).
Цим Указом до території НПП «Тузловські лимани» погоджено в установленому порядку включення 27865 гектарів земель державної власності, а саме: 2022 га земель запасу, з яких: 316,831 га земель Піщаної коси Чорного моря, 1705,169 га земель водного фонду (частина озер Шагани, Алібей та Бурнас) та 25 843 га земель, з яких, 3233,18 га земель запасу та 541 га земель, що перебувають у постійному користуванні ДІ «Саратське лісове господарство», 21186,03 га земель водного фонду (частина озер Шагани, Алібей, Бурнас, а також озера Солоне, Хаджидер, Карачаус, Будури, Мартаза, Магалевське, Малий Сасик, Джаншейське), 882,79 га прилеглої акваторії Чорного моря, шириною 200 метрів.
Відповідно до Положення про Національний природний парк «Тузловські лимани», затвердженого Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 07 вересня 2011 року № 320 (далі - Положення) загальна площа парку становить 27865 гектарів земель державної власності, а саме: 2022 гектара земель запасу (у тому числі 316,831 гектара земель Піщаної коси Чорного моря та 1705,169 гектара земель водного фонду (частина озер Шагани, Алібей та Бурнас), що надаються парку в постійне користування і 25843 гектара земель (у тому числі 3233,18 гектара земель запасу, 541 гектара земель, що перебувають у постійному користуванні ДПІ «Саратське лісове господарство», 21186,03 гектара земель водного фонду (частина озер Шагани, Алібей, а також озера Солоне, Хаджидер, Карачаус, Будури, Мартаза, Магалевське, Малий Сасик, Джаншейське) та 882,79 гектара прилеглої акваторії Чорного моря шириною 200 метрів), що включаються до складу Парку без вилучення.
Відповідно до акту приймання-передачі територій під охорону проведення першочергових природоохоронних заходів Національного природного парку «Тузловські лимани» від 13 грудня 2011 року, відповідно до якого НПП «Тузловські лимани» отримав під охорону території загальною площею 27865 гектарів земель державної власності.
Зі змісту Проекту створення НПП «Тузловські лимани», розробленого ДП «ОНДПІЗ» національний природний парк «Тузловські лимани» розташовано на півдні Татарбунарського району, в який входять о. Солоне, о. Бурнас, о. Алібей, о. Хаджидер, о. Карачаус, о. Будури, о. Шагани, о. Джантшейське та їх прибережна захисна смуга. Причорноморська піщана коса від с. Лебедівка до с. Приморське.
Отже, вся Піщана коса від с. Лебедівка до с. Приморське входить до території природо-заповідного фонду без виключення: ??як відрізок Причорноморської піщаної коси довжиною у два кілометри, яка повністю ходить складу території НПП «Тузловські лимани», ??та як прибережна захисна смуга озера (лиману) Бурнас.
Відповідні обставини досліджувалися судами у справі №815/5658/17, в якій Верховним судом було винесено Постанову від 18 лютого 2021 року про залишення без задоволення касаційної скарги Обслуговуючого кооперативу «Граніт-2» та управління Державного агентства рибного господарства в Одеській області, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2018, якою яким позов задоволено: визнано протиправним та скасовано дозвіл управління Державного агентства рибного господарства в Одеській області від 11.09.2017 № 22/32-01/68927, виданий ОК «Граніт-2» на спеціальне використання водних біоресурсів - залишено без змін.
У справі №815/5658/17 за позовом Національного природного парку «Тузловські лимани» до управління Державного агентства рибного господарства в Одеській області, за участю третіх осіб: Обслуговуючого кооперативу «Граніт-2», Міністерства екології та природних ресурсів України, про скасування дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів Позивач вважав протиправним дозвіл Одеського рибоохоронного патруля управління Державного агентства рибного господарства у Одеській області №22/32-01/68927 на спеціальне використання біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) від 11.09.2017, виданий обслуговуючому кооперативу «Граніт-2», на обловно-пропускному каналі Чорне море-Тузловська група лиманів.
Вказаною постановою, зокрема, підтверджено обставину належності всієї Піщаної коси від с. Лебедівка до с. Приморське до території природо-заповідного фонду без виключення (п. 22-26, 31 Постанови) та якою Верховний суд зазначив про те, що НПП «Тузловські лимани» є Рамсарським водно-болотним угіддям міжнародного значення та об?єктом Смарагдової мережі Європи.
Також Верховний суд у вказаній постанові зазначив, що ті обставини, що відповідно до графічного матеріалу до Проекту створення НПП «Тузловські лимани» відрізок коси від 0 до 2 км біля с.Лебедівка, на якому знаходиться обловно-пропускний канал, не входить до складу НПП «Тузловські лимани», спростовуються змістом самого Проекту.
Окремо варто відзначити, що Піщана коса від с. Лебедівка до с. Приморське, як і водоохоронна зона озера Бурнас були зарезервовані до заповідання природного парку «Тузловські лимани» ще згідно рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 01 жовтня 1993 року №496-XXI «Про заходи по збереженню і розвитку природно-заповідного фонду області» (див. додаток 13). На вказане рішення та обсяг визначених ним територій міститься посилання і у пояснювальній записці Проєкту створення НПП «Тузловські лимани».
Зважаючи на викладене вбачається, що усі землі піщаної коси від с. Лебедівка входять до складу НПП «Тузловські лимани» були зарезервовані до заповідання у складі природного парку «Тузловські лимани» ще у 1993 році, а площа земель державної власності, зазначена у графічний та текстовій частинах проєкту є незмінною.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», яка має назву «Визначення режиму територій та об?єктів природно-заповідного фонду» Режим територій та об?єктів природно-заповідного фонду - це сукупність науково-обгрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об?єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів.
3 метою визначення та обгрунтування заходів щодо провадження відповідно до законодавства та вимог міжнародних договорів природоохоронної, науково-дослідної, рекреаційної, господарської діяльності, охорони, відтворення та використання природних комплексів та об?єктів, які передбачається здійснити протягом п?яти років, а також стратегії розвитку об?єкта природно-заповідного фонду на десять років розробляється проект організації території об?єкта природно-заповідного фонду.
При цьому, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, яким є Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, наказом від 21 січня 2022 року №48 затверджено Проєкт організації території національного природного парку «Тузловські лимани», охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів i об?єктів (далі Проєкт).
Відповідно до вказаного Проєкту (як і в указі Президента України від 01 січня 2010 року за № 1/2010 та Проєкті створення НПП «Тузловські лимани) зазначено, що до території національного природного парку «Тузловські лимани» погоджено в установленому порядку включення 27865 га земель державної власності, у тому числі 316,831 га земель Піщаної коси Чорного моря.
Також у таблиці 1.39 Проєкту «Інформація про землекористувачів та землевласників, земельні ділянки яких включені до складу території національного природного парку «Тузловські лимани» без вилучення з користування» містяться відомості про включення до території Парку земельної ділянки, площею 1.2975 га з кадастровим номером 5125000000:01:003:0009.
Також в силу п. 1.1 Положення про національний природний парк «Тузловські лимани», затвердженого Наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України №109 від 31.08.2020 (далі - Положення), Парк є територією природно-заповідного фонду загальнодержавного значення. Територія Парку є Рамсарським водно-болотним угіддям міжнародного значення та об?єктом Смарагдової мережі Європи. Парк розташований на території Татарбунарського району Одеської області.
Згідно п. 1.9. Положення межі Парку встановлюються в натурі (на місцевості) та закріплюються межовими знаками в порядку, визначеному законодавством. Відомості про межі, цільове призначення, оцінку, угіддя земельних ділянок Парку та про обмеження в їх використанні вносяться до Державного земельного кадастру у встановленому порядку та обов?язково враховуються при реконструкції та розвитку прилеглих територій. До встановлення меж Парку в натурі його межі визначаються відповідно до Проекту створення національного природного парку «Тузловські лимани».
Враховуючи вищевикладене, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що до складу території НПП «Тузловські лимани» входить вся Піщана коса від с. Лебедівка до с. Приморське, у тому числі прибережна захисна смуга Чорного моря та лиману (озера) Бурнас, у тому числі і орендована земельна ділянка, площею 1,2975 га з кадастровим номером 5125000000:01:003:0009, що було визначено у Проєкті створення НПП «Тузловські лимани» - Пояснювальній записці, та додатково підтверджено Проєктом організації території НПП «Тузловські лимани».
Судова колегія не приймає до уваги посилання місцевого господарського суду на те, що Лист відділу Держземагенства у Татарбунарському районі від 30.05.2015 за №19-1526-0.11-899/2-15 та висновок комісійної судової земельно-технічної експертизи від 28.12.2021 за №21-6808 про те, що земельна ділянка, на якій збудовано самочинний об`єкт, знаходиться поза межами території НПП «Тузловські лимани» та частина піщаної коси з пляжем, що межує зі сторони моря не входить до його території, оскільки останні суперечать Проєкту створення НПП «Тузловські лимани», та висновкам, викладеним у постанові ВС від 18.02.2021 у справі №815/5658/17, оскільки, як вже зазначалося вище, відповідно до Проекту створення НПП «Тузловські лимани» до території природно-заповідного фонду відноситься вся Піщана коса від с. Лебедівка до с. Приморське без виключення.
Судова колегія вважає наявними підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки від 08.06.2010 року, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч.2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Положеннями статей 24, 25 Закону України «Про оренду землі» визначено права та обов`язки орендодавця і орендаря, а саме: орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди. Орендар, у свою чергу, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження та зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.
Частиною першою статті 32 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
У разі встановлення порушень, передбачених статтею 143 ЗК України, зокрема, коли земельна ділянка використовується не за цільовим призначенням, визначеним умовами договору, та у спосіб, що суперечить екологічним вимогам, суди мають правові підстави для задоволення вимог про розірвання договору оренди на підставі статті 32 Закону України «Про оренду землі».
Відповідно до п. 12.4 договору оренди дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов?язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яка істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, Татарбунарською РДА (орендодавець) та ВАТ СП "Чорноморська перлина" 08.06.2010 був укладений договір №16, за умовами оспорюваного договору відповідачу була надана в оренду земельна ділянка, основне цільове призначення якої: землі водного фонду, ціль передачі в оренду: для розміщення об`єкту стаціонарної рекреації.
Так, за приписами п.5.1. Договору умовами цільового використання земельної ділянки, зокрема, є: основне цільове призначення: землі водного фонду, ціль передачі в оренду: для розміщення об`єкту стаціонарної рекреації; код цільового використання згідно українського класифікатора цільового використання землі (УКЦВЗ) -4.3. землі рекреаційного призначення.
Відповідно до статті 21 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України» зона стаціонарної рекреації - призначена для розміщення готелів, мотелів, кемпінгів, інших об`єктів обслуговування відвідувачів парку; тут забороняється будь-яка господарська діяльність, що не пов`язана з цільовим призначенням цієї функціональної зони або може шкідливо вплинути на стан природних комплексів та об`єктів заповідної зони і зони регульованої рекреації;
Відповідно до ст. 50 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.
Стаття 51 ЗК України визначає, що до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки, зокрема, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, …, будинків рибалок і мисливців, …, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для… спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації.
За приписами частини першої, третьої та четвертої статті 52 ЗК України землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель. На таких землях (крім земельних ділянок зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельних ділянок, зайнятих об`єктами фізичної культури і спорту, інших аналогічних об`єктів) допускається будівництво відповідно до чинної містобудівної документації об`єктів житлового та громадського призначення, що не порушують режим використання земель рекреаційного призначення. Порядок використання земель рекреаційного призначення визначається законом.
Відповідно до п.5.2. спірного договору Умовами збереження стану об`єкта оренди визначено, що орендар повинен дотримуватись екологічної безпеки землекористування, додержання державних стандартів, норм і правил .
Відповідно до п.6.2. Договору, іншими умовами передачі земельної ділянки в оренду визначено, зокрема: дотримання вимог ст. 111 ЗК України (щодо заборони зміни цільового призначення земельної ділянки, дотримання природоохоронних вимог); дотримання ст. 96 ЗК України; дотримання ст. 48 Закону України "Про охорону земель" (щодо недопущення порушення гідрологічного режиму ділянки); дотримання вимог ст.ст. 59,61,62 ЗК України та ст.ст. 85,89,90 ВК України; дотримання вимог ст. 47 ВК України (забезпечення вільного доступу громадян до водних об`єктів загального користування); дотримання вимог п.10.17 ДБН 360-92** (щодо заборони будівництва у 100 метровій зоні будинків, споруд, комунікацій; заборона планування та проведення заходів щодо штучного змінення ландшафту); відведення земельної ділянки не повинно впливати на її подальше використання за основним використанням як пляжі загального призначення.
Пунктом 7.2. Договору визначено, що у разі погіршення корисних властивостей орендованої земельної ділянки, пов`язаних із зміною її стану, орендодавець має право на відшкодування збитків у розмірі, визначеному сторонами. Якщо сторонами не досягнуто згоди про розмір відшкодування збитків, спір розв`язується у судовому порядку.
Відповідно до п.8.1, Договору на земельну ділянку встановлені наступні обмеження: заборона на зміну цільового призначення, ландшафту без узгодження в установленому порядку, використання земельної ділянки відповідно ст.96 ЗК України, інші зобов`язання або умови, передбачені ст. 62 ЗК України, право вільного проходу до природньої водойми; влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод; влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод обсягом більше 1м3 на добу; влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання, знезаражування рідких відходів; капітальне будівництво та розміщення тимчасової забудови проводити згідно чинного законодавства.
Згідно пункту 8.2 Договору передача в оренду земельної ділянки не є підставою для припинення або зміни обмежень (обтяжень) та інших прав третіх осіб на цю ділянку.
Відповідно до статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів; штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів. Для створення сприятливого режиму водних об`єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.
Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60, 62 Земельного кодексу України та статтями 1, 88, 90 Водного кодексу України.
Згідно ст. 1 ВК України прибережна захисна смуга це частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.
За положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом.
Згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.
За змістом ст. 62 ЗК України, ст. 90 ВК України прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва військових та інших оборонних об`єктів, об`єктів, що виробляють енергію за рахунок використання енергії вітру, сонця і хвиль, об`єктів постачання, розподілу, передачі (транспортування) енергії, а також санаторіїв, дитячих оздоровчих таборів та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією, гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд. У прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється: влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод; влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод об`ємом понад 1 кубічний метр на добу; влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів; застосування сильнодіючих пестицидів. У межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій.
Відповідно до п. п. 2, 4, 5, 11, 12 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486, водоохоронні зони встановлюються для створення сприятливого режиму водних об`єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм.
У межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88-91 Водного кодексу України. Розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення фізичних та юридичних осіб, узгоджуються з власниками землі, землекористувачами, Мінекоенерго, Держводагентством та територіальними органами Держгеокадастру, а на території Автономної Республіки Крим - з органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів, водного господарства та земельних ресурсів і затверджуються відповідними місцевими органами виконавчої влади або виконавчими комітетами рад.
У водоохоронній зоні дотримується режим регульованої господарської діяльності. На території водоохоронної зони забороняється: використання стійких та сильнодіючих пестицидів; розміщення кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації; скидання неочищених стічних вод з використанням балок, кар`єрів, струмків тощо. Прибережні захисні смуги у межах водоохоронної зони можуть використовуватися для провадження господарської діяльності за умови обов`язкового виконання вимог, передбачених статтями 89 та 90 Водного кодексу України.
Отже, прибережна захисна смуга це частина водоохоронної зони визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.
Так, за змістом частини четвертої статті 59 ЗК України громадянам та юридичним особам можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг для, зокрема, рекреаційних,…цілей, тощо. Аналогічні положення встановлені ч.3 ст.85 ВК України.
Як встановлено судом, що спірна земельна ділянка, площею 1,30 га, надана відповідачу саме в оренду, що дозволено нормами ч. 4 ст. 59 ЗК України з урахуванням дотримання обмежень, встановлених законом; в проекті землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки в довгострокову оренду відповідачу, враховані та зазначені всі обмеження для здійснення на ній господарської діяльності, встановлені законом (т.с.2, а.с. 66-75).
Окрім того, пунктом 5.1 договору оренди землі встановлено, що умовами цільового використання земельної ділянки, зокрема, є:
-основне цільове призначення: землі водного фонду,
-ціль передачі в оренду: для розміщення об`єкту стаціонарної рекреації;
-код цільового використання згідно українського класифікатора цільового використання землі (УКЦВЗ) - 4.3. землі рекреаційного призначення; дотримання вимог ст. 111 ЗК України (щодо заборони зміни цільового призначення земельної ділянки, дотримання природоохоронних вимог);
-дотримання ст. 96 ЗК України; дотримання ст. 48 Закону України "Про охорону земель" (щодо недопущення порушення гідрологічного режиму ділянки); дотримання вимог ст.ст. 59,61,62 ЗК України та ст.ст. 85,89,90 ВК України; дотримання вимог ст. 47 ВК України (забезпечення вільного доступу громадян до водних об`єктів загального користування); дотримання вимог п.10.17 ДБН 360-92** (щодо заборони будівництва у 100 метровій зоні будинків, споруд, комунікацій; заборона планування та проведення заходів щодо штучного змінення ландшафту); відведення земельної ділянки не повинно впливати на її подальше використання за основним використанням як пляжі загального призначення.
Також в матеріалах справи наявний витяг з Державного земельного кадастру про обмеження у використанні земель від 04.10.2022 №HB-5100772522022, відповідно до якого до Державного земельного кадастру 12.08.2015 внесено відомості про обмеження у використанні земель за обліковим номером 012:000503:00000006 (код обмеження - 000503), а саме прибережна захисна смуга вздовж Чорного моря на території Татарбунарського району (в тому числі коси Чорного моря) Одеської області площею 5525,1385 га; витяг з Державного земельного кадастру про обмеження у використанні земель від 04.10.2022 №HB- 5100771882022, відповідно до якого до Державного земельного кадастру 29.07.2015 внесено відомості про обмеження у використанні земель за обліковим номером 012:000502:00000021 (код обмеження - 000502), а саме прибережна захисна смуга навколо озера Сасик на території Глибоківської, Нерушайської, Борисівської, Трапівської, Лиманської, Приморської сільських рад, Татарбунарської міської ради Татарбунарського району Одеської області та на території Татарбунарського району (за межами сільських рад) площею 3195,6705 га; лист управління у Білгород-Дністровському районі Головного управління Дергеокадастру в Одеській області від 26.11.2021 №210/35-21, відповідно до якого на земельній ділянці з кадастровим номером 5125000000:01:003:0009 наявні обмеження 012:000503:00000006, 012:000502:00000021; - проект землеустрою щодо відведення ВАТ СП «Чорноморська перлина» земельної ділянки в оренду, з якого вбачається наявність встановлених обмежень щодо використання земельної ділянки у вигляді дотримання режиму прибережних захисних смуг (висновок Державної екологічної інспекції з охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря від 15.10.2008 №5670/09, висновок відділу Держкомзему у Татарбунарському районі від 25.09.2008 №41, висновок відділу будівництва, розвитку інфраструктури та ЖКГ Татарбунарської районної державної адміністрації від 24.09.2008 №418, висновок Одеського обласного виробничого управління по водному господарству від 24.12.2008 №MM-20-2687).
Із проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в довгострокову оренду строком на 25 років ВАТ СП "Чорноморська перлина" для розміщення об`єкту стаціонарної рекреації на території 1 км піщаної коси Чорного моря Татарбунарського району Одеської області судом встановлено, що спірна земельна ділянка відповідно до Українського класифікатора цільового використання землі (УКЦВЗ) віднесена до земель рекреаційного призначення 4.3 та відповідно до експлікації земельних угідь визначений вид угідь, згідно з формою 6-зем, за рахунок яких передбачено відведення 69. піски (включаючи пляжі). (т.2, а.с. 52-108).
Згідно частині першій статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії, зокрема: в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; є) землі водного фонду та іншого призначення.
Частиною п`ятою статті 20 ЗК України встановлено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
В силу приписів статті 62 ЗК України, статті 90 ВК України у межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій.
Як встановлено колегією суддів, у п.2.4. оспорюваного договору оренди землі визначено, що на земельній ділянці відсутні будь-які об`єкти (т.с.1,а.с. 88); на спірній земельній ділянці у межах прибережної захисної смуги Чорного моря на території Татарбунарського району (в тому числі коси Чорного моря) Одеської області, встановленої рішенням Татарбунарської районної ради від 09.12.2014 №539- VІ.
Втім, як вбачається з матеріалів справи, на частині орендованої відповідачем земельної ділянки площею 0,3886 га розташований об`єкт нерухомості: база відпочинку стоянка маломірних (малих) суден, загальною площею 1149,6 м2, який на праві власності належить ОСОБА_1 , про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені відповідні відомості (т.с.1, а.с.70).
Однак, як вже зазначалося, предметом доказування у даній справі є обставини порушення ПрАт СП «Чорноморська перлина» умов договору оренди земельної ділянки через нецільове використання земельної ділянки, згідно умов договору ціллю передачі в оренду визначено: для розміщення об`єкту стаціонарної рекреації.
При цьому, при вирішенні даного спору про розірвання договору оренди між ПрАт СП «Чорноморська перлина» та Татарбунарською РДА до предмету доказування не входить чи є будівництво самочинним чи ні, оскільки положення ст. 62 ЗК України, ст. 90 ВК України, якими встановлено заборону будівництва будь-яких споруд у межах пляжної зони прибережних захисних смуг, не передбачають обов?язкової ознаки таких споруд лише як самочинних.
Отже, судова колегія вважає, що будь-яке будівництво нерухомого майна на спірній земельній ділянці в межах прибережних захисних смуг є порушенням цільового використання земельної ділянки т приписів ЗК України та ВК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.11.2022 у справі №922/3166/20 виклала правовий висновок про те, що позовна вимога про розірвання договору оренди землі належить до зобов?язальноправових способів захисту. У разі використання орендарем земельної ділянки всупереч її цільовому призначенню орендодавець має право звернутися до суду з позовом, покликаним усунути нецільове використання земельної ділянки, зокрема і шляхом розірвання договору оренди землі, протягом строку дії договору оренди землі (та існування обумовленого таким договором обов?язку виконувати зобов?язання щодо цільового використання земельної ділянки).
Відтак, дослідивши умови спірного договору оренди та норми діючого законодавства, судова колегія погоджується з доводами апелянтів, що умови договору не містять умов щодо дозволу будь-якого будівництва на спірній земельній ділянці, яка є територією природно-заповідного фонду, тому внаслідок забудови об?єктами нерухомого майна на частині земельної ділянки, ПрАТ СП «Чорноморська перлина» допущено порушення умов договору оренди та приписів земельного, водного, природоохоронного законодавства, що має наслідком розірвання договору оренди земельної ділянки на підставі ч. 2 ст.651 ЦК України.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині про розірвання договору оренди землі та, як похідної обставини, повернення у власність держави вказаної земельної ділянки.
При цьому, за фактом здійснення самочинного будівництва на спірній земельній ділянці, вчинення щодо нього ряду правочинів та його державної реєстрації керівник Білгород-Дністровської окружної прокуратури звернувся з позовом в порядку цивільного судочинства до Татарбунарського районного суду Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , ТОВ «Інститут морської аквакультури», ОСОБА_5 , Державної інспекції архітектури та містобудування України, ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Національний природний парк «Тузловські лимани» про визнання недійсними договору купівлі-продажу та актів приймання-передачі, скасування реєстрації декларації про готовність об?єкта до експлуатації, скасування рішень державних реєстраторів, припинення права власності, знесення самочинного будівництва - споруди, бази відпочинку-стоянку маломірних (малих) суден площею 1149,6 кв.м. (справа №515/947/22).
Відтак, прокурором у визначеному законом порядку вжито заходи реагування за фактом самочинного будівництва на орендованій земельній ділянці прибережних захисних смуг у вигляді подання до суду окремих позовних заяв про знесення самочинного будівництва в порядку цивільного судочинства та про розірвання договору оренди земельної ділянки в порядку господарського судочинства.
Таким чином, з огляду на предмет даного спору та склад учасників, колегія суддів вважає, що є законні підстави для задоволення позовних вимог в частині розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки у власність державі в особі Одеської ОДА.
При цьому вирішення справи №515/947/22 щодо знесення самочинно збудованого майна не перешкоджає задоволенню позовних вимог прокурора у даній справі.
Твердження суду першої інстанції про те, що обраний прокурором спосіб захисту не лише не захищає інтереси власника, а й перешкоджає в його належному захисті в подальшому, так як припиняє правову підставу отримання орендних платежів спростовуються передбаченими законодавством правомочностями власника, оскільки розірвання договору оренди відповідає легітимній меті і спрямований на захист громадських інтересів, яке полягає у збереженні унікального об?єкта екосистеми, сприянні стабільності навколишнього природного середовища, зумовлена потребою в забезпеченні на загальнодержавному рівні екологічної безпеки та охорони землі як національного багатства.
Стосовно вимоги прокурора про скасування рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Оперчук І.М. від 20.10.2015 № 2543081 щодо державної реєстрації за ПрАТ СП "Чорноморська перлина" права оренди на земельну ділянку, площею 1,2975 га, яка знаходиться на території Татарбунарського району Одеської області, кадастровий номер 5125000000:01:003:0009, для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 756475551250, номер запису про інше речове право 11712165), колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч.3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.
Оцінюючи наведену вище норму статті Закону, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що сама підстава як розірвання договору вже є наслідком для припинення рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку, тому не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині скасування рішення, так як умовами вказаного Закону передбачено лише визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав.
Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Доводи апеляційних скарг знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду справи.
Рішення Господарського суду Одеської області від 02.02.2023 у справі №916/2427/22 не відповідає вказаним вище вимогам у зв`язку з невідповідністю викладених у ньому висновків обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з одночасним ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційні скарги заступника керівника Одеської обласної прокуратури та Національного природного парку "Тузловські лимани" - задовольнити частково.
Рішення Господарського Одеської області від 02.02.2023 у справі №916/2427/22 скасувати частково.
Викласти резолютивну частину рішення суду в наступній редакції:
Позовні вимоги керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації та в особі Білгород-Дністровської районної державної адміністрації задовольнити частково.
Розірвати договір оренди, укладений 08.06.2010 між Татарбунарською районною державною адміністрацією та ПрАТ СП "Чорноморська перлина" щодо земельної ділянки, загальною площею 1,3 га, яка знаходиться на території 1 км піщаної коси Чорного моря Татарбунарського району, який зареєстрований 29.07.2010 Татарбунарським відділом Центру ДЗК за № 04103500466.
Зобов`язати ПрАТ СП "Чорноморська перлина" повернути державі в особі Одеської ОДА земельну ділянку площею 1,2975 га, яка знаходиться на території Білгород-Дністровського району, кадастровий номер: 5125000000:01:003:0009.
У задоволенні позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 20.10.2015 № 2543081 щодо державної реєстрації за ПрАТ СП "Чорноморська перлина" права оренди на земельну ділянку відмовити».
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 25.05.2023.
Головуючий суддя А.І. Ярош
судді Г.І. Діброва
Н.М. Принцевська
скопійовано
-
скопійовано
-
