ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 травня 2023 року
м. Київ
cправа № 914/86/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бакуліна С.В. - головуючий, Кондратова І.Д., Студенець В.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.02.2023 (головуючий суддя - Бонк Т.Б., судді: Бойко С.М., Якімець Г.Г.) та ухвалу Господарського суду Львівської області від 15.11.2022 (суддя Яворський Б.І.)
у справі №914/86/22
за позовом 1. ОСОБА_2 ,
2. ОСОБА_1 ,
3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Меридіан А"
до 1. Акціонерного товариства "КРЕДОБАНК",
2. Bank Polski S.A., Warshawa Polska/ПКО Банк Польські С.А. (Польський акціонерний банк "Загальна Ощадна Каса"), Республіка Польща, м. Варшава,
про визнання недійсними правочинів,
ВСТАНОВИВ:
1.Короткий зміст обставин справи
1.1. ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та Товариство з обмеженою відповідальністю "Меридіан А" (далі - ТОВ "Меридіан А") звернулися до Господарського суду Львівської області з позовом до Акціонерного товариства "КРЕДОБАНК" (далі - АТ "КРЕДОБАНК") та PKO Bank Polski S.A./ПКО Банк Польські С.А.(Польський акціонерний банк "Загальна Ощадна Каса") про визнання недійсними правочинів щодо застосування процедури обов`язкового продажу (примусового викупу) належних їм на праві власності акцій АТ "КРЕДОБАНК" відповідно до публічної безвідкличної вимоги про придбання акцій в усіх власників акцій АТ "КРЕДОБАНК" від 05.03.2018.
1.2.Господарький суд Львівської області ухвалою від 31.01.2022 відкрив провадження у справі №914/86/22 за вказаними позовом.
1.3.Ухвалою від 16.06.2022 Господарський суд Львівської області зупинив провадження у справі №914/86/22, зобов`язав позивачів до 01.07.2022 надати до суду нотаріально засвідчений переклад на польську мову у трьох примірниках позовної заяви з додатками, ухвали суду від 31.01.2022 та даної ухвали суду, судового доручення у вигляді прохання про вручення документів у цивільній справі та підтвердження про їх вручення, попередив позивачів про те, що у разі ненадання суду без поважних причин у визначений строк документів, вказаних у пункті 3 ухвали, позов відповідно до пункту 4 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) буде залишений без розгляду.
1.4.Західний апеляційний господарський суд постановою від 03.10.2022 ухвалу Господарського суду Львівської області від 16.06.2022 про зупинення провадження у справі №914/86/22 залишив без змін.
1.5.Господарський суд Львівської області ухвалою від 15.11.2022 у справі №914/86/22, залишеною без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.02.2023, позов ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ТОВ "Меридіан А" залишив без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України, оскільки позивачі не виконали вимог ухвали суду від 16.06.2022 щодо перекладу документів, які необхідно надіслати відповідачу 2, що унеможливило дотримання процедури вручення судових документів у визначені законодавством строки.
2. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування. Доводи інших сторін
2.1. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.02.2023 та ухвалу Господарського суду Львівської області від 15.11.2022 у справі №914/86/22 скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
2.2.Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
2.3.Доводи скаржника зводяться до того, що: (1) нормами ГПК України обов`язок направлення для вручення судових рішень, ухвал та інших процесуальних документів покладено саме на суд, проте, як свідчать фактичні обставини справи, суд першої інстанції взагалі не надсилав відповідачу 2 жодними засобами зв`язку ухвалу про відкриття провадження у справі, а суд апеляційної інстанції вважав, що в одному випадку він може надсилати судові ухвали засобами електронного зв`язку, а в іншому випадку - ні; (2) покладання судом першої інстанції на позивачів обов`язку щодо перекладу процесуальних документів за власний рахунок ще на стадії надіслання судом доручень є порушенням норм процесуального законодавства та суперечитиме правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду у справі №908/137/13 про необхідність захистити порушені права міноритарних акціонерів без несення додаткових та значних витрат, які доволі часто стають причиною відсутності можливості звертатися до суду через дороговартість судового процесу; (3) суд мав доручити переклад доручень та судових ухвал перекладачу з подальшим вирішенням (на стадії закінчення розгляду справи) питання щодо компенсації судових витрат, пов`язаних з перекладом таких документів.
2.4.Скаржник зазначає, що позовна заява та інші процесуальні документи позивачів складені українською мовою та направлені в тому числі й відповідачу 2 засобами поштового зв`язку, жоден з цих документів не повернувся, що свідчить про те, що відповідач 2 прийняв їх, хоча за відсутності перекладу міг відмовитись від їх отримання. Також з огляду на наявність в матеріалах справи копії повідомлення від 11.01.2018 №DER-41/2018, складеного українською мовою та підписаного заступником голови правління відповідача 2, скаржник вважає, що можна стверджувати, що відповідач 2 володіє українською мовою, що дозволяє направляти йому процесуальні документи без відповідного їх перекладу.
2.5.При цьому, скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій в порушення норм процесуального законодавства не зверталися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави, не надсилали судові ухвали відповідачу 2, а всі негативні наслідки щодо належного повідомлення останнього про наявність судового процесу поклали на позивачів.
2.6.Скаржник вважає, що оскаржувані ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції Верховний Суд повинен дослідити з урахуванням всіх судових рішень у цій справі на предмет дотримання вимогам законності, обґрунтованості та відповідності засадам верховенства права та недопущення порушення суті права доступу до суду.
2.7.АТ "КРЕДОБАНК" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, оскаржувані судові рішення - без змін.
2.8.За твердженнями відповідача 1, підстави касаційного оскарження та наведені скаржником доводи і обставини не стосуються оскаржуваної ухвали про залишення позову без розгляду, а є аналогічними тим, які були наведені ним при оскарженні іншої ухвали суду першої інстанції, а саме ухвали від 16.06.2022, якою суд зупинив провадження у справі та зобов`язав позивачів здійснити переклад документів для подальшого їх направлення відповідачу 2.
Законність та обґрунтованість цієї ухвали була перевірена в апеляційному порядку, ця ухвала набрала законної сили, є (була) остаточною та обв`язкою до виконання, а суд апеляційної інстанції відхилив всі доводи скаржника стосовно необхідності подання позивачами перекладу документів та зупинення провадження у справі. Повторне наведення тих же аргументів в оскарження ухвали про залишення позову без розгляду свідчить про очевидне зловживання процесуальними правами.
При цьому, скаржник узагалі не наводить і не доводить жодних підстав, за яких процесуальне законодавство передбачає можливість скасування в касаційному порядку ухвали суду про залишення позову без розгляду.
2.9.На переконання відповідача 1, позиція скаржника про відсутність у позивачів обов`язку здійснити переклад позовної заяви на польську мову і, відповідно, нести витрати в цій частині, а також стосовно обов`язку суду направити відповідачу 2 відповідні ухвали суду поштою суперечить законодавству України, а також міжнародним конвенціям, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, про що детально зазначено у відзиві на відповідну апеляційну скаргу, а також у постанові апеляційного суду від 03.10.2022 у цій справі, якою ухвалу суду про зупинення провадження та зобов`язання позивачів надати переклад документів залишено без змін.
2.10.На переконання відповідача 1, для можливості подальшого розгляду цієї справи судом першої інстанції необхідно в порядку, передбаченому ГПК України та відповідним міжнародно-правовим договором, здійснити переклад на польську мову позовних матеріалів, а також відповідних ухвал суду і направити ці документи відповідачу 2 у спосіб, визначений застосовним міжнародно-правовим договором, в порядку судового доручення про надання правової допомоги, що дозволить належним чином повідомити відповідача 2 про позов до нього, визначені йому судом строки подання заяв по суті справи, призначену дату судового засідання, і, відповідно, отримати підтверджуючі документи про вручення йому відповідних позовних та судових матеріалів.
У випадку нездійснення перекладу документів на польську мову та направлення їх поштою, як на цьому наполягав скаржник, відповідач 2 міг би відмовитися їх отримати, і суд не зміг би розглядати цю справу та змушений був би повторно направляти ці документи, але вже з перекладом і через органи Міністерства юстиції України, що потягло б за собою лише затягування строку розгляду справи та суперечило б вимогам чинного законодавства і засадам процесуальної економії.
2.11.Відповідач 1 також заперечує доводи скаржника щодо володіння відповідачем 2 українською мовою, так як повідомлення від 11.08.2021 складене українською мовою, оскільки це повідомлення складено і підписано як українською, так і польською мовами. До матеріалів справи долучена копія листа українською мовою, оскільки не було потреби подавати повідомлення іноземною мовою, робити його переклад, якщо це повідомлення наявне й українською мовою. Відповідач 1 акцентує увагу, що спілкується з акціонером - відповідачем 2 та його представниками польською мовою, утримує для таких цілей штатних та позаштатних перекладачів. Жодних доказів того, що відповідач 2, який є резидентом Республіка Польща, володіє українською мовою скаржник не надав.
2.12.Відповідач 1 зазначає, що Конвенція та Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах містять однаковий (у частині спірних питань про переклад) механізм офіційного повідомлення, а питання про обрання Конвенції чи Договору для цілей безпосереднього здійснення судового доручення про надання правової допомоги відноситься до дискреційних повноважень суду першої інстанції, який, власне, вирішує, який документ застосувати при безпосередньому наданні такого судового доручення.
2.13.Також відповідач 1 стверджує, що: (1) касаційна скарга подана одним позивачем, а отже фактично інші позивачі не заперечують проти залишення їх позову без розгляду; (2) суд не покладав на позивачів обов`язок направити судові процесуальні документи іноземному учаснику справи, адже очевидно, що планував зробити це самостійно; (3) відсутня необхідність в залученні перекладача, оскільки участь у судових засіданнях приймали представники позивачів та відповідача 1, які вільно володіли українською мовою, якою вівся судовий процес і були складені процесуальні документи, в той же час врученню відповідачу 2 підлягали документи з нотаріально засвідченим перекладом, і відповідач 2 та/або його представник не приймали участь у судових засіданнях, оскільки не були належним чином повідомлені про розгляд цієї справи; (4) правові позиції Верховного Суду, на які посилається скаржник стосовно терміну "слабша сторона", який застосовується по відношенню до міноритарних акціонерів, не вказують на необхідність звільнення таких позивачів від сплати судового збору, витрат на професійну правничу допомогу, на переклади тощо; (5) у наведеній скаржником постанові від 29.04.2022 у справі №905/830/21 Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності покладення на позивача обов`язку із надання суду засвідчених перекладів відповідних документів у зв`язку із встановленням обставин, які свідчили про володіння відповідачем українською мовою, обставини цієї справи №914/86/22 є принципово іншими та такими, що потребували застосування позицій Верховного Суду стосовно покладення обов`язку з перекладу судових документів, які підлягають врученню відповідно до вимог міжнародно-правового договору, на заінтересовану сторону (у даному випадку позивачів).
3.Позиція Верховного Суду
3.1.Відповідно до пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, або позивач (його представник) не з`явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.
3.2.Згідно зі статтею 46 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, сторони (позивачі та відповідачі) також мають ще коло прав і обов`язків, передбачених цією статтею.
3.3.Надаючи висновок щодо правильного застосування вказаної норми процесуального права, Верховний Суд неодноразово вказував, що залишення позову без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України, можливе за умови, якщо суд позбавлений можливості вирішити спір по суті з вини позивача, який не подав без поважних причин витребувані згідно з ухвалами суду докази, необхідні для вирішення спору, або його представник не з`явився на виклик у засідання господарського суду чи не повідомив про причини неявки і його нез`явлення перешкоджає вирішенню спору.
У цьому випадку йдеться про ігнорування позивачем своїх процесуальних обов`язків і вимог суду, що унеможливлює розгляд господарським судом і вирішення спору по суті заявлених ним позовних вимог (постанови Верховного Суду від 18.03.2021 у справі №911/802/20, від 12.09.2019 у справі №910/498/18, від 23.06.2021 у справі №917/531/19).
3.4.Предметом касаційного перегляду є ухвала суду першої інстанції, залишена без змін постановою апеляційного суду, про залишення позову без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України, у зв`язку з невиконанням позивачами вимог ухвали суду від 16.06.2022 щодо перекладу документів, які необхідно надіслати відповідачу 2, що унеможливило дотримання процедури вручення судових документів у визначені законодавством строки.
3.5.Відповідно до статті 1 Закону "Про міжнародне приватне право" якщо у приватноправових відносинах беруть участь іноземні юридичні особи, то такі відносини є відносинами з іноземним елементом.
3.6.Згідно зі статтею 80 цього Закону у разі якщо при розгляді справи з іноземним елементом у суду виникне необхідність у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд може направити відповідне доручення компетентному органу іноземної держави в порядку, встановленому процесуальним законом України або міжнародним договором України.
3.7.Зі змісту статті 25 Закону "Про міжнародне приватне право" вбачається, що іноземною юридичною особою є особа, яка має місцезнаходження в іншій державі. Для цілей цього Закону місцезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави. За відсутності таких умов або якщо їх неможливо встановити, застосовується право держави, у якій знаходиться виконавчий орган управління юридичної особи.
3.8.У справі, що переглядається, визначений позивачем відповідач 2 - Bank Polski S.A., є нерезидентом (місцезнаходження PKO Bank Polski S.A., Pulavska street 15, Warshawa Polska, 02-515), відтак у значенні Закону України "Про міжнародне приватне право" та ГПК України є іноземною юридичною особою.
3.9.Порядок вручення викликів, повідомлень та судових рішень іноземним юридичним особам регулюється ГПК України, двосторонніми та багатосторонніми міжнародними договорами, ратифікованими Україною.
3.10.Відповідно до частини другої статті 367 ГПК України у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
3.11.Згідно зі статтею 19 Закону "Про міжнародні договори" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
3.12.Як зазначалось, з метою належного повідомлення відповідача 2 - PKO Bank Polski S.A., Warshawa Polska про розгляд справи, місцевий господарський суд ухвалою від 16.06.2022 зобов`язав позивачів до 01.07.2022 надати до суду нотаріально засвідчений переклад на польську мову у трьох примірниках позовної заяви з додатками, ухвали суду від 31.01.2022 та даної ухвали суду, доданого до неї судового доручення у вигляді прохання про вручення документів у цивільній справі та підтвердження про їх вручення.
3.13.Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном та повідомлення у належній формі іноземних учасників судового процесу про час і місце розгляду справи регулюється Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965 (надалі - Конвенція), яка є чинною в Україні згідно з Законом України "Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах" від 19.10.2000, із заявами та застереженнями.
Україна та Республіка Польща приєднались до зазначеної Конвенції.
3.14.Щодо вручення документів в Республіці Польща також діє двосторонній Договір про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах, підписаний між Україною і Республікою Польща (ратифікований постановою Верховної ради України від 04.02.1994).
3.15.У разі якщо у відносинах України з іноземною державою діють одночасно і двосторонній, і багатосторонній міжнародні договори (один чи декілька) і в жодному з них не встановлено пріоритету застосування одного з них щодо одних і тих самих питань, під час вручення документів суд може керуватися процедурою вручення, передбаченою у будь-якому з цих договорів.
3.16.Договір між Україною та Республікою Польща не виключає застосування Конвенції.
3.17.Вирішуючи питання про вручення відповідачу 2 судових документів, суд першої інстанції застосував і Конвенцію, і Договір між Україною та Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах, що не суперечить судовій практиці про правомірність застосування обох вищевказаних міжнародних договорів при визначенні судами порядку вручення документів, а тому Верховний Суд відхиляє доводи скаржника в цій частині.
3.18.Конвенція застосовується у цивільних та комерційних справах щодо всіх випадків, коли існує потреба в передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном (стаття 1 Конвенції).
3.19.Разом з цим Конвенція не визначає, які саме документи підлягають врученню. Питання про те, чи повинен певний документ підлягати врученню вирішується законодавством тієї країни, в якій розглядається справа. Конвенція не застосовується, якщо закон передбачає відправлення повідомлення, але не вимагає його вручення (пункт 47 Практичного керівництва із застосування Конвенції, яке розміщене на сайті Гаазької конференції (далі - Практичне керівництво)).
3.20.Відповідно до норм ГПК України всі судові рішення (ухвали, постанови суду) підлягають врученню учасникам процесу.
3.21.Згідно зі статтею 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.
3.22.Відповідно до статті 242 ГПК України судові рішення вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень (частина 10). У випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина 11).
3.23.Відповідно до статті 365 ГПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
3.24.Зазначене стосується також і права іноземного суб`єкта господарської діяльності (іноземної юридичної особи) бути повідомленим про судовий розгляд.
3.25.У Практичному керівництві зазначається, що суд кожної країни відповідно до національного законодавства визначає, чи підлягає документ відправленню за кордон. Звертається увага на те, що національна належність, місцезнаходження юридичної особи - нерезидента не є вирішальним для застосування Конвенції.
3.26.Тобто національне законодавство та судова практика можуть передбачати випадки, коли суд не направляє відповідачам-нерезидентам судові документи за кордон.
3.27.В Україні існує усталена судова практика (зокрема постанова Верховного Суду від 18.01.2022 у справі №910/5257/21), відповідно до якої судові документи можуть не відправлятися за кордон для вручення у разі, якщо іноземна юридична особа має представника на території України, призначеного відповідно до вимог ГПК України, або має офіційне представництво на території України.
3.28.Проте, як встановив суд першої інстанції, відповідач 2 не має представників чи зареєстрованих представництв на території України, що свідчить про необхідність відправлення йому судових документів за кордон.
3.29.Відповідно до частини другої статті 176 ГПК України про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначаються, зокрема, дата, час і місце підготовчого засідання, строк для подання відповідачем відзиву на позов.
3.30.Згідно з частиною п`ятою цієї статті ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
3.31.Отже, ухвала суду першої інстанції про відкриття провадження відповідно до вищевказаних вимог ГПК підлягала врученню всім учасникам справи, у тому числі відповідачу 2 (нерезиденту), який має право бути ознайомленим зі змістом ухвали для того, щоб бути обізнаними про наявність позову до нього, рух справи, право подати відзив на позов, заяви чи клопотання.
3.32.Враховуючи викладене, Верховний Суд доходить висновку, що вручення ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у справі, якою суд призначив підготовче засідання та встановив відповідачам строк у 15 календарних днів з дня отримання цієї ухвали для подання відзиву на позов, мало відбуватися відповідно до вимог Конвенції.
3.33.При цьому, Верховний Суд зазначає, що правова позиція скаржника у цій частині є певною мірою непослідовною. У позовній заяві, апеляційній та касаційній скаргах він самостійно зазначив адресу відповідача 2 за кордоном та не вказує на необхідність вручення судових документів відповідачу 2 за іншою адресою.
3.34.Скаржнику було відомо про необхідність застосування Конвенції, принаймні тому, що у першій інстанції вирішувалися питання щодо її застосування (ухвалою від 16.06.2022, невиконання якої стало підставою для залишення позову без розгляду, суд першої інстанції зобов`язав позивачів надати нотаріально засвідчений переклад на польську мову відповідних документів та зупинив провадження у справі; ця ухвала переглядалась в апеляційному порядку та набрала законної сили, проте її вимоги не були виконані позивачами).
3.35.Більш того, у касаційній скарзі скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій в порушення діючих норм процесуального законодавства не зверталися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави у порядку, встановленому ГПК України або міжнародним договором, не надсилали судові ухвали відповідачу 2 за кордон. Тобто, скаржник вважає необхідним направлення судових документів відповідачу 2 через уповноважений орган, тобто із застосуванням Конвенції.
3.36.Зі змісту статей 120 та 242 ГПК України вбачається, що надсилання судом відповідних процесуальних документів юридичній особі - відповідачу здійснюється за адресою його місцезнаходження, яка вказується позивачем в позовній заяві.
3.37.Відтак, суд першої інстанції діяв відповідно до приписів ГПК України і обґрунтовано вирішив надіслати судові документи, зокрема ухвалу про відкриття провадження, за адресою відповідача 2, вказаною самим позивачем.
3.38.При цьому, спосіб (канал) вручення судових документів обирається судом, який ухвалив відповідний документ.
3.39.Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно визначив, що оскільки позивач вказав адресу відповідача 2 у Республіці Польща, то вручення судових документів має відбуватися за кордоном. Відтак застосуванню підлягає Конвенція, сторонами якої є і Україна, і Республіка Польща.
3.40.Конвенція передбачає можливість використання судом різних каналів вручення документів за кордоном:
1) основний (статті 5, 6, 7) - через Центральний орган держави, що запитується;
2) альтернативні:
- прямі консульські канали без застосування заходів примусу (части6на перша статті 8);
- непрямі консульські канали (частина перша статті 9 Конвенції);
- непрямі дипломатичні канали у виключних обставинах (частина друга статті 9);
- поштові канали (стаття 10(а));
- прямі зв`язки між судовими та іншими посадовими особами, чи іншими компетентними особами (стаття 10(б));
- прямі зв`язки між особою, що бере участь у судовому процесі, та судовими посадовими особами чи іншими компетентними особами (стаття 10(с));
3) інші канали, які не регулюються Конвенцією:
- відповідно інших міжнародних угод (статті 11, 24, 25);
- національного законодавства держави, яка вручає документи (стаття 19).
3.41.Пунктом "а" статті 10 Конвенції передбачено, що якщо запитувана держава не заперечує, то ця Конвенція не обмежує можливості надсилати судові документи безпосередньо поштою особам, які перебувають за кордоном.
3.42.Заяви і застереження, висловлені державами до міжнародного договору, є його невід`ємною частиною. При застосуванні багатостороннього міжнародного договору його положення діють з урахуванням заяв і застережень України, висловлених у законі під час ратифікації чи приєднання, та відповідної іноземної держави.
3.43.З відомостей, що містяться на офіційному сайті Гаазької конвенції з міжнародного права (http://www.hcch.net/en/states/authorities/details3/ &aid=268) вбачається, що Республіка Польща вирішила приєднатися до Конвенції, заявивши, що вона виступає проти способів служби, зазначених у статтях 8 і 10, на її території (http://www.hcch.net/en/instruments/conventions/ status-table/notification).
3.44.Відповідно до статті 2 Конвенції кожна Договірна Держава призначає Центральний Орган, обов`язком якого є отримання прохань про вручення документів, що виходять від інших Договірних Держав, і здійснення процесуальних дій відповідно до положень статей 3 - 6. Кожна Держава організовує Центральний Орган згідно зі своїм правом.
3.45.За змістом статті 3 Конвенції орган влади чи судовий працівник, компетентний відповідно до права запитуючої Держави, направляють Центральному Органу запитуваної Держави прохання згідно з формуляром, що додається до цієї Конвенції, без потреби легалізації або виконання інших аналогічних формальностей. До прохання додається документ, що підлягає врученню, або його копія. Прохання і документ надаються в двох примірниках.
3.46.Згідно з пунктом "а" частини першої статті 5 Конвенції центральний орган запитуваної держави власноручно вручає документ або забезпечує його вручення відповідним органом у спосіб, визначений його внутрішнім правом для вручення документів, складених в цій державі, особам, що перебувають на її території.
3.47.Відповідно до статті 3 Договору між Україною і Республікою Польща у справах, що охоплюються цим договором, установи юстиції, зносяться між собою за посередництвом центральних органів, якщо інше не передбачено цим договором.
3.48.Центральними органами визначено: з боку України - Міністерство юстиції та Генеральну Прокуратуру, а з боку Республіки Польща - Міністерство юстиції. Центральні органи можуть домовитися, що установи юстиції договірних сторін зносяться між собою безпосередньо.
3.49.Тобто з метою належного повідомлення відповідача 2 про наявність та розгляд цієї справи, необхідно звернутись до компетентного органу Республіки Польща з проханням про вручення Bank Polski S.A. судових документів, у зв`язку з цим суд першої інстанції й зобов`язував позивачів здійснити переклад відповідних документів.
3.50.Що стосується переліку документів, які суд першої інстанції ухвалив направити відповідачу 2, варто зазначити, що перелік документів, вручення яких здійснює суд, визначається національним законодавством.
3.51.У Практичному керівництві вказується, що формуляр, оформлення якого передбачене статтею 5 Конвенції, був розроблений відповідно до основного каналу передачі (тобто коли документи направляються нерезиденту через Центральний орган). Вимоги щодо обов`язкового використання такого формуляру при направленні документів поштовими каналами немає.
3.52.14 сесія Гаазької конференції рекомендувала, що та частина бланка, яка містить "Основний зміст документа, що підлягає врученню", і яка супроводжується попередженням, має використовуватися у всіх випадках, коли судовий чи позасудовий документ підлягає врученню за кордоном. Суд у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи ухвалює рішення щодо доцільності дотримання цієї рекомендації.
3.53.З огляду на викладене, у справі, яка переглядається, згідно з положеннями ГПК України відповідачу 2 в порядку, передбаченому Конвенцією, мала бути відправлена ухвала суду про відкриття провадження у справі. Процесуальний закон не передбачає обов`язок суду направляти відповідачу також позовну заяву, прохання про вручення за кордоном судових або позасудових документів; підтвердження про вручення судових документів; короткий виклад документа, що підлягає врученню.
3.54.Проте, зобов`язання судом першої інстанції позивачів надати нотаріально засвідчений переклад позовної заяви з додатками, судового доручення у вигляді прохання про вручення документів у цивільній справі та підтвердження про їх вручення не може бути підставою для невиконання позивачами законної вимоги суду щодо перекладу, зокрема ухвали про відкриття провадження у справі, що в свою чергу дозволило б суду виконати свій обов`язок щодо повідомлення відповідача 2 про розгляд даної справи у визначеному законом порядку.
3.55.Стосовно доводів скаржника про те, що вимога щодо перекладу судових документів створює значний тягар для позивачів і порушує їх право на доступ до суду, Верховний Суд зазначає таке.
3.56.Витрати, пов`язані із залученням перекладача, сплачуються у порядку, передбаченому статтею 127 ГПК України.
3.57.З положень статті 127 ГПК випливає, що перекладач отримує винагороду за виконану роботу, пов`язану із справою, якщо це не входить до його службових обов`язків. Розмір витрат на оплату робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт перекладача має бути співмірним із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами. У випадках, коли сума витрат на оплату послуг перекладача повністю не була сплачена учасниками справи попередньо або в порядку забезпечення судових витрат, суд стягує ці суми на користь перекладача зі сторони, визначеної судом відповідно до правил про розподіл судових витрат, встановлених цим Кодексом.
3.58.В Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Державної судової адміністрації України від 27.06.2008 №1092/5/54, передбачено, що переклад документів, які підлягають врученню в порядку Конвенції, здійснюється фахівцем, запрошеним до відповідного суду України згідно зі статтею 75 Цивільного процесуального кодексу України (відповідна норма міститься у статті 72 ГПК України), або засвідчується уповноваженим перекладачем, або нотаріально.
3.59.Відповідно до статті 72 ГПК перекладачем є особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими. Перекладач допускається ухвалою суду за заявою учасника справи або призначається з ініціативи суду. Перекладач має право на оплату виконаної роботи. Перекладач зобов`язаний здійснювати повний і правильний переклад, посвідчувати правильність перекладу своїм підписом на процесуальних документах, що вручаються сторонам у перекладі на їхню рідну мову або мову, якою вони володіють.
3.60.Таким чином, суд з урахуванням обставин справи має право обрати один із варіантів:
- покласти на одну із сторін обов`язок з перекладу судових документів;
- самостійно залучити перекладача для перекладу судових документів відповідно до вимог Конвенції.
3.61.При цьому Суд відповідно до статті 125 ГПК України може: 1) стягнути витрати на залучення перекладача (здійснення перекладу документів для направлення відповідачеві - нерезиденту) з самого відповідача як забезпечення судових витрат; 2) зобов`язати відповідну сторону внести на депозитний рахунок суду попередньо визначену суму судових витрат.
3.62.Верховний Суд звертає увагу, що сам по собі статус міноритарного акціонера, на наявність якого посилається скаржник, не означає відсутності у такої особи фінансової спроможності забезпечити залучення перекладача для перекладу документів з метою їх подальшого направлення відповідачу щодо повідомлення про розгляд справи, у якій позивач має намір захистити свої майнові інтереси.
3.63.Судова практика склалась таким чином, що витрати на залучення перекладача покладаються зазвичай на позивача як на зацікавлену особу щодо вирішення справи по суті. Разом з тим, після ухвалення рішення у справі, у разі задоволення позову, вартість таких витрат стягується з відповідача в порядку ГПК України. Сторона не може покладатися виключно на статус міноритарного акціонера для зміни усталеного порядку несення судових витрат.
3.64.Крім того, скаржник не надав доводів/доказів на підтвердження того, що покладення на позивачів витрат на залучення перекладача становить для них надмірний тягар. Зокрема, скаржник не надав відомостей про вартість послуг перекладача, щодо недостатності доходів (прибутків) позивачів (їх неспівмірності з сумою витрат на переклад).
Подана позивачами (серед яких є і юридична особа) заява про відсутність коштів на переклад процесуальних документів не може бути належним доказом неможливості виконання вимог ухвали від 16.06.2022, оскільки будь яких- доказів (виписок з банківських рахунків, довідок чи актів про стан платоспроможності позивачів) до вказаної заяви позивачі не надали. Інших належних доказів, які б підтверджували існування обставин, які перешкоджали позивачам виконати вимоги ухвали суду щодо здійснення перекладу, зокрема ухвали суду про відкриття провадження у справі, позивачі також не надали.
3.65.Верховний Суд звертає увагу скаржника на відсутність у судів фінансування на залучення за власною ініціативою перекладача для здійснення перекладу судових документів з метою їх подальшого направлення стороні у справі за кордон (належного виконання судом свого обов`язку щодо направлення стороні повідомлення про розгляд справи). Такі витрати, як зазначалось вище, покладаються зазвичай на позивача як на заінтересовану особу щодо вирішення справи по суті з подальшим їх розподілом за результатами розгляду такої справи.
3.66.При цьому, Верховний Суд звертає увагу скаржника, що відсутність формального повідомлення відповідача (нерезидента) створює ризики подальшого скасування рішення або може стати підставою для відмови у визнанні та примусовому виконанні таких рішень за кордоном.
3.67.У Практичному керівництві зазначено, що принцип, згідно з яким суд вирішує питання, чи мають направлятися документи для вручення за кордоном відповідно до свого власного законодавства, був широко сприйнятий, незважаючи на розуміння небезпеки, пов`язаної з дозволом вручати всередині країни документів особі, яка не була в явній формі призначена агентом для отримання судових документів.
3.68.Водночас в Практичному керівництві зроблено застереження, що таке вручення може не відповідати цілям Конвенції, які полягають в тому, щоб забезпечити своєчасне повідомлення про судовий розгляд ту особу, якій мають бути вручені відповідні документи (пункт 32).
3.69.Кожен суд може здійснювати процесуальні дії виключно на території своєї держави, що випливає із принципу державного суверенітету. Повноваження суду не поширюються на територію іноземної держави. Відтак, якщо суд направляє судові документи без дотримання спеціального порядку вручення документів, передбаченого міжнародним договором, такі документи не розглядаються як судове повідомлення, повістка, рішення тощо, а мають статус звичайної кореспонденції приватної особи. Шляхом підписання міжнародного договору держава надає дозвіл іноземним судам офіційно вручати судові документи на своїй території. Якщо документ вручений не у порядку, визначеному міжнародним договором, то сторона, яка отримала такий документ, завжди може стверджувати, що вона не була повідомлена належним чином про судовий розгляд, не отримала ухвалу чи рішення суду. Вручення судового документу іноземній фізичній чи юридичній особі поза спеціальним порядком, встановленим міжнародним договором, може розглядатися як неповага суду до суверенітету іноземної держави.
3.70.Таким чином, якщо суд, керуючись національним законодавством, певними міркуваннями та доводами, не дотримається встановленого Конвенцією формального порядку повідомлення всіх відповідачів, це може призвести до неможливості визнання та примусового виконання рішення суду за кордоном (у країні місцезнаходження відповідача чи його майна).
3.71.При цьому, Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про можливість направлення відповідачу 2 судових документів українською мовою, адже скаржником не доведено, а судами не встановлено, що відповідач 2 (нерезидент) (його працівники) володіють українською мовою, якою складена, зокрема, ухвала суду про відкриття провадження у справі в тій мірі, яка може забезпечити можливість правильно та у повному обсязі зрозуміти зміст таких документів, з метою реалізації права на захист своїх інтересів.
Неповернення направлених позивачем відповідачу 2 позовної заяви та інших процесуальних документів, які складені українською мовою, та від отримання яких міг відмовитись відповідач 2 з огляду на відсутність їх перекладу, а також наявність в матеріалах справи копії повідомлення від 11.01.2018 №DER-41/2018, складеного як українською, так і польською мовами у відносинах між суб`єктами двох країн не дає підстав вважати, що відповідач 2 володіє українською мовою (тобто мовою запитуючого суду), відповідно, про можливість направлення йому судових документів українською мовою.
3.72.З огляду на наведене Верховний Суд вважає недоцільними доводи скаржника про невиконання судами попередніх інстанцій обов`язку щодо надсилання відповідачу 2 ухвал суду, адже невиконання позивачами вимоги суду щодо перекладу цих документів, зокрема ухвали суду про відкриття провадження у справі, позбавляє суд можливості виконати свій обов`язок щодо належного повідомлення відповідача 2 про наявність та розгляд цієї справи.
3.73.Відтак, оскільки невиконання позивачами вимог ухвали суду щодо перекладу документів унеможливило дотримання судом процедури вручення судових документів у визначені законодавством строки, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про залишення позову без розгляду.
3.74.Доводи скаржника стосовно того, що невиконання таких вимог не може бути підставою для залишення позову без в розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України, Верховний Суд відхиляє, адже в цьому випадку йдеться про ігнорування позивачами своїх процесуальних обов`язків і вимог суду, що унеможливлює розгляд справи господарським судом, а саме у зв`язку з неможливістю належним чином повідомити відповідача 2 (нерезидента) про розгляд цієї справи.
3.75.При цьому, Верховний Суд звертає увагу скаржника на усталену судову практику стосовно того, що жодні норми процесуального законодавства та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, не містять вимоги щодо необхідності повідомлення іноземного суб`єкта господарювання про кожне наступне судове засідання зі справи шляхом направлення до компетентного органу іноземної держави судового доручення про вручення йому документів та у зв`язку з цим зупинення щоразу провадження у справі (постанови Верховного Суду від 10.09.2018 у справі №910/6880/17, від 08.07.2019 у справі №910/570/16, від 09.06.2020 у справі 910/3980/16).
В цьому випадку суд першої інстанції, зобов`язуючи позивачів надати переклад документів, зокрема ухвали суду про відкриття провадження у справі, мав на меті повідомити відповідача 2 про наявність позову до нього та розгляд відповідної справи судом. У випадку ненадання позивачами перекладу документів та направлення їх поштою, на чому наполягає скаржник, суд не може дотриматись свого обов`язку щодо належного повідомлення відповідача 2 про розгляд цієї справи, і, як наслідок, розглянути цю справу по суті, та змушений був би повторно направляти ці документи, але вже з перекладом і через уповноважений орган, що потягло б за собою лише затягування строку розгляду справи, суперечило б вимогам чинного законодавства та засаді процесуальної економії. Виконання судом вимог Конвенції щодо направлення судових документів не призводить до порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, про що помилково стверджує скаржник.
4.Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
4.1.Відповідно до частини третьої статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
4.2.Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 ГПК України).
4.3.Перевіривши ухвалу суду першої інстанції, залишену без змін постановою апеляційного суду, про залишення позову без розгляду в межах вимог та доводів касаційних скарг, встановивши, що відповідні доводи щодо наявності підстав для скасування оскаржуваних судових актів чи їх зміни не знайшли свого підтвердження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.
5. Розподіл судових витрат
5.1.З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В :
1.Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2.Постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.02.2023 та ухвалу Господарського суду Львівської області від 15.11.2022 у справі №914/86/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий С.В. Бакуліна
Судді І.Д. Кондратова
В.І. Студенець
