ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 травня 2023 року
м. Київ
справа №460/1864/20
адміністративне провадження № К/990/1317/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Рибачука А.І.,
суддів: Мороз Л.Л., Бучик А.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 460/1864/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Русана Плюс» до Рівненської обласної державної адміністрації (далі - Рівненська ОДА), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Управління культури і туризму Рівненської ОДА, за участю прокурора Рівненської окружної прокуратури, про визнання протиправним та скасування рішення,
провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою заступника керівника Львівської обласної прокуратури та Рівненської ОДА
на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17.06.2022, ухвалене у складі головуючого судді Щербакова В.В.
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.12.2022, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді: Кухтея Р.В., суддів: Носа С.П., Шевчук С.М.,
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У березні 2020 року ТОВ «Русана Плюс» звернулось до суду з позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати розпорядження Рівненської ОДА від 11.12.2019 №1010 «Про взяття на облік об`єкта культурної спадщини».
Позов обґрунтовано тим, що будівля, розташована за адресою: м. Рівне, вул. 16 липня, 59, не є об`єктом культурної спадщини, а історична довідка, яка слугувала підставою прийняття оспорюваного розпорядження помилково була взята відповідачем до уваги, оскільки в порушення вимог Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 № 158 (далі - Порядок № 158) не містила інформації про автентичність об`єкта, його цінність з архітектурного погляду, а також інформації про історико-архівні дослідження та архітектурні вишукування; не містила відомостей про дату її складання та інформації про її замовника.
2. Рівненський окружний адміністративний суд від 17.06.2022 задовольнив позовні вимоги.
3. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 01.12.2022 частково задовольнив апеляційні скарги Рівненської обласної військової адміністрації та Рівненської обласної прокуратури: змінив рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17.06.2022 в частині мотивів його прийняття; у решті рішення суду першої інстанції - залишив без змін.
4. 05.01.2023 заступник керівника Львівської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17.06.2022 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.12.2022 у справі № 460/1864/20 за вищевказаним позовом, з підстави, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
5. Верховний Суд ухвалою від 24.01.2023 відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
6. Ухвалою від 13.04.2023 Верховний Суду прийняв до касаційного розгляду заяву Рівненської ОДА про приєднання до касаційної скарги заступника керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17.06.2022 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.12.2022 у справі № 460/1864/20 за вищевказаним позовом.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
7. У справі, яка розглядається суди встановили, що ТОВ «Русана Плюс» зареєстроване як юридична особа 02.03.2015 (№16081360000011762), видом діяльності якого, зокрема, є діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування (КВЕД 56.10). ТОВ «Русана Плюс» є правонаступником ТОВ «Русана».
14.04.2010 між Управлінням комунальної власності виконавчого комітету Рівненської міської ради (орендодавець) та ТОВ «Русана» (орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення №1936, відповідно до пункту 1.1 розділу 1 «Предмет договору» якого, орендодавець передає, а орендар приймає в орендне користування нежитлову будівлю, розташовану за адресою: м. Рівне, вул. 16 Липня, 59, загальною площею 359,9 кв.м., з метою використання під розміщення офісу, торговельного об`єкту з продажу непродовольчих та продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи та кафе, яке здійснює продаж товарів підакцизної групи.
21.05.2015 між Управлінням комунальної власності виконавчого комітету Рівненської міської ради та ТОВ «Русана Плюс» було укладено додатковий договір до Договору №1936, за змістом якого, преамбулу договору та розділ «Юридичні адреси та платіжні реквізити сторін» викладено у новій редакції.
21.07.2016 між Управлінням комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради та ТОВ «Русана Плюс» було укладено додатковий договір до договору оренди нежитлового приміщення від 14.04.2010 №1936, пункт 1.1 якого викладено в новій редакції, а саме: «орендодавець передає, а орендар приймає в орендне користування нежитлову будівлю».
21.10.2019 громадська організація «Наша мета» звернулася до Рівненської ОДА з листом № 32, у якому просила вирішити питання про занесення будівлі, розташованої за адресою: м. Рівне, вул. 16 Липня, 59 до переліку об`єктів культурної спадщини, до якого додано фотофіксацію об`єкта на 1 аркуші та історичну довідку на 3 аркушах. Вказаний лист надійшов до Управління культури і туризму Рівненської ОДА 21.10.2019 за №вх-1944/01-08/19.
За змістом історичної довідки, що міститься в матеріалах справи, будівля є одним з найстаріших житлових мурованих будинків м. Рівного.
Збудований, за інформацією з картографічних джерел, наприкінці ХVIII століття. Зокрема, зображений на одному з найдавніших відомих планів м. Рівного 1797 року, виконаного архітектором Я.Я. Бургiньйоном «План замку, садів, парку та частини міста Рівне». Споруджений на території, де в названий період розташовувалась резиденція власників міста Рівного - князів Любомирських. Входив до складу палацово-паркового ансамблю. Найімовірніше, призначався для розміщення варти резиденції, звідки і пішла назва частини території - «яничарка». За іншою версією, будинок був помешканням управителя маєтку князів Любомирських.
Картографічні матеріали свідчать, що будинок був у числі небагатьох об`єктів, які вціліли в Рівному після пожежі 1847 року.
Збережені іконографічні матеріали (фото початок XX століття) дозволяють стверджувати, що первісно будинок був одноповерховим, накритим доволі високим вальмовим дахом. У плані - наближений до квадрату (габаритні розміри 18.20 х 13.80 м), з п`ятьма входами: двома - зі сторони вул. 16 Липня (східної сторони), по одному - з північної, південної та західної сторін. План будівлі розділений поперечними несучими стінами на три рівновеликі блоки. До південного i північного зі сторони двору прибудовані невеликі одноповерхові об`єкти. У центральному приміщенні першого поверху наявні два дерев`яні стовпи.
Ритм головного фасаду по першому поверху формують високі двостулкові вікна, декоровані горизонтальними накладними елементами. Вікна таких же габаритів розташовані на східному та південному фасадах.
Основним акцентом об`єму є мезонін, завершений трикутними фронтонами. Західний фронтон декорований круглим вікном. Поява мезоніну, ймовірно, стала результатом реконструкції будинку, здійсненої у 1920-х роках. Поверхня фасаду мезоніну зі сторони вулиці 16 Липня прорізана трьома прямокутними вікнами, розділеними простінками, що декоровані приземистими бочкоподібними пів колонами стилізованого тосканського ордеру (*один з п`яти архітектурних ордерів, що виник у Стародавньому Римі на рубежі I століття до нової ери і I століття нової ери.) Ці елементи свідчать про вплив національно-романтичного напряму (так званого «садибного стилю»), що характерно для архітектури Другої Речі Посполитої.
Підйом на мансардний поверх здійснюється забіжними дерев`яним сходами з дерев`яними поручнями.
На момент обстеження (вересень 2019 року) перебуває в аварійному стані.
Будинок являє собою унікальний збережений зразок міської забудови Рівного кінця ХVІІІ століття - початок ХХ ст.
Питання щодо взяття на облік як об`єкта культурної спадщини спірної будівлі розглядалось 05.11.2019 на засіданні консультативної ради з питань охорони культурної спадщини управління культури і туризму Рівненської ОДА, яка шляхом голосування «за» одноголосно постановила підтримати пропозицію громадської організації «Наша мета» та рекомендувала управлінню культури і туризму Рівненської ОДА підготувати проект розпорядження голови облдержадміністрації щодо занесення його до Переліку об`єктів культурної спадщини.
Розпорядженням Рівненської ОДА від 11.12.2019 №1010 «Про взяття на облік об`єкта культурної спадщини» вирішено будинок (мурований) занести до Переліку об`єктів культурної спадщини згідно з додатком.
Вважаючи вказане розпорядження Рівненської ОДА протиправним, ТОВ «Русана Плюс» звернулося до суду з цим позовом.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
8. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із протиправності оспорюваного розпорядження відповідача, оскільки нежитловий будинок по вул. 16 Липня, 59 немає ознак притаманних історичним об`єктам культурної спадщини та об`єктам архітектури з огляду на те, що відсутній зв`язок вказаного об`єкта з історичними подіями, віруваннями, життям і діяльністю людей, які зробили значний внесок у розвиток культури м. Рівне.
9. Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині мотивів його прийняття, виходив із того, що визначальним у спірному випадку є одночасне дотримання в історичній довідці всіх зазначених у пункті 6 Розділу ІІ Порядку №158 вимог у сукупності, що виступає єдиною та необхідною правовою підставою для розгляду уповноваженим органом питання про взяття на облік об`єкта культурної спадщини. Разом з тим, як видно зі змісту історичної довідки, така не містить інформації, передбаченої пунктом третім Розділу ІІ Порядку №158, зокрема, щодо автентичності об`єкта, його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
10. Касаційна скарга заступника керівника Львівської обласної прокуратури обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення частини другої статті 14 Закону України від 08.16.2000 № 1805-III «Про охорону культурної спадщини» (далі - Закон №1805-III), пунктів 4, 5 Порядку визначення категорії пам`яток, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.05.2019 № 452, Розділу ІІ Порядку № 158, а висновок Верховного Суду щодо питання застосування цих норм права у подібних правовідносинах - відсутній.
Окрім того, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій в порушення норм процесуального права не досліджували обставини щодо дотримання відповідачем процедури прийняття оспорюваного розпорядження, однак надали оцінку історичним та архітектурним цінностям будинку, який вказаним розпорядженням відповідача було внесено до Переліку об`єктів культурної спадщини, перебравши на себе повноваження Рівненської ОДА.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
11. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів виходить із такого.
12. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
13. Статтею 54 Основного Закону визначено, що культурна спадщина охороняється законом.
14. Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон № 1805-III.
15. Згідно з дефініціями, наведеними у статті 1 Закону №1805-III:
культурна спадщина - це сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об`єктів культурної спадщини;
об`єкт культурної спадщини - це визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.
16. За правилами статті 2 Закону № 1805-III об`єкти культурної спадщини поділяються за типами, зокрема на: споруди (витвори) - це твори архітектури та інженерного мистецтва, твори монументальної скульптури та монументального малярства, археологічні об`єкти, печери з наявними свідченнями життєдіяльності людини, будівлі або приміщення в них, що зберегли автентичні свідчення про визначні історичні події, життя та діяльність відомих осіб (частини перша);
та видами, зокрема на об`єкти архітектури - окремі будівлі, архітектурні споруди, що повністю або частково збереглися в автентичному стані і характеризуються відзнаками певної культури, епохи, певних стилів, традицій, будівельних технологій або є творами відомих авторів (частина друга).
17. Згідно із частиною першою статті 13 Закону № 1805-III об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Порядок визначення категорій пам`яток встановлюється Кабінетом Міністрів України.
18. Занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам`ятки) провадяться відповідно до категорії пам`ятки:
а) пам`ятки національного значення - постановою Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини протягом одного року з дня одержання подання;
б) пам`ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам`яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання (частина перша статті 14 Закону № 1805-III).
19. При цьому, частиною другою статті 14 Закону № 1805-III передбачено, що об`єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам`ятки вноситься до Переліку об`єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об`єкта або уповноважений ним орган (особу).
Переліки об`єктів культурної спадщини затверджуються рішеннями відповідних органів охорони культурної спадщини.
Порядок обліку об`єктів культурної спадщини визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.
20. Таким чином, взяття на облік об`єкта культурної спадщини шляхом занесення його до Переліку об`єктів культурної спадщини - це перший етап у процедурі державної реєстрації об`єктів культурної спадщини.
21. Відповідно до абзацу третього частини другої статті 14 Закону № 1805-III Міністерство культури України наказом від 11.03.2013 № 158 «Про затвердження Порядку обліку об`єктів культурної спадщини» затвердило Порядок № 158, який визначає єдину систему обліку об`єктів культурної спадщини незалежно від їх видів та типів.
22. Так розділ II Порядку № 158 регламентує механізм взяття на облік об`єкта культурної спадщини, згідно із пунктом 1 якого взяття на облік об`єкта культурної спадщини забезпечують уповноважені органи, повноваження яких поширюється на територію розміщення такого об`єкта, шляхом занесення його до Переліку об`єктів культурної спадщини (далі - Перелік).
Якщо об`єкт розміщений на території двох або більше адміністративно-територіальних одиниць, взяття на облік забезпечується спільним рішенням відповідних уповноважених органів.
23. Уповноважений орган розглядає питання про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку за власною ініціативою або за зверненням фізичних, юридичних осіб або інших громадських формувань (пункт 2 Порядку № 158).
24. Згідно із пунктом 3 Порядку № 158 питання про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку розглядається на підставі:
фотофіксації об`єкта: фото загального вигляду, фото об`єкта в контексті (навколишньому середовищі), фото найбільш цінних (характерних) елементів об`єкта, фото рухомих об`єктів (деталей), фото загроз (дії негативних чинників);
історичної довідки, яка містить інформацію про автентичність об`єкта, його цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду, дані історико-архівних досліджень, архітектурних, мистецтвознавчих, бібліографічних та містобудівних вишукувань, складеної у відповідності до вимог пункту 5 розділу III цього Порядку або витяг із наукового звіту дослідника археологічної спадщини.
25. Відповідно до пункту 5 розділу III Порядку № 158 історичну довідку підписує особа, що має науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук або доктора наук) за спеціальністю «музеєзнавство, пам`яткознавство» або таких наук:
мистецтвознавство, культурологія, архітектура - для об`єктів монументального мистецтва;
архітектури - для об`єктів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва, а також ландшафтних;
історії - для археологічних, історичних об`єктів та об`єктів науки і техніки.
До історичної довідки додаються копії документів, що підтверджують науковий ступінь особи, що її підписала, якщо вимоги до наявності наукового ступеню встановлені цим Порядком.
26. Отже, питання про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку вирішується на підставі вичерпного переліку документів, а саме: фотофіксації об`єкта; історичної довідки або витягу із наукового звіту дослідника археологічної спадщини.
27. При цьому, обов`язковою вимогою до складання історичної довідки законодавець визначає її підписання особою, що має науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук або доктора наук) за спеціальністю «музеєзнавство, пам`яткознавство» або архітектури - для об`єктів архітектури та загальні вимоги щодо її змісту стосовно інформації, яка має міститись у ній в залежності від класифікації об`єктів культурної спадщини.
28. Рішення про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку приймається у формі розпорядження голови місцевої державної адміністрації або акта Ради міністрів Автономної Республіки Крим, яке в день прийняття оприлюднюється на веб-сайті уповноваженого органу та має містити таку інформацію про об`єкт: найменування; власник або уповноважений ним орган (у разі наявності); місцезнаходження; дата утворення; вид; автентичність (збережено, збережено частково); цінність об`єкта з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду (пункт 4 розділу ІІ Порядку № 158).
29. Відповідно до пункту 6 розділу ІІ Порядку № 158 в занесенні об`єкта культурної спадщини до Переліку за зверненням фізичних, юридичних осіб або інших громадських формувань може бути відмовлено у разі неподання документів, передбачених пунктом 3 цього розділу, або відсутності в історичній довідці обґрунтувань автентичності об`єкта, його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду.
Відмова уповноваженого органу не перешкоджає повторному поданню документів з врахуванням зауважень уповноваженого органу.
30. Об`єкт набуває статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини з дня його внесення до Переліку (пункт 7 розділу ІІ Порядку № 158).
31. У свою чергу, згідно із пунктом 12 розділу ІІ Порядку № 158 вилучення щойно виявленого об`єкта культурної спадщини з Переліку допускається лише у разі прийняття Мінкультури рішення про відмову в занесенні об`єкта культурної спадщини до Реєстру у зв`язку із невідповідністю його критеріям, якщо уповноваженим органом протягом шести місяців з дня отримання відмови не подано документи, визначені пунктом 1 розділу IV, для занесення цього об`єкта культурної спадщини до Реєстру.
Рішення про виключення об`єкта культурної спадщини з Переліку з підстав, визначених абзацом першим цього пункту, приймається у формі розпорядчого документа уповноваженого органу, яке в день прийняття рішення оприлюднюється на його веб-сайті та направляється Мінкультури.
Питання про взяття на облік об`єкта культурної спадщини, вилученого із Переліку, розглядається за умови подання доопрацьованих документів з додатковим обґрунтуванням його автентичності та цінності.
32. При цьому, критерії, у розумінні Порядку № 185 - це сукупність ознак об`єкта культурної спадщини, класифікації його за типами та видами, що визначені абзацами третім та четвертим статті 1 та статтею 2 Закону № 1805-III, яким він має відповідати для набуття правового статусу пам`ятки.
33. Аналіз наведених норм права, в контексті спірних відносин, свідчить про те, що вирішення питання про занесення об`єкта архітектури до Переліку як виду об`єкта культурної спадщини здійснюється уповноваженим органом на підставі історичної довідки, яка має містити інформацію щодо його автентичності та загальні характеристики історичної та архітектурної цінності, підписаної уповноваженої особою.
34. За таких обставин, висновок суду апеляційної інстанції про невідповідність пункту 3 Розділу ІІ Порядку №158 змісту історичної довідки, на підставі якої оспорюваним розпорядженням відповідача вирішувалось питання про занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку, зокрема, щодо автентичності об`єкта, його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду, не ґрунтується на правильному розумінні закону, у зв`язку із чим його постанова підлягає скасуванню.
35. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції, при розгляді цієї справи, в порушення статті 2 КАС України, надав оцінку історичним та архітектурним цінностям вказаного будинку, критерії щодо яких перевіряються під час вирішення питання щодо занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру, тобто на іншому етапі державної реєстрації об`єкта культурної спадщини з метою його охорони, та дійшов до передчасного висновку про відсутність у нього ознак притаманних об`єктам культурної спадщини у розумінні статей 1, 2 Закону № 1805-III, оскільки у спірному випадку суд має перевірити чи вчинені уповноваженим органом дії щодо занесення спірного будинку до Переліку, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тобто виключно щодо дотримання Рівненською ОДА процедури занесення зазначеного вище будинку до вказаного Переліку.
36. Таким чином, з огляду на зміст історичної довідки, колегія суддів вважає, що у ній у повній мірі висвітлено та обґрунтовано автентичність об`єкта (часткову збереженість), його цінність як об`єкта культурної спадщини - унікальністю збереженого зразку міської забудови м. Рівне кінця ХVІІІ століття - початок ХХ століття, а також вона підписана доктором архітектури, як цього вимагає пункт 3 розділу ІІ та пункт 5 розділу III Порядку № 158.
37. За таких обставин оспорюване у цій справі розпорядження відповідача відповідає критеріям, визначеним статтею 2 КАС України.
38. З урахуванням наведеного рішення суду першої інстанції також підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
39. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
40. Оскільки суди попередніх інстанцій повно встановили обставини справи, проте неправильно застосували норми матеріального права, їх рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового - про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 345, 351, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури та Рівненської обласної державної адміністрації задовольнити.
Скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17.06.2022 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 01.12.2022 у справі № 460/1864/20.
Ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
...........................
...........................
...........................
А.І. Рибачук
Л.Л. Мороз ,
А.Ю. Бучик
Судді Верховного Суду
