Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
01 травня 2023 року
м. Київ
справа №580/2605/22
адміністративне провадження №К/990/34875/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши заяву ОСОБА_1 про відвід судді Соколова В.М. у справі №580/2605/22 за позовом ОСОБА_1 до Жашківського районного суду Черкаської області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди,
УСТАНОВИВ:
У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Жашківського районного суду Черкаської області, у якому просила: визнати незаконним розпорядження № 705/4416/20/4437/22 від 08 червня 2022 року Жашківського районного суду Черкаської області; зобов`язати Жашківський районний суд Черкаської області винести розпорядження про передачу справи № 705/4416/20 до найбільш територіально наближеного суду - Маньківського районного суду Черкаської області; стягнути на користь позивачки моральну шкоду в сумі 10 000 грн.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2022 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2022 року, закрито провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (по тексту - КАС України). Роз`яснено позивачці, що повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.
12 грудня 2022 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2022 року у справі №580/2605/22.
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2023 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 345 КАС України.
27 квітня 2023 року через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшли заяви ОСОБА_1 про відвід суддів Соколова В.М. і Єресько Л. О. від розгляду цієї справи.
Ухвалами від 27 квітня 2023 року Верховний Суд визнав необґрунтованими заяви ОСОБА_1 про відвід суддів і передав їх до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення судді, який не входить до складу суду, що розглядає дану справу, в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, для розгляду.
28 квітня 2023 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» повторно подала заяву про відвід судді Соколова В.М. від розгляду цієї справи.
Вдруге подана заява позивачки обґрунтована тим, що суддя Соколов В.М. ігнорує її клопотання та відводи, що свідчить про його упередженість і необ`єктивність, які вже відбулися під час розгляду даної справи. Заявниця уважає, що наполягання судді Соколова В.М. на участі у розгляді справи є доказом побічної зацікавленості у її розгляді та суперечить поняттю «судом встановленим законом».
Розглянувши вказану заяву, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Відповідно до частини третьої статті 40 КАС України питання про відвід судді вирішується судом, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.
Відповідно до частини першої статті 36 КАС України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу): 1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі; 2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи; 3) якщо він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді; 5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.
Враховуючи нормативний зміст пункту 4 частини першої статті 36 КАС України, відвід судді може бути заявлений й з інших підстав, відмінних від перелічених у пунктах 1, 2, 3, 5 частини першої цієї ж статті. У будь-якому разі оцінюватися має саме те, чи викликають певні обставини розумний сумнів у неупередженості або об`єктивності судді у стороннього спостерігача.
Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу, яка встановлює недопустимість повторної участі суддів в розгляді адміністративної справи.
Метою запровадження інституту відводу судді (суддів) від розгляду справи є гарантування безсторонності суду, зокрема, з ціллю запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У цьому зв`язку Верховний Суд принагідно зауважує, що стандарт безсторонності ґрунтується, насамперед, на тому, що судді мають розглядати справи на основі фактів та згідно з законом, без жодних обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручання, прямих чи непрямих, з будь-чийого боку або з будь-якої причини. Також неупередженість стосується способу мислення або ставлення суду до питань і сторін у конкретній справі. Тож слово «неупереджений» передбачає виключення (усунення) розумних та обґрунтованих сумнівів щодо упередженості судді, як реальної, так і суб`єктивної.
При цьому слід звернути увагу на те, що жодна норма національного права не визначає зміст нормативної конструкції «неупередженість» («безсторонність») судді, а тому під час з`ясування основних критеріїв неупередженості Суд уважає за потрібне керуватися джерелами міжнародного права, зокрема принципами, сформульованими у практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Так, практика ЄСПЛ свідчить, що при об`єктивному підході до встановлення наявності упередженості суду (суддів) повинно бути визначено окремо від поведінки судді, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Коли це стосується органу, який засідає як суд присяжних, то визначається, окремо від персональної поведінки його членів, чи існують явні факти, що ставлять під сумнів неупередженість органу в цілому. Так само й у вирішенні питання щодо існування легітимних причин сумнівів у неупередженості конкретного судді (пункти 45- 50 рішення ЄСПЛ у справі «Морель проти Франції»; пункт 23 рішення ЄСПЛ у справі «Пескадор Валеро проти Іспанії») або органу, що засідає у вигляді суду присяжних (пункт 40 рішення ЄСПЛ у справі «Лука проти Румунії»), позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є наявність обґрунтованості сумніву в неупередженості суду (пункт 44 рішення ЄСПЛ у справі «Ветштайн проти Швейцарії»; пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі «Пабла Кю проти Фінляндії»; пункт 96 рішення ЄСПЛ у справі «Мікалефф проти Мальти»).
У рішенні від 09 листопада 2006 року у справі «Білуха проти України» (заява № 33949/02, пункт 49) ЄСПЛ зазначив, що відповідно до усталеної практики Суду наявність безсторонності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див., серед іншого (inter alia), рішення у справі «Фей проти Австрії» від 24 лютого 1993 року, пункти 27, 28 і 30; рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії», № 33958/96, пункт 42). У кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду (див. рішення у справі «Пуллар проти Сполученого Королівства», від 10 червня 1996 року, пункт 38).
Отже, для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості, заявнику потрібно довести наявність відповідних зазначених вище суб`єктивних та/або об`єктивних елементів стандарту неупередженості (зокрема, але не винятково, йдеться про такі ознаки як особисте переконання та поведінка конкретного судді, що вказують на його безпосередню зацікавленість у результатах розгляду справи, неналежне забезпечення конкретним судом та його складом, визначеним для розгляду справи, дотримання процесуальних прав і свобод сторін та осіб, які беруть участь у справі тощо).
Таким чином не може бути підставою для відводу судді заява, яка містить лише припущення про існування відповідних обставин, непідтверджених належними і допустимими доказами. Таким чином, відвід повинен бути вмотивований, з наведенням відповідних аргументів, доказів, які підтверджують наявність підстав для відводу.
Зі змісту заяви про відвід судді слідує, що необхідність відводу судді Соколова В.М. від розгляду справи №580/2605/22 ОСОБА_1 мотивує тим, що суддя ігнорує клопотання та відводи позивачки, зокрема клопотання від 02 березня 2023 року суддею не вирішено.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 36 КАС України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Отже, мотиви, наведені у поданій ОСОБА_1 заяві, не є чинником, який може свідчити про упередженість та необ`єктивність судді та не можуть слугувати підставою для відведення судді Соколова В.М., оскільки фактично зводяться до незгоди заявниці з процесуальними діями (рішеннями) судді.
Більше того, з предмета та меж перегляду в цій справі не простежується будь-яка залежність чи взаємозв`язок, що прямо чи опосередковано вказували б на упередженість або необ`єктивність судді Соколова В.М. при касаційному розгляді справи № 580/2605/22.
За таких обставин, заява про відвід судді Соколова В.М. є необґрунтованою.
У частині четвертій статті 40 КАС України закріплено, якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу, він вирішує питання про зупинення провадження у справі. У цьому випадку вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід. Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.
Керуючись статтями 36, 39, 40 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
Заяву ОСОБА_1 про відвід судді Соколова В.М. у справі № 580/2605/22 визнати необґрунтованою.
Передати заяву ОСОБА_1 про відвід судді Соколова В.М. у справі № 580/2605/22 до Секретаріату Касаційного адміністративного суду для визначення судді, який не входить до складу суду, що розглядає дану справу, в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, для розгляду заяви.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
В.М. Соколов
Л.О. Єресько
А.Г. Загороднюк ,
Судді Верховного Суду
