ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 640/9980/20
адміністративне провадження № К/9901/43188/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Губської О. А.,
суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,
розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України, третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Департамент з питань виконання кримінальних покарань про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення коштів, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 червня 2021 року, прийняте у складі судді Шевченко Н.М., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року, ухвалену у складі колегії суддів: Епель О.В. (головуючий), Губської Л.В., Карпушової О.В.,
І. Суть спору:
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України, Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України, третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Департамент з питань виконання кримінальних покарань, в якому просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №1398/к від 06.04.2020 «Про звільнення» в частині звільнення підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 06.04.2020 з Державної кримінально-виконавчої служби України з посади заступника начальника Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробацїї Міністерства юстиції у зв`язку із скороченням штату відповідно до частини 5 ст.23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та п.4 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію»;
1.2. визнати протиправним та скасувати наказ Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробацїї Міністерства юстиції від 06.04.2020 № 99/ОС- 20 «Про оголошення наказу»;
1.3. поновити ОСОБА_1 на службі в Державній кримінально-виконавчій службі України на посаді заступника начальника Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробацїї Міністерства юстиції з 07.04.2020;
1.4. стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07.04.2020 по день ухвалення рішення у справі виходячи з середньоденної заробітної плати 920,21 грн за один календарний день служби;
1.5. рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з розрахунку за один місяць допустити до негайного виконання.
2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відповідач, приймаючи наказ про звільнення ОСОБА_1 зі служби, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
3. Відповідачі та третя особа позов не визнали та просили відмовити в його задоволенні.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. З 01.08.1998 по 31.12.2016 позивач проходив службу в органах внутрішніх справ та Державній кримінально-виконавчій службі України.
5. Наказом від 25.04.2017 Центрального міжрегіонального управління №150/ос-17 позивача призначено на посаду начальника відділу енерго-забезпечення та інжирних мереж управління матеріально-технічного забезпечення Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції.
6. Наказом Центрального міжрегіонального управління від 15.07.2019 № 122/0019 позивач звільнений з посади, в порядку просування по службі та 16.07.2019 наказом Центрального міжрегіонального управління №1999/к від 15.07.2019 призначений заступником начальника Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції.
7. Наказом Міністерства юстиції України від 06.04.2020 №1398/к «Про звільнення» позивача звільнено з Державної кримінально-виконавчої служби України з посади заступника начальника Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції у зв`язку із скороченням штату відповідно до частини 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та п.4 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію». Підставою зазначено попередження від 04.02.2020, пропозиція від 01.04.2020.
8. Відповідно до наказу від 06.04.2020 № 99/ОС-20 «Про оголошення наказу» оголошено наказ Міністерства юстиції України від 06.04.2020 №1398/к «Про звільнення» ОСОБА_1 та зобов`язано Центральне міжрегіональне управління здійснити розрахунок.
9. Не погоджуючись з такими наказами, позивач звернувся до суду з цим позовом.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухваленн
10. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 червня 2021 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року позовні вимоги задоволено частково.
10.1. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України №1398/к від 06.04.2020 «Про звільнення» в частині звільнення підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 06.04.2020 з Державної кримінально-виконавчої служби України з посади заступника начальника Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробацїї Міністерства юстиції у зв`язку із скороченням штату відповідно до частини 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та п.4 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію»;
10.2. поновлено позивача на службі в Державній кримінально-виконавчій службі України на посаді заступника начальника Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробацїї Міністерства юстиції з 07.04.2020;
10.3. стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 суму грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, починаючи з 07.04.2020 по 02.06.2021 в розмірі 391 375,46 грн.
10.4. У задоволенні позову в іншій частині позовних вимог відмовлено.
10.5. Рішення суду в частині поновлення на службі та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 27822,76 грн допущено до негайного виконання.
11. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що станом на час, коли позивачу були запропоновані вакантні посади (02.04.2020) була, зокрема, вільна посада заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Мін`юсту, яка йому не пропонувалася та існувала до 15.04.2020 (фактично скорочена наказом Міністерства юстиції України від 15.04.2020 № 1484/к).
11.1. Крім того, суд зазначив, що позивач відмовився від всіх запропонованих йому посад, але водночас він звертався із заявою про призначення його на рівнозначну посаду, відсутність якої відповідачами не доведено.
11.2. Також суд вказав, що відповідачами не надано доказів здійснення оцінки кваліфікації та досягнень у службовій діяльності, з`ясування можливості подальшого проходження позивачем служби, з урахуванням його особистих якостей і досвіду роботи, під час вирішення питання щодо звільнення зі служби.
11.3. Разом з тим, суд вказав, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) з працевлаштування працівників ліквідованої установи.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
12. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, Міністерство юстиції України звернулося із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
13. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі за вказаною скаргою на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).
14. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач зазначає, що висновок Верховного Суду щодо процедури застосування органами Державної кримінально-виконавчої служби України положень статті 68 Закону України «Про Національну поліцію» (далі - Закон) стосовно реалізації права роботодавця на призначення поліцейського, посада якого скорочена у зв`язку з ліквідацією органу, в якому він служив, на іншу посаду у новоствореному органі з урахуванням його досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я та ставлення до виконання службових обов`язків відсутній.
15. Скаржник наголосив, що Міністерством у повному обсязі реалізовано обов`язок стосовно працевлаштування ОСОБА_1 до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань у зв`язку із скороченням його посади.
15.1. При цьому, відповідач зазначив, що стаття 68 Закону України «Про Національну поліцію» передбачає свободу роботодавця щодо призначення поліцейського, посада якого скорочена, на іншу посаду. Поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону.
15.2. Також скаржник звертає увагу, що 04.02.2020 заступника начальника Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 було попереджено про звільнення з посади та зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України. На підставі листа Департаменту з питань виконання кримінальних покарань від 24.03.2020 № 8/1-447/Тв, 02.04.2020 ОСОБА_1 було здійснено пропозицію продовжити проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України на одній з запропонованих вакантних посад у Департаменті. Однак, ОСОБА_1 не погодився на зайняття жодної із запропонованих посад. Відсутність рапорту ОСОБА_1 щодо проходження служби на одній із запропонованих посад в Департаменті до Мін`юсту є підтвердженням факту відсутності бажання Позивача продовжувати службу.
15.3. Крім того, скаржник зазначив, що у ході розгляду справи судами надавалась оцінка не включення до списку посад, запропонованих позивачу, посади заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції. З приводу цього Міністерством у свої процесуальних документах наголошувалось на тому, що позивач не повідомляв про своє бажання продовжити службу на вказаній посаді. Крім того скаржник зазначає, що посада заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції не була вакантною посадою новоутвореного Департаменту з питань виконання кримінальних покарань. Водночас, порядок переведення на таку посаду має певні особливості, визначені статтею 32 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, допускається тільки за згодою працівника. Однак, навіть у разі повідомлення ОСОБА_2 про бажання зайняти цю посаду процедура його переведення не могла бути реалізована з огляду на те, що відповідно до наказу Міністерства від 15.04.2020 № 1484/к «Про затвердження штату Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції» вищевказану вакантну посаду заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції скорочено. Необхідність скасування зазначеної посади з`явилась ще 10.01.2020, коли було скорочено структурні підрозділи, які підпорядковувались особі, що її займала. Тобто задовго до 02.04.2020, коли ОСОБА_1 було здійснено пропозицію продовжити проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України. Враховуючи викладене, пропозиція вакантної посади, що підлягає скороченню, особі, яка бажає продовжувати службу в Державній кримінально-виконавчій службі України, не може вважатись належною реалізацією права особи на працю. Відсутність станом 02.04.2020 документу, у якому було б зафіксовано факт скорочення посади заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, не спростовує здійснення процедури реорганізації вказаного органу та планування найближчого скорочення цієї посади, яке фактично відбулось 15.04.2021.
16. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив у задоволенні касаційної скарги відмовити.
V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
17. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
18. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби регулюється Законом України "Про Національну поліцію", приписами частини першої статті 59 якого обумовлено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
19. Частиною п`ятою статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» встановлено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
20. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 65 Закону України "Про Національну поліцію" переміщення поліцейських здійснюється на рівнозначні посади, зокрема, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації.
Пунктом 3 частини першої цієї ж статті визначено, що переміщення поліцейських здійснюється на посади, нижчі ніж та, на якій перебував поліцейський, зокрема, у зв`язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду.
21. В силу статті 68 Закону України "Про Національну поліцію" у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.
Поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.
Поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону.
Перебування поліцейського, посада якого скорочена, на лікарняному, у відрядженні чи у відпустці не є перешкодою для його призначення на іншу посаду або звільнення зі служби в поліції відповідно до положень цієї статті, за умови його персонального у письмовій формі попередження у встановлений законом строк.
Переважне право на залишення на службі в поліції при реорганізації надається поліцейським з більш високими кваліфікацією та досягненнями у службовій діяльності. За рівних умов щодо кваліфікації та досягнень у службовій діяльності перевага в залишенні на службі надається особам, які мають таке право відповідно до вимог законодавства.
22. Пунктом 4 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" обумовлено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
23. За змістом статті пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
24. Частиною другою статті 40 КЗпП України обумовлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
25. Згідно зі статтею 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
26. В силу статті 49-2 КЗпП України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
27. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданих касаційних скарг, Верховний Суд керується таким.
28. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
29. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
30. Предметом розгляду в цій справі є правомірність звільнення позивача з Державної кримінально-виконавчої служби України з посади заступника начальника Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробацїї Міністерства юстиції у зв`язку із скороченням штату відповідно до частини 5 ст.23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та п.4 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію».
31. Таким чином, звільнення позивача відбулось у зв`язку зі скороченням штатів.
32. В той же час аналіз статей 65 та 68 Закону України "Про Національну поліцію" свідчить, що звільнення у зв`язку із скороченням штатів допускається лише при відсутності можливості подальшого використання на службі.
33. Отже, при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, керівник органу прямо зобов`язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється.
34. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
35. Так, нормами спеціального законодавства, а саме статті 68 Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що призначення поліцейського, посада якого скорочується, на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції здійснюється за умови можливості його подальшого використання на службі та з урахуванням його досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків.
36. В той же час, нормами загального трудового законодавства, а саме статтею 49-2 КЗпП України врегульовано, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, установі, організації.
37. Таким чином, наведеними нормами врегульовано процедуру призначення поліцейського, посада якого скорочується, на іншу посаду, а також порядок пропонування такої посади.
38. З огляду на відсутність в Законі України "Про Національну поліцію" спеціальних положень, які регулюють порядок пропонування поліцейському іншої вакантної посади, в даному випадку підлягають застосуванню загальні положення КЗпП України.
39. Аналіз вищенаведених норм права та обставин справи дають підстави для висновку, що гарантії захисту від незаконного звільнення розповсюджуються на поліцейських та полягають у тому, що в разі скорочення штатів або проведення організаційних заходів, звільняються не усі поліцейські, а лише ті, посади яких скорочені, при цьому до яких відсутня можливість застосування приписів статті 65 Закону України "Про Національну поліцію".
40. У разі скорочення штатів, поліцейському, посада якого скорочується, повинно бути запропоновано іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції з урахуванням його досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків. Лише відмова особи від запропонованої посади дає підстави для звільнення поліцейського у зв`язку зі скороченням штатів.
41. Зазначений висновок обумовлюється тим, що формою волевиявлення поліцейського на призначення на іншу посаду є надання згоди. При цьому, наданню згоди повинна передувати пропозиція щодо призначення на відповідну посаду, з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків, тобто ініціатива керівництва.
42. Отже, особа, попереджена про звільнення за скороченням штатів, у цьому випадку не має можливості виявити ініціативу і своє волевиявлення здійснює шляхом надання згоди на ініціативу керівництва щодо іншої посади в будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Лише якщо особа відмовилася від усіх пропозицій щодо зайняття певних посад виникають підстави для застосування пункту частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» щодо звільнення поліцейського зі служби в поліції у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
43. Аналогічна правова позиція вже сформована Верховним Судом у постанові від 5 грудня 2018 року в справі №814/805/17.
44. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що законодавство України передбачає певну процедуру звільнення у зв`язку зі скороченням штату. Зокрема, звільнення у зв`язку із скороченням штату можливо, якщо роботодавцем вжито всіх заходів щодо переводу працівника на іншу посаду шляхом запропонування працівнику, що звільняється, всіх вакансій, на які може претендувати особа з урахуванням її фаху, кваліфікації, досвіду трудової діяльності, а також у випадках, коли неможливо перевести працівника з його згоди на іншу роботу, або коли працівник відмовився від такого переведення.
45. Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2020 № 20 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції:
Адміністрацію Державної кримінально-виконавчої служби України;
Центральне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції.
Утворено як юридичну особу публічного права міжрегіональний територіальний орган Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань - Департамент з питань виконання кримінальних покарань.
У зв`язку із ліквідацією Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.2020 № 20 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» наказом Міністерства юстиції України від 31.01.2020 № 466/к штат Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції скорочено, а його працівників попереджено про звільнення у встановленому законом порядку.
46. Щодо дотримання відповідачем гарантованого законами України права особи залишення на службі в поліції при реорганізації з урахуванням її досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків, слід зазначити, що у попередженні про можливе наступне вивільнення від 04 лютого 2020 року відсутні будь-які пропозиції вакантних посад.
47. В подальшому, лише 02.04.2020 ОСОБА_1 здійснено пропозицію продовжити проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України на одній з запропонованих вакантних посад у Департаменті з питань виконання кримінальних покарань.
48. Згідно зі списком вакантних посад в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань станом на 24.03.2020, доданим до вказаної пропозиції, позивачу запропоновані такі посади:
заступник начальника управління - начальник відділу охорони у центральному регіоні Управління з питань організації охорони;
заступник начальника управління - начальник відділу оперативної роботи Управління з питань внутрішніх розслідувань та безпеки персоналу;
заступник начальника управління - начальник відділу внутрішньої безпеки у центральному регіоні Управління з питань внутрішніх розслідувань та безпеки персоналу;
заступник начальника відділу нагляду і режиму у центральному регіоні Управління з питань забезпечення режиму;
заступник начальника відділу з питань ресоціалізації у центральному регіоні Управління ресоціалізації та соціальної реабілітації;
старший інспектор з особливих доручень сектору інженерно-технічних засобів охорони та зв`язку Управління з питань організації охорони;
старший інспектор з особливих доручень відділу з питань екстрадиції та помилування засуджених осіб Управління контролю за виконанням судових рішень;
старший інспектор з особливих доручень відділу соціально-виховної та психологічної роботи із засудженими Управління ресоціалізації та соціальної реабілітації;
старший оперуповноважений в особливо важливих справах відділу оперативної роботи Управління з питань внутрішніх розслідувань та безпеки персоналу;
старший оперуповноважений в особливо важливих справах відділу внутрішньої безпеки у центральному регіоні Управління з питань внутрішніх розслідувань та безпеки персоналу.
49. Згідно з розпискою про ознайомлення з пропозицією та списком вакантних пропонованих позивачу посад вбачається, що він звернувся з проханням запропонувати йому рівнозначну посаду, яка є в наявності.
50. Отже, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 не відмовлявся від проходження служби, а навпаки, виявив бажання проходити службу на рівнозначній посаді, яка є в наявності, однак відповідачем видано оскаржуваний наказ, яким звільнено ОСОБА_1 зі служби в поліції за пунктом 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», у зв`язку із скороченням штатів.
51. Згідно з листом від 05.05.2020 № 20401/12469-33-20/14.7 Міністерства юстиції України станом на 01.04.2020 та 04.04.2020 посаді заступника начальника Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції відповідає вакантна рівнозначна посада заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України. Разом з тим повідомлено, що наказом Міністерства юстиції України від 15.04.2020 № 1484/к «Про затвердження штату Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції» вищевказану вакантну посаду заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції скорочено.
52. Крім того, на виконання вимог суду апеляційної інстанції відповідач 22.10.2021 надав пояснення, у яких повідомив, що посада заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України скорочена 15.04.2020, хоча необхідність скорочення цієї посади виникла ще 10.01.2020, коли були скорочені структурні підрозділи, які підпорядковувались особі, яка займала згадану посаду.
53. До вказаних письмових пояснень надані дві копії структур Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України, які затверджені Міністром юстиції України 07.10.2019 та 10.01.2020, з яких судом апеляційної інстанції встановлено, що кількість посад заступника начальника міжрегіонального управління не змінювалась та залишилась в кількості 2-х штатних одиниць.
54. З огляду на викладене, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, станом на момент надання позивачу пропозиції вакантних посад в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань (02.04.2020) у Південному міжрегіональному управлінні з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України була наявна рівнозначна посада заступника начальника цього Управління, яка лише згодом (15.04.2020) була скорочена.
55. Разом з тим, як вірно заначено судами попередніх інстанцій, звільнення позивача відбувалось в період ліквідації Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції та утворення правонаступника - Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, отже позивач мав право на переведення в даний орган, оскільки встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
56. Доказів щодо неможливості переведення позивача в Департамент з питань виконання кримінальних покарань, або про те, що позивач не виявив бажання для продовження служби (листів-відмов Позивача від запропонованих посад, тощо) відповідач суду не надав.
57. Верховний Суд України в постанові від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15 висловив правову позицію, згідно з якою власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працював працівник, який вивільнюється.
58. Аналогічна правова позиція міститься, серед інших, також й у постановах Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 806/1175/17, від 13 лютого 2020 року у справі №810/1564/17 та від 03 червня 2020 року № 808/685/16.
59. З огляду на викладене, Верховний Суд зазначає, що роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії, які може виконувати працівник, і не лише за місцем його роботи в певному структурному підрозділі, а всі вакансії, які є в юридичної особи.
60. Відповідачем не надано доказів, що позивач відмовився від переведення на іншу рівнозначну або нижчу посаду, а також, що не мав можливості перевести позивача на іншу рівнозначну посаду. При цьому, Суд враховує, що не всі вакантні посади були запропоновані позивачу.
61. Наведене свідчить, що на момент звільнення позивача із займаної посади, останньому не було запропоновано всі вакантні посади, незважаючи на те, що такі були в наявності, а тому спірний наказ винесено не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією, Законом України "Про Національну поліцію" та законодавством України про працю.
62. Розрахунок суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу відповідачем не оскаржується.
63. За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
64. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
VII СУДОВІ ВИТРАТИ
65. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.
2. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 червня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року у справі №640/9980/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. А. Губська
Судді М.В. Білак
О.В. Калашнікова
