ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2021 року м. Київ № 640/9980/20

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді - Шевченко Н. М.,

за участі секретаря судового засідання - Поліщук О. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, третя особа Департамент з питань виконання кримінальних покарань про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії,

за участі учасників справи:

представника позивача - Занудіна С.М.,

представника відповідача-1 - Сабанюка І.О.,

представника відповідача-2 та третьої особи - Радоуцької А.С.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України (надалі по тексту також - відповідач-1), Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (надалі по тексту також - відповідач-2), третя особа Департамент з питань виконання кримінальних покарань, в якому просить: визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №1398/к від 06.04.2020 «Про звільнення» в частині звільнення підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 06.04.2020 з Державної кримінально-виконавчої служби України з посади заступника начальника Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробацїї Міністерства юстиції у зв`язку із скороченням штату відповідно до частини 5 ст.23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та п.4 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію»; визнати протиправним та скасувати наказ Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробацїї Міністерства юстиції від 06.04.2020 № 99/ОС- 20 «Про оголошення наказу»; поновити ОСОБА_1 на службі в Державній кримінально-виконавчій службі України на посаді заступника начальника Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробацїї Міністерства юстиції з 07.04.2020; стягнути з Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07.04.2020 по день ухвалення рішення у справі виходячи з середньоденної заробітної плати 920,21 грн за один календарний день служби; рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з розрахунку за один місяць допустити до негайного виконання.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач, приймаючи наказ про звільнення ОСОБА_1 зі служби, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Представник відповідача-1 проти позовних вимог заперечував, зазначивши, що процедуру звільнення позивача у зв`язку з ліквідацією Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції та скороченням його штату дотримано, а отже дії відповідача відповідають вимогам чинного законодавства України.

Відповідач-2 також заперечував проти задоволення позовних вимог, у відзиві зазначив, що питання щодо звільнення відноситься до компетенції Міністерства юстиції України, натомість на відповідача-2 покладено обов`язок щодо здійснення повного розрахунку з позивачем. Наголошено, що наказ від 06.04.2020 № 99/ОС-20 несе лише фінансові зобов`язання, а скасування останнього призведе до неправомірних виплат грошових зобов`язань по рахунку на користь позивача.

Представник третьої особи надав письмові пояснення, в яких заперечував проти задоволення позовних вимог, оскільки Міністерством юстиції України належно виконано обов`язок щодо працевлаштування працівника, посада якого скорочена. Натомість позивач не скористався наданими пропозиціями, а тому правомірно звільнено зі служби.

В судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог, представники відповідачів та третьої особи заперечували проти задоволення позову.

Заслухавши представників сторін, вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, суд зазначає наступне.

З 01.08.1998 по 31.12.2016 ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ та Державній кримінально-виконавчій службі України. Наказом від 25.04.2017 ЦМУ №150/ос-17 позивача призначено на посаду начальника відділу енерго-забезпечення та інжирних мереж управління матеріально-технічного забезпечення Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції.

Наказом ЦМУ від 15.07.2019 № 122/0019 позивач був звільнений з посади, в порядку просування по службі та 16.07.2019 наказом ЦМУ №1999/к від 15.07.2019 був призначений заступником начальника Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції.

Наказом Міністерства юстиції України від 06.04.2020 №1398/к «Про звільнення» ОСОБА_1 звільнено з Державної кримінально-виконавчої служби України з посади заступника начальника Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції у зв`язку із скороченням штату відповідно до частини 5 ст.23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та п.4 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію». Підставою зазначено попередження від 04.02.2020, пропозиція від 01.04.2020.

Відповідно до наказу від 06.04.2020 № 99/ОС-20 «Про оголошення наказу» оголошено наказ Міністерства юстиції України від 06.04.2020 №1398/к «Про звільнення» ОСОБА_1 та зобов`язано забезпечити відповідача-2 здійснити розрахунок.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Спірні відносини регулюються Законом України від 02.07.2015 № 580-VIІI «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIІI), який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, та Законом України від 23.06.2005 № 2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі - Закон № 2713-IV), який визначає правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження.

Згідно із статтею 1 Закону № 2713-IV на Державну кримінально-виконавчу службу України покладається завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 2713-IV Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.

Частиною п`ятою статті 23 Закону № 2713-IV встановлено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Порядок переміщення та переведення поліцейського визначено у частині першій статті 65 Закону № 580-VIІI.

Так, переміщення поліцейських здійснюється:

1) на вищу посаду - у порядку просування по службі;

2) на рівнозначні посади: для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби; за ініціативою поліцейського; у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації; у разі необхідності проведення кадрової заміни в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами (далі - місцевості з визначеним строком служби); за станом здоров`я - на підставі рішення медичної комісії; з меншим обсягом роботи з урахуванням професійних і особистих якостей - на підставі висновку атестації; у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри відповідно до статті 87 цього Закону;

3) на посади, нижчі ніж та, на якій перебував поліцейський: у зв`язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду; за станом здоров`я - на підставі рішення медичної комісії; через службову невідповідність - на підставі висновку атестації з урахуванням професійних і особистих якостей; за ініціативою поліцейського; як виконання накладеного дисциплінарного стягнення - звільнення з посади відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри, відповідно до статті 87 цього Закону;

4) у зв`язку із зарахуванням на навчання до вищого навчального закладу із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, на денну форму навчання, а також у разі призначення на посаду після закінчення навчання.

Частиною першою статті 68 Закону № 580-VIІI визначено, що у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.

Відповідно до частини другої статті 68 Закону № 580-VIІI поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.

Згідно з частиною третьою статті 68 Закону № 580-VIІI поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права, суд зазначає, що у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів звільненню підлягають поліцейські, посади яких скорочені. Водночас, відповідно до приписів статті 65 Закону №580-VII скорочення посади, яку обіймає поліцейський, є однією з підстав його переведення на рівнозначну або нижчу посаду, а частиною другою статті 68 вказаного Закону передбачено можливість призначення поліцейського, посада якого скорочена, за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

При цьому згідно із частинами восьмою, дев`ятою статті 65 Закону №580-VII переведення поліцейського може здійснюватися за його ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення. Переведення поліцейського здійснюється на підставі єдиного наказу про звільнення із займаної посади та направлення для подальшого проходження служби до іншого органу (закладу, установи) поліції та про призначення на посаду в органі (закладі, установі) поліції, до якого переміщується поліцейський.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

За правилами частин першої, третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Гарантії захисту від незаконного звільнення розповсюджуються на поліцейських та полягають у тому, що в разі скорочення штатів або проведення організаційних заходів, звільняються не всі поліцейські, а лише ті, посади яких скорочені.

Крім того, у разі скорочення штатів, поліцейському, посада якого скорочується, повинно бути запропоновано іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції з урахуванням його досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків. Лише відмова особи від запропонованої посади дає підстави для звільнення поліцейського у зв`язку зі скороченням штатів.

Зазначений висновок обумовлюється тим, що формою волевиявлення поліцейського на призначення на іншу посаду є надання згоди. При цьому, наданню згоди повинна передувати пропозиція щодо призначення на відповідну посаду, з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків, тобто ініціатива керівництва.

Отже, особа, попереджена про звільнення за скороченням штатів, у цьому випадку не має можливості виявити ініціативу і своє волевиявлення здійснює шляхом надання згоди на ініціативу керівництва щодо іншої посади в будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Лише якщо особа відмовилася від усіх пропозицій щодо зайняття певних посад виникають підстави для застосування пункту 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» щодо звільнення поліцейського зі служби в поліції у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 05.12.2018 у справі №814/805/17.

Отже, законодавство України передбачає певну процедуру звільнення у зв`язку зі скороченням штату. Зокрема, звільнення у зв`язку із скороченням штату можливо, якщо роботодавцем вжито всіх заходів щодо переводу працівника на іншу посаду шляхом запропонування працівнику, що звільняється, всіх вакансій, на які може претендувати особа з урахуванням її фаху, кваліфікації, досвіду трудової діяльності, а також у випадках, коли неможливо перевести працівника з його згоди на іншу роботу, або коли працівник відмовився від такого переведення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі №824/185/17-а.

Судом встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2020 № 20 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції: Адміністрацію Державної кримінально-виконавчої служби України; Центральне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції. Утворено як юридичну особу публічного права міжрегіональний територіальний орган Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань - Департамент з питань виконання кримінальних покарань.

У зв`язку із ліквідацією Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.2020 № 20 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» наказом Міністерства юстиції України від 31.01.2020 № 466/к штат Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції скорочено, а його працівників попереджено про звільнення у встановленому законом порядку.

З матеріалів справи установлено, що 04.02.2020 заступника начальника Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 було попереджено про звільнення з посади та зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України (а.с. 90).

Також 02.04.2020 ОСОБА_1 було здійснено пропозицію продовжити проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України на одній з запропонованих вакантних посад у Департаменті з питань виконання кримінальних покарань (а.с. 91).

Згідно зі списком вакантних посад в Департаменті з питань виконання кримінальних покарань станом на 24.03.2020, які були надані разом з пропозицією позивачу, убачається, що позивачу були запропоновані наступні посади: заступник начальника управління - начальник відділу охорони у центральному регіоні Управління з питань організації охорони; заступник начальника управління - начальник відділу оперативної роботи Управління з питань внутрішніх розслідувань та безпеки персоналу; заступник начальника управління - начальник відділу внутрішньої безпеки у центральному регіоні Управління з питань внутрішніх розслідувань та безпеки персоналу; заступник начальника відділу нагляду і режиму у центральному регіоні Управління з питань забезпечення режиму; заступник начальника відділу з питань ресоціалізації у центральному регіоні Управління ресоціалізації та соціальної реабілітації; старший інспектор з особливих доручень сектору інженерно-технічних засобів охорони та зв`язку Управління з питань організації охорони; старший інспектор з особливих доручень відділу з питань екстрадиції та помилування засуджених осіб Управління контролю за виконанням судових рішень; старший інспектор з особливих доручень відділу соціально-виховної та психологічної роботи із засудженими Управління ресоціалізації та соціальної реабілітації; старший оперуповноважений в особливо важливих справах відділу оперативної роботи Управління з питань внутрішніх розслідувань та безпеки персоналу; старший оперуповноважений в особливо важливих справах відділу внутрішньої безпеки у центральному регіоні Управління з питань внутрішніх розслідувань та безпеки персоналу.

Згідно з розпискою про ознайомлення з пропозицією та списком вакантних пропонованих позивачу посад, останній звернувся з проханням запропонувати йому рівнозначні посади, які є в наявності.

Разом з тим, доказів на підтвердження того, що на той момент були відсутні рівнозначні посади, на яку міг претендувати позивач з урахуванням його фаху, кваліфікації, досвіду трудової діяльності, матеріали справи не містять.

Крім того, відповідачами під час вирішення питання щодо звільнення позивача зі служби оцінка його кваліфікації та досягнень у службовій діяльності, з`ясування можливості подальшого проходження служби, з урахуванням його особистих якостей, досвіду роботи, не здійснювалися. Доказів зворотнього суду не пре`явлено.

Крім цього, суд бере до уваги, що представник позивача звернувся із адвокатським запитом про надання інформації щодо вакантних рівнозначних посад станом на 01.04.2020 по 04.04.2020 й відомості про зайнятість посади начальника Департаменту з питань виконання кримінальних покарань станом на 01.04.2020 та 06.04.2020.

Як убачається з листа від 05.05.2020 № 20401/12469-33-20/14.7 відповідачем-1 повідомлено, що станом на 01.04.2020 та на 06.04.2020 посада начальника Департаменту з питань виконання кримінальних покарань вакантна. З цього приводу зауважено, що наказом Міністерства юстиції України від 31.03.2020 № 1369/к «Про оголошення конкурсу на зайняття вакантних посад» оголошено конкурс на службу до Державної кримінально-виконавчої служби України на зайняття вакантної посади начальника Департаменту з питань виконання кримінальних покарань. Проінформовано, що абзацом п`ятим пункту 2 розділу І Порядку проведення конкурсу на службу до Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27.02.2020 № 701/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 02.03.2020 за № 222/34505, встановлено, що до завершення конкурсу забороняється призначати інших осіб на посади, на які він оголошений. Станом на 01.04.2020 та 04.04.2020 посаді заступника начальника Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції відповідає вакантна рівнозначна посада заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції. Разом з тим повідомлено, що наказом Міністерства юстиції України від 15.04.2020 № 1484/к «Про затвердження штату Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції» вищевказану вакантну посаду заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції скорочено.

Стосовно рівнозначної посади, зазначеної у вказаному листі-відповіді, заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, суд зауважує, що її було скорочено 15.04.2020, натомість на момент пропозиції позивачу до списку вакантних посад її не було включено, жодних пояснень за цими обставинами не надано.

При цьому слід наголосити, що звільнення позивача відбувалось в період ліквідації Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції та утворення правонаступника - Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, отже позивач мав право на переведення в даний орган, оскільки встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року № 9, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, суди зобов`язані з`ясувати, зокрема, чи дійсно працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

При цьому будь-яких доказів неможливості переведення позивача в Департамент з питань виконання кримінальних покарань відповідачем не надано.

Наведене свідчить, що відповідачем, як роботодавцем, не вжито всіх заходів щодо переводу позивача на іншу рівнозначну посаду, оскільки позивачу не було запропоновано всіх вакансій, на які міг претендувати позивач з урахуванням його фаху, кваліфікації, досвіду трудової діяльності.

До матеріалів справи відповідачами також не надано жодних доказів, які б підтверджували, що позивач не виявив бажання для продовження служби, не надано листів-відмов позивача від запропонованих посад, тощо.

У постанові Верховного Суду від 06.05.2020 у справі № 487/2191/17 (провадження № 61-38337св18) колегія суддів зазначила, що відповідно до вимог ч. З ст. 49-2 КЗпП України роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Натомість, відповідачі іншої пропозиції позивачу не пропонувало, доказів відсутності вакантних посад за вказаний період відповідно до кваліфікації позивача як позивачу так і до суду не надано.

Беручи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку, що звільнення позивача - підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 06.04.2020 з Державної кримінально-виконавчої служби України з посади заступника начальника Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробацїї Міністерства юстиції у зв`язку із скороченням штату відповідно до частини 5 ст.23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та п.4 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію»; визнати протиправним проведено з порушенням вимог чинного законодавства, а тому спірний наказ від 06.04.2020 № 1398/к підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Щодо наказу Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції від 06.04.2020 року № 99/0020 суд погоджується з доводами відповідача-2, що оскаржуваний наказ несе лише фінансові зобов`язання, а тому вимога позивача щодо скасування такого наказу є безпідставною та буде мати наслідки неможливості здійснити належні виплати грошових зобов`язань по розрахунку на користь позивача.

Для вирішення спору та оцінки оскаржуваного рішення суд також врахував вимоги Європейської соціальної хартії, обов`язок з дотримання якої Україна взяла на себе відповідно до закону України від 14 вересня 2006 року № 137-V Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої) та якої не дотримався відповідач.

Україна взяла на себе зобов`язання вважати обов`язковими для України такі статті та пункти частини II Хартії: - пункти 1 (визнати однією зі своїх найголовніших цілей і одним зі своїх найголовніших обов`язків досягнення та підтримання якомога високого і стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості), 2 (ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя професією, яку він вільно обирає), 3 (створювати безкоштовні служби працевлаштування для всіх працівників або забезпечувати їхнє функціонування), 4 (забезпечувати належну професійну орієнтацію, підготовку та перекваліфікацію або сприяти їм) статті 1 Право на працю.

Виходячи з наведеного, враховуючи, що нормами Закону України Про Національну поліцію не врегульовані питання процедури поновлення на посаді поліцейських, звільнення яких визнано судом незаконним, суд згідно положень ст. 7 КАС України застосовує до спірних правовідносин положення КЗпП України, якими вказані питання врегульовані.

Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями ст.43 Конституції України дає підстави зробити висновок, що за змістом ч.1 ст.235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Відповідно до ч.1 ст.235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

З огляду на наведене суд доходить висновку, що відповідач звільнив позивача з порушенням порядку установленого законом, а тому, відповідно до положень статті 235 КЗпП України зобов`язаний поновити його на попередній посаді.

Таким чином, належним є поновлення ОСОБА_1 на службі в Державній кримінально-виконавчій службі України на посаді заступника начальника Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробацїї Міністерства юстиції з 07.04.2020.

Згідно з ч.2 ст.235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Тобто, з урахуванням зазначеного, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Так, відповідно до наявної у матеріалах справи довідки від 06.04.2020 № 3.3-38, виданої відповідачем-2, середньомісячне грошове забезпечення складає 27 822,76 грн ((лютий 2020 року в розмірі 23 380,26 грн 29 днів + за березень 2020 року в розмірі 32 265,26 грн 31 день)/2), середньоденне грошове забезпечення - 927,43 грн (27 822,76 грн/30 днів ((29+31)/2)).

Суд зауважує, що в матеріалах справи містяться довідка від 06.04.2020 № 3.3-38 та розрахунок середньої заробітної плати від 30.04.2020 № 3.3-44, в яких різняться суми щодо нарахованих сум заробітку позивача, однак в судовому засіданні підтверджено представниками сторін, що вірна сума отриманої заробітної плати відображена саме в довідці.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100) установлено, що чинність цієї постанови поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності.

Згідно абзацу третього пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

У справі № 814/2563/16 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.

Так, зі змісту пункту 6 розділу ІІІ Порядку № 260 випливає, що поновлений на службі поліцейський має право на грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу починаючи з дня звільнення до його поновлення на службі уповноваженим керівником органу поліції.

Порядок № 260 визначає, що грошове забезпечення поліцейських обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби. Наведене узгоджується із висновком Верховного Суду, який викладено в постанові від 26 квітня 2019 року в справі № 815/1829/17.

Так, враховуючи дані наявної у матеріалах справи довідки про доходи позивача, з урахуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 07.04.2020 (день звільнення) по день поновлення - 02.06.2021 (дата ухвалення судом рішення) становить: 927,43 грн (середньоденне грошове забезпечення) х 422 к.д. (кількість днів вимушеного прогулу) = 391 375,46 грн, яка підлягає стягненню на користь позивача (сума вказана без утримання податків та інших обов`язкових платежів).

У відповідності з п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягають негайному виконанню, рівно як і рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць підлягають негайному виконанню.

Відповідно до зазначеної норми закону суд вважає за необхідне допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення позивача на службі в Державній кримінально-виконавчій службі України на посаді заступника начальника Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробацїї Міністерства юстиції з 07.04.2020 та в частині стягнення з Міністерства юстиції України на користь позивача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 27 822,76 грн (сума вказана без утримання податків та інших обов`язкових платежів).

Згідно з частинами 1-3 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Приписами частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи вищевикладене в сукупності, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 77, 90, 241 - 246, 250, 255, 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В :

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №1398/к від 06.04.2020 «Про звільнення» в частині звільнення підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 06.04.2020 з Державної кримінально-виконавчої служби України з посади заступника начальника Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробацїї Міністерства юстиції у зв`язку із скороченням штату відповідно до частини 5 ст.23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та п.4 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію».

3. Поновити ОСОБА_1 на службі в Державній кримінально-виконавчій службі України на посаді заступника начальника Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробацїї Міністерства юстиції з 07.04.2020.

4. Стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 суму грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, починаючи з 07.04.2020 по 02.06.2021 в розмірі 391 375,46 (триста дев`яносто одна тисяча триста сімдесят п`ять гривень 46 копійок).

5. Рішення в частині поновлення на службі в Державній кримінально-виконавчій службі України на посаді заступника начальника Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробацїї Міністерства юстиції з 07.04.2020 та в частині стягнення з Міністерства юстиції України на користь позивача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 27 822,76 грн (сума вказана без утримання податків та інших обов`язкових платежів) допустити до негайного виконання.

6. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

7. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 копійок).

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач-1: Міністерство юстиції України (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622)

Відповідач-2: Центральне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (04071, м. Київ, вул. Воздвиженська, 2, код ЄДРПОУ 40867327)

Третя особа: Департамент з питань виконання кримінальних покарань (04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 81, код ЄДРПОУ 43501242)

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295- 297 КАС України відповідно.

Суддя Н.М. Шевченко

повний текст рішення складено 04.02.2021