Постанова
Іменем України
15 березня 2023 року
м. Київ
справа № 688/4803/18
провадження № 61-19086св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа - приватний нотаріус Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Литвин Олександр Станіславович,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 квітня 2019 року в складі судді Босюка В. А. та на постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 вересня 2019 року в складі колегії суддів Талалай О. І., Грох Л. М., Спірідонової Т. В.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ТОВ «Агро-Ормс», третя особа: приватний нотаріус Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Литвин Олександр Станіславович та просила визнати недійсними заяву про надання згоди на відчуження нерухомого майна і договори дарування нерухомого майна, а також витребувати нерухоме майно у спільну сумісну власність подружжя.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 02 вересня 2010 року до 14 серпня 2018 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , за час якого набула з ним нерухоме майно: комплекс у складі будівлі пасічника площею 51,9 м2, будівлі охорони площею 16,2 м2, будівлі сауни площею 45,6 м2, підвалу площею 72,9 м2, будівлі альтанки площею 10,6 м2 по АДРЕСА_1 ; земельну ділянку з кадастровим номером 6825582300:01:002:0077 площею 0,2500 га у АДРЕСА_1 ; земельну ділянку з кадастровим номером 6825582300:01:002:0076 площею 0,9460 га у АДРЕСА_1 ; земельну ділянку з кадастровим номером 6823384500:09:001:1216 площею 0,1040 га на території Куражинської сільської ради Новоушицького району Хмельницької області.
26 грудня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладені договори дарування, згідно яких ОСОБА_2 подарував своїй матері вказане майно загальною вартістю 394 158 грн, а позивач як дружина дарувальника надала згоду на їх укладення. Її заява про надання згоди на укладення договорів дарування посвідчена приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Литвином О. С. і зареєстрована 26 грудня 2015 року у реєстрі за № 3738.
Вказує, що нотаріус, який посвідчував заяву про надання згоди на відчуження вказаного майна, є її батьком, а тому в силу статті 9 Закону України «Про нотаріат» така дія нотаріуса є недійсною, у зв`язку з чим і за відсутності належним чином оформленої згоди на дарування майна заява і договори дарування підлягають визнанню недійсними.
07 червня 2018 року ОСОБА_3 подарувала комплекс будівель у АДРЕСА_1 та земельні ділянки з кадастровими номерами 6825582300:01:002:0077 площею 0,2500 га і 6825582300:01:002:0076 площею 0,9460 га за цією ж адресою ТОВ «АГРО-ОРМС».
Враховуючи наведене, позивачка просила:
визнати недійсною заяву про надання її згоди на дарування нерухомого майна від 26 грудня 2015 року;
визнати недійсними договори дарування нерухомого майна, укладені 26 грудня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;
витребувати із незаконного володіння ТОВ «АГРО-ОРМС» у спільну сумісну власність з ОСОБА_2 комплекс будівель у АДРЕСА_1 та земельні ділянки з кадастровими номерами 6825582300:01:002:0077 площею 0,2500 га і 6825582300:01:002:0076 площею 0,9460 га.
Ухвалою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 18 березня 2019 року позовні вимоги про витребування майна з незаконного володіння залишено без розгляду на підставі заяви представника позивача.
Ухвалою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 18 березня 2019 року ТОВ «Агро-Ормс» визнано неналежним відповідачем.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 квітня 2019 року, яке залишене без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 17 вересня 2019 року, позов задоволено частково:
визнано недійсною заяву ОСОБА_1 про надання згоди чоловікові ОСОБА_2 на дарування комплексу будівель у АДРЕСА_1 та земельних ділянок кадастрові номери: 6825582300:01:002:0077, 6825582300:01:002:0076, 6823384500:09:001:1216, посвідчену приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Литвином О. С. і зареєстровану 26 грудня 2015 року у реєстрі за № 3738;
визнано недійсним договір дарування комплексу у АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 26 грудня 2015 року приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Литвином О. С. та зареєстрований у реєстрі за №3739;
визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,2500 га кадастровий номер 6825582300:01:002:0077, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 26 грудня 2015 року приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Литвином О. С. і зареєстрований у реєстрі за № 3741;
визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,9460 га кадастровий номер 6825582300:01:002:0076, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений 26 грудня 2015 року приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Литвином О. С. і зареєстрований у реєстрі за № 3745;
в іншій частині позовних вимог відмовлено;
вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суди виходили з того, що нотаріальні дії, вчинені з порушенням вимог закону, є недійсними, а тому нотаріально посвідчена заява ОСОБА_1 про надання згоди на дарування чоловіком спільного майна подружжя підлягає визнанню недійсною як односторонній правочин. За відсутності належним чином оформленої згоди на відчуження спільного майна договори дарування нерухомого майна підлягають визнанню недійсними.
Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки з кадастровим номером 6823384500:09:001:1216, суди виходили з того, що ця земельна ділянка набута ОСОБА_2 у власність до укладення шлюбу з позивачем, а тому є його особистою власністю, у зв`язку з чим відсутня необхідність у наданні згоди другого з подружжя на її дарування.
Аргументи учасників справи
У жовтні 2019 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подали до Верховного Суду касаційні скарги на рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 квітня 2016 року та на постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 вересня 2019 року, просять їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що нотаріус відповідно до статті 44 Закону України «Про нотаріат» під час посвідчення договорів дарування спірного нерухомого майна встановив цивільну дієздатність сторін спірних правочинів, а тому відсутні підстави для визнання їх недійсними. Вказує, що суд, визнаючи договори недійсними, не застосував правові наслідки недійсності правочинів, чим порушив вимоги статті 216 ЦК України
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що під час нотаріального посвідчення спірних договорів дарування приватним нотаріусом була встановлена цивільна дієздатність відповідачів та відповідно до умов договорів була надана нотаріально посвідчена згода позивача на відчуження спірного майна, яка не заперечує факту такої згоди та свого волевиявлення під час надання такої згоди. Вказує, що відповідно до статті 9 Закону України «Про нотаріат» нотаріальні дії, вчинені з порушенням встановлених цією статтею правил, є недійсними. Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), і в такому разі визнання його недійсним у судовому порядку не вимагається. Таким чином, заява ОСОБА_1 про надання згоди ОСОБА_2 на дарування спірного нерухомого майна не може бути визнана недійсною в судовому порядку.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду оскаржуються в частині задоволених позовних вимог, в іншій частині не оскаржуються, а тому Верховним Судом не переглядаються.
Рух справи
Ухвалами Верховного Суду від 07 листопада 2019 року касаційні скарги ОСОБА_3 і ОСОБА_2 залишено без руху, надано для усунення недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та витребувано справу з суду першої інстанції.
19 грудня 2019 року справа надійшла до Верховного Суду та передана судді-доповідачу.
Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2021 року касаційне провадження у справі № 688/4803/18 зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 125/2157/19 (провадження № 14-40цс21).
Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2022 року поновлено касаційна провадження; справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 02 вересня 2010 року до 14 серпня 2018 року перебували в зареєстрованому шлюбі.
Під час шлюбу за спільні кошти подружжя набуло у власність майно:
комплекс у складі будівлі пасічника площею 51,9 м2;
будівлі охорони площею 16,2 м2,
будівлі сауни площею 45,6 м2,
підвалу площею 72,9 м2,
будівлі альтанки площею 10,6 м2 на АДРЕСА_1 ;
земельну ділянку з кадастровим номером 6825582300:01:002:0077 площею 0,2500 га у АДРЕСА_1 ;
земельну ділянку з кадастровим номером 6825582300:01:002:0076 площею 0,9460 га у АДРЕСА_1 .
26 грудня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладені та нотаріально посвідчені приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Литвином О. С. договори дарування, згідно з якими ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 майно:
комплекс у складі будівлі пасічника площею 51,9 м2,
будівлі охорони площею 16,2 м2;
будівлі сауни площею 45,6 м2;
підвалу площею 72,9 м2;
будівлі альтанки площею 10,6 м2 на АДРЕСА_1 вартістю 297048 грн. (зареєстрований 26 грудня 2015 року у реєстрі за № 3739);
земельну ділянку з кадастровим номером 6825582300:01:002:0077 площею 0,2500 га у АДРЕСА_1 вартістю 14 525 грн (зареєстрований 26 грудня 2015 року у реєстрі за № 3741);
земельну ділянку з кадастровим номером 6825582300:01:002:0076 площею 0,9460 га у АДРЕСА_1 вартістю 50 043 грн (зареєстрований 26 грудня 2015 року у реєстрі за № 3745).
Відповідно до пункту 11 договору дарування від 26 грудня 2015 року, зареєстрованого у реєстрі за № 3739, та пунктів 5.2 договорів дарування від 26 грудня 2015 року, зареєстрованих у реєстрі за № 3741, № 3745, згода ОСОБА_1 як дружини дарувальника на укладення цих правочинів щодо майна, що є їх спільною сумісною власністю, викладена в заяві від 26 грудня 2015 року про надання згоди на дарування комплексу будівель, посвідченій приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Литвином О. С. 26 грудня 2015 року за № 3738. Згоду передано нотаріусу разом з пакетом документів, необхідних для посвідчення договорів дарування.
Справжність підпису ОСОБА_1 на заяві про надання згоди своєму чоловіку ОСОБА_2 подарувати ОСОБА_3 спірне нерухоме майно посвідчена приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Литвином О. С.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 26 червня 1985 року, ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_5 .
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.
Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Щодо позовної вимоги про визнання недійсною заяви про надання згоди на відчуження нерухомого майна
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).
Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою (частина перша статті 65 СК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що згода подружжя на вчинення іншим з подружжя правочину є за своєю правовою природою окремим одностороннім правочином, що має бути складений письмово, а у визначених законом випадках - нотаріально посвідчена.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Так, у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним (частина перша статті 219 ЦК України).
У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 надала згоду на дарування спільного майна подружжя, придбаного під час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 , посвідчену приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Литвином О. С., який є батьком ОСОБА_1 .
Відповідно до статті 9 Закону України «Про нотаріат» нотаріус не вправі вчиняти нотаріальні дії на своє ім`я і від свого імені, на ім`я і від імені свого чоловіка чи своєї дружини, його (її) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер), а також на ім`я і від імені працівників даної нотаріальної контори, працівників, що перебувають у трудових відносинах з приватним нотаріусом, або працівників даного виконавчого комітету. Посадові особи, перелічені у статті 40 цього Закону, не вправі посвідчувати заповіти та доручення на своє ім`я і від свого імені, на ім`я і від імені свого чоловіка або своєї дружини, його (її) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер). Нотаріальні і прирівняні до них дії, вчинені з порушенням встановлених цією статтею правил, є недійсними.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У пунктах 97-98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20) міститься висновок: «Як приклад негативних наслідків, які містить нотаріальне законодавство, можна навести статтю 9 Закону України «Про нотаріат», яка передбачає наслідок заборон, що в ньому міститься, «недійсність нотаріальних дій». При всій вразливості такої правової конструкції вона вочевидь призводить до відсутності нотаріального посвідчення правочину. Відтак правочин, посвідчений всупереч статті 9 вказаного Закону, буде вважатися укладеним з порушенням форми, і тому є нікчемним (стаття 219 ЦК України)».
Отже, правильним є висновок судів про те, що вчинена приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Литвином О. С. нотаріальна дія з засвідчення справжності підпису на заяві про згоду на відчуження спільного сумісного майна подружжя від імені своєї дочки є недійсною (нікчемною).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2022 року в справі № 335/4419/19(провадження № 61-6171св21) з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) зроблено висновок, що «нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».
У справі, яка переглядається, суди не врахували, що за встановлених обставин позовна вимога про визнання згоди недійсною не підлягає задоволенню з підстав встановлення її нікчемності, у зв`язку з чим судові рішення в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсною її заяви про надання згоди на відчуження її чоловіком нерухомого майна підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні вказаної позовної вимоги.
Щодо позовних вимог про визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2022 року в справі № 645/995/17 (провадження № 61-905св20), з посиланням на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20), вказано, що:
«пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.
Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
При цьому наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на вчинення такого правочину.
З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.
Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
Подібні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 6-3058цс16. Водночас із зазначеної постанови випливає, що для визнання договору недійсним суду слід також встановити недобросовісність того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна. Велика Палата Верховного Суду вважає, що положення частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України з урахуванням пункту 6 статті 3 ЦК України спрямовані на захист прав саме добросовісного набувача, а тому саме в разі його недобросовісності договір може бути визнаний недійсним. Тому Велика Палата Верховного Суду відступає від зазначеного висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 6-3058цс16.
Сформульовані вище висновки частково не узгоджуються з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), що закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди всіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору. Тому Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, наведеного в зазначеній постанові, шляхом уточнення, що можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи - контрагента за таким договором».
У справі, що переглядається:
суди встановили, що комплекс будівель у АДРЕСА_1 та земельні ділянки з кадастровими номерами 6825582300:01:002:0077 площею 0,2500 га і 6825582300:01:002:0076 площею 0,9460 га придбано ОСОБА_1 і ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі та зареєстровано на ім`я чоловіка ОСОБА_2 ;
під час судового розгляду ОСОБА_2 не спростував презумпцію спільної сумісної власності подружжя на вказане майно, а тому суди попередніх інстанцій обгрунтовано вважали комплекс будівель у АДРЕСА_1 та земельні ділянки з кадастровими номерами 6825582300:01:002:0077 площею 0,2500 га і 6825582300:01:002:0076 площею 0,9460 га об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
за договорами дарування від 26 грудня 2015 року, які посвідчені приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Литвином О. С., дарувальник ОСОБА_2 подарував обдарованій ОСОБА_3 вказаний комплекс будівель та земельні ділянки;
встановивши обставину нікчемності згоди позивачки як одностороннього правочину на відчуження її чоловіком спільного майна подружжя, суди не врахували, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди іншого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в разі встановлення обставини, що контрагент за таким договором діяв недобросовісно, зокрема, знав чи за обставинами справи не міг не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності;
вважаючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна від 26 грудня 2015 року похідними від вимоги про визнання недійсною заяви про надання згоди на відчуження майна, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, не розглянув вказані позовні вимоги по суті, не навів відповідних обґрунтувань щодо наявності підстав для визнання недійсними оспорених договорів дарування;
суди не встановили та не надали відповідної правової оцінки обставинам, які мають значення для вирішення спору (добросовісність контрагента), а саме: наявності/відсутності родинних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , обізнаності ОСОБА_3 (знала чи за обставинами справи не могла не знати) про те, що майно, відчужуване за договорами, належить ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності; не звернули увагу, що згідно пункту 5.2 договору дарування земельної ділянки та пункту 11 договору дарування комплексу будівель та земельної ділянки, підписаних ОСОБА_3 , згода ОСОБА_1 посвідчена приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Житомирської області Литвином О. С. - її батьком.
За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна задоволено. Тому постанову апеляційного суду в цій частині слід скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Доводи касаційних скарг дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним касаційна скарга підлягає частковому задоволенню: рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині позовних вимог про визнання недійсною заяви про надання згоди на дарування нерухомого майна скасуванню ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні вказаної вимоги; постанова апеляційного суду в частині позовних вимог про визнання недійсними договорів дарування підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ :
Касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 квітня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 вересня 2019 року в частині задоволення позову про визнання недійсною заяви про надання згоди на відчуження нерухомого майна скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
Відмовити у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсною заяви про надання згоди на відчуження нерухомого майна.
Постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 вересня 2019 року про визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна від 26 грудня 2015 року скасувати.
Справу в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна від 26 грудня 2015 року направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 квітня 2019 року та постанова Хмельницького апеляційного суду від 17 вересня 2019 року в скасованій частині втрачають законну силу.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає
Головуючий В. І. Крат
Судді Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук
