Окрема думка
судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Крата В. І.,
15 березня 2023 року
м. Київ
справа № 688/4803/18
провадження № 61-19086св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнив частково. Рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 квітня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 вересня 2019 року в частині задоволення позову про визнання недійсною заяви про надання згоди на відчуження нерухомого майна скасував та ухвалив в цій частині нове рішення. Відмовив у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання недійсною заяви про надання згоди на відчуження нерухомого майна. Постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 вересня 2019 року про визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна від 26 грудня 2015 року скасував. Справу в частині позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів дарування нерухомого майна від 26 грудня 2015 року направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року в справі № 125/2157/19 (провадження № 14-40цс21) вказано, що:
«72. Разом з тим, з метою захисту прав співвласників майна, у тому числі майна подружжя, норми цивільного та сімейного законодавства (стаття 369 ЦК України, частина третя та четверта статті 60 СК України) містять приписи, згідно з якими для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
73. Зазначені приписи не тільки забезпечують права одного з подружжя, а й обмежують права іншого з подружжя у відчуженні спільного подружнього майна, оскільки ставлять правомочності одного з подружжя на відчуження майна в залежність від наявності належним чином оформленої згоди іншого з подружжя на таке відчуження. Відсутність такої згоди свідчить про відсутність повноважень в одного з подружжя (відчужувача) на відчуження подружнього майна.
74. Тобто відсутність згоди одного зі співвласників (колишнього подружжя) на розпорядження нерухомим майном може бути підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним, і такий спосіб захисту порушеного права власності одного з подружжя може бути ефективним у випадку заявлення позивачем позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину».
Не можу погодитися із вказаними висновками, зробленими в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року в справі № 125/2157/19 (провадження № 14-40цс21), з таких мотивів.
1. Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність.
1.1 Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).
2. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена (частина друга статті 369 ЦК України).
2.1. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном (частина третя статті 369 ЦК України).
2.2. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена (частина третя статті 65 СК України).
2.3. Тлумачення вказаних норм свідчить, що:
законодавець передбачає при розпоряджанні майном, яке перебуває в правовому режимі спільної сумісної власності, дві моделі як співвласники виражають свою волю: згоди чи уповноваження (видачі довіреності);
уповноваження на вчинення правочинів породжує відносини представництва. І згода, і уповноваження на вчинення правочину є вираженням волі кожного з співвласників.
оскільки уповноваження одного із співвласників породжує правовідносини представництва, то він діятиме від імені всіх співвласників і буде стороною відповідного договору. Якщо ж має місце згода, то співвласник діятиме від власного імені. Співвласник, який надає згоду на укладення договору іншим співвласником, не стає стороною договору.
згода іншого співвласника має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору. Відсутність згоди іншого з подружжя може мати наслідком, зокрема, визнання договору недійсним у разі недобросовісності контрагента іншого співвласника. Суб`єкт, який надає згоду на укладення договору іншим співвласником, не стає стороною договору. Саме тому в разі пред`явлення вимоги про визнання недійсним договору належним відповідачем є сторона договору (інший співвласник) (див. окрему думку судді Крата В. І. від 15 вересня 2021 року у справі № 754/4108/18).
3. У чинному законодавстві законодавець закріпив дві норми щодо недійсності правочинів стосовно спільного сумісного майна:
(а) правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень (частина четверта статті 369 ЦК України);
(б) дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).
3.1. Тлумачення вказаних норм, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що
згода та уповноваження (видачі довіреності) є відмінними односторонніми правочинами;
неможливо ототожнювати відсутність необхідних повноважень у співвласника із відсутністю згоди інших співвласників на вчинення правочину зі спільним майном;
відсутність необхідних повноважень у співвласника слід пов`язувати із відсутністю повноважень, а не згоди.
3.2. Алгоритм, яким чином розмежувати сфери дії частини четвертої статті 369 ЦК України та частину другу статті 65 СК України, і, відповідно, підстави недійсності має бути таким:
по-перше, у разі коли титул (право спільної сумісної власності на нерухомість) зареєстровано за всіма спільними сумісними власниками, слід застосовувати модель уповноваження (видачі довіреності). Відсутність такого одностороннього правочину як видача довіреності у цій ситуації свідчить, що співвласник, який вчиняє правочин щодо розпорядження спільним майном, діє за відсутності повноважень. І лише в такому випадку має застосовуватися частина четверта статті 369 ЦК України;
по-друге, якщо титул (право спільної сумісної власності) зареєстровано за одним із співвласників, то має застосовуватися модель згоди. Правовий режим спільної сумісної власності в цьому випадку «прихований» (по суті є виключенням із принципу внесення) для учасників цивільного обороту, їм може бути навіть не відомо хто є іншим співвласником. У такому разі логічним є використання моделі згоди. Тому один із подружжя може оспорювати укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Втім у такій ситуації «прихованого» правового режиму спільної сумісної власності договір може бути визнаний недійсним, якщо контрагент іншого з подружжя діяв недобросовісно;
по-третє, інші договори щодо розпорядження спільним сумісним майном можуть оспорюватися лише на підставі загальних засад приватного права (стаття 3 ЦК України).
4. Тому колегії суддів необхідно було постановити ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку із необхідністю відступити від висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року в справі № 125/2157/19 (провадження № 14-40цс21).
Суддя В. І. Крат
