Постанова

Іменем України

08 березня 2023 року

м. Київ

справа № 307/2148/16

провадження № 61-16254св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за первісним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 09 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Кондора Р. Ю., Кожух О. А.,

Мацунича М. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом

до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності

на майно подружжя та його поділ.

Позовну заяву мотивовано тим, що з 1990 року по 2001 рік позивач перебував у шлюбі з ОСОБА_2 . Проживаючи у будинку його батьків на АДРЕСА_1 , вони поряд із цим будинком почали будувати новий. Будівництво здійснювалося за допомогою їхніх спільних родичів і тривало з 1994 року по 1996 рік. У зв`язку із неможливістю проживати з колишньою дружиною в одному будинку, ОСОБА_1 змушений був перейти проживати

до своїх батьків.

ОСОБА_1 зазначав, що у 2014 році від своїх батьків йому стало відомо про те, що ОСОБА_2 на підставі рішення Грушівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області отримала свідоцтво про право власності на цей будинок в цілому.

Позивач вважав, що має право бути власником 1/2 частини спірного будинку, оскільки він побудований під час їхнього з відповідачем перебування у шлюбі і будувався за спільні кошти.

З урахуванням зазначеного, а також зміни позовних вимог,

ОСОБА_1 просив суд визнати житловий будинок АДРЕСА_2 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнати за ним право власності на 1/2 частину вказаного будинку.

У жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на частку нерухомого майна за набувальною давністю.

Зустрічну позовну заяву мотивовано тим, що спірний будинок побудований сторонами у період з 1994 по 1996 роки. У 2001 році шлюб між ними було розірвано і з того часу ОСОБА_1 жодного дня у цьому будинку не проживав, а також останній не приймав участі в утриманні цього будинку в належному стані та не сплачував комунальні платежі.

ОСОБА_2 зазначала, що з 2001 року по 2016 рік вона відкрито, добросовісно та безперервно володіла часткою будинку належного ОСОБА_1 .

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_2 просила суд визнати за нею право власності на належну ОСОБА_1 1/2 частину будинку АДРЕСА_2 за набувальною давністю.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 25 жовтня 2016 року у складі судді Гримут В. І. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано житловий будинок АДРЕСА_2 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_2 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено

за недоведеністю обставин, передбачених статтею 344 ЦК України.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки сторони, побудували житловий будинок перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, тому така нерухомість є спільним майном подружжя. У зв`язку із тим,

що спірний будинок введений у експлуатацію, є правові підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину спірного житлового будинку.

Справа неодноразово переглядалась судами апеляційної та касаційної інстанцій.

Короткий зміст судових рішень апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 06 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 25 жовтня2016 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання житлового будинку

АДРЕСА_2 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку

АДРЕСА_2 та у частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 122,48 грн судових витрат скасовано, ухвалено у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що самовільно зведений у 1994-1996 роках та не введений у експлуатацію будинок АДРЕСА_2 на час розірвання шлюбу між сторонами

не набув статусу нерухомого майна та не міг бути предметом спільної сумісної власності. На момент здійснення реєстрації права власності

у 2010 році будинок зазнав значних покращень та реєстрація права власності за ОСОБА_2 не скасована, тому підстав для визнання цього будинку об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку за ОСОБА_1 відсутні.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції

у частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 ,

у квітні 2017 року останній звернувся до суду касаційної інстанції

із касаційною скаргою.

Рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 06 квітня

2017 року у частині зустрічного позову ОСОБА_2 не було предметом перегляду в касаційному порядку.

Постановою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 06 квітня 2017 року в частині відмови

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя скасовано, справу № 307/2148/16-ц

у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя передано на новий апеляційний розгляд.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що висновок суду апеляційної інстанції про скасування рішення суду першої інстанції

та відмови у задоволення первісного позову ОСОБА_1 повністю

є передчасним.

На думку суду касаційної інстанції, для правильного застосування

статей 22 та 28 КпШС України 1969 року суду необхідно установити

чи є підстави для відступу від презумпції рівності часток у спільному майні, нажитому сторонами за час шлюбу, зокрема визначити відповідний ступінь його поліпшення після розірвання шлюбу сторонами внаслідок трудових та грошових затрат відповідача, які роботи виконані відповідачем з метою прийняття будинку в експлуатацію. Відповідні обставини справи мають бути належним чином підтверджені доказами, які подаються сторонами згідно вимог ЦПК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 09 серпня

2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 у частині оскарження рішення Тячівського районного суду від 25 жовтня 2016 року про задоволення вимог позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності на майно подружжя та його поділ задоволено, рішення Тячівського районного суду від 25 жовтня 2016 року про визнання житлового будинку

АДРЕСА_2 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину цього житлового будинку, а також про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 122,48 грн судових витрат скасовано, у задоволенні вимог позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 по суті спору відмовлено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 370,60 грн судового збору, сплаченого під час подачі апеляційної скарги.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 набула та оформила своє одноосібне право власності на домоволодіння

за адресою: будинок АДРЕСА_2 , у цілому як забудовник після припинення шлюбу з ОСОБА_1 . На думку суду апеляційної інстанції, це право набуте і оформлене з інших, аніж як спільне майно подружжя, правових підстав і в іншому порядку.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції виходив із того, що особа, якщо вважає своє майнове право порушеним, діє на його захист на свій власний розсуд і вільно розпоряджається своїми цивільними та процесуальними правами. На один і той самий об`єкт нерухомості, у цьому випадку -

на домоволодіння (будинок) АДРЕСА_2 не може існувати одночасно двох чинних правових титулів: з одного боку - права власності ОСОБА_2 у цілому на об`єкт, з іншого - права власності ОСОБА_1 на 1/2 частку в цьому об`єкті і права власності ОСОБА_2 на іншу 1/2 частку. Сама по собі наявність установлених законом правил щодо спільної власності подружжя (колишнього подружжя) не означає автоматичного припинення оформленого з інших підстав права власності на відповідне майно та не тягне такого.

Скасовуючи рішення суду в частині первісного позову та ухвалюючи нове про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач за первісним позовом ОСОБА_1 будучи достеменно обізнаним із фактом оформлення ОСОБА_2 одноосібно за собою права власності на спірне майно на підставі рішення виконкому Грушівської сільської ради Закарпатської області від 15 квітня 2010 року № 114, вважаючи саме ці факти такими, що порушують його право власності, не пред`являв вимог про визнання недійсним цього рішення органу місцевого самоврядування, вимог щодо дійсності правовстановлюючих документів, припинення державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на відповідне майно тощо. Орган місцевого самоврядування, який прийняв рішення та видав правовстановлюючий документ, що на їх підставі ОСОБА_2 оформила право власності на спірне майно, не залучався позивачем за первісним позовом до участі у справі в будь-якому процесуальному статусі.

Суд апеляційної інстанції вважав, що задоволення вимог первісного позову в будь-якому обсязі чи в будь-якій пропорції щодо частки ОСОБА_1 у праві власності на домоволодіння (будинок)

АДРЕСА_2 , відмінній від нульової, означало б виникнення двох конкуруючих між собою чинних правових титулів щодо одного й того ж майна, створило б правову невизначеність, не розв`язало б спір по суті та натомість породило б новий спір і конфлікт. Тож таке вирішення первісного позову суперечило б закону, меті цивільного судочинства, не захищало б право, а тому виключається.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2021 року до Верховного Суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права й порушення норм процесуального права, зокрема на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що справа № 307/2148/16-ц неодноразово переглядалась судами апеляційної та касаційної інстанцій.

Під час перегляду цієї справи у грудні 2019 року Верховний Суд дійшов висновку про те, що для правильного застосування статей 22 та 28 КпШС 1969 року суду необхідно установити чи є підстави для відступу від презумпції рівності часток у спільному майні, нажитому сторонами за час шлюбу, зокрема визначити відповідний ступінь його поліпшення після розірвання шлюбу сторонами, внаслідок трудових та грошових затрат відповідача, які роботи виконані відповідачем з метою прийняття будинку в експлуатацію. У зв`язку із чим справу було передано на новий апеляційний розгляд.

Проте під час нового апеляційного перегляду цієї справи, суд апеляційної інстанції не врахував вказаних висновків суду касаційної інстанції, оскільки, на думку суду апеляційної інстанції, такі є передчасними, натомість відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 у своєму рішенні створив суто теоретичну проблему існування у спірного житлового будинку АДРЕСА_2 , двох чинних правових титулів, яка не має жодного значення в правозастосовчій практиці та вдався до пошуку шляхів її вирішення, зокрема у спосіб - пред`явлення позовних вимог про скасування правовстановлюючих документів на спірний житловий будинок.

На думку представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , матеріали справи не містять належних та допустимих доказів покращення спірного будинку після розірвання шлюбу.

Разом із цим представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 вважає,

що з реєстрацією права власності у 2010 році на спірне домоволодіння

за ОСОБА_2 в цілій частині, спірний будинок не втратив статусу спільної сумісної власності подружжя, оскільки такі права виникли раніше, зазначеної реєстрації, що у свою чергу не є перешкодою для задоволення позовних вимог про поділ спільного майна подружжя та подальшої реєстрації 1/2 частини будинку за ОСОБА_1 .

Натомість, в разі пред`явлення ОСОБА_1 позовних вимог про скасування права власності ОСОБА_2 на спірний житловий будинок, що на думку суду апеляційної інстанції, є обов`язковою передумовою захисту його прав, та задоволення їх судом, спірний будинок взагалі втратить статус нерухомого майна та вважатиметься самочинним будівництвом, що в свою чергу створить правову невизначеність спірних правовідносин, а також приведе до обмеження права сторін визначати юридичну долю спільної сумісної власності, що не відповідатиме принципу верховенства права та не вирішить спір, розгляд якого триває понад 5 років, по суті.

На думку представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції на вказані доводи уваги не звернув

та встановивши під час судового розгляду обставини будівництва сторонами під час шлюбу житлового будинку, неправильно застосував норми матеріального права, а саме статтю 16 Закону України «Про власність» та статті 22 і 28 КпШС України, якими визначено правовий режим спільного сумісного майна подружжя, зокрема щодо моменту виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя

та наслідків реєстрації після розірвання шлюбу одним з колишнього подружжя за собою в одній цілій, права власності на спільне майно, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Закарпатського апеляційного суду від 09 серпня 2021 року. Відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із Тячівського районного суду Закарпатської області.

У січні 2022 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2023 року справу призначено

до розгляду.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10 травня 1965 року ОСОБА_4 подарував ОСОБА_5 (батько позивача за первісним позовом у цій справі) дерев`яний житловий будинок АДРЕСА_3 , що підтверджується договором дарування, нотаріально посвідченим цього дня секретарем виконкому Грушівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області за реєстровим № 12 (а.с. 7, т. 1).

Рішенням зборів уповноважених членів колгоспу ім. ХХІІ з`їзду КПРС

с. Грушово Тячівського району Закарпатської області від 08 квітня

1973 року № 2 ОСОБА_5 виділено земельну ділянку площею 0,07 га для перебудови житлового будинку на старому місці по АДРЕСА_4 (а. с. 8, т. 1).

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з 17 лютого 1990 року по 25 червня

2001 року перебували у шлюбі, після припинення якого ОСОБА_1 залишився зареєстрованим у будинку

АДРЕСА_2 , але фактично проживав у будинку батьків по

АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 зареєстрована у будинку

АДРЕСА_2 , проживала

у будинку АДРЕСА_2 (а. с. 9, 102, т. 1).

Під час перебування у шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зокрема

у 1996 році, збудували житловий будинок (первісно - літня кухня) загальною площею 48,0 кв. м, житловою площею 27,0 кв. м, що розташований упритул до будинку АДРЕСА_2 (а. с. 87-89, т. 1).

Рішенням виконавчого комітету Грушівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області від 29 січня 2008 року № 8 перейменовано літню кухню по АДРЕСА_4 , яка належала згідно погосподарського обліку ОСОБА_2 , на житловий будинок по

АДРЕСА_4 (а. с. 91, т. 1).

На підставі заяви ОСОБА_2 зазначений будинок введений

в експлуатацію рішенням Грушівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області № 107, яким погоджено прийняти в експлуатацію одноквартирного (садового) житлового будинку АДРЕСА_2 на земельній ділянці загальною площею 0,18 га, яка належить ОСОБА_2 (а. с. 100, т. 1).

Висновком відділу містобудування та архітектури від 08 лютого

2010 року № 03/07 Тячівської районної державної адміністрації Закарпатської області про можливість прийняття приватної будівлі

в експлуатацію, збудованої без дозволу на виконання будівельних робіт

по заяві забудовника ОСОБА_2 , житловий будинок з господарськими спорудами можливо погодити до прийняття в експлуатацію (а. с. 97, 98,

т. 1).

15 лютого 2010 інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Закарпатській області склала щодо ОСОБА_2 протокол № 194 про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 97 КУпАП, яким встановила, що ОСОБА_2 порушила вимоги статті 29 Закону України «Про планування і забудову територій», а будинок АДРЕСА_2 збудований самочинно (а. с. 93, т. 1).

Приписом-розпорядженням від 15 лютого 2010 року № 194 інспекція ДАБК у Закарпатській області запропонувала ОСОБА_2 виготовити правовстановлюючі документи на житловий будинок та ввести його

в експлуатацію (а. с. 94, т. 1).

03 березня 2010 року інспекція ДАБК у Закарпатській області видала забудовнику ОСОБА_2 сертифікат серії НОМЕР_1 відповідності державним будівельним нормам, стандартам та правилам закінченого будівництвом об`єкта - житлового будинку, одноповерхового, загальною площею 48,0 кв. м, відповідно до технічного паспорту, виданого Тячівським підприємством технічної інвентаризації 15 січня 2009 року, розміщеного за адресою: будинок АДРЕСА_2 (а. с. 99, т. 1).

Рішенням виконкому Грушівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області від 09 грудня 2013 року № 169 внесені зміни

до рішення цього виконкому від 29 січня 2008 року № 8 і викладено

пункт 1 рішення у такій редакції «перейменувати на житловий будинок літню кухню, яка належить згідно погосподарського обліку ОСОБА_2 , яка знаходиться за адресою:

АДРЕСА_2 , і знаходиться біля житлового будинку АДРЕСА_2 (а. с. 92, т. 1).

Рішенням виконавчого комітету Грушівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області від 15 квітня 2010 року № 114 «Про оформлення права власності на нерухоме майно» розглянуто заяву ОСОБА_2 про оформлення права власності на житловий будинок відповідно до підпунктів 5 і 10 пункту «б» статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (Закон № 280/97-ВР), Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Мін`юсту України від 07 лютого 2002 року

№ 7/5, вирішив оформити право власності на житловий будинок

з надвірними добудовами, який знаходиться по АДРЕСА_4 ,

за ОСОБА_2 у цілому (а. с. 44, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1

частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні

чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені

в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції

не відповідає.

Аналізуючи підстави звернення до суду з указаною скаргою, зміст ухвалених у справі судових рішень та доводи касаційних скарг, колегія суддів виходить з такого.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено,

що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії

в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Згідно із пунктом 1 Прикінцевих положень СК України, з урахуванням відповідних положень ЦК України, цей Кодекс набрав чинності з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

З урахуванням зазначених правових норм порядок набуття спільного майна та його правовий режим у цій справі повинен визначатися КпШС України, який був чинним на час набуття спірного нерухомого майна,

а поділ майна подружжя має здійснюватися за правилами, передбаченими СК України.

Згідно зі статтею 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або

з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до статті 28 КпШС України у разі поділу майна, яке

є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

В окремих випадках суд може відступити від рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним

з подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Частиною першою статті 29 КпШС України передбачено, що якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням

їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми.

Аналогічні положення закріплені у статтях 60, 70 СК України

та статті 368 ЦК України.

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною другою статті 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше

не встановлено домовленістю між ними або законом.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).

Статтею 163 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно із статтею 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно набуте під час шлюбу.

Частиною першою статті 69 СК України передбачено, що дружина

і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог статей 12, 81 ЦПК України, встановивши, що 15 квітня 2010 року

ОСОБА_2 зареєструвала за собою право власності на спірний житловий будинок, проте будинок фактично побудований

у 1996 році, тобто у період шлюбу сторін у справі, а також ураховуючи відсутність належних та допустимих доказів спростування презумпції спільності майна подружжя та рівності їх часток, дійшов правильного висновку, що спірний будинок є спільним майном подружжя, тому підлягає поділу в рівних частках.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають обставинам справи і ґрунтуються на вимогах закону.

Разом із цим Верховний Суд враховує те, що під час нового апеляційного розгляду ОСОБА_6 подавала суду клопотання про призначення судової оціночно-будівельної експертизи для з`ясування питання про ймовірне покращення спірного будинку після припинення шлюбу між сторонами, яке було задоволено судом апеляційної інстанції. Проте згодом представником ОСОБА_6 - ОСОБА_7 подано заяву про залишення вказаного клопотання без розгляду через відсутність у довірительки коштів на її проведення. Разом із цим судом апеляційної інстанції сторонам у справі роз`яснювалось право на укладення мирової угоди, однак про досягнення такої сторони суд не повідомляли.

При цьому Верховний Суд виходить із того, що у правовідносинах про поділ майна подружжя предметом доведення є факт перебування сторін

у шлюбі та набуття ними спірного майна у період шлюбу, спільність набуття якого презюмується сімейним законодавством, а спростування такої презумпції та доведення такого спростування про набуття спірного майна за особисті кошти покладено на відповідача в силу закону, який має доводити належними та достовірними доказами з дотриманням вимог диспозитивності цивільного процесу саме у тому процесі, у якому вирішуються такі вимоги за участі іншої сторони цього процесу, право якої щодо такого майна ґрунтується саме на такій презумпції, та яка має мати можливість заперечувати такі спростування у визначений процесуальним законом спосіб.

Під час нового апеляційного перегляду судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції були дотримані вимоги цивільного процесуального законодавства про перегляд рішення суду першої інстанції у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги

та враховано вказівки суду касаційної інстанції з дотриманням вимог процесуального законодавства щодо диспозитивності цивільного процесу й не були встановлені обставини, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо презумпції спільності майна сторін, Верховний Суд вважає, що судом першої інстанції були повно досліджені обставини та встановлені факти, які не спростовані під час повторного апеляційного перегляду справи.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів

у справі, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.

Установивши, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи в суді касаційної інстанції. За подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатив 3 347,30 грн, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 на його користь.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 09 серпня

2021 року скасувати.

Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 25 жовтня 2016 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 347,30 грн (три тисячі триста сорок сім гривень 30 копійок).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили

з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович