Постанова

Іменем України

04 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 307/2148/16-ц

провадження № 61-21388св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника

ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 06 квітня 2017 року в складі колегії суддів:

Собослой Г. Г., Фазикош Г. В., Бисага Т. Ю.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що з 1990 року по 2001 рік він перебував

у шлюбі з ОСОБА_2 . Проживаючи у будинку його батьків на АДРЕСА_1 , вони поряд з цим будинком почали будувати новий. Будівництво здійснювалося за допомогою їхніх спільних родичів і тривало

з 1994 по 1996 роки. У зв`язку з неможливістю проживати з колишньою дружиною в одному будинку, він змушений перейти проживати до своїх батьків.

У 2014 році від своїх батьків позивачу стало відомо, що ОСОБА_2 , на підставі рішення Грушівської сільської ради, отримала свідоцтво про право власності на цей будинок в цілому.

Вважав, що має право бути власником Ѕ частини будинку, оскільки він побудований під час їхнього з відповідачем перебування у шлюбі і будувався за спільні кошти.

У зв`язку з викладеним, з урахуванням зміни позовних вимог, позивач просив суд визнати житловий будинок АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнати за ним право власності на Ѕ частину вказаного будинку.

У жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на частку нерухомого майна за набувальною давністю.

Позовна заява мотивована тим, що спірний будинок побудований сторонами

у період з 1994 по 1996 роки. У 2001 році шлюб між ними було розірвано і з того часу ОСОБА_1 жодного дня у цьому будинку не проживав. ОСОБА_1 не приймав участі в утриманні будинку в належному стані, не сплачував комунальні платежі. З 2001 року по 2016 рік вона відкрито, добросовісно та безперервно володіє часткою будинку належного ОСОБА_1 .

У зв`язку із зазначеним, просила суд визнати за нею права власності на належну ОСОБА_1 Ѕ частину будинку АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Короткий зміст рішення суду першої інстанцій

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 25 жовтня

2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано житловий будинок АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину житлового будинку

АДРЕСА_1 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено за недоведеністю умов, передбачених статтею 344 ЦК України.

Суд першої інстанції виходив із того, що сторони, побудували житловий будинок перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, отже така нерухомість є спільним майном подружжя. Оскільки спірний будинок введений в експлуатацію,

є правові підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на

Ѕ частину житлового будинку.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанцій

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 06 квітня 2017 року рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 25 жовтня

2016 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання житлового будинку АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнання за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1 та в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1

2 122,48 грн судових витрат скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . У решті рішення суду залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що самовільно зведений у 1994-1996 роках та не введений в експлуатацію будинок

АДРЕСА_1 на час розірвання шлюбу між сторонами не набув статусу нерухомого майна та не міг бути предметом спільної сумісної власності. На момент здійснення реєстрації права власності у 2010 році будинок зазнав значних покращень та реєстрація права власності за ОСОБА_2 не скасована, тому підстав для визнання даного будинку об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку за ОСОБА_1 відсутні.

Аргументи учасників справи

У квітні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неповно з`ясував всі фактичні обставини, що мають значення для справи, не дослідив і не надав належної правової оцінки доказам у справі. Вказує, що сторони, перебуваючи

у зареєстрованому шлюбі, розпочали будівництво житлового будинку, який зведений за час шлюбу, проте введений в експлуатацію у 2010 році, тому може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Отже, висновок апеляційного суду про відсутність правових підстав для задоволення позову є неправильним.

Рішення суду апеляційної інстанції оскаржується в частині відмови

у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , тому в іншій частині не

є предметом перегляду в касаційному порядку (стаття 400 ЦПК України).

У червні 2017 року ОСОБА_2 подала заперечення на касаційну скаргу, вказуючи на те, що рішення суду апеляційної інстанції є законним

і обґрунтованим, а тому підстав для його скасування немає.

Рух справи

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 16 травня 2017 року відкрито касаційне провадження

в цій справі.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справа передана до Касаційного цивільного суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що після укладення шлюбу у 1990 році, поряд із житловим будинком АДРЕСА_2 , який належав батькам позивача, сторони у 1996 році побудували спірний будинок.

У 2001 році шлюб між сторонами розірвано і ОСОБА_1 перейшов жити

у інший будинок батьків на АДРЕСА_3 , проте залишався зареєстрованим у будинку АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 разом із дітьми залишилася

у новому будинку.

Рішенням Грушівської сільської ради від 29 січня 2008 року № 8 перейменовано літню кухню на АДРЕСА_2 , яка належить згідно погосподарського обліку ОСОБА_2 на житловий будинок (по АДРЕСА_2 ). Рішенням Грушівської сільської ради від 09 грудня 2013 року № 169 внесено зміни в пункт 1 рішення виконкому Грушівської сільської ради від 29 січня

2008 року № 8 «Про перейменування літньої кухні в житловий будинок по АДРЕСА_2» , виклавши його в наступні редакції «Перейменував на житловий будинок літню кухню, яка належить згідно погосподарського обліку ОСОБА_2 , яка знаходиться по

АДРЕСА_1 і знаходиться біля житлового будинку

АДРЕСА_2» .

На підставі заяви ОСОБА_2 зазначений будинок введений в експлуатацію рішенням Грушівської сільської ради від 02 лютого 2010 року № 107, яким погоджено прийняття в експлуатацію одноквартирного (садового) житлового будинку АДРЕСА_1 на земельній ділянці загальною площею 0,18 га, яка належить ОСОБА_2 .

Висновком відділу містобудування та архітектури від 08 лютого 2010 року

№ 03/07 Тячівської районної державної адміністрації про можливість прийняття приватної будівлі в експлуатацію збудованої без дозволу на виконання будівельних робіт по заяві забудовника ОСОБА_2 житловий будинок

з господарськими спорудами можливо погодити до прийняття в експлуатацію.

Сертифікатом відповідності державним будівельним нормам, стандартам та правилам Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю

у Закарпатській області засвідчено відповідність закінченого будівництвом будинку будівельним нормам, стандартам та правилам.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

У постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі

№ 6-1662цс15 зроблено висновок, що оскільки спірне майно придбано подружжям до 2004 року, тобто до набрання чинності СК України, а тому при вирішенні справи судам необхідно було застосовувати положення КпШС 1969 року, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин. Враховуючи те, що подружжям спірне майно було придбано в період шлюбу та до набрання чинності СК України, застосуванню підлягали статті 22, 24, 28 КпШС 1969 року.

За правилами статей 22, 28КпШС 1969 року майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених судових рішень) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Суд першої інстанції виходив з того, що будівництво спірного будинку завершено у 1996 році під час перебування сторін у шлюбі, отже таке майно є спільним, незалежно від часу прийняття його до експлуатації і державної реєстрації права власності за відповідачем у 2010 році.

Разом з тим суд першої інстанції не врахував доводи відповідача та обставини справи про те, що з часу розірвання шлюбу у 2001 році і до прийняття

в експлуатацію будинок зазнав значних покращень внаслідок трудових та грошових затрат відповідача.

Натомість апеляційний суд заперечив існування презумпції спільності майна подружжя та рівності їх часток при поділі повністю, при цьому не навів відповідних обґрунтувань.

За таких обставин висновок апеляційного суду про скасування рішення суду першої інстанції та відмови у задоволення первісного позову ОСОБА_1 повністю є передчасним.

Для правильного застосування статей 22, 28 КпШС 1969 року суду необхідно установити чи є підстави для відступу від презумпції рівності часток у спільному майні, нажитому сторонами за час шлюбу, зокрема визначити відповідний ступінь його поліпшення після розірвання шлюбу сторонами внаслідок трудових та грошових затрат відповідача, які роботи виконані відповідачем з метою прийняття будинку в експлуатацію. Відповідні обставини справи мають бути належним чином підтверджені доказами, які подаються сторонами згідно вимог ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, збирати нові докази та давати їм оцінку, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Закарпатської області від 06 квітня 2017 року

в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя скасувати.

Справу № 307/2148/16-ц в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя передати на новий апеляційний розгляд.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук