Постанова
Іменем України
22 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 203/798/20
провадження № 61-10047 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Скиба Віталій Володимирович,
відповідач - Перший Правобережний відділ державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро),
третя особа - Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Скиби Віталія Володимировича, на постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р. від 13 вересня
2022 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), третя особа - Державна казначейська служба України, про стягнення грошових коштів.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що згідно з проведеними
ДП «Сетам» електронними торгами, оформленими протоколом від 19 вересня 2017 року № 286179 виторг від реалізації арештованого майна у виконавчому провадженні № 49333526 з метою примусового виконання судового рішення про стягнення з нього на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості по кредитному договору в сумі 210 403,04 грн на підставі виконавчого листа Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 серпня 2015 року, склав 589 050 грн. Згідно з актом про проведені електронні торги від 05 жовтня 2017 року були погашені сума кредитного боргу, витрат на проведення виконавчих дій, судових витрат, виконавчого збору, але решта суми у розмірі 325 573,17 грн у порушення статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» йому повернута не була, що аргументовано доводами про неналежний безготівковий переказ 19 грудня 2017 року на банківський рахунок в АТ «ОТП Банк», про який повідомив відповідач у відповідь на заяву про повернення коштів, помилково вважаючи свої обов`язки виконаними відповідно до умов звернення за 12 грудня 2017 року, яке він в дійсності ніколи не підписував.
Позивач зазначав, що до 27 грудня 2019 року не звертався до відповідача з питанням про повернення коштів. Також посилався на розслідування у кримінальному провадженні обставин зняття коштів з банкомату 21 грудня 2017 року і відкриття банківського рахунку за підробленими документами.
Указаними неправомірними діями відповідача йому завдано моральної шкоди.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Ураховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просив суд:
- визнати незаконною бездіяльність державного виконавця з повернення йому залишку коштів після задоволення вимог за виконавчими документами;
- стягнути на його користь з Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Дніпро) залишок коштів у сумі 325 573,17 грн із вартості 22/100 частки у праві спільної власності на домоволодіння АДРЕСА_1 , реалізованої 19 вересня 2017 року з електронних торгів, після погашення за її рахунок боргів;
- відшкодувати завдану йому моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Колісніченко О. В. від 29 червня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з відкритого у Державній казначейській службі України Єдиного казначейського рахунку Центрального відділу державної виконавчої служби
у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Дніпро) на користь ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди - 325 573,17 грн, на відшкодування моральної шкоди -
5 000.00 грн, а всього - 330 573,17 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Розподілено судові витрати.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що, враховуючи завдання шкоди позивачу неналежним переказом внаслідок виконання незаконного рішення державного виконавця при здійсненні ним своїх повноважень з примусового виконання рішення суду, позов підлягає задоволенню з відшкодуванням державою реальних збитків в сумі 325 573,17 грн, незалежно від вини державного виконавця. При цьому, оскільки в результаті незаконних рішень державного виконавця Ляшенко О. Ф. зазнав душевних переживань від безпідставного позбавлення права на отримання належних йому коштів у значному розмірі, що спричинило необхідність вжиття додаткових зусиль для відновлення звичайного ритму життя та тривале відновлення свого права на отримання коштів, які залишились від реалізації його квартири під час примусового виконання судового рішення, тому підлягає відшкодування позивачу моральна шкода у розмірі 5 000,00 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання бездіяльності державного виконавця незаконною, суд зазначив, що вказана вимога є зайвою, неефективною, а цей юридичний факт - бездіяльність державного виконавця судом встановлено у мотивувальній частині при доведення завданні позивачу шкоди.
Районний суд послався на відповідний правовий висновок Верховного Суду щодо відшкодування завданої моральної шкоди.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року,
з урахуванням ухвали Дніпровського апеляційного суду від 14 вересня
2022 року про виправлення описки, апеляційні скарги Державної казначейської служби України, Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) задоволено.
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 червня
2022 року скасовано.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), третя особа - Державна казначейська служба України, про стягнення грошових коштів відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме державним виконавцем йому було завдано шкоди. Позивач не довів, що перераховані кошти були зняті з рахунку не ним, а іншою особою, хоча згідно з висновком експертизи підпис на заяві про відкриття рахунку виконано не ним. Проте для оформлення цієї заяви було надано належним чином завірену копію паспорта саме позивача і він до правоохоронних органів про втрату паспорта не звертався.
У зв`язку із відсутністю доказів того, що неправомірними діями відповідача (державного виконавця) позивачу завдана майнова шкода, недоведення наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діями відповідача, що є обов`язком позивача, тому не підлягає і відшкодування моральна шкода. Відповідно до положень статей 1173, 1174 ЦК України ці обставини мав довести саме відповідач, при тому, що відповідальність держави наступає без вини посадових осіб.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Скиба В. В., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 27 жовтня 2022 рокуу задоволенні клопотання представника
ОСОБА_1 - адвоката Скиби В. В., про звільнення від сплати судового збору відмовлено. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката
Скиби В. В., на постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 вересня
2022 року залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків,
а саме запропоновано заявнику надати суду касаційної інстанції документи,
що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
У встановлений судом строк представник ОСОБА_1 - адвокат
Скиба В. В., звернувся до Верховного Суду з клопотанням на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 27 жовтня 2022 року, а саме надав докази сплати судового збору.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, яка в силу пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України є малозначною, проте вона містить посилання на випадок, передбачений підпунктом в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та витребувано цивільну справу № 203/798/20 із Кіровського районного суду
м. Дніпропетровська й надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У грудні 2022року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Скиби В. В., мотивована тим, що справа має винятковий характер для позивача, оскільки судовим рішенням суду апеляційної інстанції його позбавлено можливості отримати належні йому грошові кошти в розмірі 325 573,17 грн, на даний час позивач немає житла. При цьому, вказує, що відсутній висновок Верховного Суду в подібних правовідносинах щодо застосування частини шостої
статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» та статей 527, 611, 623 ЦК України.
Зазначає, що судом апеляційної інстанції належним чином не встановлено фактичні обставини у справі, а саме:
- не надано правової оцінки висновку судового експерта-почеркознавця від 04 листопада 2021 року, в якому чітко зазначено, що всі документи на перерахування та отримання коштів від його імені є підробленими;
- не з`ясовано що грошові кошти, які отримані невстановленою особою
по підробленим документам, належали виконавчій службі, а не позивачу, оскільки позивач їх ще не отримав. При цьому, посадові особи виконавчої служби не проявили належної обачності та обережності при отриманні підробленої заяви від його імені про повернення коштів і при виконанні грошового зобов`язання (сплата коштів іншій особі). Зазначає, що лише у державного виконавця невстановлена особа могла отримати копію його паспорта.
Суд апеляційної інстанції не застосував статтю 33 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
Також посилається на правовий висновок Верховного Суду від 08 лютого
2022 року у справі № 487/6592/19.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У рахунок примусового стягнення на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості по кредитному договору на суму 210 403,04 грн, належні ОСОБА_1 22/100 частки у праві спільної власності на домоволодіння по АДРЕСА_2 на підставі виконавчого листа Кіровського районного суду
м. Дніпропетровська від 14 серпня 2015 року, реалізовані 19 вересня 2017 року у виконавчому провадженні № 49333526 з електронних (прилюдних) торгів, оформлених протоколом ДП «Сетам» № 286179, з вирученими з вартості цього арештованого майна 589 050 грн, про що складено акт про проведені електронні торги від 05 жовтня 2017 року(т. 1, а. с. 7, 8, 161).
29 вересня 2017 року після сплати винагороди за організацію та проведення електронних торгів на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні надійшли грошові кошти відповідно до виконавчого листа
№ 203/1192/15-ц на суму 559 597,50 грн, розподілену розпорядженнями державного виконавця Центрального відділу ДВС міста Дніпрі ГТУЮ у Дніпропетровській області Арутюнян Е. Б. від 04 жовтня 2017 року, після чого з цієї суми 05 жовтня 2017 року утримані витрати виконавчого провадження в сумі 133,28 грн, виконавчого збору у розмірі 210,40 грн та судового збору на користь стягувача ПАТ «Укрсоцбанк» в розмірі 2 104,03 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №№ 3528, 3527 (т. 1, а. с. 176, 187-189).
19 жовтня 2017 року постановою державного виконавця виконавче провадження закінчено на підставі пункту 9 частини першої статті 39,
статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», а до виконавчого провадження приєднаний примірник листа начальника Центрального ВДВС міста Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області Лисенка Д. Б. за
№ 13.5-47/15462/9, адресованого ОСОБА_1 за адресою домоволодіння,
що реалізоване з торгів ( АДРЕСА_2 ), з повідомленням про залишок на депозитному рахунку відділу надмірних коштів від реалізації майна у розмірі 325 573,17 грн та необхідність повідомлення особою реквізитів для перерахування цих коштів.При цьому будь-які докази надіслання такого листа відсутні (т. 1, а. с. 192).
Стягнуті з боржника кошти, що залишилися після задоволення всіх вимог за виконавчими документами, згідно з частиною шостою статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», перераховуються боржнику (крім випадків повернення коштів іншим особам), у зв`язку з чим за правилами про відповідальність за неналежний переказ відповідно до статті 1 пункт 1.24), статті 33 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» державний виконавець, який виступає його ініціатором, несе відповідальність за відповідність інформації, зазначеної ним в документі на переказ, і згідно з
частиною другою статті 527 ЦК України несе ризик наслідків непред`явлення вимоги доказів того, що виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою.
18 грудня 2017 року старший державний виконавець Арутюнян Е. Б. видав розпорядженням № В9-49344526 про переказ 325 573,17 грн на відкритий
в АТ «ОТП Банк» розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 з призначенням платежу: «Поповнення карткового рахунку ОСОБА_1 відповідно до заяви про перерахування коштів від 13 грудня 2017 року»
(т. 1, а. с. 193, 194, 196).
19 грудня 2017 року з депозитного рахунку Держказначейства України через банк отримувача АТ «ОТП Банк» на розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 за платіжним дорученням № 4208 перераховані зазначені кошти, які зараховані у всій сумі 325 573,17 грн з поповненням карткового рахунку 21 грудня 2017 року(т. 1, а. с. 23-24).
22 грудня 2017 року зазначена сума частинами знята у банкоматі АТМ4043 ОТР BANK ATM UAN (A7204043).
07 лютого 2020 року відповідач листом № 13.5-34/6647/9 з посиланням на повне розподілення коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна, відмовив ОСОБА_1 у задоволенні його заяви від 03 лютого 2020 року про перерахування надлишкових коштів йому або його представнику на рахунок
(т. 1, а. с. 30).
24 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського відділення поліції Дніпровського відділу поліції ГУ в Дніпропетровській області із заявою про злочин, розслідування якого розпочато з внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 1 2020 04 064 0000245 за фактом заволодіння 325 573,17 грн з використанням персональних даних
ОСОБА_1 для підробки заяви-анкети до банку від 11 грудня 2017 року та заяви від 12 грудня 2017 року до Центрального ВДВС. До поліції ОСОБА_1 звернувся після одержання 16 січня 2020 року відповіді відповідача листом
№ 13.5-34/4406/9 на запит щодо платіжних доручень разом із реквізитами щодо перерахування коштів, отриманих від реалізації майна, а також після одержання від АТ «ОТП Банк» заяви-анкети про надання банківських послуг АТ «ОТП Банк» № 0072/980/011563291/1 від 11 грудня 2017 року, на підставі якої відкрито рахунок № НОМЕР_1 (т. 1, а. с. 10, 22).
Висновком судового експерта-почеркознавця від 04 листопада 2021 року
№ СЕ-19 /104-21/32117-ПЧ встановлено, що у графі «Клієнт» заяви-анкети та «Дата заповнення» додатка до заяви про відкриття рахунку фізичної особи
від 11 грудня 2017 року підписи від імені ОСОБА_1 виконані не
ОСОБА_1 , а іншою особою, тоді як банківській установі для оформлення цієї заяви була пред`явлена копія паспорту серії НОМЕР_2 , засвідчена на вірність оригіналу підставною особою, яка видавала себе за ОСОБА_1 , з помилкою у написанні прізвища « ОСОБА_2 » замість « ОСОБА_3 », а сама копія знята з підробленого паспортного бланку, заповненого іншим почерком, з вклеєною фотокарткою іншої людини.
Указаним висновком встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 у заяві на ім'я Центрального відділу ДВС м. Дніпра від 12 грудня 2017 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Клієнт» заяви-анкети про надання банківських послуг АТ «ОТП Банк» від 11 грудня 2017 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (т. 1 а. с. 20, 21, т. 2, а. с.102-111).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального
кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Скиби В. В., підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою
для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції
в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Завдання майнової (матеріальної) шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої
статті 16 ЦК України).
Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша, третя статті 22 ЦК України).
Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).
Стаття 56 Конституції України закріплює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно із частиною першою статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до статті 1174 цього ж Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Застосовуючи положення статей 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування (див.: пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18).
Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Протиправність (неправомірність) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця може доводитись з посиланням, зокрема, на судове рішення, яке набрало законної сили, рішення вищих посадових осіб державної виконавчої служби, а також інші докази.
Подібні правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515 цс 19, пункт 26).
У постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199 гс 18, пункт 5.30) Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи виключну правову проблему стосовно самостійного встановлення судами незаконності дій органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування під час розгляду справ про відшкодування шкоди, дійшла висновку, що питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.
Законодавчо встановлені вимоги до доказів у судочинстві визначають, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (див.: пункт 4.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 910/23097/17, провадження № 12-3гс21).
Колегія суддів зауважує, що процесуальне законодавство не містить обмежень у засобах доказування обставин, які можуть свідчити про протиправність діянь державного виконавця, зокрема закон не передбачає попереднього ухвалення судового рішення про визнання протиправними відповідних дій, рішень чи бездіяльності державного виконавця при здійснені виконавчого провадження як єдиного допустимого доказу на підтвердження існування підстав для відшкодування завданих такими діяннями збитків.
Збитками є об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, утраті або пошкодженні майна, а також неодержанні кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Обов`язок доведення наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Установлені судом фактичні обставини викладаються в судовому рішенні з посиланням на докази, на підставі яких їх встановлено.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд зазначає, що ухвалення попереднього судового рішення про визнання протиправними дій (бездіяльності) державного виконавця не є обов`язковим для вирішення іншої справи, у якій розглядаються позовні вимоги про відшкодування збитків (шкоди), завданих такими діяннями, оскільки законодавство не містить обмежень у засобах доказування обставин, що можуть свідчити про протиправність діянь державного виконавця, а суд може самостійно встановити наявність чи відсутність складу відповідного цивільного правопорушення, яке стало підставою для звернення до суду, шляхом оцінки наданих сторонами доказів.
У зв`язку з викладеним безпідставними є доводи державного виконавця, викладеними як у запереченні на позовну заяву, так і в апеляційній скарзі на рішення суду (т. 2, а. с. 156-164) про те, що позивач не надав суду доказів протиправності дій державного виконавця, зокрема, відповідного рішення суду і окремо не оскаржував дії державного виконавця.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, таких засад: 1) верховенства права; 3) законності; 5) справедливості, неупередженості
та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження.
Основоположний принцип верховенства права визнається одним
із фундаментальних та непорушних ідеалів сучасних демократій, якого мають дотримуватися усі без винятку інституції громадянського суспільства.
У своєму Рішенні від 02 листопада 2004 року№ 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що верховенство права - це панування права
в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення
у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Відповідно до статті 32 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що перешкоджають проведенню виконавчих дій (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), або з інших підстав, внаслідок виникнення яких сторони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, виконавець може відкласти проведення виконавчих дій з власної ініціативи або за заявою стягувача чи боржника на строк до 10 робочих днів. Про відкладення проведення виконавчих дій виконавець виносить відповідну постанову.
Ураховуючи наведені норми права та беручи до уваги принцип «розумної обачності», який безумовно має застосовуватися у виконавчому провадженні, Верховний Суд вважає, що у порушення наведених вище основних засад здійснення виконавчого провадження, у порушення своїх імперативних обов`язків, передбачених пунктом 3 частини другої статті 18, статтею 32 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з яким виконавець зобов`язаний розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання, державний виконавець, приймаючи до розгляду заяву, подану нібито ОСОБА_1 , від 12 грудня 2017 року про повернення коштів, які залишилися від реалізації на торгах майна (т. 1 а. с. 13 (копія), т. 2, а. с. 14 (оригінал)), так і заяву-анкету до банку від 11 грудня 2017 року про надання банківських послуг, яка нібито підписана ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 22 (копія), т. 2, а. с. 16 (оригінал)), державний виконавець зобов`язаний був пересвідчитися у тому, що така заява подана саме ОСОБА_1 .
Державний виконавець зазначених дій не вчинив і у своїй апеляційній скарзі на рішення суду цього не заперечує, зазначаючи, що жодним законодавчим актом його не зобов`язано перевіряти, чи тією особою, яка подає заяву, подано цю заяву та її підпис. Зазначене спростовується зазначеними вище положеннями Закону України «Про виконавче провадження», які передбачають, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, проявити принцип «розумної обачності» і він не відклав вчинення виконавчої дії, тобто надання вказівки банку на перерахунок коштів, які залишилися від реалізації майна на торгах, до з`ясування обставин подання такої «незрозумілої» заяви від імені ОСОБА_1 , за відсутності його самого.
Ураховуючи, що державний виконавець не виконав обов`язку з повернення ОСОБА_1 залишку коштів від реалізації на торгах майна, належного йому, Верховний Суд доходить висновку, що він допустив протиправну бездіяльність, внаслідок якої позивача було позбавлено права власності на належне йому майно (грошові кошти).
У зв`язку з цим колегія суддів погоджується з висновком районного суду про те, що майнова шкода має бути відшкодована позивачеві.
Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий, кредитор) має право вимагати компенсації завданої моральної шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана компенсувати завдану моральну шкоду.
Згідно з частинами першою, другою статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Крім того, відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України
від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61?1132св22).
З урахуванням викладеного, Верховний Суд доходить висновку, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права щодо відшкодування позивачеві моральної шкоди та визначився із розміром компенсації моральної шкоди.
За обставинами цієї справи Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційним судом безпідставно скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону.
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне виключити з резолютивної частини рішення районного суду посилання «шляхом списання коштів з відкритого у Державній казначейській службі України Єдиного казначейського рахунку Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Дніпро)», як зайве, оскільки шкоди відшкодовуються державою. Проте це не впливає на законність рішення суду та на його виконання.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Частиною першою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Ураховуючи скасування постанови апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову, беручи до уваги вимоги статті 141 ЦПК України, за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, сплачений ним за подання касаційної скарги, у розмірі 1 681,60 грн, що підтверджується квитанцією від 16 листопада 2022 року № 10688575
Керуючись статтями 414, 400, 402, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Скиби Віталія Володимировича, задовольнити.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 вересня 2022 рокускасувати, рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 червня 2022 року залишити без змін, виключивши з його резолютивної частини слова «шляхом списання коштів з відкритого у Державній казначейській службі України Єдиного казначейського рахунку Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Дніпро)».
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений ним за подання касаційної скарги,
у розмірі 1 681,60 грн (одна тисяча шістсот вісімдесят одна гривня 60 копійок).
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець
