Єдиний державний реєстр судових рішень
ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/6011/22 Справа № 203/798/20 Суддя у 1-й інстанції - Колесніченко О. В. Доповідач - Макаров М. О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 вересня 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого судді Макарова М.О.
суддів Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.
при секретарі Керімовій-Бандюковій Л.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційнимискаргами Державної казначейської служби України, Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 червня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), третя особа: Державна казначейська служба України про стягнення грошових коштів, -
В С Т А Н О В И Л А :
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Дніпро), третя особа: Державна казначейська служба України про стягнення грошових коштів.
Позовні вимогимотивовані тим,що згідноз проведеними ДП «Сетам» електронних торгів за протоколом № 286179 від 19 вересня 2017 року виторг від реалізації арештованого майна у виконавчому провадженні № 49333526 з метою примусового виконання стягнення на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості по кредитному договору в сумі 210 403,04 грн. на підставі виконавчого листа Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 серпня 2015 року, склав 589 050 грн.. Після чого згідно акту про проведені електронні торги від 05 жовтня 2017 року погашені суми боргу, витрат на проведення виконавчих дій, судових витрат, виконавчого збору, але решта суми в порушення ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження» позивачу повернута не була, що аргументовано доводами про неналежний безготівковий переказ 19 грудня 2017 року на банківський рахунок в АТ «ОТП Банк», про який повідомив відповідач у відповідь на заяву про повернення коштів, помилково вважаючи свої обов`язки виконаними відповідно до умов звернення за 12 грудня 2017 року, яке позивач в дійсності ніколи не підписував. Позивач зазначає, що до 27 грудня 2019 року ніколи раніше не звертався до відповідача з питання повернення коштів. Також посилався на розслідування у кримінальному провадженні обставин зняття коштів готівкою з банкомату 21 грудня 2017 року і відкриття банківського рахунку за підробленими документами.
Враховуючи викладене, позивач просив відшкодувати моральну шкоду в розмірі 10000 грн. та стягнути залишок коштів на суму 325573,17 грн. з вартості 22/100 частки у праві спільної власності на домоволодіння під АДРЕСА_1 ), реалізованої 19 вересня 2017 року з електронних торгів, після погашення за її рахунок боргів з визнанням незаконною бездіяльності державного виконавця з поверненням боржнику такого залишку після задоволення всіх вимог за виконавчими документами, внаслідок якої право власності позивача свавільно порушено з позбавленням його у такий спосіб засобів до існування.
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 червня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, а саме, стягнуто за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з відкритого у Державній казначейській службі України єдиного казначейського рахунку Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Дніпро) на користь ОСОБА_1 у відшкодування матеріальної шкоди 325 573,17 грн., у відшкодування моральної шкоди 5000,00 грн., а всього 330 573,17 грн.. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що враховуючи завданняшкоди неналежнимпереказом внаслідоквиконання незаконногорішення державноговиконавця,який заст.ст.7-8ЗУ «Прооргани таосіб,які здійснюютьпримусове виконаннясудових рішеньі рішеньінших органів»належить дослужбових осіборганів державноївлади,при здійсненніним увідповідності дост.ст.5,18,47ЗУ «Провиконавче провадження»своїх повноваженьз примусовоговиконання рішеннясуду,позов підлягаєзадоволенню згідност.1174ЦК Україниз відшкодуваннямдержавою реальнихзбитків заправилами ст.1192цього Кодексув сумі325573,17грн.,незалежно відвини державноговиконавця. Оскільки в результаті незаконних рішень державного виконавця Ляшенко О.Ф. зазнав душевних переживань від безпідставного позбавлення права на отримання належних йому коштів у значному розмірі, що спричинило необхідність вжиття додаткових зусиль для відновлення звичайного ритму життя та тривале відновлення свого права на отримання коштів, які залишились від реалізації його квартири під час примусового виконання судового рішення, суд дійшов висновку про відшкодування позивачу моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн..
В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що матеріали справи не містять доказів неправомірності рішень, дій чи бездіяльності відповідача. Крім того, апелянт вказує на відсутність належних доказів, які б підтвердили факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.
В апеляційній скарзі Перший Правобережний відділ державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), який є правонаступником Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Дніпро), на підставі Наказу Міністерства юстиції України Про реорганізацію деяких відділів державної виконавчої служби у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) № 2429/5 від 15 червня 2022 року, посилаючись невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права просив рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд дійшов помилкового висновку про те, що, саме, державним виконавцем було завдано шкоди позивачеві, оскільки держвиконавець перерахував кошти за реквізитами рахунку, відкритим в АТ ОТП Банк, адже тільки банк під час відкриття рахунку здійснює ідентифікацію клієнта та проводить операції з коштами, тобто якби реквізити або отримувач були невірними, то кошти просто б повернулись відправнику. Апелянт зазначає, що позивачем не доведено, що, саме бездіяльність державного виконавця є причиною завданої йому майнової шкоди. Крім того, апелянт зазначає, що жодним нормативно-правовим актом не покладено на державного виконавця обов`язку здійснити перевірку підпису на поданій до виконавчої служби заяви або вчинити додаткові дії щодо перевірки такої заяви, якщо вона підписана не представником, а безпосередньо заявником.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційних скарг, скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.
Так, матеріалами справи встановлено, що в рахунок примусового стягнення на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованості по кредитному договору на суму 210 403,04 грн. належні ОСОБА_1 22/100 частки у праві спільної власності на домоволодіння на АДРЕСА_2 на підставі виконавчого листа Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14 серпня 2015 року реалізовані 19 вересня 2017 року у виконавчому провадженні № 49333526 з електронних (прилюдних) торгів, оформлених протоколом ДП «Сетам» № 286179, з вирученими з вартості цього арештованого майна 589 050 гривень, про що складено акт про проведені електронні торги від 05 жовтня 2017 року.
29 вересня 2017 року після сплати винагороди за організацію та проведення електронних торгів на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні надійшли грошові кошти відповідно до виконавчого листа № 203/1192 /15-ц на суму 559 597,50 грн., розподілену розпорядженнями державного виконавця Центрального відділу ДВС міста Дніпрі ГТУЮ у Дніпропетровській області Арутюнян Е.Б. від 04 жовтня 2017 року, після чого з цієї суми 05 жовтня 2017 року утримані витрати виконавчого провадження в сумі 133,28 грн., виконавчого збору у розмірі 210,40 грн. та судового збору на користь стягувача ПАТ «Укрсоцбанк» в розмірі 2104,03 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №№ 3528, 3527.
19 жовтня 2017 року постановою державного виконавця виконавче провадження закінчено на підставі п.9 ч.1 ст. 39, ст.40 ЗУ «Про виконавче провадження», а до виконавчого провадження приєднаний примірник листа начальника Центрального ВДВС міста Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області Лисенка Д.Б. за № 13.5-47/15462/9, адресованого ОСОБА_1 за адресою домоволодіння, що реалізоване з торгів ( АДРЕСА_2 ), з повідомленням про залишок на депозитному рахунку відділу надмірних коштів від реалізації майна у розмірі 325 573,17 грн. та необхідність повідомлення особою реквізитів для перерахування цих коштів.
Стягнуті з боржника кошти, що залишилися після задоволення всіх вимог за виконавчими документами, згідно ч. 6 ст.47 ЗУ «Про виконавче провадження» перераховуються боржнику (крім випадків повернення коштів іншим особам), у зв`язку з чим за правилами про відповідальність за неналежний переказ відповідно до ст.ст. 1 пункт 1.24), 33 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» державний виконавець, який виступає його ініціатором, несе відповідальність за відповідність інформації, зазначеної ним в документі на переказ, і згідно ч. 2 ст. 527 ЦК України несе ризик наслідків непред`явлення вимоги доказів того, що виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою.
Встановлено, що 18 грудня 2017 року старший державний виконавець Арутюнян Е.Б. видав розпорядженням № 49344526 про переказ 325 573,17 грн. на відкритий в АТ «ОТП Банк» розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 з призначенням платежу: «Поповнення карткового рахунку ОСОБА_1 відповідно до заяви про перерахування коштів віл 13 грудня 2017 року».
19 грудня 2017 року з депозитного рахунку Держказначейства України через банк отримувача АТ «ОТП Банк» на розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 за платіжним дорученням № 4208 перераховані зазначені кошти, які зараховані у всій сумі 325 573,17 грн. з поповненням карткового рахунку 21 грудня 2017 року.
22 грудня 2017 року зазначена сума частинами знята у банкоматі АТМ4043 ОТР BANK ATM UAN (A7204043).
07 лютого 2020 року відповідач листом № 13.5-34/6647/9 з посиланням на повне розподілення коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна, відмовив ОСОБА_1 у задоволенні його заяви від 03 лютого 2020 року про перерахування надлишкових коштів йому або його представнику на рахунок.
24 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського відділення поліції Дніпровського відділу поліції ГУ в Дніпропетровській області із заявою про злочин, розслідування якого розпочато з внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 1 2020 04 064 0000245 за фактом заволодіння 325 573,17 грн. з використанням персональних даних ОСОБА_1 для підробки заяви-анкети до банку від 11 грудня 2017 року та заяви від 12 грудня 2017 року до Центрального ВДВС. До поліції ОСОБА_1 звернувся після одержання 16 січня 2020 року відповіді відповідача листом № 13.5-34/4406/9 на запит платіжних доручень разом із реквізитами щодо перерахування коштів отриманих від реалізації майна, а також після одержання від АТ «ОТП Банк» заяви-анкети про надання банківських послуг АТ «ОТП Банк» № 0072/980/011563291/1 від 11 грудня 2017 року, на підставі якої відкрито рахунок № НОМЕР_1 .
Висновком судового експерта-почеркознавця № СЕ-19 /104-21/32117-ПЧ встановлено, що у графі «Клієнт» заяви-анкети та «Дата заповнення» додатка до заяви про відкриття рахунку фізичної особи від 11 грудня 2017 року підписи від імені ОСОБА_1 виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою, тоді як банківській установі для оформлення цієї заяви була пред`явлена копія паспорту в серії НОМЕР_2 , засвідчена на вірність оригіналу підставною особою, яка видавала себе за ОСОБА_1 , з помилкою у написанні прізвища « ОСОБА_2 » замість « ОСОБА_3 », а сама копія знята з підробленого паспортного бланку, заповненого іншим почерком, з вклеєною фотокарткою іншої людини (т. 1 а.с. 20,21).
При цьому, колегією суддів встановлено, що позивач із заявою щодо втрати паспорту та/чи ідентифікаційного коду, дані яких відображені та долучені в копіях до анкети-заяви до правоохоронних органів не звертався.
Більш того, матеріали справи не містять доказів того, що перераховані кошти були зняті з рахунку не позивачем, а іншою особою.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
На підставі вказаної норми права, відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Статті 1173,1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.
Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.
Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Так, необхідною підставою для притягнення органу державної влади
до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії чи бездіяльності цього органу, наявність шкоди
та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою,
і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про відшкодування шкоди.
Колегія суддів наголошує, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження того, що, саме державним виконавцем було завдано шкоди позивачеві, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги в частині відшкодування матеріальної шкоди є недоведеними, а тому задоволенню не підлягають.
При цьому, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. (ч. 3 ст. 23 ЦК України).
Крім того, відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 р. - під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до роз`яснень, викладених в п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» - оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.
В п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» зазначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Встановивши відсутність належних та допустимих доказів того, що неправомірними діями відповідача позивачу завдана матеріальна шкода, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діями відповідача та його вини в заподіянні такої шкоди, колегія суддів не знаходить правових підстав й для задоволення вимог позивача про стягнення на його користь моральної шкоди.
На вказане суд першої інстанції уваги не звернув, в зв`язку із чим дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 ..
Оскаржуване рішення, як таке, що суперечить нормам матеріального та процесуального права підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Даючи оцінку доводам учасників, викладеним у апеляційних скаргах і відзиві, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Колегія суддів вважає, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційні скаргиДержавної казначейськоїслужби України,Першого Правобережноговідділу державноївиконавчої службиу Шевченківськомута Центральномурайонах містаДніпра Південно-Східногоміжрегіонального управлінняМіністерства юстиції(м.Дніпро) задовольнити.
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 червня 2022 року - скасувати.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), третя особа: Державна казначейська служба України про стягнення грошових коштів відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді Е.Л. Демченко
Т.Р. Куценко
