Ухвала
15 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 569/20334/21
провадження № 61-474ск23
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Крата В. І. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю «Кордіал», ОСОБА_3 , треті особи: Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ у Волинській області, Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ в Харківській області, про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним, застосування наслідків недійсності правочину, витребування майна з чужого незаконного володіння,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю «Кордіал» (далі - ТОВ «Кордіал»), ОСОБА_3 , треті особи: Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ у Волинській області, Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ в Харківській області, про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним, застосування наслідків недійсності правочину, витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позовна заява мотивована тим, що 07 квітня 2019 року між позивачем та ТОВ «Кордіал» було укладено договір купівлі-продажу № РН-0000364, за умовами якого вона придбала у власність транспортний засіб марки «Renault Kangoо», колір білий, 2015 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , номер з іноземною реєстрацією НОМЕР_2 (після розмитнення автомобілю був присвоєний транзитний номер НОМЕР_3 ). Автомобіль надавала у користування своєму сину - ОСОБА_4 , який ним був залишений у липні 2019 року на стоянці на території складських приміщень по АДРЕСА_1 . Наприкінці серпня 2019 року дізналася, що автомобіль зник зі стоянки, а у вересні даний транспортний засіб було відчужено ТОВ «Кордіал» на користь ОСОБА_2 . На момент придбання спірного транспортного засобу вона не доручала іншим особам відчужувати його, будь-яких договорів купівлі-продажу чи комісії не укладала. Вважає, що спірний автомобіль вибув із власності поза її волею та внаслідок вчинення щодо неї злочину. За заявою ОСОБА_4 органом досудового розслідування було відкрито кримінальне провадження за фактом незаконного заволодіння транспортним засобом, де її визнано потерпілою.
ОСОБА_1 просила:
визнати недійсним договір купівлі-продажу № РН-0001079 від 05 вересня 2019 року, укладений із ТОВ «Кордіал» та ОСОБА_2 ;
застосувати наслідки недійсності договору купівлі-продажу № РН-0001079 від 05 вересня 2019 року, що укладений із ТОВ «Кордіал» та ОСОБА_2 ;
скасувати реєстрацію транспортного засобу марки Renault Kangoо, колір білий, 2015 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , здійснену Територіальним сервісним центром № 0741 (на правах відділу, с. Струмівка) Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру у Волинській області за ОСОБА_2 на підставі договору № РН-0001079 від 05 вересня 2019 року;
скасувати перереєстрацію засобу марки Renault Kangoо, колір білий, 2015 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , здійснену Територіальним сервісним центром № 6349 Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру в Харківській області за новим власником - ОСОБА_3 на підставі договору № 5722/19/002741 від 10 жовтня 2019 року;
витребувати з володіння ОСОБА_3 та передати ОСОБА_1 автомобіль марки «Renault Kangoо», колір білий, 2015 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , який зареєстрований за ОСОБА_3 , д.н.з. НОМЕР_4 ;
визнати право власності на автомобіль марки «Renault Kangoо», колір білий, 2015 року випуску, кузов № НОМЕР_1 .
Рішенням Рівненського міського суду від 16 березня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу № РН-0001079 від 05 вересня 2019 року, що укладений із ТОВ «Кордіал» та ОСОБА_2 . Застосовано наслідки недійсності договору купівлі-продажу № РН-0001079 від 05 вересня 2019 року, що укладений із ТОВ «Кордіал» та ОСОБА_2 . Скасовано реєстрацію транспортного засобу марки Renault Kangoо, колір білий, 2015 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , здійснену Територіальним сервісним центром № 0741 (на правах відділу, с. Струмівка) Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру у Волинській області за ОСОБА_2 на підставі договору № РН-0001079 від 05 вересня 2019 року. Скасовано перереєстрацію засобу марки Renault Kangoо, колір білий, 2015 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , здійснену Територіальним сервісним центром № 6349 Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру в Харківській області за новим власником - ОСОБА_3 на підставі договору № 5722/19/002741 від 10 жовтня 2019 року. Витребувано з володіння ОСОБА_3 та передано ОСОБА_1 автомобіль марки «Renault Kangoо», колір білий, 2015 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , який зареєстрований за ОСОБА_3 , д.н.з. НОМЕР_4 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки оспорюваний договір купівлі-продажу автомобіля було укладено без відповідного волевиявлення ОСОБА_1 , що свідчить про те, що спірний транспортний засіб вибув з її власності поза її волею, без дозволу власника та без її відома. Оскільки ОСОБА_3 , як останній власник автомобіля, набув право на нього на підставі відплатного договору, є його добросовісним набувачем, а між ОСОБА_1 і ним відсутні договірні відносини, тому за таких обставин позивач вправі витребувати у відповідача спірний транспортний засіб.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 березня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірний автомобіль у власність ОСОБА_1 не переходив, оскільки така передача не була оформлена у встановленому законом порядку. При цьому сам по собі договір купівлі-продажу вчинений у простій письмовій формі, без реального зняття з реєстрації, перереєстрації транспортного засобу у зазначеному порядку не породжує правових наслідків у виді переходу права власності від продавця до покупця.
Апеляційний суд вказав, що оскільки автомобіль марки «Renault Kangoо», кузов (шасі) № НОМЕР_1 , 2015 року випуску, ОСОБА_1 не було зареєстровано у передбаченому законодавством порядку протягом десяти днів з дня його придбання. Тобто у позивача відповідно до вимог закону не виникло право власності на спірний транспортний засіб. Таким чином, до ОСОБА_1 не перейшло право власності на спірний транспортний засіб від відповідача, тому у неї не виникло і право вимоги на оспорювання договору купівлі-продажу № РН-0001079, укладеного 05 вересня 2019 року між ТОВ «Кордіал» і ОСОБА_2 , а також і на витребування у ОСОБА_3 автомобіля марки «Renault Kangoо», кузов (шасі) № НОМЕР_1 , 2015 року випуску. Отже, вимоги позивача необґрунтовані, а тому в задоволенні позову слід відмовити повністю.
ОСОБА_1 03 січня 2023 року засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків. Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 12 січня 2023 року ці недоліки було усунуто, зокрема надано уточнену касаційну скаргу, у якій ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі, одною з підстав, на якій подається касаційна скарга, ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, у випадку якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України). У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, що викладений в постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 368/2694/16-ц про те, що «автомобіль у власність особи не переходив, оскільки така передача не була оформлена у встановленому законом порядку». Застосування указаного висновку унеможливлює поновлення прав добросовісного володільця транспортного засобу, який не є у розшуку і на нього не накладалися арешти, до повернення такого майна у разі його викрадення чи незаконного заволодіння ним. Окрім цього, застосування указаного висновку є несправедливим по відношенню до тих власників автомобілів, у яких вони можуть бути викрадені (незаконно відчужені) ще до закінчення строку, що передбачений законодавством для державної реєстрації транспортних засобів після придбання авто. ОСОБА_1 зазначає, що указаним висновком нівелюється визначення такого поняття як «власник транспортного засобу» і не слід ототожнювати реєстрацію права і реєстрацію майна. Право на транспортний засіб не реєструється, а реєструється сам автомобіль.
Касаційна скарга підлягає поверненню у цій частині з таких мотивів.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Тлумачення вказаних норм ЦПК України дозволяє зробити висновок, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, на підставі пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України, має бути в касаційній скарзі мотивовано необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Про повернення касаційної скарги постановляється ухвала (частина шоста статті 393 ЦПК України).
Аналіз уточненої касаційної скарги свідчить, що у ній відсутнє вмотивоване обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 368/2694/16-ц. Сама по собі вказівка на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстав касаційного оскарження та не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України). Тому ОСОБА_1 не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України, і згідно пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга у цій частині підлягає поверненню.
Керуючись статтями 260, 389, 392, 393 ЦПК України,
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року в частині підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України повернути.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя В. І. Крат
