336/6427/20
2/336/47/2023
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
2 лютого 2023 року Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі головуючого судді Галущенко Ю.А.,при секретарі судового засідання Олексієнко С.О.,розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,третя особа приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Шаповалова Олена Георгіївна,про визнання договору дарування недійсним,-
Встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування частини жилого будинку АДРЕСА_1 .
В позові зазначає,що йому на праві власності належала 21/50 частка вказаного вище жилого будинку,де після смерті дружини він мешкав сам.
Маючи численні захворювання, ОСОБА_1 потребував допомоги у лікуванні,домашньому господарстві,догляді за майном,таку допомогу йому запропонувала родичка ОСОБА_2 ,тому 22.10.2013 р.позивач склав на неї нотаріально посвідчений заповіт.
У 2014 р.за ініціативою ОСОБА_2 ,яка повідомила про необхідність доробити документи та укласти новий договір по догляду за ним та для обслуговування будинку, ОСОБА_1 звертався до уповноваженої особи,де підписав ,як з`ясувалось пізніше,договір дарування.
В силу похилого віку,хворобливого стану та довіри до родички позивач не розумів,який документ підписав насправді,вважав,що в оспорюваному договорі передбачені всі права і обов`язки,про які вони з відповідачкою домовились,а саме:довічне утримання в обмін на житловий будинок.
Позивач зазначає,що помилявся щодо правової природи правочину,адже договір дарування є вкрай невигідним для нього,іншого житла позивач не має,потребує сторонньої допомоги та підтримки,проте відповідачка не надає матеріальної допомоги,яку обіцяла,не забезпечує ліками,продуктами харчування,заборгувала з оплатою комунальних послуг,внаслідок чого до будинку у 2020 р. припинили газопостачання,змінила ставлення до позивача,не навідувала під час хвороби,створює незручності у користуванні помешканням,порушує спокій позивача.
З цих підстав просить визнати недійсним договір дарування 21/50 частин жилого будинку АДРЕСА_1 , укладений 14.01.2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за реєстровим номером 33.
Ухвалою суду від 01.12.2020 р. відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження .
Відповідачкою надано до суду відзив на позов,за змістом якого остання заперечує проти заявлених вимог повністю. Зазначає,що вона є внучатою племінницею позивача,мешкала неподалік на одній вулиці,їх родини були у добрих відносинах. У 2014 р. позивач висловив чітке бажання подарувати їй частину будинку,після укладання договору дарування у нотаріуса передав відповідачці ключі,був достеменно обізнаний про зміст і правову природу договору дарування,яка нотаріусом роз`яснювалась до підписання договору. З 2014 р. вона з родиною мешкала разом з позивачем,вела домашнє господарство,сплачувала комунальні послуги ,а у 2020 р.після розлучення та запровадження карантину їй знадобилась допомога у догляді за дитиною,тому вона у цей період часу переїхала до батьків.Через нестачу коштів не змогла своєчасно та в повному обсязі оплачувати комунальні послуги,що і є причиною виникнення конфлікту між нею та позивачем з приводу будинку. Просила відмовити у позові як заявленому необґрунтовано та не підтвердженому доказами.
Позивачем була надана відповідь на відзив,у якій ОСОБА_1 звернув увагу на ті обставини,що після укладання договору дарування він продовжує проживати у подарованому будинку та нести витрати по його утриманню,в тому числі за рахунок коштів субсидії, проте відповідачка оплату вносила не в повному обсязі,у зв`язку з чим утворилась заборгованість по оплаті за газ,яку він був змушений погасити за власний кошт.
Ухвалою суду від 16.02.2021 р.до участі у справі залучено третю особу,яка не заявляє самостійних вимог,приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Шаповалову О.Г.
Третя особа приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Шаповалова О.Г.письмових пояснень по суті спору суду не подавала, до справи надала документи,на підставі яких посвідчувався оспорюваний договір.
Ухвалою суду від 05.03.2021 р.закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні у вступному слові позивач ОСОБА_1 позов підтримав з наведених у ньому підстав та просив задовольнити. Пояснив,що у 2013 р. після смерті дружини він перебував у пригніченому емоційному стані,яким скористались родичі сім`я відповідачки, та він пристав на їх пропозицію,що ОСОБА_3 його догляне до смерті та забезпечить усім необхідним,щоб потім майно позивача перейшло до неї,письмово такі домовленості не фіксували. У 2013 р.позивач склав на ОСОБА_4 заповіт, а у 2014 р.уклав з відповідачкою договір,який помилково вважав договором довічного утримання,розраховував на догляд та забезпечення з боку відповідачки в обмін на майно,яке не мав підстав дарувати безвідплатно. Останні півроку до подання позову відповідачка у будинку не мешкала,комунальні послуги не оплачувала,домашнього господарства не вела,не виконувала свої зобов`язання щодо його належного забезпечення та утримання,що обумовило звернення до суду з цим позовом.
Представник позивача адвокат Писаренко С.Ю. у вступному слові зазначив,що про помилку щодо правової природи договору ,який є предметом спору,позивач дізнався у 2020 р.,коли між ним та відповідачкою виник конфлікт на грунті заборгованості по оплаті за спожитий газ,остання пред`явила позивачу договір та повідомила,що є власником будинку,а ОСОБА_1 не має права пред`являти до неї жодних вимог.
Відповідачка ОСОБА_2 у вступному слові підтримала заперечення проти позову та пояснила,що після смерті дружини позивач ,який є її двоюрідним дідусем та не мав ближчих родичів,звернувся до її батьків з проханням допомогти йому в організації побуту,запросив відповідачу переїхати до нього на постійне проживання,склав на її користь заповіт,а після оформлення всіх необхідних документів на будинок,подарував його. Під час оформлення договору дарування нотаріус роз`яснювала суттєві умови договору та з`ясовувала,чи розуміє позивач,що після укладання договору дарування будинок вже йому не належатиме,на що він відповідав стверджувально. Відповідачка виконувала всі обов`язки по веденню господарства,оплачувала комунальні послуги,поліпшувала технічний стан будинку,але після розірвання шлюбу залишилася з дитиною без фінансової допомоги від чоловіка,тому виник борг за газ,який вона не змогла своєчасно погасити. У 2020 р.після припинення постачання газу позивач почав виганяти її з будинку,а коли вона нагадала,що є власником і має право користуватись цим житлом,позивач подав до суду позов,порозумітися з ним не вдалося.
Представник відповідачки адвокат Степанова Н.Г.просила відмовити у позові в повному обсязі,посилаючись на те,що обставини,визначені у позовній заяві як підстава недійсності правочину,а саме помилка позивача у правовій природі договору дарування,який він начебто вважав під час укладання договором довічного утримання,об`єктивного підтвердження під час розгляду справи не знайшли та спростовані письмовими доказами,показаннями свідків,зокрема, нотаріуса про обставини його нотаріального посвідчення.
Всебічно вивчивши обставини справи, заслухавши учасників справи та їх представників, допитавши свідків,дослідивши надані письмові докази у сукупності, суд дійшов висновку, що позов заявлений не обґрунтовано,не підлягає задоволенню на підставі встановлених фактичних обставин справи та відповідних їм правовідносин.
Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Двох - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Відповідно до законодавчого визначення правочином є вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки. У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.
За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У п. 8 постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вказано, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв`язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.
За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.
Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
З матеріалів справи суд встановив,що 14.01.2014 р.між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір дарування 21/50 частини жилого будинку АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Шаповаловою О.Г., реєстраційний номер 33.
Договір підписаний особисто дарувальником ОСОБА_1 та обдарованою ОСОБА_2 ,про що свідчить наявність підпису від їх імені у відповідній графі договору та не оспорювалось під час розгляду справи.
Згідно п.6 договору,усі умови цього договору відповідають інтересам ОСОБА_5 і узгоджені з ним,укладання цього договору не пов`язане з виконанням Обдарованою будь-яких дій майнового або немайнового характеру на користь дарувальника в момент укладання договору або в майбутньому.
Згідно п.13 договору,він складений та підписаний в двох примірниках,один з яких залишається на зберіганні у справах нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Шаповалової О.Г.,а другий,викладений на бланках нотаріальних документів,видається обдарованій.
Свої доводи про недійсність цього правочину позивач у позовній заяві та в судовому засіданні обґрунтував з посиланням на ті обставини,що під час нотаріальної процедури укладання договору дарування він помилково вважав ,що укладає договір довічного утримання ,тобто уклав оспорюваний договір внаслідок помилки.
Відповідно до роз`яснень п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України 06.11.2009 N 9 « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»,обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК) мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
На підтвердження цих обставин позивач посилався на показання свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,допитаних в судовому засіданні,а також письмові матеріали щодо стану його здоров`я та оплати комунальних послуг.
Свідок ОСОБА_6 показала,що знайома з ОСОБА_1 з 1961 р.,вони є сусідами,після смерті дружини ОСОБА_1 мешкав сам. Від ОСОБА_1 їй приблизно у 2018-2019 р.стало відомо,що він склав на користь онуки ОСОБА_8 заповіт,після чого обманним шляхом ОСОБА_3 та її батько переоформили документи на будинок на відповідачку без відома ОСОБА_1 ,який їх підписав,не прочитавши,оскільки їм довіряв,обставини укладання договору дарування будинку позивачем свідку невідомі.
Свідок ОСОБА_7 показав,що зі слів ОСОБА_1 він обізнаний,що позивач переписав будинок на онуку,вона не платила за газ,тому ОСОБА_1 передумав щодо будинку.
З матеріалів щодо стану здоров`я позивача вбачається,що ОСОБА_1 ,1941 р.н.,є пенсіонером за віком,має 2 групу інвалідності загального захворювання,в 2008,2010 р. переніс ішемічні інсульти,в 2015 р.лікувався у стаціонарі.
З травня 2019 р. ОСОБА_1 призначена житлова субсидія,30.09.2020 р. ОСОБА_1 згідно фіскального чеку оплачено за спожитий газ грошову суму 5874 гр.91 коп.,01.10.2020 р.за спожитий газ сплачено 67 гр.30 коп.,12.10.2020 р.за спожитий газ сплачено 105 гр.30 коп.
Аналізуючи докази,досліджені на вимогу позивача,суд дійшов висновку,що вони підтверджують похилий вік та наявність у позивача певних захворювань,не пов`язаних з вадами розумової діяльності,оплату ОСОБА_1 у вересні 2020 р. за власні кошти заборгованості за спожитий газ,однак ці обставини не мають правового значення для вирішення даного спору.
Показання свідка ОСОБА_6 про обставини оформлення документів на спірний будинок на відповідачку не є змістовними, стали відомі свідку зі слів позивача у 2018-2019 р.та не узгоджуються з тими підставами,якими обґрунтовано позов. Крім того,свідок не повідомила жодних обставин,які відносяться до часу укладання оспорюваного договору у 2014 р.,зазначивши,що вони їй невідомі,тому показання згадуваного вище свідка судом не приймаються до уваги при ухваленні рішення.
Показання свідка ОСОБА_7 лише підтверджують той факт,що позивач був достеменно обізнаний,що передав право власності на будинок відповідачці,однак у 2020 р.після виникнення конфлікту вирішив переглянути своє рішення,натомість,не містять відомостей про факти,які є предметом доказування у цій справі.
На вимогу відповідачки судом були допитані свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та досліджені письмові докази щодо її сімейного стану і на підтвердження характеру взаємин з позивачем до укладання оспорюваного договору.
Свідок ОСОБА_10 суду показав,що будинок по АДРЕСА_1 належав його родині,до 1998 р.він мешкав за цією адресою,а після купівлі власного будинку належну йому 1/3 частину подарував брату. Після смерті дружини позивач ОСОБА_1 ,який є його родичем, залишився мешкати сам,підтримував родинні відносини з сім`єю відповідачки,отримував всю необхідну допомогу. З іншими родичами,в тому числі і тими,які мешкають з ним в одному будинку,відносини у позивача не склалися. У 2013 р.позивач запропонував одразу подарувати належну йому частину будинку відповідачці,щоб вона з сім`єю переїхала мешкати до нього і ОСОБА_1 не залишався самотнім. Разом з ОСОБА_1 свідок відвідав нотаріуса,де позивач оформив на його ім`я довіреність для підготовки документів на відчуження будинку,необхідних для вчинення правочину,а також позивач склав заповіт на користь відповідачки. Після оформлення документів на будинок та земельну ділянку,у 2014 р. ОСОБА_1 у приватного нотаріуса подарував будинок відповідачці,передав всі документи,ще до укладання договору дарування відповідачка з сім`єю вселилась у будинок та мешкала з ОСОБА_1 однією сім`єю,утримувала будинок у належному технічному стані.Після розлучення відповідачка опинилась у скрутному матеріальному становищі,виникли борги за газ,після відключення якого між позивачем та відповідачкою виник конфлікт.
Свідок ОСОБА_12 в суді показала,що з 2003 р.знайома з відповідачкою,бувала у неї в гостях по АДРЕСА_1 ,де остання жила з дідусем у будинку,який він їй подарував,відносини між ними були родинні. Відповідачка займалась веденням господарства,купувала дідусеві ліки,готувала. У 2017 р. в присутності свідка відповідачка запитала згоду у дідуся почепити на стіну годинник,на що він відповів,що відповідачка не має питати у нього про кожну дрібницю,тому що є хазяйкою та має вчиняти,як бажає.
Допитана як свідок приватний нотаріус ОСОБА_11 показала в суді,що конкретних обставин нотаріального посвідчення саме оспорюваного договору не пам`ятає за давністю подій,однак протягом 20-ти років роботи за фахом дотримується однакового алгоритму ,який виключає нерозуміння сторонами договору його змісту та правової природи і юридичних наслідків. Підписанню договору передує попередня бесіда нотаріуса з сторонами договору,а у разі звернення з приводу посвідчення договору дарування-з дарувальником окремо від інших осіб,ця бесіда спрямована на з`ясування дійсних намірів сторін,роз`яснення умов договору та наслідків для кожної із сторін. При посвідченні договору дарування ОСОБА_1 ,як і іншим дарувальникам,було роз`яснено,що цей договір є безвідплатним,не покладає ніяких обов`язків на обдаровану та не містить інших умов,які обдарована мала б виконати в обмін на дарунок,також роз`яснюються приписи законодавства щодо сплати податків. Про укладання іншого виду договору ,ніж дарування,мова не йшла,найменших сумнівів щодо усвідомлення ОСОБА_1 ,який саме договір він укладає та яких умовах,не виникало. Договір обов`язково був прочитаний обома сторонами,мотивами укладання саме договору дарування позивач визначив те,що обдарована є його родичкою. Ознак хворобливого,безпорадного стану у дарувальника виявлено не було,як і не існувало підстав відмовити у вчиненні нотаріальної дії. Після підписання 2-х примірників договору сторонами та посвідчення його нотаріусом один екземпляр був виданий обдарованій,других залишився на зберіганні у справах нотаріуса,дарувальнику примірник договору не вручався,оскільки це не передбачено інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій.
Як вбачається з тексту довіреності від 22.10.2013 р., ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_10 представляти його інтереси в компетентних установах та організаціях з питань оформлення всіх необхідних документів для відчуження належного йому житлового будинку по АДРЕСА_1 .
Також з матеріалів справи встановлено,що 06.04.2015 р.було зареєстровано поточні зміни до технічного паспорту будинку по АДРЕСА_1 у зв`язку з внесенням відомостей про власника 21/50 частки ОСОБА_2 .
Аналізуючи досліджені докази у сукупності,суд дійшов висновку,що вони є логічними,послідовними,не містять протиріч,є достатніми для висновку про те,що позивач ОСОБА_1 на час укладання оспорюваного договору був достеменно обізнаний як про його правову природу,так і про наслідки у виді зміни власника будинку по АДРЕСА_1 ,ініціював укладання договору та з цією метою уповноважив ОСОБА_10 оформити необхідні для відчуження будинку документи.
Представник позивача наголосив на тому,що доказами відповідача не підтверджується мотив,яким,на її думку,керувався позивач,відчужуючи власне житло,однак такий мотив випливає з самого факту родинних відносин між сторонами та узгоджується з обставинами,викладеними позивачем у позовній заяві,про бажання останнього після смерті дружини у 2013 р. мешкати у родині,де про нього піклуватимуться,оскільки інші родичі з позивачем взаємин не підтримують.
Крім того,договір дарування не був єдиним документом,з яким позивач був ознайомлений та підписав під час укладання оспорюваного договору,а жодні досліджені докази не доводять його намірів укласти будь-який інший договір.
Посилання представника позивача на те,що відповідачка фактично не прийняла дарунка,оскільки у будинку після його дарування ОСОБА_1 продовжує мешкати дотепер,не відповідають встановленим судом обставинам про те,що позивачка мешкала у будинку з позивачем та іншими членами сім`ї,мала окрему кімнату,де знаходяться її речі,утримувала будинок у належному технічному стані.
Ці обставини підтвердили свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 ,не оспорював сам позивач,проте вважав,що відповідач не сумлінно ставилась до ведення домашнього господарства.
Відповідно до ст.ст.12, 13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності.
Згідно зі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.ст.76, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
В процесі судового розгляду справи позивач не довів жодними належними допустимими доказами,які б у сукупності відповідали вимогам достатності,на підтвердження заявлених ним вимог,а посилання в позові на незадовільний стан здоров`я(станом на 2008 ,2010 рік), який не перешкоджав йому усвідомлювати свої дії та керувати ними, та похилий вік суд не приймає до уваги як такі,що не мають правового значення для вирішення цього спору.
Надані позивачем в судовому засіданні усні пояснення щодо його власного бачення,які обов`язки відповідачка мала виконувати на його користь,не спростовують презумпцію правомірності правочину, встановлену ст. 204 ЦК України, факту добровільного волевиявлення позивача на укладення оспорюваного договору та його підписання з дотриманням вимог закону, позивач не наводить суттєвих і беззаперечних обставин, які б давали підстави для визнання договору дарування недійсним та переконують суд в тому,що позивач лише безпідставно вважав,що внаслідок укладання договору дарування у відповідачки як обдарованої виникли зустрічні зобов`язання.
Як у позовній заяві,так і в судовому засіданні,позивач та його представник пропонували суду під помилкою,яка вплинула на волевиявлення позивача та визначена підставою позову,розуміти укладання оспорюваного договору на невигідних умовах,внаслідок збігу тяжких обставин,обману з боку відповідачки,що вказує на відсутність у позивача правової визначеності щодо підставі недійсності правочину.
З врахуванням вищевикладеного, відсутні правові підстави передбачені нормами статей 215,203 ЦК України, для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору дарування,тому суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову про визнання недійсними договору дарування слід відмовити.
Також відповідачем заявлено про застосування до спірних правовідносин позовної давності як самостійної підстави для відмови у задоволенні позову.
Зокрема, у постанові ВП ВС від 13.02.2019 по справі № 826/13768/16 (визначено, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення.
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людині основоположних свобод від 4 листопада 1950 року передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. ЄСПЛ зауважує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли б бути ущемлені у разі, якщо було б передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, пункт 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, пункт 51)», йдеться у постанові.
Також у постанові ВП ВС від 04.12.2018 по справі № 910/18560/16 сказано, що позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними,тобто застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог.
Відтак,виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.
Отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.
Керуючись ст. 12,13,76,81,263-265 ЦПК України, ст. ст. 202, 203, 215 ,717-719 ЦК України, суд-
Ухвалив:
В задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо всудовому засіданнібуло оголошенолише вступнута резолютивнучастини судовогорішення абоу разірозгляду справи(вирішенняпитання)без повідомлення(виклику)учасників справи,зазначений строкобчислюється здня складенняповного судовогорішення.
Повний текст рішення складений 06.02.2023 р.
Суддя Ю.А.Галущенко
