Постанова
Іменем України
10 січня 2023 року
м. Київ
справа № 753/17628/19
провадження № 61-4990св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , державне підприємство «Сетам», головний державний виконавець Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Ярмоленко Катерина Юріївна,
треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 08 липня 2020 року у складі Лужецької О. Р. та постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Нежури В. А., Березовенко Р. В., Суханової Є. М.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , державного підприємства «Сетам», головного державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Ярмоленко Катерини Юріївни, треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда Володимир Олександрович, про визнання недійсними електронних торгів, скасування протоколу та визнання недійсним свідоцтва про право власності.
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , державного підприємства «Сетам» (далі - ДП «Сетам»), головного державного виконавця Оболонського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Ярмоленко К. Ю., треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда В. О., про визнання недійсними електронних торгів, скасування протоколу та визнання недійсним свідоцтва про право власності.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 17 січня 2019 року ДП «Сетам» провело електронні торги з продажу нерухомого майна - земельної ділянки, площею 0,0537 га, кадастровий номер 8000000000:90:525:0010, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала йому на праві власності. Зазначені електронні торги відбулися під час виконавчого провадження № 53682067, відкритого Оболонським районним відділом державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - Оболонський РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві).
Під час організації та проведення торгів було порушено пункт 1 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 та статтю 57 Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема, згідно з протоколом електронних торгів № 382955 стартова ціна зазначена у розмірі 416 232,60 грн, що на 178 385,40 грн менше, ніж вартість майна, визначена у звіті про експертну оцінку. Державний виконавець не повідомив позивача про результати визначення вартості земельної ділянки. Крім того, на зазначеній земельній ділянці розташований двоповерховий будинок з цегли, проте державним виконавцем не було в повній мірі забезпечено опис майна, оскільки в постанові не вказані площа будинку та інші параметри будинку та надвірних споруд.
Також позивач посилався на порушення черговості стягнення майна боржника, а також порушення при реалізації земельної ділянки прав третіх осіб - дружини позивача ОСОБА_3 , оскільки земельна ділянка була придбана під час шлюбу.
Враховуючи наведені обставини, позивач просив суд визнати недійсними електронні торги від 17 січня 2019 року, які проводились ДП «Сетам» з реалізації нерухомого майна - земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати протокол проведення електронних торгів, організованих ДП «Сетам» від 17 січня 2019 року № 382955 з реалізації нерухомого майна - земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати та скасувати свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія та номер: 45, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В. О.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 08 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що електронні торги з реалізації арештованого нерухомого майна відбулися з дотриманням процедури їх проведення, а факти порушення прав і законних інтересів позивача не підтверджені належними доказами. Позивач не надав правовстановлюючих документів про право власності на будинок, що розташований на спірній земельній ділянці, а тому за відсутності документального підтвердження права власності на будинок, неможливим є проведення його арешту, опису та оцінки з подальшою реалізацією на торгах.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
29 березня 2021 року справу розподілено колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: ОСОБА_4 (суддя-доповідач), Коротенко Є. В., Зайцева А. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 02 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано її з Дарницького районного суду м. Києва.
20 вересня 2021 року у зв`язку із звільненням у відставку судді ОСОБА_4 проведено повторний автоматизований розподіл та справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.
01 вересня 2022 року у зв`язку із звільненням у відставку судді ОСОБА_5 проведено повторний автоматизований розподіл та справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що справу розглянуто за відсутності учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України); суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що позивач та його представник не були належним чином повідомленні про дату, час та місце судового засідання в суді апеляційної інстанції. Суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання позивача про відкладення розгляду справи, у зв`язку із запровадження карантину на території України. Суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили в задоволенні клопотання про зупинення розгляду справи до вирішення справи за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця.
Суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що на спірній земельній ділянці розташований двоповерховий будинок з надвірними спорудами, а тому реалізація земельної ділянки проведена з порушенням статей 48, 50 Закону України «Про виконавче провадження».
Доводи інших учасників справи
У квітні 2021 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_6 , подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити у задоволені касаційної скарги та залишити без змін оскаржувані судові рішення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 01 вересня 2015 року ОСОБА_1 на підставі рішення III сесії Київської міської ради XXIII скликання від 28 січня 1999 року № 114-11/215 належала земельна ділянка № НОМЕР_1 , площею 0,0537 га, що розташована на АДРЕСА_2 (а. с. 17 т. 1).
Згідно з листом комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 04 березня 2019 року № 062/14-3565 (И-2019) реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , відсутня (а. с. 217 т. 1).
Листом від 31 жовтня 2019 року № 110/908-2067 комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» повідомило, що Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) свідоцтво про право власності на об`єкти нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , не видавалося (а. с. 220 т. 1).
Реалізація земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:90:525:0010, площею 0,0537 га, що розташована за адресою: земельна ділянка № НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , з електронних торгів відбулася в межах виконавчого провадження № 53682067, відкритого Оболонським РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві.
15 вересня 2017 року головний державний виконавець Оболонського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Ярмоленко К. Ю. винесла постанову про опис та арешт майна боржника у зведеному виконавчому провадженні № 53582067, згідно з якою описано та накладено арешт на земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:90:525:0010, площею 0,0537 га, що розташована за адресою: земельна ділянка АДРЕСА_3 (а. с. 43, 44 т. 1).
23 серпня 2018 року головний державний виконавець Оболонського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Ярмоленко К. Ю. винесла постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання товариство з обмеженою відповідальністю «Київська оціночна компанія» (а. с. 45, 46 т. 1).
Відповідно до звіту суб`єкта оціночної діяльності, вартість земельної ділянки, площею 0,0537 га, кадастровий номер 8000000000:90:525:0010, що розташована за адресою: земельна ділянка № НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , становить 594 618,00 грн (а. с. 22-40 т. 1).
29 листопада 2018 року ДП «Сетам» провело перші електронні торги за лотом № 314274 з реалізації земельної ділянки, площею 0,0537 га, кадастровий номер 8000000000:90:525:0010, що розташована за адресою: земельна ділянка № НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , зі стартовою ціною 594 618,00 грн.
Згідно з протоколом проведення електронних торгів № 372605 вказані торги визнані такими, що не відбулися з підстави відсутності допущених учасників торгів (а. с. 149 т. 1).
26 грудня 2018 року проведено другі електронні торги за лотом № 319009 з реалізації земельної ділянки площею 0,0537 га, кадастровий номер 8000000000:90:525:0010, що розташована за адресою: земельна ділянка № НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , зі стартовою ціною 505 425,30 грн.
Згідно з протоколом проведення електронних торгів № 319009 вказані торги були визнані такими, що не відбулися з підстави відсутності допущених учасників торгів (а. с. 150 т. 1).
17 січня 2019 року ДП «Сетам» проведено треті електронні торги за лотом № 324504 з реалізації земельної ділянки площею 0,0537 га, кадастровий номер 8000000000:90:525:0010, що розташована за адресою: земельна ділянка № НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , зі стартовою ціною 416 232,60 грн.
Згідно з протоколом проведення електронних торгів № 382955 переможцем торгів став учасник під номером 5, який зробив пропозицію, яка дорівнює стартовій ціні продажу лота - 416 232,60 грн (а. с. 151 т. 1).
01 лютого 2019 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда В. О. зареєстрував за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:525:0010, площею 0,0537 га, що розташована за адресою: земельна ділянка АДРЕСА_3 (а. с. 19 т. 1).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі статтею 650 ЦК України особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства.
Відповідно до частини четвертої статті 656 ЦК України до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.
З аналізу змісту частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на прилюдних торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Сторонами договору купівлі-продажу є продавець і покупець.
Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином, який може визнаватися недійсним у судовому порядку.
Дотримання нормативно встановлених правил призначення та проведення прилюдних торгів є обов`язковою умовою правомірності правочину.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку регламентуються Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року (який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.
Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Таким чином, правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених Порядком реалізації арештованого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 (далі - Порядок).
Згідно з Порядком електронні торги - продаж майна за принципом аукціону засобами системи електронних торгів через веб-сайт, за яким його власником стає учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну.
Відповідно до пунктів 3, 4 розділу II Порядку виконавець у строк не пізніше п`яти робочих днів після ознайомлення сторін із результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна готує проект заявки на реалізацію арештованого майна, який містить інформацію, передбачену абзацами третім - шістнадцятим пункту 2 цього розділу.
Державний виконавець направляє заявку на реалізацію арештованого майна начальнику відділу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, для підписання та передачі організатору.
У разі встановлення відповідності заявки на реалізацію арештованого майна та доданих документів вимогам законодавства чи після приведення їх у відповідність до вимог законодавства начальник відділу державної виконавчої служби підписує таку заявку (за допомогою кваліфікованого електронного підпису із застосуванням засобів кваліфікованого електронного підпису, які мають вбудовані апаратно-програмні засоби, що забезпечують захист записаних на них даних від несанкціонованого доступу, від безпосереднього ознайомлення із значенням параметрів особистих ключів та їх копіювання або власноруч у випадку, передбаченому пунктом 4 розділу І цього Порядку) та надсилає її разом із документами, передбаченими абзацами четвертим-восьмим пункту 3 розділу ІІ цього Порядку, організатору в електронному вигляді через особистий кабінет відділу державної виконавчої служби для внесення інформації про проведення електронного аукціону (аукціону за фіксованою ціною) до системи.
Перевірка змісту заявки на відповідність вимогам законодавства організатором не здійснюється. За відповідність документів, на підставі яких вноситься інформація до системи, а також за достовірність інформації, зазначеної у заявці, відповідають посадові особи відділу державної виконавчої служби (приватний виконавець).
ДП «Сетам» розміщує інформацію в системі електронних торгів виключно на підставі документів, наданих відповідним органом державної виконавчої служби. Обов`язок організатора торгів перевіряти законність дій державного виконавця щодо передачі майна на реалізацію та достовірність інформації, зазначеної у заявці на реалізацію арештованого майна, у тому числі наявність рішень щодо заборони органу ДВС вчиняти дії по виконанню виконавчого провадження, чинним законодавством не передбачений.
Державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення електронних торгів, а самі електронні торги з реалізації майна організовує і проводить організатор електронних торгів.
У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року по справі № 3-242гс16 зроблено висновок, що при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог Тимчасового порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.
У постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 668/5633/14-ц також викладено правовий висновок, що головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути встановлені й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, від 25 листопада 2015 року у справі № 6-1749цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15, від 29 червня 2016 року у справах № 6-370цс16 та № 6-547цс16.
Тобто, для визнання судом електронних торгів недійсними необхідним є: наявність підстав для визнання прилюдних торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Підставою для пред`явлення позову про визнання прилюдних торгів недійсними є наявність порушення норм закону при проведенні торгів водночас із порушенням прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та надавши їм належну оцінку, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що порушень допущених організатором торгів в процедурі проведення електронних торгів, а також порушень прав і законних інтересів позивача, які б могли стати підставою для визнання недійними електронних торгів не встановлено.
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що реалізація земельної ділянки проведена з порушенням статей 48, 50 Закону України «Про виконавче провадження» з огляду на те, що право власності за позивачем на зазначений будинок у встановленому законом порядку не зареєстровано, у матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували існування у позивача права власності або іншого речового права на такий будинок.
Доводи касаційної скарги про те, що суди не з`ясували чи є спірне майно об`єктом спільної сумісної власності подружжя, чим порушено право власності третьої особи ОСОБА_3 , є необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до Закону України «Про внесення зміни до статті 61 Сімейного кодексу України (далі - СК України) щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня 2011 року статтю 61 СК України доповнено частиною п`ятою такого змісту: об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації. Вказана норма набула чинності з 08 лютого 2011 року, однак була виключена на підставі Закону України «Про внесення змін до СК України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка» від 17 травня 2012 року № 4766, який набрав чинності 13 червня 2012 року. Натомість статтю 57 СК України доповнено пунктом 5 частини першої, згідно з яким особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації.
Із урахуванням вказаних змін до СК України правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався. При цьому тільки в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.
Аналогічний висновок по застосуванню норм Закону України «Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня 2011 року зроблений в постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 1311/832/12 (провадження № 61-6409св18), від 12 листопада 2018 року в справі № 753/6139/14-ц (провадження № 61-27342св18), від 12 червня 2019 року в справі № 409/1959/15-ц (провадження № 61-14257св18), від 12 серпня 2020 року у справі № 626/4/17 (провадження № 61-29004св18).
Судами встановлено, що позивач набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі рішення III сесії Київської міської ради XXIII скликання від 28 січня 1999 року № 114-11/215 «Про приватизацію земельних ділянок садівничого товариства «Світанок» Харківського району», що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 01 вересня 2015 року (а. с. 17 т. 1).
Враховуючи те, що позивач набув спірну земельну ділянку внаслідок безоплатної передачі її із земель державної (комунальної) власності у 1999 році, тому така земельна ділянка є його особистою приватною власністю.
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що позивач ОСОБА_1 не був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання у суді апеляційної інстанції. Так, із матеріалів справи встановлено, що представник позивача - ОСОБА_7 подавала до суду клопотання про відкладення судового засідання, призначеного на 18 лютого 2021 року, що свідчить про те, що стороні позивача було відомо про дату та час судового розгляду. Про зазначені обставини також зазначено у поданій касаційній скарзі, у якій заявник підтвердив, що про судове засідання, призначене на 18 лютого 2021 року, його представник дізнався зі сайту «Судової влади» та подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи.
Також необґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно відхилив клопотання позивача про відкладення розгляду справи, у зв`язку із запровадження карантину на території України та перебуванням представника позивача у відпустці за межами України.
Суд звертає увагу на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 04 травня 2020 року № 343 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та відповідно до підпункту 8 пункту 2 постанови дозволена діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів та психологів.
У свою чергу постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» запроваджено послаблення протиепідемічних заходів, передбачених пунктом 3 цієї постанови, на території регіонів із сприятливою епідемічною ситуацією (у тому числі у м. Києві). Зокрема, дозволено: з 22 травня 2020 року регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні; з 25 травня 2020 року - перевезення пасажирів метрополітенами.
Саме по собі оголошення карантину внаслідок поширення хвороби COVID-19, враховуючи послаблення карантинних обмежень, не зупиняє роботи судів, адвокатів, а позивач чи його представник не були позбавлені можливості взяти участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду відповідно до статті 212 ЦПК України, проте не скористалися своїм правом.
Перебування у відпустці представника позивача, завчасно повідомленого про дату та час судового засідання, не є підставою для відкладення судового засідання, оскільки позивач не був позбавлений можливості залучити до участі у справі іншого представника.
Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили в задоволенні клопотання позивача про зупинення розгляду цієї справи до вирішення справи № 752/8210/14-ц за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця, є необґрунтованими, оскільки дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення електронних торгів, мають самостійний спосіб оскарження, тому суди обґрунтовано виходили із відсутності правових підстав для зупинення провадження у цій справі.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Таким чином, наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, підстав вийти за межі доводів касаційної скарги судом касаційної інстанції не встановлено.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.
Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 08 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров
