УХВАЛА
20 грудня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/2398/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Ярітенко О.В.,
представників учасників справи:
позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «Фармацевтична компанія «Здоров`я» - Гуляєв А.В. (ордер від 05.12.2022 серії АН № 1095420)
відповідача - Антимонопольного комітету України - Поліщук Р.О., в порядку самопредставництва, Чернюшок М.І., в порядку самопредставництва,
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» - Кудрицька Т.Ю., адвокат, Ромащенко Д.О., адвокат,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фармацевтична компанія «Здоров`я»
на рішення господарського суду міста Києва від 01.07.2021 (суддя Щербаков С.О.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2022 (головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Ткаченко Б.О.)
у справі № 910/2398/21
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фармацевтична компанія «Здоров`я» (далі - ТОВ «Фармацевтична компанія «Здоров`я», позивач)
до Антимонопольного комітету України (далі - Комітет, відповідач),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - приватне акціонерне товариство «Фармацевтична фірма «Дарниця» (далі - ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», третя особа),
про визнання недійсним рішення,
ВСТАНОВИВ:
ТОВ «Фармацевтична компанія «Здоров`я» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Комітету про:
- визнання недійсним рішення Комітету від 17.12.2020 № 793-р «Про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та накладення штрафу» (далі - Рішення АМК);
- зобов`язання Комітету переглянути справу № 127.26.4/100-17 щодо порушення ТОВ «Фармацевтична компанія «Здоров`я» законодавства про захист від недобросовісної конкуренції.
Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на незаконність та необґрунтованість Рішення АМК внаслідок неповного з`ясування та доведення обставин, які мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у Рішенні АМК, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з ухвалою господарського суду міста Києва від 18.03.2021 зі справи № 910/2398/21 залучено до участі у справі ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
Рішенням господарського суду міста Києва від 01.07.2021 зі справи № 910/2398/21 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Судове рішення місцевого господарського суду мотивоване з посиланням на обґрунтованість Рішення АМК та його висновків, відсутність підстав для визнання Рішення АМК недійсним. Також місцевий господарський суд зазначив про те, що вимога позивача про зобов`язання Комітету переглянути справу № 127.26.4/100-17 щодо порушення ТОВ «Фармацевтична компанія «Здоров`я» законодавства про захист від недобросовісної конкуренції не підлягає задоволенню, оскільки прийняття відповідного рішення за результатами розгляду антимонопольної справи на підставі зібраних Комітетом доказів відноситься до дискреційних повноважень Комітету, в які суд не повинен втручатися.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2021 рішення місцевого господарського суду зі справи скасовано в частині відмови в задоволенні вимоги про визнання недійсним Рішення АМК; ухвалено у скасованій частині нове рішення про задоволення зазначеної позовної вимоги; Рішення АМК визнано недійсним. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 01.07.2021 зі справи № 910/2398/21 залишено без змін. Стягнуто з Комітету на користь ТОВ «Фармацевтична компанія «Здоров`я» 3 405,00 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги, 2 270,00 грн. судового збору за подачу позову.
Постановою Верховного Суду від 16.06.2022 постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2021 зі справи № 910/2398/21 в частині вирішення спору про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України від 17.12.2020 № 793-р «Про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та накладення штрафу» скасовано; справу № 910/2398/21 у скасованій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; у решті постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2021 зі справи № 910/2398/21 залишено без змін.
За результатом нового розгляду справи постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2022 рішення місцевого господарського суду від 01.07.2021 зі справи № 910/2398/21 залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції обґрунтовано з посилання на те, що висновок місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам. Водночас суд апеляційної інстанції зазначив про помилкове не прийняття судом першої інстанції рецензії позивача на висновок № 547 експертного дослідження об`єктів інтелектуальної власності від 04.05.2017 та не здійснення оцінки зазначеного доказу у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами. Суд апеляційної інстанції, надаючи правову оцінку рецензії від 09.04.2021 на висновок № 547 експертного дослідження об`єктів інтелектуальної власності виходив, зокрема, з того, що рецензія по своїй суті не є повторною чи додатковою експертизою, у ній не оцінюються докази. Експерт, який надає рецензію, оцінює, зокрема, методи і повноту дослідження, логіку висновку. До рецензії не можуть бути застосовані вимоги, які передбачені до висновку експерта.
Не погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій у справі, ТОВ «Фармацевтична компанія «Здоров`я» звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, згідно з якою просить Суд скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження ТОВ «Фармацевтична компанія «Здоров`я» посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про те, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17 стосовно важливості дотримання принципу належного врядування та унеможливлення свавільного використання дискреційних повноважень, що Комітет має враховувати при ухваленні рішень. Дискреційні повноваження не повинні використовуватися органом свавільно.
Так, скаржник зазначає про те, що Комітет повинен був врахувати та застосувати положення власних рекомендаційних роз`яснень, зокрема, рекомендаційні роз`яснення від 09.08.2016 № 39-рр «Щодо застосування положень частин другої, п`ятої, шостої статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції», частин першої та другої статті 21 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» у визначенні розміру та застосуванні штрафних санкцій за порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції стосовно позивача. Розраховуючи розмір штрафу та враховуючи сукупний дохід позивача, а не розмір доходу (виручки) продавця від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), пов`язаного з порушенням, Комітет жодним чином не обґрунтував розмір накладеного штрафу, не врахував те, що Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом. Також скаржник звертає увагу на безпідставне неврахування судом апеляційної інстанції рецензії від 09.04.2021 на висновок експертного дослідження об`єктів інтелектуальної власності від 04.05.2017 № 547 та викладені у рецензії висновки щодо необ`єктивності та необґрунтованості висновку експертного дослідження об`єктів інтелектуальної власності від 04.05.2017 № 547.
ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» у відзиві на касаційну скаргу просить Суд відмовити в її задоволенні, а судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін, з посиланням, зокрема, на безпідставність доводів касаційної скарги.
Комітет у відзиві на касаційну скаргу просив Суд закрити касаційне провадження у справі в частині, що стосується підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а у випадку розгляду касаційної скарги - відмовити в її задоволенні, судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін.
ТОВ «Фармацевтична компанія «Здоров`я» брало участь у судовому засіданні 08.12.2022 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду згідно з ухвалою Суду від 30.11.2022.
Згідно з ухвалою Суду від 08.12.2022 розгляд касаційної скарги ТОВ «Фармацевтична компанія «Здоров`я» відкладався до 20.12.2022 за клопотанням представника названого товариства.
Ухвалою Верховного Суду від 19.12.2022 відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «Фармацевтична компанія «Здоров`я» про відвід судді Верховного Суду Колос І.Б. у справі № 910/2398/21.
19.12.2022 від Комітету надійшли докази направлення відзиву на касаційну скаргу на адреси учасників справи засобами поштового зв`язку (окрім направлення на їх електронні адреси).
Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття «подібні правовідносини», а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що кожна зі справ за участю органів Антимонопольного комітету України є індивідуальною, з притаманною лише даній справі специфікою та особливостями.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17, на яку посилається скаржник, про оскарження відмови органу Антимонопольного комітету України у розгляді справи за заявою позивача стосовно порушення третьою особою у цій справі законодавства про захист економічної конкуренції, Суд зазначив про те, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися органом свавільно, а суд повинен мати можливість переглянути рішення, прийняті на підставі реалізації цих дискреційних повноважень, що є запобіжником щодо корупції та свавільних рішень в умовах максимально широкої дискреції державного органу. Велика Палата Верховного Суду вказала про важливість дотримання принципу належного врядування та унеможливлення свавільного використання дискреційних повноважень, що Комітет має враховувати при ухваленні рішень. Зазначений висновок Великої Палати Верховного Суду безпосередньо пов`язаний з встановленими у справі № 910/23000/17 обставинами надання позивачу органом Антимонопольного комітету України формальної відповіді про відмову в розгляді справи, яка ґрунтується на суперечливій та нерелевантній аргументації, з урахуванням того, що чинним законодавством майже не врегульовано процедури та критеріїв, за якими Комітет ухвалює рішення про відкриття чи відмову у розгляді справи, тому рішення Комітету про відмову має бути максимально вичерпним, ґрунтовним, повинне розкривати заявникові мотиви його ухвалення. Саме з урахуванням вказаних обставин Великою Палатою Верховного Суду сформовано висновок в аспекті дотримання принципу належного врядування та унеможливлення свавільного використання Комітетом дискреційних повноважень.
У справі ж, судові рішення в якій є предметом касаційного перегляду, ТОВ «Фармацевтична компанія «Здоров`я», посилаючись на висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/23000/17 зазначає про те, що Комітет повинен був врахувати та застосувати положення власних рекомендаційних роз`яснень, зокрема, рекомендаційні роз`яснення від 09.08.2016 № 39-рр «Щодо застосування положень частин другої, п`ятої, шостої статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції», частин першої та другої статті 21 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» у визначенні розміру та застосуванні штрафних санкцій за порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції стосовно позивача. За доводами скаржника, розраховуючи розмір штрафу та враховуючи сукупний дохід позивача, а не розмір доходу (виручки) продавця від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), пов`язаного з порушенням, Комітет жодним чином не обґрунтував розмір накладеного штрафу, не врахував те, що Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом.
Верховний Суд звертає увагу на те, що питання правильності застосування приписів Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» та/або Закону України «Про захист економічної конкуренції» в аспекті реалізації Комітетом дискреційних повноважень скаржником у касаційній скарзі не ставиться, натомість доводи касаційної скарги зводяться до питання незастосування Комітетом власних рекомендаційних роз`яснень, зокрема, рекомендаційних роз`яснень від 09.08.2016 № 39-рр «Щодо застосування положень частин другої, п`ятої, шостої статті 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції», частин першої та другої статті 21 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» у визначенні розміру та застосуванні штрафних санкцій за порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції стосовно позивача.
Водночас щодо порушеного питання на момент ухвалення судами оскаржуваних судових рішень існує стала та послідовна правова позиція Верховного Суду, згідно з якою рекомендаційні роз`яснення Антимонопольного комітету України мали або мають рекомендаційний характер та не містять норм (приписів), обов`язкових для застосування (постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/13254/17, від 27.08.2018 у справі № 922/1874/17, від 21.01.2020 у справі № 910/12400/18, від 20.05.2021 у справі № 915/112/20).
Оскаржувані судові рішення не суперечать наведеній правовій позиції Верховного Суду.
Отже, за умов відсутності підстав для обов`язкового застосування Комітетом наведених рекомендаційних роз`яснень у спірних правовідносинах (у незастосуванні яких, на думку скаржника, вбачається порушення Комітетом дискреції у справі, яка розглядається), відсутні й підстави вважати, що суд попередньої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, з огляду на неподібність правовідносин за змістовим критерієм у справі № 910/2398/21 та у справі № 910/23000/17, на яку посилається скаржник.
При цьому Верховний Суд враховує те, що відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» вчинення суб`єктами господарювання дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція, тягне за собою накладення штрафу у розмірі до п`яти відсотків доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) суб`єкта господарювання за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.
Як встановлено місцевим господарським судом, відповідно до копії форми 2 «Звіт про фінансові результати» за 2019 рік чистий дохід позивача від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у 2019 році становив 2 038 351 000,00 грн.
З урахуванням приписів статті 21 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» максимально можливий розмір штрафу, накладеного на позивача міг становити 101 917 550,00 грн., у той час як розмір накладеного Комітетом на позивача штрафу склав 10 191 755,00 грн., тобто 0,5% від чистого доходу позивача від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у 2019 році.
Отже, з урахуванням приписів статті 21 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» при визначенні розміру штрафу Комітетом не було перевищено його максимально допустимий розмір.
Таким чином, проаналізувавши зміст правовідносин у справі, судові рішення в якій є предметом касаційного перегляду та постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/23000/17 на яку, як на підставу подання касаційної скарги відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України послався скаржник, Верховний Суд дійшов висновку, що зі змісту вказаного судового рішення вбачається, що наведені в ній висновки Верховного Суду стосуються застосування норм права у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі, оскільки справи суттєво відрізняються за обставинами справи, встановленими судами, за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийняті судові рішення, що виключає подібність названих справ за змістовим критерієм. При цьому, з`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
З огляду на викладене доводи скаржника про те, що постанова суду апеляційної інстанції у справі № 910/2398/21 ухвалена без урахування висновків щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/23000/17 не знайшли свого підтвердження, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у зазначеній постанові стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 910/2398/21.
Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною другою статті 287 ГПК України, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.
Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві Комітету на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище висновки Верховного Суду, наведені у цій ухвалі.
Також Верховний Суд погоджується з доводами ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», наведеними у відзиві на касаційну скаргу в тій мірі, в якій вони узгоджуються з викладеним у цій ухвалі.
Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.
При розгляді даної справи Верховний Суд бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід`ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності.
Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.
Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України»).
У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі «Monnell and Morris v. the United Kingdom» (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Верховний Суд виходить з того, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, адже повноваження Верховного Суду мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі в касаційній скарзі з огляду на підставу оскарження скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
У справі ЄСПЛ «Sunday Times v. United Kingdom» Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін «передбачено законом» передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін «передбачено законом» передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Вислови «законний» та «згідно з процедурою, встановленою законом» зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі «Steel and others v. The United Kingdom»).
За наведених обставин, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «Фармацевтична компанія «Здоров`я» на рішення господарського суду міста Києва від 01.07.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2022 у справі № 910/2398/21, оскільки після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України Судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду, на яку посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Фармацевтична компанія «Здоров`я» на рішення господарського суду міста Києва від 01.07.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2022 у справі № 910/2398/21.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Т. Малашенкова
