Єдиний державний реєстр судових рішень
ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
Справа № 633/195/17 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №:11-кп/818/1606/22 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2
Категорія: ч.1 ст. 125 КК України
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 грудня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , з участю прокурора ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 , з участю його захисників ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , без участі всіх інших учасників по даній справі, а саме потерпілого ОСОБА_10 , належним чином повідомленого про розгляд справи, від якого надійшла заява про розгляд справи без нього за умови, що заяв про відкладення розгляду справи від нього не надходило, розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, в залі суду в м. Валках справу за апеляційними скаргами обвинуваченого та прокурора на вирок Печенізького районного суду Харківської області від 28 01 2022 року,-
В С Т А Н О В И Л А:
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Вказаним вироком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,уродженця с. Малинівка Чугуївського району Харківської області, громадянина України, з вищою освітою, не працюючого, одруженого, маючого на утриманні неповнолітню дитину ІНФОРМАЦІЯ_2 , раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
визнано винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України з призначенням покарання у виді 100 (ста) годин громадських робіт.
Звільнено ОСОБА_7 від призначеного за ч.1 ст.125 КК України покарання на підставі ст. 49, ч.5 ст. 74 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.
Згідно вироку, ОСОБА_7 , майор служби цівільного захисту, відповідно до наказу №7 від 05 01 2016 року був призначений на посаду головного інспектора Печенізького районного сектору Головного управління державної служби надзвичайних ситуацій України у Харківській області.
Приблизно о 09-40 годині 06 03 2017 року ОСОБА_7 перебуваючи на роботі в Печенізькому РС ГУ ДСНС України у Харківській області за адресою: Харківська область, Печенізький район, смт. Печеніги, вул. Незалежності, 51, перебуваючи у службовому кабінеті провідного інспектора лейтенанта служби цивільного захисту Печенізького РС ГУ ДСНС України у Харківській області ОСОБА_10 , почав робити зауваження останньому, щодо виконання ним своїх обов`язків. У зв`язку з чим між ними виникла сварка, під час якої ОСОБА_7 підійшов до ОСОБА_10 , який перебував у сидячому положенні на стільці біля комп`ютеру та безпідставно застосував до ОСОБА_10 фізичну силу, а саме наніс удар кулаком правої руки в область верхньої частини носу. Від вказаного удару ОСОБА_10 впав зі стільця на підлогу.
Далі ОСОБА_7 підійшов до ОСОБА_10 , який перебував у лежачому положенні на підлозі та наніс йому удар кулаком , який прийшовся у ліву скроневу ділянку голови.
Внаслідок своїх незаконних дій ОСОБА_7 завдав ОСОБА_10 фізичного болю та спричинив йому, згідно з висновком судово-медичного експерта №77-Ч/17 від 07 03 2017 року наступні тілесні ушкодження: забиття на спинці носу, яке могло утворитися від ударної та дотикової дії тупого твердого предмету, які за критерієм тривалості розладу здоров`я кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження.
В процесі судового розгляду, дослідивши надані сторонами докази, допитавши потерпілого та свідків у справі, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність кваліфікації дій обвинуваченого за ч.1 ст.125 КК України, як умисне легке тілесне ушкодження.
Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали.
Не погодившись з вироком суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просив оскаржуваний вирок скасувати, а провадження у справі закрити відповідно до п. 5 ч.1 ст. 407, ст. 417 КПК України, посилаючись на те, що докази, досліджені судом самі по собі не встановлюють причетність ОСОБА_7 до виникнення садна (подряпини) на обличчі потерпілого ОСОБА_10 , а також безпосередньо не доводять його винуватості у заподіянні потерпілому легких тілесних ушкоджень.
Вказане рішення було оскаржено також прокурором, який, в свою чергу просить про скасування вироку суду першої інстанції відносно ОСОБА_7 та про ухвалення нового обвинувального вироку, яким просить визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 365 КК України з призначенням покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 3 роки, на підставі ст. 75 КК України, звільнивши останнього від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 3 роки, за ст. 54 КК України позбавивши останнього спеціального звання майор служби цивільного захисту.
Обґрунтовуючи свої вимоги, вказує, що працівники ДСНС є працівниками правоохоронного органу, а суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про невіднесення ОСОБА_7 до правоохоронців і, як наслідок неправильно кваліфікував його дії за ч.1 ст. 125 КК України, що в подальшому дало змогу останньому уникнути покарання.
Вказує, що неправильне застосування кримінального закону полягає у незастосуванні судом закону, який підлягав застосуванню, а саме ч.2 ст. 365 КК України та у застосуванні закону, який не підлягав застосуванню, а саме ч.1 ст. 125 КК України та ст. 49 КК України.
Позиції учасників апеляційного провадження.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції обвинувачений та його захисники просили задовольнити вимоги апеляційної скарги обвинуваченого у повному обсязі, заперечуючи при цьому проти задоволення апеляційної скарги прокурора.
Прокурор просив про задоволення його апеляційний вимог та вважав апеляційну скаргу обвинуваченого безпідставною, просив залишити її без задоволення.
В судове засідання суду апеляційної інстанції потерпілий, будучи належним чином повідомленими про дату та час розгляду апеляційної скарги, не з`явився. Будь-яких заяв, які б свідчили про неможливість розгляду справи від останнього не надходило.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді, доводи обвинуваченого, його захисників та прокурора, перевіривши представлені матеріали кримінального провадження, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до ч.1ст. 404КПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно вимог ст.370КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 62 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України від 20 жовтня 2001 року № 12-рп/2011, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, тобто з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина або встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання таких доказів. Визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.
Відповідно до ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний для прийняття процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Відповідно дост. 94 КПК Українислідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Колегія суддів, дослідивши матеріали кримінального провадження і доводи апеляційних скарг як обвинуваченого так і прокурора встановила, що суд першої інстанції з достатньою повнотою, в межах визначеного судом обсягу, дослідив обставини вчинення, обвинуваченим ОСОБА_7 інкримінованого йому кримінального правопорушення, дав належну правову оцінку доказам, наявним у матеріалах кримінального провадження та обґрунтовано дійшов висновку про відсутність у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.365 КК України та про необхідність кваліфікації дій обвинуваченого саме за ч.1 ст.125 КК України.
Так, диспозиція ч. 2 ст. 365 КК України передбачає кримінальну відповідальність за перевищення службових повноважень, тобто умисне вчинення працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому повноважень, що супроводжувалися насильством, болісними діями, за відсутності ознак катування.
Суб`єкт вказаного кримінального правопорушення спеціальний, тобто ним може бути лише працівник правоохоронного органу.
Згідно із ст.І Закону України «Про основи національної безпеки України» правоохоронні органи - органи державної влади, на які Конституцією і законами України покладено здійснення правоохоронних функцій.
Як вбачається з матеріалів справи, обвинувачений ОСОБА_7 відповідно до наказу №7 від 05 01 2016 року призначений на посаду головного інспектора Печенізького районного сектору Головного управління державної служби надзвичайних ситуацій України у Харківській області.
Пунктом 1 Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1052 від 16.12.2015 визначено, що Державна служба України з надзвичайних ситуацій (далі - ДСНС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.
Згідно пункту 48 зазначеного Положення, ДСНС відповідно до покладених на неї завдань складає акти перевірок, видає приписи, постанови, розпорядження про усунення порушень вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки, а в разі встановлення порушень, що створюють загрозу життю та здоров`ю людей, звертається безпосередньо та через територіальні органи до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, окремих приміщень, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно- монтажних, випуску та реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту.
Констатації підлягає факт, що вказане Положення не містить прямої вказівки щодо віднесення ДСНС до правоохоронного органу.
Крім того, Законом України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" від 23 02 2014 року розкрито структурний зміст поняття правоохоронних органів, та зазначено, що правоохоронними органами є - органи прокуратури, Національної поліції, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Національне антикорупційне бюро України, органи охорони державного кордону, Бюро економічної безпеки України, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.
Системний аналіз положень Закону «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» і статті 365 Кримінального кодексу України дає підстави вважати, що працівник правоохоронного органу у вказаному положенні закону про кримінальну відповідальність як службова особа - суб`єкт злочину є кваліфікуючою ознакою відповідного складу злочину, а в Законі працівник правоохоронного органу є особою, яка у зв`язку з її службовою діяльністю підлягає особливому державному захисту відповідно до мети Закону.
Конституційний суд України вважає, що поняття «працівник правоохоронного органу» необхідно визначати відповідно до розуміння ознак цього суб`єкта злочину лише за змістом його застосування у Кримінальному кодексі (справа за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 364 Кримінального кодексу України про застосування кваліфікуючої ознаки "працівник правоохоронного органу" до працівника державної виконавчої служби).
У статті 365 Кримінального кодексу не визначено, хто саме належить до працівників правоохоронного органу. Відсутні в законі про кримінальну відповідальність і посилання на відповідні положення інших законів України. Вказане унеможливлює застосування положень інших законодавчих актів, зокрема й Закону «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», для визначення спеціального суб`єкта злочину, передбаченого ст.365 Кримінального кодексу, працівником правоохоронного органу.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що обвинувачений ОСОБА_7 не є працівником правоохоронного органу. В свою чергу ДСНС не є правоохоронним органом, оскільки на неї Конституцією і законами України не покладено здійснення правоохоронних функцій.
Враховуючи викладене, колегія суддів констатує, що суд першої інстанції, проаналізувавши та оцінивши докази, що були надані стороною обвинувачення, дійшов обгрунтованого висновку про те, що сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом допустимими й достатніми доказами те, що ОСОБА_7 є суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.365 КК України, тобто не довела винуватість останнього в умисному вчиненні працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому прав і повноважень, що супроводжувалися насильством, болісними діями, за відсутності ознак катування.
Шляхом всебічного, повного та неупередженого дослідження усіх обставин кримінального провадження, оцінюючи кожен доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку щодо необхідності перекваліфікації дій ОСОБА_7 з ч.2 ст.365 КК України на ч.1 ст.125 КК України, з чим погоджується і колегія суддів.
Перевіряючи апеляційні доводи обвинуваченого ОСОБА_7 про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та відсутність доказів причетності ОСОБА_7 до виникнення садна (подряпини) на обличчі потерпілого ОСОБА_10 , колегія судів прийшла до всиновку, що вони мають суто суб`єктивний характер та спрямовані на ухилення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв`язку з обраною лінією захисту. Такі твердження апелянта повністю спростовуються об`єктивними відомостями дослідженими судом першої інстанції в судовому засіданні за участю сторін, внаслідок чого судом їм надано обґрунтовану оцінку в нарадчій кімнаті за наслідками проведення всього судового розгляду.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження в судовому засіданні під час ухвалення вироку обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у предявленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України не визнав та відмовився давати показання на підставі ст. 63 Конституції України.
Захисник обвинуваченого стверджував про відсутність у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.365 КК України, заперечуючи при цьому взагалі факт нанесення останнім тілесних ушкоджень потерпілому.
Проте, на переконання колегії суддів, доводи апеляційної скарги щодо недоведення нанесення ОСОБА_7 тілесних ушкоджень ОСОБА_10 не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи, зокрема:
- показаннями потерпілого ОСОБА_10 , відповідно до яких, він 06 03 2017 року прийшов на роботу о 09-00 годині за адресою: смт Печеніги, вул. Незалежності, зайшовши у свій кабінет. Приблизно о 09-15 годині у його кабінет зайшов головний інспектор Печенізького РС ГУДСНС в Харківській області ОСОБА_7 і запитав чи відмовляється він відправити звіт, на що ОСОБА_10 відповів, що до кінця робочого дня відправить. Після цього, він попросив ОСОБА_7 звертатись до нього на "Ви", або за званням, але ОСОБА_7 ще раз звернувся до нього на "Ти" та вів розмову за звіт. Після повторного прохання ОСОБА_10 звертатися до нього на "Ви", ОСОБА_7 наніс ОСОБА_10 правою рукою удар у ніс. ОСОБА_10 упав на правий бік і після цього ОСОБА_7 наніс удар кулаком в ліву ділянку голови. ОСОБА_10 після цього вибіг на правий поверх і попросив диспетчера викликати поліцію;
- показаннями свідка ОСОБА_11 , відповідо до яких, на його чергуванні з другого поверху спустився ОСОБА_10 з розбитим носом, в крові і сказав, що його побив ОСОБА_7 . Свідок вказав, що у ОСОБА_10 на переніссі було садно, ніс розбитий, на обличчі кров. Також, свідок зазначив, що йому не відомо про стосунки між ОСОБА_10 і ОСОБА_7 ;
- показаннями свідка ОСОБА_12 , відповідно до яких, він у 2017 році працював начальником Печенізького РС ГУДСНС в Харківській області у день конфлікту між обвинуваченим та потерпілим, він знаходився у Печенізькій РДА на нараді, йому зателефонував начальник 29-ДПРГ смт. Печеніги майор ОСОБА_13 та повіомив, що на роботі неприємності. По прибуттю на місце у свій підрозділ він побачив на чергуванні ОСОБА_10 та ОСОБА_7 . В області носа у ОСОБА_10 було небагато крові, саден він не бачив. Зазначив, що ОСОБА_10 сказав, що його вдарив ОСОБА_7 , а за що свідок не питав. ОСОБА_7 сказав свідкові, що ОСОБА_10 звинувачує його у побитті. Зазначив, що події сталися у кабінеті на другому поверсі, а поліцію викликав сам ОСОБА_10 . Крім того, свідок вказав, що між обвинуваченим і потерпілим були конфлікти, ОСОБА_7 був старшим керівником, а ОСОБА_10 відмовлявся виконувати його накази;
- показаннями свідка ОСОБА_14 , відповідно до яких, він працює на посаді диспетчера Печенізького РС ГУДСНС України в Харківській області, 06 03 2017 року він перебував на своєму робочому місці, що трапилось на другому поверсі пояснити не зміг. На перший поверх спустився ОСОБА_10 , на обличчі якого була кров, при цому зазначив, що його побив ОСОБА_7 і попросив викликати поліцію. Які стосунки були між останніми, свідку не відомо. Вранці наступного дня у ОСОБА_10 видимих слідів побиття не було. ОСОБА_7 в той день свідок не бачив;
- показаннями свідка ОСОБА_15 , відповідно до яких, він працює на посаді пожежного Печенізького РС ГУДСНС України в Харківській області. У день конфлікту між обвинуваченим та потерпілим, він знаходився на чергуванні і перебував у боксі. Свідок бачив, як у диспетчерську зайшов ОСОБА_10 із слідами крові на обличчі. Свідок подумав, що у останнього з носа пішла кров і запропонував йому серветку, після чого повернувся у бокс;
- показаннями свідка ОСОБА_16 , відповідно до яких, він займає посаду водія 29-ДПРЧ смт. Печеніги. В день вказаних подій, перебував на своєму робочому місці, на першому поверсі і знаходився у боксі, де займався прибиранням. Він бачив через вікно, як ОСОБА_10 зайшов до телефоністів, а потім зайшов до нього в бокс. Обличчя останнього в районі носу було в крові. На запитання, що трапилось, ОСОБА_10 відповів, що його побив ОСОБА_7 . Свідок запропонував викликати швидку допомогу, та в цей час прибули працівники поліції;
- вказані вище обставини, в судовому засіданні суду першої інстанції підтвердили свідки ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та ОСОБА_19 .
Будь-якіпідстави вважати,що показанняпотерпілого тасвідків єнедостовірними відсутні,оскільки вони є логічними, послідовними та несуперечливими, а також додатково підтверджуються:
протоколом прийняття заяви про вчиненне кримінальне правопорушення від 06 03 2017 року;
висновком експерта №77-Ч/17 від 07 03 2017 року;
показами експерта ОСОБА_20 , наданими в судовому засіданні під час розгляду справи;
протоколом огляду речей та документів від 25 04 2017 року;
протоколом проведення слідчого експерименту з фототаблицею до нього від 16 05 2017 року;
висновком експерта ОСОБА_21 №3124-Ая/17 від 16 05 2017 року;
висновком експерта №77-Ч/17 від 07 03 2017 року.
Аналізуючи усі вищевказані докази, колегія суддів приходить до висновку про їх належність та допустимість, будь-яких процесуальних порушень при збиранні, дослідженні та їх оцінці, які б ставили під сумнів правильність висновків суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, колегія суддів не вбачає.
Що стосується посилання обвинуваченого на порушення у даному кримінальному провадженні правил підслідності, колегія суддів, вважає їх надуманими та погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріали кримінального провадження будь-яких доказів наявності спору про підслідність не містять, у звязку з чим, під час винесення постанови від 13 04 2017 року про визначення підслідності у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 за слідчим управлінням прокуратури Харківської області, прокурором Чугуївської міськрайонної прокуратури Харківської області дотримані приписи закону, прокурор діяв у межах наданих йому повноважень та у відповідності до вимог КПК України.
Колегія суддів критично ставиться до твердження апелянта щодо відсутності причинно-наслідкового зв`язку між діянням ОСОБА_7 та наслідками, що настали оскільки ці доводи спростовуються послідовними показаннями потерпілого, який досить детально та чітко повідомив про обставини вчинення щодо нього кримінального правопорушення. Крім того, з показань свідка ОСОБА_12 вбачається, що між обвинуваченим і потерпілим були наявні конфлікти. Вказаний свідок займав посаду начальника Печенізького РС ГУДСНС в Харківській області. Обвинувачений та потерпілий були у його безпосередньому підпорядкуванні, тому сумніватися у його обізнаності щодо відносин підлеглих, у колегії суддів немає підстав.
Посилання обвинуваченого на сумнівність висновку експерта ОСОБА_20 №77-Ч/17 від 07 03 2017 року, колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу, оскільки в результаті дослідження при підготовці до апеляційного розгляду вказаного висновку експерта, колегія суддів бере до уваги наукову спроможність тих принципових положень, якими керувався експерт у своєму висновку і правильність застосованої ним методики дослідження, повноту та наукову обґрунтованість висновку, комплексність експерта (освіту, стаж роботи).
Що стосується посилання апелянта на недопустимість такого доказу, як протокол слідчого експерименту з фототаблицею до нього від 16 05 2017 року, через незалучення до вказаної слідчої дії сторони захисту, на думку колегії суддів воно є безпідставним з огляду на наступне.
Так, відповідно до ст. 240 КПК з метою перевірки й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань, до участі в якому можуть бути залучені підозрюваний, потерпілий, свідок, захисник, представник.
Як убачається з дослідженого судом першої інстанції протоколу слідчого експерименту, вказану слідчу дію було проведено у рамках даного кримінального провадження. Під час вказаної слідчої дії потерпілий ОСОБА_10 пояснив обставини та вказав механізм нанесення йому тілесних ушкоджень ОСОБА_7 . Під час проведення слідчого експерименту потерпілий ОСОБА_10 підтвердив, що обвинувачений ОСОБА_7 наніс йому правою рукою удар у ніс, внаслідок чого він впав на правий бік, а після цього ОСОБА_7 наніс удар кулаком в ліву ділянку голови.
Згідно ж висновку експерта №77-Ч/17 від 07 03 2017 року показання ОСОБА_10 , викладені у протоколі слідчого експерименту від 16 05 2017 року, в цілому не суперечать наявним судово-медичним даним у частині механізму та способу спричинення встановленого тілесного ушкодження.
Слідчий експеримент дійсно було проведено без участі підозрюваного та його захисника, оскільки, з огляду на положення ст. 240 КПК їх участь не є обов`язковою.
Більш того, в апеляційній скарзі, обвинувачений не навів обґрунтування, як саме його присутність чи присутність його захисника під час проведення цієї слідчої дії могла позначитись на її результатах.
За таких обставин колегія суддів констатує, що усі наведені вище докази отримані в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законом, а тому вони є належними та допустимими.
На думку колегії суддів, жоден з доводів апелянта не знайшов свого підтвердження та спростовується матеріалами справи, а тому сприймається колегією суддів як спосіб захисту обвинуваченого з метою уникнення відповідальності за скоєний кримінальний проступок.
Таким чином, рішення суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального проступку, на думку колегії суддів, прийнято згідно з критерієм доведеності «поза розумним сумнівом», який застосовується Європейським судом з прав людини (рішення «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року, «Коробов проти України» від 21.10.2011 року).
Призначене покарання відповідає положенням ст.ст. 50, 65 КК України, є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Висновок же суду першої інстанції про звільнення ОСОБА_7 від призначеного за ч.1ст.125 КК Українипокарання на підставі п.1 ч.1ст.49 та ч.5 ст.74 КК Україниє обгрунтованим, оскільки подія кримінального правопорушення відбулася 06 03 2017 року, кримінальне правопорушення, передбачене ч.1ст.125 КК Українивідповідно дост.12 КК Українивідноситься до кримінального проступку, а згода обвинуваченого на звільнення його від кримінальної відповідальності відсутня.
На переконання колегії суддів істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б тягли за собою скасування оскаржуваного вироку як про це просять апелянти, колегією суддів не вбачається. Судове рішення є законним, обґрунтованим і вмотивованим, оскільки відповідає вимогам ст.370 КПК України, а тому підстав для задоволення апеляційних скарг як обвинуваченого так і прокурора колегія суддів не вбачає.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.7, ст.ст. 113-117, 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А :
Вирок Печенізького районного суду Харківської області від 28 01 2022 року по справі щодо обвинуваченого ОСОБА_7 про визнання його винним за ч.1 ст.125 КК України із призначенням покарання та звільнення від призначеного покарання на підставі ст. 49 та ч.5 ст.74 КК України, тобто у зв"язку із закінченням строків давності, - залишити без змін.
Апеляційну скаргу обвинуваченого, - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу прокурора, - залишити без задоволення.
Ухвала набуває законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на дане судове рішення, в порядку ч.1 ст.424 КПК України, може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
