Ухвала
12 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 170/129/21-ц
провадження № 61-7705св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Усика Г. І., Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Сімпл Мані», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 27 серпня 2021 року у складі судді Макаренко І. О. та постанову Київського апеляційного суду від 12 липня 2022 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Писаної Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Шацького районного суду Волинської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сімпл Мані» (далі - ТОВ «Сімпл Мані»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів») про визнання договору факторингу частково недійсним.
Ухвалою Шацького районного суду Волинської області від 17 лютого 2021 року цивільну справу направлено за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва.
Передаючи справу до іншого суду у порядку статті 31 ЦПК України, суд виходив із того, що позовна заява подана з порушенням вимог частини другої статті 27 ЦПК України, оскільки згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ТОВ «Сімпл Мані» знаходиться за адресою: вул. Вербова, 17а, м. Київ, Оболонський район, а фактично за адресою: вул. Дорогожицька, 1, офіс 807, м. Київ, Шевченківський район; ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» знаходиться за адресою: вул. Симона Петлюри, 30, м. Київ, Шевченківський район, що територіально віднесено до Шевченківського районного суду м. Києва.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 25 червня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання доказів сплати судового збору на реквізити Шевченківського районного суду м. Києва та надання належним чином засвідчених копій документів, що додаються до позовної заяви для суду та інших учасників справи.
На виконання вимог ухвали, ОСОБА_1 подав до суду заяву в якій зазначив, що він, звертаючись до Шацького районного суду Волинської області, сплатив судовий збір за реквізитами цього суду. Hi Цивільним процесуальним кодексом України, ні Законом України «Про судовий збір» не передбачено повторної сплати судового збору (за реквізитами суду, до якого було передано справу), якщо він був уже сплачений при подачі позовної заяви. Визначальним є сам факт сплати судового збору, що підтверджується необхідними документами та надходженням суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 27 серпня 2021 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто ОСОБА_1 .
Визнаючи неподаною і повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 у встановлений судом строк не усунув недолік позовної заяви шляхом сплати судового збору та не надав належним чином засвідчених копій документів для суду, що зазначені в пунктах 2, 3, 4 додатків до заяви про усунення недоліків.
Постановою Київського апеляційного суду від 12 липня 2022 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що судовий збір у порушення вимог статті 9 Закону України «Про судовий збір» не сплачено за місцем розгляду справи, що виключає можливість його зарахування до спеціального фонду Державного бюджету України за реквізитами Шевченківського районного суду м. Києва.
Порушення позивачем правил підсудності, що визначені ЦПК України, не може бути підставою для звільнення особи від сплати судового збору за місцем розгляду справи.
Крім того, в абзаці 1 пункту 5 положень, затверджених Наказом Міністерства фінансів України 03 вересня 2013 року № 787, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 року за № 1650/24182 «Про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів» зазначено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.
Позивач не позбавлений можливості повернути помилково сплачений судовий збір, в зв`язку з порушення правил підсудності, на підставі Порядку № 787.Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24 вересня 2018 року у справі № 805/168/18-а.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
У серпні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 27 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 липня 2022 року, в якій просить скасувати вказані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права. У касаційній скарзі вказує на те, що стандартами діловодства не передбачено засвідчення копій, виготовлених з копій документів, a не з оригіналів. Більше того, законодавством не встановлено вимог щодо засвідчення копій документів фізичною особою. Hi Цивільним процесуальним кодексом України, ні Законом України «Про судовий збір» не передбачено повторної сплати судового збору у випадку передання справи за підсудністю з одного суду до іншого суду.
Згідно з абзацом 3 пункту 5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року № 10 якщо судовий збір було сплачено за місцем подання позову (заяви, скарги) до суду, а потім матеріали справи було передано в порядку статті 116 ЦПК України 2004 року до іншого суду, то останній не вправі у зв`язку з цим повертати відповідну заяву чи скаргу, посилаючись на відсутність належних доказів сплати судового збору, оскільки після відкриття провадження у справі положення статті 121 ЦПК України 2004 року застосовуватись не можуть, а визначальним є сам факт сплати судового збору, що підтверджується відповідними документами, та надходження суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Стаття 7 Закону України «Про судовий збір» містить вичерпний перелік підстав для повернення судового збору, серед яких відсутня така підстава, як передача справи з одного суду до іншого суду.
Обставини, встановлені судами
Ухвалою Шацького районного суду Волинської області від 17 лютого 2021 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 направлено за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києві від 25 червня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, а саме: надати до суду належним чином засвідчені копії документів, що додаються до позовної заяви для суду та інших учасників справи та сплатити судовий збір на реквізити Шевченківського районного суду м. Києві.
На виконання вимог ухвали позивачем подано заяву про усунення недоліків, в якій зазначено, що повторної сплати судового збору ані ЦПК України, ані Законом України «Про судовий збір» не передбачено.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 27 серпня 2021 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 липня 2022року, позовну заяву визнано неподаною та повернуто ОСОБА_1 .
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що згідно з вимогами статті 9 Закону України «Про судовий збір» сума судового збору сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.
Крім того, суд апеляційної інстанції вказав на те, що у постанові Верховного Суду від 24 вересня 2018 року у справі № 805/168/18-а сформульовано висновок про те, що позивач не позбавлений можливості повернути помилково сплачений судовий збір, в зв`язку з порушення правил підсудності, на підставі Порядку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 03 вересня 2013 року № 787, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 року за № 1650/24182 «Про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів».
Вирішуючи цю справу, обговоривши доводи заявника, висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 вересня 2018 року у справі № 805/168/18-а, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступу від сформульованих Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду висновків у вказаній постанові з огляду на таке.
Обґрунтування підстав для відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 вересня 2018 року у справі № 805/168/18-а
Верховний Суд за аналогічних обставин, що склалися й у справі, що переглядається, погоджуючись із висновками судів про повернення позовної заяви у зв`язку з несплатою судового збору на реквізити того суду, якому направлена справа за належною територіальною юрисдикцією (підсудністю), вказав на те, що позивач не усунув недоліки позовної заяви у визначений судом строк. При цьому, суд касаційної інстанції відхилив як безпідставні посилання скаржника на статтю 7 Закону України «Про судовий збір», оскільки повернення помилково зарахованого судового збору здійснюється відповідно до абзацу 2 пункту 5 розділу І Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахований до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновків сформульованих Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 вересня 2018 року у справі № 805/168/18-а з таких підстав.
На думку колегії суддів, у будь-якому випадку, незалежно від того, на реквізити якого суду сплачений судовий збір, він зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Принцип справедливості судового розгляду в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.
Вимоги до позовної заяви визначені статтями 175-177 ЦПК України.
Відповідно до частини четвертої статті 177 ЦПК Українидо позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору.
Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України «Про судовий збір».
За правилом частини другої статті 9 Закону України «Про судовий збір» суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Отже, Верховний Суд доходить висновку про те, що у разі, якщо судовий збір було сплачено за місцем подання позову (заяви, скарги) до суду, а потім матеріали справи передано до іншого суду за належною територіальною юрисдикцією (підсудністю), то суд, який отримав матеріали позову (заяви, скарги), не вправі вимагати повторної сплати судового збору за його реквізитами, оскільки визначальним є сам факт надходження суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 вересня 2018 року у справі № 805/168/18-а про те, що позивач має право звернутися до суду із заявою про повернення помилково сплаченого судового збору, до суду, до якого вперше подано заяву (скаргу) не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі:
1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом;
2) повернення заяви або скарги;
3) відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі;
4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням);
5) закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Тобто, Законом України «Про судовий збір» не передбачено повернення судового збору у разі передачі (направлення) справи з одного суду до іншого у зв`язку з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).
Наявність процедури повернення помилково сплаченого судового збору, та надмірно сплаченого судового збору згідно з Порядком, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України 03 вересня 2013 року № 787, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 року за № 1650/24182 «Про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів» також не дає підстав для висновку що за наведеної процесуальної ситуації (направлення справи до іншого суду), особа, яка сплатила судовий збір за місцем подання позову, повинна його повернути як помилково сплачений, та сплатити судовий збір ще раз за реквізитами суду, якому справа направлена за належною територіальною юрисдикцією (підсудністю).
Частиною першою статті 31 ЦПК України передбачено і інші випадки передачі справи на розгляд іншому суду, як то після задоволення відводів (самовідводів) чи з інших підстав неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи; ліквідовано або з визначених законом підстав припинено роботу суду, який розглядав справу.
Отже, і за обставин передачі справи до іншого суду, що викладені у пунктах 2 та 3 частини першої статті 31 ЦПК України, закон не передбачає повернення судового збору.
Підхід, сформульований Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 вересня 2018 року у справі № 805/168/18-а, про те, що у разі передачі справи з одного суду до іншого особа повинна сплатити судовий збір за подання заяви (скарги) за реквізитами того суду, якому передана справа, а вже сплачений судовий збір особа може повернути як помилково зарахований судовий збір, створює для такої особи невиправдні перешкоди та обов`язок дотриматись таких процедур, застосування яких прямо не передбачено Законом України «Про судовий збір».
Отже, на переконання колегії суддів, у разі якщо судовий збір було сплачено за місцем подання позову (заяви, скарги) до суду, а потім матеріали справи передано в порядку статті 31 ЦПК України до іншого суду, то останній не вправі у зв`язку з цим вимагати сплати судового збору за новими реквізитами, оскільки в такій ситуації визначальним є сам факт сплати судового збору, що підтверджується відповідними документами, та надходження суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Саме таке вирішення окресленого у цій ухвалі питання створить умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Частиною третьою статті 403 ЦПК Українипередбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
З огляду на викладене вище, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вважає, що наявні підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 вересня 2018 року у справі № 805/168/18-а.
Керуючись частинами третьою та п`ятою статті 403, частиною четвертою статті 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
УХВАЛИВ:
Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 170/129/21-цза позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сімпл Мані», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» про визнання договору факторингу частково недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 27 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 липня 2022 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко
