Єдиний державний реєстр судових рішень
У Х В А Л А
Справа № 127/26257/20
03 жовтня 2022 року м. Вінниця
Суддя-доповідач Сьомого апеляційного адміністративного суду Ватаманюк Р.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про усунення недоліків апеляційної скарги на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення збитків та моральної шкоди,
В С Т А Н О В И В :
відповідно до рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2022 року в задоволені позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 22 вересня 2022 року залишив її без руху та запропонував скаржнику в строк протягом десяти днів з моменту отримання ухвали суду виконати вимоги ухвали та усунути виявлені недоліки апеляційної скарги.
29 вересня 2022 року до Сьомого апеляційного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про усунення недоліків апеляційної скарги. У вказаній заяві позивач просить визнати її звільненою від сплати судового збору за даним позовом та вказує про те, що вкладних за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, а тому вкладник, звертаючись до суду з позовом, пов`язаним з порушенням його прав за договором банківського вкладу звільняється від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів. При цьому позивач посилається на правові висновки Верховного Суду.
Перевіривши матеріали справи та доводи заявника суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Закон України "Про судовий збір" є спеціальним законом, який визначає підстави для звільнення від сплати судового збору та пільги щодо його сплати, а отже, саме правові приписи, закріплені в наведеному Законі, підлягають застосуванню під час обчислення судового збору, його сплати, а також звільнення осіб від його сплати у випадках, визначених у статті 5 цього Закону.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
За правилами статті 132 КАС, судовий збір належить до судових витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, які несуть сторони в судах усіх рівнів.
Платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене Законом України "Про судовий збір" (стаття 2 цього Закону).
Сплата судового збору особами, які звертаються до суду, - це процесуальний обов`язок, який визначається нормами процесуального закону та Закону України "Про судовий збір". При цьому, процесуальна норма частини другої статті 132 КАС є бланкетною і в частині визначення розміру судового збору, порядку його сплати, повернення і звільнення від сплати відсилає до окремого закону, зокрема Закону України "Про судовий збір". Об`єкти справляння судового збору, тобто процесуальні дії, за які справляється судовий збір, встановлені у статті 3 зазначеного Закону.
Такими об`єктами є процесуальні документи, які особа подає до суду (позовна заява, апеляційна чи касаційна скарга тощо). Так само ця норма визначає процесуальні документи, за подання яких судовий збір не справляється.
Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" установлені розміри ставок судового збору, які, у тому числі (…) залежать від характеристики об`єкта справляння - позовна заява, скарга чи інша заява (в деяких випадках - у поєднанні з характеристикою суб`єкта, який звертається до суду).
Пільги щодо сплати судового збору визначені статтею 5 Закону України "Про судовий збір". Передбачені в цій статті особи, які мають пільги щодо сплати судового збору, звільняються від його сплати під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, про що прямо зазначено в абзаці першому частини першої цієї статті.
Одночасно частина третя статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачає, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами пов`язаним з порушенням їх прав.
Згідно з преамбулою Закону України "Про захист прав споживачів" цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Стаття 22 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачає можливість судового захисту прав споживачів та встановлює певні особливості судового захисту їх прав, однією з яких є звільнення споживачів від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. У регулюванні сплати судового збору положення зазначеної норми права є спеціальними щодо положень статті 5 Закону України "Про судовий збір", оскільки остання урегульовує загальні питання звільнення суб`єктів звернення до суду від сплати судового збору за різні процесуальні дії (об`єкти сплати судового збору) в судах усіх інстанцій.
Згідно із статтею 2 Закону України від 07.12.2000 № 2121-III "Про банки і банківську діяльність" вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Преамбула Закону України від 12.07.2001 № 2664-III "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.
Відповідно до пунктів 1 та 5 частини першої статті 1 цього Закону фінансова установа - юридична особа, яка на підставі закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України; фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Зі змісту наведених законодавчих норм убачається, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, а тому вкладник, звертаючись до суду з позовом, пов`язаним з порушенням його прав за договором банківського вкладу, звільняється від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів".
Проте Фонд не є фінансовою установою, яка надає фінансові послуги, оскільки відповідно до частини першої статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" він є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Крім того, відповідно до частини третьої статті 3 цього ж Закону Фонд є установою, що не має на меті отримання прибутку.
Отже, Фонд не є фінансовою установою, яка під час надання інформації клієнту зобов`язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів.
За такого правового регулювання на фізичних осіб - вкладників комерційних банків під час дії тимчасової адміністрації не поширюється дія частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів", відповідно до якої споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.
З наведеного убачається, що дія частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" не поширюється на спори, які виникають між вкладниками банку та Фондом під час здійснення останнім владних управлінських функцій (виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодування за вкладами на підставі пункту 4 частини другої статті 4 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 817/777/16, а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 160/15864/20.
В подальшому вказана правова позиція застосована Верховним Судом у постанові від 27.07.2022 у справі №640/6405/21.
Водночас відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, які були викладені у постанові від 30.01.2019 по справі № 755/10947/17, під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію.
Оскільки на час винесення цієї ухвали суду апеляційної інстанції від правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 817/777/16, Велика Палата Верховного Суду не відступала, відсутні підстави для незастосування її судом апеляційної інстанції в даній справі.
Таким чином у задоволенні заяви позивача про звільнення від сплати судового збору необхідно відмовити.
Відповідно до ч.2 ст.121 КАС України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
З огляду на вказані обставини вважаю за необхідне продовжити скаржнику строк усунення недоліків апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.121, 298 КАС України, суд
У Х В А Л И В :
1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовити.
2. Продовжити ОСОБА_1 термін для усунення недоліків апеляційної скарги на десять днів з моменту отримання копії цієї ухвали.
3. У разі невиконання вимог суду щодо усунення недоліків апеляційної скарги вона буде повернута апелянту.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Ватаманюк Р.В.
