Єдиний державний реєстр судових рішень
ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2022 рокум. ОдесаСправа № 916/1932/20
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Богатиря К.В.
суддів: Таран С.В., Філінюка І.Г.
секретар судового засідання Кратковський Р.О.
за участю представників сторін:
Від ОСОБА_1 адвокат Лупу С.С.
Від Приватного акціонерного товариства «Селена» - адвокат Прохода Ю.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2021, ухвалене суддею Волковим Р.В., м. Одеса, повний текст складено 13.12.2021
у справі № 916/1932/20
за позовом ОСОБА_1
до відповідачів:
1. ОСОБА_2
2. Приватного акціонерного товариства «Селена»
за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Публічного акціонерного товариства «Гібридний соняшник»
про визнання договору недійсним
ВСТАНОВИВ:
Описова частина.
ОСОБА_1 звернулась до Господарського суд Одеської області з позовом до ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства "Селена" (далі також ПрАТ "Селена"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Публічне акціонерне товариство "Гібридний соняшник" (далі також ПАТ "Гібридний соняшник") про визнання недійсним договору застави простих іменних акцій від 13.06.2019, укладеного між ОСОБА_2 , як майновим поручителем, та ПрАТ "Селена".
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в межах розгляду справи про розірвання шлюбу ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 04.12.2014 у справі №522/19324/14-ц затверджено мирову угоду між позивачкою та ОСОБА_2 з приводу поділу спільного сумісного майна. Зокрема, пунктом 1 затвердженої ухвалою суду від 04.12.2014 мирової угоди було визначено, що цінні папери, а саме, прості іменні акції ПАТ "Гібридний соняшник" в загальній кількості 1745794 штуки, розподіляються наступним чином: ОСОБА_3 684476 штук, що становить 32,89% статутного капіталу, ОСОБА_2 1061318 штук, що становить 51% статутного капіталу. Позивач зазначає, що договір застави від 13.06.2019 є фіктивним, адже такий правочин був підписаний з метою уникнення виконання ОСОБА_2 зобов`язань, визначених мировою угодою, що порушує права позивача як власника належних йому акцій ПАТ "Гібридний соняшник".
Господарський суд Одеської області ухвалою від 03.03.2021, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.04.2021, закрив провадження у справі №916/1932/20; роз`яснив ОСОБА_1 , що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Судові рішення обґрунтовані таким:
- оскільки предметом позову у справі №916/1932/20 є визнання недійсним договору застави цінних паперів від 13.06.2019 №61, який укладений між колишнім чоловіком ОСОБА_1 ОСОБА_2 (заставодавець) в якості майнового поручителя ПАТ "Гібридний соняшник" і ПрАТ "Селена" (заставодержатель) з підстав порушення ОСОБА_2 під час його укладення прав позивачки, укладення договору з метою можливого уникнення ОСОБА_2 виконання мирової угоди щодо поділу майна колишнього подружжя, цей спір за своєю природою є спором між подружжям щодо їх спільного майна та його вирішення впливає на права та обов`язки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як фізичних осіб;
- спір у справі не виник з корпоративних правовідносин, а виник із сімейних правовідносин і стосується визнання недійсним договору, укладеного колишнім чоловіком позивачки з ПрАТ "Селена" щодо належної позивачці (згідно позову) частини акцій, що вплине на поділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя згідно мирової угоди, затвердженої ухвалою Приморського районного суду від 04.12.2014;
- з позовної заяви ОСОБА_1 не вбачається, що між сторонами наявний спір, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності підприємства, натомість, характер спірних правовідносин свідчить, що позов подано на захист прав ОСОБА_1 у правовідносинах, що є сімейними, вимоги позову спрямовані на захист прав позивачки у відносинах, що виникли як пов`язані із шлюбними правовідносинами позивачки із ОСОБА_2 як заставодавцем акцій, які позивачка вважає належними їй за ухвалою загального суду;
- та обставина, що оспорюваним правочином є договір застави акцій, який укладався не між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як подружжям та не є правочином у сімейних правовідносинах, не може бути підставою для розгляду спору господарськими судами, адже предмет спору безпосередньо випливає саме із правовідносин ОСОБА_2 та ОСОБА_4 як колишнього подружжя та щодо їх спільного майна.
Постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суд від 20.07.2021 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено; постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.04.2021 та ухвалу Господарського суду Одеської області від 03.03.2021 у справі №916/1932/20 скасовано, справу передано до Господарського суду Одеської області для продовження розгляду.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.12.2021 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Підставами для відмови у задоволенні позову стали наступні висновки місцевого господарського суду:
1) у ОСОБА_5 не виникло право власності на 684 476 штук простих іменних акцій ПАТ «Гібридний соняшник», оскільки ухвала Приморського районного суду м. Одеси від 04.12.2014 у справі № 522/19324/14-ц про визнання мирової угоди, якою між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 розподілені прості іменні акції ПАТ «Гібридний соняшник», повинна бути виконана в порядку виконавчого провадження;
2) позивачем не доведено підстав для визнання Договору застави цінних паперів № 61 від 13.06.2019 недійсним за статтею 234 Цивільного кодексу України, оскільки оспорюваний Договір застави не може вважатися фіктивним через те, що він призвів до настання юридичних наслідків у вигляді блокування на рахунку ОСОБА_2 в цінних паперах в ПАТ «МТБ БАНК» заставлених простих іменних акцій ПАТ «Гібридний соняшник» на користь заставодержателя». Також, позивачем не доведено того, що ПрАТ «Селена» та ОСОБА_2 мали намір створити інакші правові наслідки, аніж ті, що передбачені оспорюваним Договором застави.
Аргументи учасників справи.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2021 по справі 916/1932/20.
Апелянт вказує, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, які підлягали застосуванню та були чинні під час виникнення спірних правовідносин, а саме норми статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній станом на дату постановлення ухвали про визнання мирової угоди (04.12.2014), у відповідності до яких до виконавчих документів, які відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою, не відносилась мирова угода, яка затверджена (визнана) судом.
З огляд на вищевказане, необґрунтованим на думку апелянта є висновок суду першої інстанції, що реалізація ОСОБА_6 права власності на 684 476 штук простих іменних акцій ПАТ «Гібридний соняшник» залежить від виконання ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 04.12.2014 у справі № 522/19324/14-ц в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», адже ця ухвала не є виконавчим документом та не підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Проте, зазначена ухвала суду, як різновид судового рішення, безумовно засвідчує (підтверджує) майнове право на 684 476 шт. акцій ПАТ «Гібридний соняшник».
До того ж, позивачка в даному випадку зазначає і про те, що безпідставним є висновок суду першої інстанції, що у ОСОБА_2 не було обов`язку стосовно розподілу акцій, так як ОСОБА_7 до укладення спірного Договору застави не зверталась до ОСОБА_2 з вимогою в порядку статті 530 Цивільного кодексу України, оскільки за загальним правилом, яке міститься у кожному процесуальному законі (ст. 18 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 18 Господарського процесуального кодексу України) зобов`язання, що випливає з судового рішення, повинне бути виконане боржником після набрання судовим рішенням законної сили.
Апелянт вказує, що судом першої інстанції не враховано, що вчиненню оспорюваного договору передувало попередньо укладення між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 мирової угоди, яку визнано (затверджено) ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 04.12.2014 у справі № 522/19324/14-ц, не надано правової оцінки правовій природі відповідного судового рішення, наслідку його ухвалення на права та інтереси позивача як кредитора. Крім того, господарським судом першої інстанції не враховано, що встановлена статтею 627 Цивільного кодексу України свобода договору при вчиненні відповідачами правочину включає у себе також необхідність урахування вимог розумності та справедливості.
На переконання ОСОБА_5 , сукупність наведених обставин за належного їх з`ясування та оцінки судом прямо підтверджує те, що відповідачі, укладаючи оспорюваний правочин, діяли недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам позивача, з метою унеможливити реалізацію та подальшого позбавлення ОСОБА_5 права власності на присуджені їй цінні папери згідно ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 04.12.2014 у справі № 522/19324/14-ц.
Керуючись викладеним вище, апелянт просить рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2021 у справі № 916/1932/20 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі та визнати недійсним Договір застави цінних паперів № 61 від 13.06.2019 між ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) як майновим поручителем та Приватним акціонерним товариством «Селена» (код ЄДРПОУ 30818912).
Короткий зміст відзивів на апеляційну скаргу та узагальнення їх доводів.
До Південно-західного апеляційного господарського суду від ОСОБА_2 та Приватного акціонерного товариства «Селена» надійшли відзиви на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2021 по справі 916/1932/20 з аналогічними аргументами.
Відповідачі вказали, що Позивач не набула права власності на прості іменні акції у бездокументарній формі ПАТ "Гібрідний соняшник", які є предметом застави згідно оспорюваного правочину, а отже, відсутнє і порушене право Позивача. Відтак, визнання оскаржуваного правочину недійсним не призведе до відновлення прав Позивача, які і порушеними вважати не можна. Отже Позивачем обрано неналежний та неефективний спосіб захисту свого порушеного права, що є самостійною підставою для відмови у позові.
Керуючись викладеним вище, відповідачі просили у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_5 відмовити повністю, а рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2021 залишити без змін.
Рух справи у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.01.2022 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2021 по справі 916/1932/20 відкрито апеляційне провадження.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.02.2022 призначено справу № 916/1932/20 до розгляду на 10.03.2022 о 10:00 год.
Розпорядженням керівника апарату Південно-західного апеляційного господарського суду № 242 від 23.02.2022, у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_8 у відставку та тимчасовою непрацездатністю судді Поліщук Л.В. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 916/1932/20.
Відповідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2022 справу 916/1932/20 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючий суддя - Богатир К.В., судді Таран С.В., Філінюк І.Г.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.03.2022 прийнято апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2021 по справі 916/1932/20 до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Богатиря К.В., суддів: Таран С.В., Філінюка І.Г.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.06.2022 призначено справу №916/1932/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2021 до розгляду на 14 липня 2022 року о 12:00 год.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.07.2022 відкладено розгляд справи №916/1932/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2021 на 14 вересня 2022 року о 15.00; встановлено, що судове засідання відбудеться у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, 29, в залі судових засідань № 7, 3-й поверх; доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання не є обов`язковою; роз`яснено учасникам судового провадження їх право подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; роз`яснено учасникам судового провадження їх право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у тому числі із застосуванням власних технічних засобів.
15.09.2022 у судовому засіданні прийняли участь представник ОСОБА_1 адвокат Лупу С.С. та представник Приватного акціонерного товариства «Селена» - адвокат Прохода Ю.Л. Представники інших сторін у судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялися належним чином.
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, ухвала Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.07.2022, якою відкладено розгляд справи №916/1932/20 на 14 вересня 2022 року о 15.00, отримана ОСОБА_2 08.08.2022. Окрім того, відповідно до відомостей з веб-сайту УкрПошти, копія даної ухвали була отримана Публічним акціонерним товариством «Гібридний соняшник» - 24.08.2022.
Явка представників сторін у судове засідання, призначене на 15.09.2022, не визнавалась апеляційним господарським судом обов`язковою, про наявність у сторін доказів, які відсутні у матеріалах справи та без дослідження яких неможливо розглянути апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2021 по справі 916/1932/20, до суду не повідомлялося.
Таким чином, колегія суддів вважає, що в даному судовому засіданні повинен відбутися розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2021 по справі 916/1932/20 по суті, не дивлячись на відсутність представників учасників по справі, повідомлених про судове засідання належним чином. Відсутність зазначених представників учасників по справі у даному випадку не перешкоджає вирішенню спору та не повинно заважати здійсненню правосуддя.
У зв`язку з введенням на території України воєнного стану справу №916/1932/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області було розглянуто Південно-західним апеляційним господарським судом у розумний строк, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Фактичні обставини, встановлені судом.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У наведеній правовій нормі йдеться про преюдиційність, що у процесуальному праві означає обов`язок суду, який розглядає справу, прийняти без перевірки та доказів обставини, які вже були встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, або вироком у будь-якій іншій справі.
У постанові КГС ВС від 26.11.2019р. по справі №922/643/19 міститься висновок, згідно з яким преюдиційність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ.
Правило про преюдицію спрямоване не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точку зору процесуальної економії (постанова КГС ВС від 10.12.2019р. по справі №910/6356/19).
Суть преюдиції полягає в неприпустимості ставлення під сумнів судового рішення, яке набрало законної сили, а також повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Не потребують доказуванню обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставини встановлені судом рішенням; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини (постанова КЦС ВС від 11.12.2019 у справі №320/4938/17).
Приморським районним судом м. Одеси розглядалась справа №522/19324/14-ц за позовом ОСОБА_9 (на даний час ОСОБА_1 ) до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та розподіл спільного сумісного майна.
Ухвалою від 04.12.2014 по справі №522/19324/14-ц Приморським районним судом м. Одеси визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_9 та ОСОБА_2 в частині позовних вимог щодо розподілу спільного сумісного майна подружжя, за якою:
« 1.Цінні папери, а саме прості імені акції Публічного акціонерного товариства «Гібридний соняшник» (код ЄДРПОУ 13924728) в загальній кількості 1 745 794 (один мільйон сімсот сорок п`ять тисяч сімсот дев`яносто чотири) штуки, розподіляються наступним чином: ОСОБА_9 684 476 (шістсот вісімдесят чотири тисячі чотириста сімдесят шість) штук, що становить 32, 89 % статутного капіталу, ОСОБА_2 1 061 318 (один мільйон шістдесят одна тисяча триста вісімнадцять) штук, що становить 51 % статутного капіталу.
2. ОСОБА_2 відмовляється на користь ОСОБА_9 від належної йому частки квартири АДРЕСА_1 , яка придбана під час перебування у шлюбі, внаслідок чого вказана квартира вважається особистою приватною власністю ОСОБА_9 .
3. ОСОБА_9 відмовляється на користь ОСОБА_2 від належної їй частки у цінних паперах простих іменних акціях Приватного акціонерного товариства «Селена» (код ЄДРПОУ 30818912), внаслідок чого вказані акції вважаються особистою приватною власністю ОСОБА_2 .
4. ОСОБА_2 зобов`язується виплатити ОСОБА_9 належну їй частку у цінних паперах простих іменних акціях Приватного акціонерного товариства «Селена» у розмірі 130 000 (сто тридцять тисяч) дол. США, а саме: по 50 000 (п`ятдесят тисяч) дол. США за перший та другий роки та 30 000 (тридцять тисяч) дол. США за третій рік.
5.У випадку невиконання або прострочки виконання відповідних умов цієї мирової угоди у передбачені нею строки ОСОБА_9 має право передати ухвалу суду про затвердження мирової угоди на примусове виконання до виконавчої служби в порядку, встановленому ст. 17, 18 Закону України «Про виконавче провадження».
Провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_2 про розподіл спільного сумісного майна подружжя, - закрити.
Роз`яснити сторонам наслідки закриття провадження у справі у відповідності до ст. 206 ЦПК України.
Позовну заяву ОСОБА_9 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, - продовжити розглядом по суті.».
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11.12.2014 по справі №522/19324/14-ц позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено та розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
17.02.2015 ОСОБА_1 звернулась до Відділу державного виконавчої служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Одеської області із заявою, в якій просила:
- прийняти до виконання виконавчий лист, виданий на підставі ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 11.12.2014 у справі №522/19324/14-ц за позовом ОСОБА_9 до каштанова О.С. про розірвання шлюбу та розподіл сумісного майна;
- відкрити виконавче провадження про примусовий розподіл цінних паперів, а саме: простих іменних акцій ПАТ Гібридний соняшник у порядку та кількості, як то передбачено та зазначено в ухвалі Приморського районного суду м. Одеси від 11.12.2014 у справі №522/19324/14-ц.
19.02.2015 державним виконавцем Білгород-Дністровського міськрайонного відділу ДВС у відповідності до п. 8 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження ВП №46586542, так як у поданому виконавчому документі відсутні заходи примусового виконання рішення, встановлені ст. 32 Закону.
30.11.2014 між ПрАТ «Селена» (покупець) та ПАТ «Гібридний соняшник» (постачальник) було укладено Договір поставки насіння №11/3 (далі Договір поставки), згідно з п. п. 1.1., 1.2. якого постачальник зобов`язується протягом строку даного договору передавати, а покупець приймати і оплатити на умовах, порядку і розмірі, що передбачені Договором та додатками до нього, товар, визначений у п. 1.2. Договору, причому поставка товару може здійснюватися окремими партіями. Товаром вважається насіння сільськогосподарських культур, призначене для сівби.
Товар вважається переданим покупцеві з моменту фактичної передачі товару та підписання представниками сторін товаросупровідних документів (п. 1.6. Договору поставки).
Пунктом 1.7. Договору поставки сторони погодили, що загальна сума даного Договору становить суму поточної заборгованості постачальника за одержаними від покупця авансами (передоплатою) на момент укладання даного Договору у сумі 15174630,08 грн., а також майбутніх передплат, які будуть здійснюватися покупцем на підставі даного Договору, але не більше загальної суми 25000000,00 грн.
Згідно з п. 6.1. Договір поставки набуває чинності з дня його підписання обома сторонами і діє до грудня 2029.
13.06.2019 між ОСОБА_2 (заставодавець), ПАТ «Гібридний соняшник» (боржник) та ПрАТ «Селена» (заставодержатель) було укладено Договір застави цінних паперів № 61 (далі Договір застави), предметом якого є належні ОСОБА_2 цінні папери ПАТ «Гібридний соняшник» у кількості 1225540 шт.
За умовами п. п. 1.1., 1.2., 1.3. вказаного договору ПрАТ «Селена» має право у разі невиконання ПАТ «Гібридний соняшник» своїх зобов`язань за Договором поставки від 30.11.2014 №11/3, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Розмір забезпеченої заставою вимоги складає 10014152,70 грн. Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 30.11.2027.
Згідно з п. 2.1. Договору застави його предметом є належні заставодавцю цінні папери: прості іменні акції бездокументарної форми у кількості 1225540 шт. Емітентом є ПАТ «Гібридний соняшник». Номінальна вартість одного цінного паперу: 0,25 грн. Загальна номінальна вартість пакету цінних паперів: 306385,00 грн.
Відповідно до п. п. 2.3., 2.8., 2.9. Договору застави цінні папери належать заставодавцю на праві приватної власності. Заставодавець гарантує, що цінні папери не є предметом іншої застави та не обтяжені іншими зобов`язаннями. При переході цінних паперів у власність іншої особи, ніж заставодавець або заставодержатель, право застави зберігається в обсязі, передбаченому даним договором. Застава цінних паперів здійснюється шляхом їх блокування на рахунку в цінних паперах заставодавця. У випадку часткового виконання зобов`язань, забезпечених заставою, застава зберігається у первинному стані.
Пунктом 4.1. Договору застави встановлено, що у разі невиконання заставодавцем своїх зобов`язань перед заставодержателем по Договору поставки продукції №11/3 від 30.11.2014 у строк, зазначені в п. п. 4.1. зазначеного договору поставки, заставодержатель набуває право на звернення стягнення на предмет застави.
07.09.2020 між заставодавцем ( ОСОБА_2 ), що виступає в якості майнового поручителя ПАТ «Гібридний соняшник», та заставодержателем (ПрАТ «Селена) укладено Додаткову угоду №1 до Договору застави, якою заставодавець та заставодержатель домовилися про тлумачення деяких пунктів Договору застави.
Так, згідно з п. 1.1. вказаної Додаткової угоди сторони погодили п. 3.4.1. Договору застави розуміти наступним чином: звертати стягнення на заставлені цінні папери в межах всієї забезпеченої заставою вимоги, у випадку, якщо в момент настання строку виконання зобов`язань Боржника по Договору поставки № 11/3 від 30 листопада 2014 р. або кожного із строків виконання зобов`язань, передбачених вказаним Договором, вони не будуть виконані в передбаченому Договором обсязі, достроково звертати стягнення на заставлені цінні папери у випадку банкрутства Боржника, явної загрози невиконання зобов`язань Боржником, а також в інших випадках передбачених діючим законодавством України. Звернення стягнення провадиться шляхом добровільної передачі Заставодавцем цінних паперів у власність Заставодержателя, або в порядку визначеному діючим законодавством України.
Згідно з п. 1.2. Додаткової угоди №1 п. 4.1. Договору застави розуміється наступним чином: у разі невиконання боржником своїх зобов`язань перед заставодержателем по Договору поставки продукції №11/3 від 30.11.2014 у строки, зазначені в п. 4.1 Договору поставки, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
У даному випадку ОСОБА_1 звернулася з позовними вимогами про визнання недійсним договору застави простих іменних акцій від 13.06.2019, укладеного між ОСОБА_2 , як майновим поручителем, та ПрАТ "Селена".
Підставою звернення ОСОБА_1 з даним позовом до суду стало те, що вона вважає фіктивним Договір застави цінних паперів №61 від 13.06.2019, укладений між ОСОБА_2 , як майновим поручителем, та ПрАТ «Селена», тобто, таким, що був штучно створений відповідачем-1 з метою уникнення виконання зобов`язань по мировій угоді, та порушує права позивача як власника акцій.
Мотивувальна частина.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги і відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з таких підстав.
Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до статті 202 цього Кодексу, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. За змістом положень частини 5 статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (ч. ч. 1, 2 ст. 547 ЦК України).
За ч. ч. 1, 2, 3, ст. 548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Недійсне зобов`язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов`язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Недійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов`язання не спричиняє недійсність основного зобов`язання.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про заставу» та ч. 1 ст. 572 ЦК України застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ч. 1 ст. 574 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 576 ЦК України, що узгоджується зі ст. 4 Закону України «Про заставу» предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.
Предмет застави залишається у заставодавця, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 6 ст. 576 ЦК України).
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про заставу» сторонами договору застави (заставодавцем і заставодержателем) можуть бути фізичні, юридичні особи та держава. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель). Заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно.
Заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо (ст. 3 Закону України «Про заставу» в ред., дійсній на час виникнення спірних правовідносин).
Застава цінних паперів може здійснюватися шляхом передачі їх заставодержателю або у депозит нотаріальної контори, приватного нотаріуса чи банку (абз. 3 ст. 5 Закону України «Про заставу»).
Статтею 12 Закону України «Про заставу» передбачено, що у договорі застави визначаються суть, розмір та строк (термін) виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, тa/або посилання на договір чи інший правочин, яким встановлено основне зобов`язання, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про заставу» заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не передбачено законом чи договором. Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено законом.
За приписами ст. 53 Закону України «Про заставу» якщо законом чи договором не передбачено інше, застава векселя чи іншого цінного паперу, який може бути переданий шляхом вчинення передавального запису (індосаменту), здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержателю індосованого цінного паперу. Застава цінного паперу, який не передається шляхом індосаменту, здійснюється за угодою заставодержателя і особи, на ім`я якої було видано цінний папір. За угодою сторін заставлені цінні папери можуть бути передані на зберігання в депозит державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса або банку.
Згідно зі ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно, а його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір не виконувати зобов`язання за договором; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на меті настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, у тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторони не вчиняли жодних дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.
Разом із цим, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними, на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким саме нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Розглядаючи відповідні справи, суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то такий правочин не може бути визнаний фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
Відповідний висновок викладено у Постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18.
Колегія суддів не приймає посилання апелянта на те, що відповідач-1 не мав права здійснювати розпорядження належними ОСОБА_1 акціями ПАТ «Гібридний соняшник» у кількості 684 476 штук, так як на час підписання ним Договору застави від 13.06.2019 не був власником таких акцій, з огляду на наступне.
З матеріалів справи, у тому числі, з мирової угоди від 04.12.2014 по справі №522/19324/14-ц, не вбачається, що відповідач-1 станом на момент укладення мирової угоди позбувся права власності на прості іменні акції ПАТ «Гібридний соняшник» у будь-якій кількості.
Однак, поки мирова угода, визнана ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 04.12.2014 у справі №522/19324/14-ц, не буде виконана в порядку виконавчого провадження, суд не вбачатиме беззаперечного виникнення права власності у позивача на прості іменні акції у кількості 684 476 штук, що становить 32,89 % статутного капіталу ПАТ «Гібридний соняшник».
Частина 5 статті 11 ЦК передбачає не те, що цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду, як на це посилається Позивач. Частина 5 ст. 11 Цивільного кодексу України прямо передбачає, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Тобто, її застосування вимагає наявності акту цивільного законодавства, який прямо передбачає, що цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.
Посилання на саме такий підхід наявне у постанові Верховного суду від 20.01.2016 у справі № 6-2759цс15. Зазначається, що у рішенні від 14 березня 2012 року суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що суди неправильно ототожнили обов`язок, який виник у зв`язку з виконанням судового рішення, із грошовим зобов`язанням (у тому числі й тоді, коли права й обов`язки виникають із судового рішення, але за умови, що цей випадок прямо вказаний в актах цивільного законодавства згідно із частиною п`ятою статті 11 ЦК України) й дійшли неправильного висновку про застосування до спірних правовідносин статті 625 цього Кодексу.
Водночас, Апелянт не зазначає, яким актом цивільного законодавства передбачено, що цивільні права та обов`язки власника цінних паперів можуть виникати з рішення суду.
Частиною 3 статті 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» (на даний момент назву закону змінено, Закон України «Про ринок капіталу та організовані товарні ринки»), встановлено особливий порядок набуття права власності на бездокументарні цінні папери, зокрема, передбачено, що бездокументарним цінним папером є обліковий запис на рахунку в цінних паперах у системі депозитарного обліку цінних паперів. Таким чином, за відсутності такого облікового запису у Позивача щодо акцій ПАТ «Гібридний соняшник» Позивач відповідно до закону не набувала у встановленому законом порядку право власності на акції ПАТ «Гібридний соняшник».
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» (який діяв станом на момент укладення мирової угоди, яку позивач пов`язує з виникненням права на акції) до особи, яка набула право на цінний папір, одночасно переходять у сукупності всі права, які ним посвідчуються (права за цінним папером), крім випадків, установлених законом або правочином. Обмеження прав на цінні папери або прав за цінними паперами може бути встановлено тільки у випадках і в порядку, що передбачені законом. Права на цінний папір та права за цінним папером на пред`явника, що існує в бездокументарній формі, переходять у порядку, визначеному для переходу прав на іменні цінні папери. Перехід прав на знерухомлені цінні папери на пред`явника і реалізація прав за ними потребує обов`язкової ідентифікації власника депозитарною установою, що веде рахунок у цінних паперах такого власника. Реєстр власників цінних паперів на пред`явника не складається. Права на іменний цінний папір та права за іменним цінним папером переходять до іншої особи у порядку, встановленому законодавством про депозитарну систему України. Інформацію про власників іменних цінних паперів емітент одержує у формі реєстру власників іменних цінних паперів. Перехід прав на іменні цінні папери і реалізація прав за ними потребує обов`язкової ідентифікації власника депозитарною установою, що веде рахунок у цінних паперах такого власника.
Порядок провадження депозитарної діяльності депозитарними установами регулюється Законом України «Про депозитарну систему України» та Положенням про провадження депозитарної діяльності, затвердженим рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 23.04.2013 за № 735 (далі Положення).
Відповідно до п. 1 глави 2 розділу 5 вказаного Положення право власності на цінні папери бездокументарної форми переходить до депонента - нового власника з моменту зарахування прав на ці цінні папери на його рахунок у цінних паперах у депозитарній установі. Не допускається зарахування прав на цінні папери на рахунок у цінних паперах депонента - нового власника без проведення їх списання (або переказу) з рахунку в цінних паперах депонента - попереднього власника в депозитарній установі.
Згідно з п. 2 розділу 1 Положення безумовна операція з управління рахунком у цінних паперах - списання, зарахування або переказ цінних паперів, прав на цінні папери на рахунку у цінних паперах клієнта, депонента без його розпорядження під час проведення емітентом операцій з цінними паперами, а також у зв`язку із зміною дієздатності (обмеження дієздатності або визнання особи недієздатною), внаслідок передачі цінних паперів у спадщину та в інших випадках, які передбачені законодавством України.
Пунктом 7 розділу 2 глави 5 Положення визначено, що безумовні операції щодо цінних паперів/прав на цінні папери здійснюються на підставі наданих депозитарній установі та/або Центральному депозитарію оригіналів або копій:
- судового рішення або рішення уповноваженого законом державного органу чи його посадової особи, виконавчих документів, визначених законом, під час здійснення виконавчого провадження;
- свідоцтва про право на спадщину та договору (правочину) про поділ спадкового майна (за наявності);
- свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя;
- документів, що посвідчують виконання корпоративних операцій емітента (у випадках, передбачених законодавством);
- розпорядження уповноваженої особи Комісії про скасування реєстрації випуску цінних паперів (у зв`язку з визнанням їх емісії недійсною, припиненням акціонерного товариства чи пайового інвестиційного фонду, виконанням судового рішення або рішення уповноваженого законом державного органу чи його посадової особи);
- рішення Комісії щодо зупинення внесення змін до системи депозитарного обліку цінних паперів щодо цінних паперів певного власника;
-копій документів, що підтверджують передачу майна юридичної особи, яке залишилося після задоволення вимог кредиторів у процесі ліквідації юридичної особи, учасникам відповідної юридичної особи;
- інших документів, визначених законодавством України.
Безумовні операції з управління рахунком у цінних паперах щодо певної кількості прав на цінні папери, що обліковуються на рахунку в цінних паперах власника/нотаріуса, можуть здійснюватися тільки депозитарною установою.
В провадженні Господарського суду Одеської області перебувала справа №916/3494/19 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «МТБ Банк», за участі третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічного акціонерного товариства «Гібридний соняшник», ОСОБА_2 , про зобов`язання вчинити певні дії, а саме: здійснити списання прав на прості іменні акції Публічного акціонерного товариства «Гібридний соняшник» у кількості 684476 штук з рахунку у цінних паперах ОСОБА_2 , відкритого у ПАТ «МТБ Банк», з метою зарахування їх на депозитарний рахунок у цінних паперах № НОМЕР_2 ОСОБА_1 , відкритий у ПАТ «МТБ Банк»; здійснити зарахування прав на прості іменні акції ПАТ «Гібридний соняшник» у кількості 684476 штук на депозитарний рахунок у цінних паперах № НОМЕР_2 ОСОБА_1 , відкритий у ПАТ «МТБ Банк».
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.12.2020 по справі №916/3494/19 було встановлено наступне:
«… ОСОБА_1 звернулась до Банку 09.10.2019, в той час як 27.09.2019 акції ПАТ Гібридний соняшник у кількості 1225540 шт., що належать ОСОБА_2 , були заблоковані на підставі договору застави з цінних паперів № 61 від 13.06.2019, укладеного між ОСОБА_2 та ПрАТ Селена, що підтверджується додатком до виписки про стан рахунку в цінних паперах ОСОБА_2 у ПАТ МТБ Банк станом на 04.12.2019.
Тобто, на час звернення ОСОБА_1 до Банку, як до депозитарної установи, з вимогою здійснити списання прав на прості іменні акції ПАТ Гібридний соняшник у кількості 684476 штук з рахунку ОСОБА_2 та здійснити зарахування їх на її рахунок, у Банка були відсутні підстави для здійснення цих дій відповідно до п. 12 розділу 3 глави 5 Положення.
Викладене додатково підтверджує те, що Банк правомірно відмовив ОСОБА_1 у задоволенні її заяви».
Однією із засад судочинства є обов`язковість судових рішень (п. 9 ч. 1 ст. 129 Конституції України).
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» (чинному на час постановлення ухвали про затвердження мирової угоди) у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, власне ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб`єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; 4) резолютивна частина рішення; 5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; 6) строк пред`явлення виконавчого документа до виконання.
Судом першої інстанції вірно зазначив, що в ухвалі про затвердження мирової угоди від 04.12.2014 по справі №522/19324/14-ц, не зазначені заходи примусового виконання такого рішення, а також відсутні всі необхідні реквізити виконавчого документа.
Статтею 530 ЦК України передбачено: якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
З мирової угоди від 04.12.2014 по справі №522/19324/14-ц не вбачається встановлення ОСОБА_2 строку виконання умов мирової угоди. Апелянт також не надала доказів того, що до моменту укладення спірного Договору застави позивач звертався до відповідача з вимогою в порядку ст. 530 ЦК України, що в свою чергу позбавляє позивача стверджувати про існування у відповідача-1 обов`язку стосовно розподілу акцій.
З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що у позивача не виникло право власності на цінні папери акції. А посилання апелянта на спростування таких висновків жодним чином не підтверджуються матеріалами справи та не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги.
Колегія суддів також не приймає посилання апелянта на те, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, чинній станом на дату постановлення ухвали про визнання мирової угоди (04.12.2014), дана мирова угода не відносилась до рішень, що підлягають виконанню в порядку примусового виконання рішень. Адже не має правового значення для даної справи, чи мала така мирова угода ознаки виконавчого документу, або чи мав бути виданий виконавчий лист на її виконання. До фактичного виконання даної мирової угоди право власності на бездокументарні цінні папери у Позивача не виникло, як правильно зазначив суд першої інстанції. Окрім того, дана мирова угода могла бути виконано добровільно з урахуванням згоди, досягнутої сторонами при її укладенні.
Окрім того, наявність основного дійсного договірного зобов`язання є підставою для укладання додаткового зобов`язання у вигляді застави. Без основного зобов`язання застава не має правового значення, адже тільки за наслідками невиконання основного зобов`язання заставодержатель набуває прав на звернення стягнення на предмет застави.
Основне зобов`язання, від якого походить додаткове зобов`язання у вигляді застави, виникло на підставі Договору поставки, укладеного 30.11.2014 між ПрАТ «Селена» (покупець) та ПАТ «Гібридний соняшник» (постачальник).
Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Апелянт у даному випадку посилався на те, що ПрАТ «Селена» надав копію Договору поставки №11/3 від 30.11.2014, фактичне існування та виконання якого так і не підтвердив належними доказами, не надав до справи жодних замовлень до вказаного договору.
У матеріалах справи наявні видаткові накладні та платіжні доручення, які підписані ПрАТ «Селена» та ПАТ «Гібридний соняшник», копії яких були додані позивачем до позовної заяви.
Позивач серед іншого вказує, що видаткові накладні видані без замовлення, як то передбачено п. 1.2. Договору поставки.
У пунктах 8.15-8.22 Постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено наступне.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Так, слід зазначити, що відповідач-1 та відповідач-2 під час розгляду справи не заперечували щодо того, що надані позивачем видаткові накладні та платіжні доручення, які підписувались ПрАТ «Селена» та ПАТ «Гібридний соняшник», дійсно мали місце при виконанні Договору поставки насіння №11/3.
В той же час, позивач жодними належними та допустимими доказами не спростував реальність укладеного Договору поставки насіння №11/3. Розглянувши наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів доходить до висновку, що докази на підтвердження реальності Договору поставки насіння №11/3 є більш вірогідними ніж докази зворотного.
Отже, посилання апелянта, що видаткові накладні не містять найменування та номеру договору, не спростовують того, що між ПрАТ «Селена» та ПАТ «Гібридний соняшник» дійсно виникли правовідносини поставки.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обставини даної справи та надані сторонами докази, не підтверджують того, що Приватним акціонерним товариством «Селена» та ОСОБА_2 , при укладенні спірного Договору застави, не додержано вимог дійсності правочину, встановлених частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.12.2020 по справі №916/3494/19 встановлено, що на підставі Договору застави, 1225540 шт. акцій ПАТ «Гібридний соняшник», що належать ОСОБА_2 , були заблоковані, що підтверджується додатком до виписки про стан рахунку в цінних паперах ОСОБА_2 у ПАТ «МТБ «Банк» станом на 04.12.2019.
Отже рішенням суду встановлено, що правові наслідки, передбачені Договором застави, дійсно настали.
У даному випадку суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що договір застави не може вважатися фіктивним, так як задекларованою метою оскаржуваного правочину відповідно до його предмету є виникнення права застави цінних паперів. Обидві сторони виконали правочин, і така застава фактично виникла, що підтверджується даними про наявність фактичного обтяження цінних паперів відповідно до виписки з рахунку в цінних паперах Відповідача-1. Відтак, будь-які ознаки фіктивності такого правочину відсутні.
Колегією суддів не встановлено, а апелянтом не доведено те, що уклавши Договір застави, ПрАТ «Селена» та ОСОБА_2 мали інші цілі та наміри, ніж передбачені вказаним договором.
За змістом ч. 5 ст. 203, ст. 234 ЦК України не може бути визнаний фіктивним договір, на виконання умов якого були створені правові наслідки та за яким сторони вчинили юридично значимі дії.
Отже, позивачем не доведено, що ПрАТ «Селена» та ОСОБА_2 мали намір створити інакші правові наслідки, аніж ті, що передбачені оспорюваним Договором застави.
Посилання апелянта на те, що Договір застави було підписано 13.06.2019, тобто вже після підписання та затвердження Приморським районним судом м. Одеси мирової угоди по справі №522/19324/14-ц, не приймається колегією суддів до уваги, адже позивачем не доведено того, що на час визнання Приморським районним судом м. Одеси мирової угоди та на час укладення Договору застави, відповідач-1 був позбавлений права укладати оспорюваний договір з будь-якими контрагентами, у тому числі, з ПрАТ «Селена».
Колегія суддів також не приймає до уваги посилання апелянта на те, що оскільки на час укладення між ПрАТ «Селена» та ПАТ «Гібридний соняшник» (постачальник) Договору поставки від 30.11.2014, зобов`язання по якому були забезпечені Договором застави від 13.06.2019, ОСОБА_2 рахувався головою правління і акціонером ПрАТ «Селена» та одночасно і акціонером ПАТ «Гібридний соняшник», то це свідчить про фальсифікацію Договору поставки.
Адже апелянтом жодним чином не було спростовано дійсність договору поставки та вказана позиція апелянта не узгоджується з чинним законодавством і не підтверджує наявності у сторін вказаного правочину відповідної мети зловживання правом на шкоду майновим інтересам позивача, не доводить відсутності у сторін як Договору поставки, так і оспорюваного Договору застави, намірів, передбачених змістом договорів, або наявності якогось іншого наміру, тому не свідчить про фіктивність правочину в розумінні положень статті 234 ЦК України.
Таким чином судом першої інстанції було вірно встановлено, що позивачем не було доведено належними, достатніми та допустимими доказами наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, факту порушення його прав чи інтересів з боку відповідачів внаслідок укладення спірного договору, а також того, що в момент вчинення правочину стороною (сторонами) не додержано встановлених у статті 203 ЦК України вимог. Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у даному випадку відсутні підстави для задоволення позовних вимог у справі.
Інші доводи апеляційної скарги також жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Висновки апеляційного господарського суду:
Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2021 по справі 916/1932/20 за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.
За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2021 по справі 916/1932/20 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.
Керуючись статтями 269-271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2021 по справі 916/1932/20 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2021 по справі 916/1932/20 залишити без змін.
Витрати на сплату судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст. 287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано 22.09.2022 у зв`язку з перебуванням судді зі складу колегії суддів Таран С.В. у відпустці у період з 19.09.2022 по 21.09.2022.
Головуючий К.В. Богатир
Судді: С.В. Таран
І.Г. Філінюк
