ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"03" грудня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/1932/20
Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,
при секретарі судового засідання Чернюк С.В.,
розглянувши справу №916/1932/20
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до відповідачів:
1) ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ),
2) Приватного акціонерного товариства "Селена" (67624, Одеська область, Біляївський район, с. Дачне, вул. Гаркавого, 5, код ЄДРПОУ 30818912),
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів - Публічного акціонерного товариства "Гібридний соняшник" (67725, Одеська обл., Білгород-Дністровський р-н, село Салгани, вулиця Шабська, будинок 1; код ЄДРПОУ 13924728),
про визнання договору недійсним;
представники сторін:
від позивача - ОСОБА_3 ;
від відповідача-1 - не з`явився;
від відповідача-2 - ОСОБА_4 ;
від третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів - не з`явився,
ВСТАНОВИВ:
01.07.2020 р. ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства "Селена" (далі також - ПрАТ "Селена"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Публічне акціонерне товариство "Гібридний соняшник" (далі також - ПАТ "Гібридний соняшник") про визнання недійсним Договору застави цінних паперів №61 від 13.06.2019, укладеного між ОСОБА_2 , як майновим поручителем, та ПрАТ "Селена".
Господарський суд Одеської області ухвалою від 03.03.2021, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.04.2021, закрив провадження у справі №916/1932/20; роз`яснив ОСОБА_1 , що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанції обґрунтовувались таким:
- оскільки предметом позову у справі №916/1932/20 є визнання недійсним договору застави цінних паперів від 13.06.2019 №61, який укладений між колишнім чоловіком ОСОБА_1 ОСОБА_2 (заставодавець) в якості майнового поручителя ПАТ "Гібридний соняшник" і ПрАТ "Селена" (заставодержатель) з підстав порушення ОСОБА_2 під час його укладення прав позивачки, укладення договору з метою можливого уникнення ОСОБА_2 виконання мирової угоди щодо поділу майна колишнього подружжя, цей спір за своєю природою є спором між подружжям щодо їх спільного майна та його вирішення впливає на права та обов`язки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як фізичних осіб;
- спір у справі не виник з корпоративних правовідносин, а виник із сімейних правовідносин і стосується визнання недійсним договору, укладеного колишнім чоловіком позивачки з ПрАТ "Селена" щодо належної позивачці (згідно позову) частини акцій, що вплине на поділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя згідно мирової угоди, затвердженої ухвалою Приморського районного суду від 04.12.2014;
- з позовної заяви ОСОБА_1 не вбачається, що між сторонами наявний спір, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності підприємства, натомість, характер спірних правовідносин свідчить, що позов подано на захист прав ОСОБА_1 у правовідносинах, що є сімейними, вимоги позову спрямовані на захист прав позивачки у відносинах, що виникли як пов`язані із шлюбними правовідносинами позивачки із ОСОБА_2 як заставодавцем акцій, які позивачка вважає належними їй за ухвалою загального суду;
- та обставина, що оспорюваним правочином є договір застави акцій, який укладався не між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як подружжям та не є правочином у сімейних правовідносинах, не може бути підставою для розгляду спору господарськими судами, адже предмет спору безпосередньо випливає саме із правовідносин ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як колишнього подружжя та щодо їх спільного майна.
ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.04.2021 та ухвалу Господарського суду Одеської області від 03.03.2021 у справі №916/1932/20; передати цю справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постановою Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 20.07.2021 постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.04.2021 та ухвалу Господарського суду Одеської області від 03.03.2021 у справі №916/1932/20 скасовано, справу передано до Господарського суду Одеської області для продовження розгляду.
Передаючи справу для продовження розгляду до Господарського суду Одеської області, Верховний Суд вказав наступне.
У цій справі ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання недійсним договору застави цінних паперів від 13.06.2019 №61, який укладений між ОСОБА_2 (заставодавець) в якості майнового поручителя ПАТ "Гібридний соняшник" і ПрАТ "Селена" (заставодержатель), який, на думку ОСОБА_1 , не відповідає положенням статті 234 ЦК України щодо наявності наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
При цьому ОСОБА_1 не заявляла про порушення під час укладання спірного правочину її прав та обов`язків як одного з подружжя, не стверджувала про існування спору між подружжям щодо поділу майна (корпоративних прав), адже зазначала, що такий поділ вже здійснено на підставі судового рішення, а саме ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 04.12.2014 у справі №522/19324/14, на підставі якого ОСОБА_1 набула право власності на акції ПАТ "Гібридний соняшник" в кількості 684476 штук, що становить 32,89% статутного капіталу.
За таких обставин, заявляючи позовні вимоги про визнання недійсним договору застави цінних паперів від 13.06.2019 №61, ОСОБА_1 прагне звільнити від обтяження належні їй на праві власності акції у статутному капіталі ПАТ "Гібридний соняшник", яке (обтяження) виникло на підставі спірного договору.
Суд виходить із того, що між сторонами оспорюваного правочину - ОСОБА_2 (заставодавець) в якості майнового поручителя ПАТ "Гібридний соняшник" і ПрАТ "Селена" (заставодержатель), не існувало сімейних чи спадкових відносин. Отже, оскаржуваний договір не є правочином у сімейних чи спадкових відносинах.
Подібна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 03.11.2020 у справі №922/88/20, що безпідставно не враховано судами першої та апеляційної інстанцій.
Відтак, у цій справі спір виник щодо захисту прав ОСОБА_1 саме як акціонера ПАТ "Гібридний соняшник", які за її доводами, набуті на підставі судового рішення (ухвали про визнання мирової угоди), а не щодо захисту прав останньої на спільне сумісне майно подружжя.
Тому, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що позовні вимоги про визнання недійсними правочинів щодо застави акцій у товаристві, згідно з пунктом 4 частини першої статті 20 ГПК України мають розглядатися господарським судом.
05.08.2021 справа №916/1932/20 надійшла до Господарського суду Одеської області.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.08.2021 для розгляду справи №916/1932/20 було визначено суддю Волкова Р.В.
Ухвалою від 09.08.2021 справу №916/1932/20 прийнято до провадження суддею Волковим Р.В.. Цією ж ухвалою справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 01.09.2021.
31.08.2021 до суду надійшло клопотання представника відповідача-2 (вх. №22886/21) про відкладення розгляду справи.
Протокольною ухвалою від 01.09.2021 підготовче судове засідання відкладено на 20.09.2021.
20.09.2021 представником позивача подано до суду доповнення до позовної заяви (вх. №24768/21), де представник, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у Постанові від 22.07.2021 по справі №910/18389/20, вказав, що позивач вважає за необхідне доповнити позовну заяву додатковим обґрунтуванням, не змінюючи при цьому підстав позову.
Судове засідання, яке було призначено на 20.09.2021, не відбулося у зв`язку з анонімним повідомленням про закладення вибухового приладу в адміністративній будівлі суду.
Ухвалою від 20.09.2021 перенесено підготовче судове засідання на 30.09.2021.
Протокольною ухвалою від 30.09.2021 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче судове засідання на 26.10.2021.
26.10.2021 до суду надійшли письмові пояснення представника відповідача-2 (вх. №28393/21) щодо заяви представника позивача про доповнення позову. Так, представник відповідача-2 зазначив, що ГПК України не передбачає подання такого виду процесуального документу як заява про доповнення позову. Вказав, що таку заяву слід вважати письмовими поясненнями.
Протокольною ухвалою від 26.10.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.11.2021.
На стадії розгляду справи по суті судове засідання відкладалось на 18.11.2021, 30.11.2021, 03.12.2021.
30.11.2021 до суду надійшло клопотання відповідача-2 (вх. №32165/21) про розгляд справи без участі відповідача-2.
03.12.2021 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Стислий виклад позицій та доводів сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що в межах розгляду справи про розірвання шлюбу ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 04.12.2014 у справі №522/19324/14-ц затверджено мирову угоду між позивачем та ОСОБА_2 з приводу поділу спільного сумісного майна. Зокрема, пунктом 1 затвердженої ухвалою суду від 04.12.2014 мирової угоди було визначено, що цінні папери, а саме, прості іменні акції ПАТ "Гібридний соняшник" в загальній кількості 1745794 штуки, розподіляються наступним чином: ОСОБА_5 - 684476 штук, що становить 32,89% статутного капіталу, ОСОБА_2 - 1061318 штук, що становить 51% статутного капіталу.
Позивач зазначає, що Договір застави від 13.06.2019, предметом якого є належні ОСОБА_2 цінні папери ПАТ "Гібридний соняшник" у кількості 1225540 шт., є фіктивним, адже такий правочин був підписаний з метою уникнення виконання ОСОБА_2 зобов`язань, визначених мировою угодою, що порушує права позивача як власника належних йому акцій ПАТ "Гібридний соняшник".
Також, позивач звернув увагу, що на час укладення між ПрАТ «Селена» (покупець) та ПАТ «Гібридний соняшник» (постачальник) Договору поставки від 30.11.2014, зобов`язання по якому були забезпечені Договором застави від 13.06.2019, ОСОБА_2 рахувався головою правління і акціонером ПрАТ «Селена» та одночасно і акціонером ПАТ «Гібридний соняшник», що на думку позивача, свідчить про фальсифікацію договору поставки.
Позивач акцентував увагу також і на те, що Договір застави від 13.06.2019 було укладено 13.06.2019, тобто вже після підписання та затвердження судом мирової угоди.
З посиланням на норми ст. ст. 15, 16, 215, 216, 235, 236, 316, 317, 319, 321 ЦК України, ст. ст. 4, 6, 8, 18 Закону України «Про депозитарну систему України», ст. ст. 61, 69, 71 Сімейного кодексу України позивач просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
10.08.2020 відповідачем-1 та відповідачем-2 подано до суду відзиви з аналогічними аргументами. Так, відповідач-1 та відповідач 2 при первісному розгляді справи просили вирішити питання про закриття провадження у справі у зв`язку із порушенням правил підсудності та відмовити у задоволенні позову, зокрема, зазначаючи, що правочин щодо розподілу спільного сумісного майна подружжя, в тому числі цінних паперів, на який посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, було укладено ОСОБА_6 та ОСОБА_2 04.12.2014р., тобто, до розірвання шлюбу між ними (шлюб, відповідно до наявного у справі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10.12.2014р., розірвано 22.12.2014). Відтак, відповідачі вказали, що даний правочин слід вважати правочином у сімейних правовідносинах згідно зі ст. 64 Сімейного кодексу України. Відповідно ж до пункту 4 частини 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.
Також, відповідач-1 та відповідач-2 у відзивах заперечували, що ОСОБА_1 на даний час є власником цінних паперів та вказали, що саме ОСОБА_2 володіє 1225540 шт. акцій ПАТ «Гібридний соняшник», що становить 58,8915% акцій даного товариства.
Серед іншого відповідачі звернули увагу, що ухвала Приморського районного суду м. Одеси від 04.12.2014 по справі №522/19324/14-ц про затвердження мирової угоди має виконуватися саме виконавчою службою, про що свідчить видання судом виконавчого листа на її виконання.
17.08.2020р. позивач подав до суду відповідь на відзив, де, зокрема, зазначив, що мирову угоду не можна розглядати як договір (правочин) у цивільно-правовому розумінні, оскільки порядок її укладання та затвердження регламентові відповідними положеннями ГПК України або ЦПК України.
В доповненні до позовної заяви, яке було подано при новому розгляді справи, представник позивача, згадуючи про постановлення Приморським районним судом м. Одеси ухвали від 04.12.2014 у справі № 522/19324/14, звернув увагу суду на наступні обставини.
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 129 Конституції України однією із засад судочинства є обов`язковість судового рішення.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини одним з основних елементів принципу «верховенства права» є принцип правової певності (юридичної визначеності), який, серед іншого, означає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів. Так, у п. 72 рішення Європейського Суду з прав людини від 25.07.2002 у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» (заява № 48553/99) зазначено: «Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 параграфа 1, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції (995_004), яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-у час ниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів». Посилання, що одним із основних аспектів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає, що коли рішення суду стало остаточним, воно не може бути піддано сумніву будь- яким іншим рішенням суду, міститься і у справах Європейського суду з прав людини «Брумареску проти Румунії», «Сапов проти України» та інші.
Так, враховуючи, що ухвала суду є різновидом судового рішення, яке відповідно до пункту 9 частини 1 статті 129 Конституції України має обов`язковий характер, беручи до уваги те, що будь-яке рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів, представник позивача дійшов висновку, що з моменту набрання законної сили ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 04.12.2014 у справі № 522/19324/14. ОСОБА_1 набула право власності на прості імені акції ПАТ «Гібридний соняшник» в кількості 684 476 штук, що становить 32,89 % статутного капіталу, на підставі обставин, з якими закон пов`язує настання певних цивільно-правових наслідків.
Також представник позивача зазначив, що ОСОБА_2 , будучи обізнаним про постановлення Приморським районним судом м. Одеси ухвали від 04.12.2014 у справі № 522/19324/14-ц про визнання мирової угоди між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розуміючи, що він не є реальним (дійсним) власником простих іменних акцій ПАТ «Гібридний соняшник» в кількості 684 476 штук, які лише формально рахуються за ним (перебувають на його рахунку), свідомо уклав з ПрАТ «Селена» оспорюваний правочин - Договір застави № 61 від 13.06.2019, спрямований на штучне блокування вказаного пакету акцій, що є порушенням права власності ОСОБА_1 на зазначені акції. Крім того, зазначив, що ПрАТ «Селена» не могло не знати про відсутність законних підстав для укладення оспорюваного правочину, оскільки, станом на день укладення спірного договору застави № 61 від 13.06.2019 ОСОБА_2 був власником 2041 штук акцій ПрАТ «Селена», що становить 51,0250 % акцій ПрАТ «Селена».
Серед іншого, представник позивача вказав, що укладаючи оспорюваний договір застави акцій ПАТ «Гібридний соняшник», ОСОБА_2 та ПрАТ «Селена» переслідували мету не допустити реалізацію ОСОБА_1 гарантованого їй права власності на цінні папери. В свою чергу, такі умисні дії ОСОБА_2 та ПрАТ «Селена» слід розцінювати як недобросовісні, спрямовані на порушення майнового права (права власності) ОСОБА_1 на присуджене їй майно (акції), що свідчить про наявність обставин, визначених частиною 2 статті 13 Цивільного кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача-2, суд встановив наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У наведеній правовій нормі йдеться про преюдиційність, що у процесуальному праві означає обов`язок суду, який розглядає справу, прийняти без перевірки та доказів обставини, які вже були встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, або вироком у будь-якій іншій справі.
У постанові КГС ВС від 26.11.2019р. по справі №922/643/19 міститься висновок, згідно з яким преюдиційність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ.
Правило про преюдицію спрямоване не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні рішення) не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було ю не лише недоцільним, але й неприпустимим з точку зору процесуальної економії (постанова КГС ВС від 10.12.2019р. по справі №910/6356/19).
Отже, суть преюдиції полягає в неприпустимості ставлення під сумнів судового рішення, яке набрало законної сили, а також повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Не потребують доказуванню обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставини встановлені судом рішенням; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини (постанова КЦС ВС від 11.12.2019р. у справі №320/4938/17).
Приморським районним судом м. Одеси розглядалась справа №522/19324/14-ц за позовом ОСОБА_6 (на даний час - ОСОБА_1 ) до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та розподіл спільного сумісного майна.
Ухвалою від 04.12.2014 по справі №522/19324/14-ц Приморським районним судом м. Одеси визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 в частині позовних вимог щодо розподілу спільного сумісного майна подружжя, за якою:
« 1. Цінні папери, а саме прості імені акції Публічного акціонерного товариства «Гібридний соняшник» (код ЄДРПОУ 13924728) в загальній кількості 1 745 794 (один мільйон сімсот сорок п`ять тисяч сімсот дев`яносто чотири) штуки, розподіляються наступним чином: ОСОБА_6 - 684 476 (шістсот вісімдесят чотири тисячі чотириста сімдесят шість) штук, що становить 32, 89 % статутного капіталу, ОСОБА_2 - 1 061 318 (один мільйон шістдесят одна тисяча триста вісімнадцять) штук, що становить 51 % статутного капіталу.
2. ОСОБА_2 відмовляється на користь ОСОБА_6 від належної йому частки квартири АДРЕСА_2 , яка придбана під час перебування у шлюбі, внаслідок чого вказана квартира вважається особистою приватною власністю ОСОБА_6 .
3. ОСОБА_6 відмовляється на користь ОСОБА_2 від належної їй частки у цінних паперах - простих іменних акціях Приватного акціонерного товариства «Селена» (код ЄДРПОУ 30818912), внаслідок чого вказані акції вважаються особистою приватною власністю ОСОБА_2 .
4. ОСОБА_2 зобов`язується виплатити ОСОБА_6 належну їй частку у цінних паперах - простих іменних акціях Приватного акціонерного товариства «Селена» у розмірі 130 000 (сто тридцять тисяч) дол. США, а саме: по 50 000 (п`ятдесят тисяч) дол. США за перший та другий роки та 30 000 (тридцять тисяч) дол. США за третій рік.
5. У випадку невиконання або прострочки виконання відповідних умов цієї мирової угоди у передбачені нею строки ОСОБА_6 має право передати ухвалу суду про затвердження мирової угоди на примусове виконання до виконавчої служби в порядку, встановленому ст. 17, 18 Закону України «Про виконавче провадження».
Провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про розподіл спільного сумісного майна подружжя, - закрити.
Роз`яснити сторонам наслідки закриття провадження у справі у відповідності до ст. 206 ЦПК України.
Позовну заяву ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, - продовжити розглядом по суті.».
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11.12.2014 по справі №522/19324/14-ц позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено та розірвано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .
Слід зазначити, що розподіл акцій між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , викладений в ухвалі Приморського районного суду м. Одеси від 11.12.2014 у справі № 522/19324/14-ц, не є рішенням про стягнення коштів, а тому не підлягає виконанню будь-якими іншими органами, крім органів виконавчої служби.
17.02.2015 ОСОБА_1 звернулась до Відділу державного виконавчої служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Одеської області із заявою, в якій просила:
- прийняти до виконання виконавчий лист, виданий на підставі ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 11.12.2014 у справі №522/19324/14-ц за позовом ОСОБА_6 до каштанова О.С. про розірвання шлюбу та розподіл сумісного майна;
- відкрити виконавче провадження про примусовий розподіл цінних паперів, а саме: простих іменних акцій ПАТ "Гібридний соняшник" у порядку та кількості, як то передбачено та зазначено в ухвалі Приморського районного суду м. Одеси від 11.12.2014 у справі №522/19324/14-ц.
19.02.2015 р. державним виконавцем Білгород-Дністровського міськрайонного відділу ДВС у відповідності до п. 8 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження ВП №46586542, так як у поданому виконавчому документі відсутні заходи примусового виконання рішення, встановлені ст. 32 Закону.
30.11.2014 між ПрАТ «Селена» (покупець) та ПАТ «Гібридний соняшник» (постачальник) було укладено Договір поставки насіння №11/3 (далі - Договір поставки), згідно з п. п. 1.1., 1.2. якого постачальник зобов`язується протягом строку даного договору передавати, а покупець приймати і оплатити на умовах, порядку і розмірі, що передбачені Договором та додатками до нього, товар, визначений у п. 1.2. Договору, причому поставка товару може здійснюватися окремими партіями. Товаром вважається насіння сільськогосподарських культур, призначене для сівби.
Товар вважається переданим покупцеві з моменту фактичної передачі товару та підписання представниками сторін товаросупровідних документів (п. 1.6. Договору поставки).
Пунктом 1.7. Договору поставки сторони погодили, що загальна сума даного Договору становить суму поточної заборгованості постачальника за одержаними від покупця авансами (передоплатою) на момент укладання даного Договору у сумі 15174630,08 грн, а також майбутніх передплат, які будуть здійснюватися покупцем на підстав даного Договору, але не більше загальної суми 25000000,00 грн.
Згідно з п. 6.1. Договір поставки набуває чинності з дня його підписання обома сторонами і діє до грудня 2029 р.
13.06.2019 між ОСОБА_2 (заставодавець), ПАТ "Гібридний соняшник" (боржник) та ПрАТ "Селена" (заставодержатель) було укладено Договір застави цінних паперів № 61 (далі - Договір застави), предметом якого є належні ОСОБА_2 цінні папери ПАТ "Гібридний соняшник" у кількості 1225540 шт.
За умовами п. п. 1.1., 1.2., 1.3. вказаного договору ПрАТ "Селена" має право у разі невиконання ПАТ "Гібридний соняшник" своїх зобов`язань за Договором поставки від 30.11.2014 №11/3, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Розмір забезпеченої заставою вимоги складає 10014152,70 грн. Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 30.11.2027 р.
Згідно з п. 2.1. Договору застави його предметом є належні заставодавцю цінні папери: прості іменні акції бездокументарної форми у кількості 1225540 шт. Емітентом є ПАТ «Гібридний соняшник». Номінальна вартість одного цінного паперу: 0,25 грн. Загальна номінальна вартість пакету цінних паперів: 306385,00 грн.
Відповідно до п. п. 2.3., 2.8., 2.9. Договору застави цінні папери належать заставодавцю на праві приватної власності. Заставодавець гарантує, що цінні папери не є предметом іншої застави та не обтяжені іншими зобов`язаннями. При переході цінних паперів у власність іншої особи, ніж заставодавець або заставодержатель, право застави зберігається в обсязі, передбаченому даним договором. Застава цінних паперів здійснюється шляхом їх блокування на рахунку в цінних паперах заставодавця. У випадку часткового виконання зобов`язань, забезпечених заставою, застава зберігається у первинному стані.
Пунктом 4.1. Договору застави встановлено, що у разі невиконання заставодавцем своїх зобов`язань перед заставодержателем по Договору поставки продукції №11/3 від 30.11.2014 у строк, зазначені в п. п. 4.1. зазначеного договору поставки, заставодержатель набуває право на звернення стягнення на предмет застави.
07.09.2020 між заставодавцем ( ОСОБА_2 ), що виступає в якості майнового поручителя ПАТ «Гібридний соняшник», та заставодержателем (ПрАТ «Селена) укладено Додаткову угоду №1 до Договору застави, якою заставодавець та заставодержатель домовилися про тлумачення деяких пунктів Договору застави.
Так, згідно з п. 1.1. вказаної Додаткової угоди сторони погодили п. 3.4.1. Договору застави розуміти наступним чином: звертати стягнення на заставлені цінні папери в межах всієї забезпеченої заставою вимоги, у випадку, якщо в момент настання строку виконання зобов`язань Боржника по Договору поставки № 11/3 від 30 листопада 2014 р. або кожного із строків виконання зобов`язань, передбачених вказаним Договором, вони не будуть виконані в передбаченому Договором обсязі, достроково звертати стягнення на заставлені цінні папери у випадку банкрутства Боржника, явної загрози невиконання зобов`язань Боржником, а також в інших випадках передбачених діючим законодавством України. Звернення стягнення провадиться шляхом добровільної передачі Заставодавцем цінних паперів у власність Заставодержателя, або в порядку визначеному діючим законодавством України.
Згідно з п. 1.2. Додаткової угоди №1 п. 4.1. Договору застави розуміється наступним чином: у разі невиконання боржником своїх зобов`язань перед заставодержателем по Договору поставки продукції №11/3 від 30.11.2014 у строки, зазначені в п. 4.1 Договору поставки, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
Здійснюючи аналіз обґрунтованості заявлених у даній справі позовних вимог, господарський суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до статті 202 цього Кодексу, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. За змістом положень частини 5 статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Підставою звернення ОСОБА_1 з даним позовом до суду стало те, що вона вважає фіктивним Договір застави цінних паперів №61 від 13.06.2019, укладений між ОСОБА_2 , як майновим поручителем, та ПрАТ "Селена", тобто, таким, що був штучно створений відповідачем-1 з метою уникнення виконання зобов`язань по мировій угоді, та порушує права позивача як власника акцій.
Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (ч. ч. 1, 2 ст. 547 ЦК України).
За ч. ч. 1, 2, 3, ст. 548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Недійсне зобов`язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов`язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Недійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов`язання не спричиняє недійсність основного зобов`язання.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про заставу» та ч. 1 ст. 572 ЦК України застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ч. 1 ст. 574 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 576 ЦК України, що узгоджується зі ст. 4 Закону України «Про заставу» предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.
Предмет застави залишається у заставодавця, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 6 ст. 576 ЦК України).
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про заставу» сторонами договору застави (заставодавцем і заставодержателем) можуть бути фізичні, юридичні особи та держава. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель). Заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно.
Заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо (ст. 3 Закону України «Про заставу» в ред., дійсній на час виникнення спірних правовідносин).
Застава цінних паперів може здійснюватися шляхом передачі їх заставодержателю або у депозит нотаріальної контори, приватного нотаріуса чи банку (абз. 3 ст. 5 Закону України «Про заставу»).
Статтею 12 Закону України «Про заставу» передбачено, що у договорі застави визначаються суть, розмір та строк (термін) виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, тa/або посилання на договір чи інший правочин, яким встановлено основне зобов`язання, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про заставу» заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не передбачено законом чи договором. Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено законом.
За приписами ст. 53 Закону України «Про заставу» якщо законом чи договором не передбачено інше, застава векселя чи іншого цінного паперу, який може бути переданий шляхом вчинення передавального запису (індосаменту), здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержателю індосованого цінного паперу. Застава цінного паперу, який не передається шляхом індосаменту, здійснюється за угодою заставодержателя і особи, на ім`я якої було видано цінний папір. За угодою сторін заставлені цінні папери можуть бути передані на зберігання в депозит державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса або банку.
Згідно зі ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно, а його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір не виконувати зобов`язання за договором; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на меті настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, у тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторони не вчиняли жодних дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.
Разом із цим, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними, на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким саме нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Розглядаючи відповідні справи, суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то такий правочин не може бути визнаний фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
Відповідний висновок викладено у Постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі N 910/4994/18.
З огляду на положення статей 2, 13, 74 ГПК України позивач, посилаючись на те, що дійсним наміром укладення Договору застави від 13.06.2019 р. було блокування переведення прав на належні йому акції, та з урахуванням сутності принципу змагальності господарського судочинства, мав довести, що відповідач-1 та відповідач-2 як сторони оспорюваного договору, діючи очевидно недобросовісно та зловживаючи правами на шкоду позивачеві як кредитору, мали спільний умисел скористатися цим договором з метою унеможливити виконання п. 1 мирової угоди від 04.12.2014 по справі №522/19324/14-ц. Крім того, позивач мав надати до матеріалів справи належні та допустимі докази того, що оспорюваний Договір застави не був направлений на реальне настання юридичних наслідків, встановлених даним Договором.
У позовній заяві позивач вказав, що з копії Договору застави від 13.06.2019, а саме в п. 1.2. вказаного договору, було визначено, що заставою забезпечується виконання боржником своїх зобов`язань перед заставодержателем ПрАТ «Селена» по Договору поставки №11/3 від 30.11.2014 р. Звернув увагу, що ПрАТ «Селена», при поданні позову третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору у справі №916/3494/19, не довів належними та допустимими доказами факт дійсності правовідносин застави.
Суд відхиляє вищевказані доводи позивача, так як за приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України саме він має доводити обставини, на які посилається, тобто обставини, що свідчать про недійсність Договору застави від 13.06.2019, в даному випадку - обставини, які свідчать про фіктивність останнього.
Стосовно посилання позивача (с. 3 позовної заяви), що відповідач-1 не мав права здійснювати розпорядження належними ОСОБА_1 акціями ПАТ «Гібридний соняшник» у кількості 684 476 штук, так як на час підписання ним Договору застави від 13.06.2019 не був власником таких акцій.
Так, суд критично відноситься до вищевказаних доводів позивача, так як з матеріалів справи, у тому числі, з мирової угоди від 04.12.2014 по справі №522/19324/14-ц, не вбачається, що відповідач-1 станом на момент укладення мирової угоди позбувся права власності на прості іменні акції ПАТ «Гібридний соняшник» у будь-якій кількості.
Разом з тим, допоки мирова угода, визнана ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 04.12.2014 у справі №522/19324/14-ц, не буде виконана в порядку виконавчого провадження, суд не вбачатиме беззаперечного виникнення права власності у позивача на прості іменні акції у кількості 684 476 штук, що становить 32, 89 % статутного капіталу ПАТ «Гібридний соняшник».
Суд погоджується з доводами позивача, викладеними на с. 5 позовної заяви та у клопотанні (вх. №25324/20 від 24.09.2020р.; Т.2, а.с. 30), про те, що саме наявність основного дійсного договірного зобов`язання є підставою для укладання додаткового зобов`язання у вигляді застави. Без основного зобов`язання застава не має правового значення, адже тільки за наслідками невиконання основного зобов`язання заставодержатель набуває прав на звернення стягнення на предмет застави.
Так, судом встановлено, що основне зобов`язання, від якого походить додаткове зобов`язання у вигляді застави, виникло на підставі Договору поставки, укладеного 30.11.2014 між ПрАТ «Селена» (покупець) та ПАТ «Гібридний соняшник» (постачальник).
Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Також, варто звернути увагу, що у позовній заяві (Т. 1, а.с. 5-6) та у клопотанні (вх. №25324/20 від 24.09.2020р.; Т.2, а.с. 30) позивач зазначив, що ПрАТ «Селена» надав копію Договору поставки №11/3 від 30.11.2014, фактичне існування та виконання якого так і не підтвердив належними доказами, не надав до справи жодних замовлень до вказаного договору.
Між тим, суд вкотре звертає увагу, що за приписами ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 ГПК України саме позивач, який звертається з позовом про визнання договору недійсним, має доводити та обґрунтовувати підстави його недійсності й надавати відповідні докази. Що стосується відповідачів, то норми чинного процесуального законодавства не зобов`язують й водночас не забороняють їм доводити дійсність та законність правочину, який оспорюється позивачем.
Частинами 2, 3, 4 ст. 74 ГПК України передбачено, що у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Суд звертається до власної правової позиції, наведеної у постановах Верховного суду від 05.02.2019 у справі N 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі N 914/385/18, від 10.04.2019 у справі N 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі N 915/641/18.
При цьому одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 20.08.2020 у справі N 914/1680/18).
У матеріалах справи наявні видаткові накладні та платіжні доручення, які підписані ПрАТ «Селена» та ПАТ «Гібридний соняшник», копії яких були додані позивачем до позовної заяви. Слід зазначити, що копії вказаних документів не засвідчені належним чином. З цього приводу суд зазначає наступне.
У пунктах 8.15-8.22 Постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено наступне.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Так, слід зазначити, що відповідач-1 та відповідач-2 під час розгляду справи не заперечували щодо того, що надані позивачем видаткові накладні та платіжні доручення, які підписувались ПрАТ «Селена» та ПАТ «Гібридний соняшник», дійсно мали місце при виконанні Договору поставки насіння №11/3.
Позивач серед іншого вказує, що видаткові накладні видані без замовлення, як то передбачено п. 1.2. Договору поставки.
Проте, слід зазначити, що умови Договору поставку не містять категоричних приписів стосовно того, що поставка насіння здійснюється лише за наявності відповідного замовлення. Більше того, п. 1.2. Договору поставки сторони погодили, що конкретні характеристики товару та строк поставки визначаються в замовленнях покупця та вважаються погодженими у разі наявності підписів обох сторін в товаросупровідних документах на товар (видаткова накладна або товаротранспортна накладна).
Отже, посилання позивача, що видаткові накладні не містять найменування та номеру договору, не спростовують того, що між ПрАТ «Селена» та ПАТ «Гібридний соняшник» дійсно виникли правовідносини поставки.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.12.2020 по справі №916/3494/19 встановлено, що на підставі Договору застави, 1225540 шт. акцій ПАТ "Гібридний соняшник", що належать ОСОБА_2 , були заблоковані, що підтверджується додатком до виписки про стан рахунку в цінних паперах ОСОБА_2 у ПАТ "МТБ "Банк" станом на 04.12.2019.
Тобто, суд встановив, що правові наслідки, передбачені Договором застави, дійсно настали.
Ґрунтовно дослідивши обставини даної справи та надані сторонами докази, суд не вбачає того, що Приватним акціонерним товариством «Селена» та ОСОБА_2 , при укладенні спірного Договору застави, не додержано вимог дійсності правочину, встановлених частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.
Договір застави не може вважатися фіктивним, так як вже було зазначено, що 1225540 шт. акцій ПАТ "Гібридний соняшник", які належать ОСОБА_2 , були заблоковані на користь заставодержателя на рахунку в цінних паперах в ПАТ «МТБ БАНК», що й обумовлювалось Договором застави.
Судом не встановлено того, що уклавши Договір застави, ПрАТ «Селена» та ОСОБА_2 мали інші цілі та наміри, ніж передбачені вказаним договором.
За змістом ч. 5 ст. 203, ст. 234 ЦК України не може бути визнаний фіктивним договір, на виконання умов якого були створені правові наслідки та за яким сторони вчинили юридично значимі дії.
Отже, позивачем не доведено, що ПрАТ «Селена» та ОСОБА_2 мали намір створити інакші правові наслідки, аніж ті, що передбачені оспорюваним Договором застави.
Позивач звертав увагу також і на те, що Договір застави було підписано 13.06.2019, тобто вже після підписання та затвердження Приморським районним судом м. Одеси мирової угоди по справі №522/19324/14-ц.
Водночас позивачем не доведено того, що на час визнання Приморським районним судом м. Одеси мирової угоди та на час укладення Договору застави, відповідач-1 був позбавлений права укладати оспорюваний договір з будь якими контрагентами, у тому числі, з ПрАТ «Селена».
Стосовно доводів позивача про те, що на час укладення між ПрАТ «Селена» та ПАТ «Гібридний соняшник» (постачальник) Договору поставки від 30.11.2014, зобов`язання по якому були забезпечені Договором застави від 13.06.2019, ОСОБА_2 рахувався головою правління і акціонером ПрАТ «Селена» та одночасно і акціонером ПАТ «Гібридний соняшник».
Так, на думку позивача, вищевказані обставини свідчать про фальсифікацію Договору поставки.
Проте така позиція не узгоджується з чинним законодавством і не підтверджує наявності у сторін вказаного правочину відповідної мети - зловживання правом на шкоду майновим інтересам позивача, не доводить відсутності у сторін як Договору поставки, так і оспорюваного Договору застави, намірів, передбачених змістом договорів, або наявності якогось іншого наміру, тому не свідчить про фіктивність правочину в розумінні положень статті 234 ЦК України.
Судом встановлено, що Договір поставки, зобов`язання по якому забезпечено Договором застави, не є безвідплатними та вчинений між самостійними юридичними особами, з дотриманням вимог, визначених у Цивільному кодексі України до договорів поставки, повноваження постачальника з розпорядження таким майном не були обмежені жодними можливими обтяженнями, а позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними, і настання відповідних наслідків.
У заяві про доповнення позову представник позивача, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у Постанові від 07.12.2018 у справі N 910/7547/17, назвав фраудаторним оспорюваний Договір застави.
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний правочин), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.
У разі ствердження особи щодо наявності у оспорюваного правочину ознак фраудаторного правочину, особа (позивач тощо) при зверненні до суду за захистом порушеного права із вимогами про визнання недійсним правочину не обмежена конкретною нормою права (ЦК України тощо) для кваліфікації та визначення правової підстави для заперечення цього правочину в судовому порядку.
Проте, як вже було зазначено, на момент розгляду даної справи суд не встановив того, що у позивача виникло право власності на прості іменні акції ПАТ «Гібридний соняшник» у кількості 684 476 шт., а також того, що позивач являється кредитором відповідача-1.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» (який діяв станом на момент укладення мирової угоди, яку позивач пов`язує з виникненням права на акції) до особи, яка набула право на цінний папір, одночасно переходять у сукупності всі права, які ним посвідчуються (права за цінним папером), крім випадків, установлених законом або правочином. Обмеження прав на цінні папери або прав за цінними паперами може бути встановлено тільки у випадках і в порядку, що передбачені законом. Права на цінний папір та права за цінним папером на пред`явника, що існує в бездокументарній формі, переходять у порядку, визначеному для переходу прав на іменні цінні папери. Перехід прав на знерухомлені цінні папери на пред`явника і реалізація прав за ними потребує обов`язкової ідентифікації власника депозитарною установою, що веде рахунок у цінних паперах такого власника. Реєстр власників цінних паперів на пред`явника не складається. Права на іменний цінний папір та права за іменним цінним папером переходять до іншої особи у порядку, встановленому законодавством про депозитарну систему України. Інформацію про власників іменних цінних паперів емітент одержує у формі реєстру власників іменних цінних паперів. Перехід прав на іменні цінні папери і реалізація прав за ними потребує обов`язкової ідентифікації власника депозитарною установою, що веде рахунок у цінних паперах такого власника.
Порядок провадження депозитарної діяльності депозитарними установами регулюється Законом України "Про депозитарну систему України" та Положенням про провадження депозитарної діяльності, затвердженим рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 23.04.2013 за № 735 (далі Положення).
Відповідно до п. 1 глави 2 розділу 5 Положення право власності на цінні папери бездокументарної форми переходить до депонента - нового власника з моменту зарахування прав на ці цінні папери на його рахунок у цінних паперах у депозитарній установі. Не допускається зарахування прав на цінні папери на рахунок у цінних паперах депонента - нового власника без проведення їх списання (або переказу) з рахунку в цінних паперах депонента - попереднього власника в депозитарній установі.
Згідно з п. 2 розділу 1 Положення безумовна операція з управління рахунком у цінних паперах - списання, зарахування або переказ цінних паперів, прав на цінні папери на рахунку у цінних паперах клієнта, депонента без його розпорядження під час проведення емітентом операцій з цінними паперами, а також у зв`язку із зміною дієздатності (обмеження дієздатності або визнання особи недієздатною), внаслідок передачі цінних паперів у спадщину та в інших випадках, які передбачені законодавством України.
Пунктом 7 розділу 2 глави 5 Положення визначено, що безумовні операції щодо цінних паперів/прав на цінні папери здійснюються на підставі наданих депозитарній установі та/або Центральному депозитарію оригіналів або копій:
- судового рішення або рішення уповноваженого законом державного органу чи його посадової особи, виконавчих документів, визначених законом, під час здійснення виконавчого провадження;
- свідоцтва про право на спадщину та договору (правочину) про поділ спадкового майна (за наявності);
- свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя;
- документів, що посвідчують виконання корпоративних операцій емітента (у випадках, передбачених законодавством);
- розпорядження уповноваженої особи Комісії про скасування реєстрації випуску цінних паперів (у зв`язку з визнанням їх емісії недійсною, припиненням акціонерного товариства чи пайового інвестиційного фонду, виконанням судового рішення або рішення уповноваженого законом державного органу чи його посадової особи);
- рішення Комісії щодо зупинення внесення змін до системи депозитарного обліку цінних паперів щодо цінних паперів певного власника;
-копій документів, що підтверджують передачу майна юридичної особи, яке залишилося після задоволення вимог кредиторів у процесі ліквідації юридичної особи, учасникам відповідної юридичної особи;
- інших документів, визначених законодавством України.
Безумовні операції з управління рахунком у цінних паперах щодо певної кількості прав на цінні папери, що обліковуються на рахунку в цінних паперах власника/нотаріуса, можуть здійснюватися тільки депозитарною установою.
В провадженні Господарського суду Одеської області перебувала справа №916/3494/19 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "МТБ Банк", за участі третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічного акціонерного товариства "Гібридний соняшник", ОСОБА_2 , про зобов`язання вчинити певні дії, а саме: здійснити списання прав на прості іменні акції Публічного акціонерного товариства "Гібридний соняшник" у кількості 684476 штук з рахунку у цінних паперах ОСОБА_2 , відкритого у ПАТ "МТБ Банк", з метою зарахування їх на депозитарний рахунок у цінних паперах № НОМЕР_3 ОСОБА_1 , відкритий у ПАТ "МТБ Банк"; здійснити зарахування прав на прості іменні акції ПАТ "Гібридний соняшник" у кількості 684476 штук на депозитарний рахунок у цінних паперах № НОМЕР_3 ОСОБА_1 , відкритий у ПАТ "МТБ Банк".
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.12.2020 по справі №916/3494/19 було встановлено наступне:
«… ОСОБА_1 звернулась до Банку 09.10.2019, в той час як 27.09.2019 акції ПАТ "Гібридний соняшник" у кількості 1225540 шт., що належать ОСОБА_2 , були заблоковані на підставі договору застави з цінних паперів № 61 від 13.06.2019, укладеного між ОСОБА_2 та ПрАТ "Селена", що підтверджується додатком до виписки про стан рахунку в цінних паперах ОСОБА_2 у ПАТ "МТБ "Банк" станом на 04.12.2019.
Тобто, на час звернення ОСОБА_1 до Банку, як до депозитарної установи, з вимогою здійснити списання прав на прості іменні акції ПАТ "Гібридний соняшник" у кількості 684476 штук з рахунку ОСОБА_2 та здійснити зарахування їх на її рахунок, у Банка були відсутні підстави для здійснення цих дій відповідно до п. 12 розділу 3 глави 5 Положення.
Викладене додатково підтверджує те, що Банк правомірно відмовив ОСОБА_1 у задоволенні її заяви».
Однією із засад судочинства є обов`язковість судових рішень (п. 9 ч. 1 ст. 129 Конституції України).
Однак, слід врахувати, що згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» (чинному на час постановлення ухвали про затвердження мирової угоди) у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, власне ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб`єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; 4) резолютивна частина рішення; 5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; 6) строк пред`явлення виконавчого документа до виконання.
Так, слід констатувати про відсутність заходів примусового в ухвалі про затвердження мирової угоди від 04.12.2014 р. по справі №522/19324/14-ц, в якому також відсутні всі необхідні реквізити виконавчого документа.
Статтею 530 ЦК України передбачено: якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
З мирової угоди від 04.12.2014 р. по справі №522/19324/14-ц не вбачається встановлення ОСОБА_2 строку виконання умов мирової угоди. Також, з матеріалів справи суд не вбачає, що до моменту укладення спірного Договору застави позивач звертався до відповідача з вимогою в порядку ст. 530 ЦК України, що в свою чергу позбавляє позивача стверджувати про існування у відповідача-1 обов`язку стосовно розподілу акцій.
Таким чином, суд констатує, що у позивача не виникло право власності на цінні папери [акції]. Крім того, суд враховує, що учасники справи №916/1932/20 повідомили про наявність станом на даний час відкритого провадження у Приморському районному суді м. Одеси по справі №522/7378/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ПАТ "Гібридний соняшник" про спонукання до виконання мирової угоди, зокрема в частині розподілу простих іменних акцій ПАТ "Гібридний соняшник" в загальній кількості 1 745 794 штук.
Оскільки позивачем не доведено належними, достатніми та допустимими доказами наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, факту порушення його прав чи інтересів з боку відповідачів внаслідок укладення спірного договору, а також того, що в момент вчинення правочину стороною (сторонами) не додержано встановлених у статті 203 ЦК України вимог, враховуючи положення статті 204 цього Кодексу щодо презумпції правомірності правочину, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі.
Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), №37801/97, п.36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п.30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 129 ГПК України, враховуючи відмову у задоволенні позову, судові витрати суд покладає на позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76, 77, 86, 91, 129, 232, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), Приватного акціонерного товариства "Селена" (67624, Одеська область, Біляївський район, с. Дачне, вул. Гаркавого, 5, код ЄДРПОУ 30818912), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів - Публічного акціонерного товариства "Гібридний соняшник" (67725, Одеська обл., Білгород-Дністровський р-н, село Салгани, вулиця Шабська, будинок 1; код ЄДРПОУ 13924728), про визнання договору недійсним - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 03 грудня 2021 р. Повний текст рішення складено та підписано 13 грудня 2021 р.
Суддя Р.В. Волков
