Єдиний державний реєстр судових рішень
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"06" вересня 2022 р. Справа№ 910/19720/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлєва М.Л.
суддів: Куксова В.В.
Шаптали Є.Ю.
за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 06.09.2022 у справі №910/19720/21 (в матеріалах справи)
розглянувши у відкритому судовому засіданні
матеріали апеляційної скарги Державного підприємства «Гарантований покупець»
на рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2022, повний текст якого складений 20.06.2022
у справі №910/19720/21 (суддя Баранов Д.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Солар Парк Підгородне»
до Державного підприємства «Гарантований покупець»
про стягнення 5 119 421,17 грн.
ВСТАНОВИВ:
Позов заявлено про стягнення з відповідача пені в сумі 1 639 059,87 грн., штрафу в сумі 1 266 804,04 грн., інфляційних втрат в сумі 1 420 300,14 грн. та 3 % річних в сумі 793 257,12 грн. нарахованих за несвоєчасне виконання зобов`язань з оплати поставленої за період з березня 2020 року по квітень 2020 року за умовами договору № 9982/02 від 18.11.2013 електричної енергії.
У позові позивач зазначив про те, що факт несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язань з оплати спірної електричної енергії є предметом розгляду у справі № 910/10334/21, яка на даний час перебуває у провадження Господарського суду міста Києва.
Відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:
- позовні вимоги про стягнення штрафу за прострочення оплати електричної енергії у квітні 2020 року в розмірі 393 707,76 грн. заявлені позивачем у справі № 910/10334/20, а відтак позов в цій частині підлягає закриттю на підставі ч. 3 ст. 226 ГПК України;
- позивачем допущено наступні помилки при розрахунку пені: позивач розраховує пеню за прострочення зобов`язань за актом за квітень 2020 року за 185 днів, що перевищує встановлений ст. 232 ГК України шестимісячний термін; при розрахунку пені щодо акту за квітень 2020 року за період з 30.05.2020 по 11.06.2020 позивачем розмір облікової ставки НБУ зазначено 8%, тоді як розмір такої ставки у вказаний період становив 7,5 %; при розрахунку пені щодо акту за березень 2020 за період з 01.09.2020 по 05.01.2021 позивачем не було враховано, що 2020 рік був високосним, а тому при розрахунку пені за цей рік в формулі має бути застосовано ділення на 366 днів, а не на 365, як це було здійснено;
- позивачем при визначені дати виникнення зобов`язань відповідача з остаточної оплати електричної енергії придбаної у спірних періодах, та, відповідно, дат виникнення прострочення зобов`язання з її оплати не було враховано те, що відповідно до положень п. 10.4 Порядку купівлі-продажу гарантованим покупцем електричної енергії у продавців за «зеленим» тарифом, що затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26.04.2019 № 641, умовою настання строку 100% оплати є не лише затвердження Регулятором розміру вартості послуги, але і отримання від продавця акту купівлі-продажу, проте позивачем не надано доказів як направлення актів купівлі-продажу відповідачу, так і доказів отримання їх відповідачем. Вказане свідчить про те, що позивач не довів дат настання строку виконання зобов`язань щодо оплати електроенергії спірних періодів, а відтак відсутні підстави вважати, що виконані позивачем розрахунки заявлених до стягнення сум пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат є обґрунтованим;
- позивачем пропущений строк позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення пені за актами за березень та квітень 2020 року, у зв`язку з чим, відповідач просить суд застосувати наслідки позовної давності до вимог позивача про стягнення пені.
Також відповідач звернув увагу суду першої інстанції на:
- специфіку правовідносин, які врегульовані спеціальним законодавством, що визначає порядок (спосіб) виконання спірного зобов`язання відповідачем, а також визначає джерела отримання грошових коштів для здійснення розрахунків з виробниками електричної енергії за «зеленим» тарифом, у тому числі позивача. Так, відповідач зазначив про те, що: спеціальні обов`язки із забезпечення збільшення виробництва електричної енергії з альтернативних джерел покладено як на відповідача, так і на ПрАТ НЕК «Укренерго»; джерелом надходження грошових коштів для розрахунків з продавцями електричної енергії за «зеленим» тарифом є платежі, пов`язані з оплатою ПрАТ НЕК «Укренерго» послуг Гарантованого покупця із забезпеченням збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел; оскільки ПрАТ НЕК «Укренерго» не здійснює своєчасних розрахунків з відповідачем, це виключає фактичну можливість здійснення ним розрахунків з позивачем;
- те, що відповідно до п. 4 Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України про удосконалення умов підтримки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії», виконання грошових зобов`язань відповідача перед позивачем повинно здійснюватися протягом 2021-2022 років шляхом оформлення облігацій внутрішньої державної позики з терміном обігу п`ять років;
- діяльність відповідача щодо купівлі у позивача електричної енергії не можна розглядати як підприємництво, тобто самостійну діяльність, що здійснюється суб`єктом господарювання на власний ризик з метою отримання прибутку, оскільки купівля електричної енергії відповідачем у позивача здійснюється на виконання покладених на відповідача законодавством спеціальних обов`язків з забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, а відтак при розгляді спору сторін по суті слід врахувати джерела за рахунок яких відповідача виконує відповідні грошові зобов`язання, в тому числі і спірні перед позивачем.
Також відповідачем було подано клопотання про зменшення розміру неустойки, 3% річних та інфляційних втрат (а.с. 170-173 т. 1), в якому відповідач просив суд зменшити розмін неустойки до 1 грн., а також зменшити розмір 3 % річних та інфляційних втрат до 1 грн.
Вказане клопотання обґрунтовано тим, що з огляду на наведену вище специфіку правовідносин з оплати електричної енергії з альтернативних джерел та недотримання ПрАТ НЕК «Укренерго» власних обов`язків перед відповідачем з оплати вартості послуг вина відповідача у невиконання грошових зобов`язань перед позивачем фактично відсутня.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.06.2022, повний текст якого складений 20.06.2022, у справі №910/19720/21 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено штраф в розмірі 873 096,28 грн., інфляційні втрати в сумі 1 290 792,52 грн., 3% річних в сумі 793 257,12 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 44 357,20 грн., провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення штрафу в сумі 393 707,76 грн. закрито, в іншій частині позову відмовлено.
При розгляді спору сторін по суті суд першої інстанції, встановивши, що факт несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленої за період з березня 2020 року по квітень 2020 року за умовами договору № 9982/02 від 18.11.2013 електричної енергії встановлений рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2022 у справі № 910/10334/21, які набрали законної сили та мають преюдиційне значення для суду при вирішенні даної справи № 910/19720/21, а встановлені ними обставини повторного доведення не потребують, визнав, що з огляду на прострочення відповідачем виконання вказаних зобов`язань позивач має право на стягнення пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:
- позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу в сумі 393 707, 76 грн. по акту за квітень 2020 року були включені позивачем до позовних вимог та відповідно вирішені у справі 910/10334/21, а відтак позов у вказаній частині підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України;
- розрахунок штрафу по акту за березень 2020 року виходячи із суми боргу 12 472 804, 01 грн. є обґрунтованим та здійсненим арифметично вірно, тому вимоги щодо стягнення з відповідача штрафу в сумі 873 096, 28 грн. підлягають задоволенню;
- позивачем пропущено строк позовної давності при зверненні до суду з позовними вимогами до відповідача про стягнення пені в сумі 405 181,53 грн. по акту за березень 2020 року та в сумі 1 233 878,34 грн. по акту за квітень 2020 року, а відтак, враховуючи відповідну заяву відповідача, до таких вимог підлягають застосуванню наслідки спливу строків позовної давності, у зв`язку з чим вказані вимоги не підлягають задоволенню;
- перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, судом першої інстанції встановлено, що позивачем допущено помилку в нарахуванні інфляційних втрат, а відтак, здійснивши розрахунок інфляційних втрат за повні місяці починаючи з липня 2021 по жовтень 2021 виходячи із наведених позивачем сум боргу, суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат за розрахунком суду в сумі 1 290 792,52 грн. та у повному обсязі задовольнив позовні вимоги про стягнення 3 % річних за розрахунком позивача в сумі 793 257,12 грн.
Щодо клопотання відповідача в частині зменшення 3 % річних та інфляційних втрат суд першої інстанції зазначив про те, що заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України.
Крім того, суд першої інстанції не знайшов підстав для задоволення клопотання відповідача в частині зменшення неустойки, з посиланням на те, що відповідачем не надано належного обґрунтування наявності підстав для такого зменшення та відповідних доказів, так як наведені відповідачем аргументи по суті, зводяться до відсутності бюджетного фінансування, однак:
- згідно з ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а ст.ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом;
- між сторонами виникли господарські відносини, а приписи ГК України не передбачають привілейованого становища суб`єктів господарювання, які фінансуються за рахунок бюджету, по відповідальності за порушення зобов`язань;
- факт відсутності бюджетного фінансування, в т.ч. через ненадходження коштів від ПрАТ «НЕК «Укренерго», в будь якому випадку не може звільняти відповідача від виконання зобов`язань щодо оплати придбаної електроенергії, оскільки, такі обставини не визначені законодавством як такі, що звільняють від виконання зобов`язання;
- відсутність бюджетних асигнувань чи будь яких інших надходжень коштів від контрагентів боржника не виправдовує його бездіяльність і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, про що, зазначав Європейський суд з прав людини у рішеннях «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та «Бакалов проти України».
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Державне підприємство «Гарантований покупець» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2022 у справі №910/19720/21 в частині задоволених позовних вимог про стягнення з штрафу в розмірі 873 096,28 грн., інфляційних витрат в сумі 1 290 792,52 грн., 3% річних в сумі 793 257,12 грн., витрат по сплаті судового збору в сумі 44 357,20 грн. повністю та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
У апеляційній скарзі апелянт послався на те, що судом першої інстанції допущено неповне з`ясування фактичних обставин, не досліджено докази, які мають значення для правильного вирішення даної справи, а оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
У обґрунтування вказаної позиції апелянт послався на ті ж самі обставини, що під час розгляду справи в суді першої інстанції, а саме на:
- те, що умовою настання строку 100% оплати є не лише затвердження Регулятором розміру вартості послуги але і отримання від продавця акту купівлі-продажу, проте позивачем не надано доказів як направлення актів купівлі-продажу позивачем, так і доказів отримання їх відповідачем;
- відсутність його вини у прострочені виконання спірного грошового зобов`язання, що, відповідно до положень ст. 614 ЦК України виключає стягнення з нього штрафних санкцій;
- те, що наявні підстави для зменшення 3 % річних, інфляційних втрат та неустойки.
Крім того, скаржник заявив клопотання, в якому просив відстрочити сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення Північним апеляційним господарським судом постанови у даній справі.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.06.2022, справу №910/19720/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді - Куксов В.В., Шаптала В.В..
З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2022 витребувано у Господарського суду міста Київ матеріали справи №910/19720/21, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи №910/19720/21.
11.07.2022 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.07.2022, апелянту відмовлено у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору, апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2022 у справі №910/19720/21 залишено без руху та надано апелянту строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху шляхом надання доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 66 535,80 грн.
18.07.2022 від Державного підприємства «Гарантований покупець» до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання, до якого додані докази сплати судового збору у розмірі 66 535,80 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2022 у справі №910/19720/21, розгляд апеляційної скарги призначено на 06.09.2022 о 10:15 год.
Станом на 06.09.2022 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.
Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.
18.11.2013 Державне підприємство «Енергоринок» (ДПЕ) та позивач (ВАД) уклали договір №9982/02 (далі Договір), відповідно до умов якого ВАД зобов`язується продавати, а ДПЕ - купувати електроенергію, вироблену ВАД, та здійснювати її оплату відповідно до умов Договору.
З моменту підписання Договору до нього неодноразово вносились зміни, зокрема, 30.06.2019 Державне підприємство «Енергоринок» (ДПЕ), відповідач (гарантований покупець) та позивач (виробник за «зеленим» тарифом) з метою реалізації вимог Закону України «Про ринок електричної енергії» в частині правонаступництва гарантованого покупця за Договором, уклали додаткову угоду №349/01 до Договору у п. 1 якої дійшли згоди в преамбулі Договору слова «Державне підприємство «Енергоринок» (далі - ДПЕ), що діє на підставі ліцензії на право здійснення підприємницької діяльності з оптового постачання електричної енергії від 18.01.2012 № 579645 та має статус платника податку на прибуток на загальних умовах» замінити на слова «Державне підприємство «Гарантований покупець» (далі - гарантований покупець), що діє на підставі ліцензії на провадження господарської діяльності зі здійснення функцій гарантованого покупця».
У п. 2 вказаної додаткової угоди сторони дійшли замінити статті 1-10 Договору статтями 1-8 в новій редакції.
Згідно з п. 1.1 Договору (тут і далі в редакції додаткової угоди №349/01 від 30.06.2019 - примітка суду) за цим договором виробник за «зеленим» тарифом зобов`язується продавати, а гарантований покупець зобов`язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, затвердженим постановою НКРЕКП від 26.04.2019 №641 (далі Порядок).
Відповідно до п. 2.5 Договору вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у виробників за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП, для кожної генеруючої одиниці за «зеленим» тарифом.
Згідно п. 3.1 Договору обсяг фактичного проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку.
Розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок виробника за «зеленим» тарифом, з урахуванням ПДВ (п. 3.2 Договору).
Пунктом 3.3 Договору передбачено, що оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої гарантованим покупцем у виробників за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюються відповідно до положень глави 10 Порядку.
Відповідно до п. 4.1 Договору виробник за «зеленим» тарифом має право вимагати від гарантованого покупця повну та своєчасну оплату товарної продукції відповідно до глави 3 цього договору.
Згідно п. 4.5 Договору гарантований покупець зобов`язаний: 1) купувати у виробника за «зеленим» тарифом вироблену електричну енергію, за винятком обсягів електричної енергії, необхідних для власних потреб; 2) у повному обсязі здійснювати своєчасні розрахунки за куплену у виробника за «зеленим» тарифом електричну енергію; 3) нараховувати розмір відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії виробнику за «зеленим» тарифом відповідно до положень глави 9 Порядку.
За умовами п. 4.6 Договору гарантований покупець несе відповідальність за порушення порядку оплати виробникам за «зеленим» тарифом, що визначений у главі 10 Порядку. Гарантованому покупцю нараховується пеня у розмірі 0,1% від неоплаченої згідно з Порядком суми (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день розрахунку) за кожен день прострочення оплати. З гарантованого покупця може стягуватися додатково штраф у розмірі 7% від неоплаченої згідно з Порядком суми за ненадходження понад 30 днів на рахунок виробника за «зеленим» тарифом належних коштів відповідно до Порядку оплати. Сплата гарантованим покупцем пені та штрафу здійснюється з поточних рахунків гарантованого покупця на поточний рахунок виробника за «зеленим» тарифом.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач послався на те, що ним на виконання умов Договору відповідачу у період з березня по грудень 2020 року була поставлена електрична енергія на загальну суму 145 788 773,74 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями актів купівлі-продажу електроенергії за відповідні періоди, проте відповідач обов`язок щодо оплати вказаної електроенергії виконав несвоєчасно, з огляду на що позивач просив стягнути з відповідача:
- пеню в сумі 1 639 059,87 грн., яка складається з пені в сумі 405 181,53 грн. по акту за березень 2020 року та пені в сумі 1 233 878,34 грн. по акту за квітень 2020 року;
- штраф в сумі 1 266 804,04 грн., який складається з штрафу в сумі 393 707,76 грн. по акту за квітень 2020 року та штрафу в сумі 873 096, 28 грн. по акту за березень 2020 року;
- інфляційні втрати в сумі 1 420 300,14 грн. нараховані за червень - жовтень 2021 року;
- 3 % річних в сумі 793 257,12 грн. нараховані за період з 16.06.2021 по 14.11.2021.
У позові позивач зазначив про те, що факт несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язань з оплати спірної електричної енергії є предметом розгляду у справі № 910/10334/21, яка на даний час перебуває у провадження Господарського суду міста Києва.
Суд першої інстанції при розгляді спору сторін по суті:
- встановивши, що факт несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленої за період з березня 2020 року по грудень 2020 року за умовами Договору електричної енергії встановлений рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2022 у справі № 910/10334/21, які набрали законної сили та мають преюдиційне значення для суду при вирішенні даної справи № 910/19720/21, а встановлені ними обставини повторного доведення не потребують;
- визнав, що з огляду на прострочення відповідачем виконання вказаних зобов`язань позивач має право на стягнення пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат.
За наслідками розгляду спору сторін суд першої інстанції:
- закрив провадження в частині позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу в сумі 393 707,76 грн. по акту за квітень 2020 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, встановивши, що вказані позовні вимоги були включені позивачем до позовних вимог та відповідно вирішені у справі 910/10334/21;
- відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 1 639 059,87 грн. з тих підстав, що позивачем пропущено строк позовної давності при зверненні до суду з вказаними позовними вимогами, а відповідачем подано відповідну заяву про застосування до таких вимог наслідків спливу строків позовної давності;
- задовольнив позовні вимоги про стягнення штрафу в сумі 873 096,28 грн. по акту за березень 2020 року та позовні вимоги про стягнення 3 % річних в сумі 793 257,12 грн.;
- частково задовольнив позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат за розрахунком суду в сумі 1 290 792,52 грн. (фактично судом відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 129 507,62 грн. (1 420 300,14-1 290 792,52) - примітка суду).
Крім того, суд першої інстанції не знайшов підстав для задоволення поданого відповідачем клопотання про зменшення розміру неустойки, 3% річних та інфляційних втрат.
За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як слідує зі змісту апеляційної скарги, у цій справі рішення суду першої інстанції відповідачем оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог про стягнення штрафу в сумі 873 096,28 грн., інфляційних витрат в сумі 1 290 792,52 грн. та 3% річних в сумі 793 257,12 грн., а також в частині відмови у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки, 3% річних та інфляційних втрат, а відтак, враховуючи, що рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 1 639 059,87 грн. та інфляційних втрат в сумі 129 507,62 грн., а також закриття провадження в частині позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу в сумі 393 707,76 грн. апелянтом не оскаржується, згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України в цих частинах рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається.
При цьому колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 1 639 059,87 грн. та інфляційних втрат в сумі 129 507,62 грн., а також закриття провадження в частині позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу в сумі 393 707,76 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.
Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Частиною 1 ст. 275 ЦК України та ст.ст. 6, 7 ст. 276 ГК України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З матеріалів справи слідує, що правовідносини сторін щодо поставки позивачем відповідачу електричної енергії у період з березня по грудень 2020 року була предметом розгляду у справі № 910/10334/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Солар парк підгородне» до Державного підприємства «Гарантований покупець», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - 1. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, 2. Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго», 3. Кабінет Міністрів України про стягнення 80 553 855,83 грн., у якій судами досліджувались та встановлювались обставини як поставки електричної енергії, так і порядку, строків та фактичного виконання відповідачем обов`язків по її оплаті.
Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2022 у справі № 910/10334/21 встановлено, що:
- за період із 01 березня 2020 року по 31 грудня 2020 року на умовах Договору позивачем було вироблено та відпущено відповідачу електричну енергію на загальну суму 145 788 773,74 грн.;
- відповідач зобов`язаний здійснювати оплату у кожному розрахунковому місяці за куплену електричну енергію у виробника за «зеленим» тарифом у три етапи (два авансових та один за фактом закінчення розрахункового місяця), а саме: перший (авансовий) - до 15 числа (включно) розрахункового місяця; другий (авансовий) - до 25 числа (включно) розрахункового місяця; третій (остаточний, у розмірі 100%) - протягом двох робочих днів з дати затвердження НКРЕКП розміру вартості послуги;
- розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП «Гарантований покупець» у березні 2020 року затверджено постановою НКРЕКП №902 від 29.04.2020, у квітні 2020 року постановою №995 від 27.05.2020, у травні 2020 року - постановою №1211 від 24.06.2020, у червні 2020 року - постановою №1435 від 22.07.2020, у липні 2020 року - постановою №1600 від 19.08.2020, у серпні 2020 року - постановою №1740 від 23.09.2020, у вересні 2020 року - постановою №1939 від 21.10.2020, у жовтні 2020 року - постановою №2138 від 20.11.2020, у листопаді 2020 року - постановою №2682 від 23.12.2020, у грудні 2020 року - постановою №142 від 03.02.2021;
- отже, з огляду на приписи ст. 65 Закону України «Про ринок електричної енергії», пункту 10.4 Порядку, пункту 3.3 Договору та статті 530 ЦК України грошове зобов`язання відповідача за розрахунком вартості придбаної у позивача у розрахунковому місяці в рамках виконання договору електричну енергію мало бути виконано протягом двох робочих днів з моменту затвердження розміру вартості послуг, а саме: за березень 2020 у строк до 04.05.2020 включно; за квітень 2020 року - в строк до 29.05.2020 включно; за травень 2020 року - в строк до 26.06.2020 включно; за червень 2020 року - в строк до 24.07.2020 включно; за липень 2020 року - в строк до 21.08.2020 включно; за серпень 2020 року - в строк до 25.09.2020 включно; за вересень 2020 року - в строк до 23.10.2020 включно; за жовтень 2020 року - в строк до 24.11.2020 включно; за листопад 2020 року - в строк до 28.12.2020 включно; за грудень 2020 року - в строк до 05.02.2021 включно;
- відтак, відлік строку заборгованості з оплати за електричну енергію, придбану відповідачем у березні 2020 року розпочинається з 05.05.2020, у квітні 2020 року - з 30.05.2020; у травні 2020 року - з 27.06.2020; у червні 2020 року - з 25.07.2020; у липні 2020 року - з 22.08.2020; у серпні 2020 року - з 26.09.2020; у вересні 2020 року - з 24.10.2020, у жовтні 2020 року - з 25.11.2020, у листопаді 2020 року - з 29.12.2020, у грудні 2020 року - з 06.02.2020;
- з матеріалів справи вбачається, що відповідач здійснив оплату за придбану у березні-грудні 2020 року електричну енергію за Договором не у повному обсязі. А тому станом на дату звернення позивача з даним позовом до суду у ДП «Гарантований покупець» існувала заборгованість з оплати основного боргу у загальному розмірі 62 401 139,13 грн.;
- разом з тим, судом встановлено, що після звернення позивача з даним позовом до суду та відкриттям судом першої інстанції провадження у даній справі відповідачем 15.11.2021 було сплачено на користь позивача грошові кошти на загальну суму 62 401 139,13 грн. за електроенергію, відпущену у квітні, травні, червні та липні 2020 року за Договором, що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких долучено відповідачем до матеріалів справи;
- колегія суддів не погоджується із доводами відповідача щодо відсутності порушення ДП «Гарантований покупець» наведеного порядку (способу) виконання грошового зобов`язання за Договором у спірний період, оскільки в силу умов вказаного договору та положень Порядку, остаточний розрахунок за придбану гарантованим покупцем товарну продукцію здійснюється після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом двох робочих днів з дати затвердження Регулятором розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, що в свою чергу, враховуючи наявні у матеріалах справи підписані позивачем та відповідачем акти купівлі-продажу, та затверджені постановами НКРЕКП розмір вартості послуги, свідчить про настання строку виконання зобов`язання з оплати придбаної продукції на момент звернення з позовом;
- щодо посилань ДП «Гарантований покупець» на ненадходження коштів від Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» та специфіки правовідносин, які врегульовані спеціальним законодавством, що визначає порядок (спосіб) виконання спірного зобов`язання Гарантованим покупцем, а також визначають джерела отримання грошових коштів для здійснення розрахунків з виробниками енергії за «зеленим» тарифом, в тому числі позивачем, вказуючи, що джерелом надходження грошових коштів для розрахунків з продавцями електричної енергії за «зеленим» тарифом є платежі, пов`язані з оплатою ПрАТ НЕК «Укренерго» послуг Гарантованого покупця із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел (відповідно до п.12.3,12.6 Глави 12 Порядку), а тому регулювання зобов`язань з купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом не вичерпуються умовами договору, колегія суддів звертає увагу на те, що ані Договором, ані Порядком, ані положеннями ст. 65 Закону України «Про ринок електричної енергії» не визначено прямої залежності виконання зобов`язань Гарантованого покупця щодо оплати відпущеної виробником за «зеленим`тарифом електроенергії з виконанням зобов`язань оператором системи передачі (ПрАТ «НЕК «Укренерго») щодо оплати послуг Гарантованого покупця із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел;
- правовідносини між гарантованим покупцем та виробником електричної енергії за «зеленим» тарифом (позивачем) не є пов`язаними з правовідносинами гарантованого покупця з оператором системи передачі (ПрАТ «НЕК «Укренерго»);
- отже, твердження відповідача стосовно ненадходження коштів від ПрАТ «НЕК «Укренерго» фактично зводяться до відсутності бюджетного фінансування. Водночас відсутність бюджетного фінансування, в т.ч. через ненадходження коштів від ПрАТ «НЕК «Укренерго», в будь-якому випадку не може звільняти відповідача від виконання зобов`язань щодо оплати придбаної електроенергії, оскільки такі обставини не визначені законодавством як такі, що звільняють від виконання зобов`язання. Відсутність бюджетних асигнувань чи будь-яких інших надходжень коштів від контрагентів боржника не виправдовує його бездіяльність і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, про що також зазначав Європейський суд з прав людини у рішеннях «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та «Бакалов проти України».
За приписами ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 ГПК України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.
Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», №24465/04, від 19.02.2009, «Пономарьов проти України», №3236/03, від 03.04.2008).
Згідно з ч. 2 ст. 3 ГПК України, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права
Таким чином, вищезгадані судові рішення Європейського суду з прав людини та сама Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод є пріоритетним джерелом права для національного суду, тому судові рішення в справі № 910/10334/21 не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і в цій справі, № 910/19720/21, не можуть їм суперечити, обставини, встановлені при розгляді справи № 910/10334/21 зокрема щодо поставки електричної енергії, строку її оплати та обставин фактичного виконання відповідачем обв`язку по її оплаті, є преюдиційними і не потребують доведення в цій справі.
При цьому колегія суддів зауважує відповідачу на тому, що доводи його апеляційної скарги в частині того, що умовою настання строку 100% оплати є не лише затвердження Регулятором розміру вартості послуги але і отримання від продавця акту купівлі-продажу, проте позивачем не надано доказів як направлення актів купівлі-продажу позивачем, так і доказів отримання їх відповідачем та того, що відсутня його вина у прострочені виконання спірного грошового зобов`язання, що, відповідно до положень ст. 614 ЦК України виключає стягнення з нього штрафних санкцій вже були судами досліджені під час розгляду позовних вимог у справі № 910/10334/21, в той час як визнання таких доводів обґрунтованими буде суперечити принципу юридичної визначеності та постить під сумнів судові рішення у справі № 910/10334/21, права на що суд при розгляді цієї справи не має.
За обставин, що склалися колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що факт несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленої за період з березня 2020 року по квітень 2020 року за умовами Договору електричної енергії встановлений рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2022 у справі № 910/10334/21, які набрали законної сили та мають преюдиційне значення для суду при вирішенні даної справи № 910/19720/21, а встановлені ними обставини повторного доведення не потребують.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.
За умовами п. 4.6 Договору гарантований покупець несе відповідальність за порушення порядку оплати виробникам за «зеленим» тарифом, що визначений у главі 10 Порядку. Гарантованому покупцю нараховується пеня у розмірі 0,1% від неоплаченої згідно з Порядком суми (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день розрахунку) за кожен день прострочення оплати. З гарантованого покупця може стягуватися додатково штраф у розмірі 7% від неоплаченої згідно з Порядком суми за ненадходження понад 30 днів на рахунок виробника за «зеленим» тарифом належних коштів відповідно до Порядку оплати. Сплата гарантованим покупцем пені та штрафу здійснюється з поточних рахунків гарантованого покупця на поточний рахунок виробника за «зеленим» тарифом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Враховуючи те, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленої за період з березня 2020 року по квітень 2020 року за умовами Договору електричної енергії, яке тривало понад 30 днів, позивач відповідно до умов Договору має право нарахувати пеню та штраф, а відповідно до положень ЦК України - 3% річних та інфляційні втрати та звернутися за їх стягненням до суду.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення штрафу в сумі 873 096,28 грн. по акту за березень 2020 року та 3 % річних в сумі 793 257,12 грн. за розрахунками позивача, а також часткового задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат за розрахунком суду в сумі 1 290 792,52 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки, 3% річних та інфляційних втрат колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно з приписами ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
З приводу наявності у суду права на зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає про наступне.
За змістом положень ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.
Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.
Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі №904/4593/17, від 13.06.2018 у справі №912/2708/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18.
Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені ст.. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України.
Правова позиція про можливість зменшення розміру процентів річних викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, де вказано, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд за певних умов з урахуванням конкретних обставин справи може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
Водночас колегія суддів зазначає про те, що обставини у справі № 910/19720/21 та справі № 902/417/18 не є подібними, оскільки в них різні предмети та підстави позову, зміст позовних вимог та фактичні обставини, а також має місце неоднакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
Так, у договорі, вимоги про стягнення основного боргу, пені, штрафу та відсотків річних за яким були предметом розгляду у справі № 902/417/18, сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2ст. 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40 % річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96 % річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів, а загальна сума заявлених позивачем до стягнення пені, штрафу та відсотків річних майже в два рази перевищила суму основного боргу станом на дату звернення позивача до суду з позовом та який був сплачений відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі.
Саме з огляду на вказані обставини та враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
При цьому, у цій справі № 910/19720/21 сторони в Договорі не передбачили інший розмір відсотків річних, ніж той, який встановлений ЦК України.
В свою чергу висновок про відсутність підстав для зменшення відсотків річних, які обраховані, виходячи з розміру, встановленого ст. 625 ЦК України, тобто у розмірі 3 % річних, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.09.2021 у справі № 927/184/13-г(927/1074/20).
Також колегія суддів приймає до уваги, що загальною ознакою відповідальності є її компенсаторний характер. Так, заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Так само господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника.
При цьому висновок Верховного Суду про можливість за певних умов зменшити розмір процентів річних за час затримки розрахунків відповідно до ст.. 625 ЦК України, не стосується такого способу захисту майнового права та інтересу, як відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів як стягнення інфляційних втрат.
Звертаючись з вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за час затримки розрахунків відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розміру дійсних майнових втрат, яких він зазнав, тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
З огляду на вказані обставини колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.
Враховуючи, що судом було відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, клопотання відповідача в частині зменшення її розміру розгляду не підлягає.
Щодо клопотання відповідача в частині зменшення розміру штрафу колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 546 ЦК України неустойка (штраф, пеня) віднесені до переліку видів забезпечення виконання зобов`язань.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).
Згідно з приписами частини 1 ст. 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.
Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, однак не є правильним застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити: чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, значності прострочення виконання, наслідки порушення зобов`язання, відповідність/невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінку винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 29.09.2020 у справі №909/1240/19 (909/1076/19), від 24.12.2020 №914/1888/19, від 26.01.2021 №916/880/20, від 23.01.2021 №921/580/19, від 26.01.2021 №916/880/20.
У обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру штрафу відповідач послався на те, що з огляду на специфіку правовідносин з оплати електричної енергії з альтернативних джерел та недотримання ПрАТ НЕК «Укренерго» власних обов`язків перед відповідачем з оплати вартості послуг вина відповідача у невиконання грошових зобов`язань перед позивачем фактично відсутня.
Колегія суддів погоджується з висновкам суду першої інстанції про те, що:
- згідно з ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а ст.ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом;
- між сторонами виникли господарські відносини, а приписи ГК України не передбачають привілейованого становища суб`єктів господарювання, які фінансуються за рахунок бюджету, по відповідальності за порушення зобов`язань;
- факт відсутності бюджетного фінансування, в т.ч. через ненадходження коштів від ПрАТ «НЕК «Укренерго», в будь якому випадку не може звільняти відповідача від виконання зобов`язань щодо оплати придбаної електроенергії, оскільки, такі обставини не визначені законодавством як такі, що звільняють від виконання зобов`язання;
- відсутність бюджетних асигнувань чи будь яких інших надходжень коштів від контрагентів боржника не виправдовує його бездіяльність і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, про що, зазначав Європейський суд з прав людини у рішеннях «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та «Бакалов проти України».
Крім того колегія суддів зауважує відповідачу на тому, що відмова у задоволенні позовних вимог у цій справі в частині стягнення пені є розумним балансом між інтересами боржника та кредитора у даній справі.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 08.06.2022 у справі №910/19720/21 у оскаржуваній частині, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Державного підприємства «Гарантований покупець» задоволенню не підлягає.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2022 у справі №910/19720/21 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2022 у справі №910/19720/21 залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/19720/21.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст судового рішення складено 06.09.2022.
Головуючий суддя М.Л. Яковлєв
Судді В.В. Куксов
Є.Ю. Шаптала
