Єдиний державний реєстр судових рішень
П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
___________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 серпня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/7598/22
Головуючий в 1 інстанції: Юхтенко Л.Р. Дата і місце ухвалення: 07.07.2022р., м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Ступакової І.Г.
суддів - Бітова А.І.
- Лук`янчук О.В.
при секретарі - Юраш К.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 липня 2022 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору, -
В С Т А Н О В И Л А :
В травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору ВП №35772879 від 20.01.2022р.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що на виконанні у відповідача з 05.12.2012р. перебувало виконавче провадження №35772879 з примусового виконання виконавчого листа №2-3919/11, виданого Київським районним судом м. Одеси 02.08.2011р., щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання доньок ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Постановою державного виконавця від 21.01.2022р. виконавчий документ повернено стягувачу на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження». При винесені спірної постанови ВП №35772879 від 20.01.2022р. про стягнення виконавчого збору в сумі 22614,87 грн. відповідач керувався п.3 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції до 03.07.2018р., що є неприпустимим, оскільки закони не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли пом`якшують або скасовують відповідальність. Позивач стверджував, що виходячи зі змісту ч.4 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» із змінами від 03.07.2018р. нарахування виконавчого збору мало б відбуватися починаючи з липня-серпня 2019 року за період з 2018 року, а не за період з 2012 року по 01.01.2022р. Також, позивач посилався на порушення відповідачем строків відкриття виконавчого провадження з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору №35772879 від 20.01.2022р.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07.07.2022р. позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса) про стягнення виконавчого збору від 20.01.2022р. ВП №35772879.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992,40 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, Перший Київський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса) подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 07.07.2022р. та залишити позов ОСОБА_1 без розгляду або відмовити в його задоволенні.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що розпочаті в порядку Закону України «Про виконавче провадження» №606-ХІV виконавчі дії зі стягнення аліментів мають завершуватися в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про виконавче провадження» №1404-VІІІ. За змістом п.7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1404-VІІІ кожна окрема виконавча дія та, відповідно, прийнята постанова державного виконавця в межах виконавчого провадження має вчинятися (прийматися) на підставі того нормативно-правового акту, під час дії якого вона розпочата. А відтак, винесення спірної постанови про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору обґрунтовано здійснювалося на підставі Закону №1404-VІІІ.
Також, апелянт посилається на те, що частинами п`ятою - дев`ятою статті 27 Закону №1404-VІІІ визначено вичерпний перелік випадків, при наявності яких виконавчий збір не стягується. Серед таких випадків відсутня підстава, передбачена пунктом 1 частини першої статті 37 Закону №1404-VІІІ. Висновок суду про те, що державним виконавцем не було вжито заходів щодо примусового виконання виконавчого листа та не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, є помилковим, оскільки в межах виконавчого провадження №35772879 державним виконавцем застосовано ряд заходів примусового виконання. Більше того, законодавець не пов`язує дії державного виконавця з підставою для стягнення виконавчого збору. Достатнім є лише наявність таких фактів, як: відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення; не виконання рішення суду в повному обсязі до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження; несплата боржником виконавчого збору на час закінчення виконавчого провадження.
Посилається апелянт і на те, що позивачем пропущено встановлений частиною другою статті 287 КАС України десятиденний строк на оскарження рішення державного виконавця. Як слідує зі змісту заяви представника позивача Паук О.І. від 27.01.2022р., адресованої начальнику Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Астахову Д.А., про наявність спірної постанови ВП №35772879 від 20.01.2022р. про стягнення виконавчого збору в розмірі 22614,87 грн. ОСОБА_1 знав вже станом на 27.01.2022р. З позовом до суду щодо оскарження вказаної постанови позивач звернувся 27.05.2022р., тобто з пропуском строку звернення до суду.
ОСОБА_1 подав письмовий відзив на апеляційну скаргу Першого Київського відділу ДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса), в якому просить скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Позивач зазначає, що ч.4 ст.27 Закону №1404-VІІІ передбачає стягнення виконавчого збору за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за 12 місяців. Однак, в заяві від 14.01.2022р. стягувач повідомив орган ДВС про відсутність у боржника заборгованості зі сплати аліментів, у зв`язку з чим у відповідача не було підстав для застосування ч.4 ст.27 Закону №1404-VІІІ. Апелянт хибно ототожнює необхідність стягнення витрат виконавчого провадження при застосуванні ч.4 ст.42 Закону №1404-VІІІ, якою повертається виконавчий документ стягувачу, з винесенням при цій же дії постанови про стягнення виконавчого збору, який мав бути нарахований відповідно до вимог ч.4 ст.27 Закону №1404-VІІІ. Також, позивач стверджує, що відповідач не має підстав посилатися на порушення ОСОБА_1 строків звернення до суду щодо оскарження постанови про стягнення виконавчого збору враховуючи, що матеріали виконавчого провадження №35772879 не містять будь-якої інформації про направлення позивачу постанов про стягнення виконавчого збору чи повернення виконавчого документа стягувачу будь-яким видом поштового зв`язку та, відповідно, про отримання їх боржником.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача та представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, з 2012 року у провадженні Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса) перебувало виконавче провадження ВП №35772879 з примусового виконання виконавчого листа Київського районного суду м. Одеси №2-3919/11 від 02.08.2011р. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку щомісяця починаючи з 14 червня 2011 року і до повноліття доньки ОСОБА_4 , а саме до ІНФОРМАЦІЯ_3 , а потім в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку до повноліття доньки ОСОБА_3 , а саме до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
14.01.2022р. до Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса) надійшла заява від ОСОБА_2 про повернення виконавчого листа, обґрунтована тим, що ОСОБА_1 належним чином виконує рішення суду та сплачує аліменти на утримання дітей.
20.01.2022р. державним виконавцем Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса) Стрельчуком О.В. винесено постанову у ВП №35772879 про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 22614,87 грн.
Постановою державного виконавця Стрельчука О.В. про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №35772879 від 21.01.2022р. виконавчий лист Київського районного суду м. Одеси №2-3919/11 від 02.08.2011р. повернено стягувачу ОСОБА_2 на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».
Зазначеною постановою, серед іншого, постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 20.01.2022р. ВП №35772879 у розмірі 22614,87 грн. виведено в окреме виконавче провадження.
Не погоджуючись з правомірністю постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 20.01.2022р. ВП №35772879 у розмірі 22614,87 грн. ОСОБА_1 оскаржив її в судовому порядку.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що державним виконавцем необґрунтовано визначено суму виконавчого збору відповідно до чинної редакції ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII із застосуванням положень ч.3 ст.40 вказаного Закону, оскільки виконавче провадження №35772879 відкрито на підставі Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV від 21.04.1999р., тому виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності Законом 1404-VIII, мають бути завершені у порядку, що діяв до набрання чинності вказаним Законом. Також, суд першої інстанції зазначив, що виконавчою службою не було вжито заходів щодо примусового виконання виконавчого листа та не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом.
Поряд з цим, суд визнав необґрунтованими доводи відповідача щодо пропуску ОСОБА_1 строку звернення з даним позовом до суду, передбаченого ст.287 КАС України, та відсутність поважних причин для його поновлення, зазначивши, що в матеріалах виконавчого провадження №35772879 відсутні докази направлення органом ДВС поштою на адресу позивача та докази отримання ним оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору. За висновками суду, викладеними як в оскаржуваному рішенні від 07.07.2022р., так і в ухвалі про поновлення ОСОБА_1 строку звернення до суду, позивачем пропущено строк звернення до суду з поважних причин, оскільки останній дізнався про спірну постанову 24.05.2022р. та звернувся до суду з позовом про її скасування у 10-денний строк.
Не вдаючись до правової оцінки висновків суду першої інстанції про суті заявлених позовних вимог колегія суддів вважає помилковим висновок суду про те, що ОСОБА_1 пропущено строк звернення до суду з поважних причин. При цьому, апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
За загальним правилом, наведеним у ч.2 вказаної статті Кодексу, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наведені положення кореспондуються із приписами ч.3 ст.122 КАС України,згідно яких для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначено ст. 287 КАС України.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст.287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Позовну заяву може бути подано до суду, зокрема, у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Аналогічні строки оскарження установлені частиною п`ятою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».
У цьому контексті строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Законодавець визнав строк у десять днів достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
В обумовленому аспекті «день, коли особа дізналася про порушення свого права» - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів).
Поняття «повинна була дізнатись», використане у КАС України, слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про прийняття оскаржуваного рішення та знала про обставини його прийняття.
Отже, законодавець виходить не тільки з факту безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
Також порівняльний аналіз словоформ «дізналася» і «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Предметом спору у даній справі є оскарження ОСОБА_1 постанови державного виконавця Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса) Стрельчука О.В. від 20.01.2022р. ВП №35772879 про стягнення з боржника виконавчого збору.
Як стверджує позивач, про наявність вказаної постанови він дізнався в травні 2022 року при ознайомленні його представника з матеріалами виконавчого провадження №35772879. В порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» копію вказаної постанови відповідачем на адресу боржника не надсилалося та не вручалося.
Суд першої інстанції врахував наданні пояснення позивача та, у зв`язку з цим, дійшов висновку, що строк звернення до суду пропущено ОСОБА_1 з поважних причин, а тому він підлягає поновленню.
Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції оскільки як вбачається з матеріалів справи, 27.01.2022р. представник ОСОБА_1 адвокат Паук О.І. звертався до начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Астахова Д.А. із заявою про здійснення контролю за виконавчим провадженням №35772879 та перерахунок виконавчого збору, в якій зазначив, що державним виконавцем 20.01.2022р. винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 22614,87 грн. та навів правове обґрунтування незаконності вказаної постанови. (т.І а.с.276)
Відповідь орану ДВС на вказану заяву представник позивача отримав 23.02.2022р. (т.І а.с.286)
Вказаним беззаперечно підтверджується, що 27.01.2022р. позивач та його представник знали про винесення державним виконавцем Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса) Стрельчуком О.В. спірної постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 20.01.2022р. ВП №35772879.
З позовом про оскарження вказаної постанови ОСОБА_7 звернувся до суду 27.05.2022р., тобто із значним пропуском строку звернення до суду, встановленого процесуальним законом.
Посилання позивача на невиконання Першим Київським відділом державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса) вимог Закону №1404-VIII щодо надіслання на його адресу або вручення копії спірної постанови не мають правового значення для вирішення питання щодо дотримання строку звернення до суду у даному випадку, оскільки, як вже зазначалося, початок перебігу встановленого частиною другою статті 287 КАС України десятиденного строку звернення до суду вказана норма пов`язує з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, а не з днем вручення такій особі рішення органу ДВС.
Ознайомлення представником позивача в травні 2022 року з матеріалами виконавчого провадження №35772879 не підміняє собою дати, з якої він дізнався чи повинен був дізнатися про порушення своїх прав. Будучи обізнаним з наявністю спірної постанови позивач не проявляв розумної зацікавленості та не звертався до державного виконавця щодо отримання її копії майже 4 місяці.
Ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження й отримання копії оскаржуваної постанови в травні 2022 року не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується та не змінює початок перебігу строку звернення до адміністративного суду.
Позиція позивача про дотримання ним строку звернення до суду у даному випадку ґрунтується на помилковому тлумаченні ним норм законодавства, які регулюють питання строку звернення до суду із позовом з приводу оскарження рішення органу державної виконавчої служби.
За змістом частини першої статті 121 КАС України пропущений процесуальний строк, встановлений законом, суд може поновити за заявою учасника справи, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
У цьому контексті під «поважними причинами» слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Одночасно з цим, причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: (1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; (2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; (3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; (4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Загалом правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин: вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
ОСОБА_1 не наводить обґрунтувань з приводу того, що заважало йому звернутися до суду протягом майже чотирьох місяців з позовом про оскарження постанови про стягнення виконавчого збору ВП №35772879 від 20.01.2022р., враховуючи, що в матеріалах справи наявні беззаперечні докази обізнаності позивача про винесення спірної постанови ще в січні 2022 року.
Аргументи позивача не є переконливими свідченнями того, що за наявності наміру поновити порушені права він був об`єктивно позбавлений можливості вчасно звернутися до адміністративного суду.
З урахуванням установлених обставин справи, часу, що минув, а також пропорційності та юридичної визначеності, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що позивачем пропущено строк звернення з даним позовом до суду та не наведено обґрунтувань щодо наявності поважних причин пропуску такого строку, які б стали підставою для його поновлення.
Висновки колегії суддів у даній справі відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 21.07.2022р. по справі № 500/498/21 та від 04.08.2022р. по справі №140/14132/21.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України.
Згідно з частинами третьою та четвертою статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
За правилами пункту 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 319 КАС України передбачено, що рішення суду першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Враховуючи, що позивач пропустив строк для звернення до суду з даним позовом і не зазначив поважних причин для його поновлення, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення позовної заяви без розгляду.
Оскільки судом першої інстанції при вирішенні спору не повно з`ясовано обставини справи та порушено норми процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 липня 2022 року підлягає скасуванню, а позов ОСОБА_1 слід залишити без розгляду на підставі п.8 ч.1 ст.240 КАС України.
Керуючись ст.ст. 287, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 липня 2022 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 до Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору ВП №35772879 від 20.01.2022р. залишити без розгляду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення виготовлений 16 серпня 2022 року.
Головуючий: І.Г. Ступакова
Судді: А.І. Бітов
О.В. Лук`янчук
