Постанова
Іменем України
20 липня 2022 року
м. Київ
справа № 683/2422/19
провадження № 61-13607св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, Пашковецька сільська рада, ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 02 липня 2020 року у складі судді Завадської О. П. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 липня 2021 року у складі колегії суддів Грох Л. М., Талалай О. І., Спірідонової Т. В.,
Історія справи
Короткий зміст заявлених вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до відповідачів про визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на землю.
Позов мотивований тим, що їй на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,457 га по АДРЕСА_1 згідно державного акту на право приватної власності на землю серії ХМ № 01655, який виданий 24 листопада 1997 року Пашковецькою сільською радою Старокостянтинівського району Хмельницької області. В 2012 році при проведенні комплексу робіт з інвентаризації земельних ділянок та присвоєння кадастрового номера з`ясувалося, що присвоїти земельній ділянці позивача кадастровий номер неможливо, оскільки межі сусідньої земельної ділянки накладаються на її земельну ділянку. Суміжна земельна ділянка належала на праві власності ОСОБА_3 на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 27 червня 2003 року серія РІ №755903, який виданий значно пізніше державного акту позивача. В 2015 році ОСОБА_3 померла. Позивач вважає незаконним державний акт на право приватної власності на землю, виданий ОСОБА_3 , оскільки він виданий з порушенням норм законодавства при його оформленні та реєстрації. Так, спірний державний акт виданий на підставі рішення № 9 сесії Пашковецької сільської ради від 01 серпня 2003 року про надання дозволу на розроблення технічної документації. Однак, згідно законодавства, яке діяло на час видачі спірного державного акту, останній повинен був видаватися на підставі рішення сесії відповідної ради та розробленої технічної документації. Також позивач зазначила, що технічна документація на підставі якої виданий оспорюваний державний акт, почала розроблятися 28 серпня 2003 року, тобто через три місяці після видачі державного акту; технічне завдання видане 28 серпня 2003 року, а протокол встановлення та погодження меж земельних ділянок в натурі 17 липня 2003 року, який вона не підписувала.
З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просила:
визнати недійсним та скасувати державний акт на право приватної власності на землю, виданий ОСОБА_3 27 червня 2003 року серія РІ № 755903.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 02 липня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано незаконним та скасовано державний акт на право приватної власності на землю серії ВІ № 755903 на земельну ділянку площею 0,225 га для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 і, виданого Пашковецькою сільською радою Старокостянтинівського району Хмельницької області 27 червня 2003 року на підставі рішення Пашковецької сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області від 01 серпня 2003 року за № 5/8 на ім`я ОСОБА_3 .
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний державний акт виданий на підставі рішення Пашковецької сільської ради Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 01 серпня 2003 року за № 5/8, яке стосувалось лише надання дозволу на виготовлення технічної документації для подальшої приватизації земельної ділянки і передачі її безкоштовно у приватну власність ОСОБА_3 ; до виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки; до прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. З огляду на зазначене, судом встановлено порушення порядку безоплатної приватизації земельної ділянки ОСОБА_3 . Право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку є первинним щодо права власності ОСОБА_3 , на час оформлення права власності на земельну ділянку для ОСОБА_3 було чинним право власності на спірну земельну ділянку для ОСОБА_1 , що унеможливлювало її передачу іншому власнику. Визнання недійсним державного акту на право власності на землю є законним і належним способом поновлення порушених прав у судовому порядку.
Судом першої інстанції зазначено, що позивачем не пропущений строк звернення до суду, оскільки про зміст рішення сільської ради, яке вказане як підстава для видачі оспорюваного державного акту, стороні позивача стало відомо під час підготовчого судового засідання після отримання на запит суду його копії, після чого сторона уточнила позовні вимоги та підстави звернення до суду з позовом.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 22 липня 2021 року рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 02 липня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії Р1 № 755903 від 27 червня 2003 року, виданий Пашковецькою сільською радою на ім`я ОСОБА_3 . В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції виходив з того, що внаслідок видачі оспорюваного державного акту були порушені права позивача. Вимоги про визнання оспорюваного державного акту ОСОБА_3 незаконним, позивачем не заявлялись. Скасування державного акту на землю суперечить частині першій статті 155 Земельного кодексу України (далі - ЗК УКраїни) і не є належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача.
Щодо позовної давності суд апеляційної інстанції зазначив, що накладення земельної ділянки ОСОБА_3 на земельну ділянку позивача призводить до порушення права останньої на належне володіння, користування та розпорядження належною їй ділянкою, вказане порушення є триваючим і здійснюється безперервно з часу видачі оспорюваного державного акту, усунення порушення закону та відновлення порушеного права позивача в інший спосіб, окрім, як визнання недійсним державного акту, є неможливим. За таких обставин підстави для застосування позовної давності відсутні.
Належними відповідачами у справах про визнання недійсними актів про право власності на нерухоме майно є особа, якій видано відповідне свідоцтво, або його спадкоємець, та орган місцевого самоврядування чи орган виконавчої влади, що прийняв рішення про його видачу.
Отже, належними відповідачами у цій справі є ОСОБА_2 як правонаступник ОСОБА_3 , на ім`я якої видано оспорюваний державний акт, а також Пашковецька сільська рада, яка його видала.
Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області не має відповідати за заявленими вимогами, а отже, не є належним відповідачем у справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2021 року ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 02 липня 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 липня 2021 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подає касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що висновки, викладені в оскаржуваних судових рішеннях не ґрунтуються на засадах верховенства права; не відповідають правовим позиціям Верховного Суду, судами допущені однобічність, неповноту та необ`єктивність в дослідженні доказів по справі, неправильно застосовані норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Суд відкрив провадження у справі на підставі позовної заяви, яка не відповідає вимогам частини третьої статті 175 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). В клопотанні позивача про призначення експертизи та ухвалі суду не зазначено причини, чому вказане клопотання не було подане у встановлений законом строк (під час підготовчого судового засідання) та не наведено поважних причин пропуску строку його подання. Суд апеляційної інстанції призначаючи у цій справі експертизу, порушив принцип, змагальності та надав перевагу стороні позивача. Розбіжність дат, вказаних в оспорюваному державному акті (дата видачі 27 червня 2003 року) та в рішенні, на підставі якого видано оспорюваний державний акт (01 серпня 2003 року), не може слугувати підставою того, що порушено право власності позивача у справі. Позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів порушення саме її права власності на земельну ділянку, оскільки кадастровий номер земельній ділянці не присвоєний та відомості про неї не внесено до автоматизованої системи Державного земельного кадастру. Судом першої інстанції не зазначено, в чому полягає незаконність рішення Пашковецької сільської ради та яким чином порушене право позивача у справі при його прийнятті. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вказав, що земельна ділянка ОСОБА_3 накладається на земельну ділянку позивача ОСОБА_1 , однак залишив поза увагою висновок експерта, згідно якого земельна ділянка ОСОБА_1 накладається на земельну ділянку, яка перебуває в користуванні відповідача, що свідчить про порушене право користування земельною ділянкою відповідача. Крім того, поза увагою судів залишилась та обставина, що в судовому порядку вже розглядалась справа № 683/3604/14-ц предмет та підстави позову, які є ідентичними у справі, рішення по якій оскаржуються. Оскільки позивач у грудні 2012 року зверталась до суду з аналогічними позовними вимогами, вона пропустила позовну давність.
Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що судові рішення оскаржуються лише в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним державного акту, заявлених до ОСОБА_2 та Пашковецької сільської ради, тому в іншій частині не оскаржуються та в касаційному порядку не переглядаються.
Позиція інших учасників справи
У вересні 2021 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 02 липня 2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 липня 2021 року без змін.
В обґрунтування відзиву зазначила, що висновок експертизи в тій частині, що земельна ділянка ОСОБА_1 відповідно до державного акту накладається на земельну ділянку ОСОБА_2 згідно розташування фактичних меж, лише підтверджує той факт, що фактична межа між земельними ділянками сторін не відповідає розміру, межам та конфігурації земельної ділянки позивача відповідно до державного акту. Рішення Пашковецької сільської ради, вказане в державному акті, як підстава його видачі, позивач не оспорювала, оскільки воно видане з дотриманням закону (незаконними є дії щодо видачі державного акту), відтак суд обґрунтовано не давав йому оцінку. Суд першої інстанції правильно констатував порушення права позивача внаслідок видачі оспорюваного державного акту. Належними відповідачами у справах про визнання недійсними актів про право власності на нерухоме майно, відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 08 липня 2021 року у справі № 264/632/19, є ОСОБА_2 як правонаступник ОСОБА_3 на ім`я якої видано оспорюваний державний акт, а також Пашковецька сільська рада, яка його видала. Всі доводи відповідача про неправильність форми позовної заяви не можуть вирішуватись касаційною інстанцією, оскільки в судах першої та апеляційної інстанцій таке питання не ставилось.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 683/2422/19, витребувано справу з суду першої інстанції.
У грудні року справа № 683/2422/19 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного суду від 15 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 13 вересня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 911/678/19, від 03 вересня 2018 року у справі № 925/394/18, від 25 листопада 2020 року у справі № 910/7764/19, від 03 квітня 2019 року у справі № 913/317/18, від 22 травня 2019 року у справі № 5011-15/10488-2012, від 12 січня 2021 року у справі № 753/9240/18 та у постановах Верховного Суду України від 27 травня 2014 року у справі № 3-23гс1420, від 02 вересня 2014 року у справі № 3- 2гс1421, від 23 грудня 2014 року у справі № 3-194гс1422, від 25 березня 2015 року у справі № 3-21гс15230, від 22 квітня 2015 року у справі № 3-54гс1524, від 13 травня 2015 року у справі № 3-126гс1525, від 13 травня 2015 року у справі № 3-54гс1526, від 01 липня 2015 року у справі № 6-178цс1527 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини
Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,457 га по АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку 0,25 га та ведення підсобного господарства 0,207 га на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ХМ № 01655, який виданий 24 листопада 1997 року Пашковецькою сільською радою Старокостянтинівського району Хмельницької області на підставі рішення Пашковецької сільської ради № 7 від 02 квітня 1994 року, яким ухвалено передати у приватну власність земельні ділянки для ведення підсобного господарства і розширення погосподарських дворів: 31. ОСОБА_5 - 0,26-0,25 - всього землі - 0,51.
Державний акт на право приватної власності на землю серії ХМ № 01655 від 24 листопада 1997 року на ім`я позивача виготовлявся без внесення до бази даних автоматизованої системи Державного земельного кадастру.
Згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії Р1 №755903, який виданий 27 червня 2003 року Пашковецькою сільською радою, ОСОБА_3 належить право приватної власності на земельну ділянку площею 0,225 га по АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку 0,225 га на підставі рішення Пашковецької сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області № 5/8 від 01 серпня 2003 року, яким задоволено заяву ОСОБА_3 , надано дозвіл на виготовлення технічної документації для приватизації земельної ділянки і передачі її безкоштовно у приватну власність.
Зазначені земельні ділянки є суміжними.
ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_2 є єдиним спадкоємцем майна померлої, що належно прийняв спадщину.
Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 29 серпня 2013 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 15 жовтня 2013 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Пашковецької сільської ради Старокостянтинівського району, управління Держземагенства у Старокостянтинівському районі про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, визнання незаконним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку серії Р1 № 755903, виданого 27 червня 2003 року Пашковецькою сільською радою Старокостянтинівського району Хмельницької області.
Звертаючись до суду із попереднім позовом ОСОБА_1 просила визнати незаконним та скасувати виданий на ім`я ОСОБА_3 державний акт на право приватної власності на землю серії Р1 №755903 від 27 червня 2003 року з тих підстав, що у власність останньої під час приватизації нею земельної ділянки по АДРЕСА_1 була передана частина належної позивачу на праві власності земельної ділянки.
З огляду на те, що ОСОБА_1 не заявляла вимог щодо визнання недійсним рішення Пашковецької сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області № 5/8 від 01 серпня 2003 року, відповідно до якого ОСОБА_3 безкоштовно передано у власність земельну ділянку площею 0,225 га для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 , судом відмовлено у визнанні недійсним та скасуванні лише спірного державного акту, як правовстановлюючого документу, що посвідчує право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, без оспорення рішення на підставі якого він був виданий.
При проведенні комплексу робіт з інвентаризації земельних ділянок для внесення до бази даних автоматизованої системи Державного земельного кадастру та присвоєння кадастрового номера виявилося, що частина земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлової будівлі, що перебуває у власності ОСОБА_3 , знаходиться на земельній ділянці, що передана у власність ОСОБА_6 . Це унеможливлює виконання процедури присвоєння кадастрових номерів земельних ділянок, що перебувають у власності ОСОБА_1 та внесення даної земельно-кадастрової інформації до бази даних автоматизованої системи Державного земельного кадастру.
Згідно висновку судової земельно-технічної експертизи №822/021 від 24 червня 2021 року земельна ділянка площею 0,225 га для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_2 , право власності на яку посвідчено державним актом на право приватної власності на землю серії Р1 № 755903 від 27 червня 2003 року, який виданий Пашковецькою сільською радою на ім`я ОСОБА_3 , згідно меж, визначених на основі технічної документації з землеустрою, накладається на земельну ділянку ОСОБА_1 площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку та земельну ділянку площею 0,207 га для ведення підсобного господарства, розташовані по АДРЕСА_1 , що належить їй на праві власності згідно державного акту на право приватної власності на землю серії ХМ №01655, який виданий 24листопада 1997 року Пашковецькою сільською радою Старокостянтинівського району Хмельницької області, згідно меж, визначених на основі даних державного акту з прив`язкою до розташування фактичних огорож, площа накладення становить 0,0008 га (8 кв. м) та обмежена точками 1-2-3-4-1.
Крім того, земельна ділянка ОСОБА_1 , згідно меж, визначених на основі даних державного акту з прив`язкою до розміщення фактичних огорож, накладається на земельну ділянку в користуванні ОСОБА_2 , згідно розташування фактичних меж, загальна площа накладення становить 0,0046 га (46 кв. м) та складається з трьох частин, які обмежені точками 1-2-3-4-1, 5-6-7-8-9-10-11-12-5 та 13-14-15-16-13.
Розташування меж земельної ділянки, яка знаходиться у власності ОСОБА_3 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 № 755903 від 27 червня 2003 року, визначено на підставі технічної документації із землеустрою, яка виготовлена Старокостянтинівським районним виробничим відділом державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» в 2013 році.
Визначення розташування меж земельної ділянки ОСОБА_1 , враховуючи відсутність необхідних геодезичних даних, які на момент розроблення державного акту не були передбачені в технічній документації на його виготовлення, проведене з можливими похибками до 1 м, що значно перевищують допустимі 0,3 м. Враховуючи розміри та конфігурацію виявлених накладок, наявність таких похибок не може повністю усунути накладення земельних ділянок.
Розміри, межі та конфігурація земельних ділянок, що розташовані по АДРЕСА_1 , якими фактично користується ОСОБА_1 , не відповідають (не повністю відповідають) розміру, межам та конфігурації земельних ділянок відповідно до державного акту на право власності на земельні ділянки ХМ № 01655, виданого 24 листопада 1997 року Пашковецькою сільською радою Старокостянтинівського району Хмельницької області, а саме: площа фактичного землекористування на 71 кв. м або на 2,5% менша, ніж згідно даних державного акту, а розбіжності в розташуванні меж складають до 0,8 м.
Розміри, межі та конфігурація земельної ділянки по АДРЕСА_2 , якою фактично користується ОСОБА_2 (спадкоємець ОСОБА_3 ), не відповідають (не повністю відповідають) розміру, межам та конфігурації земельної ділянки відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії Р1 № 755903 виданим Пашковецькою сільською радою 27 червня 2003 року, а саме: площа фактичного землекористування на 44 кв. м або на 2,0% більша, ніж згідно даних державного акту та технічної документації, а розбіжності в розташуванні меж складають до 1,8 м.
Позиція Верховного Суду
У справі, що переглядається, суди встановили, що:
ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,457 га по АДРЕСА_1 згідно державного акту на право приватної власності на землю серії ХМ № 01655, який виданий 24 листопада 1997 року Пашковецькою сільською радою Старокостянтинівського району Хмельницької області;
ОСОБА_2 є власником суміжної земельної ділянки, яка на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 27 червня 2003 року серія РІ № 755903 належала ОСОБА_3 ;
згідно висновку судової земельно-технічної експертизи №822/021 від 24 червня 2021 року, розміри, межі та конфігурація земельної ділянки по АДРЕСА_2 , якою фактично користується ОСОБА_2 (спадкоємець ОСОБА_3 ), не відповідають (не повністю відповідають) розміру, межам та конфігурації земельної ділянки відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії Р1 № 755903 виданим Пашковецькою сільською радою 27 червня 2003 року, а саме: площа фактичного землекористування на 44 кв. м або на 2,0% більша, ніж згідно даних державного акту та технічної документації, а розбіжності в розташуванні меж складають до 1,8 м.
За таких обставин правильним є висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для визнання недійсним державного акту на право власності на землю від 27 червня 2003 року серія РІ № 755903.
Проте, колегія суддів не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що порушення прав позивача у справі є триваючим і здійснюється безперервно з часу видачі оспорюваного державного акту, тому підстави для застосування позовної давності відсутні з таких підстав.
Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частина третя статті 5 ЦК України).
У пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2020 року у справі № 686/7590/18 (провадження № 61-698св19) зроблено висновок, що «тлумачення статті 5 та пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що за загальним правилом, дія актів цивільного законодавства в часі має футороспективний характер, тобто спрямована на майбутнє. У зв`язку з чим законодавець передбачає, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Проте із загального правила про застосування актів цивільного законодавства до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ними чинності пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень передбачається виняток і допускається застосування ЦК України до прав та обов`язків, які продовжують існувати після набрання ним чинності».
У справі, що переглядається:
рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 29 серпня 2013 року, яке набрало законної сили, у справі № 2215/3960/2012, встановлено, що в грудні 2012 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3 і просила, зокрема, визнати незаконним та скасувати державний акт серії Р1 № 755903 на право власності на земельну ділянку, що розташована по АДРЕСА_2 , виданий на ім`я ОСОБА_3 27 червня 2003 року;
отже, на правовідносини, які виникли між сторонами з приводу користування земельною ділянкою й продовжили існувати після 01 січня 2004 року, поширюється дія ЦК України 2003 року.
У приватному праві не передбачалося нікчемності для оспорюваного державного акту про право власності на землю. Заявляти вимогу про визнання недійсним державного акту про право власності на землю може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею державного акту про право власності на землю. Тобто, оспорювання акту відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання акту).
За правилами частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За змістом статей 256, 267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим.
У цивільному законодавстві закріплено об`єктивні межі застосування позовної давності. Об`єктивні межі застосування позовної давності встановлюються:
(а) прямо (стаття 268 ЦК України). Серед переліку вимог, на які позовна давність не поширюється (стаття 268 ЦК України), відсутня вимога про визнання недійсним державного акту про право власності на землю;
(б) опосередковано (із врахуванням сутності заявленої вимоги). Зокрема, у пункті 96 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц зроблено висновок про незастосування позовної давності до негаторного позову.
Вимога про визнання недійсним державного акту про право власності на землю є «вимогою» у розумінні статей 256, 268 ЦК України. З урахуванням того, що оспорювання акту відбувається за волею відповідної особи, законодавець не передбачив конструкцію нікчемності акту, то на таку вимогу має поширюватися позовна давність. Тобто сутність вимоги про визнання недійсним державного акту про право власності на землю не виключає застосування до неї позовної давності. По своїй суті вимога про визнання недійсним державного акту про право власності на землю не може бути кваліфікована як негаторний позов.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 6610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, № 36157/08, § 22, 23, ЄСПЛ, від 22 липня 2014 року).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 925/756/19 (провадження № 12-40гс20) зроблено висновок, що «строк, у межах якого пред`являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), ЦК України визначено як позовна давність (стаття 256 цього Кодексу). Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), перебіг якої відповідно до частини першої статті 261 цього ж Кодексу починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Отже, перебіг позовної давності обчислюється з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше».
У справі, що переглядається:
в суді першої інстанції представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_7 просив застосувати наслідки спливу позовної давності - відмовити у задоволенні позову на підставі статті 267 ЦК України, оскільки в грудні 2012 року позивач зверталась до суду, зокрема, щодо оспорюваного акту (т. 1 а.с. 107);
станом на час звернення з позовом у 2012 році про, зокрема, визнання оспорюваного державного акту недійсним, ОСОБА_1 знала про порушення свого права;
крім того, відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень, у 2015 році позивач ОСОБА_1 зверталась з позовом до ОСОБА_3 , Пашковецької сільської ради Старокостянтинівського району та просила скасувати рішення сесії Пашковецької сільської ради №5/8 від 01 серпня 2003 року про передачу у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки по АДРЕСА_2 , визнати незаконним та скасувати державний акт на право приватної власності на землю серії Р1 №755903, виданого 27 червня 2003 року на ім`я ОСОБА_3 (справа № 683/3604/14-ц), яка за заявою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_8 ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 05 травня 2015 року залишена без розгляду;
звертаючись до суду у 2019 році з позовом про визнання оспорюваного державного акту недійсним, позивач не обґрунтувала та не посилалась на наявність поважних причин пропуску позовної давності.
За таких обставин, у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним державного акту на право власності на землю від 27 червня 2003 року серія Р1 № 755903 слід відмовити з підстав пропуску ОСОБА_1 позовної давності.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку про те, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційної суду в оскарженій частині скасувати, у задоволені позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Пашковецької сільської ради про визнання недійсним державного акту відмовити.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частини сьомої статті 141 ЦПК України, якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
При подачі апеляційної скарги ОСОБА_2 сплатив судовий збір у розмірі 1 152,60 грн.
При подачі касаційної скарги ОСОБА_2 сплатив судовий збір у розмірі 1 536,80 грн.
ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи (т. 1 а. с. 18).
З урахуванням звільнення від сплати судового збору позивача ОСОБА_1 , скасування постанови суду апеляційної інстанції в частини позовної вимоги про визнання недійсним державного акту та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовної вимоги в цій частині, судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 152,60 грн та касаційної скарги у розмірі 1 536,80 грн, необхідно компенсувати ОСОБА_2 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись статями 141, 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Хмельницького апеляційного суду від 22 липня 2021 року в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Пашковецької сільської ради про визнання недійсним державного акту про право приватної власності на землю та судових витрат скасувати.
У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Пашковецької сільської ради про визнання недійсним державного акту про право приватної власності на землю відмовити.
Компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України на користь ОСОБА_2 2 689,40 грн судових витрат за подання апеляційної та касаційної скарг.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Хмельницького апеляційного суду від 22 липня 2021 року в скасованій частині втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук
