Єдиний державний реєстр судових рішень
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 червня 2022 р. Справа № 120/1109/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у місті Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну за позовом ОСОБА_1 до Немирівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення,
ВСТАНОВИВ:
11.02.2021 засобами поштового зв`язку до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Браславця Я.Ю., подана від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення 62 сесії І скликання Ковалівської сільської ради Немирівського району Вінницької області (далі Ковалівська сільська рада) від 19.10.2020 № 1556 "Про визнання рішення 59 сесії І скликання Ковалівської сільської ради від 27.08.2020 № 1409 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою" таким, що втратило чинність".
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 27.08.2020 на 59 сесії І скликання Ковалівської сільської ради прийнято рішення за № 1409 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою", яким припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 25,50 га з цільовим призначенням "для ведення сільського господарства", яка рахується за померлим ОСОБА_3 (далі ОСОБА_3 ) на підставі державного акта на право постійного користування землею від 15.05.1995. Крім того, вказаним рішенням визнано таким, що втратив чинність державний акт на право постійного користування землею від 15.05.1995, а земельну ділянку площею 25,50 га вирішено повернуто до земель запасу Ковалівської сільської ради.
У зв`язку з прийняттям вищезазначеного рішення та враховуючи вільність земельної ділянки площею 25,50 га від прав інших осіб, 31.08.2020 позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га, за кадастровим номером 0523088300:01:001:0397, розташованої в межах відповідних земель, що раніше перебували у постійному користуванні ОСОБА_3 . Не отримавши відповідь у місячний строк, 02.10.2020 позивач уклав договір із землевпорядною організацією на розроблення проєкту землеустрою, про що було повідомлено відповідача.
Втім, 19.10.2020 відповідач прийняв рішення за № 1556 "Про визнання рішення 59 сесії І скликання Ковалівської сільської ради від 27.08.2020 № 1409 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою" таким, що втратило чинність". Рішення мотивоване тим, що громадянка ОСОБА_2 (далі ОСОБА_2 ) є спадкоємицею померлого ОСОБА_3 та має намір успадкувати земельну ділянку загальною площею 25,50 га, яка належала останньому на підставі державного акта на право постійного користування землею від 15.05.1995.
Крім того, 19.10.2020 відповідач прийняв рішення № 1668 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадян", яким позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Свою відмову відповідач обґрунтував тим, що місце розташування об`єкта не відповідає вимогам законів, а саме зазначена на графічному матеріалі земельна ділянка не є вільною, оскільки на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ВН № 000007 від 15.05.1995 бажана для заявника земельна ділянка перебуває у постійному користуванні іншої особи.
02.12.2020 позивач отримав рішення державного кадастрового реєстратора відділу у Немирівському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області за № РВ-0501908422020 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру. Надану відмову кадастровий реєстратор пояснив тим, що відповідно до картографічних матеріалів земельна ділянка перебуває в постійному користуванні ОСОБА_3 . Окрім того, кадастровий реєстратор зауважив, що рішенням 62 сесії І скликання Ковалівської сільської ради від 19.10.2020 № 1668 позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою.
Відтак позивач зазначає, що оскаржуване рішення від 19.10.2020 № 1556 "Про визнання рішення 59 сесії І скликання Ковалівської сільської ради від 27.08.2020 № 1409 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою" таким, що втратило чинність" порушує його права та законні інтереси, не відповідає вимогам законів України, прийняте з перевищенням органом місцевого самоврядування своїх повноважень, а тому підлягає скасуванню в судовому порядку.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 16.02.2021, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2021, у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 відмовлено на підставі положень п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України.
Постановляючи вказане рішення, суд дійшов висновку, що заявлений позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Суд зазначив, що оскаржуване рішення Ковалівської сільської ради від 19.10.2020 № 1556 за своєю правовою природою є рішенням майнового характеру, оскільки передбачає скасування (визнання таким, що втратило чинність) рішення про припинення права особи на постійне користування земельною ділянкою. Таке рішення водночас як відновлює права ОСОБА_2 та надає їй можливість успадкувати відповідну земельну ділянку, так і порушує права позивача ОСОБА_1 , оскільки, навпаки, перешкоджає йому у можливості реалізувати своє право на безоплатну приватизацію землі комунальної власності. В будь-якому разі, скасування у судовому порядку вказаного рішення безпосередньо впливає на майнові права та інтереси позивача та третьої особи ОСОБА_2 . Відтак, виходячи з обставин справи, суд приходить до переконання, що у даному випадку існує спір про право, який не може розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Постановою Верховного Суду від 09.02.2022 скасовано ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 16.02.2021 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2021, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. При цьому Верховний Суд зазначив, що виходячи із суті спірних правовідносин та предмету позову спір між сторонами підпадає під ознаки публічно-правового спору.
22.02.2022 матеріали справи № 120/1109/21-а повернулась до Вінницького окружного адміністративного суду.
Ухвалою суду від 09.03.2022 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою до участі у справі третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено ОСОБА_2 . Відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву. Третій особі встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання пояснень щодо позову.
Як видно з матеріалів справи, поштове відправлення № 2100107672186 разом з ухвалою суду від 09.03.2022, що були надіслані за місцезнаходженням відповідача, повернуто до суду підприємством поштового зв`язку без виконання та з відміткою "адресат за вказаною адресою відсутній".
Ухвалою суду від 18.05.2022 в порядку процесуального правонаступництва замінено Ковалівську сільську раду на її правонаступника Немирівську міську раду. Крім того, цією ухвалою відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву з дотриманням вимог, передбачених ст. 162 КАС України.
Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 2100107786270 копію ухвали суду від 18.05.2022 разом з позовною заявою та доданими до неї документами вручено відповідачу 01.06.2022.
Проте, як у наданий судом строк, так і станом на дату постановлення цього рішення до суду не надходив відзив на позовну заяву.
Крім того, не надходили до суду письмові пояснення третьої особи щодо позову, хоча в силу положень ч. 11 ст. 126 КАС України третя особа вважається такою, що повідомлена про судовий розгляд цієї справи.
Відтак керуючись ч. 6 ст. 162 КАС України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до ст. 12 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Частинами першою, другою статті 26 вказаного Закону визначено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
Водночас законних підстав для зупинення провадження у справі не встановлено.
З огляду на викладене суд доходить висновку про відсутність правових перешкод для вирішення справи по суті.
Вивчивши матеріали справи в їх сукупності, оцінивши наведені позивачем доводи, суд встановив таке.
27.08.2020 на 59 сесії І скликання Ковалівської сільської ради прийнято рішення за № 1409 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою", яким припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 25,50 га з цільовим призначенням "для ведення сільського господарства", яка рахується за померлим ОСОБА_3 на підставі державного акта на право постійного користування землею від 15.05.1995. Крім того, вказаним рішенням визнано таким, що втратив чинність державний акт на право постійного користування землею від 15.05.1995, а земельну ділянку площею 25,50 га вирішено повернуто до земель запасу Ковалівської сільської ради.
31.08.2020 позивач звернувся до Ковалівської сільської ради з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га, за кадастровим номером 0523088300:01:001:0397, розташованої в межах відповідних земель, що раніше перебували у постійному користуванні ОСОБА_3 .
Не отримавши відповідь у місячний строк, 02.10.2020 позивач уклав договір із землевпорядною організацією на розроблення проєкту землеустрою, про що було повідомлено Ковалівську сільську раду.
19.10.2020 Ковалівська сільська рада прийняла рішення за № 1556 "Про визнання рішення 59 сесії І скликання Ковалівської сільської ради від 27.08.2020 № 1409 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою" таким, що втратило чинність". Рішення мотивоване тим, що громадянка ОСОБА_2 є спадкоємицею померлого ОСОБА_3 та має намір успадкувати земельну ділянку загальною площею 25,50 га, яка належала останньому на підставі державного акта на право постійного користування землею від 15.05.1995.
Крім того, 19.10.2020 Ковалівська сільська рада прийняла рішення № 1668 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадян", яким позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою у зв`язку тим, що місце розташування об`єкта не відповідає вимогам законів, а саме зазначена на графічному матеріалі земельна ділянка не є вільною, оскільки на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ВН № 000007 від 15.05.1995 бажана для заявника земельна ділянка перебуває у постійному користуванні іншої особи.
02.12.2020 позивач отримав рішення державного кадастрового реєстратора відділу у Немирівському районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області за № РВ-0501908422020 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, оскільки відповідно до картографічних матеріалів земельна ділянка перебуває в постійному користуванні ОСОБА_3 . Крім того, кадастровий реєстратор зауважив, що рішенням 62 сесії І скликання Ковалівської сільської ради від 19.10.2020 № 1668 позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою.
Вважаючи протиправним рішення відповідача від 19.10.2020 № 1556 "Про визнання рішення 59 сесії І скликання Ковалівської сільської ради від 27.08.2020 № 1409 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою" таким, що втратило чинність", позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вдаючись до оцінки спірних правовідносин та встановлених під час розгляду справи обставин, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.
Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі Закон № 280/97-ВР).
Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
За приписами частин першої-другої статті 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень, які приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу, крім випадків, передбачених цим Законом.
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (ч. 10 ст. 59 Закон № 280/97-ВР).
Аналіз наведених положень Закону № 280/97-ВР дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавець закріпив право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає з конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов`язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб`єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну чи скасування.
Водночас у статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.
Цей принцип знайшов своє відображення й у статті 74 Закону № 280/97-ВР, згідно з якою органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.
Конституційний Суд України у рішенні № 7-рп/2009 від 16.04.2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.
За змістом пункту 4 Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2009 від 16.04.2009 органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.
Отже, ключовим моментом у контексті можливості скасування власного попереднього акту є визначення того, яким за своєю правовою природою є відповідний акт нормативним чи ненормативним.
Відповідно до пунктів 18-19 статті 4 КАС України нормативно-правовий акт акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
Індивідуальний акт акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк
Визначальною особливістю нормативного акта є його спрямованість на врегулювання відносин множинної кількості суб`єктів відповідних правовідносин двох чи більше учасників певного виду відносин. Тобто об`єктом правового регулювання є встановлення загальних правил поведінки між декількома суб`єктами, що беруть на себе права чи обов`язки, що призводить до виникнення, зміни чи припинення відповідних правовідносин. Адресата юридичних приписів нормативного акта неможливо чітко ідентифікувати, оскільки ним потенційно може бути кожна особа, що зацікавлена у реалізації свого суб`єктивного права або охоронюваного законом інтересу.
Разом з тим ненормативні акти мають своїм предметом вплив на чітко визначеного суб`єкта права, якому надаються певні права або на якого покладається певні обов`язки. І об`єктом правового регулювання тут виступає потреба закріплення певної суб`єктивної волі щодо конкретної особи, що зумовлює виникнення певних змін у правовому статусі цієї особи. Тож адресат юридичних приписів ненормативного акта завжди чітко визначений, і залежно від обставин, ініціатором його видання може бути як адресат, так і орган, який приймає відповідний акт.
Тобто співвідношення між нормативними актами та ненормативними визначається, зважаючи на мету їхнього видання: ненормативний акт є актом реалізації норм права, який видається тільки задля розв`язання певної ситуації за індивідуально-визначених обставин та умов, тоді як нормативні акти містять приписи права, що стосуються прав та інтересів невизначеного кола суб`єктів, і яке реалізуються без темпоральних обмежень.
Аналізуючи рішення 59 сесії І скликання Ковалівської сільської ради від 27.08.2020 № 1409 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою" суд доходить до висновку, що таке рішення сільської ради є ненормативним актом одноразового застосування, а тому вичерпало свою дію фактом його виконання, оскільки адресатом відповідного рішення є чітко визначений суб`єкт, а таким рішенням було припинено право постійного користування на земельну ділянку та прийнято її до складу земель запасу комунальної власності.
У зв`язку з реалізацією такого рішення виникли права та обов`язки в органу місцевого самоврядування, який прийняв відповідний індивідуальний акт, тобто у Ковалівської сільської ради.
За приписами пункту 6 Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2009 від 16.04.2009 ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.
Аналіз наведених положень свідчить про можливість скасування органом місцевого самоврядування власного рішення, у той же час реалізація зазначених повноважень можлива у разі дотримання сукупності умов, зокрема: 1) відсутність факту виконання рішення, що скасовується; 2) відсутність факту виникнення правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів або ж відсутність заперечень суб`єктів правовідносин щодо їх зміни чи припинення у разі виникнення таких правовідносин.
Судом встановлено, що 27.08.2020 на 59 сесії І скликання Ковалівської сільської ради прийнято рішення за № 1409 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою", яким припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 25,50 га з цільовим призначенням "для ведення сільського господарства", яка рахується за померлим ОСОБА_3 на підставі державного акта на право постійного користування землею від 15.05.1995.
Крім того, вказаним рішенням визнано таким, що втратив чинність державний акт на право постійного користування землею від 15.05.1995, а земельну ділянку площею 25,50 га вирішено повернуто до земель запасу Ковалівської сільської ради.
У зв`язку з прийняттям вищезазначеного рішення та враховуючи вільність земельної ділянки площею 25,50 га від прав інших осіб , 31.08.2020 позивач звернувся до Ковалівської сільської ради з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га, за кадастровим номером 0523088300:01:001:0397, розташованої в межах відповідних земель, що раніше перебували у постійному користуванні ОСОБА_3 .
Не отримавши відповідь у місячний строк, 02.10.2020 позивач уклав договір із землевпорядною організацією на розроблення проєкту землеустрою, про що було повідомлено відповідача.
Відтак суд зазначає, що у зв`язку з прийняттям органом місцевого самоврядування рішення на 59 сесії І скликання Ковалівської сільської ради від 27.08.2020 № 1409 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою", яким припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 25,50 га з цільовим призначенням "для ведення сільського господарства", яка рахується за померлим ОСОБА_3 , у зацікавлених осіб, які бажають отримати вказану земельну ділянку у власність, у тому числі у позивача, виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних та охоронюваних законом інтересів, і вони, як суб`єкти цих правовідносин, не надавали згоди на їх зміну чи припинення.
В цьому контексті слушною до застосування є правова позиція, викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 521/17710/15-а, від 22.01.2019 у справі № 371/957/16-а та від 13.03.2019 у справі № 542/1197/15-а.
З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що рішення 59 сесії І скликання Ковалівської сільської ради від 27.08.2020 № 1409 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою" є ненормативним правовим актом одноразового застосування, таке рішення вичерпало свою дію фактом його виконання, а тому не могло бути у подальшому скасоване самим органом місцевого самоврядування.
Отже, рішення 62 сесії І скликання Ковалівської сільської ради від 19.10.2020 № 1556 "Про визнання рішення 59 сесії І скликання Ковалівської сільської ради від 27.08.2020 № 1409 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою" таким, що втратило чинність" є таким, що прийняте сільською радою не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з ч. 3 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ, Суд).
Так, у справі "Рисовський проти України", № 29979/04, рішення від 20 жовтня 2011 року, пункти 70, 71, Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58).
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74).
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див. зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В силу приписів ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до п. 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Перевіривши доводи позивача, оцінивши надані ним докази на підтримку заявлених позовних вимог, враховуючи факт неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов, суд приходить до переконання, що адміністративний позов належить задовольнити.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судові витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 908,00 грн належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у цій справі, суд виходить з таких міркувань.
Відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
В силу вимог ч. 5 ст. 143 КАС України у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;
3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Додаткове рішення або ухвала про відмову у прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені (ч. 5 ст. 252 КАС України).
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI (далі Закон № 5076-VI).
Так, відповідно до ст. 1 цього Закону:
договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);
інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);
представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).
Згідно з положеннями ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Частинами другою-третьою статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
Водночас в силу вимог ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє дійти висновку, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги.
Судом встановлено, що між позивачем ОСОБА_1 (далі Клієнт) та адвокатом Браславцем Я.Ю. (далі Адвокат) укладено Договір про надання правової допомоги № 12/20/12-а від 22.12.2020 (далі Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе виконання обов`язків з надання правової допомоги в частині консультування, підготовки необхідних документів та представництва інтересів Клієнта щодо питань, пов`язаних з отриманням Клієнтом дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами села Сподахи Немирівського району Вінницької області.
Згідно з п. 2.1 Договору Адвокат на підставі звернення Клієнта, приймає на себе зобов`язання з надання наступної правової допомоги:
а) представляти інтереси на підприємствах, установах та організаціях незалежно від підпорядкування та форм власності, у правоохоронних органах, в архівних установах, у центрах надання адміністративних послуг, у нотаріальних конторах, органах державної податкової служби, в органах державної статистики України, Пенсійному фонді України та його регіональних відділеннях, у банківських установах, з правом узгодження та вирішення всіх питань, відкриттям банківських рахунків, подання та підпису необхідних документів, заяв, скарг, клопотань, отримання виписаних або оформлених документів, рішень, дозволів, актів, повторних документів та дублікатів документів, довідок тощо;
б) захищати права і свободи, представляти його інтереси в усіх судах України.
За приписами Розділу 3 "Гонорар та витрати" Договору винагорода за надання послуг гонорар Адвоката сплачується в гривнях та складається з фіксованої плати, розмір якої визначається за згодою Сторін та сплачується Клієнтом.
Сторони погодили, що гонорар Адвоката за послуги, які надані Клієнту за предметом договору складається з вартості послуг, які узгоджені Сторонами та зазначені в Додатку № 1 до цього договору. При цьому Сторони визначили та погоджуються, що вартість однієї години Адвоката становить 500,00 грн (п`ятсот гривень 00 коп.).
Сторони погодили, що Клієнт погоджується сплатити Адвокату 100% обумовленої суми гонорару впродовж 3 робочих днів з моменту підписання Додатку № 1 до цього Договору.
На виконання умов Договору Сторони підписали Додаток № 1 від 22.12.2020 до Договору про надання правової допомоги від 22.12.2020 № 12/20/12-а.
Пунктами 1-2 вказаного Додатку № 1 передбачено, що Сторони погодили, що Гонорар Адвоката за договором про надання правової допомоги від 22.12.2020 № 12/20/12-а, укладеного між Сторонами становить 9000,00 грн (дев`ять тисяч гривень 00 коп.).
Сторони погодили, що Гонорар Адвоката сформовано за такий перелік послуг:
1) зустріч, консультація Клієнта 1 год (500,00 грн);
2) ознайомлення з документами Клієнта 2 год (1000,00 грн);
3) вивчення нормативної бази, що регулює вирішення питання Клієнта 6 год (3000,00 грн);
4) узгодження правової позиції з Клієнтом 2 год (1000,00 грн);
5) підготовка позовної заяви та подання її до суду 7 год (3500,00 грн).
Загальна вартість послуг склала 9000,00 грн відповідно до Договору про надання правової допомоги від 22.12.2020 № 12/20/12-а.
Оплата Клієнтом гонорару Адвокату за надання правової допомоги по Договору від № 12/20/12-а від 22.12.2020 у сумі 9000,00 грн підтверджується квитанцією № 12/20/12-а/1 від 22.12.2020.
Таким чином, витрати позивача в розмірі 9000,00 грн на професійну правничу допомогу дійсно мали місце та підтверджуються належними, допустимим і достовірними доказами.
Водночас обов`язок доведення неспівмірності цих витрат закон покладає на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, тобто у даному випадку на відповідача.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказам і доводам, що наводяться сторонами у справі. Суд не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам судочинства. Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони. Саме інша сторона зобов`язана довести неспівмірність заявлених опонентом витрат.
З огляду на викладене та беручи до уваги відсутність клопотання відповідача про зменшення витрат позивача на правничу допомогу та обґрунтованих заперечень відповідача щодо розміру таких витрат, суд доходить висновку, що витрати позивача на правничу допомогу не можуть бути зменшені за ініціативою суду та підлягають відшкодуванню в повному обсязі.
Отже, за результатами розгляду цієї справи на користь позивача належить стягнути витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 9000,00 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 908,000 грн, а всього 9908,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 134, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення 62 сесії І скликання Ковалівської сільської ради Немирівського району Вінницької області від 19 жовтня 2020 року № 1556 "Про визнання рішення 59 сесії І скликання Ковалівської сільської ради від 27 серпня 2020 року № 1409 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою" таким, що втратило чинність".
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9000,00 грн , а всього 9908,00 грн (дев`ять тисяч дев`ятсот вісім гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Немирівської міської ради.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Інформація про учасників справи:
1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 );
2) представник позивача: адвокат Браславець Ян Юрійович (ордер АВ № 1010673, адреса для листування: 1-й провулок Руданського, 18, м. Вінниця, 21010);
3) відповідач: Немирівська міська рада (код ЄДРПОУ 03772619, місцезнаходження: вул. Соборна, 26, м. Немирів, Вінницька область, 22800);
4) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 (місце проживання: с. Сподахи, Немирівський район, Вінницька область, 22812).
Повне судове рішення складено 21.06.2022.
Суддя Сало Павло Ігорович
