ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 травня 2022 року
м. Київ
справа № 160/9717/21
адміністративне провадження № К/9901/47648/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Шарапи В.М.,
розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОЗЕРНА ПЛОЩА»
до Дніпропетровської обласної державної адміністрації,
треті особи: Управління культури, туризму, національностей і релігій Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради
про визнання протиправним та скасування розпорядження
за касаційною скаргою Дніпропетровської обласної державної адміністрації
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у складі судді Голобутовського Р.З. від 26 серпня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Чепурнова Д.В., Сафронової С.В., Мельника В.В. від 23 листопада 2021 року,
У С Т А Н О В И В :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У червні 2021 року товариство з обмеженою відповідальністю «ОЗЕРНА ПЛОЩА» (далі - ТОВ «ОЗЕРНА ПЛОЩА», позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Дніпропетровської обласної державної адміністрації (далі - Дніпропетровська ОДА, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Управління культури, туризму, національностей і релігій Дніпропетровської обласної державної адміністрації (далі - Управління культури, третя особа), у якій просить визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Дніпропетровської ОДА від 12 квітня 1996 року № 158-р «Про затвердження Переліку пам`яток архітектури та містобудування місцевого значення Дніпропетровської області» у частині включення в додаток до вказаного розпорядження об`єкту нерухомості, що розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Шмідта, буд. 17 (адреса після перейменування: м. Дніпро, пр. Пушкіна, буд. 4), охоронний номер 114.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване розпорядження є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки прийнято органом, який не мав повноважень на його прийняття, оскільки, на думку позивача, затвердження пам`яток історії та культури місцевого значення було віднесено законом до повноважень виконавчих комітетів обласних, міських рад народних депутатів, а не державних адміністрацій, таким чином у Дніпропетровської ОДА були відсутні повноваження на прийняття спірного розпорядження.
3. Позивач також вказав, що Український спеціальний науково-реставраційний проектний інститут «Укрпроектреставрація» не є визначеним законодавством органом, уповноваженим складати переліки виявлених пам`яток історії та культури. Зауважує, що будівля, розташована по вул. Шмідта, 17 у м. Дніпро (після перейменування: пр. Пушкіна, буд. 4, м. Дніпро) не занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, що підтверджується інформацією з офіційного вебсайту Міністерства культури України, тому, на думку позивача, відсутні підстави вважати, що цей об`єкт нерухомості належить до об`єктів культурної спадщини чи є пам`яткою культурної спадщини у розумінні Закону України «Про охорону культурної спадщини».
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
4. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2021 року, позов задоволено.
5. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відносно будівлі по вул. Шмідта, 17 у м. Дніпро у встановленому порядку не проводилося обстеження (дослідження) на предмет визначення її історичної, наукової, художньої або іншої культурної цінності, з фіксацією цього та вивченням виявленого, також не складалося повного переліку державної облікової документації, за якою б визначалась приналежність об`єкта до відповідного виду та категорії пам`ятки історії та культури (облікових карток, паспортів, карток негативних та обмірних фондів, актів технічного стану пам`яток, інвентарних описів цінних фрагментів фасадів та інтер`єрів пам`яток, карт-схем розташування пам`яток, історико-архітектурних опорних планів, планів зон охорони, фотодокументації, обмірних креслень, графічних замальовок, наукових звітів про проведення дослідних і ремонтно-реставраційних робіт на пам`ятках, тощо), а тому у голови Дніпропетровської ОДА станом на 12 квітня 1996 року не було правових підстав та повноважень на включення до Переліку (Списків) пам`яток архітектури та містобудування місцевого значення Дніпропетровської області будівлі 17 по вул. Шмідта у м. Дніпро.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
6. Не погоджуючись із рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2021 року та постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2021 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Дніпропетровська ОДА звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
7. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення статей 8 та 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та пунктів 2, 3, 30 Указу Президента України «Про Положення про місцеву державну адміністрацію» від 14 квітня 1992 року № 252 (що була чинною на момент прийняття спірного розпорядження; далі - Положення № 252), у зв`язку із чим, на думку скаржника, суди дійшли неправильного висновку про відсутність у відповідача повноважень щодо віднесення об`єкту до культурної спадщини місцевого значення та про наявність порушень вимог закону при її реєстрації.
8. Крім того, скаржник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, у зв`язку із чим суди, як вважає скаржник, необґрунтовано віднесли справу № 160/9717/21 до справ незначної складності та здійснювали її розгляд у письмовому провадженні. На цій підставі Дніпропетровська ОДА стверджує, що справа, спір у якій виник у зв`язку із необхідністю збереження та захисту об`єктів культурної спадщини, не може відноситися до категорії справ незначної складності.
9. Також скаржник зазначає, що справа № 160/9717/21 становить значний суспільний інтерес з огляду на те, що спір у цій справі стосується безпосередньо захисту історичної пам`ятки у м. Дніпро.
10. Від ТОВ «ОЗЕРНА ПЛОЩА» надійшов відзив на касаційну скаргу Дніпропетровської ОДА, в якому наголошується на законності та обґрунтованості рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки, на думку позивача, суди дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для віднесення будівлі 17 по вул. Шмідта у м. Дніпро до пам`яток архітектури та містобудування місцевого значення Дніпропетровської області.
11. Позивач також наголошує, що законодавством, чинним на момент прийняття спірного розпорядження, а саме Законом України «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», Положення № 252, не було передбачено для обласних, місцевих державних адміністрацій повноважень щодо виявлення та затвердження переліків пам`яток історії та культури.
12. З огляду на зазначене, представник ТОВ «ОЗЕРНА ПЛОЩА» просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
13. Касаційну скаргу подано до суду 21 грудня 2021 року.
14. Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 160/9717/21, витребувано матеріали адміністративної справи та встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу Дніпропетровської ОДА.
15. Учасники справи письмових клопотань до суду касаційної інстанції не заявляли.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
16. Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів установлено, що ТОВ «ОЗЕРНА ПЛОЩА» (код ЄДРПОУ 41826171) зареєстровано як юридична особа 22 грудня 2017 року.
17. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна ТОВ «ОЗЕРНА ПЛОЩА» на праві власності належить адміністративно-побутовий корпус з підвалом літ. А-3, А[1]-1,а, а [1]-3037 кв. м; тунель літ. а-1-74 кв. м; прохідна літ. Б-1, Б[1]-1, б-б[4]-128,8 кв. м, механічна майстерня, котельна, димова труба, магазин, відділ кадрів літ. В-1; В[1]-2, в-450,2 кв. м; головний корпус, відділ пляшкомийної машини, будівля приготування розчинів з підвалом та надбудовами літ. Г-2, г, г-1, г[4], г[5], склад готової продукції літ. Г[1]-2, Г[2]-2, г[1]-г[3], будівля спиртосховища літ. Г[3]-1-Г[5]-1-5628,7 кв. м; побутові приміщення шоферів, гараж з прибудовою літ. Д-2, Д[1]-1, Д[2]-1, д, д[1]-429,6 кв. м; посудний цех літ. Е-2, е-1, е[1]-е[6]-1111,5 кв. м; галерея літ. е-1-16, 02 кв. м; трансформаторний кіоск літ. Є-1-31,9 кв. м; компресорна, літ. Ж-1, ж-126 кв. м; газорозподільний пункт літ. 3-1-16,4 кв. м; навіс літ. И-23 кв. м; навіс літ. 1-34 кв. м; зварювальний збірник літ. ї-23,2 кв. м; склад балонів літ. Й-11 кв. м; убиральня літ. К-1-6 кв. м; огорожа №1-10; резервуар протипожежний № 11 збірник склобоя № 12; бункер склобоя № 13; мощення -І,ІІ, III, який розташований за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпропетровськ (місто Дніпро), пр. Пушкіна, будинок 4.
18. Підставою виникнення права власності у ТОВ «ОЗЕРНА ПЛОЩА» на зазначений об`єкт нерухомого майна є акт приймання-передачі нерухомого майна № 1 від 28 грудня 2017 року. Видавник: ТОВ «Агроцентр Плюс» - ТОВ «ОЗЕРНА ПЛОЩА».
19. З листування ТОВ «ОЗЕРНА ПЛОЩА» з Державним підприємством «Науково-виробнича дослідна агрофірма «Наукова» Національної академії аграрних наук України», позивачу стало відомо про те, що об`єкт нерухомого майна до 2003 року мав адресу: м. Дніпро, вул. Шмідта, буд. 17. Адреса нерухомого майна була змінена відповідно до розпорядження виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 25 березня 2003 року № 299р.
20. 31 травня 2021 року Управлінням культури надано відповідь на адвокатський запит представника позивача, оформлену листом за вих. № 1005/0/161-21, яким повідомлено, що будівля, розташована за адресою: м. Дніпро, вул. Шмідта, 17, є пам`яткою архітектури місцевого значення «Виробниче підприємство», охоронний № 114, взята на державний облік розпорядженням голови Дніпропетровської ОДА від 12 квітня 1996 року № 158-р. Розпорядження голови облдержадміністрації від 12 квітня 1996 року № 158-р прийнято відповідно до владних повноважень, визначених законами та законними актами. Підставою для прийняття зазначеного розпорядження була інвентаризація історичної забудови міста Дніпро (м. Дніпропетровськ до 19 травня 2016 року), яка проводилася базовим науково-дослідним інститутом України «УкрДніпропроектреставрація», який підпорядковувався спеціально уповноваженому на той час органу в сфері охорони культурної спадщини -Держбуду. На теперішній час, на пам`ятку архітектури місцевого значення «Виробниче підприємство» виготовлено облікову документацію. Відповідно до облікової документації (облікова картка), предметом охорони зазначеної пам`ятки є зовнішній об`єм пам`ятки до увінчуючого карнизу.
21. До відповіді долучено розпорядження голови Дніпропетровської ОДА від 12 квітня 1996 року № 158-р «Про затвердження Переліку пам`яток архітектури та містобудування місцевого значення Дніпропетровської області» та додаток до розпорядження, у графі 114 якого зазначено, що до об`єктів пам`яток архітектури та містобудування місцевого значення Дніпропетровської області віднесено Виробниче підприємство за адресою: вул. Шмідта, 17, м. Дніпропетровськ.
22. 8 червня 2021 року Управлінням з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради надано відповідь на адвокатський запит представника позивача, оформлену листом № 8/7-42, якою повідомлено, що згідно з науково-проєктною документацією «Історико-архітектурний опорний план. Визначення меж, режимів використання, режимів регулювання забудови історичних ареалів м. Дніпра», затвердженою рішенням Дніпровської міської ради від 2 вересня 2020 року № 84/60 «Про затвердження проекту внесення змін до генерального плану розвитку м. Дніпра», будівля за адресою: м. Дніпро, пр. Пушкіна, буд. 4 (колишня адреса: м. Дніпропетровськ, вул. Шмідта, буд. 17), а саме: головний корпус, відділ пляшкомийної машини, будівля приготування розчинів з підвалом та надбудовами (літ по плану Г-2), склад готової продукції (літ. по плану Р1-2, Г2-2), будівля спиртосховища (по плану літ. Г3-1, Г4-1, Г5-1), є пам`яткою архітектури та містобудування місцевого значення Дніпропетровської області «Виробниче підприємство», охоронний номер 114, відповідно до розпорядження голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 12 квітня 1996 року № 158-р «Про затвердження Переліку пам`яток архітектури та містобудування місцевого значення Дніпропетровської області». Зазначено, що документація на пам`ятку, складена до 12 квітня 1996 року, в Управлінні відсутня і не передавалась у розпорядження.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
23. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
24. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
25. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
26. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
27. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
28. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2021 року та постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2021 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на таке.
29. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
30. Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
36. Одним із доводів касаційної скарги є порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, у зв`язку із чим суди, на думку скаржника, необґрунтовано віднесли справу № 160/9717/21 до справ незначної складності та здійснювали її розгляд у письмовому провадженні.
37. З цього приводу колегія суддів зазначає таке.
38. Спірні правовідносини у цій справі виникли стосовно визнання протиправним та скасування розпорядження голови Дніпропетровської ОДА від 12 квітня 1996 року № 158-р, яким затверджено Перелік пам`яток архітектури та містобудування місцевого значення Дніпропетровської області у частині, що стосується включення до цього переліку будівлі, яка належить позивачу, тобто фактично спірні правовідносини пов`язані з діяльністю суб`єкта владних повноважень щодо охорони пам`яток історико-культурного призначення.
39. Відповідно до статті 11 Конституції України держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури.
40. Статтями 15 та 41 Конституції України передбачено, що від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституції усі суб`єкти права власності рівні перед законом Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
41. Частинами четвертою та п`ятою статті 54 Конституції України передбачено, що культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.
42. Згідно з положеннями статті 66 Основного Закону України кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
43. Законом України № 165-V (165-16) від 20 вересня 2006 року ратифіковано Конвенцію про охорону архітектурної спадщини Європи від 3 жовтня 1985 року, відповідно до статті 3 якої кожна Сторона зобов`язується: 1. вживати правових заходів для охорони архітектурної спадщини; 2. за допомогою таких заходів і діючих в кожній державі або кожному регіоні процедур, забезпечити охорону пам`яток, архітектурних ансамблів та визначних місць.
44. Статтею 4 цієї Конвенції визначено, що кожна Сторона зобов`язується, зокрема запровадити відповідні контрольні і дозвільні процедури, необхідні для правової охорони об`єктів архітектурної спадщини.
Законодавство держав-учасниць має передбачати вимоги щодо подання до відповідного компетентного органу, що стосується архітектурного ансамблю або будь-якої його частини чи визначного місця і передбачає: спорудження нових будівель; значну зміну вигляду, яка переінакшує характеристики будівель або визначних місць.
45. Відповідно до статті 9 зазначеної Конвенції кожна Сторона зобов`язується забезпечити, щоб відповідний компетентний орган належним чином реагував на порушення законодавства про охорону архітектурної спадщини. У відповідних випадках він може зобов`язати правопорушника зруйнувати новоспоруджену будівлю, якщо вона не відповідає встановленим вимогам, або реставрувати об`єкт спадщини, що охороняється, до його первісного вигляду.
46. Згідно зі статтею 10 Конвенції кожна Сторона зобов`язується прийняти комплексну політику збереження архітектурної спадщини, яка передбачає охорону архітектурної спадщини як одну з головних цілей планування забудови міської та сільської території, а також забезпечує врахування цієї вимоги на всіх етапах розробки планів розвитку територій та виконання процедур видання дозволів на проведення робіт.
47. Відповідно до статті 13 Конвенції з метою сприяння здійсненню такої політики кожна Сторона зобов`язується розвивати в межах своєї політичної і адміністративної системи ефективне співробітництво на всіх рівнях між органами, що займаються питаннями збереження спадщини, культури, довкілля і загального планування.
48. Відповідно до статті 1 Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи від 3 жовтня 1985 року для цілей цієї Конвенції вираз «архітектурна спадщина» включає такі нерухомі об`єкти: 1. пам`ятки: усі будівлі та споруди, що мають непересічне історичне, археологічне, мистецьке, наукове, соціальне або технічне значення, включаючи усі особливості їхнього технічного виконання та оздоблення; 2. архітектурні ансамблі: однорідні групи міських або сільських будівель, що мають непересічне історичне, археологічне, мистецьке, наукове, соціальне або технічне значення і характеризуються спільністю чітких територіальних ознак; 3. визначні місця: створені спільно людиною та природою частково забудовані ділянки, які мають чітко визначені характерні і однорідні риси, характеризуються спільністю чітких територіальних ознак і мають непересічне історичне, археологічне, мистецьке, наукове, соціальне або технічне значення.
49. Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулюються Законом України «Про охорону культурної спадщини». Охорона об`єктів культурної спадщини визнається одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
50. Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини; охорона культурної спадщини -- система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини.
51. Отже, з огляду на вищезазначені правові приписи, держава в особі її органів зобов`язана забезпечувати на своїй території охорону об`єктів культурної та історичної спадщини, вживати заходів для здійснення обліку таких об`єктів, запобіганню руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечувати їх захист, збереження та утримання, що, головним чином, спрямовано на захист суспільного (публічного) інтересу.
52. Як зазначив Конституційний Суд України в рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. Одним із проявів верховенства права, як підкреслюється у підпункті 4.1 цього рішення, є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Усі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
53. При цьому поняття «державний інтерес», в основі якого, як правило, знаходяться суспільні (публічні) інтереси, у сталій практиці Верховного Суду є оціночним поняттям, що охоплює широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються однозначній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення з позовом, апеляційною або касаційною скаргою; надмірна формалізація поняття «інтереси держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень суб`єкта владних повноважень там, де це дійсно потрібно (питань охорони земель, безпеки довкілля, благоустрою населених пунктів, розпорядження комунальною та державною власністю, запобігання виникнення техногенних катастроф тощо).
54. У судовій практиці, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 826/12524/18, від 25 лютого 2021 року у справі № 522/8120/16-а, від 24 травня 2021 року у справі № 640/4482/20, від 22 жовтня 2021 року у справі № 160/7922/20 та від 7 грудня 2021 року у справі № 380/142/20, сформулювалась стала правова позиція, відповідно до якої спори у сфері охорони культурної та історичної спадщини відносяться до спорів, які стосуються переважно захисту суспільного (публічного) інтересу.
При цьому, у цих сферах обов`язковим є врахування суб`єктами владних повноважень під час прийняття публічно-управлінських рішень суспільного (публічного) інтересу, якому, у випадку прямої конкуренції, за загальним правилом, має поступатися приватний інтерес (право власності, право на зайняття підприємницькою діяльністю та ін.) та забезпечення необхідного балансу між суспільним (публічним) та приватним інтересами. Така позиція, зокрема, ґрунтується на конституційних положеннях, а саме: права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3); земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу (частина перша статті 13); власність зобов`язує (частина третя статті 13), земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 14), забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави (стаття 16); захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу (частина перша статті 17). Зазначена позиція також пов`язана з принципом необхідності поєднання інтересів власників та інших осіб, що мають гарантоване право використовувати власність та інші майнові та немайнові активи у своїх інтересах, з безумовною необхідністю поважати інтереси всього суспільства.
55. З огляду на вищезазначене, колегія суддів доходить висновку, що спірні правовідносини у цій справі стосуються захисту суспільного (публічного) інтересу у сфері охорони пам`яток культури місцевого значення.
56. Окрім того, зважаючи на правову природу спірного розпорядження голови Дніпропетровської ОДА від 12 квітня 1996 року № 158-р «Про затвердження Переліку пам`яток архітектури та містобудування місцевого значення Дніпропетровської області», колегія суддів вважає, що у цій справі позивачем оскаржується акт, який відповідає ознакам нормативно-правового, виходячи з наступного.
57. У статті 4 КАС України визначено терміни «нормативно-правовий акт» та «індивідуальний акт»:
- нормативно-правовий акт -- акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування;
- індивідуальний акт -- акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
58. Тому, перевіряючи законність рішення суб`єкта владних повноважень, прийнятого на виконання своїх управлінських функцій, судам з метою уникнення істотних порушень норм процесуального права необхідно розмежовувати поняття «нормативно-правовий акт» та «індивідуальний акт».
59. Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 183/6195/17(2-а/183/251/17), від 21 грудня 2019 року у справі №826/14366/15, від 9 квітня 2020 року у справі № 807/150/16, від 20 травня 2020 року у справі № 310/6300/16-а(2-а/310/12/17), від 26 травня 2020 року у справі № 826/17586/16 та від 31 травня 2021 року у справі № 826/16053/16.
60. Згідно з пунктом 3 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 (із змінами та доповненнями) на державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, прийняті уповноваженими на це суб`єктами нормотворення в електронній (через систему електронної взаємодії органів виконавчої влади) або паперовій формі в порядку, визначеному Мін`юстом, що містять норми права, мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами «Для службового користування», «Особливої важливості», «Цілком таємно», «Таємно» та іншими, а також прийняті в порядку експерименту.
61. У Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року № 34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 15 травня 2013 року № 883/5) визначено, що нормативно-правовий акт -- офіційний документ, прийнятий уповноваженим на це суб`єктом нормотворення у визначеній законом формі та порядку, який встановлює норми права для неозначеного кола осіб і розрахований на неодноразове застосування.
62. Отже, до нормативно-правових актів відносяться прийняті уповноваженими органами акти, які встановлюють, змінюють норми права, носять загальний чи локальний характер, розраховані на невизначене коло осіб та застосовуються неодноразово.
63. Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2019 року у справі № 826/14366/15, від 9 квітня 2020 року у справі № 807/150/16, від 9 грудня 2020 року у справі № 813/746/18, від 24 червня 2021 року у справі № 560/3160/20 та від 1 лютого 2022 року у справі № 160/1936/21.
64. Ненормативним (індивідуальним) правовим актам притаманні наступні ознаки: а) спрямовуються на врегулювання конкретних (одиничних) актів соціальної поведінки; б) поширюються лише на персонально визначених суб`єктів; в) містять індивідуальні приписи (веління, дозволи), розраховані на врегулювання лише окремої, конкретної життєвої ситуації, тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією; г) не передбачають повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів; д) не мають зворотної дії в часі.
65. Аналогічна правова позиція щодо визначення поняття нормативно-правового акта викладена у рішеннях Конституційного Суду України від 27 грудня 2001 року № 20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини), 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі про скасування актів органів місцевого самоврядування (пункт 4 мотивувальної частини).
66. Крім того, в абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».
67. У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 зазначено, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.
68. Колегія суддів також зазначає, що варто розуміти «дух» КАС України стосовно підходів до розгляду справ щодо законності актів, які містять положення, що відповідають основним критеріям «норми права»: 1) суттєвий та 2) довготривалий вплив на суспільно-управлінські відносини.
69. На час прийняття спірного розпорядження правовідносини у сфері охорони пам`яток історії та культури, у тому числі місцевого значення, регулювались Законом УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури».
70. Відповідно до частини першої статті 8 цього Закону виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів у межах прав, наданих законом, забезпечують виявлення, облік, охорону і використання пам`яток історії та культури, що знаходяться на території Ради, залучають громадськість до проведення заходів по охороні, використанню і пропаганді цих пам`яток, організують шефство підприємств, установ, організацій над ними, забезпечують додержання законодавства про охорону і використання пам`яток історії та культури.
Виконавчі комітети обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів затверджують переліки пам`яток історії та культури місцевого значення (стаття 17), встановлюють зони їх охорони (стаття 29), а також вирішують інші питання в галузі охорони і використання пам`яток історії та культури.
71. На час прийняття спірного розпорядження повноваження державних обласних адміністрацій, голів цих адміністрацій визначались Положення про обласну, Київську, Севастопольську міську державну адміністрацію, затверджену Указом Президента України від 21 серпня 1995 року № 760/95, пунктом 9 якого визначалось, що головам державної адміністрації підпорядковуються з питань здійснення делегованих повноважень державної виконавчої влади голови та очолювані ним виконавчі комітети сільських, селищних, районних у містах (там, де вони створені), міських Рад.
72. Частиною першою статті 46 Конституційного договору між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України (чинного на час прийняття спірного розпорядження) визначалось, що органами державної виконавчої влади в областях, містах Києві та Севастополі (як містах загальнодержавного значення) і районах (крім районів у містах, за винятком міст Києва та Севастополя) є відповідно обласні, Київська та Севастопольська міські, районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, які очолюють голови цих адміністрацій.
73. Крім того, згідно з частиною першою статті 16 Закону УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» (чинному на час прийняття спірного розпорядження) пам`ятки історії та культури, незалежно від того, в чиїй власності вони перебувають, підлягають державному облікові.
74. Частиною першою статті 17 цього Закону передбачено, що з метою організації обліку і охорони пам`яток історії та культури нерухомі пам`ятки поділяються на пам`ятки загальносоюзного, республіканського і місцевого значення.
75. Згідно з пунктом 6 Положення про обласну, Київську, Севастопольську міську державну адміністрацію, затвердженого Указом Президента України від 21 серпня 1995 року № 760/95, голова державної адміністрації очолює відповідно обласну, Київську, Севастопольську міську державну адміністрацію, здійснює керівництво її діяльністю, несе персональну відповідальність за виконання покладених на державну адміністрацію завдань і здійснення нею своїх функцій.
76. Пунктом 24 цього Положення визначено, що голова державної адміністрації в межах повноважень на основі та на виконання законодавства видає розпорядження, організовує та контролює їх виконання.
Розпорядження голови державної адміністрації є обов`язковими для виконання на відповідній території підприємствами, установами, організаціями та громадянами.
Розпорядження голови державної адміністрації, які стосуються прав та інтересів громадян або мають загальний характер, доводяться до загального відома через засоби масової інформації.
77. Частинами першою-другою статті 41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (у редакції, чинній на момент розгляду цієї справи у суді) визначено, що голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством.
Проекти розпоряджень нормативно-правового характеру погоджуються з керівниками відповідних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій.
78. Отже, аналіз наведених положень дає змогу стверджувати, що розпорядження голови Дніпропетровської ОДА містить правові приписи нормативного характеру, які розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово.
79. Затверджуючи своїм рішенням перелік пам`яток архітектури та містобудування місцевого значення Дніпропетровської області, голова Дніпропетровської ОДА забезпечив виявлення та облік об`єктів культурної та історичної спадщини, тобто здійснив нормативне регулювання відносин у сфері охорони пам`яток культурної спадщини місцевого значення.
80. Визначальною умовою, що може слугувати критерієм загальності чи персоніфікованості суб`єктів впливу - є їх коло. Адже кількість як величина має відносний характер, може змінюватись і не є сталим показником регулятивного впливу правових актів. Під час визначення кола суб`єктів, правовий статус яких регламентує правовий акт, необхідно зважати лише на ті із них (фізична чи юридична особа, орган, організація, спільність людей тощо), для яких правовим актом установлюються права та обов`язки безпосередньо, щодо яких праворегуляторний вплив є прямим (а не усіх суб`єктів, для яких він може мати якесь юридичне значення).
81. З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що розпорядження голови Дніпропетровської ОДА від 12 квітня 1996 року № 158-р «Про затвердження пам`яток архітектури та містобудування місцевого значення Дніпропетровської області» є нормативно-правовим актом.
82. Стаття 264 КАС України визначає особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень.
83. Відповідно до приписів цієї статті її правила поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:
1) законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України (крім рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу), постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
2) законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень.
Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.
У разі відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта суд зобов`язує відповідача опублікувати оголошення про це у виданні, у якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.
Оголошення повинно містити вимоги позивача щодо оскаржуваного акта, реквізити нормативно-правового акта, дату, час і місце судового розгляду адміністративної справи.
Оголошення має бути опубліковано не пізніш як за сім днів до підготовчого засідання, а у випадку, визначеному частиною десятою цієї статті, -- у строк, визначений судом.
Якщо оголошення опубліковано своєчасно, вважається, що всі заінтересовані особи належним чином повідомлені про судовий розгляд справи. Скарги на судові рішення в цій справі заінтересованих осіб, якщо вони не брали участі у справі, залишаються без розгляду.
Адміністративна справа щодо оскарження нормативно-правових актів вирішується за правилами загального позовного провадження.
Суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.
Якщо у процесі розгляду справи щодо нормативно-правового акта суд виявить, що інші нормативно-правові акти, прийняті відповідачем, чи їх окремі положення, крім тих, щодо яких відкрито провадження в адміністративній справі, безпосередньо впливають на прийняття рішення у справі і без визнання таких нормативно-правових актів протиправними неможливий ефективний захист прав позивача, суд визнає такі акти чи їх окремі положення протиправними в порядку, визначеному цією статтею.
Рішення суду у справах щодо оскарження нормативно-правових актів оскаржується у загальному порядку.
Правила цієї статті застосовуються також у випадках, коли питання протиправності нормативно-правового акта постало під час розгляду іншої адміністративної справи.
84. Згідно зі статтею 265 КАС України резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили.
Нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Позов про оскарження нормативно-правових актів, які відтворюють зміст або прийняті на виконання нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним і нечинним повністю або в окремій його частині, розглядається судом за правилами спрощеного позовного провадження.
85. З аналізу цих статей убачається, що особливістю провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів є те, що для таких категорій спорів передбачено, фактично, необмежене коло осіб, які можуть ініціювати відкриття відповідного провадження в адміністративному суді; необмежене в часі право на доступ до суду для ініціювання такого спору; додаткові гарантії інформування всіх про початок розгляду судом такого спору; додаткові процесуальні гарантії для сторін, що надаються згідно з положеннями КАС України у справах, що розглядаються за правилами загального позовного провадження; спеціальні повноваження суду, спрямовані на гарантування ефективного захисту.
86. Крім того, імперативні вимоги КАС України до суду, які спрямовані на захист суспільних (публічних) інтересів, визначені частинами третьою та п`ятою статті 245 КАС України, відповідно до яких у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Якщо судом визнано нормативно-правовий акт протиправним і нечинним повністю або в окремій частині і при цьому виявлено недостатню правову врегульованість відповідних публічно-правових відносин, яка може потягнути за собою порушення прав, свобод та інтересів невизначеного кола осіб, суд має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти новий нормативно-правовий акт на заміну нормативно-правового акта, визнаного незаконним повністю або у відповідній частині.
87. Також Суд враховує Рекомендацію № R(87)16 Комітету міністрів Ради Європи щодо адміністративних процедур, які зачіпають велику кількість осіб (прийнято Комітетом міністрів 17 вересня 1987 року), що визначає такі принципи прийняття адміністративних актів, що мають вплив на велику кількість осіб, зокрема:
- пропозиція прийняття відповідного акта повинна бути донесена до зацікавлених осіб у доступній та відкритій формі і таким чином, щоб це забезпечувало поінформованість зацікавлених осіб про можливий вплив від прийняття акта на їх права, свободи та інтереси;
- беручи до уваги об`єкт та наслідки пропонованого адміністративного акта, статус або кількість зацікавлених осіб, компетентний орган може прийняти рішення про те, що процедура участі триватиме за однією або кількома з таких форм: a) письмові спостереження; b) приватні чи публічні слухання; c) представництво в дорадчому органі компетентного органу;
- адміністративний акт повинен бути доведений до відома громадськості та відповідне повідомлення повинно містити інформацію про основні висновки, що випливають із процедури прийняття акта; мотиви прийняття адміністративного акта; інформацію про способи заперечення проти прийняття адміністративного акта та строк, протягом якого вони повинні бути використаним.
Крім того, Рекомендація № R(87)16 визначають, що адміністративний акт, що має вплив на велику кількість осіб, повинен обов`язково підлягати судовому контролю, який здійснюється з належним урахуванням прав та інтересів зацікавлених осіб, зокрема, шляхом забезпечення участі представників таких осіб у судовому розгляді справи, її апеляційному перегляді, та повідомленням про розгляд справи шляхом публічного оголошення.
88. Отже, для оскарження нормативно-правових актів місцевих державних адміністрацій передбачена інша процедура, ніж та, що передбачена для оскарження актів індивідуальної дії.
89. Однак суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи справу про оскарження нормативно-правового акта голови Дніпропетровської ОДА, не дотримались порядку, визначеного статтями 264, 265 КАС України та необґрунтовано розглянули справу у порядку письмового провадження.
90. При цьому колегія суддів зазначає, що недотримання судами встановленого законом спеціального порядку розгляду спорів про визнання нечинним нормативно-правого акта є істотним порушенням процесуального права та безумовною підставою для розгляду такої справи спочатку, оскільки таке порушення, серед іншого, впливає на права та інтереси необмеженої кількості осіб (всіх осіб, на яких поширюється дія цього акта).
91. З огляду на вищезазначене та зважаючи на те, що відповідно до статті 353 КАС України порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, є безумовною підставою для скасування рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій з направленням справи на новий розгляд, колегія суддів не надає правову оцінку іншим доводам та мотивам касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу.
92. Аналогічний підхід щодо повернення справи на новий розгляд у випадку не дотримання судами спеціального порядку розгляду справи про оскарження нормативно-правового акта, визначеного статтями 264 та 265 КАС України, застосований Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26 листопада 2019 року у справі № 183/6195/17(2-а/183/251/17), від 27 лютого 2020 у справі № 405/6347/15-а, від 4 березня 2020 у справі № 450/1236/17, від 16 березня 2020 у справі № 361/193/17, від 16 квітня 2020 року у справі № 1340/4945/18 та від 8 листопада 2021 року у справі № 804/262/18.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
93. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги Дніпропетровської ОДА, скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
94. Під час нового розгляду суди мають взяти до уваги викладені у цій постанові висновки, розглянути справу за правилами, визначеними статтями 264 та 265 КАС України, надати правову оцінку оскаржуваному розпорядженню голови Дніпропетровської ОДА як нормативно-правовому акту та перевірити його на відповідність критеріям, визначеним частиною третьою статті 2 КАС України, ухвалити законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає засадам ефективності судового захисту.
95. Оскільки колегія суддів направляє справу на новий розгляд до суду першої інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України питання про новий розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Дніпропетровської обласної державної адміністрації задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2021 року скасувати.
Справу № 160/9717/21 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОЗЕРНА ПЛОЩА» до Дніпропетровської обласної державної адміністрації, треті особи: Управління культури, туризму, національностей і релігій Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Управління з питань охорони культурної спадщини Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження направити на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді Н.В. Коваленко
В.М. Шарапа
